Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Основні умови формування регіональної політики та особливості переходу України на принципи сталого розвитку (реферат)

Зміст

1. Сталий розвиток економіки регіону: критерії та передумови

2. Основні умови формування регіональної політики сталого розвитку

3. Особливості переходу України на принципи сталого розвитку

Використана література

1. Сталий розвиток економіки регіону: критерії та передумови

Сьогодення економічного розвитку України ставить питання переходу від економічного спаду до стабілізації економічних процесів, оцінки та аналізу передумови формування чинників, що створюють умови сталого розвитку. Основною передумовою запровадження умов сталого розвитку є визначення суб'єктів, об'єктів та основних рушійних мотивів такого процесу. Процес інтеграції України в глобальну економічну систему неможливий без становлення і розвитку системи сталого розвитку економіки, приведення економічних показників у гармонізований циклічний процес становлення і розвитку з іншими розвинутими елементами глобального економічного простору.

Одним із стратегічних напрямків розвитку регіональної політики на сучасному етапі повинна стати реалізація нової, активної ролі регіону як суб'єкта сталого розвитку.

На всесвітній конференції в Ріо-Де-Жанейро в 1992 році сталий розвиток (sustainable development) визнано як створення соціально-орієнтованої економіки, яка базується на обачному використанні ресурсної бази та охороні навколишнього середовища, що не ставить під загрозу існування майбутніх поколінь і відповідного задоволення їх потреб. Таким чином, в економічну політику вводиться поняття понад- тривалого міжпоколінного виміру.

У сучасній науці поняття "сталий розвиток" більше розглядалося через призму екології, але воно безпосередньо стосується і загальноекономічних соціальних проблем. Сьогодні "сталий розвиток" пояснюється як стабільність біохімічних циклів і скорочення диспаритетів на всіх рівнях: від глобального до місцевого на основі нової моделі розвитку, що повинна збалансувати економічні, соціальні та екологічні критерії.

Економічний аспект сталого розвитку пов'язаний із переходом від сьогоднішньої "економіки використання ресурсів", яка надає перевагу короткотерміновим активам. Адже ресурси - це те, що людина знаходить у середовищі, що її оточує. Тому виникає необхідність поставити питання про біо-, техно- та соціальну сфери як основні контексти розвитку.

Із методологічного боку це означає визнання головної ролі в економіці довготермінових і структурно-технологічних факторів. Тобто сталий розвиток за своїм змістом є нове тлумачення знайомого методу відтворювального процесу.

В умовах, коли в сучасній літературі утвердилися поняття соціальної та економічної збалансованості господарського розвитку, поняття відтворювального процесу не мало для економістів принципово нового значення. Із цим пов'язана і нерідко негативна реакція щодо цього терміна. Однак важливо все-таки визначити зміст цього поняття, підтримати рух світової науки і практики управління. Хоч деякі економісти і вважають, що вираз "sustainable development" важко підлягає перекладу, але термін "сталий розвиток" увійшов у обіг економічних термінів.

Ми розуміємо створення економічної системи сталого розвитку як процес розвитку та удосконалення "відтворювальної економіки". Їй відповідає стратегія економічного розвитку, яка базується на нормалізації ресурсних циклів, що передбачає встановлення спільного контролю за процесами відтворення праці, капіталу та природних ресурсів. Необхідність такого контролю закріплена відповідними Указами Президента України та Постановами Кабінету Міністрів України.

На думку західних економістів, шлях до сталого розвитку прокладає тільки ринок. Але "новий порядок", який складається в системі світової економіки, за оцінками багатьох спостерігачів, насправді нічого спільного з переходом до сталого розвитку не має.

Сталий розвиток може трактуватися як розширення поняття комплексного регіонального розвитку - перехід від міжгалузевої прив'язки окремих виробництв до системного управління всією сукупністю економічних соціально-демографічних та екологічних процесів на певній території, узгодженому вирішенню питань розміщення виробництва і формування населення.

Необхідність переходу до сталого розвитку обумовлюється глибоким розбалансу- ванням механізмів відтворення. Розглядаються такі напрями відтворювальних процесів:

- відтворення населення;

- відтворення капітальних ресурсів.

Наступним фактором, який диктує необхідність переходу до сталого розвитку, є посилення міжрегіональної диференціації. До позицій міжрегіональної диференціації можна віднести ріст варіації індивідуальних доходів на душу населення або необумовлено високу концентрацію фінансових ресурсів на певних територіях.

Третій фактор, що обумовлює процес сталого розвитку, є інституціональний. Це обумовлюється тим, що уява про "автоматизм" ринку справедлива тільки щодо використання ресурсів. І навпаки, процеси відтворення в умовах ринкової економіки значно ускладнюються.

Вони мають місце здебільшого за межами ринку: відтворення трудових ресурсів - у сім'ї і системах освіти, охорони здоров'я і відпочинку; відтворення біологічних ресурсів у відповідних підсистемах біосфер; відтворення знань і ділових умінь відбувається в таких некомерційних сферах діяльності, як наука і культура. Тобто вирішення проблеми відтворення потребує створення своєї власної інституціональної структури, основою якої повинні стати регіони як спеціалізовані відтворювальні системи.

