Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Природний заповідник "Ґорґани" та екологічна мережа Івано-Франківської області (реферат)

Зміст

1. Екологічна мережа Івано-Франківської області

2. Сирфіди природного заповідника „Ґорґани”

3. Флора заповідного урочища "Люблінець" (Горгани)

Використана література

1. Екологічна мережа Івано-Франківської області

У 1992 р. Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро прийняла Конвенцію про біорізноманіття, як основу еволюції і функціонування систем біосфери і сталого забезпечення потреб населення Землі. Нею проголошено збереження не окремих ланок природи, а всіх систем біосфери в глобальному масштабі. У цьому ж році Рада Європи прийняла Конвенцію Європейської Екомережі (European Ecological Network) як ідею загальноєвропейської системи охорони природної спадщини Європи. Ідею Європейської екомережі, або "EECONET" (European Ecological Network – Європейська екологічна мережа) вперше було запропоновано колективом голландських дослідників у 1993 р. на конференції в Маастріхті, вона органічно увійшла у Всеєвропейську стратегію збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, схвалену Конференцією міністрів охорони навколишнього середовища 55 європейських країн в Софії в жовтні 1995 р. До цих країн належить і Україна.

У процесі створення Всеєвропейської екологічної мережі вирішуватимуться такі завдання:

• збереження всього комплексу екосистем, середовищ існування видів і їх генетичного різноманіття, а також ландшафтів європейського значення;

• забезпечення належної "просторовості" природних середовищ для збереження видів;

• створення умов для розселення і міграції видів;

• забезпечення відновлення компонентів ключових екосистем, які зазнали руйнування;

• захист систем від потенційних негативних чинників.

В Україні цим питанням надають особливого значення, що відображено, зокрема, у концепції збереження біологічної різноманітності України (№ 439 від 12 травня 1997 р.) та інших правових актах природоохоронного спрямування.

Виникнення ідеї створення національної та Все європейської екологічних мереж було зумовлене потребою вийти за вузькі межі заповідних територій та забезпечити збереження природного середовища і ландшафтів на усьому просторі та за умов будь-якої діяльності людини. Формування екологічної мережі означає перехід до побудови складної, багатофункціональної системи, яка б у найширшому територіальному вимірі забезпечувала вирішення проблем охорони біорізноманіття

Особливе значення у справі побудови екомережі на Європейському та національному рівнях має "Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція)", прийнята у травні 2003 р. Крім України, конвенцію підписали Польща, Румунія, Сербія та Чорногорія, Словаччина, Угорщина та Чехія У Карпатській конвенції розроблено стратегію, що визначає основні напрями і шляхи виконання її програмних завдань, серед яких головне – зберегти та відновити унікальні природні комплекси Карпат, котрі мають природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє та оздоровче значення.

Стратегія передбачає організацію скоординованої діяльності сторін Карпатської конвенції та формування збалансованої екологічної політики і розроблення програм просторового планування, спрямованих на охорону та сталий розвиток Карпат. Зокрема, буде сформовано Карпатську екомережу в рамках національної екомережі як частину Всеєвропейської екомережі. Розроблятимуться заходи щодо біота екобезпеки Карпат, екологічно збалансованого та інтегрованого управління водними, лісовими та земельними ресурсами.

На першому етапі реалізації Стратегії розвитку карпатського регіону (2007-2012 рр.) запроваджуватиметься екологічно збалансований підхід до збереження і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття регіону. Вдосконалюватиметься управління земельними, водними ресурсами, річковими басейсільським та лісовим господарством, транспортом, туризмом та плануванням інфрасристання біорізноманіття з метою приведення його у відповідність до міжнародних вимог. На другому етапі (2013-2020 рр.) буде забезпечено державний і громадський контроль за виконанням вимог Карпатської конвенції. Впроваджуватиметься механізм управління карпатською екомережею та її компонентами.

Мінприроди України разом із зацікавленими центральними оргавиконавчої влади має розробити та подати Урядові узгоджений план заходів щодо реалізації Стратегії. За здійсненням заходів Стратегії здійснюватиметься постійний моніторинг і контроль. Реалізація Стратегії дасть змогу уникнути безповоротної втрати частини біота ландшафтного різноманіття. Це забезпечить підтримку екологічної рівноваги на території Карпат, впровадить у практику господарювання елементи екологічно безпечного збалансованого використання природних ресурсів. Україна все ще перебуває на першій стадії формування національної екомережі. Вона є єдиною державою на всьому пострадянському просторі, а можливо і в Європі, яка має законодавчу базу для створення екомережі. Вже розроблені деякі наукові та методологічні основи створення екомережі та перспективні плани різного ступеня її деталізації. Проте досі ще відсутній повний перспективний перелік конкретних територій екомережі, її структури і чи не найголовніше, – правове забезпечення організації та функціонування її структурних елементів.

