Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Оцінка якості навколишнього середовища (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Якість навколишнього середовища. 4

2. Оцінка навколишнього середовища. 10

Висновки. 14

Список використаної літератури. 15


Вступ

Оцінки глобального екологічного стану навколишнього середовища змінюються від оптимістичних (типу "необхідно запобігти екологічній кризі") до помірковано песимістичних (типу "планета знаходиться на передодні кризи") і вкрай песимістичних ("на регіональних рівнях мова вже йде про "тверду екологічну кризу"). Вважають, що відповіді на ці питання повинна дати наукова концепція екологічної безпеки на базі екологічного моніторингу навколишнього середовища.

Зміни в стані навколишнього середовища відбуваються під впливом біосферних процесів, пов'язаних з діяльністю людини. Визначення внеску антропогенних змін являє собою специфічне завдання.

У будь-якому випадку, поняття "середовище”, в усьому різноманітті його форм і видів, є провідним при розгляді проблем взаємодії живої природи та її оточення. Ось чому, в широкому спектрі сучасних екологічних досліджень, вчені-екологи змушені застосовувати багато різновидів поняття "середовище” в залежності від специфіки та напрямків своєї наукової діяльності. Зокрема, в соціальній екології при розгляді проблем "суспільно-природної взаємодії”, часто використовують згадки про наступні види (типи) середовища: зовнішнє, навколишнє, природне, антропогенне, географічне та інші. В зв'язку з цим виникає необхідність типології або класифікації (структуризації) поняття "середовища” з метою правильного вживання назв його різноманітних форм.


1. Якість навколишнього середовища

Якість навколишнього середовища - властивості навколишнього середовища, що визначаються як у результаті об'єктивних вимірів параметрів навколишнього середовища, так і за допомогою суб'єктивних оцінок. Якість навколишнього середовища визначається порівнянням результатів вимірів з офіційно встановленими, максимально припустимими значеннями цих параметрів.

В структурі природного середовища, яке включає в себе усю сукупність навколишніх для людини (або іншої живої істоти) об'єктів живої та неживої природи ми пропонуємо розглядати наступні підтипи: абіотичне, біогенне та географічне. Усі їх складові, як ті, що не зазнали впливу людської діяльності, так і ті, що підпали під вплив антропогенних перетворень, але змогли зберегти здатність до саморозвитку (наприклад, лісові вирубки, перелогові землі, лише частково знищені популяції диких тварин тощо), слід охороняти від техногенного впливу, тому що саме вони виконують важливу екостабілізуючу функцію у довкіллі. Деякі елементи штучно перетвореного антропогенного середовища – докорінно перетвореної людиною в результаті процесу техногенезу природи – з часом також можуть стати частиною природного середовища, якщо їх подальший розвиток буде відбуватись без втручання людини (наприклад, парки, закинуті меліоративні канали, гірничо-промислові розробки тощо).

Важливе місце в цій ієрархічній структурі навколишнього середовища займає поняття "географічне середовище”, під яким розуміється природа Землі, включена на даному історичному етапі в сферу людської діяльності, що є необхідною умовою існування і розвитку суспільства. У макромасштабі це поняття близьке до поняття "оточуюче людину середовище” або "середовище існування людини”, а в менших масштабах під ним слід розуміти такий різновид довкілля як середовище суспільного розвитку (або природне середовище суспільного виробництва). Складовими природного середовища є також геологічне, геохімічне, водне, повітряне, біологічне та інші види середовищ натурального походження.

На думку еколога Д.Ф. Оуена (1984), людина залежить в першу чергу від їжі, тому чисельність населення на планеті буде обмежуватись потенційною ємкістю світу, яка визначається наявністю продовольчих ресурсів в першу чергу рослинного походження, а вже далі тваринних, водних, енергетичних та інших ресурсів. Інший відомий еколог Ю. Одум (1986) передбачає, що при існуючих ресурсах і максимальній ємкості середовища біосфери, чисельність населення більше 10 млрд. викличе занепад якості людського існування і комфорту життя на планеті. На його думку, накопичується все більше інформації, яка свідчить про те, що оптимальна ємкість будь-якого середовища нижче теоретичної максимальної, можливо на 50%. Отже, виходячи з цього, оптимальна чисельність населення планети мала би складати від 5 до 6 млрд. жителів. Ю. Одум підтвердив це через розрахунок комфортної ємкості Землі; з урахуванням того, що для психологічного комфорту людині потрібно 2 га земельних угідь (0,2 га для розселення і промислових потреб; 0,6 га для сільськогосподарських потреб; 1,2 га повинні бути недоторкані і забезпечувати екологічну стійкість біосфери і відпочинок людей). На межі тисячоліть людство перейшло через ці межі, за прогнозами фахівців чисельність населення Землі вийде на постійний рівень в межах 8,5 – 13,5 млрд. людей, що призведе до погіршення умов існування людства та суттєво вплине на якість довкілля[6, c. 122-124].

