Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Лісові ландшафтні комплекси та заповідні території Миколаївської області (реферат)

Зміст

1. Природно-заповідний фонд Миколаївської області

2. Лісові ландшафтні комплекси в об'єктах природно-заповідного фонду Миколаївської області

Використана література

1. Природно-заповідний фонд Миколаївської області

Територія Миколаївської області – 259,8 кв.км., загальна площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) України складає 55268,35 га або 2,19 % території.

Протягом останніх 75 років 126 ділянок області набули природоохоронного статусу відповідно до Закону України "Про природнозаповідний фонд України”, дві території увійшли до списку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з Рамсарською конвенцією. Офіційним початком розбудови екологічної мережі України вважається прийняття 21 вересня 2000 року Закону України "Про Загальнодержавну програму формування екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. Проте створення елементів екологічної мережі Миколаївської області має значно довшу історію. 16 жовтня 1990 року 3-я сесія 21 скликання Миколаївської обласної Ради народних депутатів приймає рішення про те, що "в Николаевской области подлежат охране ковыльные степи, пойменные луга, плавни, буерачные и пойменные естественные леса, массивы гранитных и известняковых обнажений, порожистые участки рек и морские зоны, т.е. запрещается всякая хозяйственная деятельность, приводящая к их разрушению”. На превеликий жаль, це рішення випередило час і не виконувалось, бо не мало правового підґрунтя на рівні держави. Фактично це була перша в Україні спроба створити природоохоронний каркас ландшафту, або територіальні основи екомережі. У 1988-1990 роках Миколаївським державним педагогічним інститутом ім. В.Г. Белінського спільно з Інститутом зоології НАН України та Інститутом ботаніки НАН України було розпочато інвентаризацію об'єктів природнозаповідного фонду області.

У 1992 році на виконання розпорядження Мінприроди України представництво Національного екологічного центру України в Миколаєві (ТОВ "Ойкумена”) разом з державним управлінням охорони навколишнього природного середовища по Миколаївській області проводить науково-практичний семінар "Проблеми охорони видів фауни і флори, занесених до Червоної книги України”. Протягом 1992-1994 років Національний екологічний центр України та Миколаївська філія Інституту землеустрою УААН розробляють проект створення природного заповідника "Єланецький степ” – першого і єдиного степового заповідника на Правобережній Україні.

У 1992-1995 роках представництвом Національного екологічного центру України в Миколаєві разом із Миколаївською філією Інституту землеустрою УААН розроблено проекти створення регіональних ландшафтних парків "Кінбурнська коса”, "Гранітно-степове Побужжя”, "Тилігульський”. У 1995 році Миколаївська філія Інституту землеустрою виконує інвентаризацію земель об'єктів природно-заповідного фонду області. Протягом 1996-1997 років було проведено Національну степову інвентаризацію, яка була частиною проекту Міжнародного союзу охорони природи (IПо області було визначено більш 50 степових ділянок, які потребують надання їм статусу особливої охорони. У 1997-2000 роках науковими співробітниками Інституту зоології НАН України розроблено схему територіального планування екологічної мережі Миколаївської області. Наприкінці 2001 року Миколаївською філією Інституту УААН підготовлено Технічну інформацію щодо вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних та деградованих земель двох районів Миколаївської області, розроблено відповідні картографічні матеріали. 28 лютого 2002 року головою Миколаївської облдержадміністрації затверджено розпорядження "Про утворення обласної координаційної ради з питань формування національної екологічної мережі”. Протягом 2002 року активізується підтримка процесу розбудови екомережі з боку недержавних структур. У межах програми ICAP "Єднання”, "Екологічні шляхи у майбутнє” проводяться дослідження цінних природних комплексів систем річок Інгулець та Вісунь, які є важливими екологічними коридорами. Наприкінці 2002 року Південною філією Інституту екології Національного екологічного центру України розроблено Програму формування екологічної мережі Миколаївської області.