Сучасна регіональна економічна наука стверджує, що сьогодні питання про інституціональне забезпечення сталого розвитку не тільки не вирішене, але навіть і не поставлене.

Науковці стверджують, що головними організаторами такого переходу, "суб'єктами сталого розвитку" повинні стати власне регіони. Це визначається об'єктивним місцем основ відтворення - простору взаємодії ресурсних підсистем і наявністю певного ряду суб'єктивних ознак, таких як досвід облаштування території і можливість опору на відповідні наукові і проектні інститути.

Таким чином, якщо сталий розвиток - це перехід від "економіки використання ресурсів" до економіки їх системного відтворення, то роль ведучої ланки в цьому процесі повинні відгравати не виробничі структури - підприємства, а відтворювальні - регіони.

Для цього вони повинні не просто реагувати на пропозиції підприємств, але й самі виступати як лідери економічного розвитку, виділяючи цілісні комплекси навколишнього середовища й окремі ділянки території, спеціально обумовлені для комерційної діяльності.

Суб'єктами відтворювального процесу є регіональні та місцеві адміністрації, які з економічної точки зору є:

1) некомерційними структурами, що орієнтуються на політичні цілі;

2) монополістами, оскільки в одному регіоні не може бути двох адміністрацій. Із вищесказаного, що ведучою ланкою в економічній системі сталого розвитку є некомерційні структури.

Регіональне управління в умовах сталого розвитку виступає як процес узгодження та інтенсифікації відтворювальних циклів, а регіональна політика - як процес територіальної організації відтворювальних ресурсів. Для порівняння: сьогоднішня мета її діяльності - "вирівнювання рівнів економічних процесів" - створює в дійсності тільки "надбудову" над цим фундаментом.

Будь-які дії регіонів щодо облаштування території і розвитку "людського капіталу" не принесуть результату, якщо не будуть використані деякі "зовнішні" фактори, які забезпечують умови сталого розвитку. Аналіз цих умов ведеться шляхом розробки різних сценаріїв господарського розвитку регіональних утворень - "інерційного", "сировинного", "відтворювального" та "інвестиційного".

Різні напрямки розвитку господарського комплексу регіону повинні враховувати міжрегіональні міжгалузеві зв'язки всередині країни. Якщо в умовах становлення незалежної України міжрегіональні міжгалузеві зв'язки розглядалися як передумова регіонального розвитку, то в сучасних економічних умовах сталого розвитку необхідна зміна вектора розвитку міжрегіональних міжгалузевих зв'язків з урахуванням соціально- економічних і природно-культурних особливостей регіонів.

В умовах динамічної інтеграції регіонів України в транскордонні та прикордонні регіональні утворення слід оцінити та спрогнозувати участь українських регіонів із точки зору ефективного використання їх економічного та соціального потенціалу.

Особливості світових глобалізаційних процесів, а також тенденції щодо включення країни в різного виду спільні економічні проекти та організації створюють необхідні передумови аналізу конкурентних переваг окремо взятих регіонів та оцінки їх сукупного ефекту.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити такі висновки:

1. Регіон є не тільки суб'єктом сталого розвитку, але й ведучою ланкою економіки системного відтворення регіональних ресурсів.

2. Економічна система сталого розвитку базується на стратегії нормалізації ресурсних циклів і встановленні спільного контролю за відтворювальними процесами.

3. Передумови переходу до сталого розвитку визначаються:

- посиленням міжрегіональної диференціації;

- необумовлено високою концентрацією фінансових ресурсів на певних територіях і ростом диспропорцій індивідуальних доходів на душу населення;

- інституціональним характером процесу відтворення, що вимагає створення власної інституціональної системи, основою якої повинні стати регіони.

4. Некомерційні структури необхідно розглядати як базову ланку сталого розвитку.

5. Конкурентоспроможність регіонів (міжрегіональна, прикордонна, транскордонна, а також конкурентоспроможність регіонів у глобальному середовищі) є основним рушійним важелем участі регіонів у процесі сталого розвитку.

2. Основні умови формування регіональної політики сталого розвитку

Після прийняття Організацією Об'єднаних Націй (ООН) документів про необхідність зміни напрямку руху людства з індустріально- споживацького на "сталий розвиток" міжнародні і національні інституції прикладають певні зусилля для реалізації проголошеного принципу. На глобальному рівні ООН, Всесвітній Банк, Організація держав економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), Науковий комітет по проблемам оточуючого середовища (НКПОС) та інші розробляють системи показників, індикаторів і індексів сталого (збалансованого) розвитку. Для координації зусиль створено Комісію ООН по сталому розвитку. Враховуючи чималий досвід міжнародної співпраці вказані організації використовують перш за все традиційні, перевірені практикою методики та показники для порівняльної оцінки держав.

В Україні внаслідок політичної, законодавчої і економічної нестабільності роботи в напрямку сталого розвитку мають більш декларативний характер ніж реальний. Прийняті в деяких регіонах і поселеннях "місцеві плани дій" розроблені на базі міжнародних рекомендацій без належного врахування природних, економічних та соціальних особливостей, без попереднього теоретичного обґрунтування концептуальних засад Метою роботи є аналіз наявних науково- методичних матеріалів та обґрунтування рекомендацій щодо методичного забезпечення розробки основ регіональної політики сталого розвитку.