В цьому контексті якість довкілля слід трактувати як природні умови, в яких наявні хімічні, фізичні, біологічні та інші елементи, не порушують екологічного балансу, взаємозв'язку людини і довкілля, не знижують природні властивості (можливості) середовища до самовідновлення.

Природно-соціальний підхід до оцінки якості довкілля передбачає в першу чергу оцінку стабільності середовища існування людини, під якою розуміють сукупність природних умов і антропогенно-природних чинників, що виключають настання будь-яких психологічних, психічних, фізіологічних, генетичних та інших ефектів для здоров'я людини протягом її життя. Він також вимагає розробки і дотримання певних нормативів екологічної безпеки – стандартів якості довкілля. Під останніми розуміють єдині нормативи, правила або регламенти спрямовані на підвищення суспільного добробуту, що являють собою гранично-допустимі рівні вмісту забруднюючих речовин або інших шкідливих антропогенних впливів.

Для оцінки не лише рівня забруднення середовища, але і його якості використовують показник, який називають гранично допустимою концентрацією (ГДК). ГДК це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини. Їх підрозділяють на максимальноразові (для працюючих у забруднених приміщеннях) та середньодобові (для зон житлової забудови). На основі ГДК розраховують розміри гранично допустимих викидів (ГДВ) полютантів в атмосферу та гранично допустимі скиди (ГДС) забруднювачів у водойми. В більшості держав світу використовують також показник гранично допустимого екологічного навантаження (ГДЕН) на природні об'єкти.

Процес екологічного нормування та встановлені стандарти якості довкілля забезпечують лише часткове гарантування оптимальних параметрів стану навколишнього середовища. Концепція ГДК має багато вразливих місць, особливо це стосується захисту дикої флори і фауни, а також комплексної оцінки сумарної (сукупної) дії забруднювачів на здоров`я людини.

Із соціальної (або біосоціальної) точки зору якість докілля найкраще характеризує поняття сприятливості (або комфортності) довкілля. У цьому випадку дається оцінка відповідності усіх складових довкілля біосоціальним вимогам людини з точки зору комфортності або дискомфортності (крайнім вираженням якої є екстремальність). Останні можуть бути тісно пов'язані з такими природними та антропоприродними чинниками формування якості навколишнього середовища, як забрудненість, патогенність і т.п.[3, c. 208-210].

Сприятливість довкілля слід розглядати як стан природного довкілля та місць перебування людини, які позитивно впливають на здоров'я людини та біологічні процеси розвитку і функціонування живих організмів. В антропоекології це поняття має яскраво виражений медичний підтекст. Окрім цього його широко застосовують в рекреалогії при оцінці впливу умов довкілля (кліматичних, ландшафтних та інших) на процес відпочинку та оздоровлення населення, а також в містобудівельній (архітектурній) екології при аналізі впливу компонентів і факторів навколишнього міського середовища на жителів.

Система екологічного моніторингу повинна накопичувати, систематизувати й аналізувати інформацію:

· про стан навколишнього середовища;

· про причини спостережних і ймовірних змін стану (тобто джерелах і факторах впливу);

· про допустимість змін і навантажень на середовище в цілому;

· про існуючі резерви біосфери.

Система моніторингу реалізується на декількох рівнях, яким відповідають спеціально розроблені програми:

імпактному (вивчення сильних впливів у локальному масштабі);

регіональному (прояв проблем міграції й трансформації забруднюючих речовин, спільного впливу різних факторів, характерних для економіки регіону);

фоновому (на базі біосферних заповідників, де виключена господарська діяльність).

Варто взяти до уваги, що сама система моніторингу не включає діяльність по керуванню якістю середовища, але є джерелом інформації, яка необхідна для прийняття екологічно важливих рішень.

Проблеми керування якістю середовища існують і в Україні. Тому, коли виникає необхідність режимних спостережень навколишнього середовища, кожний суб'єкт господарської діяльності створює індивідуальну локальну систему моніторингу.

При створенні локальної системи моніторингу цим суб'єктом акцентуються варіації спостережень за принципом "найбільш негативний вплив" (надра - ґрунт - вода - повітря - рослини - тварини - людина, варіант любий).

