Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Природно-заповідні об'єкти Житомирського Полісся (реферат)

Зміст

1. Аналіз розвитку структурних елементів екомережі на місцевому рівні

2. Природно-заповідні об'єкти Житомирського Полісся

Використана література

1. Аналіз розвитку структурних елементів екомережі на місцевому рівні

Загальною тенденцією в підході до екомережі є намагання створити універсальну соціально-природну структуру, яка б розв'язувала не лише проблеми збереження популяцій тварин, рослин, грибів, їх ценозів та біотопів, а й постійно надавала систему послуг населенню, мала для нього соціальну та економічну користь і, поліпшуючи умови його життя, закладала підвалини збалансованого розвитку території як один із його базових елементів. Таким чином, слід забезпечити синергію природоохоронних та розвитково-соціальних зусиль, і важливими аргументами на користь екомережі можуть бути її інноваційність та стратегічна перспективність в умовах наростання деградації природного середовища й вичерпання природних ресурсів. На підставі цього збалансований розвиток природокористування передбачає розв'язання екологічних питань сучасності не всупереч вирішенню економічних та соціальних проблем суспільства, а навпаки, як головну передумову економічного зростання і створення матеріального добробуту людства, враховуючи конкретні територіальні умови. Територіальна організація природокористування передусім передбачає покращення стану землекористування відповідно до сучасних вимог, при якому забезпечується раціональне використання, поліпшення та відновлення земельних ресурсів, які внаслідок тривалого екстенсивного індустріального розвитку зазнали значного руйнівного впливу. Землекористування в Україні потребує докорінної перебудови шляхом удосконалення територіальної організації задля оптимізації земельних угідь до стану, близького до природного. Тому питання територіальної організації земельних ресурсів є актуальним і потребує детального наукового дослідження.

Проблема використання земельних ресурсів відповідно до умов сталого розвитку є предметом дослідження широкого кола вчених і фахівців виробництва. Дослідженню цих проблем присвячені наукові праці вчених таких напрямів, як географія, біологія, екологія, економіка природокористування та охорона навколишнього середовища, зокрема Д. І. Бабміндри, С. Ю. Булигіна, Д. С. Добряка, В. М. Кривова, Л. Г. Мельника, В. Ю. Некоса, А. Н. Некос, А. М. Третяка та багатьох інших. Дослідники у своїх роботах відзначають, що майже на всій території України склалась екологічна ситуація, яка характеризується як критична з погляду надмірного антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, у тому числі на земельні ресурси. Для виходу з кризового стану науковці пропонують заходи, що передбачають зниження розораності території, оптимізацію до науково обґрунтованого рівня співвідношення земельних угідь та інші заходи, спрямовані на підвищення рівня екологічної стабільності території.

Метою роботи є аналіз розвитку структурних елементів екомережі на місцевому рівні, при цьому для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання: проаналізувати розвиток структурних елементів екомережі та оцінити їхній стан. Водночас проблема забезпечення збалансованого землекористування залишається недостатньо вивченою і потребує подальших наукових досліджень, у тому числі під час обґрунтування питань територіальної організації агроландшафтів.

Досвід взаємодії суспільства і природи показує, що незнання або ігнорування їхньої єдності призводить до серйозних прорахунків у використанні природних ресурсів, до їх різкого погіршення (виснаження, вичерпання), до негативного впливу зміненої природи на суспільство. Виснаження (вичерпання) природних ресурсів – це погіршення якісних характеристик природних ресурсів у результаті їх експлуатації; воно пов'язане здебільшого з виконанням природними ресурсами економічних функцій. Зокрема, виснаження землі викликає збідніння ґрунтів на поживні речовини; вичерпання покладів корисних копалин – зниження вмісту в них корисних мінералів і т. ін. Територіальна організація екологобезпечного землекористування має передбачати заходи, що забезпечують збереження, розміщення, відтворення та охорону єдиної системи природних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської й іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище.

Роботи з планування територій можна вважати першоосновою для всієї системи соціальноекономічного прогнозування та програмування розвитку регіонів. Ці роботи, спираючись на комплексну оцінку територій як ареалу своєрідного поєднання і взаємодії суспільних потреб, ресурсних можливостей, законодавчо встановлених екологічних, інженерно-технічних, санітарних та інших обмежень, мають своїм результатом обґрунтування адекватних цим передумовам і завданням рекомендацій щодо бажаних профілю, масштабів та умов використання територій. Важливе значення для збереження ландшафтного різноманіття має розвиток національної екологічної мережі, яка створює сприятливе середовище для проживання населення, збереження природних систем, відтворення рослинного і тваринного світу. При цьому під ландшафтом розуміють конкретну територію, однорідну за походженням, з історією розвитку та неподільну за зональними й азональними ознаками, яка має спільний геологічний фундамент, однотипність рельєфу і клімату, однорідність гідротермічних умов, ґрунтів і біоценозів із певною структурою; основну одиницю фізико-географічного районування Формування екологічної мережі передбачає зміни у структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів

