Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Природно-заповідне законодавство та стан природно-заповідного фонду в Україні (реферат)

Зміст

1. Природно-заповідне законодавство в Україні

2. Стан природно-заповідного фонду в Україні

3. Резистентність природно-заповідного фонду до фітоінвазій

Використана література

1. Природно-заповідне законодавство в Україні

Землі природно-заповідного фонду України становлять окрему категорію земель. За ст. 43 Земельного кодексу України (далі ЗК) вони визначаються як ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Нині у науковій літературі констатується, що розвиток природно-заповідного законодавства в Україні доби незалежності свідчить про те, що метою заповідання перестає бути лише збереження унікальних та типових природних комплексів та об'єктів, збереженню та охороні підлягає також біорізноманіття; території та об'єкти природно-заповідного фонду розглядаються як складова світової системи особливо охоронюваних природних об'єктів, як основні природні елементи екологічної мережі. Значний внесок у розробку цієї тематики здійснили В.І. Андрейцев, Г.І.Балюк, С.Б. Гавриш, А.П. Гетьман, О.А. Валевська, В.І. Гетьман, В.В. Носік, П.О. Канаш, О.М. Ковтун, П.Ф. Кулинич, В.І. Семчик, Д.В.Ришкова, Ю.С.Шемшученко, М.В. Шульга та інші дослідники.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово- паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. Відповідно, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносить природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення до природних ресурсів загальнодержавного значення. При цьому, до природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

До складу природно-заповідного фонду України входять понад 7 тисяч територій і об'єктів загальною площею близько 2,8 млн га, що становить 4,6% від території України. Сучасна структура природно-заповідного фонду України включає 11 категорій територій і об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Близько 90% від кількості всіх існуючих об'єктів припадає на пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища, тоді як за площею біля 80% природно-заповідного фонду становлять заказники, національні природні та регіональні ландшафтні парки. Половину площі природно-заповідного фонду України займають території та об'єкти загальнодержавного значення, у тому числі 17 природних і 4 біосферних заповідників (13,9% від загальної площі природно-заповідного фонду), 17 національних природних парків (25,0%), 303 заказники (12,6%), 132 пам'ятки природи (0,2%), 17 ботанічних садів, 19 дендрологічних та 7 зоологічних парків (0,1%), 88 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва (0,2%)

Відносини в галузі охорони й використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються ЗК України, а також ЗакоУкраїни «Про охорону земель», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд» тощо.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що території та об'єкти природно-заповідного фонду України підлягають особливій охороні держави (Ст. 5). Дане положення конкретизоване у ст. 60 цього ж закону, де, зокрема, зазначається, що особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України. У зазначеному вище законі міститься також важливе положення щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу техногенних факторів. Зокрема, у заповідних зонах місцеві Ради, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу. Закон України «Про охорону земель» проголошує, що охорона земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення здійснюється шляхом включення цих земель до складу екологічної мережі, обмеження їх вилучення (викупу) для інших потреб та обмеження антропогенного впливу на такі землі.

Основні засоби збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду викладені у ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Запорукою підтримання земель природно-заповідного фонду у належному стані є специфічний режим власності на ці землі, встановлений законодавством. Зокрема, згідно ст. 84 ЗК України, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність. Водночас, відповідно до ст. 83 ЗК України, у приватну власність не можуть передаватись землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність. Питання прав власності на об'єкти природно-заповідного фонду конкретизовані у ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», де зазначається, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Створені до 1992 р. ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки не підлягають приватизації. Що стосується інших об'єктів, то у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Стосовно оренди земельних ділянок, які належать до природно-заповідного фонду діють лише часткові обмеження. Частина 3, якою ст. 93 ЗК України була доповнена у 2009 р., проголошує, що передачі в оренду не підлягають лише ті земельні ділянки природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів. Закон України «Про оренду землі» зобов'язує орендаря дотримуватися режиму використання земель природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, водночас місцеві Ради та їхні виконавчі і розпорядчі органи приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, згідно Закону України «Про природно-заповідний фонд України», встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Особливість земель природно-заповідного фонду полягає у тому, що ці землі становлять винятковий інтерес для туристичної галузі. У Законі України «Про туризм» зазначено, що туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності. Громадяни мають право на ознайомлення з територіями та об'єктами природно заповідного фонду та здійснення інших видів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму. Однак покращення доступу туристів до заповідних об'єктів має суміщуватися з необхідністю обмеження антропогенного тиску на ці об'єкти. Для досягнення цієї мети у Законі України «Про туризм» передбачена норма, згідно якої унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами. З метою збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій здійснюється державне регулювання в галузі туризму. Раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження забезпечується Кабінетом Міністрів України.

Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду може дещо відрізнятися залежно від конкретного типу об'єкту чи території, з урахуванням класифікації та цільового призначення. Ці відмінності зафіксовані у Законі України «Про природно- заповідний фонд України».

Аналіз нормативно-правових документів показує, що у законодавстві України містяться норми, які здатні забезпечувати належну правову охорону земель природно-заповідного фонду. Водночас, численні порушення заповідного режиму, у тому числі самозахоплення земель, які мають місце нині у багатьох регіонах України, показують, що дієвість та ефективність зазначених норм є достатньо проблематичною. Дослідники наголошують також на недостатньому обсязі заповідних земель, проблеми із фінансуванням існуючих об'єктів природно-заповідного фонду.

