Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Оцінка природно-заповідних територій в Україні та пейзажне різноманіття заповідних ландшафтів (реферат)

Зміст

1. Пейзажне різноманіття заповідних ландшафтів

2. Оцінка природно-заповідних територій в Україні

Використана література

1. Пейзажне різноманіття заповідних ландшафтів

Унікальність, неповторність, оригінальність, індивідуальність, атрактивність, дефіцитність.. цілу низку прекрасних епітетів можна навести, розповідаючи про природні перлини нашого українського краю заповідні ділянки ще відносно збереженої, дикої, природи. Кожний природний чи історичний ландшафт земного материка, як і будь-яка людина, що живе в ньому, має свої відмінні риси. Як серед людей є розумніші, добріші, багатші, так і кожна природноісторична область, природне урочище чи місцевість по-своєму індивідуальні, якісно визначені та генетично єдині.

Законом України Про охорону навколишнього природного середовища для організації масового відпочинку населення і туризму визначаються рекреаційні зони, які разом з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, курортними і лікувально-оздоровчими зоутворюють єдину територіальну систему і підлягають особливій охороні (статті 60-63). Земельним кодексом України за основним цільовим призначенням на рівні з іншими категоріями виділяються землі природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (стаття 19). Відповідно до статті 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України, одним із видів використання територій та об'єктів природнозаповідного фонду України, за умови дотримання природоохоронного режиму, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. До установ природно-заповідного фонду України, які організовують і здійснюють рекреаційну діяльність, належать національні природні парки (НПП), біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки (РЛП), парки-пам'ятки садовопаркового мистецтва, ботанічні сади, зоопарки, дендропарки.

Попри нинішні матеріально-фінансові негаразди, природні потреби людей у відпочинку, оздоровленні, туризмі тощо потребують необхідності розв'язання широкого кола питань, пов'язаних із визначенням характеристик природного потенціалу та регламентованого рекреаційного землекористування і, відповідно, оптимального задоволення такого попиту населення. Перевищені, необгрунтовано високі рекреаційні навантаження негативно позначаються на ландшафтних комплексах (ЛК), що є недопустимим у межах природно-заповідних територій найбільш цінного первинною красою національного надбання.

Матеріали і методи Естетична категорія краси є однією з суттєвих характеристик природної (і культурної) спадщини та водночас свого роду еквівалентом будь-якого народу Та, щоб говорити про красу загалом, красу заповідних ландшафтів зокрема, будемо дотримуватися положення критичної філософії Іммануїла Канта про те, що естетичне відчуття прекрасного можливе лише від об'єктів, які не мають для людини практичного, утилітарного значення. Іншими словами за Едмундом Берком те, чим ми володіємо, не може бути величним.

З історії відомо, що ще у 1902 р. у Великому Герцогстві Гессенському був прийнятий закон Про захист красивих видів у природі. Законодавчого оформлення потребує питання збереження природної, заповідної краси у сьогоднішній Україні. Що ж таке краса? В естетиці (вчення про красу, філософія мистецтва, філософія відчуттів ) краса розуміється як інтегральне поняття, що розкривається через конкретніші категорії: мальовничість, гармонійність, довершеність, досконалість, величність, елегантність, природність та ін.

Однією з найвиразніших естетичних категорій є гармонійність (гармонія), що трактується як найвищий рівень упорядкованого різноманіття, хаосу. До слова, хаос в античних греків був ідеалом краси (про це нижче). Окремо, гармонія, як явище, як динамічний стан суспільних і природних процесів, передбачає порядок (упорядкованість, благоустрій), відхилення від якого зумовлює дисонанс (порушення гармонії).

Найбільш ландшафтною категорією естетики вважається величність. Чому? Величний, грандіозний своєю природною красою ландшафт викликає високі, піднесені, емоційні почуття. Саме визнання величності природи як її естетичного виразу привело європейців у XIX ст. до звеличення, захоплення гірськими ландшафтами. Загалом, усіма етносами вироблявся свій, властивий кожному часовому зрізу, ідеал краси, як такої, що змінювався за історичними періодами. Тобто це поняття просторовочасове, національне, індивідуальне

Відомий німецький учений А. Геттнер у своїй праці Географія, її історія, сутність і методи пише: Ідеалом краси ландшафту були в минулі часи затишні місця, як, наприклад, у Франції, ще в часи Людовика XIV ландшафт на Луарі, який зараз здається нам скучним. Альпи були впродовж століть об'єктом жаху і тільки в кінці XVIII століття стали предметом захоплення. Іще пізніше було завойовано визнання краси степу і моря; загалом можна сказати, що з підвищенням культури, особливо міської, краса культурного ландшафту ціниться менше, а краса дикої природи, що раніше не визнавалася, дедалі більше і більше завойовує наші симпатії (1937, с 192). В. П. Семенов-Тян-Шанський пішов далі А. Геттнера і навіть описав естетичну цінність пейзажів різних регіонів північної частини материка Євразія.

Ідеал краси природи конкретизується та оформляється у понятті ідеального ландшафту як виразу абсолютно естетичної цінності довкілля (як еталону ландшафту), виступаючи мірою відповідності реальних пейзажних ознак суб'єктивним уявленням спостерігача, сформованим певним суспільством.