1. Екомережа Івано-Франківської області. Івано-Франківська область, як прикордонна, відіграє ключову роль для інтеграції національної екомережі до Всеєвропейської екомережі через створення міждержавних природоохоронних територій. Проблема формування регіональної екологічної мережі та оптимізації ландшафтів для Івано-Франківської області особливо актуальна, оскільки внаслідок антропогенного впливу значно порушена генетична цілісність, висотна диференціація і структурнофункціональна організація природних ландшафтів, які функціонували раніше як саморегульовані системи з високим порогом стійкості. Природними і напівприродними угрупованнями (ліси, сіножаті, пасовища, водно-болотні угіддя) в області зайнято в середньому 63 % території. Однак у рівнинних ландшафтах цей показник значно нижчий – 20-35 %, у передгірських – 35-40 %. Екологічну небезпеку становить зменшення лісистості території у гірських ландшафтах до 50-60 %, у передгірських – до 30-45 %, у рівнинних – до 8-17 %. Унаслідок інтенсивного використання лісів змінився ценотичний склад лісових екосистем, збільшились у 2,5 раза площі похідних смеречників через зменшення площ ялицевих, букових і дубових лісів. Порушено вікову структуру деревостанів – переважають молодняки і середньовікові насадження (81 %). В Івано-Франківській області нараховується 464 об'єкти природно-заповідного фонду загальною площею близько 195,9 тис. га, з них загальнодержавного значення – 30 об'єктів загальною площею 108,7 тис. га, місцевого значення – 434 об'єкти площею 87,2 тис. га. Природно-заповідні об'єкти займають 14 % території області, це другий показник в Україні. Розподіл мережі природно-заповідних територій та об'єктів Івано-Франківської області станом на 2003 р., за Приходьком, 2004, наводимо у табл. 1. Проте наявна в області мережа природно-заповідних територій – це лише певна частина наявного біологічного і ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належно всі типи ландшафтів, не формує цілісної системи – екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття .

Загалом така мережа об'єктів та територій природно-заповідного фонду є за ландшафтною та ценотичною репрезентативністю, категоріальною та територіальною структурою, чи не найкращою в Українських Карпатах та й у західних областях України. Проте існуючі диспропорції у територіальній структурі зобов'язують до розбудови екомережі, насамперед, у тих фізико-географічних областях, де відносна площа заповідних територій є найнижчою. На Івано-Франківщині регіональну екологічну мережу на території області створюють згідно з "Програмою формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській області на 2001-2010 рр." Метою програми є формування цілісної системи, яка б забезпечувала збереження біологічного і ландшафтного різноманіття природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ їхнього існування, а також природних шляхів їхнього поширення і міграції. Її основою є наведені вище об'єкти та території природно-заповідного фонду. Проте наявна мережа природно-заповідних територій – це лише певна частина біологічного і ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації, вона не охоплює охороною всі типи ландшафтів, не формує цілісної системи – екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття . Екологічна мережа потребує виділення та правового забезпечення функціонування інших структурних елементів екомережі – сполучних коридорів, буферних зон та відновних територій.

Чи не найціннішою частиною екомережі є її природні заповідники. В Івано-Франківській області – це природний заповідник "Ґорґани". Його створено 12 вересня 1996 р. Загальна площа 5344 га. Крім цього, навколишня охоронна зона займає площу 3852,8 га. Природний заповідник "Ґорґани" охоплює природні комплекси в межах висоти 740-1756 м н.р.м. Це пояси широколистяних лісів, хвойних лісів, і субальпійського криволісся, що, відповідно, розміщені у трьох кліматичних зонах – прохолодній, помірно-холодній і холодній. Лісова рослинність займає 86,5 % загальної площі заповідника, а природні деревостани представлені 67,5 % його площі. Унікальність природних комплексів зумовлена тим, що велика частина території збережена в незайманому стані. Ґорґани займають центральну частину Українських Карпат і важкодоступні через дуже круті схили і кам'янисті розсипи. Заповідник охоплює схили гір від 710 м. н.р.м. аж до хребтів: Довбушанка (1754,6 м н.р.м.), Медвежик (1736 м), Полєнський (1693,6 м), Пікун (1651 м), Козі Горган (1616), Скалки Верхні (1596,8 м), Скалки Нижні (1300 м н.р.м.). Для них характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах – кам'яні осипища (місцева назва "ґорґани").

Четвертинні, неогенові, палеогенові та верхньокрейдяні відклади становлять геологічну, а алювіальноделювіальні суглинки, глини, супіски – літологічну будову Ґорґан. Гірська частина заповідника складена карпатським флішем з конгломератів, пісковиків, глинистих і мергелевих сланців крейдового і четвертинних періодів.

Рельєф території заповідника відрізняється значною крутизною кам'янистих схилів різної експозиції, важкодоступними вершиВсі ґорґанські хребти мають круті північно-східні і пологі південно-західні схили.

Ґрунтоутворення відбувається здебільшого за буроземним типом, як наслідок, утворюються бурі гірсько-лісові ґрунти (буроземи – Braunerde). Ґрунтовий покрив представлений 8 типами ґрунтів і 68 їх різновидами. Переважають опідзолені і неопідзолені бурі гірсько-лісові ґрунти. Менш поширені гірсько-лучні, гірсько-підзолисті, дернові і дерново-буроземні ґрунти. Головні водні артерії – Бистриця Надвірнянська, Довжинець, Зелениця, Джурджинець та близько 30 малих струмків. Струмки короткі, але щільність гідрографічної мережі порівняно велика (0,2 км/км – 1,5 км/км). Русла річок і струмків кам'янисті, вкриті галькою і валуШвидкість течії 1-2 м/с, під час повені збільшується. Води прісні, слабко мінералізовані, переважно карбонатно-кальцієві.