Потреба удосконалення системи правової охорони земель природно-заповідного фонду була усвідомлена вже давно. Це відображено у різноманітних концептуальних документах, що стосувалися розвитку природно-заповідної справи в Україні як на регіональному, так і на національному рівнях. Так, ще у 1998 р. була затверджена Концепція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів. Стосовно земель природно-заповідного фонду, цією концепцією було передбачено прийняття закону про прибережну смугу морів, затвердити порядок рекреаційного використання прибережних об'єктів природно-заповідного фонду з дотриманням екологічно допустимого навантаження; здійснити консервацію деградованих сільськогосподарських угідь і зарезервувати їх для наступного заповідання; збільшити площу територій та кількість об'єктів природно-заповідного фонду на узбережжі Азовського і Чорного морів. На жаль переважна більшість положень Концепції залишилися декларативними, а її цілі були досягнені лише деякою мірою. Показово, що у подальших нормативно-правових документах, пов'язаних із правовою охороною природних ресурсів Азовсько-Чорноморського басейну ця концепція навіть не згадувалася. Це стосується й Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженої законом України у 2001 р. Більшість її положення теж не була наповнена реальним практичним змістом.

Також доволі прикметно, що держава упродовж останніх років фактично не могла визначитися з пріоритетами й сформулювати ефективну політику щодо природно-заповідного фонду навіть на регіональному рівні. Зокрема, у 2005 р. постановою Кабміну була затверджена Концепція розвитку морського берега Криму на 2006-2016 роки, якою була передбачена низка заходів щодо розвитку об'єктів природно-заповідного фонду півострова. Однак вже через два роки інший склад Кабінету Міністрів України відмовився від цієї Концепції, натомість була затверджена Державна програма соціально- економічного розвитку АР Крим на період до 2017 р., якою передбачалося збереження та забезпечення розвитку мережі природно-заповідного фонду. У Програмі констатується, що на території Автономної Республіки Крим існує ряд проблем нераціонального використання природних ресурсів, збереження унікальної флори і фауни та поліпшення екологічної ситуації. Однак фактично єдиним конкретно сформульованим у цій сфері завданням Програми було завершення розроблення схеми планування територій адміністративних районів Автономної Республіки Крим та схеми планування курортно-оздоровчих і рекреаційних територій узбережжя Чорного та Азовського морів з чітким визначенням меж земель оздоровчого та рекреаційного призначення природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, житлової забудови, розміщення промислово-комунальних об'єктів, історичних ареалів населених місць і зон охорони пам'яток. Важко сперечатися з важливістю цього завдання, однак навряд чи здійсненням землеустрою має обмежуватися стратегія держави у такому важливому питанні як розвиток природно-заповідних земель Криму.

Більш обнадійливим є те, що робота по встановленню на місцевості меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду поступово продовжується. Так, 24 січня 2011 р. Держземагентство проінформувало громадськість про те, що на кінець минулого року межі цих територій та об'єктів встановлені в натурі на площі 683,9 тис. га (22,1 відсотка). З них: загальнодержавного значення – 420,9 тис. га (13,6 відсотка) і місцевого значення – 263 тис. га (8,5 відсотка). На сьогодні, за даними Департаменту моніторингу, використання, збереження та відтворення земельних ресурсів, правовстановлюючі документи на право користування земельними ділянками природно-заповідного фонду видані на площу 405,4 тис. га (13,1 відсотка), у тому числі об'єктам загальнодержавного значення – на площу 393,9 тис. га (12,7 відсотка) та об'єктам місцевого значення – на площу 11,5 тис. га (0,4 відсотка). Площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду України нині становить 3,1 млн гектарів.

На підставі проведеного аналізу можна стверджувати, правова охорона земель природно-заповідного фонду реалізується нині у кількох основних напрямках. Найважливішим з них є встановлення заповідного режиму, який передбачає заборону на землях даної категорії будь-якої діяльності, яка може зашкодити природним ресурсам, а також повне або часткове вилучення цих земель з господарського використання. Використання природних ресурсів на землях природно-заповідного фонду здійснюється переважно у спеціальному режимі в межах відповідних лімітів, які визначаються уповноваженими оргавлади. Лише у виключних випадках, за рішенням Кабміну, на землях природно- заповідного фонду може бути дозволене проведення геолого-розвідувальних робіт. Доступ громадян на землі природно-заповідного фонду, у тому числі рекреаційною та оздоровчою метою, обмежується. Законодавство передбачає певну градацію земель природно-заповідного фонду. Найбільш суворій охороні підлягають землі природних заповідників, водночас для більшості інших видів земель природно-заповідного фонду встановлюється диференційований режим. Правова охорона земель природно-заповідного фонду здійснюється також у напрямку обмеження права власності громадян на дану категорію земель. На нашу думку, законодавство України містить достатньо інструментів правової охорони земель природно-заповідного фонду. Численні факти самозахоплень ділянок даної категорії земель та їх нецільового використання пов'язані з неналежним контролем за виконанням вимог закону, недостатньою роботою відповідних державних органів з визначення в натурі меж земель ті чи інших об'єктів природно-заповідного фонду. Не сприяє покращенню правової охорони даної категорії земель також і відсутність ефективної та, головне, послідовної політики держави.