Відомий британський географ XX ст. Воган Корніш у своїх унікальних працях Пейзаж і зоровівідчуття (1936), Красоти пейзажу: географічні дослідження (1943), вивчаючи естетичні якості ландшафтів Великої Британії та свої переживання від перебування у них, наскрізно проводить питання: чому одні місця красивіші за інші?

Професор Джей Епплтон із північної Англії у книзі Переживання ландшафту (1975) доводить, що природний ландшафт потрібно не лише споглядати, а відчувати кожним своїм нервом. А це не кожному дано, це від Бога бути причетним до високої краси. З цього приводу видатний англійський філософ і культуролог XIX ст. Джон Рескін вважав, що тільки розвинуті люди можуть бачити красу пейзажу. Тобто почуття краси має вроджену природу. Хоча.. тут є другий бік медалі до високопрекрасного, до великого мистецтва, за словами відомого ірландця (англійця) Оскара Уайльда, не можна допускати кого завгодно.

Так само з історією. За твердженням Арнольда Д. Тойнбі (1995), історію треба не просто читати, розуміти (цього замало!), а переживати психологічно (всіма фібрами душі). Всесвітньо відомі імена великих цінителів краси природи як-от: Девід Ловенталь, Г'ю Прінс, Родерік Неш, Альдо Леопольд, Генрі Давид Торі, Джон Муір (більшу частину життя подорожував сам один горами на заході Америки), а також Д. Лінтон, Р. Емерсон, Р. і С. Каплани та ін. Саме Г. Торі належить знаменита фраза: Дика природа врятує світ. Окремого розгляду заслуговує книга Р. Неша Дика природа та американський розум (1967). Зазначимо лише, що для американців сувора, дика природа, її незаймана краса, величність є предметом національної гордості. Завдяки величності символами краси американського ландшафту стали такі екстреми світової природи як Ніагара, Великий каньйон Колорадо (ГрандКаньйон, найглибший у світі понад 1500 м), Йосемітська долина (Незрівнянна долина) у Каліфорнії. Чого варті хоча б Країна чудес або Йєллоустон у самому серці Скелястих гір (біля витоків Міссурі)! Корінні індіанці іменували тутешні місця Країною криги, вогню, води і диму, що обертається. Вони відмовлялися бути провідниками мандрівникам, розповідаючи, ніби у Скелястих горах є скам'янілий ліс і там живуть злі духи..

Можна стверджувати, що пейзажні властивості ландшафтів при їх спогляданні відображаються в зорових образах людини, в яких акумулюється не тільки інформація, що допомагає їй орієнтуватися в довкіллі, а й важливі для неї цінності, формуючи відповідне світосприйняття. Таким чином, красивий пейзаж містить у собі високий виховний потенціал (актуал). Його краса виховує, вражає. Людина, вбираючи в себе враження від споглядання прекрасного, збагачується духовно. У такому діалозі здійснюється, відповідно, інформаційний (інтелектуальний) і духовний (чуттєвий) контакт людини з природою. Щодо першого, інтелектуального, треба сказати: серед негативних наслідків сучасної антропогенізації природи простежується зниження інформаційної цінності ландшафтів, що негативно впливає на психологічний стан людини, позначається на її життєвій активності і соціальній позиції. Не виключено, що зіпсоване, глухоніме навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет.

До складових другого чуттєвого (пронести через себе) ставлення людини до природи, належить дуже важливий, якщо не засадний, кровний, зв'язок з малою батьківщиною, рідною оселею, рідним подвір'ям.. Почуття це особливо властиве українському характеру. Від туги за рідним домом помирають,сивіють, божеволіють.. Найбільш промовистим прикладом і втіленням такого почуття є страдницьке життя, заслання далеко від рідної землі нашого пророка, титана людського духу Т. Г. Шевченка. На цьому патріотичному почутті історично зростала любов українця до своєї Вітчизни. Краса дикої природи, ще збереженої на заповідних територіях, у сучасному, антропогенно трансформованому світі дедалі більше стає безцінним еталоном, мірою та критерієм прекрасного. Вона впливає і впливатиме у майбутньому на релігію, філософію, мистецтво, науку і, можливо, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства. Це стане ще одним підтвердженням усім відомого, вже аксіоматичного, афоризму Ф. Д. Достоєвського: краса врятує світ. Загалом краса, мистецтво є фактором формування культурного ландшафту, наукове трактування якого ще в 1920 р. запропонував О. Шлютер. Активне конструктивне формування культурних ландшафтів вимагає комплексного географічного аналізу території, оцінки природних ресурсів, зокрема рекреаційних, у межах природнозаповідного фонду (ПЗФ)

Між красою пейзажу, особливо заповідного ландшафту, та її використанням (спогляданням) в інтересах відпочинку людини с прямий зв'язок: чим красивіший природний пейзаж, тим більша його рекреаційна цінність. Тобто краса природи (заповідної) один із безцінних рекреаційних ресурсів. Великий і різноплановий науково-прикладний інтерес архітекторів, проектантів, економістів, ландшафтознавців, істориків та інших фахівців до рекреаційних природно-заповідних ландшафтів поставив на порядок дня необхідність усебічної оцінки їхніх ресурсів.