Все викладене вище, а також розташування на території Миколаївської області, важливих елементів національної і пан'європейської екомережі – Бузького екокоридору, що простягається по всій території області у довготному напрямку, Приморського широтного екокоридору міжнародного значення, біосферних природних ядер Бузько-Степового і Дніпровсько-Сиваського (згідно з ухвалою Кабінетом Міністрів України генеральною схемою розвитку України), дозволяє говорити про широкі перспективи розбудови екологічної мережі Миколаївщини, а на її основі створення та розвитку усіх видів туризму, які пов'язані з використанням природно-рекреаційного потенціалу території. На думку Кульчицької Е.А. "основою успішного розвитку туристичного бізнесу є рекреаційно-туристичні ресурси, які являють собою сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, готових до створення туристичного продукту” Розподіл площі територій ПЗФ за категоріями об'єктів представлений на діаграмі.

Розглянемо етапи та головні складові екосистеми, які вже охороняються у заповідному фонді Миколаївщини і ті, яким варто найближчим часом надати статусу особливої охорони. На півночі області, в межах Лісостепу природний рослинний покрив утворює ковиловолучний степ, по балках – байрачні діброви, по відслоненнях вапняку і граніту – кам'янисті степи. Перспективними для включення у природно-заповідний фонд є долина р. Кодима із заплавними комплексами та ділянками піщаного степу, петрофітні степи на схилах правого берега р. Синюхи, північніше с. Станіславчик, схили балки на південь від с. Новоолександрівка, де поширені угруповання формацій ковили волосистої. Штучні насадження дубу звичайного охороняються у заповідному урочищі "Курячі Лози” (302,0 га) та у ботанічній пам'ятці природи "Лукашівка” (11,0 га). В с. Чаусово знаходиться гідрологічна пам'ятка природи "Джерело” (0,5 га). Степова зона в межах Миколаївської області включає три підзони, кожна з яких представлена одною провінцією. Природна рослинність Північностепової підзони представлена різнотравно-кострицево-ковиловими угрупованнями, які сьогодні збереглись не більш, ніж на 10 % території.

Одним з найвидатніших природоохоронних об'єктів України розташованих тут, є регіональний ландшафтний парк (РЛП) "Гранітно-степове Побужжя”, який створено 18 березня 1994 р. та розширено в 1995, 1996 та 1999 роках. У парку представлені заплавні ліси і луки, прибережно-водна рослинність, наскельні діброви і кам'янисті степи. Рідкісними для України є асоціації байрачних лісів – дубово-татарськокленова (Querceta (roboris) acerosa (tatarici)) i дубовоскумпiєва (Querceta (roboris) cotinosa), потребує охорони формація глечиків жовтих (Nuphareta luteae), угруповання ковили гранітної (Stipa graniticola Klokov), чистецю вузьколистого (Stachys angustifolia M. Bieb.). Тут зростають вузьколокальні ендемічні види – смiлки бузька (Silene hypanica Klokov), мерінгія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klokov), яку включено до "Червоної книги України” та "червоного” списку IUCN, а також вид Європейського червоного списку гвоздика бузька (Dianthus hypanicus Andrz.); гiрсько-лiсовi папороті – фегоптерис з'єднуючий (Phegopteris connectilis (Michx.) Watt) i голокучник дубовий (Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman), відомі в степовій зоні України лише на території парку. Кількість видів судинних рослин РЛП "Гранiтностепове Побужжя” сягає 800. Більше 60 видів місцевої флори ендемічні для Причорномор'я, 26 видів рослин занесені до "Червоної книги України”, шість видів – до Європейського Червоного списку, 20 видів – до списку регіональної охорони Русло Південного Бугу з численними островами та порогами є останнім в Україні місцем, де представлені автентичні ландшафти Запорозької Січі. Збереження унікальних природних об'єктів "Гранітностепового Побужжя” та його околиць є одним з головних завдань природоохоронної справи України та найвагомішим потенціалом державної туристичної індустрії.

