Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Лісова політика та проблеми сталого розвитку лісового господарства в Україні (реферат)

Зміст

1. Екологізація лісокористування як основа сталого розвитку лісового сектора економіки

2. Проведення комплексної лісової політики в Україні

3. Еколого-економічні проблеми сталого розвитку лісового господарства

Використана література

1. Екологізація лісокористування як основа сталого розвитку лісового сектора економіки

Завдяки науково-технічному прогресу людство отримує такі засоби виробництва і технології, які забезпечують зростання економіки. "Постійний технічний прогрес, а також стрімке демографічне зростання спричиняють небувалий вплив на природне середовище. Таким чином, людина - єдина істота відповідальна за деградацію біосфери.." - переконаний Ф. Рамад. Але не завжди економічне зростання відбувається без шкоди для природного середовища. Сьогодні спостерігається деградація довкілля, що є наслідком значного антропогенного впливу на природу. Академік М.А. Голубець зазначив, що найхарактернішими рисами сучасних антропогенних перетворень у глобальних масштабах є швидке знеліснення, розорювання, водна, вітрова і механічна ерозія ґрунтів, екологічне зубожіння гірських екосистем, опустелення великих площ землі внаслідок виснажливого землеробства, екстенсивного пасовищного господарства та ерозії, повторне засолення на зрошуваних землях, збіднення видової різноманітності рослин і тварин, радіонуклідне і хімічне забруднення довкілля.

Сьогодні ми є свідками загострення конфлікту між зростаючими економічними потребами людства і необхідністю збереження здорового довкілля. Професор Н.Ф. Реймерс у передмові до книги проф. Ю.Ю. Туниці "Еколого- економічна ефективність природокористування" зазначає: "Економічні цілі завжди були дороговказною зіркою людства. Але всім людям хочеться жити. І жити у здоровому середовищі. Якими би не були значними економічні цілі, вони никнуть перед економічними потребами. До недавнього часу економічні прагнення не були обмежені нічим. Історично зовсім недавно заговорили про екологічні обмеження економічного зростання. Нині можна сформулювати нову суспільну мету - екологічну з економічними обмеженнями. Бо врешті-решт, немає більшого багатства, ніж життя і здоров'я".

Бельгійський філософ Етьєн Фермеерс, аналізуючи вплив людини на природне середовище, вказував на те, що.. людська спроможність трансформувати природу розвинулась настільки бурхливо, що природного постачання енергії давно вже не вистачає. В Європі та Америці це призвело спочатку до знеліснення, а згодом - до використання горючих корисних копалин". Це призвело до підвищення викидів СО2 в атмосферу і, як наслідок, виникнення парникового ефекту. Діяльність людини спричиняє такі класичні проблеми довкілля як вичерпування природних джерел енергії, хижацьку експлуатацію запасів деревини, збільшення шкідливих викидів, зникнення видів тваринного і рослинного світу. Подальше функціонування такої моделі впливу людини на довкілля вбачається безперспективним з точки зору безпеки існування біотопу і самої людини. Логічним буде перехід до рівня існування людської цивілізації без створення загрози (або зведення її до мінімуму) для екосистеми.

Для того, щоб людина і навколишнє середовище співіснували в гармонії, необхідно постійно дотримуватися етичного правила Канта: "Чиніть завжди так, щоби правила, якими ви керуєтесь, могли стати загальними правилами поведінки." Норми екологічної етики повинні стати нормами суспільної моралі. У такому разі Земля зможе продовжувати існувати неушкодженою.

Мінімізація негативного впливу на природне середовище людства у процесі життєдіяльності потребує значних фінансових затрат. Суперечність між потребою збереження здорового довкілля та прагненням отримати прибуток є причиною пошуку оптимальних шляхів розвитку людського суспільства. Нерозв'язання цієї суперечності призведе до самознищення людства.

Повною мірою викладене вище стосується процесів використання лісових ресурсів. Ліс є могутнім еколого-стабілізуючим чинником на планеті. Відтак проблема збереження і збільшення лісистості Землі є надзвичайно важливою і актуальною. Недарма у Віденській декларації, прийнятій на Конференції міністрів країн Європи у 2003 р. наголошувалося, що.. ліси є основою життя на Землі. Підтримуючи ліси, ми підтримуємо життя земної цивілізації.