За ступенем використання ландшафтно-рекреаційних ресурсів можна виділити три основні групи природно-заповідних ландшафтів:

з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають другорядне значення (зони стаціонарної рекреації НПП і РЛП, лісо-, луко-, гідропарки);

з середньою інтенсивністю рекреації, за якої рекреаційні ландшафти виконують одночасно деякі екологічні та виробничі функції (зони регульованої рекреації НПП і РЛП, буферна зона біосферних заповідників);

з незначною питомою вагою рекреації (зона регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, охоронна зона природних заповідників)

Найбільшу складність становить визначення та обґрунтування системи критеріїв оцінки ландшафтнорекреаційних ресурсів природно-заповідного фонду. Такі критерії, на нашу думку, можна групувати відповідно до двох ступенів ландшафтної організації природи геокомпонентного та геосистемного.

Геокомпонентні критерії характер корінних порід і поверхневих відкладів; морфоструктура та морфоскульптура рельєфу: геокліматичний (формування погодних умов і типів погоди): кількість сонячного освітлення, температурний режим, режим атмосферних опадів; гідрогенний (водний режим); педогенний (трофність ґрунту збагачення поживними речовинами); біоценотичні (часові аспекти біоценозу).

Геосистемні критерії: об'єктивність; генезис (походження) ландшафтів; комплексність; природна однорідність (гомогенність); територіальна цілісність (гетерогенність).

Придатність ландшафтів для рекреації визначається переважно за такими аспектами оцінки:

функціональний (комплексний) фізична придатність природних умов (орографічних, кліматичних, гідрографічних) для відпочинку;

екологічний (гігієнічний) якісні параметри аквальних комплексів, атмосферного повітря, заболоченість, режим тиші;

стетичний природнакраса та гармонія ландшафту, що включає наявність атрактивних елементів, їх багатство, гармонію форм, можливість панорамного огляду, палітру кольорів, ступінь екзотичності тощо.

Одним з різновидів природних рекреаційних ресурсів є пейзажні (фізіономічні) аспекти ландшафтів, що забезпечують комфортність відпочинку, як дуже цінну якість середовища. Візуально вони сприймаються в образі пейзажного різноманіття і можуть ранжуватися ще як ландшафтноестетичні ресурси (нематеріальні). Пейзажно-естетична оцінка має на меті визначити естетичну цінність природних ландшафтів, їх різноманіття і ґрунтується на системі критеріїв, її обєктивність залежить від поєднання відносно суб'єктивного зорового враження та об'єктивних ландшафтно-таксаційних показників.

Пейзажно-естетична оцінка не є тотожною оцінці пейзажного різноманіття. Що ж таке пейзаж і пейзажне різноманіття загалом? Пейзаж можна трактувати як зоровий естетичний образ ландшафту, що відкривається перед спостерігачем із панорамних місць (арен) або видових (оглядових) точок. При цьому вважається, що образ ландшафту існує в уяві спостерігача і властивостях самого ландшафту, які викликають у людини певні асоціації. Можна вважати, що сам образ є властивістю пейзажу як фізіономічного (зовнішнього) відображення ландшафту. Так, український краєвид та польський krajobraz відповідники німецькому die Landschaft. А сам ландшафт у науковій інтерпретації та художній сфері останнім часом часто-густо становить собою не простір як такий, а той образ, в якому він постає. Пейзажу властива найбільш універсальна цінність візуальна. До речі, візуальна цінність ландшафту (пейзажу), ще в 1964 р. офіційно визнана Законом Про природно-заповідні території у США.

Пейзажу відповідають відкриті та напіввідкриті (або напівзакриті) просторові форми ландшафту у полі його сенсорного сприйняття (оргачуття людини). Залежно від кута огляду можна виділити циркорамний пейзаж (понад 240°), панорамний (120°-240°) тощо. Преференція (перевага) у сприйнятті віддається пейзажам напіввідкритого типу, зі звивистими і розмитими межами, таким, що мають викривлені перспективи. Така перевага пояснюється, крім усього, еволюційним чинником, бо напіввідкриті ландшафти (пейзажі), зокрема лісостеп, савана, були місцем проживання (виживання) людини впродовж більшої частини її філогенезу, чи біологічної історії (до 3 млн років).

Пейзажне різноманіття, як просторовочасова властивість природних ландшафтів, складається з об'єктивно можливих вражень відпочиваючих у певному часовому інтервалі від морфологічної (горизонтальної, латеральної) структури (впорядкованості чи навпаки невпорядкованості у взаєморозташуванні) ландшафтних комплексів

Внутрішнє пейзажне різноманіття природних ландшафтів трактується, насамперед, як морфологічна структура ЛК: поєднання дрібніших ландшафтних комплексів та елементів, що закономірно повторюються на генетично визначеній території.

Критерії характеристики внутрішнього пейзажного різноманіття: горизонтальне дроблення (пересіченість) рельєфу; вертикальне дроблення (амплітуда, розчленованість) рельєфу; переважаючі похили місцевості (кути нахилу); співвідношення рельєфу (геоморфологічного профілю) з рослинним покривом (силуетом деревостану); лісистість території; повнота деревостану; густота підросту і підліску.

Горизонтальне дроблення (пересіченість) рельєфу кількість перегинів рельєфу на 1 км профілю, що визначає частоту зміни пейзажів на всій площі ЛК. Високе пейзажне різноманіття матимуть ЛК із найбільшим числом перегинів, низьке із найменшим.