При цьому ставиться завдання збільшення площі угідь із природними ландшафтами до рівня, близького до природного стану, та формування єдиної територіальної системи, яка забезпечує природні шляхи міграції та поширення рослин і тварин, збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. Сприятливі передумови для збільшення площі земель із природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечуються: вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) унаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням; вилученням із промислового використання земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища; наданням переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель; установленням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів; збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон; потребою виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля

Здійснення зазначених заходів передбачається на основі територіальної організації землекористування, яка має базуватися на таких принципах землеустрою: дотримання законності; забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного й соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища; організації використання та охорони земель з урахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, екологічної збалансованості і стабільності довкілля та агроландшафтів Усі види документації з територіальної організації, що передбачають вирішення питань використання земельних ресурсів на перспективу (програми, схеми, проекти) мають визначати заходи для формування екологічної мережі на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Розбудова екологічної мережі держави бере початок зі збільшення площі природних територій у процесі використання окремих земельних ділянок на локальному та господарському рівнях. Це дасть змогу інтегрувати мережу природних територій до екомережі вищих рівнів. Основні нитки мережі – екокоридори – мають бути репрезентовані порівняно нерозривними смугами та масивами природних (збережених або ренатуралізованих) біотопів. Такі нитки (природні коридори) ядра та вузли (ключові території, місця перетину природних коридорів) можуть бути захищені буферними ділянками, які вже існують або будуть створені чи відновлені. Коридори мають займати досить широкі смуги, включаючи кілька дублюючих паралельних ниток, за змогою з'єднаних між собою поперечними у вузлах Особливо це стосується розвитку природних територій при використанні земель сільськогосподарського призначення, площа яких становить 43 млн га (71,3 % території України), з них рілля 32,5 млн га. Результати наукових досліджень свідчать, що питання щодо формування екологічної мережі мають вирішуватися із застосуванням басейнового підходу в проектуванні.

Завданнями охорони та відтворення земельних ресурсів є оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності; удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природними компонентами; впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території; обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель; здійснення консервації сільськогосподарських угідь із дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах із крутизною понад 5–7o. Для вирішення цих завдань територіальна організація агроландшафтів має здійснюватися на еколого-ландшафтній основі, яка передбачає визначення загальних підходів конструювання агроландшафтів відповідно до вимог сталого розвитку. Наповнення агроландшафтів має відбуватися згідно із сучасними умовами агроекологічного підходу до проектування. Враховуючи зазначене вище, ми дослідили й визначили основні заходи можливого розвитку структурних елементів екологічної мережі, що передбачають збільшення площі природних територій в агроландшафтах за рахунок: консервації деградованих та малопродуктивних угідь шляхом їх залуження або заліснення; залуження водотоків, балок, улоговин, ділянок для запровадження контурно-меліоративної організації території; створення лісових смуг – стокорегулівних (рубежі І та ІІ порядків при контурно-меліоративній організації території), полезахисних, прибалкових, прияружних; заліснення ярків, крутосхилів, пісків, верхів'їв і берегів річок, елементів екологічного каркаса (ядра, буферні зони, екологічні ніші, міграційні коридори безпеки, біологічні коридори), створення насаджень, що забезпечують неперервність природних ділянок у межах сільськогосподарських угідь; оптимізації сільськогосподарських угідь (шляхом ретроспективного аналізу) та переведення ріллі в природні кормові угіддя, прибережні захисні смуги, чагарники на крутосхилах (ренатуралізація ландшафтів); додаткових заходів підвищення екологічної стійкості території (створення мікрозаповідників, зон рекреації тощо); рекультивації порушених земель. Передбачені територіальною організацією заходи розбудови екологічної мережі за рахунок розвитку природних територій в агроландшафтах мають вагомий екологічний ефект, знижують антропогенне навантаження на земельні ресурси, створюють позитивний екологічний вплив на цій території, знижують ерозійну небезпеку. Для припинення руйнівних процесів деградації природного середовища потрібно максимально відновити природний каркас території України шляхом нарощування площі екомережі як стратегічного завдання для досягнення екостійкості. Так чи інакше екомережа сприяє захисту поверхневих і підземних вод, створенню умов для оздоровлення населення, поліпшенню стану природних ресурсів, захисту від стихійних природних явищ та техногенних катастроф, зниженню впливу парникового ефекту на клімат, зменшенню забруднення приземного шару атмосфери, іншим позитивним в екологічному, економічному та соціальному аспектах ефектам і є інтегральним природним ресурсом багатоцільового призначення