Ліс є найважливішим компонентом біосфери, тому спосіб впливу людини на нього потребує перегляду і удосконалення, переходу на якісно вищий рівень сталого розвитку лісового господарства,.. який полягає в управлінні і використанні лісів та лісових земель таким шляхом і за таким економічним курсом, що постійно підтримує їх біорізноманіття, продуктивність, відновну здатність, життєвість та потенціал до вдосконалення, тепер і в майбутньому, всіх важливих екологічних, економічних та соціальних функцій без порушень інших екосистем". Людина у процесі лісокористування чинить як негативний, так і позитивний вплив на природне середовище.

Негативний вплив проявляється через:

• забруднення довкілля;

• втрату або ослаблення рекреаційних, захисних, охоронних, регулюючих та інших функцій лісу;

• ерозію та зниження продуктивності ґрунтів;

• зниження продуктивності рослинного світу;

• знищення або зменшення продуктивності лісової фауни та інше;

До позитивних проявів лісокористування слід віднести:

• посилення рекреаційних, захисних, охоронних, регулюючих та інших корисних функцій лісу;

• підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь;

• покращення клімату;

• підвищення продуктивності мисливських угідь;

• сприяння соціально-економічному розвитку території;

Відтак, при здійсненні лісокористування важливо максимізувати позитивний ефект і мінімізувати негативний.

Прийнято вважати, що затрати на зменшення негативного впливу на довкілля (екологізацію економіки) не дають (або дають мінімальний) прибуток. Стосовно лісової економіки, на наш погляд, затрати на екологізацію лісокористування здатні давати відчутний позитивний економічний ефект.

Україна визначила для себе стратегічний курс на євроінтеграцію. З метою формування системи сталого лісового господарства в Україні, яка була б рівною або навіть кращою за ефективністю від діючих моделей у країнах Європейського Союзу, на порядок денний висувається питання реформування лісової галузі. Але при проведенні реформування лісового господарства необхідно обов'язково передбачати заходи з екологізації лісокористування.

Першочерговими з них повинні стати:

• перехід на вибіркові способи рубань;

• перехід на екологобезпечні технології лісозаготівель і транспортування лісу;

• еколого-економічне планування лісового господарства;

• збереження біорізноманіття;

• екологічна сертифікація лісів;

Необхідність переходу на вибіркові способи рубань полягає в такому. Сьогодні левова частка рубань лісу проводиться суцільнолісосічним способом. При проведенні суцільного рубання відбуваються різкі зміни лісового середовища, що призводить до зміни екологічного балансу системи. Це проявляється у значних додаткових навантаженнях на екосистему, зокрема, через зміни у гідрологічному режимі, що призводить до зсувів та провокування селевих потоків. Внаслідок проведення суцільного рубання відбувається збіднення генофонду. Для відновлення екосистеми потрібно здійснювати цілий комплекс лісогосподарських заходів, які потребують значних додаткових затрат матеріально-фінансових ресурсів. Крім того, це призводить до ерозії ґрунтів, втрати рекреаційних, захисних, охоронних, регулюючих та інших корисних функцій лісу, збіднення біорізноманіття та інших негативних проявів. Водночас виникає необхідність у більших фінансових затратах для проведення лісовідновлення на зрубаних ділянках.

На нашу думку, оптимальним є здійснення лісокористування за принципом "безперервного продуктивного лісу". Перехід на вибіркові способи рубань дає змогу користуватися деревинними, недеревинними ресурсами та соціальними функціями лісу постійно. У такому випадку ліс виконуватиме безперервно рекреаційні, захисні, охоронні, регулюючі та інші корисні функції. Також значно зменшуються затрати на лісовідновлення, у процесі якого формується складний, різновіковий, біологічно стійкий високопродуктивний корінний деревостан.

Вибіркове рубання не призводить до кардинальної зміни екологічного балансу, оскільки лісове середовище зберігається постійно, проходить попереднє природне поновлення, частина намету деревостану залишається після проведення рубання. Разом з тим, вибіркове рубання також призводить до збіднення генофонду екосистеми, хоча і значно меншою мірою, ніж суцільна.