Потоки і річки населяють безхребетні тварини – гіллястовусі (Cladocera), веслоногі (Copepoda), циклопоїди (Cyclopoida), бокоплави (Amphipoda), личинки одноденок (Ephemeroptera), волохокрильців (Trichoptera), які входять до раціону 12 видів риб, серед котрих поширені гольян (Phoxinus phoxinus), форель струмкова (Salmo t. trutta m. fario), харіус (Thymallus thymallus). Амфібій у заповіднику 9 видів. Озерця, калюжі – оселища кумки жовточеревої (Bombina variegata), карпатського (Triturus montandoni) і альпійського тритонів (Triturus alpestris), трапляється також реліктова саламандра плямиста (Salamandra salamandra). На берегах потоків і річок типові щур водяний (Arvicola amphibius), рясоніжка мала (Neomys anomalus milleni), водяна полівка мала (Arvicola sherman), видра річкова (Lutra lutra).

На нижніх терасах вздовж русел річок і потічків фрагментарно трапляються фітоценози вільхи сірої (Alnus incana), у трав'яному покриві – Petasites albus, Filipendula ulmaria, Equisetum palustre, Caltha palustris, Cardamine impatiens. Найбільші масиви заповідника займають ліси з переважанням смереки (Picea abies (L.) Karst. – 89,1 %, потім сосни гірської (Pinus mScop.) – 7,3 %, сосни кедрової європейської (Pinus cembra L.) – 1,8 %, ялиці білої (Abies alba Mill), бука лісового (Fagus sylvatica L.) і інших порід – 1,8 % покритої лісом площі.

У заповіднику відзначено ліси чітко чергуються за висотними позначками, залежно від кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов. Сіровільхові деревостани трапляються на нижніх терасах уздовж р. Бистриці Надвірнянської і її притоки Джурджинець, смерековобукові і смереково-ялицево-букові за участю явора (Acer pseudoplatanus L.) домінують до висоти 980990 м н.р.м. Буково-ялицево-смерекові ліси переважають у межах 990-1250 м н.р.м., чисті смерекові – у високогір'ї (до 1500 м н.р.м.). Кедрово-смерекові ліси формуються на південних експозиціях в урочищах "Садки" і "Новобудова", починаючи з висоти 965 м і доходять на південно-західному схилі р. Довбушанки до 1630 м н.р.м. На території заповідника деревостани за участю кедра займають 380 га. Різновікові смереково-кедрові ліси за участю беріз Betula pendula Roth. і B. pubescens Ehrh. переважно поширені на висотах 1040-1500 м н.р.м. Гірсько-соснове і зеленовільхове криволісся утворюють окремі масиви субальпійських і альпійських чагарникових угруповань біля вершин гір і хребтів. Вище від смуги сосни гірської розташовані кам'янисті розсипи, зайняті рідкісною мохово-лишайниковою рослинністю.

Біорізноманітність у поясі мішаних буково-ялицево-смерекових лісів найвища. Пояс чистих смерекових і кедрово-смерекових лісів займає проміжне становище. У субальпійському поясі гірсько-соснового криволісся видове і популяційне різноманіття найбідніше. Типологічна розмаїтість лісів заповідника значна – 17 різних типів. Вона є своєрідним стандартом і еталоном, а типи лісорослинних умов – резерватом природно-територіальних комплексів Українських Карпат. У Ґорґанах краще, ніж будь-де в Українських Карпатах, збереглися праліси, що відрізняються високою стійкістю і стабільністю. У розвитку пралісів виділено сім фаз розвитку. Для буково-ялицево-смерекових, ялицево-букових і ялицевих, смереково-ялицевобукових пралісів вікові етапи тривають 350-400 років (максимальний запас деревини – 930 м3/га), чистих букових – 230-260 років (696 м3/га), а кедрово-смерекових – близько 300 років (414 м3/га). Праліси – за винятком смерекових і смереково-кедрових – триярусні, їм властива складна вікова, вертикальна і горизонтальна структура.

Праліси – достатньо великі лісові екосистеми (угруповання), які виникли і розвиваються природним шляхом під впливом лише природних стихій та явищ і пройшли повний цикл розвитку без будь-якого втручання людини, місцезростання, видова, вікова і просторова структура яких відзначається колись і тепер виключно чинниками навколишнього середовища. У розвитку пралісів виділено сім фаз розвитку. Їм притаманні специфічна вікова, породна і просторова структура деревостанів. Значна мозаїчність, коли на малій площі можна натрапити на дерева різної товщини і висоти, наявність великих, товстих дерев, як і значна частка мертвих стовбурів і відпаду є характерними ознаками пралісів. У пралісах дерева ростуть до своєї природної вікової межі.