Під локальним моніторингом варто розуміти такий організований моніторинг, при якому забезпечується постійна оцінка екологічних умов, стану й функціональної цінності екосистем на об'єктному рівні. Таким моніторингом створюються умови для визначення термінових коригувальних дій у тих випадках, коли цільові показники екологічних умов не досягаються.

У дану систему моніторингу повинні входити наступні основні процедури:

· виділення (визначення) об'єкта спостереження;

· обстеження виділеного об'єкта спостереження;

· складання інформаційної моделі для об'єкта спостереження;

· планування (коректування) вимірів;

· оцінка стану об'єкта спостереження й ідентифікація його інформаційної моделі;

· прогнозування зміни стану об'єкта спостереження;

· складання інформації в зручній для користувача формі;

· доведення інформації до споживача.

Основні цілі локального моніторингу складаються у використанні своєчасної й достовірної інформації для керування природоохоронною діяльністю, що дозволяє:

· оцінити показники стану й функціональної цілісності екосистем;

· виявити причини зміни цих показників і оцінити наслідки таких змін, а також визначити коригувальні заходи;

· створити передумови для визначення заходів з виправлення виникаючих негативних ситуацій до того, як буде нанесений збиток.

Локальний моніторинг повинен бути орієнтований на ряд показників трьох загальних видів: дотримання, діагностики й раннього попередження.

Основні завдання локального моніторингу:

· спостереження за джерелами антропогенного впливу;

· спостереження за факторами антропогенного впливу;

· спостереження за станом природної екосистеми й процесами, що відбуваються в ній, під впливом факторів антропогенного впливу;

· оцінка фактичного стану природного середовища;

· прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінка прогнозованого стану природного середовища.

Використання інформації локального моніторингу дозволяє створити бази даних "типових" впливів (викидів, скидань, накопичень, забруднень і т.і.) на державному рівні й оцінити потенційну небезпеку конкретних виробництв і промислових підприємств.

Разом з тим, локальний моніторинг дозволяє використати дані епідеміологічних досліджень, які є ретроспективними по своїй природі й визначають зв'язок між захворюваністю й впливом у минулому, для далекоглядної, прогнозної оцінки зниження впливу на екосистеми[5, c. 249-251].


2. Оцінка навколишнього середовища

Очевидно, що ресурсний характер показників стану навколишнього природного середовища, прийнятий на Україні, не відповідає сучасним вимогам формування системи сталого розвитку, які ґрунтуються на принципах міжнародної Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку. Актуальним стає впровадження інтегрованих показників стану навколишнього природного середовища, що дозволило б розглядати узгоджено проблеми стану середовища, людського існування і соціально-економічного розвитку.

Міжнародне співтовариство на даному етапі розглядає показники стану навколишнього середовища як комплексний інструментарій для виміру та репрезентації еколого-економічних тенденцій в країні. Виходячи з цих позицій, виділяються три основні типи показників (Riki Therivel, 1996):

1) показники сучасного екологічного стану (наприклад, рівень NOx), які визначають існуючі екологічні параметри;

2) показники впливу або тиску (наприклад, викиди NOx), які відображають антропогенний вплив на навколишнє середовище;

3) показники, що регулюють вплив на навколишнє середовище, за допомогою яких визначається, як різні агенти реагують на специфічний вплив.

Останній тип показників пов`язаний з впровадженням конкретних заходів при розробці екологічної політики. Крім того, багато системних підходів акцентують основну увагу на показниках антропогенного впливу на навколишнє середовище та показниках реагування навколишнього середовища на техногенний тиск.

Загальними завданнями інтегрованих показників стану навколишнього природного середовища в міжнародній практиці є:

– оцінка місця і ролі екологічних проблем, які супроводжують економічне зростання держави;

– визначення стратегічних пріоритетів у короткострокових та довгострокових програмах соціально-економічного розвитку, які зорієнтовані на сталий розвиток суспільства та його рівновагу з динамічними процесами навколишнього середовища;

– визначення джерел фінансування та політичних пріоритетів природоохоронних стратегій;

– визначення пріоритетних екологічних проблем, які потребують першочергових вирішень на підставі реалістичних, ефективних та економічно зрівноважених рішень.

Інтегровані показники (індикатори) відіграють роль кількісних цільових завдань на кожному етапі впровадження. Їх основу становить первинна інформація про стан довкілля (дані моніторингу), що підлягає обробці та аналізу на наступному рівні, а на цьому матеріалі ґрунтується, в свою чергу, розробка екологічних показників або індикаторів. Термін "індикатор” в перекладі з латині indicare означає розкриття, доведення до відома громадськості, а в сучасній трактуванні репрезентує емпіричну модель реальності, яка служить основою для розробки індексів. Індекси є вершиною інформаційної піраміди, це найбільш агреговані чисельні показники для визначення заходів екологічної політики та прийняття відповідних рішень. Індекс являє собою співвідношення реального стану до оптимального стану навколишнього середовища[8, c. 241-243].