Суть вибіркової системи рубань лісу полягає у вирубці певної кількості деревини, яка, як правило, дорівнює її річному приросту. Для вирубування відводять дерева, що досягли певних товарних показників та дерева, які за показниками санітарного стану потребують вилучення з деревостану. Вибіркові способи рубань дають змогу формувати корінні, високопродуктивні, біологічно стійкі деревостани.

Суцільні рубання доцільно проводити лише під час ліквідації наслідків стихійних лих, негативних наслідків техногенного впливу на ліси та у випадках, коли лише такий захід дає змогу якнайшвидше відтворити корінний деревостан.

Перехід на екологобезпечні технології лісозаготівель і транспортування лісу, як важливого заходу екологізації лісокористування має істотне значення з огляду на те, що використання застарілих технологій лісозаготівель, трелювання і транспортування деревини не вигідно і з економічної, і з екологічної точок зору. Результати досліджень Н.І. Библюка, М.М. Бойка, А.Л. Щупака свідчать, що найбільшої шкоди лісовому середовищу завдає трелювання гусеничними тракторами. Середній шар знесеного ґрунту іноді сягає 500 мм/рік, а глибина ерозійних форм - 2,5-3 м. Внаслідок підрізання крутих схилів за сприяння перезволоження ґрунту часто виникають пластичні зсуви глибиною 3-9 метрів. Під час трелювання деревини гусеничними тракторами на сильно кам'янистих ґрунтах з великим вмістом дрібноуламко- вого матеріалу трелювальні волоки перетворюються на кам'яні розсипища. Продуктивність гусеничних тракторів є низькою, а витрати пального - великі. Особливо гострою ця проблема є для лісових господарств Карпатського регіону. Для переходу на трелювання деревини повітряно-трелювальними установками та колісними тракторами в гірських лісах Львівщини за останні роки придбано шість повітряно-трелювальних установок та 48 колісних трелювальних тракторів. Середній термін окупності зазначеної техніки - три роки. Для повного вирішення проблеми необхідно придбати одну повітряно- трелювальну установку та 23 колісних трактори. Зазначимо, що у країнах Євросоюзу технологічні схеми лісосічних робіт базуються на основі сучасних харвестерів та форвардерів, які мінімізують негативний вплив на довкілля. В Україні варто розглянути питання пільгового оподаткування імпорту сучасних екологобезпечних технологій лісозаготівель і транспорту лісу та налагодження виробництва вітчизняних екологобезпечних лісотранстпортних засобів на базі колісних тракторів та линвових систем.

У тісному взаємозв'язку з проблемою переходу на нові технології лісозаготівель і транспорту лісу перебуває питання будівництва лісових доріг, зокрема у Карпатах.

У лісах Українських Карпат густота лісових доріг у 4-7 разів менша, ніж у країнах Європи. Лісовий фонд з густотою доріг понад 1 км на 100 га становить менше 2 % площі лісів. Близько 65 % площі лісового фонду мають густоту доріг менше ніж 0,6 км на 100 га.

Це зумовлює недостатній рівень використання лісових ресурсів Карпат, низьку культуру лісогосподарського виробництва. Не треба забувати що, лісові дороги мають значення не тільки для забезпечення процесів лісокористування, охорони лісів, але і для підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, покращення умов проживання місцевого населення. Розвиток дорожньої мережі позитивно впливає на розширення туристичного потенціалу територій, сприяє створенню нових робочих місць. Необхідно зазначити, що в ряді розвинутих Європейських країн (наприклад в Австрії) діють державні програми будівництва лісових доріг, які передбачають дотації і податкові пільги лісокористувачам, котрі будують лісові дороги. Адже будівництво і утримання лісових доріг становлять близько третини собівартості витрат на лісозаготівлі. На сьогодні в Україні відсутні механізми, спрямовані на інтенсифікацію будівництва лісових доріг як складової частини державної транспортної мережі. Це питання вимагає першочергового вирішення, тому що без попереднього облаштування оптимальної транспортної мережі в лісовому фонді є неможливим застосування сучасних природозберігаючих систем машин для первинного наземного транспортування та линвових лісотранспортних систем. У найближчий період доцільно довести густоту лісової дорожньої мережі до одного км на 100 га. Це дасть змогу забезпечити стабільну діяльність лісових підприємств Карпатського регіону на еколого- економічних засадах та здійснити заходи, спрямовані на екологізацію лісокористування в регіоні Українських Карпат.