2. Стан природно-заповідного фонду в Україні

За офіційним визначенням Всесвітньої комісії щодо природоохоронних територій, заповідні об'єкти (в тому числі й лісові) являють собою "ділянки…, спеціально виділені для збереження біорізноманіття…". Тому засадничими питаннями організації репрезентативної (представницької) мережі об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) є виявлення існуючого біорізноманіття природних екосистем і наступне його відображення у системі природоохоронних територій. Для Заходу України це особливо стосується лісових заповідних об'єктів, які є основою природно-заповідного фонду регіону. Природоохоронна цінність заповідних лісів визначається, насамперед, представництвом автохтонних, антропогенно мало змінених лісових угруповань. Її доцільно встановлювати на підставі порівняння з існуючим лісовим фондом у цілому. Основними шляхами оптимізації регіональної мережі лісових природоохоронних об'єктів вбачається підвищення її ландшафтно-лісівничої репрезентативності, а також забезпечення територіальної достатності для природоохоронних цілей.

Територія дослідження охоплює близько 25 % площі Передкарпатської і Зовнішньокарпатської фізико-географічних областей Українських Карпат (орієнтовно 440 тис. га). Лісистість цієї території становить понад 50 %, зокрема площа лісів державних лісогосподарських підприємств Держкомлісгоспу (ДЛГ) становить понад 80 % площі лісів загалом. Регіональна мережа заповідних об'єктів охоплює заповідним режимом близько 3 % площі природних комплексів регіону дослідження, що в три рази менше, ніж рекомендовано Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (21 вересня 2000 року N 1989-III). Узагальнено особливості лісової рослинності, зокрема її гетерогенність, вікову структуру, склад і таксаційні характеристики деревостанів, типологічне різноманіття на рівні геосистем хоричного (місцевого) рівня За топографічними картами Львівської та Івано-Франківської областей (масштаб 1:200000) ми виділили чотири типи гірського ландшафту (ландшафтних ярусів) – передгірна рівнина, передгірна височина, низькогір'я та середньогір'я. Дослідження виконано на основі бази даних кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України, яка дає змогу проведення порівняльного структурно-ландшафтного аналізу лісового фонду на рівні виділів і кварталів лісництв. За допомогою технології запитів у середовищі Access2000 побудовано аналітичні таблиці, що характеризують за ландшафтними ярусами територіальну, вікову, типологічну структуру, особливості складу та росту деревостанів на землях підприємств Держкомлісгоспу в цілому та природно-заповідного фонду території дослідження зокрема. До аналізу залучено землі Держлісфонду в межах Болехівського, Брошнівського, Вигодського, Калуського, Осмолодського і Стрийського державних лісогосподарських підприємств Івано-Франківської та Львівської областей загальною площею 218,6 тис. га.

У межах дослідженого району найменш лісистою є Передкарпатська рівнина (8 %), об'єкти ПЗФ займають (заказник "Діброва" 839 га) 0,6 % площі рівнинного ландшафтного ярусу. Передгірна височина є більш лісистою, тільки на землі ДЛГ тут припадає 59,7 % загальної площі. Площа ПЗФ (заказник "Турова дача 255 га" і частина території заказника "Моршинський", близько 2200 га) становить 2,7 % ландшафтного ярусу. Карпатське низькогір'я вкрито лісами більше, ніж на 60 %. Заповідні об'єкти (зокрема, Поляницький регіональний ландшафтний парк 1070 га і частина території заказника "Моршинський", близько 880 га) займають 3,4 % площі ландшафтного ярусу. У межах ландшафтного ярусу середньогір'я лісистість становить понад 80 %, а заповідні ліси (зокрема, у заказниках "Яйківський" 270 га, "Грофа" 2533,8 га, "Ільма" 3294 га, "Марино" 763 га, заповідних урочищах "Чорна Сигла" 397 га, "Аршиця" 205 га тощо) становлять 5,7 % площі ландшафтного ярусу.

У межах Передкарпатської рівнини найбільш поширеними є деревостани з перевагою дуба звичайного, вільхи чорної та бука лісового. Малопоширеними – ялинові, ясеневі, соснові та грабові ліси. Рідкісними треба вважати лісові угруповання осики та липи дрібнолистої, відносна площа яких разом становить менше 1 %. На територіях ПЗФ представлені типові для цього ландшафтного ярусу деревостани дуба звичайного, які становлять близько 13 % загальної площі таких лісів. Позитивним явищем є охоплення охороною близько 20 % існуючих насаджень з перевагою ясена звичайного. На жаль, у ПЗФ представлено менше 1 % загальної площі автохтонних угруповань вільхи чорної і зовсім не представлені насадження бука лісового, які в межах рівнини загалом зростають на площі понад 1,2 тис. га. Також не охороняються у ПЗФ рідкісні в межах рівнини деревостани з перевагою липи дрібнолистої і осики.

На височині загалом поширені деревостани дуба звичайного, бука лісового та ялини європейської, які також широко представлені і на заповідних територіях. На жаль, недостатньо представлені у ПЗФ автохтонні ялицеві угруповання, які поширені в межах ярусу на площі понад 3,5 тис. га. Також незначну територію об'єктів ПЗФ займають малопоширені тут липові насадження, а також рідкісні ясеневі, яворові і модринові деревостани (разом близько 10 га). Зовсім не охоплені охороною рідкісні в межах ярусу осичники та сіровільшняки. Позитивно, що унікальне, площею 1,5 га, насадження дуба скельного повністю знаходиться на території заповідного фонду.