Будь-які заходи територіальної організації землекористування, пов'язані з трансформацією земель, щодо збільшення площі природних територій в агроландшафтах, передбачають зменшення площі угідь, що використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Це, відповідно, призведе до зменшення валового виробництва цієї продукції на певній території. Тому заходи, передбачені територіальною організацією, мають економічно обґрунтовувати екологічно збалансоване землекористування в умовах зменшення площі інтенсивного використовування угідь. Основною умовою повинно бути підтримання на потрібному рівні валового виробництва сільськогосподарської продукції в межах конкретної території. Це можна забезпечити шляхом розроблення та здійснення заходів, що передбачають та забезпечують збільшення валового виробництва шляхом підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивність природних кормових угідь без погіршення якісного стану ґрунтового покриву території.

Для обґрунтування екологічно збалансованого використання земель в умовах збільшення природних територій в агроландшафтах ми узагальнили передовий досвід проектування територіальної організації землекористування та визначили основні напрями, що забезпечують потрібний рівень валового виробництва продукції зі зменшеної площі сільськогосподарських угідь. Екологічно збалансована територіальна організація землекористування, що забезпечує виробництво валової продукції в обсягах, не менших, аніж на час проведення передбачених заходів, можлива за умови оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур та впровадження науково обґрунтованої системи сівозмін, що сприятиме зниженню ерозійної небезпеки та антропогенного навантаження на конкретній території; підвищення врожайності сільськогосподарських культур за рахунок оптимального розміщення напрямку їх посіву щодо сторін світу; смугового розміщення культур у полях сівозмін; створення умов для оптимальних строків збирання врожаю, шляхом виділення робочих ділянок під основну культуру та ділянок під залуження; розроблення технології виконання механізованих робіт з урахуванням геометричної форми полів (робочих ділянок) в умовах складного рельєфу для скорочення витрат на холості повороти та переїзди машинно-тракторних агрегатів; підвищення врожайності сільськогосподарських культур у результаті поширення захисної дії новостворених лісосмуг та інших лісових насаджень за умови їх оптимального розміщення; поверхневого та докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ та регульованого випасання худоби; застосування спеціальних агротехнічних заходів із контурно-меліоративної організації території.

Проведений аналіз щодо можливості впровадження зазначених заходів вказує на їх високу економічну ефективність. Так, наприклад, у практиці землеустрою питома вага організаційногосподарських заходів у загальному збільшенні валової продукції сільського господарства звичайно приймається рівною 5–10 %, агротехнічних – 20–30 %, лісомеліоративних і гідротехнічних – по 10–20 % порівняно з фактичним використанням окремих масивів сільськогосподарських угідь. При цьому строк окупності капітальних вкладень під час здійснення передбачених заходів не перевищує 4–6 років

Отже, розвиток природних територій в агроландшафтах є важливою умовою продовження екологічної мережі на місцевому (локальному і господарському) рівні, який має ґрунтуватися на басейновому підході до проектування територіальної організації землекористування. При цьому екологічна мережа місцевого рівня має інтегруватися до мережі вищих рівнів. Упровадження при територіальній організації заходів, які забезпечують екологічно збалансоване використання земель повною мірою забезпечує одержання додаткової продукції для компенсації втрачених обсягів у зв'язку з вилученням земельних угідь, що передбачається збільшенням площі природних територій в агроландшафтах у розвиток екологічної мережі місцевого рівня. Результати дослідження свідчать про високу ефективність заходів, які забезпечують екологічно збалансоване використання земель в агроландшафтах. Особливої оцінки при цьому потребує визначення площі позитивного впливу екологічно стабілізаційних угідь при оптимальному (за проектом) розміщенні додаткових екологічно стабілізаційних угідь порівняно з фактичним їх розміщенням, що є темою наших подальших досліджень.

2. Природно-заповідні об'єкти Житомирського Полісся

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) становлять ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища Природно-заповідні об'єкти відіграють істотну роль у складі ПЗФ регіону як такі, що несуть цінну біологічну, історичну та соціальну інформацію. Станом на листопад 2009 р. в Україні налічуються 7200 територій та об'єктів ПЗФ: 17 природних і 4 біосферних заповідники, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. В Україні налічуються понад 800 парків, серед них лише 94 належить до парків державного значення. Більшість з них знаходяться у занедбаному стані та потребують реставрації, реконструкції та консервації

Метою роботи є аналіз природно-заповідного фонду та дослідження сучасного стану парків-пам'яток садово-паркового мистецтва як найменш вивчених об'єктів Житомирського Полісся, визначення основних проблем їх збереження та охорони.