У межах РЛП "Гранітно-степове Побужжя” знаходиться низка природоохоронних об'єктів, які були створені до організації ландшафтного парку. Це геологічні пам'ятки природи "Протичанська скеля” (0,03 га) та "Турецький стіл” (0,01 га), іхтіологічний заказник "Південнобузький” (40,0 га) – ділянка річища Південного Бугу, ботанічна пам'ятка природи "Гирло р. Бакшала” (5,0 га), заповідне урочище "Лівобережжя” (226,0 га). У каньйоні р. Мертвовод поблизу с. Актове розташована ізольована ділянка регіонального ландшафтного парку, що є головним сховищем генофонду вузьколокального ендеміка мерінгії бузької. Заповідні урочища "Літній хутір Скаржинського” (105,7 га), "Василева пасіка” (252,0 га) та "Лабіринт” (247,0 га) – штучні лісові масиви, що створені видатним лісоводом В.П. Скаржинським у першій половині ХІХ сторіччя. Саме Скаржинський був піонером степового та полезахисного лісорозведення в наших краях. А почав він з того, що в 1819 біля свого маєтку на обох берегах річки Арбузинки розпланував Лабіринт. Ліс закладався протягом десятка років із великою наполегливістю. Зі всього світу звозилися до степового села саджанці. Через річку Скаржинський поклав кладку з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водоспади. Тут нараховується 40 гребель. Вражає своєю розмаїтістю дендрарій – тут росте понад 200 порід дерев. За проектом В.П. Скаржинського закладено насадження дубу звичайного, ясеня та кленів. Нині ці території оголошено лісовим заказником загальнодержавного значення "Рацинська дача” (1782,0 га). У південних його кварталах збереглися дерева віком від 80 до 150 років, їх тут понад 250, але ж окрасою та сенсацією є красень дуб, якому 300 років, всі дерева є пам'ятником праці тисяч селян. У центрі масивів знаходиться єдина на території Миколаївської області колонія сірих чапель. Колонія знаходиться під охороною держави. Цей куточок природи є унікальним для розвитку пізнавального, пригодницького, історичного та орнітологічного туризму. Особливу перспективу має тут розвиток екотуризму, попит на який незмінно зростає. Екотуризм у широкому розумінні (як екологічний, так і інші види туризму, які враховують вимоги довкілля) вже довів свою спроможність на прикладі багатьох зарубіжних країн: Франції, Австралії, Чилі та ін.

Поступаючись "класичним” видам туристичного дозвілля за масштабами, він є видом туристичної діяльності, що найбільш динамічно розвивається та приносить стабільний прибуток Регіональний ландшафтний парк "Приінгульський” (3152,7 га) створений 17 грудня 2002 р. Тут представлені ділянки степової, лучно-болотної рослинності, а також природні комплекси кам'янистих відслонень. У межах РЛП знаходяться два заказники: гідрологічний "Софіївське водосховище” (417,0 га) та ботанічний "Пелагіївський” (123,5 га) – степова балка, де збереглись угруповання формацій ковил Лессінга, волосистої, української, пухнастолистої, шорсткої, гранітної. Єдиним на Правобережжі степовим заповідником залишається природний заповідник "Єланецький степ”, що створений у 1996 р. За даними Літопису природи в заповіднику виявлено близько 400 видів судинних рослин. Тут зростають "червонокнижні” ковила волосиста (Stipa capillata L.), ковила Лессінга (S. lessingiana Trin. et Rupr.), ковила шорстка (S. asperella Klokov et Ossycznjuk), ковила Граффа (S. grafiana Steven), ковила українська (S. ucrainica P. Smirn.), ковила вузьколиста (S. tirsa Steven), дpік скіфський (Genista scythica Pacz.), півники понтичні (Iris pontica Zapal).