Вертикальне дроблення (розчленованість) рельєфу амплітуда відносних висот рельєфу (перевищення видових точок над навколишньою місцевістю), що забезпечує огляд ландшафту, наявність чи відсутність пейзажних панорам, далеких перспектив, тобто є одним з основних чинників пейзажного різноманіття. Максимальна оцінка розчленованісті рельєфу відповідатиме найбільшій амплітуді відносних висот, мінімальна абсолютно рівній місцевості.

Переважаючі похили місцевості (кути нахилу) визначає контрасність ландшафту. При зростанні кутів нахилу збільшується позитивна оцінка пейзажного різноманіття території.

Зовнішнє пейзажне різноманіття природних ландшафтів визначається різноманіттям пейзажів, які розкриваються аж до горизонту. Критерії характеристики зовнішнього пейзажного різноманіття: кількість одночасно видимих ландшафтних комплексів (пейзажів); кількість місць, звідки відкриваються зовнішні пейзажі (кількість місць із зовнішніми пейзажами); горизонтальний кут сприйняття довколишніх пейзажів; вертикальний кут сприйняття зовнішніх пейзажів; глибина перспективи зовнішнього пейзажу; силует (пересіченість) лінії горизонту.

Кількість одночасно видимих ландшафтних комплексів (пейзажів) основний показник зовнішнього пейзажного різноманіття. За цим показником найвищий бал отримують гірські ландшафти з вершиз яких відкривається найбільша кількість ЛК. Нульовий бал мають, наприклад, рівнинні лісові ЛК, в яких взагалі не відкриваються зовнішні пейзажі.

Кількість місць, звідки відкриваються зовнішні пейзажі, співвідношення між ділянками, закритими та відкритими для сприйняття зовнішніх пейзажів.

Горизонтальний кут сприйняття зовнішніх пейзажів сектор видимого горизонту, що залежить від лісистості і пересіченості ЛК, а також відносної висоти і характеру похилів сусідніх ЛК. Найбільшим (360 °С) він буде для піків гірських вершин чи плоско-рівнинних степів, а найменшим (0 °С) для заліснених місцевостей, гірських ущелин чи тіснин тощо. За величиною сектора видимого горизонту зовнішні пейзажі характеризуються як відкриті, напіввідкриті і закриті типи геопростору, що поділяються на 2-3 різновиди .

Вертикальний кут сприйняттязовнішніх пейзажів сектор сприйняття сусідніх ЛК у вертикальній площині, сторони якого утворюють лінії від спостерігача до найвищої і найнижчої оглядових точок (об'єктів).

Глибина перспективи зовнішнього пейзажу віддаленість від точки спостереження до лінії горизонту, де предмети видніються нечітко і зливаються в одне (ми не можемо бачити об'єкт, розташований від нас далі, ніж на відстані, яка в 3,5 тис. разів перевищує його розміри) Найглибшою вона буде для найбільш припіднятих місць спостережень (відкриті панорами декількох гірських хребтів або долин). Найменшою для найбільш відносно опущених (майже закритий вид з чіткими і розташованими в кількох метрах предметами). Середня перспективане більше 1,0-1,5 км (відкриті для огляду протилежні схили річкових долин). З глибиною перспективи пов'язане поняття видимості горизонту, що визначається відстанню, за якою можна визначити по стовбуру породу дерева та інші елементи ландшафту. У зв'язку з цим виділяють видимість: добру (40 м і більше), середню (20-40 м) та погану (менше 20 м). Загалом, перспектива, як візуальна зміна предметів у міру їх віддалення від спостерігача, є однією з найважливіших композиційних властивостей ландшафту. Розрізняють лінійну і повітряну (кольорову абоколоритну) перспективу.

Силует (пересіченість) лінії горизонту кількість перегинів лінії горизонту на одиницю Горизонтального кута сприйняття зовнішніх пейзажів. Цікавим і доволі дискусійним у ландшафтознавстві залишається питання просторових меж ландшафтів. Та хоч як би там було, саме на межі ландшафтних комплексів виникає перехідна смуга, так званий екотон, де спостерігається явище крайового (контактного) ефекту (зміни середовища). У цій смузі спостерігається природний екстремум максимум біотичного (видового) та пейзажного різноманіття. Тобто пейзажне різноманіття зростає в напрямку до краю (межі) ландшафтного комплексу.

Оцінюючи пейзажне різноманіття, слід враховувати і часовий вимір, тобто виходити зі здатності людини сприймати за певний період часу певну кількість зорових вражень. Тому естетична цінність тої самої території з позицій пішохода, велосипедиста чи автомобіліста буде абсолютно різною. За нормального зорового сприйняття пішоходом чи велосипедистом ландшафтного аспекту території у автомобіліста (залежно від швидкості пересування) може виникнути зорове інформаційне перенасичення.

Отже, пейзажне різноманіття (внутрішнє і зовнішнє) на рівні сприйняття (перцепційно-когнітивного) можна розглядати відносно двох вимірів простору у горизонтальній та вертикальній площинах.

Тоді внутрішнє пейзажне різноманіття природних ландшафтів є майже рівнозначним горизонтальному пейзажному різноманіттю, яке визначається частотою зміни, чи кількістю, пейзажів, що сприймаються рекреантом під час проходження ним території відвідуваних ландшафтних комплексів.