У низькогір'ї понад 90 % площі лісів становлять насадження з перевагою ялини європейської, бука лісового і ялиці білої. Мало поширеними є угруповання берези повислої і граба звичайного. Рідкісними необхідно вважати насадження вільхи сірої та чорної, ясена звичайного, явора, сосни гірської та модрини європейської, які сумарно займають близько 1 % площі лісів у цьому ландшафтному ярусі. У межах ПЗФ представлені переважно насадження бука лісового, дуба звичайного і ялини європейської. На жаль, не охороняються рідкісні в ландшафтному ярусі насадження ясена і сосни гірської. Як позитивне явище необхідно відзначити охоплення охороною автохтонних гірських угруповань сосни звичайної на "греготах". У середньогір'ї загалом поширені насадження ялини європейської та бука лісового, які також найбільш представлені і в межах заповідних об'єктів. Окремо необхідно відзначити і площі, зайняті угрупованнями сосни гірської клімаксового характеру. На жаль, не охоплені охороною рідкісні в ландшафтному ярусі насадження осики та вільхи чорної.

Загалом в межах земель ДЛГ переважають насадження віком до 60 років, які займають майже 60 % території. На територіях об'єктів ПЗФ загалом значною мірою представлені цінні з природоохоронної точки зору насадження віком понад 100 років (майже 34 % площі ПЗФ); насадження віком до 60 років займають близько 40 % території. У межах рівнини на землях ДЛГ насадження віком понад 100 років зростають тільки на 5 % території. У ПЗФ вікові деревостани репрезентують майже 40 % насаджень цієї вікової групи. На Передкарпатській височині, на жаль, деревостани віком понад 100 років охоплені охороною тільки на 6 %; 54 % території ПЗФ займають 20-60-річні деревостани. Зовсім не охороняються старовікові насадження липи, сосни і ялиці. У межах низькогір'я в цілому на землях підприємств ДЛГ частка деревостанів віком понад 100 років становить 11,5 %. У ПЗФ охороною охоплені насадження такої самої, як у ДЛГ, вікової структури. Найбільш оптимальна вікова структура заповідних деревостанів у середньогір'ї, де ліси віком понад 100 років займають 49,6 % площі заповідних об'єктів і репрезентують понад 14 % насаджень цієї вікової групи в межах ярусу.

Більшість деревостанів на землях підприємств ДЛГ досліджуваної території зростає за 1 і 2 класами бонітету. Ця особливість спостерігається і в межах об'єктів ПЗФ. Однак тут відносно меншу частку деревостанів, що зростають за 1 б і 1 а класами бонітету. У межах дослідженого регіону переважають середньоповнотні деревостани. На жаль, на рівнині і в межах низькогір'я середньозважена повнота деревостанів заповідних лісів є нижчою, ніж у лісах на землях підприємств ДЛГ. Найнижчою повнотою характеризуються деревостани дуба звичайного і вільхи чорної. У межах височини і середньогір'я у ПЗФ представлено насадження відносно більш високоповнотні, в цілому повноту деревостанів більшості переважаючих порід можна вважати близькою до оптимальної (0,7). У цілому в межах ПЗФ переважно охороняються насадження, продуктивність яких є близькою до середньої на землях підприємств ДЛГ. Зокрема, близько 50 % площі ПЗФ займають низькопродуктивні насадження (менше 250 м3/га), що є загалом небажаним явищем.

Найменша частка найбільш наближених до автохтонних деревостанів мішаного складу представлена на територіях ПЗФ у межах передгірної рівнини (близько 20 %). За складом тут переважають чисті або майже чисті деревостани дуба звичайного, очевидно, культурного походження. У межах височини буково-дубові за участю ялиці білої мішані деревостани займають майже 80 % території ПЗФ. Так само і у низькогір'ї цінні мішані насадження за участю ялиці білої, ялини європейської, з перевагою бука і дуба представлені на 60,8 % площі ПЗФ. У середньогір'ї мішаними деревостаохоплено понад 50 % площі ПЗФ. Решта території представлена монодомінантними смеречищо є типовими природними угрупованнями для даного ландшафтного ярусу. Типологічна структура лісів у межах всіх ландшафтних ярусів представлена у ПЗФ нерівномірно і неповністю. У межах рівнини охороною охоплені найбільш поширені тут вологі грабові діброви (94,2 % площі ПЗФ). На жаль, сирі чорновільхові груди, які є автохтонними тут типами лісу, представлені у ПЗФ тільки на 0,8 %. Не охоплені охороною унікальна для регіону ділянка мокрих чорновільхових грудів, а також малопоширені свіжі ялицеві судіброви, вологі дубово-грабові субучини, сирі судіброви і грабові судіброви, вологі грабові бучини і особливо цінні сирі ясеневі діброви. На височині загалом найбільш поширеним типом лісу є вологі дубовограбові бучини, а у ПЗФ представлені переважно вологі грабові діброви (52,4 % площі ПЗФ). На дуже незначній площі охороняються вологі ялицеві діброви (19 га) і чорновільхові груди (45,6 га), які, очевидно, є найбільш близькими до автохтонних типів лісу.

Зовсім не представлені у ПЗФ вологі грабово-букові яличини, дубові і букові суяличини, вологі ялицеві судіброви, які поширені на землях ДЛГ у регіоні дослідження на площі близько 13 тис. га, а також ряд інших типів лісу. Зокрема, не охороняються унікальні в межах регіону дослідження вологі заплавні ясеневі діброви, вологі грабово-соснові судіброви, вологі грабовобукові судіброви з дуба звичайного, вологі свіжі грабові судіброви з дуба звичайного і дуба скельного, угруповання у свіжих і вологих дубово-соснових суборах, сирих яличинах тощо.