Площа заповідника складає лише 1675,7 га, що не можна вважати достатнім для забезпечення надійної охорони та сталого розвитку його природних комплексів. Заповідник доцільно розширити за рахунок ділянок ландшафтного заказника "Михайлівський степ”, Себінської та Капустяної балок. На межі Середньостепової та Сухостепової підзон розташований РЛП "Тилігульський”, який було створено 20 квітня 1995 р. Його площа 8195,4 га, 4755,3 з них – акваторія лиману. РЛП "Тилігульський” відомий як місце масового гніздування та відпочинку мігруючих птахів, що обумовило включення його до переліку територій, які важливі для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів (IBA-територій). Акваторія та частина прилеглої до неї території РЛП має також статус водноболотного угіддя міжнародного значення, що охороняється за Рамсарською конвенцією. В парку збереглись ділянки цілинного степу, угруповання вапнякових відслонень, лучносолончакові та деревно-чагарникові комплекси. Наприкінці 2002 р. розпочала роботу дирекція РЛП "Тилігульський”

У Сухостеповій підзоні знаходиться і перший регіональний ландшафтний парк Миколаївщини – "Кінбурнська коса”, що відзначив у 2002 р. свою десяту річницю. Площа парку складає 17890,2 га, з яких близько 12 тис. га суші, а решта – акваторія Чорного моря, Ягорлицької затоки і Дніпровського лиману. Це перший такий об'єкт у нашій державі, де було створено дирекцію. Територію РЛП, яка прилягла до Ягорлицької затоки, разом з акваторією останньої занесено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення. Унікальність РЛП "Кінбурнська коса” полягає в тому, що тут збереглися природні комплекси пісків нижнього Дніпра із цілою низкою властивих лише їм видів флори і фауни. За даними Літопису природи, у РЛП "Кінбурнська коса” відзначено близько 200 видів вищих рослин. Великий грецький історик Геродот писав у V ст. до н.е.: "як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Гілея”, тобто лісиста країна. До наших часів у парку збереглись реліктові широколистяні гайки, що складені березою дніпровською, дубом звичайним, осикою (Populus tremula L.), вільхою чорною (Alnus glutinosa (L.) Gaertn.) Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 20002015 роки” передбачено створення в 20072009 рр. національного природного парку "Кінбурнська коса”.

На територіях природно-заповідного фонду впроваджуються природоохоронні заходи, актуальні не тільки для Миколаївської області, а і для України в цілому. Так, у РЛП "Кінбурнська коса” фахівці Українського науково-дослідного інституту рибного господарства завершили дослідження умов нересту риб у системі озер у районі Бієнкових плавнів. Значення цих озер у відтворенні популяції риб Дніпровсько-Бузької системи підсилюється в умовах нестачі нерестовищ внаслідок несприятливого гідрологічного режиму. Бієнкові озера забезпечують харчування та умови гніздування цілої низки видів птахів, у тому числі таких, які занесено до Червоної книги України, міжнародних охоронних списків. 18-19 березня 2004 р. у Миколаївському державному університеті відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція "Теорія і практика заповідної справи в Україні”, що присвячена 10-річчю створення РЛП "Гранітностепове Побужжя”.

З вищенаведених даних ми можемо зробити висновок про те, що природнокліматичні умови, значні рекреаційні ресурси області надають можливості подальшому розвитку туристичнорекреаційної галузі. Об'єктами рекреації області є: 126 територій та об'єктів природнозаповідного фонду, природний заповідник "Єланецький степ”, частина Чорноморського біосферного заповідника, 47 заказників, 40 пам'яток природи, близько 19 парків тощо, Миколаївський зоопарк є одним з найкращих в Україні, лісовий заказник загальнодержавного значення "Рацинська дача”, заповідні урочища "Василева пасіка” і "Лабіринт”, Актовський каньйон; бази відпочинку: с. Коблеве – 81, с. Рибаківка – 61, с. Лугове – 13, с. Морське – 5, с. Чорноморка – 37, с. Покровка – 1, м. Очаків – 7 Великий рекреаційний потенціал має долина р. Південний Буг на ділянці від м. Первомайськ до с. Олександрівка і нижче за течією. Поєднання надзвичайно красивих краєвидів, унікальної біоти, пам'яток історії та археології, слаломних трас та маршрутів для скелелазіння відкриває можливості щодо розвитку тут організованого туризму.