Зовнішнє пейзажне різноманіття природних ландшафтів близьке до вертикального пейзажного різноманіття, що своєю чергою також визначається низкою критеріїв, зокрема: різницею висотних (гіпсометричних) позначок рельєфу, крутизною схилів, ярусністю фітострому (рослинного покриву) тощо. Тобто воно зростає при ускладненні ландшафтної структури і, відповідно, при багатоплановості самих пейзажів.

2. Оцінка природно-заповідних територій в Україні

В сучасних умовах глобального екологічного впливу суспільства на всю біосферу заповідні території мають надзвичайно важливе народногосподарське, наукове, естетичне, культурно-освітнє, оздоровче значення. Насамперед, вони створюють умови збереження природного середовища, необхідного для життя представників рослинного і тваринного світу, але особливо тих, яким загрожує небезпека зникнення. У заповідних територіях зберігаються не тільки рідкісні, зникаючі чи мало чисельні види рослин і тварин, але і їх природний генофонд. Для розробки наукових основ охорони біорізноманіття необхідно знати закономірності формування і функціонування природних екосистем, вивчити складові зв'язки в цих екосистемах, оцінювати вплив людини на навколишнє середовище, з метою розроблення конструктивних заходів для раціонального використання і охорони природних ресурсів.

Досліджуючи наукові і спеціальну літературу присвячену проблемам розвитку заповідних територій виявилось, що розв'язання цієї проблеми носить епізодичний, фрагментарний характер. Незважаючи на цінність проведених досліджень С.А.Генсірука, В.В. Горлачука, О.Ф.Балацького, В.Г.Вюна, Я.В.Коваля, Є.В.Мішеліна, М.Ф., Реймерса, А.М.Третяка, С.М.Стойка, Ю.Р. Шелягіна і ін. Все їхні праці не дають відповіді на запитання – яке співвідношення категорій заповідних територій вважається оптимальним, не розкривається роль екомережі і принципи їх побудови тощо.

Біосфера як сукупність екосистем, що являють собою природні території з властивими для них організмами, які перебувають у постійному взаємозв'язку «набуває властивості стабільності на високої надійності функціонування завдяки високому рівню організованості, цілосності і структурованості». Ця умова забезпечується ступенем життедіяльності різноманітних живих організмів, що взаємодіють між собою і є потужною об'єднуючою силою біосфери. В цілому екосистемам властива саморегуляція і вони здатні у певній мірі протистояти зовнішнім впливам та відновлюють, якщо порушення екологічної рівноваги не знищило їх компоненти. У методологічному плані збереження та відновлення екосистем чи їх окремих компонентів досягається у значній мірі шляхом заповідання територій, тобто вилучення із господарського використання цінних у природному відношенні територіальних комплексів, надаючи перевагу їх збереженню і відтворенню. Форми заповідних територій є досить різноманітні.

Згідно Закону України « Про природно – заповідний фонд України» до таких відносяться природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово – паркового мистецтва. У свою чергу, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні, палеонтологічні і карстово-спелеологічні. Пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Заповідні території є вузловими елементами (ядрами) екомережі, які з'єднуються екологічними коридорами.

Базовими критеріями формування заповідних територій є: ступінь природності території та її різноманіття; рівень багатства та значення різноманіття; рідкісність різноманіття; представленість ендемічних, реліктових та рідкісних видів; репрезентативність різноманіття; типовість та повнота різноманіття; оптимальність розміру і природність меж; ступінь функціонального значення різноманіття; наявність рослин і тварин специфічних для традиційних агроценозів.

Завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, відновлення і запобігання змін у природних комплексах і їх компонентів у результаті антропогенного впливу, проведення наукових досліджень і спосторежень за станом навколишнього природного середовища і розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього середовища.

Завданням біосферних заповідників, які створюються на базі природних заповідників, національних природних парків і входять у міжнародну систему біосферних резерватів є збереження у природному стані найбільш типових природних компонентів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

На національні природні парки покладаються такі завдання: збереження цінних природних комплексів, унікальних і еталонних ділянок та об'єктів; збереження історико – культурних об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності з дотриманням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів, сприяння екологічній освітньо виховній роботі.

Завданням заказників є збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. Причому, заказники загальнодержавного значення мають завданням збереження природних комплексів і їх компонентів, що мають національне значення, а саме: види, занесені до Червоної книги України, території, на яких зберігаються рослинні угрупування, занесені до Зеленої книги України, території водно болотних угідь міжнародного значення, території, що забезпечують охорону генофонду у цінних лікарських рослин, унікальні печери тощо.

Заказниками місцевого значення є території, природні комплекси яких носять регіональне або місцеве значення: види рослин і тварин, що підлягають особливій охороні.

Ландшафтні. Призначені для збереження чи відновлення особливо цінних природних комплексів (природних ландшафтів).

Лісові. Призначені для збереження чи відновлення особливо цінних типових та унікальних для України та окремих її регіонів лісових насаджень, що мають природоохоронну, наукову або прикладну цінність.

Ботанічні. Призначені для збереження і відновлення чисельності цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і їх угруповань.

Загальнозоологічні. Призначені для збереження і відновлення чисельності цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин (підвидів, популяцій).

Орнітологічні. Призначені для збереження і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів птахів (підвидів, популяцій), створення сприятливих умов для птаїів під час гніздування, линяння за зимівлі, міграцій.

Ентомологічні. Призначені для збереження і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів комах.

Іхтіологічні. Призначені для збереження і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів риб (підвидів, популяцій) в місцях їх нересту, нагулу та зимівлі.