Вивчення численних публікацій по проблемі сталого розвитку виявляє значне різноманіття думок і пропозицій щодо реальності ідеї, шляхів і засобів вирішення проблеми, термінів і етапів втілення практичних заходів тощо. Немає єдності і в тлумаченні поняття "сталий розвиток". "Эколого-экономический словарь" визначає, що це збалансований, самодостатній, сталий, самопідтриманий розвиток, що покращує якість людського життя і в той же час знаходиться в межах несучої здібності життєпідтримуючих екосистем. Тут мова перш за все йде про покращення якості людського життя без вказівок щодо демографічних показників. Прихильники синергетичного підходу в основу визначення кладуть саме демографічну ситуацію - "Під сталим розвитком слід розуміти такий розвиток, при якому встановлюється науково обґрунтована межа чисельності населення (людей), забезпечена всім необхідним для життєдіяльності і задоволення духовних потреб в умовах природного відтворення середовища існування (проживання)". Тут підтверджується давно відома концепція "золотого мільярду", яка передбачає перехід до сталого розвитку за рахунок зменшення чисельності землян до значення, що відповідає біологічній ніші людства. Дехто вважає ідею сталого розвитку нереальною, утопічною, бо політичні амбіції та людський егоїзм дуже обмежують можливості свідомого регулювання розвитку людства. Прихильники "синергетичного підходу" вважають, що перехід на шлях сталого розвитку відбудеться незалежно від бажання людей внаслідок дії синергетичних механізмів самоорганізації суспільства через ірраціональні вчинки мільйонів людей, соціумів, держав. Ця концепція ілюструється ірраціональною, саморуйнуючою дією сучасної української еліти - політиків, промисловців, урядових чиновників і місцевих керівників.

Дунаєва Н.В. твердить, що сталий розвиток передбачає перехід від стихійності до керованості і що оточуюче людину природне середовище функціонує на основі власних законів. Вивчення людьми цих законів запізнюється, але рано чи пізно людству в процесі розвитку прийдеться їм підкорюватися визначення сталого розвитку базується на понятті "господарська ємність біосфери", під якою розуміється гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу, перевищення якого переводе її в збуджений стан і з часом викличе в ній незворотні деградаційні процеси. Відповідно цьому, сталий розвиток - це такий розвиток, коли вплив людей на оточуюче середовище залишається в межах господарської ємності біосфери.

Поширена думка про необхідність переходу на шлях сталого розвитку всього людства одночасно, про неможливість такого переходу окремо взятими державами чи адміністративними районами в державі. Але таке твердження суперечить наявному досвіду деяких розвинених країн.

Пропозиції по забезпеченню сталого розвитку держав з перехідною економікою, зокрема Росії, зводяться до таких поетапних змін:

- вирішення гострих економічних і соціальних проблем в умовах обґрунтованих екологічних обмежень;

- структурні перетворення в економіці з суттєвою екологізацією процесу соціально- економічного розвитку;

- поступове вирішення проблеми гармонізації взаємовідносин з природою всієї світової спільноти.

Щодо України, то існують такі пропозиції:

- перехід на сталий розвиток полегшується у разі, коли кризу економіки використати для будівництва нової структури господарства, яка відповідає вимогам гармонізації господарювання;

- першочерговим завданням трансформації українського суспільства є активізація найширших верств населення для участі у здійсненні реформ;

- оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів.

Існує варіант формулювання положень сталого розвитку таким чином:

- забезпечення природно-екологічної сталості на основі теорії біотичної регуляції навколишнього середовища;

- забезпечення економічного розвитку на основі радикально модифікованої ринкової системи;

- забезпечення сталого соціального розвитку на основі принципу справедливості;

- екологізація суспільної свідомості на основі використання системи освіти і засобів масової інформації;

- забезпечення тісної міжнародної співпраці й кооперації для досягнення цілей сталого розвитку.

Тут підкреслено, що навколишнє середовище розвивається на основі своїх законів, вивчення яких запізнюється, але діям котрих людям прийдеться підкоритися.

В. Трегобчук стверджує, що перехід на сталий розвиток усіх держав одночасно неможливий внаслідок різного рівня економіки після ретельного історичного аналізу зроблено висновок про перехід людської цивілізації в сучасну фазу, коли загально- планетарні цінності повинні переважати часткові (національні, релігійні, економічні тощо).

Поняття "сталий розвиток" тлумачиться як процес, що забезпечує стабільний зріст соціоприродної системи без порушення її безпеки і призведе до підвищення якості життя як сучасних, так і майбутніх поколінь. Цей процес характеризується сумою взаємопов'язаних аспектів: економічного, соціального, екологічного, культурологічного, прогностичного.