Еколого-економічне (природоохоронне) планування лісового господарства є одним із найважливіших заходів екологізації лісокористування. Діюча схема планування, організації та розвитку лісового господарства передбачає складання планів для лісництв, а на їх основі - для лісогосподарських підприємств (лісгоспів). Проекти організації та розвитку лісового господарства лісгоспів є базою регіонального (обласного) управління лісами. Еколого- економічні підходи передбачають удосконалення планування лісового господарства, стрижнем якого повинен стати водозбірний принцип планування лісогосподарських заходів.

На основі аналізу об'єктивних показників лісового фонду та умов ведення лісового господарства для кожної області розробляється регіональний план лісоуправління. У ньому визначаються обсяг лісокористування (заповідного, рекреаційного, господарського), загальні параметри і методи ведення лісового господарства на 10-річну перспективу на еколого-економічних засадах: площа лісів та їх розподіл за категоріями захисності; заходи, спрямовані на досягнення оптимальної лісистості регіону; обсяг приросту деревини та бажаний відсоток його використання; типи лісів; набір пропонованих планів ведення лісового господарства за типами лісу (види і терміни рубань, лісовідновлення, догляду тощо); наявність лісових доріг та потребу в будівництві нових; потреби у фінансуванні і т.ін. Зазначені показники розділяються на окремі господарства (райони), в межах господарств - на лісництва і нарешті - на лісові виділи. Для кожного виділу проектуються необхідні для формування корінного, високопродуктивного, біологічно стійкого деревостану лісогосподарські заходи та визначаються обмеження в їх проведенні.

Перехід на принципи еколого-економічного планування лісового господарства потребує розробки цілого масиву нормативно-правових документів, які регулюють лісокористування в лісах України. Таким чином, нормативно-правові акти та нормативна документація з ведення лісового господарства, що встановлює порядок і вимоги до системи заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, повинні розроблятися на еколого-еконо- мічних засадах.

При цьому особливого значення набуває збереження біорізноманіття. Антропогенний вплив на природне середовище призводить до зникнення видів. Моніторингові дослідження показують, що у найближчій перспективі біорізноманіття планети може скоротитись на 500 тисяч видів і підвидів. Такий стан викликав тривогу міжнародної спільноти. У 1995 р. конференцією міністрів довкілля країн Європи у м. Софії затверджено Всеєвропейську стратегію збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, якою передбачено формування європейської екомережі. У 2000 р. Верховна Рада ухвалила Закон "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки".

Сучасна мережа природно-заповідного фонду України включає понад 6,6 тис. одиниць території та об'єктів загальною площею понад 2,2 млн. га, що становить 3,7 % території держави. В Україні існує три біосферних заповідники, 14 природних заповідників, 7 національних природних та 26 регіональних ландшафтних парків. Під охороною закону в Україні знаходиться 541 вид рослин, з яких 154 види визнано зникаючими, 171 - вразливими, 106 - рідкісними.

Програмою формування національної екомережі України на 20002015 роки передбачено доведення площі природно-заповідного фонду до рівня 10,4 % від площі держави. У Львівській області на сьогодні заповідними є 15,4 % площі лісів державного значення. Законом України "Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" було передбачено до 2005 року збільшення частки та розширення площ природно-заповідного фонду до 20 % території. Станом на 01.01.2005 р. заповідано 27,2 % території гірських лісів Львівщини. Разом з тим, загалом по Львівській області заповідано лише 5,2 % території.

У зв'язку з цим роботи з розширення площі природно-заповідного фонду необхідно продовжити. Важливо включити лісові ділянки, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу природного середовища у склад природно-заповідного фонду. Є ідея організації національного природного парку під назвою "Передкарпатський" загальною площею 20-25 тис. га. Тривають роботи з організації українсько-польського біосферного резервату "Розточчя". Львівське обласне управління лісового господарства виходить з ініціативою провести наукові дослідження і заповісти унікальні природні комплекси Гологірського і Вороняцького кряжів у Золочівському районі, виходів пісковиків у Підкамінському лісництві Бродівського лісогосподарського підприємства, ландшафтів В'язівського лісництва Жовківського лісгоспу.