Гідрологічні. Призначені для збереження і відновлення цінних водних об'єктів і природних комплексів ( болотних, озерних, річкових, морських).

Загальногеологічні. Прзначені для збереження цінних об'єктів і комплексів неживої природи (геологічних відслонень, виходів кристалічних порід, родовищ мінералів і інших корисних копалин, примітних форм рельсфу і пов'язаних з ним елементів ландшафту).

Палеонтологічні. Призначені для збереження місць знахідок і скупчень решток або скам'янілих зразків викопної флори і фауни, що мають особливе наукове значення

Карстово-Спелеологічні. Призначені для збереження цінних у науковому та рекреаційному відношенні печер, поверхневих карстово-спелеологічних утворень печерних видів флори і фауни

Пам'ятки природи – це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення з метою збереження їх у природному стані. За своїми ознаками вони поділяються на такі загальновідомі типи

Комплексні. Ділянки мальовничих місцевостей, еталонні ділянки недоторканої природи, локальні території на яких серед антропогенно зміненого ландшафту збереглись рештки природних екосистем, природні ландшафти з унікальними формами рельєфу (гори,групи скель, ущелини, каньйони, групи печер, льодовикові цирки і долини, моренно-валунні гряди, гігантські полої тощо).

Ботанічні. Місця зростання цінних, реліктових, ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин, лісові масиви та ділянки лісу, особливо цінні за своїми характеристиками (породним складом, продуктивністю, генетичними якостями тощо), а також зразки видатних досягнень лісогосподарської науки і практики, окремі гаї, дерева-довгожителі та їх біогрупи, дерева, що мають історико-меморіальне значення, дерева оригінальних форм, окремі екземпляри екзотів і реліктів, а також природні об'єкти штучного походження стародавні алеї, парки, бульвари.

Зоологічні. Оголошуються в місцях мешкання цінних, реліктових, ендемічних, рідкісних і зникаючих видів тварин, в місцях гніздування птахів, колоніальних поселень тварин тощо.

Гідрологічні. Природні об'єкти, що відіграють важливу роль у підтримці гідрологічного режиму певних територій та мають водоохоронне значення: витоки річок, водно-болотні комплекси, ділянки заплав невеликих річок, ділянки морського узбережжя, окремі водні об'єкти озера, ставки, водоспади, природні гідромінеральні комплекси термальні І мінеральні водяні джерела, родовища лікувальних грязей.

Геологічні. Геологічні відслонення, що мають особливу наукову цінність: опорні розрізи, страто типи, виходи рідкісних мінералів, гірських порід І корисних копалин, геолого-географічні полігони, у тому числі класичні ділянки з особливо виразними слідами сейсмічних явищ, а також оголення розривних і складчастих порушень залягання гірських порід, останці, прояви карсту, печери, гроти, окремі мальовничі скелі, льодовикові валуни, визначні гори, еталонні ділянки родовищ корисних копалин, місцезнаходження рідкісних чи особливо цінних палеонтологічних об'єктів, а також геологічні об'єкти штучного походження, наприклад, старі кар'єри тощо.

Завданням, які покладаються на заповідні урочища, що представляють території місцевого значення є збереження ділянок лісу, болотних, степових та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Дендрологічні парки і ботанічні сади це природоохоронні установи, у завдання яких входить створення спеціальних колекцій рослин, збереження біорізноманіття, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи.

Завданням парків пам'яток садово паркового мистецтва, які являють собою найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва є їх охорона і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Для побудови моделі розвитку заповідних територій у досліджуваному регіоні важливе значення мають організаційні чинники їх створення, тобто ради чого створюються ці території і чи досягаються поставленні перед ними цілі. Так, теоретичною основою створення біосферних заповідників стала « класифікація біогеографічних провінцій» розроблена за ініціативою ЮНЕСКО (Всесвітньої організації з питань освіти, науки і культури) та Міжнародним союзом охорони природи, яка визначає репрезентативність мережі таких заповідників. Чи не найголовнішим свідченням, створених людиною біосферних заповідників, є виконання ними низки екологічних, економічних і соціальних завдань.

Екологічна складова засвідчує збереженість біологічного та ландшафтного різноманіття, спостереження за природними процесами, що виникають у процесі антропогенних впливів. Наприклад, в Асканії–Новій вчені нараховують 500 найменувань рідкісних реліктових рослин. Причому, багато з них зростає в неораному степу. Власне, завдяки біосферному заповіднику Асканія Нова вчені мають еталон того, яким повинен бути степ. Цей заповідник нагадує базу в пустелі, щоб принадити і зберегти звірину та птаство. Тут зростає 200 видів листяних і хвойних дерев, з усіх континентів світу можна побачити тварин, які акліматизувались до складних умов. До складу біосферного заповідного входять дендропарк і зоопарк. Економічна складова знаходить своє відображення в усуненні чинників деградації природного середовища тощо, а соціальна складова у збереженні культурних цінностей і культурної спадщини регіону, сприянні економічній досвіт, екологічному вихованню населення і ін.

Аналогічно цьому, Чорноморський біосферний заповідник забезпечує збереження унікальних причорноморських ландшафтів, біорізноманіття. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України. Рослинність дуже різноманітна – піщані степи, піщані луки, болота, водна рослинність, ліси. Тут знаходиться багато ендемічного біорізно манаття береза дніпровська, волошка короткоголова, сліпак піщаний, придніпровський підвид емуранчика звичайного.