Сталий розвиток повинен відповідати певним принципам, а саме: біосфероцентризму, стабільності екосистем, оптимізації людських потреб, керованості соціоприродних систем, раціоналізації діяльності, безперервності розвитку.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України розробив наукові підходи до вибору критеріїв оцінки сталого розвитку держави і регіону. В них чітко проглядається органічний взаємозв'язок таких понять як стратегія сталого розвитку, забезпеченість природними ресурсами та техногенна безпека, яка має на увазі не тільки ризик аварій на об' єктах господарської діяльності, але і їх вплив на безпеку життєдіяльності населення при функціонуванні цих об'єктів у штатній ситуації.

Серед економістів України широко розповсюджена думка про першочерговість задач господарського напрямку - "спочатку налагодимо економіку, а потім займемося екологією" навіть поняття "сталий розвиток" замінено на "сталий індустріальний розвиток". Закордонні економісти, серед яких чимало російських вчених, розуміють необхідність заміни пріоритетів економіки на комплексну оцінку якості життя людей.

Серед публікацій наявні роботи практичного спрямування. Наприклад, у роботах наведено алгоритм дій при розробці і впровадженні принципів стійкого розвитку на конкретній території. Значна увага в реалізації принципів приділяється громадськості.

Багато практичних рекомендацій міститься в матеріалах 5-ої Пан-європейської конференції. Зокрема, розроблені засади для сталого розвитку на національному та на регіональному рівні.

У документах ООН значна увага приділяється оціночним показникам сталого розвитку, до розробки яких залучені практично всі міжнародні організації та багато національних інституцій. В основу покладено наявний досвід моніторингу та методики ранжування держав у міжнародному рейтингуванні. Споріднені показники утворюють відповідні індикатори, що в свою чергу поєднуються в індекси. Наприклад, Комісія ООН по сталому розвитку використовує 134 індикатори, які агреговані в 4 індекси (екологічний, економічний, соціальний, інституційний). Індекс екологічної сталості, який розроблено в Колумбійському університеті, враховує 22 індикатори, що базуються на 67 показниках. Крім ранжувальної оцінки держав та регіонів система індексів і індикаторів дозволяє досліджувати динаміку окремих держав чи територій.

Сталий розвиток - це позитивна динаміка траєкторії певного індикатору ІД. Останній для кожного моменту часу т визначається взаємодією двох чинників: безпосереднього економічного результату ВВП й екологічного боргу ЕБ, тобто негативних накопичень змін довкілля внаслідок діяльності людства, віднесених до відповідного територіального утворення.

ІДт=ВВПт - ЛЕБт за умови ІДт-1 < ІДт < ІДт+1. ІДт (у грошовій оцінці) - індекс сталого розвитку для моменту часу т;

ЛЕБт - відповідні часові зміни (приріст чи зменшення) абсолютної величини ЕБ (у грошовій оцінці).

У роботі використано розглянутий підхід з ускладненням позитивного чинника - замість ВВП розглядається "соціально-економічна безпека".

Всього аналізується динаміка 22-х індикаторів, п' ять з яких характеризують економічні відносини, по чотири - соціальну сферу, демографічну ситуацію та девіантну поведінку, три - екологічний стан, два - політичні відносини.

Окрім розглянутої класифікації індикаторів по напрямкам існує розподіл і по іншим класифікаційним ознакам. Зокрема, по причинно- наслідковим зв'язкам індикатори ділять на діючі, стану і реагування. Індикатори - діюча сила - це індикатори людської активності чи інших процесів, наприклад, збільшення населення, збільшення емісії парникових газів. Індикатори стану фіксують показники сталого розвитку на даній території в певний час - щільність населення, колі-титр води тощо. До індикаторів реагування відносять ті, що свідчать про волю і ефективність суспільства у вирішення проблем сталого розвитку (витрати на охорону праці, нормування, регулювання, законодавство тощо).

У містах Західної Європи при розробці "Плану дій" виділяють такі три групи індикаторів:

- загальноміські: чисельність населення, використання території, мобільність міста, оновлення районів тощо;

- потоків: споживання води, відведення стічних вод, енерговикористання, транспортні перевезення, поводження з відходами тощо;

- якості середовища: шум, якості води і повітря, безпека транспорту, житлові умови, використання рекреаційних зон тощо. Порівняння досягнень окремих міст (регіонів, держав) з метою їх ранжування виконується по залежності:

Для оцінки стану міста (регіону) інколи використовують так званий "екологічний відбиток" - кількість біологічно продуктивного ґрунту й води, потрібних для задоволення жителів у їжі, житлі й деревині, а також для нейтралізації забруднень.

В Україні для ранжування регіонів (областей) офіційно використовується методика, розроблена Держкомстатом і НАНУ. Вона базується на рекомендаціях фахівців ООН і адаптована до національних умов, передусім до державної статистичної бази. Оцінка здійснюється по інтегральному індексу людського розвитку ІЛР, який розраховується в три етапи. На першому етапі визначаються 77 індикаторів, чотири з яких є складними і розраховуються по відповідним показникам. Наприклад, індикатор "благоустрій житла" враховує особливості опалення, каналізації та водопостачання. На другому етапі з урахуванням коефіцієнтів вагомості відповідних індикаторів визначаються 9 індексів, а саме "стан і охорона здоров' я населення" (6 індикаторів), "фінансування людського розвитку" (7 індикаторів), "рівень освіти населення" (8 індикаторів), "екологічна ситуація" (8 індикаторів), "демографічний розвиток" (9 індикаторів), "розвиток ринку праці" (10 індикаторів), "соціальне

середовище" (11 індикаторів), "матеріальний добробут населення" (12 індикаторів), "умови проживання" (6 індикаторів). На третьому етапі з урахуванням коефіцієнтів вагомості індексів визначається ІЛР.