Екологічна сертифікація лісів є одним з нових інструментів екологіза- ції лісокористування. Цей економічний інструмент дає змогу зробити оцінку діяльності лісових підприємств на предмет її відповідності вимогам екологічних стандартів та концепції сталого розвитку лісового господарства. Основою екологічної сертифікації лісів є стандарти, які охоплюють технологічні процеси лісовирощування і заготівлі лісової продукції та системи управління лісами.

Результатом екологічної сертифікації лісів є удосконалення лісової політики держави, покращення технології лісовирощування, посилення конкурентоспроможності продукції лісового господарства на національному і світовому ринку.

Серед вигод, які отримуються внаслідок сертифікації лісів, є:

• незалежна гарантія для споживачів та інвесторів якості управління й контролю за лісами;

• вихід на ринки, які споживають продукцію з добре контрольованих лісів;

• демонстрація запровадження ефективної практики в управлінні лісами.

На проведення сертифікації лісів необхідні додаткові витрати. Але вони компенсуються додатковими доходами від продажу лісової продукції. Лі- совласники, ліси яких сертифіковані, мають перевагу на ринках лісової продукції, оскільки сертифікація лісів спрямована на задоволення ринкового попиту на лісові продукти з покращеними екологічними параметрами, що вироблені за високими екологічними і соціальними стандартами.

Таким чином, виконання зазначених заходів з екологізації лісокористування матиме наслідком впровадження високих екологічних стандартів у лісовому господарстві, покращення конкурентоспроможності лісової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, сприятиме отриманню додаткового прибутку лісовласниками та соціально-економічному розвитку лісових територій, буде кроком у напрямку євроінтеграції України.

2. Проведення комплексної лісової політики в Україні

Сьогодні зрозумілим є те, що основним фактором зростання світової економічної системи варто вважати невпинний поступ науково-технічного прогресу. Саме НТП спроможний забезпечити людство необхідною матеріальною, фінансовою та інтелектуальною базою, яка у сукупності дає істотний імпульс для реалізації національних стратегій розвитку, що за умов масштабної глобалізації безпосередньо відбивається на побудові й впровадженні міжнародних господарських відносин. Поряд із цим, науково-технічний прогрес багато в чому має деструктивний характер. Адже постійна націленість людини на досягнення сприятливих умов власної життєдіяльності часто не узгоджується з потребами захисту, збереження та відновлення навколишнього природного середовища.

Безперечно, що екологічні виклики сучасності мають яскраво виражений економічний характер. І в цьому контексті ми вже не можемо говорити, що ігнорування якогось більш-менш значущого екологічного фактора призведе до не зовсім повноцінного впровадження конкретної економічної стратегії, бо така екологічна деструкція може взагалі поставити під сумнів досягнення загального економічного орієнтира в довгостроковому періоді.

Зазначене доводить непересічну актуальність проблем екологізації соціально-економічних процесів, що супроводжують (забезпечують) розвиток окремих держав, регіонів і усього світу. Екологічні виклики, які за суттю можна вважати продуктом антропогенної діяльності, ставлять під загрозу не лише довгострокову перспективу економічного розвитку людської цивілізації, але й, без перебільшення, її майбутнє загалом.

Вагомим внеском до вітчизняної економічної думки можна вважати науковий доробок, що стосується збалансування потреб лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища, який належить таким ученим, як В. Кравців, І Лицар, Л. Максимів, М. Хвесик, О. Адамовський, О. Дзюбенко, О. Кашенко, О. Мельник, Р. Бабич, Ю. Стадницький. У їхніх працях наведено пропозиції щодо збереження стійкого паритету між потребами раціонального природокористування та збереження ресурсного потенціалу країни. Разом з тим, згадані науковці доволі обмежено висвітлюють проблематику імплементації природоохоронних засад у вітчизняну господарську політику загалом та у лісову сферу зокрема.

Метою роботи є висвітлення прикладних аспектів упровадження положень концепції сталого розвитку в контексті створення адекватного господарського середовища раціоналізації національної системи лісорозведення, лісовідновлення та лісокористування.