ХVІ сесією обласної ради 23.07.2004 року прийнята Програма соціально-економічного розвитку зон відпочинку Чорноморського узбережжя Миколаївської області. З метою розвитку рекреаційних ресурсів області Миколаївське обласне управління лісового господарства, за ініціативою управління з питань туризму та курортів планує в урочищах, через які проходять основні транспортні магістралі, в 2004-2010 рр. провести облаштування місць короткотермінових зупинок у кількості 9 шт. загальною вартістю 98 тис. грн. для відпочинку автотуристів в ур. Лукашівка (площа 0,4 га), в ур. "Курячі лози” (площа 0,2 га), в ур. "Себіно” (площа 450 кв. м), в ур. "Михайлівка” (площа 450 кв. м), в ур. "Мар'їна роща” (площа 0,1 га), в ур. "Раково” (площа 0,1 га), в ур. "Дорошівка” (площа 0,2 га), в ур. "Червоне” (площа 0,3 га), в ур. "Нечаяне” (площа 450 кв. м). Миколаївська область має значний рекреаційний потенціал, раціональне використання якого сприятиме покращанню як здоров'я, так і матеріального стану людей. Не дивлячись ні на що, індекс забезпеченості природно-рекреаційними ресурсами області не настільки високий, як наприклад, у АР Крим (5,52) і дорівнює 0,57, для розвитку туризму і рекреації наявним є доволі потужний потенціал.

2. Лісові ландшафтні комплекси в об'єктах природно-заповідного фонду Миколаївської області

У степовій зоні, особливо за умов змін клімату, зменшення запасів поверхневих та підземних вод, активізації процесу спустелювання, надзвичайної уваги вимагає проблема збереження лісових насаджень, які мають призупинити негативні тенденції, що набули загрозливого масштабу в регіоні, зокрема в Миколаївській області. Проте досвід заліснення територій є не завжди позитивним. Сучасна ситуація потребує зваженого підходу та детального вивчення. Особливо слід звернути увагу на історію лісорозведення, вивчити багаторічний досвід, проаналізувати нинішній стан та розробити рекомендації щодо майбутнього використання антропогенних лісових ландшафтних комплексів (ЛК), включених до природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Лісова рослинність степів України була зосереджена на схилах річкових долин, балок, лиманів, займала заплави та доходила до Чорного моря. Іноді ліси байрачного типу виходили на вододіли. Зі зменшенням площі природних лісів, у наслідок розорювання та заселення нових земель, поступово зростала площа штучних лісових насаджень. Степове лісорозведення вимагало значних фінансових витрат. Тому, у першу чергу, на початку ХІХ століття цим питанням починають займатись крупні землевласники.

На території Херсонської губернії (у межах сучасної Миколаївської області) до цієї роботи залучаються Кир'яков М.М., син власника значних маєтків по течії річки П. Буг (Ковалівка, Богданівка, Кир'яківка), саме в тих місцях збереглись залишки давніх насаджень листяних порід дерев Скаржинський В.П. – початківець степового лісорозведення, герой війни 1812 року, син отамана Бузького козацького війська. Він високо оцінив унікальний природний комплекс у долині р. Південний Буг та заборонив у цих місцях традиційну господарську діяльність, таким чином зберіг типові для регіону ЛК, а саме степові ділянки та наскельні дубрави. Поблизу власних маєтків Скаржинський створює розплідники, сади, дендропарки. Вирощені тут саджанці використовувались для лісових насаджень Одеси, Алупки, Алушти, П'ятигорська, Нікітського ботанічного саду, дендропарку «Софіївка». Нині у надзвичайно гарному стані збереглись такі об'єкти, як: «Лабіринт», «Василева пасіка», «Рацинська дача», «Літній хутір Скаржинського».

Де Карієр А.А. поблизу селища Каменоватка створив насадження лісових смуг, які вивчали учасники наукової експедиції під керівництвом Докучаєва В.В., в результаті якої була вироблена програма заліснення степу

Особливий внесок у степове лісорозведення зробили німецькі колоністи. У 1830 році для кожного господаря земельної ділянки було визначено зобов'язання розвести півдесятини лісу на площі, відведеної для цілої колонії. Саме з цим пов'язано засадження «Володимирівської дачі» у Казанківському районі, це найбільш старий лісовий масив, створений на чорноземах південних. Культуру лісорозведення тут почали закладати у 1873 році. У 1929 році на базі лісового масиву було створено наукову частину Володимирівської полезахисної дослідної станції Українського науково-дослідного інституту агролісомеліорації та лісового господарства.