Використання ІЛР дозволяє не тільки порівнювати і ранжувати міста та регіони, а і оцінювати ефективність заходів сталого розвитку окремо взятого міста (регіону). Щодо розробки самих заходів, то в роботі рекомендується застосування методу аналізу "затрати-результат", а в роботі еколого-економічна оцінка.

У дослідженнях, присвячених проблемі сталого розвитку, головна увага приділяється оціночним показникам стану. Щодо конкретних засобів переходу на шлях сталого розвитку регіону рекомендації по їх теоретичному обґрунтуванню обмежені. Очевидно, що практичні рішення визначаються конкретними умовами регіону. Але теоретичні засади обґрунтування шляхів переходу, по-перше, повинні ґрунтуватися на єдиному підході і, подруге, враховувати рекомендації стосовно вирішення проблем глобального масштабу.

ООН і інші міжнародні організації вказують на такі головні напрямки вдосконалення людського суспільства на шляху сталого розвитку:

- відмова від споживацької філософії;

- екологізація виробничої діяльності;

- зміна мети науково-технічного прогресу (НТП);

- соціально справедливий розподіл прибутку;

- збереження природних екосистем і біорізноманіття;

- заміна екстенсивного (валового) підходу в економіці на критерії "якості життя";

- узгодження розмірів антропогенного впливу на природні екологічні системи з їх господарською ємністю.

Деякі з перелічених напрямків вимагають для вирішення зусиль як мінімум у державному масштабі. Але значна частина з них має розглядатися на регіональному і муніципальному рівні.

Комплексні задачі, в яких переплітаються економічні, соціальні та екологічні інтереси, найбільш повно охоплюються теорією соціоекологічних систем.

На рис. 1а показані три компоненти людського буття - природа, економіка і суспільство - компроміс між якими характеризує зміст сталого розвитку. Сьогодні проголошено пріоритет складової С, а насправді панує економіка Е - її інтересам підпорядковане відношення до природи П і соціальні стосунки формуються на базі економічних категорій.

З рис. 1б, який є модифікацією рис. 1а, очевидно, що природне середовище знаходиться під подвійним пресом потреб - безпосередніх людських і опосередкованих через економічну діяльність.

Для деталізації схеми взаємовідносин у "чотирикутнику" сталого розвитку розділимо людські потреби на біологічні (природні) і соціальні, в яких виокремимо інтереси трьох принципово різних соціумів - еліти, виконавців і непрацюючих Такий розподіл суспільства дає змогу під час аналізу зв'язків у схемі сталого розвитку обґрунтувати вибір критерію оптимізації в системі "природа - люди"

Рис. 1. Компоненти сталого розвитку:


 

Л - людина; П - природа; Е - економіка;

1 - задоволення потреб біологічних, рекреаційних, естетичних;

2 - забруднення природного середовища продуктами життєдіяльності;

3 - задоволення матеріальних потреб суспільства;

4 - трудова діяльність;

5 - задоволення потреб економіки;

6 - забруднення природного середовища

На рис. 2 управлінський зв'язок 1 відповідає процесу формування суспільних (соціальних) правил поведінки шляхом дії еліти, яка керується своїми інтересами і свідомістю. Зв'язок 2 відображає вплив суспільства на кожного індивідуума через нормування правил поведінки.

Зв'язок 3 характеризує забруднюючу дію людини на природу від задоволення біологічних та індивідуально-технічних (побутова техніка) потреб людини, а зв'язок 4 відображає споживацькі якості природного середовища для задоволення потреб в їжі, воді, повітрі, відпочинку, естетичних потреб тощо, від яких залежить здоров' я людини.

Зв'язок 5 відображає людський вплив на економіку у вигляді трудової діяльності працюючих виконавців та формування економічної політики з боку еліти. В свою чергу економіка забезпечує працюючих виконавців заробітком, а еліту - прибутком (зв'язок 6).

Через управлінський зв'язок 7 суспільство впливає на природу через проведення природоохоронної політики. Зв'язок 8 відображає задоволення колективних потреб окремих соціумів у природних ресурсах, а зв'язок 9 - забруднення колективним (комунальним) господарством.

Зв'язки 10 та 11 відповідають впливу економіки на природу у вигляді споживання природних ресурсів та забруднення природного середовища.

Зв'язок 12 характеризує працевлаштування виконавців, а 13 - управління економікою з боку еліти. Стимулюючі зв'язки між економікою і суспільством відповідають отриманню заробітної плати працюючими (14), одержанню елітою прибутку (15) та податкам у місцевий бюджет, в яких зацікавлено все суспільство (16).