Об'єктивність еколого-економічного збалансування господарських процесів стала наріжним каменем розроблення концепції сталого розвитку. Згадану концепцію сьогодні розглядають як невід' ємну складову досягнення сприятливих умов людської життєдіяльності. Основою концепції сталого розвитку є зорієнтованість на довгострокову перспективу, що, власне, робить її адаптивною у контексті зіставлення екологічних, економічних, соціальних та інших потреб розвитку, можливість взаємодоповнення чи взаємозаперечення яких з'являється лише у довгостроковому часовому лазі. Адже пріоритетність економічних цілей над екологічними у короткостроковому періоді може бути беззаперечною через тривалість назрівання й втілення конкретної екологічної диспропорції, тоді як у довгоперспективному сенсі обов'язковість системного врахування усіх складових (економічної, екологічної, соціальної тощо) стає гарантією досягнення позитивного результату.

Продовжуючи, зазначимо, що сталий розвиток - це загальна концепція стосовно необхідності досягнення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, зокрема їх потреби в безпечному і здоровому довкіллі. Важливо констатувати те, що сталий розвиток - це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дають змогу дуже швидко моделювати різні варіанти напрямів розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибирати оптимальні.

Розглядаючи проблеми екологоорієнтованого господарювання, не можна оминати лісову сферу. Ліс у сучасних умовах розвитку людства з цілком зрозумілих мотивів розглядається як суттєвий чинник збалансування еколого-економічних відносин. Лісові ресурси в Україні останнім часом виконують більшою мірою економічну функцію і стають об'єктом, передовсім, промислового інтересу. Попри це, не менш, а можливо, і більш значущою функцією лісу є екологічна. Вона виявляється у процесі біосинтезу й забезпечує очищення навколишнього природного середовища з одночасним сприянням позитивним кліматичним й екологічним трансформаціям.

У науковій літературі сьогодні можна знайти полюсні підходи до оцінювання функціональної спрямованості лісу. Проте дедалі частіше вчені сходяться на тому, що лісові ресурси є насамперед значним абсорбентом негативних наслідків антропогенної діяльності, а вже потім прямим джерелом економічних вигод, які з'являються внаслідок промислового освоєння продукції лісокористування.

Попри те, що лісові ресурси володіють істотним еколого-економічним потенціалом, їхнє використання може завдавати шкоди довкіллю через застосування примітивних техніко- технологічних процедур освоєння лісу та відсутності продуманої стратегії лісового господарювання, яка має випливати з національної екологічної політики Лісокористування нині не забезпечує виконання концепції пропорційності, яка вимагає чіткого зіставлення обсягів лісорозведення із загальними обсягами лісових рубок, до того ж і сам процес рубань лісу рідко характеризується технологічною раціональністю, що, власне, нівелює економічну ефективність лісокористування.

Рис. 1. Наслідки лісокористування

У минулому багато спеціалістів у сфері лісового господарства стверджували, що зменшення вияву негативних явищ у межах лісокористування, яке по суті можна назвати екологізацією лісової галузі, не може дати позитивного економічного результату, тобто прибутку (доходу). Проте вже сьогодні є очевидною гостра необхідність екологоорієнтованої трансформації лісового господарства не лише з метою покращення екологічної сфери, але й для того, щоби заволодіти істотними ринковими можливостями, які, власне, і забезпечать високу рентабельність галузі.

Відомо, що Україна у своєму соціально-економічному розвитку взяла стійкий курс на європейські стандарти господарювання. Долучення нашої країни до європейської економічної системи не можна уявити без стратегічної перебудови національного господарства у контексті введення екологічного імперативу у багатофункціональний механізм реалізації державної політики за усіма її векторами. Аналізується питання реформування лісової політики країни, а саме масштабної екологізації лісового господарства.

Серед основних заходів екологізації лісокористування пропонуємо такі:

1. Відмова від методики загальних рубань лісу та наближення до практики вибіркових рубок.

2. Модернізація техніко-технологічної складової лісокористування, спрямована на досягнення екологічно безпечних механізмів заготівлі й транспортування лісу залежно від ландшафтних, економічних й екологічних особливостей території.

3. Застосування інтегральної системи планування лісового господарювання, яка би охоплювала усю сукупність критеріїв, що впливають на ефективність лісокористування.