Дунайський біосферний заповідник розміщений у Причорноморській середньо степовій провінції у складі морської дельти Дунаю, острова Єрмаків, СтенцівськоЖебриянівських плавнів і Жебриянівської піщаної гряди. Тут переважають водна і болотна рослинність, зустрічаються заплавні ліси. Багатою є фауна птахів, -43 види з яких занесено до Червоної книги України, а окремі рідкісні види тут мають високу численність.

Природний заповідник « Єланецький степ» представлений комплексом степових, лісових і болотних арен Причорноморської низини. Рослинний покрив представлений переважно ковилою Лессінга, ковилою волосистою, типчаком. Днища балок зайняті рослинністю справжніх та остепененних луків.Ендемічну групу рослин представляють зіновать гранітна, смілка бузька, тюльпан бузький і інші – всього понад 30 видів, з них 6 видів занесені до Червоної книги України. Тут зареєстровано 150 видів тварин, 29 з яких занесені до Європейського Червоного списку. На території заповідника гніздиться 16 видів птахів, утримуються у вольєрах бізони, муфлони, козулі і ін. Азовосиваський національний природний парк представлений косою Бірючий острів, островами на Сиваші, акваторію Азовського моря та затоки Сиваш. Істотним атрибутом парку є масовий допуск відвідувачів на частину території, що охороняється. Тут переважають піщані степи, а на пониженнях водна рослинність. Рослинний світ представлений такими ендемічними видами як житняки кіммерійських і пухнастоквітковий, мак азовський, чебрець дніпровський і узбережний, покісниця сиваська і ін. Фауна характеризується великим сезонним скупченням птахів, великою численністю оленів, муфлонів, кулонів тощо.

Регіональний ландшафтний парк «Кінбурська коса» омивається з півночі водами Дніпровського лиману, з півдня Ягорлицькою затокою, а зі сходу – Чорним морем. Ґрунти парку піщані, з глибиною залягання піску 1,5-12 метрів. Всі ґрунти мають низьку протиерозійну стійкість і є чутливими до дефляції. На низинах коси знаходиться від 300 до 500 різних розмірів озер (залежно від посушливості літа), які підпадають під дію Рамсарської конвенції і охороняються як цінні водно болотні угіддя. Тут описано 595 видів рослин, хоча за інформацією інших вчених їх налічується понад тисячу. Найчисленнішими з них є псалофіти, тобто ті, що ростуть на пісках. На території «Кінбурської коси» зустрічається 14 видів рослин, занесених до Червоної книги України (волошка короткоголова, чебрець дніпровський, зозулинці (орхідеї), ковила дніпровська і ін. Ростуть тут і лікарські рослини: звіробій, тисячолисник, золотолистник, дев'ясил, валер'яна, пижма, м'ята, подорожник і ін.). По узбережжю солоних озер ростуть солероси, а на морському узбережжі багато миколайчиків, лоху вузьколистого. Лісова деревно чагарникова рослинність представлена 40 видами рослин. Дивовижним є на косі реліктовий Волижин ліс площею 206 га, в якому росте понад 40 видів дерев, в тому числі берест, дніпровська береза, крушина, бузина, дикий виноград, хміль. На косі понад 60 видів тварин занесені до Червоної книги України. Тут гніздяться понад 200 тисяч пар чайок, понад 1,5 тис. пар качок та 500 пар пеліканів.

Регіональний ландшафтний парк «Гранітно степове Побужжя» створено з метою збереження та раціонального використання з рекреаційною, науковою, історико освітньою цілями каньойоноподібної долини ріки Південий Буг. Парк розташований у південній частині Східноєвропейської рівнини в межах степової зони. Русло річки Південний Буг ділить парк на дві майже рівні частини. Глибокий (до 60 м), з крутими обривистими схилами, каньйон Південого Бугу є унікальний за своїми природними особливостями. Подібних річкових каньйонів, крім гірського Криму і Карпат в Україні не зустрічаються. У складі природної флори парку виявлено близько 800 видів судинних рослин, 28 видів рослин занесені до Червоної книги України. Крім характерних степових, луко степових, наскельних видів, тут росте багато прибузьких і причорноморських ендеміків, рекліктових, рідкісних і зникаючих видів, які репрезентують унікальний фітогенофонд. Тут відзначено біля 200 видів птахів, з яких близько 100 видів гніздяться, а решту зустрічаються під час міграцій, перельотів та на зимівлі. Поширені у парку широкий список ссавців, іхтіофауни, герпетофауни, земноводних, молюсків, комах і ін.

Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський», представлений Тилігульським лиманом, який є еталоном північночорноморських лиманів. Його природна екосистема збереглась у найбільшій мірі. Цей унікальний природний комплекс є місцем зростання степової, болотної і солестійкої рослинності. Тут зростає не менше 28 ендемічних рослин. В цілому генофонд рослин налічує 400 видів. 51 вид судинних рослин підлягає охороні в Одеській області, із них 11 видів міжнародного рівня, 21державного. До Червоної книги України віднесено таких мешканців лиману, як видра річкова, горностай, норка європейська, борсук і ін. Лиман є місцем гніздування водо плаваючих птахів, в тому числі і рідкісних. Водойма служить в рекреаційних цілях для відпочинку населення у поєднанні з іншими видами такими як рибалка, катання на човнах, підводне полювання і ін. Тільки на базі цінних лікувальних грязей Тилігульський лиман може служити місцем перебування більше 100 тисяч людей, з метою лікування, де за розрахунками Степанова В.Н. економічна ефективність може скласти біля 2 млрд. дол. США.

