Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Охорона степової рослинності (реферат)

Трав'янисті степи колись займали на території Євразії величезні простори. Вся Центральночорноземна область, Україна, Нижнє та Середнє Поволжя, Казахстан, Західний Сибір та окремі ділянки, аж до Забайкалля, були покриті безкрайнім морем трав. У наш час степи, особливо в Європі, майже повністю розорані й первозданних цілинних ділянок не залишилося. Тільки значні шари чорнозему - цього багатства, яке дісталося нам у спадщину від степової рослинності, свідчать про те, що там, де тепер сільськогосподарські лани, колись росла ковила.

Очевидно, що з усіх типів рослинності Європи і України степи - один з найбільш знищених типів рослинності. Це пов'язано з тим, що чорноземні грунти найродючіші і найпридатніші для землеробства. Крім того, в степовій зоні ще в неоліті виникло скотарство. З розвитком продуктивних сил змінювалася інтенсивність та різноманітність факторів впливу (розорювання, сінокосіння, будівництво доріг, промислових об'єктів та ін.). Сучасне антропогенне навантаження на травостій у багато разів перевищило вплив людини у минулі епохи і в багатьох випадках зміни ландшафтів, у тому числі і степових, виявилися незворотними.

Степам властивий багатий фітогенофонд, утворений рослинами, які повністю зникають після розорювання. Серед степових рослин багато цінних кормових: стоколос прибережний (Bromopsis riparia (Rehm.) Holub), келерії гребінчаста (Keleria cristata (L.) Pers.) та сиза (Keleria glauca (Spreng.) DC.), люцерна румунська (Medicago romanica Prod.), горошок тонколистий (Viciae tenuifolia Roth) та ін.; ефіроолійних (чебреці кримський (Thymus tauricus Klok. et. Shost.), молдавський (Т. moldavicus Klok. et Shost.) та вапняковий (Т. calcareus Klok. et Shost); лікарських: горицвіт весняний (Adonis vernalis L.); декоративних: види Papaver, Tulipa, Stipa та ін.; дубильних: види Genista та ін. Степове сіно характеризується особливою поживністю та значним вмістом вітамінів (Кожевников, 1955).

Найбільш важливою є грунтоутворююча функція степів. В.В.Докучаєв встановив, що чорнозем утворився внаслідок перегнивання степових рослин в умовах посушливого клімату. Отже, із знищенням чи зміною рослинності поступово змінюється структура грунту та біоценозу в цілому. Відомо, що з розорюванням степів зникло чимало не тільки рослин, але й тварин (благородний олень, сайгак, байбак, стрепет та ін.) (Веденьков, 1971). Багато видів фауни і флори знаходяться на межі зникнення.

У Європі до кінця XVIII ст. були розорані й освоєні, по суті, всі водороздільні ділянки лісостепу, тобто лучні степи, а освоєння справжніх степів почалося ще раніше - з середини XVIII ст. До кінця XIX ст. практично були розорані всі степи. Про це свідчать пропозиції В.В.Докучаєва (1894 p.) створити в Росії хоча б один державний степовий заповідник для того, щоб зберегти для майбутнього покоління, для науки і практики, ділянки цілинних степів, оскільки найбільш реальною, як відомо, є охорона степової розчинності саме в умовах заповідників (Семенова-Тян-Шанская, 1971).

У 1919 р. на території України було організовано приватний ботанічний сад та зоологічний парк на степовій ділянці Асканія-Нова власником цих земель Ф.Е.Фальц-Фейном. У 1921 р. тут був створений перший державний степовий заповідник, а в 1984 р., за рішенням Координаційної ради ЮНЕСКО, "Асканію-Нова" було названо біосферним заповідником - еталоном природи посушливого степу.

У 1961 р. був створений Український степовий заповідник, який зараз складається з декількох ділянок-філіалів, що утворюють зональний профіль з півночі на південь: "Михайлівська цілина", де представпені степи, "Хомутовський степ" - охороняється справжній різнотравно-типчаково-ковиловий степ, "Жам'яні могили" та "Крейдяна флора", де зустрічається степова рослинність на виходах кам'яних порід. У 1968 р. був створений Луганський степовий заповідник, який включає "Стрілецький степ", "Провальський степ" та Станично-Луганську філію заповідника, де охороняються, переважно, справжні та лучні степи.

У Чорноморському біосферному заповіднику представлені найпівденніші степи України. Фрагменти степів часто зустрічаються на територіях національних парків, заповідних урочищ (резерватів). Так, наприклад, на Опіллі утворені степові резервати "Біла гора" та "Лиса гора". На Поділлі степова рослинність представлена у ландшафтних заказниках "Подільські Товтри" та "Кременецькі гори".

На Закарпатті елементи степової та лісостепової флори представлені у резерватах Чорна гора та Юліївська гора (Виноградівський район).

Степові заповідники характеризуються специфічним заповідним режимом, що пов'язаний з особливостями степових фітоценозів.