Кожен зв'язок описується комплексом математичних залежностей - екологічних характеристик. Запропонована методика полягає в пошуку оптимального (раціонального) співвідношення дії трьох індексів: соціального, економічного, природного. При формуванні індексів за допомогою коефіцієнта вагомості кожного діючого фактора визначається "корисність" вказаних індексів, а саме:

- соціальний індекс - соціальна справедливість (СС);

- економічний індекс - економічна доцільність (ЕД);

- природний індекс - господарська ємність екосистеми для значних територіальних систем або локальні нормативні обмеження на господарську діяльність (ПЄ). Оптимізація виконується шляхом визначення

функції цілі ФЦ = f (СС, ЕД, ПЄ). Можливий варіант пошуку ФЦ у вигляді двофакторної залежності ФЦ = f (СС, ЕД) в зоні показників обмеженої значенням природного індексу ПЄ < ПЄдоп.

Аналіз наявних регіональних документів щодо сталого розвитку свідчить про формальний підхід при розгляді системи "природа - соціум - економіка". Три взаємопов'язані і взаємовпливові складові сталого розвитку розглядаються автономно, ізольовано одна від іншої. При цьому часто економічна складова вважається пріоритетною. У деяких із розглянутих документів передбачається використання показників - індикаторів та комплексів індикаторів, поєднаних в індекси. Однак при цьому не враховані причинно- наслідкові зв'язки в системі і тому важко прослідкувати динаміку процесу.

Використання нами системного підходу дає можливість виконувати пошук раціонального рішення не лише в масштабах екологічної системи, а і по окремим її складовим. Територіальна гіперекосистема області декомпозується на такі системи:

- соціоекосистеми поселень;

- природні заповідні території;

- агроекосистеми;

- промислові соціоекосистеми.

Для кожної системи за принципом "необхідної достатності" визначається перелік індикаторів, що забезпечать управлінський цикл "дія - стан - відгук - рішення".

При розгляді соціоекосистеми міста можливий аналіз окремих її складових. Наприклад, під час роботи над соціоекосистемою міста Миколаєва у першу чергу виконана оптимізація міського транспорту, як найбільш актуальної підсистеми.

Для прикладу, на рис. 3 приведено аналіз для промислової соціоекосистеми, на якому лініями 1, 2, 3 оцінено позитивний ефект від діяльності підприємства, а лінія 4 характеризує втрати внаслідок негативного впливу підприємства на природне довкілля. Лінії А і Б характеризують сумарний ефект від дії підприємства. Зони оптимальної виробничої діяльності (І, ІІ) залежать від врахування інтересів соціумів. Як видно з рис. 3, еліта зацікавлена в більш напруженій діяльності виробництва (зона ІІ), ніж працюючі на цьому підприємстві (зона І)

Висновки:

1. Аналіз реальних планів місцевих дій (сталого розвитку регіонів) свідчить про їх формальність внаслідок некомплексності. Головною причиною цього є недостатнє теоретичне обґрунтування практичних методик, що використовуються.

2. В основу запропонованої методики покладено системний підхід із врахуванням всіх соціальних, економічних і екологічних зв'язків, ранжованих відповідно до специфіки об'єкту моделювання.

3. Апробація запропонованої методики в процесі розробки концептуальних засад плану сталого розвитку міста свідчить про достатню обґрунтованість використаних наукових положень

3. Особливості переходу України на принципи сталого розвитку

Українське суспільство надалі перебуває в стані економічної кризи. Тому одним з головних і найактуальніших завдань для нашої країни є необхідність переходу до сталого розвитку в контексті економічного убезпечення як окремих галузей, так і суб'єктів господарювання кожного зокрема. Аналіз економічної та екологічної ситуації в Україні свідчить про те, що в Україні є всі підстави для реалізації принципів сталого розвитку. Адже деградо- ване природне середовище та високий рівень забруднення поєднується з кризовим станом економіки. Життя вимагає здійснення докорінних економічних, державно-правових та технологічних змін у промисловості та сільському господарстві, а також у світогляді суспільства. На думку провідних фахівців, саме криза економіки повинна бути використана для формування нової структури господарства з абсолютно новими принципами господарювання.

Метою дослідження є визначення особливостей та доцільності переходу вітчизняної економіки на принципи сталого розвитку.

Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є раціональність територіальної організації природокористування, що відповідає місцевим природним умовам та природно-ресурсному потенціалу території. Тому для вітчизняної економіки сталий розвиток може бути визначений як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення принаймні мінімально необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи і вимогами людей усіх поколінь.

Також важливою є паритетність використання природних ресурсів для сучасних і наступних поколінь. Тому необхідно переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрішньогалузеву структури господарського комплексу України відповідно до нових соціальних і економічних умов.

Для переходу на принципи сталого розвитку в Україні необхідними є економічні реформи, стратегічним напрямом яких повинно стати посилення їх соціально-екологічної спрямованості, що реалізується через вирішення таких завдань:

• покращання соціально-економічних та виробничих умов праці;

• підвищення реальних доходів населення на базі державного регулювання заробітної плати та пенсійного забезпечення;

• зростання освітнього і культурного рівня населення;

• створення сприятливих умов для охорони здоров'я, материнства і дитинства.

Враховуючи особливості кризового періоду, який переживає Україна, сталий розвиток повинен забезпечити такі основні цілі:

1. Економічне зростання - забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання матеріальних ресурсів.