У верхніх частинах гірських хребтів поширені масиви стелюхів гірської сосни (Pinus mugo Turra). Тут, а також на вершинах гір і частково на схилах поширені і пустельні природні комплекси кам'янистих розсипів. Розрізняють два типи кам'янистих розсипів – первинні, які утворилися під час льодовикового періоду і вторинні, які виникли внаслідок діяльності людини, вітровалів, пожеж. Відсутність деревної рослинності на таких ділянках сприяє розвитку ерозії, виникненню селевих потоків, повеней. Фітоценотичну різноманітність рослинного покриву заповідника "Ґорґани" узагальнено і наведено у табл. 3

Раритетна флора заповідника налічує 69 видів судинних рослин, що становить 17,1 % раритетної компоненти Українських Карпат і 63 % – району Ґорґан. Найрідкісніші види: Orchis mascula, Orchis militaris, Listera ovata, Coeloglossum viride, Lunaria rediviva. З реліктів трапляються: Botrychium multifidum, Mattestruthiopteris, Blechnum spicant, Huperzia selago, Daphne mezereum. Серед ендемічних видів – Leucanthemum rotundifolia, Tozzia carpatica, Centauera marmarosiensis, Centauera carpatica, Dianthus carpaticus, Viola declinata та інші.

Одноманітність і бідність флори заповідника "Ґорґани" – характерна риса Ґорґанського флористичного району загалом. Тут виявлено 30 видів судинних рослин, які занесені до Червоної книги України, 21 вид належить до ендеміків. Це, зокрема: Astrantia major, Arnica montana, Leucojum vernum, Huperzia selago, Gymnadenia conopsea, Centauera carpatica, Neottia nidusavis, Oxycoccus microcarpus, Listera ovata, Orchis mascula, Orchis militaris, Lilium martagon, Lunaria rediviva, Platanthera bifolia, Dactylorhiza maculata, Dactylorhiza majalis, Dactylorhiza Fuchsii, Lycopodium annotinum, Pinus cembra, Traunsteinera globosa, Crocus heuffelianus, Coeloglossum viride, Galanthus nivalis і ін. Крім того, ендемічними видами є: Aconitum firmum, A. variegatum, Atragene alpina, Carduus bicolorifolius, C. marmarosiensis, Coeleglossum viride, Dianthus carpaticus, Doronicum carpaticum, Gentinianella amarella, G. lingulata, Melampyrum herbichii, Phyteuma tetramerum, Symphytum cordatum, Tozzia carpatica.

Рослинні угруповання відкритих місцезростань, зважаючи на випасання колись худоби, здебільшого перебувають на різних стадіях дигресії. Тільки сінокоси і деякі трав'янисті ценози, недоступні для худоби, характеризуються флористичною різноманітністю і участю в їхній структурі рідкісних видів рослин. Тому встановлення режиму абсолютної заповідності в таких місцях недоцільне і вимагає періодичного викошування травостою або строгого регламентованого випасання. Ґорґанський масив має специфічний комплекс бореально-тайгових і гірських видів хребетних, яких зареєстровано на суміжних територіях. У заповіднику і на довколишніх територіях з 177 видів хребетних (птахи – 106, ссавці – 43, риби – 12, земноводні – 9, плазуни – 6, круглороті – 1) 25 занесені до Червоної книги України (круглоротих – 1, риб – 1, земноводних – 3, плазунів – 1, птахів – 8 і ссавців – 11). Кількість видів, які перебувають під охороною міжнародних списків (МСОП, Європейський червоний список, Бернська конвенція ), більша.

Двадцять чотири види фауни занесено до Червоної книги України Ендемічні карпатські види: Triturus montandoni, Tetrao urogalus, Strix uralensis macroдеякі інші. Види Червоної книги: Sorex alpinus, Neomys anomalus, Arvicola scherman, Chionomys nivalis, arctos, Mustela erminea, Mustela lutreola, Meles meles, Lutra lutra і ін.

2. Перспектива розбудови екомережі на суміжних з Природним заповідником територіях

У басейні річки Бистриці по сусідству з природним заповідником "Ґорґани" Надвірнянської залишилися за межами заповідника цілий ряд унікальних природних комплексів з особливим тваринним та рослинним світом. З них найбільший за площею в Українських Карпатах резерват сосни звичайної реліктової – Бредулецький державний заказник (110 га), а також чимало осередків сосни кедрової європейської в Зеленському та Бистрицькому лісництвах ДП "Надвірнянське лісове господарство". Крім цього, є також цінні еталонні деревостани бука лісового біля верхньої межі лісу, які не представлені у заповіднику, та багато інших цінних об'єктів, які вимагають відповідного охоронного статусу, об'єднання з заповідником у єдиний екологічний коридор "Басейн Бистриці Надвірнянської".

Окрім заказника загальнодержавного значення "Бредулецький", особливо вартісним є Ботанічний заказник загальнодержавного значення "Таупишірківський" (431 га), який є резерватом сосни кедрової європейської і знаходиться в Бистрицькому лісництві ДП "Надвірнянське лісове господарство". Це – суцільний лісовий масив кедриново-смерекових пралісів, які ростуть у ґорґанському високогір'ї (1200-1500 м н.р.м.) на бідних малопотужних кам'янистих ґрунтах ямненського пісковика. Зсуви рухомих кам'янистих розсипів та верхня межа лісу вкриті криволіссям сосни гірської (Pinus mugo) і у притоках потоків – душекії зеленої (Duschekia viridis). У державних заповідних урочищах "Салатрук" площею 204 га, "Таупишірка" площею 33,1 га і "Рафайловець" площею 138 га цього ж лісництва, які межують із природним заказником "Таупишірківським" з північного і південного боків, яскраво простежуєься зміна порід від соснового криволісся і смереково-кедринових лісів до ялицево-буково-смерекових лісів.