У межах лісових заповідних об'єктів низькогір'я найбільш поширеними є вологі грабові діброви (44,8 % площі ПЗФ, або 97,6 % площі даного типу лісу на землях ДЛГ). Охороняються практично всі насадження у сирих чорновільхових грудах, свіжих дубово-грабових субучинах. На жаль, найбільш поширені в межах ландшафтного ярусу свіжі буково-ялинові суяличини (35,2 % площі земель підприємств ДЛГ), представлені у ПЗФ тільки на 0,3 %. Зовсім не представлені у ПЗФ вологі буково-ялицеві сусмеречини і смеречини, та ряд інших типів лісу, які займають на землях підприємств ДЛГ досить значні площі. Також не охороняються унікальні для цілого регіону дослідження вологі ялиново-соснові бори і свіжі букові яличини. У середньогір'ї понад 60 % площі об'єктів ПЗФ займають домінуючі тут вологі буково-ялицеві сусмеречини, буково-смерекові суяличини, смереково-ялицеві субучини та вологі сусмеречини. Значною мірою охоплені охороною реліктові гірськососняки у вологих суборах, сирих та вологих борах, а також кедрово-смерекові угруповання у вологих суборах. Необхідно відзначити, що у заповідних об'єктах регіону представлено 54 % різноманіття типів лісу, які поширені на землях підприємств ДЛГ загалом. Найвищою є лісотипологічна репрезентативність ПЗФ у межах середньогір'я Карпат – представлено 67 % типів лісу, існуючих на землях підприємств ДЛГ у межах ландшафтного ярусу, найнижчою – на височинах Передкарпаття (35 %).

Отже, природні комплекси території, що становить 25 % площі Передкарпатської і Зовнішньокарпатської фізико-географічних областей Українських Карпат, вкрай недостатньо і нерівномірно охоплені охороною в межах об'єктів природно-заповідного фонду. У межах регіону дослідження особливого збереження потребують природні комплекси Передкарпатської рівнини, оскільки ландшафтна репрезентативність в мережі ПЗФ рівнинних природних комплексів є у 10 разів меншою, ніж середньогірських. Регіональне різноманіття лісів неадекватно відображене у системі природоохоронних територій. Охороняються переважно типові середньовікові і середньоповнотні насадження з перевагою дуба звичайного, бука лісового, ялини європейської, які зростають за 1 і 2 класами бонітету. Недостатньо представлені на заповідних територіях автохтонні угруповання вільхи чорної, липи дрібнолистої, ясена звичайного, явора і осики. Зовсім не представлені у ПЗФ ціла низка рідкісних та унікальних у регіоні типів лісу.

Для оптимізації лісівничої репрезентативності мережі лісових заповідних об'єктів регіону дослідження доцільно охопити ширшою охороною:

● деревостани старшого віку, у першу чергу на Передкарпатті;

● деревостани першого і вище бонітетів, як такі що мають еталонне і наукове значення;

● деревостани повнотою 0,8 і вище, у першу чергу в багатоярусних угрупованнях, як такі що максимально наближені до клімаксових, стабільних і біологічно цінних;

● спектр типів лісу регіону, у першу чергу рідкісних і малопоширених, в яких збереглися рідкісні і малопоширені угруповання;

● мішані насадження дуба, вільхи, липи і в'язів на Передкарпатській рівнині, як найбільш наближених за складом до автохтонних. Зокрема, доцільно розширити площу ландшафтного заказника місцевого значення "Кошів" за рахунок подібних унікальних деревостанів у межах заплави лівого берега р. Дністер, кв.73-78 Красівського лісництва Львівського ліспаркгоспу;

● мало поширені та рідкісні в межах всього району дослідження угруповання липи дрібнолистої, ясена звичайного, явора і осики. Зокрема, доцільно в межах височини на землях Лотатницького лісництва (кв. 16-20) Стрийського держлісгоспу створити новий лісовий заказник, де угруповання з перевагою у деревному ярусі липи дрібнолистої віком 65-105 років компактно зростають на площі понад 100 га;

● ширше охопити охороною лісові угруповання за участю сосни кедрової. Доцільно у Горганах створити новий лісовий заказник "Бистрець" (Бистрецьке лісництво Осмолодського держлісгоспу), де цей вид трапляється на площі близько 3000 га;

● угруповання сфагнових сосняків на торфовищах на Передкарпатті, а також у міжгірських долинах. Для цього доцільно розширити площу гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Турова дача" з 250 до 700 га за рахунок прилеглих лісових масивів;

● лісові угруповання за участю сосни звичайної на кам'янистих ґрунтах у горах. Доцільно розширити площу ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення "Урочище Сокіл" за рахунок лісокультур з її участю тощо.

Рекомендований підхід до аналізу лісової рослинності дасть змогу запропонувати адекватні шляхи оптимізації природничо-лісівничої репрезентативності регіональної мережі об'єктів природно-заповідного фонду, спрямованої на підвищення її природоохоронних функцій.