Розглянемо детальніше кожен із наведених вище заходів, щоб сформувати систему пріоритетів процесу екологізації національного лісового господарства. Варто зазначити, що подібні заходи спроможні дати позитивний ефект, що довела практика зарубіжних країн, в яких наслідком такого регулювання сфери лісокористування стали примноження лісового фонду та забезпечення стійких конкурентних позицій лісових господарств у міжнародній системі конкурентної економічної боротьби.

Сьогодні вітчизняні лісові господарства у межах процесів лісозаготівлі здебільшого націлені на застосування суцільних рубок лісу, які вже давно не є ефективним методом лісозаготівлі. Пояснюється це тим, що в результаті таких рубок порушуються природні процеси, які, своєю чергою, спричиняють руйнування екологічного балансу екосистем, негативні зміни у гідрологічному забезпеченні, призводять до зсувів ґрунту та селевих потоків. Наведені наслідки не є суто екологічними, адже, припустимо, після суцільних рубок доволі накладним стає лісовідновлення, яке, окрім іншого, передбачає асиміляцію генофонду, покращення родючості ґрунтів, доведення лісових ділянок, на яких відбулася експлуатація лісу, до первинних умов розведення та вирощування лісових ресурсів. Окрім того, під час суцільних рубок не враховуються та нівелюються такі важливі функції лісу, як охоронна, захисна, рекреаційна та інші.

Вищенаведене наводить на думку, що найефективнішим способом лісозаготівлі є вибіркові рубки, що спроможні забезпечити безперервність процесів збереження та поновлення високої продуктивності лісових ресурсів. До того ж під час вибіркових рубок лісові господарства мають змогу досконало оцінити перспективність конкретних заліснених ділянок у контексті виконання різного їхнього призначення. Завдяки цьому не деформуються інші функції лісу, відмінні від промислово-економічної. Це випливає з того, що на певній залісненій площі можуть бути лісові насадження, які мають різне функціональне призначення. За суцільно-лісосічного способу врахування такого функціонального призначення зводиться нанівець, адже, по суті, відбувається рубка усієї лісової сировини, тоді як за вибіркового методу освоєнню підлягатимуть тільки ті лісові ресурси, які власне призначені для промислової заготівлі, натомість залишатимуться у природному стані ліси, які, наприклад, виконують функцію захисту сільськогосподарських угідь чи функцію убезпечення окремої території в результаті укріплення ґрунту та запобігання його зсувам або розмиванню.

Іншим пропонованим заходом екологізації лісового господарства є модернізація техніко- технологічної складової лісокористування. В сучасних умовах процеси технологічного характеру в межах лісового господарювання досить часто суперечать не лише передовим екологічним, але й економічним нормам і стандартам. Наприклад, трелювання й транспортування лісової сировини, яке нині практикують лісові господарства в Україні, давно відстало від передових досягнень у цій сфері і не лише завдає екологічної шкоди, але й призводить до економічних втрат.

На думку багатьох учених, найбільшим негативом у межах заготівлі лісової сировини є її трелювання гусеничними тракторами. Саме цей спосіб трелювання призводить до руйнації екосистем та погіршення якісних характеристик ґрунтів. Причому екологічна шкода швидко трансформується в економічну, адже на експлуатованих площах лісових рубань на довгі роки унеможливлюється процес лісорозведення та лісовідновлення через істотну ерозію і знесення родючого шару ґрунту.

На наш погляд, до питань трелювання лісової сировини варто підходити диференційовано з огляду на конкретні ландшафтні особливості території, відстані від планових лісосік до пунктів транспортування лісу, щорічні обсяги лісозаготівлі та потенційні темпи їх приросту, стан соціально-економічного розвитку території, перспективи та необхідність виконання лісами інших, відмінних від промислово-економічної, функцій. Припустимо, у країнах Західної Європи нині переважно для трелювання деревини застосовують підвісні канатні дороги. Специфіка лісокористування в українських Карпатах чимось схожа на практику лісового господарювання в Альпах, тому будівництво підвісних канатних шляхів для трелювання лісу ми вважаємо цілком виправданим як з екологічного, так і з економічного погляду, посилаючись, власне, на досвід тих європейських країн, які аналогічно здійснюють лісозаготівлю в гірських регіонах.