В системі збереження біорізноманіття важлива роль відводиться екомережі. Враховуючи важливість такої екомережі 21 вересня 2000 року було прийнято Закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000 2015 роки» У відповідності до цього закону базовими елементами екомережі, крім природно заповідних територій, про які вище згадувалось відносяться водні об'єкти, водно болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, зони санітарної охорони, ліси, сіножаті, пасовища, полезахисні лісові смуги, рекреаційні території, землі оздоровчого призначення, землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання (частково), радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні, земельні ділянки, які є місцем перебування чи зростання видів тварин і рослин занесених до Червоної книги України та зростання природних рослинних угрупувань, занесених до Зеленої книги України.

Основними завданнями програми є :

 формування просторової структури екологічної мережі;

 визначення площ окремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;

 оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі;

 оптимізація площі сільскогосподарських угідь та зменшення розораності території;

 удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природними компонентами;

 впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурномеліоративною організацією території;

 здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дефльованими ґрунтами на схилах понад 5 -7° екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, поліпшення стану заплавних екосистем у межах басейнів річок Дніпра, Дністра, Південого Бугу, Дунаю і ін.;

 розроблення та реалізацію заходів щодо збереження прибережних ландшафтів Чорного моря;

 створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;

 ренатуралізація (де цього вимагає ситуація) степових, лучних, водноболотних та інших природних ландшафтів;

 оптимізація ведення сільського,лісового, мисливського та рибного господарства з урахуванням умов існування видів місцевої флори І фауни;

 збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослин і тварин;

 стале управління позитивним потенціалом біологічного різноманіття шляхом оптимального використання соціально економічних можливостей на національному та регіональному рівнях.

Реалізація намічених завдань забезпечить досягнення поступальної динаміки стабілізації ландшафтів. Але показники передбачені загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 2015 роки не виконуються. Так, із прогнозованих обсягів створення захисних лісових насаджень у північному Причорномор'ї на кінець виконання Програми, що складають 155,2 тис. га виконано менше 20%, полезахисні лісові смуги, площа яких має скласти майже 64 тис.га також не створюються, залуження деградованих та радіоактивно забруднених земель, площа яких складає 128 тис.га не проводиться. Якщо взяти до уваги, що у Миколаївській області у 2004 році створено 550 га лісових насаджень, 2005р 752, 2006р 1112, а в 2008 1300 га, то не важко зауважити, що прогнозні показники Програми будуть виконані не раніше, ніж у 2050 році, а не у 2015р. Консервація земель площею 153,25 тис.га передбачена Програмою не виконується. Практично не проводяться роботи по розробці землевпорядної документації зі встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг. В тих випадках, коли така проектна документація і виготовляється, то часто в натурі не переносяться межі, в результаті чого втрачається сама ідея встановлення прибережних захисних смуг. Із запроектованих у Миколаївській області для перенесення в натуру прибережних захисних смуг в кількості 8003 км, роботи виконані на площі тільки 1601 км, або 20% від загального обсягу. Ґрунтозахисна система землеробства не проводиться, за винятком окремих випадків, проекти контурно меліоративної організації території не розробляються, а ті проекти, що були розроблені у 80х роках минулого століття, у зв'язку з проведенням земельної реформи втратили своє призначення. Це є причиною того, що тільки у Миколаївській області 42,1% орних земель знаходиться на ерозійно небезпечних площах, де середньорічний змив ґрунту складає 13,3т/га. А структура посівних площ, що призводить до втрат гумусу 0,5 -0,6 т/га шляхом його виносу урожаєм культур призводить до погіршення умов проживання живих організмів у Грунnі, в результаті чого погіршуються його властивості, втрачається ґрунтовий генофонд.

Головною причиною гальмування процесу розвитку екологічної мережі є відсутність регіональних програм їх формування. Жодна з досліджуваних областей таких Програм поки що не розробила. Причин цьому є декілька, але головними з них є відсутність законних і підзаконних фактів, відсутність коштів на фінансування виконанн комплексу заходів передбачених Програмою, методологічних положень, спрямованих на розроблення екологічної мережі, яка б забезпечувала збереження та відтворення ландшафтного різноманіття. Проблема загострюється відсутністю організаційного забезпечення реалізації Програми, зумовленого політичною нестабільністю у всіх сферах економіки тощо.

Отже, проведена оцінка формування екомережі у досліджуваному регіоні свідчить про відсутність системності, яка б забезпечила цінність, прагматичність і раціональність екологічного впорядкування території, спрямованого на збереження біологічного та ландшафтного різноманіття у відповідності до Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природними або частково зміненим станом ландшафту.

Використана література:

1. Крилов Д.В., Білоусова С.В. Оцінка природно-заповідних територій як комплексної багатофункціональної природної системи.

2. Гетьман В. І. Пейзажне різноманіття заповідних ландшафтів: критерії оцінки





Реферат на тему: Оцінка природно-заповідних територій в Україні та пейзажне різноманіття заповідних ландшафтів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.