Середньорічна кількість опадів у степах не перевищує 350-450 мм, а іноді й 200 мм. Степовим рослинам властива ціла низка пристосувань до посухи: випаровування ефірних масел, які обволікають рослину густою атмосферою парів, завдяки чому циркуляція повітря навколо них сповільнюється і зменшується випаровування; густе опушення, зменшення площі листкової поверхні. Крім того, рослини степів пристосувалися до майже прямого сонячного проміння (компасні рослини). Характерним явищем рослинного світу степів є особлива життєва форма "перекоти-поле". Коренева система степового покриву пристосована до максимального використання вологи. Міцні і об'ємні кореневі системи степових злаків зімкнені між собою як густі щітки і майже не залишають місця для поселення інших рослин.

Під впливом надмірного випасання худоби рослинний покрив степу різко змінюється. Перш за все, худоба сильно ущільнює грунт копитами, змінюючи його гідрологічний режим в гірший бік. Сильне ущільнення поверхневих шарів грунту перешкоджає проникненню до них води, яка стікає по схилах у понижені місця. Ущільнення грунту призводить також до підвищення його капілярності і, відповідно, викликає посилене випаровування ґрунтової води. Із рослин першими на посилене випаровування реагують ковили, об'ємні дернини яких розбиваються копитами, в той час як типчак, який має дрібніші дернини і стійкіший до випасання, розвивається краще. Та тривале і надмірне навантаження призводить до того, що й типчак зникає, поступаючись місцем тонконогу бульбистому.

Степ поступово перетворюється у безплідну толоку.

Дослідження, проведені в заповіднику Асканія-Нова підтверджують, що випасання має не тільки негативний вплив на даний тип рослинних угруповань. На ділянці, де випасання було повністю припинене на декілька років, рослинний покрив не покращився, а, навпаки, погіршився. Потужні дернини ковили, сприяють утворенню так званого рослинного войлоку, утвореного відмерлим листям, який перешкоджає нормальному розвитку злаків. При помірному випасанні цього не відбувається, оскільки худоба своїми копитами розпушує войлок, що, в свою чергу, регулює розвиток ковили. Дослідження показали, що в умовах степового заповідника для підтримання стабільності видового складу необхідне помірне навантаження (Семенова- Тян-Шанская, 1971).

П.С.Погребняк та І.Д.Давиденко (1971) вважають, що на степові заповідники України помітно впливають результати діяльності людини. Зокрема, території заповідників обсаджені лісовими захисними смугами, які виконують роль демаркаційної лінії між заповідниками та сусідніми землями. Вони захищаючи заповідні земні від чорних бурь, акумулюють значні пилові наноси і т.д. Але, змінюючи гідрологічний режим, лісові смуги порушують режим цілинних степів і тому їх роль стає негативною. Наприклад, у заповіднику "Михайлівська цілина" вздовж північно-східної межі лісові смуги заввишки до 15 м затримують багато снігу, що призводить до зволоження значних площ цілини, внаслідок чого з травостою зникають ксерофітні компоненти. Крім того, наявність лісових смуг сприяє поселенню деревно-чагарникових порід.

"Захисні смуги навколо степових заповідників повинні відповідати наступним вимогам: а) бути невисокими, максимум 3-4 м при значній густоті; б) складатися з місцевих порід, переважно пристепових і степових чагарників - терену, глоду, шипшини та ін. Існуючі високі лісові смуги необхідно проріджувати і, періодично, зрізати верхівки дерев. Допускається висаджування вищих ніж 3-4 м чагарників та дерев, але, в такому випадку, їх потрібно висаджувати на значній відстані один від одного. В якості таких "маяків" можна рекомендувати дуб, яблуні, груші, клен татарський." (Погребняк, Давиденко, 1971, с. 155-156).

Деревно-чагарникова рослинність у вигляді сітки лісових смуг, оточуючих заповідники, здатна протистояти і запобігати вітровій ерозії та благотворно впливати на заповідні степи.

Велику небезпеку для степових заповідників створюють зрошувальні системи сільськогосподарських угідь, які можуть викликати підвищення ґрунтових вод і вторинне засолення грунтів (Веденьков, 1971).

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Веденьков Е.П. Состояние и охрана заповедной степи "Аскания-Нова" // Вопросы охраны ботанических объектов (под ред. А.М.Семеновой-Тян-Шанской). - Л.: Наука, 1971. - С. 146- 150.

3. Погребняк П.С., Давыденко И.Д. Древесно-кустарниковая растительность и режим степных заповедников II Вопросы охраны ботанических объектов (Под ред А.М.Семёновой- Тян-Шанской). - П.: Наука, 1971. - С. 155-156.

4. Семёнова-Тян-Шанская A.M. Охрана степной растительности //Вопросы охраны ботанических объектов. (Под ред. А.М.Семёновой-Тян-Шанской). - Л.: Наука, 1971. - С. 29-35.





Реферат на тему: Охорона степової рослинності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.