Особливої уваги заслуговує Дендрологічний парк "Високогірний", площа якого становить 124 га, хоч і не є місцем зростання реліктових сосен. Він є унікальним полігоном для апробації широкого асортименту деревних інтродуцентів помірного клімату Землі в умовах високогір'я Ґорґан.

Отже, у басейні річки Бистриці Надвірнянської є реальні можливості створення цінного для Карпатського регіону, з огляду на охоплення біорізноманіття, регіонального екологічного коридору. Його ядром слугуватимуть природні комплекси Природного заповідника "Ґорґани", а допоміжними осередками інші цінні заповідні об'єкти. Цей екологічний коридор забезпечить можливість обміну генетичним матеріалом природні комплекси Північного макросхилу Карпат, Передкарпаття то Рогатинського Опілля, осердям тут має бути Національний природний парк "Галицький".

2. Сирфіди природного заповідника „Ґорґани”

Сирфіди (Diptera, Syrphidae) – одна з найбільш численних родин круглошовних двокрилих (Cyclorrhapha). В Палеарктиці виявлено біля 1800 видів, а в світовій фауні – приблизно 6000. Перші специфічні дані по фауні сирфід України з'являються в XIX столітті.З кінця XIX в. по 70-і рр. XX століття вивчались сирфіди Укрїнських Карпат (Nowicki, 1870 – цит. по Анікіна, 1973; Thalhammer, 1900; von Oldenberg, 1916; Ремм, 1959; Анікіна, 1964, 1965, 1966, 1970, 1971а, 1971б, 1972, 1973, 1980; Кривошеина, Мамаев, 1967; Зимина, 1968а; Штакельберг, 1970). Для цього регіону виявлено 250 видів (Аникина, 1980), враховуючи те, що для Прикарпаття точне число видів даної родини не вказується. В 2002 р. Я. В. Ільницький, А. Г. Сіренко почали фрагментарні дослідження фауни сирфід Горган, звідки вказали 21 вид мух-дзюрчалок. В 2006 р. (Шпарик, Сіренко, 2006) наводять 108 для північно-східого мегасхилу Українських Карпат, з них 54 зібрані в урочищі „Ільма” (Довбушанські Горгани).

Метою даної роботи було встановити детальний видовий склад сирфід Природного заповідника „Горгани”. Матеріал зібраний впродовж 2000–2007 рр. на таких стаціонарах буферної зони та власне заповідника: 1) урочище „Нивки”; 2) урочище „Ільма”; 3) перевал Столи; 4.полонина Бладжив, полонина г. Довбушанка, полонина г. Плоска, урочище „Скалки”, с. Бистриця. Всього опрацьовано близько 1000 екземплярів сирфід. Класифікація наведена по каталогу палеарктичних двокрилих (Peck, 1988).

На дослідженій території було виявлено 111 видів дзюрчалок.

Родина SYRPHIDAE

Під Родина SYRPHINAE

триба SYRPHINI

рід Dasysyrphus Enderlein, 1938

1. Dasysyrphus ven(Meigen, 1822)

2. Dasysyrphus lunulatus (Meigen, 1822)

рід Didea Macq1834

3. Didea intermedia (Loew, 1854)

4. Didea fasciata Macq1834

рід Epistrophe Walker, 1852

5. Epistrophe eligans (Harris, )

6. Еpistrophe grossulariae (Meigen, 1822)

7. Epistrophe nitidicollis (Meigen, 1822)

рід Episyrphus Mats& Adachi, 1917

8. Episyrphus balteatus (De Geer, 1776)

рід Parasyrphus Matsumura, 1917

9. Parasyrphus nigritarsis (Zetterstedt, 1843)

рід Eriozona Shinner, 1860

10. Eriozona sirphoides (Fallen, 1817)

рід Ischyrosyrphus Bigod, 1882

11. Ischyrosyrphus gla(Linnaeus, 1758)

12. Ischyrosyrphus laternarius (Müller, 1776)

рід Leucozona, Schiner, 1860

13. Leucozona lucorum (Linnaeus, 1758)

рід Eupeodes Osten Sacken, 1877

14. Eupeodes corollae (Fabricius, 1794)

15. Eupeodes luniger (Meigen, 1822)

16. Eupeodes nitens (Zetterstedt, 1843)

(підрід Lapposyrphus Duśek et Laska, 1967)

17. Lapposyrphus lapponicus (Zetterstedt, 1838)

рід Melangyna Verrall, 1901

(підрід Melangyna Verrall, 1901)

18. Melangyna (s. str.) compositarum (Verrall, 1873)

19. Melangyna (s. str.) umbellatarum (Fabricius, 1794)

(підрід Meligramma Frey, 1946)