Більш ніж 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження і відтворення незайманих ландшафтів України. На 1 січня 1928 р. в Україні було 6 державних заповідників. Загальна площа шести заповідників становила 68 500 га. Перші прояви заповідання – резервати (у сучасному розумінні природні та біосферні заповідники), досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), надалі стали жертвою політичного вандалізму та екологічного нігілізму, надовго втратили свій природоохоронний статус На чималу кількість природоохоронних територій цей статус так і залишився невідновленим.

У Житомирській області станом на 2011 р. налічуються 211 об'єктів ПЗФ, які займають площу 132133,03 га Найбільш представленими серед них є заказники місцевого значення, яких налічується 135 (64 % всього ПЗФ). Їх структуру наведено у табл. 1. Кількість природно-заповідних об'єктів різних категорій та їх площа загалом збільшується, але поряд з тим деякі з них втратили свій статус, або виключені зі списку територій ПЗФ загалом. У 1994 р. було зареєстровано 81 заказник загальнодержавного значення, у 2011 р. їх залишилось лише 10 Ми встановили, що 71 заказник набув статусу місцевого значення. Стосовно парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення склалася така ситуація: 1994 р. їх налічувалося 8, але такі парки, як Бондарецький (1,9 га), дендропарки "Пілява" (6,6 га) та "Гладковицький" (4,0 га) втратили свій попередній статус та набули статусу парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (Бондарецький) та дендропарків місцевого значення. Гладковицький дендропарк засновано в 1957 р. У ньому зростає 73 види деревно-чагарникових порід, зокрема 40 видів немісцевих. За складом деревно-чагарникових порід парк є унікальним на території Житомирської області. Поряд із тим, він має науково-пізнавальне значення.

Щодо парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення, статус парку "Грабчаковий ліс" було змінено на заказник, а парк шкіроб'єднання ім. Ілліча у м. Бердичів втратив статус об'єкта ПЗФ загалом. Останній заснований у другій половині Х\/ІІ ст., реконструкції якого проводились у Х\/ІІІ, ХІХ ст. і в 1946 р. Тут трапляються насадження дуба черешкового віком 200-350 років, 100-річні липові алеї. Біогрупами зростають клени, тополі та інші деревні та чагарникові породи. Перелік парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення Житомирського Полісся наведено у табл. 2.

Очевидно, що за останні 13 років жодному з парків Житомирської області не було надано статусу парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Землекористувачі або землевласники, у віданні яких є заповідні об'єкти, не виконують робіт щодо реставрації, реконструкції та консервації парків, їх охорони. Більше того, відсутні навіть картосхеми та топографічні плани. Лише в окремих парках проведена інвентаризація деревно-чагарникового складу. Наукові дослідження у парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва Житомирського Полісся не проводилися, за винятком парків загальнодержавного значення Залишаються не вирішеними питання флористичного та геоботанічного аналізу паркових насаджень, немає відомостей про архітектурно-планувальні особливості старовинних парків, не проведено їх естетичного оцінювання. Не здійснено порівняльної характеристики парків, створених на основі соснових та дубових насаджень у різних типах лісорослинних умов. Надалі плануємо проводити дослідження передусім у наведених вище напрямах.

Отже, кількість природно-заповідних об'єктів Житомирщини від 130 у 1994 р. зросла до 211 – у 2011-му.

Площа ПЗФ зросла від 20589,2 га у 1994 р. до 132133,03 га у 2011-му.

У структурі ПЗФ відбулися такі зміни:

● статус Бондарецького парку змінився на статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення;

● статус дендропарків "Пілява" та "Гладковицький" також втратили свій попередній статус та набули статусу дендропарків місцевого значення;

● парк шкіроб'єднання ім. Ілліча у м. Бердичів втратив статус об'єкта ПЗФ;

● статус парку "Грабчаковий ліс" було змінено на категорію заказника.

Використана література:

1. Горбатова Л. В. Обґрунтування розвитку структурних елементів екологічної мережі на місцевому рівні / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки РОЗДІЛ VI. Геоекологія й охорона навколишнього середовища. 15, 2010, с.168-172

2. Марков Ф.Ф. Природно-заповідні об'єкти Житомирського Полісся та їх сучасний стан / Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.17 Лісове та садово-паркове господарство с.54-59





Реферат на тему: Природно-заповідні об'єкти Житомирського Полісся (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.