Оптимальний стан навколишнього середовища – це науково обґрунтовані оптимальні параметри природних екосистем з точки зору їх асиміляційної ємності щодо антропогенного впливу в регіональних природних умовах.

Інформаційна база, що використовується для розробки екологічних індикаторів, може охоплювати всі наслідки впливу на навколишнє природне середовище, тому ці данні іноді важко адаптувати для конкретних цілей. Для цього в міжнародній практиці широко використовується принципова схема класифікації екологічних індикаторів, яка служить для того, щоб систематизувати різноманітну екологічну інформацію та зробити її більш доступною і прийнятною для управлінців та населення.

В більш широкому розумінні використання класифікації екологічних індикаторів виникає із наступного ряду питань:

– що відбувається зі станом навколишнього природного середовища та природними ресурсами?

– чому це відбувається?

– що ми з цим робимо?

Індикатори змін або тенденцій фізичного та біологічного стану природного середовища (індикатори стану – state indicators) відповідають на перше питання; індикатори напруги або антропогенного тиску, що викликає зміни в навколишньому природному середовищі (індикатори впливу – pressure indicators) відповідають на друге питання; і заходи екологічної політики, які регулюють наявність і розвиток екологічних проблем (індикатори реагування – response indicators) відповідають на третє питання.

Розглядаючи це питання більш детально, необхідно підкреслити, що індикатори стану визначають якісний стан навколишнього природного середовища, особливо ті його параметри, що погіршують умови життєдіяльності людини (наприклад, збереження озонового шару, якість повітря в урбанізованих ареалах та ін.). Індикатори впливу, навпаки, виявляють причини екологічних проблем: виснаження природних ресурсів завдяки їх видобутку, або надмірні викиди забруднюючих речовин чи відходів в навколишнє природне середовище, а також антропогенне втручання як-то розвиток інфраструктури або збереження природних екосистем для спеціальних цілей використання. Іншими словами, ці індикатори вимірюють ступінь напруги навколишнього природного середовища. Індикатори реагування визначають зусилля, необхідні суспільству або органу управління для того, щоб покращити навколишнє природне середовище або зменшити його деградацію. Таким чином, вони вимірюють, як впроваджується екологічна політика з огляду на досягнуті угоди, фінансові зобов'язання, наукові дослідження, відповідні нормативи, впровадження фінансових стимулів або зміну поведінки.

Проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування" і діючого природоохоронного законодавства України. Клімат території забудови помірно-континентальний з жарким літом і теплою вологою зимою. Характерною рисою є перевищення випаровування над шаром опадів. Геологічне середовище спокійне. Коса утворилась з середньозернистих пісків, які підстилаються водонепроникними геологічними прошарками, нижче на глибині 100...150м залягають породи верхнього сармату, які служать джерелом водозабезпечення курортної зони. Небезпечних явищ геологічного та геотехногенного походження на території коси не виявлено. Під час біологічної очистки стічних вод будуть виділятись в незначній кількості гази - діоксид вуглецю, азот[1, c. 254-256].


Висновки

Проектом зміцнення інституціонального потенціалу за допомогою застосування порівняльного аналізу ризику й сучасних економічних інструментів при веденні екологічної політики акцентується основна увага на можливості українських фахівців самостійно проводити аналізи оцінки ризику, використовуючи власний досвід й власні дані.

Необхідне прийняття на загальнодержавному рівні гнучких підходів до планування природоохоронних заходів, які дозволяють урахувати різні цілі, дають можливість вносити своєчасні корективи у зв'язку з потребами, що змінюються негайно, на локальному рівні.

Процес страхування сам по собі винагороджує тих, хто мінімізує майбутні ризики й витрати суспільства. У результаті механізм приватного ринку стає інструментом регулювання й керування ризиком з можливістю значного зниження збитку навколишньому середовищу. Застосування такого прямого економічного стимулу може бути ефективним доповненням до традиційних способів економіко-правового регулювання взаємини суспільства й природи.

Для реалізації таких завдань необхідні зміни до законодавства та розробка діючих методик, щодо моніторингу на об`єктовому рівні, оцінки ризиків, застосування індивідуальних страхових тарифів підприємств різних галузей.


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем'яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.





Реферат на тему: Оцінка якості навколишнього середовища (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.