У 1937 році для закріплення пісків заплави та нижніх терас р. Кодима створено Катеринківський ліс (Первомайський район) Надзвичайно сильно ліси області постраждали у роки другої світової війни. Новий поштовх захисному лісорозведенню було дано після 1948 року закладанням лісових масивів «Мар'їна роща» (Баштанській район) та продовженням насадження дерев біля с. Катеринка (Первомайський район). Цього ж року створюється Миколаївський лісгоспзаг.

У 60-70-ті роки минулого століття великих масштабів набуває заліснення піщаних арен у долинах річок П. Буг, Кодима, Інгул. Метою цих заходів був захист населених пунктів та сільськогосподарських угідь від негативних наслідків еолових процесів. Для цього часу характерним є засадження великих суцільних площ монокультурою (сосна звичайна або кримська) без врахування особливостей природного ландшафту. З 1991 року спостерігається тенденція до механічного збільшення площі лісів, особливо цей процес активізувався протягом останніх трьох років. Під заліснення починають виділяти ділянки де представлені надзвичайно цінні природні степові ЛК, які, власне, потрібно зберігати саме у первинному, незміненому стані.

Згідно з лісовим кадастром на 01.01.2008 року в області налічується 127,4 тис. га земель лісового фонду, у т. ч. вкритих лісовою рослинністю. Середня лісистість області з врахуванням лісосмуг становить 4 %. Усі ліси області належать до першої групи – захисні Природно-заповідний фонд (ПЗФ) Миколаївської області представлений об'єктами загальнодержавного та місцевого значення 9 категорій Загальна кількість об'єктів становить 129, що відповідає площі 51 918,83 га. Об'єктів з переважно природними ЛК 57 їх загальна площа 42 215,04 га, 36 об'єктів повністю або частково представлені лісовими антропогенними ЛК.

Співвідношення природних та штучних об'єктів різних категорій достатньо сильно відрізняється. Біосферний заповідник, національний природний парк, природний заповідник та регіональні ландшафтні парки є переважно природними. У заказниках здебільшого представлені природні ЛК або їх компоненти, подібна ситуація склалась і з пам'ятками природи. Близько 90 % антропогенних ЛК, що входять до складу ПЗФ, складають лісові масиви. Лісові заказники репрезентують штучні лісові насадження. Аналогічними до них щодо характеру включених ділянок є заповідні урочища. Більшість гідрологічних заказників є штучними. Паркипам'ятки садово-паркового мистецтва та частина пам'яток природи (комплексні та ботанічні) є елементом поселенського ландшафту

У наслідок комплексного впливу природних, історичних, соціальних, економічних передумов усі антропогенні лісові ЛК, включені до ПЗФ Миколаївської області, є надзвичайно різномунітними. У просторовому перерозподілі цих ЛК можна відзначити деякі закономірності. У заплавах, на першій та другій надзаплавних терасах, складених алювіальними пісками, відбувалось насадження сосни звичайної та кримської, також зустрічаються невеликі за площею посадки тополі та верби. Такі хвойні лісові масиви характерні для долин р. Кодима, П. Буг, узбережжя Бузького лиману. На фрагментах нижніх терас та на схилах каньйоноподібних ділянок долин р. П. Буг, Мертвовід, В. Корабельна є лісові насадження. подібні до природних байрачних лісів, де представлені дуб скельний, клен татарський, яблуня рання, груша дика, різноманітні види глоду, шипшини тощо. На високих терасах та вододілах насаджувались здебільшого робінія, гледичія, граб, досить рідко дуб, сосна. Сучасний стан лісових ЛК, включених до ПЗФ Миколаївської області, теж не є однорідним. За результатами проведених досліджень, враховуючи особливості сучасного стану, історію створення, природоохоронну, наукову, культурну, рекреаційну цінність усі антропогенні лісові ЛК, що входять до ПЗФ, поділено на шість груп. Для кожної з груп було розроблено рекомендації щодо збереження відповідних об'єктів ПЗФ та режиму їх майбутнього використання.