20. Meligramma cincta (Fallen, 1817)

рід Meliscaeva Frey, 1946

21. Meliscaeva auricollis (Meigen, 1822)

22. Meliscaeva cinctella (Zetterstedt, 1843)

рід Scaeva Fabricius, 1805

23. Scaeva pyrastri (Linnaeus, 1758)

24. Scaeva selenitica (Meigen, 1822)

рід Sphaerophoria Le Peletier & Serville, 1828

25. Sphaerophoria scripta (Linnaeus, 1758)

рід Syrphus Fabricius, 1775

26. Syrphus ribesii (Linnaeus, 1758)

27. Syrphus vitripennis (Meigen, 1822)

28. Syrphus torvus Osten Sacken, 1875

триба BACCHINI

рід Baccha Fabricius, 1805

29. Baccha elongata (Fabricius, 1775)

30. Baccha obscuripennis Meigen, 1822

триба CHRYSOTOXINI

Рід Chrysotoxum Meigen, 1803

31. Chrysotoxum arc(Linnaeus, 1758)

32. Chrysotoxum fasciolatum (De Geer, 1776)

33. Chrysotoxum festivum (Linnaeus, 1758)

триба MELANOSTOMATINI

підтриба Melanostomina

рід Melanostoma Schiner, 1860

34. Melanostoma mellinum (Linnaeus, 1758)

35. Melanostoma scalare (Fabricius, 1794)

рід Xanthandrus Verrall, 1901

36. Xanthandrus comptus (Harris, )

підтриба Platycheirina

рiд PlatycheirPeletier & Serville, 1828

(підрід PlatycheirPeletier & Serville, 1828)

37. Platycheirus albimanus (Fabricius, 1781)

38. Platycheirus manicatus (Meigen, 1822)

39. Platycheirus peltatus (Meigen, 1822)

40. Platycheirus scutatus (Meigen, 1822)

рiд Pyrophena Schiner, 1860

41. Pyrophena granditarsis (Forster, 1771)

рiд Spazigaster Rondani, 1843

42. Spazigaster amb(Fabricius, 1775)

триба PARAGINI

рід Paragus Latreille, 1804

(підрід Paragus Latrielle, 1804)

43. Paragus albifrons (Fallen, 1817)

Під Родина P I P I Z I N A E

триба PIPIZINI

рід Pipiza Fallen, 1810

44. Pipiza bimac(Meigen, 1822)

45. Pipiza lug(Fabricius, 1775)

46. Pipiza noctiluca (Linnaeus, 1758)

47. Pipiza quadrimac(Panzer, )

рід Heringia Rondani, 1856

(підрід Neocnemodon Goffe, 1944)

48. Neocnemodon latitarsis (Egger, 1865)

Під Родина E R I S T A L I N A E

триба CHEILOSIINI

рід Cheilosia Meigen, 1822

49. Cheilosia aerea Dufour, 1848

50. Cheilosia albitarsis Meigen, 1822

51. Cheilosia alpina (Zetterstedt, 1838)

52. Cheilosia carbonaria Egger, 1860

53. Cheilosia canicularis (Panzer, )

54. Cheilosia chloris (Meigen, 1822)

55. Cheilosia frontalis (Loew, 1857)

56. Cheilosia gigantea (Zetterstedt, 1838)

57. Cheilosia illustrata (Harris, )

58. Cheilosia impressa (Loew, 1840)

59. Cheilosia nigripes (Meigen, 1822)

60. Cheilosia melanopa (Zetterstedt, 1843)

61. Cheilosia melanura (Becker, 1894)

62. Cheilosia p(Zetterstedt, 1838)

63. Cheilosia rhynchops Egger, 1860

64. Cheilosia vernalis (Fallen, 1817)

65. Cheilosia vicina (Zetterstedt, 1849)

66. Cheilosia vulpina (Meigen, 1822)

рід Ferdinandea Rondani, 1844

67. Ferdinandea c(Scopoli, 1763)

рід Rhingia Scopoli, 1763

68. Rhingia campestris Meigen, 1822

69. Rhingia rostrata (Linnaeus, 1758)

триба VOLUCELLINI

рід Volucella Geoffroy, 1762

70. Volucella inanis (Linnaeus, 1758)

71. Volucella pell(Linnaeus, 1758)

триба CHRYSOGASTERINI

підтриба Chrysogasterina

рід Chrysogaster Meigen, 1803

72. Chrysogaster solstitialis (Fallen, 1817)

73. Chrysogaster vuduata (Linnaeus, 1758)

підтриба Spheginina

рід Sphegina Meigen, 1822

(підрід Sphegina Meigen, 1822)

74. Sphegina (s. str.) clunipes (Fallen, 1816)

75. Sphegina latifrons Egger, 1865

(підрід Asiophegina Stackelberg, 1975)

76. Sphegina sibirica Stackelberg, 1953

рід Brachyopa Meigen, 1822

77. Brachyopa conica (Panzer, )

78. Brachyopa dorsata (Zetterstedt, 1849)

триба SERICOMYINI

рiд Arctophila Schiner, 1860

79. Arctophila bombiliformis (Fallen, 1810)

80. Arctophila mussitans (Fabricius, 1776)

рiд Sericomya Meigen, 1803

81. Sericomya lappona (Linnaeus, 1758)

82. Sericomya silentis (Harris, )

триба EUMERINI

рід Merodon Meigen, 1803

83. Merodon avidus (Rossi, 1790)

84. Merodon cinereus (Fabricius, 1791)

85. Merodon rec(Strobl, 1898)

триба ERISTALINI

підтриба Eristalina

рід Eristalis Latreille, 1804

86. Eristalis abCollin, 1931

87. Eristalis alpina (Panzer, )

88. Eristalis arbustorum (Linnaeus, 1758)

89. Eristalis interrupta Poda.1761

90. Eristalis jugorum Egger, 1858

91. Eristalis lineata(Harris, )

92. Eristalis pertinax (Scopoli, 1763)

93. Eristalis rFabricius, 1805

(підрід Eristalis Latreille, 1804)