3. Резистентність природно-заповідного фонду до фітоінвазій

Розбудова природно-заповідного фонду (далі ПЗФ), як ділянок суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (Закон України «Про природно-заповідний фонд України»), у незалежній Україні має переконливий поступ до забезпечення названих головних функцій цієї категорії природокористування. Проте, через певні негаразди у екологічному плануванні та системі природокористування в Україні, як і на теренах колишнього СРСР в цілому, склався дисбаланс найважливіших процесів – відновлення і раціонального використання природних ресурсів. Негативні явища позначаються на рослинному покриві ПЗФ, що проявляється, зокрема, у розповсюдженні чужинних (адвентивних) видів судинних рослин. Питання це, звісно, не є новим або ж зовсім не вивченим. Час від часу в літературі з'являються тривожні повідомлення про реальні загрози генофонду, фітоценозам і екосистемам у тому чи іншому заповіднику. Найгучнішим проміж них, з широкими наслідками занепокоєння ботанічної громадськості стала стаття професора В.М. Тихомирова про фітоінвазії у заповіднику «Галичья Гора» (Липецька обл., Росія).

Проте, в Україні до останніх років визнані знавці проблеми заносних видів В.В. Протопопова, С.Л. Мосякін, М.В. Шевера наголошують на відсутності критичних узагальнень щодо впливу адвентивних рослин на фітобіоту територій, що підлягають особливій охороні. Вони наводять приклади небезпечних експансій чужинних видів включно з генетичним поглинанням аборигенних видів у різних екосистемах Дунайського, Чорноморського біосферних заповідників, національному природному парку «Подільські Товтри», деяких заказниках степової зони тощо. Сама присутність адвентивних видів та інтенсивність їх розповсюдження у межах територій та акваторій, що підлягають особливій охороні, розглядається як індикатор стану біологічної різноманітності в агроландшафті Справжнім інформаційним вибухом в цьому контексті стала Всеукраїнська наукова конференція «Синантропізація рослинного покриву України», що відбулася в Переяслав-Хмельницькому в квітні 2006 року.

У багаторічній історії заповідної справи в колишньому СРСР і в Україні, зокрема, фахівці відмічають "чорні сторінки” і "часи ренесансу”. Сучасні степові природні заповідники, включно з Асканією-Новою, неодноразово скорочували площу, вилучені ділянки використовувались під пасовища і навіть розорювались, не менш трагічно розвивались і лісові заповідники. На цьому тлі розглядати резистентність до фітоінвазій територій, що зараз належать до ПЗФ, можна лише конкретно у просторі і часі. Саме так побудоване це повідомлення про резистентність екосистем, що підлягають особливій охороні, до занесення, натуралізації і експансії чужинних видів рослин.

Території, що підлягають особливій охороні і добрані як локалітети для дослідження, розташовані майже повністю у межах Східноєвропейської рівнини від найпівнічнішого заповідника Пасвик (Росія) до найпівденніших Чорноморського та Дунайського біосферних заповідників. Серед 14 українських локалітетів міжнародний статус мають три біосферних заповідники, решта – категорії загальнодержавного статусу – сім локалітетів, що входять до двох природних заповідників, два національні природні парки, лісовий заказник та архіпелаг «Харківські заказники», що включає Бурлуцький, Вовчанський, Катеринівський заказники (Харківська обл.). У Росії розташовано вісім локалітетів – шість заповідників, три з яких мають статус біосферного резервату, та два національні парки.

Найбагатші за чисельністю судинних видів у фітобіоті локалітети (Нижнєхоперський національний парк, Воронезький заповідник, Дунайський біосферний заповідник, ПриокськоТерасовий біосферний резерват, національний природний парк Святі Гори), чисельність видів фітобіоти яких перевищує або близька до 1000, містять від 7 до 22,7% антропофітів. У тих же межах участь антропофітів у наступних п'яти локалітетах, видове багатство котрих 700 – 800 видів; трохи нижча вона у локалітетах з низькою загальною чисельністю видів – від 400 до 600. Теза О.В. Морозової про те, що частка адвентивних видів у ландшафті, якщо розглядати локальні флори як флори дискретних ландшафтів, не залежить від загального видового багатства флори, не справджується. У локалітетах з низькою загальною чисельністю видів (буферна зона біосферного заповідника Асканія-Нова, заповідник Пасвик тощо) частка антропофітів найвища. З останнього спостереження випливає висновок про певну мінімальну загальну чисельність видів на певну площу, яка є критичною щодо резистентності фітобіоти до фітоінвазій. Проте, у Вісімському заповіднику з площею 13,5 тис. га видове багатство становить 406 видів, а частка антропофітів не перевищує 7%.

Очевидного прямого зв'язку між площею локалітету та коефіцієнтом адвентизації його фітобіоти не відстежено, принаймні у розглянутих випадках він відсутній. Так склалося, що саме фітобіоти локалітетів найбільшої площі містять найчисельніші адвентивні фракції. У локалітетах з площами до 5 тис. га їхня участь не перевищує 10%, за винятком Хомутовського степу, де вона становить 14,1%. Теза «так склалося», вочевидь, не є випадковою: охорона локалітетів великих площ впроваджена не так давно, зазвичай в пострадянські часи, її тривалість – у межах двох – трьох десятиліть. У фітобіотах локалітетів великої площі та тривалої охорони участь антропофітів низька: Центрально-Лісовий біосферний резерват з площею 24,5 тис. га і тривалістю охорони 75 років вона становить 9,3%; Вісімський заповідник – відповідно, 13,5 тис. га, 35 років, 7%; Приоксько-Терасовий біосферний резерват – 4,95 тис. га, 61 рік, 7%. Винятком є Воронезький заповідник з коефіцієнтом адвентизації – 22,7% за площею 31,1 тис. га та тривалістю охорони 79 років.