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва (площею до 1 га), створені на честь чергової радянської річниці («Парк ім. Леніна» (0,5 га) у Миколаївському районі). Часто їх важко визначити на місцевості, на них відсутня документація, немає відповідної картографії. Такі об'єкти не мають жодної цінності, їх доцільно вивести з ПЗФ.

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва (площею до 1 га). Здебільшого вони є частиною поселенського ландшафту («Старий парк» (1,0 га) у Жовтневому районі), мають культурну цінність та виконують рекреаційну функцію. Такі об'єкти заслуговують на увагу і їх наступне відновлення та збереження.

Лісові насадження, віднесені до лісових заказників або заповідних урочищ, що займають площу декілька гектарів («Дубки» м. Миколаїв, «Лісове» (10,0 га) Братський район). Такі об'єкти не мають надзвичайної наукової та культурної цінності, проте досить ефективно можуть виконувати освітньо-виховну та рекреаційну функцію. Ставити питання про їх виключення з ПЗФ не доцільно. Вони потребують реорганізації та постійного догляду.

Лісові насадження, що є одночасно лісовими заказниками або заповідними урочищами площею в декілька десятків і навіть сотень гектарів («Андріївське» (1294,0 га) Миколаївський район, «Балабанівка» (510,0 га) Жовтневий район). Здебільшого це соснові масиви, які є притулком деяких унікальних видів рослин і тварин. Вони формують їх середовище існування. Такі об'єкти вимагають жорстко визначеного режиму природокористування.

Лісопарки площею понад сто гектарів («Лабіринт» (247,0 га) та Рацинська дача (1782,0 га) Вознесенський район). Є надзвичайно цінними середовищами, наділеними формуючим, естетичним, рекреаційним потенціалом. Потребують спеціального догляду.

Лісові масиви площею понад сто гектарів («Мар'їна роща» (388,0 га) Баштанського району, «Василева пасіка» (252, га) Вознесенського району), створені з врахуванням особливостей природного ландшафту в сприятливих для лісорозведення умовах. Тут вдало підібраний породний склад дерев. Вони не потребують надзвичайного догляду. Мають давню історію і набули рис природного лісового ЛК. Лісопарки та лісові масиви є взірцем степового лісорозведення і можуть стати прикладом для формування досвіду в цьому виді діяльності.

Отже, початком лісорозведення в Миколаївській області можна вважати 30 роки ХІХ століття. Саме в цей час Скаржинським В.П. було закладено науково-практичні засади степового лісівництва, які залишаються актуальними та неперевершеними. Його досвід потребує ретельного вивчення та застосування.

Сучасний стан антропогенних лісових ЛК включених до ПЗФ Миколаївської області є не однорідним. Всі антропогенні лісові ЛК, що входять до ПЗФ поділено на шість груп, критеріями для виділення яких стали: історія створення, особливості сучасного стану, природоохоронна, наукова, культурна, рекреаційна цінність.

Для кожної з груп було розроблено рекомендації щодо збереження відповідних об'єктів ПЗФ та режиму їх майбутнього використання. Отже, дослідження різноманітності лісових антропогенних ЛК, представлених у ПЗФ Миколаївської області, сприятиме підвищенню ефективності збереження та розведення лісових масивів у степовій зоні.

Використана література:

Чичкалюк Т.О. Становлення природно-заповідного фонду Миколаївської області як основного фактора розвитку туристської інфраструктури / Наукові праці. Том 73 Випуск 60. Техногенна безпека

Патрушева Л.І., Романенко М.М. Лісові ландшафтні комплекси в об'єктах природно-заповідного фонду Миколаївської області / Наукові праці. Том 132. Випуск 119





Реферат на тему: Лісові ландшафтні комплекси та заповідні території Миколаївської області (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.