94. Eristalis tenax (Linnaeus, 1758)

підтриба Helophilina

рід Helophilus Meigen, 1822

95. Helophilus hybridus Loew, 1846

96. Helophilus pendulus (Linnaeus, 1758)

97. Helophilus trivittatus (Fabricius, 1805)

рiд Myathropa Rondani, 1845

98. Myathropa florea (Linnaeus, 1758)

рід Parhelophilus Girschner, 1897

триба MILESIINI

рiд Blera Bilberg, 1820

99. Blera fallax (Linnaeus, 1758)

рiд Brachymyia Williston, 1882

100. Brachymyia berberina (Fabricius, 1805)

рiд Syritta Le Peletier et Serville, 1828

101. Syritta pipiens (Linnaeus, 1758)

рiд Temnostoma Le Peletier et Serville, 1828

102. Temnostoma bombilans (Fabricius, 1805)

103. Temnostoma vespiforme (Linnaeus, 1758)

триба XYLOTINI

рiд Brachypalpoides Hippa, 1978

104. Brachypalpoides lentus (Meigen, 1822)

рід Brachypalpus Macq1834

105. Brachypalpus chrysites Egger, 1859

рід Xylota Meigen, 1822

106. Xylota ignava (Panzer, )

107. Xylota jacutorum Bagatshanova, 1980

108. Xylota segnis (Linnaeus, 1758)

109. Xylota sylvarum (Linnaeus, 1758)

110. Xylota (Chalcosyrphus) femoratus (Linnaeus, 1758)

Під Родина MICRODONTINAE

рід Microdon Meigen, 1803

111. Microdon mutabilis (Linnaeus, 1758)

Отже, за результатами багаторічних досліджень встановлено структуру сирфідофауни Природного заповідника „ Ґорґани.

Фауна сирфід Природного заповідника „ Ґорґани ” містить 111 видів, що входять до складу 46 родів і 4 підродин.

3. Флора заповідного урочища "Люблінець" (Горгани)

Антропогенна трансформація флори в останні десятиріччя набирає все більших обертів. Саме тому необхідно досліджувати структуру природних біоценозів та їх фіторізноманіття з метою розробки заходів охорони. Особливо гостро постає ця проблема в гірській місцевості, де зосереджена велика кількість видів рослин. Територія дослідження ─ заповідне урочище "Люблінець" розташоване в низькогір'ї Горган на території Богородчанського району Івано-Франківської області. Це досить неоднорідна у ландшафтному відношенні територія площею 622 га, оскільки вона охоплює як гірські, так і передгірські форми рельєфу, вкриті переважно лісом. Метою роботи було вивчення флористичного різноманіття цієї природно-заповідної території.

Дослідження флористичного різноманіття заповідного урочища «Люблінець» здійснювалось протягом 2003-2006 років. В процесі вивчення флори використовувався маршрутний метод експедиційного дослідження. Було проведено систематичний, біоморфологічний, екологічний аналіз флори, аналіз видів за рясністю та флороценотипами. Рослини визначали за «Визначником рослин України» (1965, 1987), систематичні таксони приймали за А.Л. Тахтаджаном (1966, 1987). Життєві форми визначали за І.Г. Серебряковим (1962) Рясність видів досліджували окомірним методом за шкалою О.Друде Класифікацію флороценотипів здійснювали за Б.В. Заверухою

На території заповідного урочища «Люблінець» виявлено 144 види вищих судинних рослин, їх можна віднести до 5 відділів: Magnoliophyta, Pinophyta, Equisetophyta, Lycopodiophyta, Polypodiophyta. Найбільше видів відносять до відділу Magnoliophyta. З таксономічного аналізу випливає, що найчисельнішими Родинами є Asteraceae, Rosaceae, їх частка становить відповідно 10 % та 8 % від загальної кількості виявлених видів. Слідом за ними у родинному спектрі розташовані родини Lamiaceae та Fabaceae з однаковою кількістю видів, відповідно по 6,2 %. Частка родин, які представлені одним видом, становить 43 %. Це такі родини як Equisetaceae, Athyriaceae, Aspidiaceae, Cupressaceae, Aristolochiaceae, Papaveraceae, Urticaceae, Cannabaceae. Hypericaceae, Violaceae. Родини, представлені двома родами і видами, складають 25 %. Це такі родини ─ Fagaceae, Betulaceae, Corylaceae, Polygonaceae, Salicaceae, Рrimulaceae, Caprifoliaceae, Gentianaceae, Orchidaceae. Найбільш багатими за кількістю видів є такі роди як Gallium, Plantago, Viola, Veronica, Tilia, Salix, Trifolium, Рotentilla, Аcer та інші.

Флороценотип відображає приуроченість рослин до умов оточуючого середовища, оскільки кожен флороценотип характеризується певними властивостями (зволоженість грунту, освітленість поверхні) Аналіз видів флори за флороценотипами показав, що найбільше видів належить до неморального флороценотипу, їх частка становить приблизно 1⁄3 видів. До умов місцезростання лук приурочено приблизно 28 % видів. Ці рослини невибагливі до вологості та багатства грунту, проте потребують достатньої кількості світла. До цих двох флороценотипів відносять найбільшу частину видів. Аналіз видів за рясністю показує закономірності розподілу рослин у фітоценозах. Частка видів з високою рясністю, тобто вони покривають не менше половини площі, але при цьому не змикаються наземними частистановить 28 %. Це ─ Anemone nemorosa L., Anemone ranunculoides L., Betonica officinalis L., Calluna vulgaris L., Vaccinum myrtillus L., Daucus carota L., Aedopodium podagraria L. Найбільше видів характеризуються середньою рясністю, тобто покривають близько 1⁄2 ─1⁄5 площі. Їх частка становить 45 % Типовими представниками є Glechoma hederacea L., Prunella vulgaris L., Thymus serpillum L., Centaurea jacea L., Gallium mollugo L., Gallium verum L.