За градієнтом тривалості охорони локалітети належать до трьох відмінних груп. За тривалості охорони понад 60 років частка антропофітів стабілізується і не перевищує 10% (за винятком Хомутовського степу та наземних екосистем Чорноморського біосферного заповідника, де вона досягає 15%). Термін охорони 20-40 років ще не надає стабільності – участь антропофітів коливається від 7 до 19,2% (за винятком буферної зони біосферного заповідника Асканія-Нова з часткою антропофітів 35,8%). Решта резерватів часової групи до 20 років принципово не відрізняється від попередньої: участь антропофітів коливається від 8,8% до 23,2%. У градієнті участі антропофітів у фітобіоті локалітетів, що підлягають особливій охороні, є певний тренд, що проявляє залежність цього показника від важливих характеристик фітобіоти ПЗФ – тривалість охорони, загальна чисельність видів, площа локалітету, проте винятків (на них уже наголошувалось) надто багато, щоб вважати його за прояв закономірностей. Найочевидніший зв'язок коефіцієнту адвентизації з тривалістю охорони також під сумнівом: а чи не зв'язаний сучасний стан фітобіот з їхнім вихідним станом при оголошенні охорони більшою мірою, ніж з режимом охорони та його тривалістю. За обставин, що склалися, висловлюється думка, що за такого ступеня антропогенної трансформації наземних екосистем ПЗФ не здатен протистояти нашестю чужинних рослин. Причини, якими пояснюють ситуацію, розглядають в декількох площинах: розрізняють "внутрішні” і "зовнішні” чинники, пов'язані як з загальною трансформацією екосистем, так і безпосередньо з розвитком резерватогенних екосистем, як одного з класів антропогенної трансформації їх.

В тій частині Карпатського природного заповідника, де зосереджене гірське населення (лісовий пояс), у складі лучних угруповань натуралізувалися рівнинні види роду Trifolium L., Lotus corniculatus L., Vicia cracca L., Phleum pratense L., Festuca pratensis Huds, які інтродуковані людиною як цінні кормові трави. Поряд з названими, в поясі хвойних лісів розповсюджується агресивний кавказький вид – Heracleum sosnowskyi Manden. О.О. Кагало відмічає наявність у складі ценофлори пралісових смеречин, еталонний статус яких визнано світом, семи адвентивних видів з Північної Америки. Хотілося б мати переконливе пояснення подібних драматичних фактів імпактним втручанням людини, а не відсутністю резистентності до фітоінвазій смерекових пралісів. Деякі зміни конфігурації території та функціонального зонування в Дунайському біосферному заповіднику, за спостереженнями О.В. та О.Г. Жмуд, призвели до значного поповнення його фітобіоти антропофітами: їхня чисельність зросла за 20 років (1984 2004 рр.) з 126 до 183 видів, а три з них поки що зареєстровані в Україні лише тут: Eclipta prostrata L. (Asteraceae), Diplachne fascicularis (Poaceae), Solanum retroflexus DСаме буферну зону біосферного заповідника Асканія-Нова С.В. Дрозд, В.В. Шаповал вважають джерелом нагромадження діаспор 71 виду антропофітів, а два експансивні з них – Ambrosia artemisiіfolia (L.) L., Acroptilon repens (L.) DC. уже дісталися абсолютно заповідного "ядра”. Наразі О.Ю. Уманець обговорює «необхідність розробки комплексу заходів захисту Чорноморського біосферного заповідника від навмисного і ненавмисного занесення людиною нових видів і контролю за розповсюдженням тих, що були занесені раніше». За її ініціативою спеціальними рішеннями науково-технічної ради Чорноморського біосферного заповідника затверджений перелік рослин, які заборонено висаджувати у його межах тощо.

Ступінь адвентизації фітобіоти в ПЗФ у межах Східноєвропейської рівнини близький до такого прилеглих країн. За проведеними порівняннями флора Ільменського заповідника (південний Урал) близька за цими рисами до флор наших степових заповідників Деякі вибрані дані щодо стану фітоінвазій на територіях, які підлягають особливій охороні в Росії, поза Європейською частиною: для порівняння наведемо коефіцієнт адвентизації за наростанням його значення для деяких заповідників: Баргузинський – 2,4%, Алтайський – 7% тощо. А.Л. Васіна, яка вивчала стан заносних рослин в трьох природоохоронних територіях Північного Зауралля (природний заповідник «Малая Сосьва», заказник «Верхнекондинский» та природний парк «Кондинские озера»), виявила досить помітну динаміку. З 1944 р. з'явилися 68 нових видів, а 9 з тих, що наводились Є.В. Дорогостайською для тодішнього Кондо-Сосьвинського заповідника, уже не відмічаються. Подібна картина і на територіях, що охороняються в Польщі. За аналізом 50 публікацій щодо участі антропофітів у флорі резерватів різної категорії Р. Олачек визначив їх участь від 0,9 до 15%. Проміж них є небезпечні як для природної флори 7 видів дерев і 8 видів трав.