2. Соціальна справедливість - встановлення гарантій рівності громадян України перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища - створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення флори і фауни.

4. Раціональне використання всіх видів ресурсів - створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність - формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства.

6. Міжнародне співробітництво - активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досягнення загальнопланетарної стабільності та злагоди.

7. Пріоритетний розвиток людини, необхідність полегшення тягаря економічних реформ і забезпечення їх підтримки з боку широких верств населення - держава повинна забезпечувати зайнятість працездатного населення та підтримувати непрацездатні верстви. Важливим є також забезпечення безкоштовних базових медичних послуг та гарантування здобуття безоплатної освіти.

8. Забезпечення соціальної стабільності держави - зміни в соціально-економічній сфері та екології потребують реформування суспільно-політичної системи й адекватних інституційних перетворень.

Першочерговим завданням трансформації українського суспільства під час переходу до сталого розвитку є активізація найширших верств населення, їхня творча участь у здійсненні реформ. Основним важелем є демократизація суспільних відносин, що є вагомим компонентом перехідного процесу. Важливою ознакою розвитку процесу демократизації в Україні є підвищення ролі неурядових організацій, які є авангардом подальшого руйнування монополізму в політиці, управлінні, соціальній та екологічній організаціях суспільства, формуванні держави відкритого демократичного типу.

Реалізація цілей сталого розвитку пов'язана з активною структурною політикою у сфері матеріального виробництва. Вона полягає в створенні висо- корозвиненого народногосподарського комплексу і відповідає вимогам ринкового господарства та екологічної безпеки. Екологічно орієнтована структурна політика держави повинна реалізовуватись через цільові комплексні програми. Саме на такій основі можна досягти збалансування виробництва та споживання, а також видової, технологічної, галузевої, відтворювальної і територіальної структур продуктивних сил. Основою структурної політики держави повинні стати:

• побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, що дасть змогу забезпечити належний рівень життя населення;

• екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і матеріаломісткості;

• перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

• підвищення рівня збалансованості економіки внаслідок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення. Сталий розвиток потребує формування ефективного виробництва в

поєднанні із зміною структур споживання, передусім у промисловості, аграрному секторі, енергетиці. Це дасть змогу забезпечити економічне зростання при одночасному зменшенні витрат енергії, сировини і відходів.

Формуванню основ сталого розвитку в Україні сприятиме стабільне енерго- та ресурсозбереження. Воно є передумовою пожвавлення і піднесення розвитку промисловості, механізмом для ефективного та економного використання палива та енергії.

Основними напрямами вирішення проблем енергозбереження є:

• розроблення та впровадження механізмів економії енергії, зокрема вдосконалення цінової політики;

• модернізація, реконструкція і заміна технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат;

• ефективне використання власної бази енергоресурсів.

Одним з основних завдань і передумов сталого розвитку є формування належних умов для забезпечення сталого використання природно-ресурсного потенціалу в інтересах сучасного і майбутніх поколінь. Воно передбачає вживання таких заходів:

• скорочення до оптимальних обсягів виробництва і споживання природних ресурсів, насамперед металів, енергоносіїв, лісу, прісної води, використання земель в обробітку тощо;

• оптимізація співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, що має, поряд з екологічним, важливе соціально-економічне значення;

• формування ефективної інвестиційної політики, спрямованої на розроблення, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій, виробництво екологічно безпечних видів продукції.

Значна питома вага земельних ресурсів визначає необхідність збалансованого розвитку агропромислового напрямку економіки України, збереження та раціонального використання земельних ресурсів. Потрібно якомога швидше оптимізувати і підвищити ефективність використання та охорони земельних ресурсів України. Перехід до сталого розвитку вимагає визначення головних напрямів збалансованості водокористування, покращання водозабез- печення населення, збереження водоресурсних систем як унікальних складників природного середовища.

Основними засобами для організації збалансованої системи водозабезпеченості і водокористування є:

• пріоритетність у водокористуванні соціальної сфери, забезпечення прав людини на якісну питну воду та сприятливе водне середовище;

• цілісність в управлінні водогосподарською та водоохоронною діяльністю у взаємозв'язку з іншими компонентами навколишнього середовища;

• екологічно адаптований за водним чинником розвиток економічного потенціалу областей і регіонів;

• запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки;

• надання переваги використанню водоресурсних об'єктів у природному стані;

• оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел;

• пріоритетність економічних важелів регулювання водокористування та охорони вод.

Забезпеченню ефективної системи відтворення навколишнього середовища і сталого розвитку в Україні сприятиме оптимальна лісистість території. Пожвавлення розвитку лісового господарства, встановлення збалансованості між обсягами відтворення і експлуатації лісових ресурсів має досягатись на основі удосконалення економічного механізму, зокрема, розширення джерел фінансування заходів з відновлення лісових ресурсів і поліпшення їх використання; удосконалення нормативів плати і величини платежів за використання лісів та заподіяння їм збитків.