Розпорошено зростає 11,7 % видів. Вони зустрічаються в достатній кількості, проте площа покриття становить менше половини. Видами, що мають розпорошене трапляння, є Echium vulgare L., Verbascum densiflorum L., Chamerion angustifolium L., Gentiana asclepiadea L, Gentiana pulchellum L., Jeffus.

В результаті біоморфологічного аналізу виявлено такі життєві форми: дерева, чагарники, чагарнички, напівчагарники, напівчагарнички, трав´янистіполікарпики та трав´янисті монокарпики. На території урочища переважають трав´янисті полікарпи та трав´янисті монокарпи – 61 % та 15 %, відповідно, та дерева ─ 14 %. Екологічний аналіз флори є важливою частиною дослідження, оскільки відображає пристосованість рослин до умов, які наявні в природному середовищі. За відношенням рослин до світла найбільше видів рослин належить до геліофітів. Цю екологічну групу представляють 67 % видів. Типовими геліофітами є рослини, які приурочені до умов лучного типу рослинності.

Вони ростуть на відкритій місцевості і є світлолюбами. Екологічну групу геліофітів представляють такі види: Chamomilla rec L. Cichorium intybus L., Thymus serpillCentaurea jacea L, Solidago vulgaris L., Achillea millefolium L., Leucanthemum vulgare L., Taraxacum officinale L., Tanacetum vulgare L., Tussilago farfara L., Artemisia absintium L., Matricaria discoidea L. Екологічна група сціофітів становить 7,5 % від загальної кількості видів. Вони, в основному, зростають під наметом широколистяних лісів. Такими видами є Dryopteris filix-mas L., Oxalis acetosella L., Grossularia reclinata (L.) Mill., Athyrium filix-femina L. За відношенням до зволоженості екотопів найбільша кількість видів належить до мезофітів (77 %). Частка ксерофітів становлять 11,72 % від загальної кількості. За відношенням до багатства грунту, мезотрофи є найчисельнішою групою (60%). Евтрофи складають 30,35%, а оліготрофи ─ 8,96% від загальної кількості видів. При вивченні флори заповідного урочища "Люблінець" було проведено аналіз перспектив використання видів флори з метою розробки основних засад раціонального використання природних ресурсів.

У флорі досліджуваної території виявлено 23,5% декоративнтх видів рослин. Це як деревні, так і трав'янисті рослини. До декоративних деревних можна віднести Larix polonica Racib., Pinus sylvestris L., Picea abies Karst., Robinia pseudoacatia L., Hippocastanum aescul. Це красиві дерева, які можна часто побачити в зелених насадженнях та лісосмугах населених пунктів. Серед трав'янистих декоративних рослин найбільш поширеними є такі види як Caltha palustris L., Ficaria verna L., Bellis perennis L., Sapponaria officinalis L., Vaccinium myrtyllus L., Primula veris L., Anemone nemorosa L., Anemone ranunculoides L. та багато інших. Вітамінні та харчові рослини займають відповідно 17,2% та 17,9% від загальної кількості. До вітамінних належать Capsella bursa-pastoris L., Polygonum avicL., Primula veris L., Rosa canina L. Медоносних рослин є досить багато. Такими видами є майже всі представники родини Fabaceae, Lamiaceae. Це такі види ─ Pulmonaria officinalis L., Myosotis arvensis L., Echium vulgare L., Robinia pseudoacacia L., Melilotus officinale Pall., Ononis arvensis L., Vicia cracca L., Trifolium pratense L. Trifolium repens L., Medicago lupL., Lathyrus sylvestris L. У флорі досліджуваної території виявлено 8 видів, занесених до Червоної книги України, що становить 5,5%. Це – Astrantia major L., Huperzia selago L., Larix polonica, Gymnadenia conopsea L., Dactуlorhіza majalis L., Galanthus nivalis L., Leucojum vernum L.

Отже, урочище "Люблінець" характеризується багатою і різноманітною флорою, проте на ця територія потерпає від антропогенного навантаження. Про це свідчить частка синантропної флори – 26,2%. Про природоохоронну цінність заповідного урочища свідчить наявність рідкісних видів, занесених до Червоної книги України.

Використана література:

1. Третяк П. Р., Чернявський М. В., Шпільчак М. Б. Заповідник "Ґорґани" в системі екологічної мережі Івано-Франківської області / Лісівнича академія наук України: Наукові праці Випуск 5, 2007 рік

2. Шпарик В. Ю. Сирфіди (Diptera, Syrphidae) природного заповідника „Ґорґани”

3. Ольга Думенко Флористичне різноманіття заповідного урочища "Люблінець" (Горгани)





Реферат на тему: Природний заповідник "Ґорґани" та екологічна мережа Івано-Франківської області (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.