Важливою тезою, яку необхідно обговорити, є безпосередня загроза адвентивних видів генофонду, фітосистемам і екосистемам, які охороняються в ПЗФ. За результатами розвідок Г.В. Коломієць, проведених в регіональному ландшафтному парку Кінбурнська коса (Миколаївська обл.), у його межах Elaеagnus angustifolia L., що поселився на приморських пісках, затіняючи аборигенні види-пісколюби, призводить до повного зникнення останніх. На заміну їм оселюються апофіти і антропофіти – бур'яни. Ще більш швидкі і глибокі дигресивні зміни в псамофітних степах викликає проникнення (або навмисні посадки) Robinia psеudoacacia L. Складається враження, що без радикальних біотехнічних заходів (механічного видалення чужинних агресивних кущів) псамофітні екосистеми Кінбурнської коси уже не зберегти. Подібні висновки випливають при спостереженні спонтанного поширення у лісових екосистемах ПЗФ заносних дерев та кущів – так званих "екзотів”. Особливу тривогу викликають ті, які дають самосів і інтенсивно поширюються. В обстежених в останні 5 – 7 років екосистемах Голосіївського регіонального ландшафтного парку та Ічнянського національного парку – це клен негідний або ясенелистий (Acer negundo L.), аморфа кущова (Amorpha fruticosa L.), карагана дерев'яниста (Caragana arborescens Lam.), ясени американський, ланцетний (Fraxinus americana L., F. lanceolata Borkh.), жимолость татарська (Lonicera tatarica L.), дуб червоний (Quercus rubra Du Rei), черемхи пізня, віргінська (Padus serotina (Ehrh., P. virginiana (L.) Roem.) Ag.), робінія звичайна (Robinia pseudoacacia L.) тощо. Є ще одна група чинників, які можливо, на фоні названих "зовнішніх” і "внутрішніх”, подолати найпростіше:

• відсутність державної системи запобіжних заходів щодо проникнення, поширення, натуралізації та експансії заносних рослин у межах ПЗФ, зокрема, системи заборонних заходів щодо завезення і культивування у межах відповідних категорій ПЗФ чужинних рослин в будь-яких цілях;

• недостатня увага питанням фітоінвазій при веденні важливого документу заповідної справи – «Літопису природи».

Таким чином, чужинні рослини у межах ПЗФ загрозливі в двох аспектах – як біологічне забруднення і як чинник деструкції і дестабілізації екосистем. Моніторинг і контроль цих рослин має бути однією з цілей заповідної справи. Шукаючи відповідь на запитання «наскільки екосистеми охоронних територій здатні протистояти (бути резистентними) щодо фітоінвазій в конкретних умовах України», маємо констатувати наступне.

На рівні субконтинентальних екосистем, якою є екосистема Східноєвропейської рівнини, очевидний широтний градієнт за ступенем участі адвентивних видів (коефіцієнтом адвентизації) відсутній. Хоча пряма залежність коефіцієнту адвентизації від загального видового багатства фітобіоти не доведена, вочевидь, існує мінімальне критичне значення видового багатства локалітету щодо резистентності його фітобіоти до фітоінвазій. Не підтверджується також теза про прямий зв'язок коефіцієнту адвентизації фітобіоти локалітету з його площею. Ця залежність опосередковується низкою інших "зовнішніх” і "внутрішніх” щодо екосистем ПЗФ чинників (тривалість охорони, ступінь антропогенної трансформації екосистем на момент оголошення охорони, стан прилеглих екосистем, спосіб природокористування тощо).

Градієнт тривалості охорони виявився найбільш наочним серед використаних. За тривалості охорони понад 60 років коефіцієнт адвентизації, лише за деякими винятками, стабілізується і не перевищує 10%. Термін охорони коротший за 40 років не надає стабільності щодо участі чужинних видів, вона залишається високою і неймовірно динамічною. Проте, і в цьому випадку сумнівів не уникнути – чи не визначається коефіцієнт адвентизації станом екосистем на момент їхнього залучення до ПЗФ більшою мірою, ніж терміном охорони.

Насамкінець підкреслимо, обрані показники є досить формальними, вони не охоплюють усього спектру біологічної і ландшафтної різноманітності ПЗФ, як і залучені локалітети не є репрезентативними щодо різноманітності його категорій та локальних властивостей. Для імовірнішої відповіді на поставлене запитання, а вона необхідна для розробки і впровадження системи управління екосистемами ПЗФ, конче потрібна кількісна і якісна інформація набагато більших обсягів. З одного боку, – це просторові критерії (не лише площа локалітету, але його конфігурація, протяжність меж з довкільним оточенням та їх характер), ретельна інвентаризація чужинних видів у межах ПЗФ з виявленням їхнього топологічного розповсюдження і фітоценотичного статусу, відомості про стан популяцій заносних видів, а не лише їх наявність в межах ПЗФ, динаміка стану екосистем ПЗФ тощо. Усе це можливо створити, спираючись на сучасні технології, за участі науковців, що працюють в заповідниках, національних природних парках, або вивчають фітобіоту решти категорій ПЗФ, лише у межах державної програми «Резистентність природнозаповідного фонду до фітоінвазій».

Використана література:

1. Мураховська О.О. Деякі особливості охорони земель природно– заповідного фонду України / Митна справа №4(76)'2011, частина 2 с. 383-388

2. Петрова Л.М. Оцінка стану мережі об'єктів природнозаповідного фонду: природничо-лісівничий підхід / Науковий вісник, 2006, вип. 16.1 Збірник науково-технічних праць с.56-61

3. Бурда Р.І. Резистентність природно-заповідного фонду до фітоінвазій / SSN 1728-6204 Промышленная ботаника. 2007, вып. 7





Реферат на тему: Природно-заповідне законодавство та стан природно-заповідного фонду в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.