Реалізація зазначених заходів сприятиме:

• збільшенню площі лісів як за рахунок лісового фонду, так і заліснення неугідь та вилучення з сільськогосподарського користування низькопродуктивних земель (понад 1 млн га);

• розширенню в кожній природній зоні мережі природоохоронних територій завдяки найцінніших ділянкам, які залишились у природному стані і найменш порушені господарською діяльністю;

• забезпеченню належної охорони та збереженню лісових ресурсів і екосистем, посиленню природоохоронної функції лісів, здійсненню комплексу лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду.

У сфері охорони атмосферного повітря потрібно розробити стандарти якості атмосферного повітря, які повинні бути узгоджені з міжнародною системою стандартів. Необхідно модернізувати очисні споруди на підприємствах, встановити основні вимірювальні прилади контролю за якістю повітря. Перехід до сталого розвитку в Україні повинен відбуватися в межах раціонального поєднання ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, шляхом координації дій у всіх сферах життя суспільства, переорієнтації суспільно-політичних відносин, соціальних, економічних, екологічних і політичних інститутів держави.

Для забезпечення поетапного переходу до сталого розвитку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, ухвалити низку законодавчих актів, які будуть основою для соціально-економічних перетворень, обґрунтованого вирішення проблем національної економіки і збереження навколишнього середовища.

Україна є одним з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу, проте за відсутності адекватних природоохоронних заходів розвиток гірничопромислового комплексу країни суперечить вимогам сталого розвитку. За обсягом розвіданих запасів і резервного фонду родовищ мінерально- сировинний потенціал є чинником стабільності соціально-економічного розвитку країни. Завдання переходу до сталого розвитку в цій сфері полягають у заміні невідновлюваних ресурсів відновлюваними, оцінці наявної мінерально-сировинної бази відповідно до нових критеріїв та з урахуванням використання нових видів корисних копалин. Для досягнення мети в цій сфері необхідно гарантувати паритетність використання ресурсів як сучасними, так і майбутніми поколіннями.

Для забезпечення належної роботи механізму реалізації переходу України до сталого розвитку необхідним є виконання його головних принципів:

• максимальна орієнтація на власні можливості, особливо природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелектуальний потенціали;

• використання програмно-цільового планування та розроблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної безпеки;

• поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки.

Підсумовуючи розгляд особливостей переходу України на принципи сталого розвитку, потрібно зазначити, що його принциповими рисами є:

• державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можливостей економіки України, особливо її сировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

• врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

• поєднання державного регулювання з ринковими формами сталого розвитку, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

Аналіз розвитку світових економік свідчить про те, що уряди країн світу усвідомили екологічну небезпеку, яка постала перед ними, зрозуміли, що майбутні покоління мають такі ж права на користування ресурсами планети, як ми. З огляду на це, обрано можливий шлях до вирішення цієї проблеми - перехід на сталий розвиток та забезпечення економічної безпеки всіх суб'єктів господарювання країни.

Перші кроки України на шляху до сталого розвитку зроблено. Для успішного завершення цього процесу необхідно два головних чинники: зовнішня фінансова підтримка та запровадження екологічно чистих технологій. Для України офіційна допомога з метою розвитку є одним з основних джерел зовнішнього фінансування і має винятково важливе значення для вчасної та ефективної імплементації принципів сталого розвитку. Проте вона загалом не може бути замінена лише потоками приватного капіталу.

Отже, Україні необхідно виконати умови щодо встановленого ООН цільового показника величиною 0,7 % від загального обсягу ВНП. Незважаючи на те, що деякі країни вже досягли цього показника, загальна тенденція веде до його зменшення. Тому перед світовим співтовариством стоїть завдання - повернути цю тенденцію, одночасно підвищуючи ефективність офіційної допомоги.

Особливо важливим є адекватне, стале та передбачуване фінансування операцій Глобального екологічного фонду, що допоможе здійснювати фінансування на безоплатній та пільговій основі і буде сприяти сталому розвитку в Україні. Необхідною умовою сталого розвитку для України, крім фінансової допомоги, є наявність доступу до науково-технічної інформації, а також запровадження екологічно чистих технологій.

Окрім зазначених основних чинників, важливим є створення в Україні потенціалу стимулювання всебічного розвитку науки шляхом залучення державних та приватних інвестицій. Необхідною є виконання активної інформаційно-пропагандистської діяльності з метою забезпечення більш глибокого розуміння і підтримки громадськістю сталого розвитку.

Лише в разі виконання таких умов повний перехід на принципи сталого соціально-економічного розвитку в Україні є реальним. Це сприятиме не тільки уникненню екологічної катастрофи, але і задоволенню потреби країни, не ставлячи під загрозу можливість задоволення потреб майбутніх поколінь.

Використана література:

1. Ткач О.В. Сталий розвиток економіки регіону: критерії та передумови

2. Добровольський В.В., Нєпєіна Г.В. Основні умови формування регіональної політики сталого розвитку / Наукові праці. Том 87. Випуск 74, с.76-83

3. Квасній Л.Г., Щербан О.Я. Особливості переходу України на принципи сталого розвитку / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.14, с.75-80





Реферат на тему: Основні умови формування регіональної політики та особливості переходу України на принципи сталого розвитку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.