Безумовно, будівництво підвісних доріг для транспортування лісосировини є дороговартісним. Крім того, під час спорудження таких доріг варто враховувати цілу низку факторів і, насамперед, оптимальну відстань в усіх напрямках від можливих осередків лісових рубок. Причому для доправлення лісу до підвісних шляхів можна використовувати не лише трактори, але й тягових тварин (наприклад, коней), якщо відстані невеликі. Крім цього, зазначимо, що, за розрахунками науковців і практиків, строки окупності будівництва повітряно-трелювальних установок є доволі малими, що підтверджує їхню високу рентабельність.

На наше переконання, будівництво повітряно-трелювальних установок повинна стимулювати держава. Адже подібні процеси можна класифікувати як систему природоохоронних заходів із чітко визначеними дивідендами економічного характеру. Відтак пропонуємо застосовувати інструменти стимулювального характеру, які торкаються як сфери оподаткування, так і питань проектно-конструкторського й дозвільного супроводження таких робіт (рис. 2).

Рис. 2. Важелі стимулювання процесів будівництва повітряно-трелювальних установок для транспортування лісової сировини


 

Для зниження витрат на транспортування лісу та підвищення його соціально-економічної спрямованості важливим є також будівництво (прокладання) лісових доріг. Добре налагоджена мережа лісових шляхів сприятиме підвищенню маневреності лісозаготівельних робіт, зокрема доставки деревної сировини, а також необхідної техніки та паливо-мастильних матеріалів. У цьому плані не варто забувати і про те, що лісові дороги можуть мати й інше призначення, наприклад, туристичне та загальногосподарське. Ідеться про формування туристичних маршрутів, а також про соціально-економічний розвиток територій та підвищення рівня добробуту й поліпшення умов проживання місцевого населення.

У системі першочергових векторів сталого розвитку лісової галузі не останнє місце відводиться застосуванню інтегральної системи планування лісового господарювання. Вважаємо, що інтегральною може бути лише та система, у якій досягнення визначеного результату забезпечується не підвищенням дієвості одного фактора за рахунок зниження впливу чи значущості іншого, а комплексним взаємодоповненням однієї групи чинників чинниками іншої групи.

Чинна методика планування ведення лісового господарства є доволі перманентною і не базується на використанні системного підходу. Плани лісокористування складають для лісівництв, а вже потім для лісових господарств. Еколого-економічний підхід до розроблення планів лісокористування має бути зосереджений на довгостроковій перспективі й повинен враховувати усі регіональні особливості ведення лісового господарства. Крім того, еколого-економічне планування спрямовується, передовсім, на чітку структуризацію функціонального призначення лісів з метою розмежування заходів охорони, відтворення, збереження, вирощування, промислового та соціального освоєння лісових ресурсів. Для цього передбачені планами показники мають розподілятися за територіальною та функціональною ознаками.

Запровадженню лісового планування на еколого-економічних засадах повинно передувати прийняття деяких невідкладних нормативно-правових актів допоміжного та інструктивного характеру. У таких документах варто докладно роз'яснити порядок, черговість та особливості складання лісогосподарських планів за допомогою досконалого еколого-економічного аналізу на підставі інтегральної методики врахування усієї множини факторів економічного, екологічного та соціального спрямування.

Загалом, досягнення умов сталого розвитку національного лісового господарства є доволі складним завданням. Проте лише такий шлях спроможний забезпечити входження нашої держави до екологічно збалансованої системи міжнародних економічно-торговельних відносин. Сталий розвиток лісового господарства не варто розглядати лише як напрям діяльності, що веде до покращення екологічної ситуації в країні та захисту навколишнього природного середовища. Його результатом є, окрім іншого, й стійкий процес трансформації застарілих цінностей в сучасні важелі та інструменти, які стають вагомими чинниками тривалого економічного зростання, виходу на світові ринки, підвищення показників рентабельності та економічної віддачі.

3. Еколого-економічні проблеми сталого розвитку лісового господарства

Упродовж десятиріч науковці намагаються визначити, що являє собою сталий розвиток, знайти способи вимірювання його параметрів і шляхи управління ним. З огляду на виняткову важливість сталого розвитку для лісового господарства та суспільства взагалі ми спробуємо проаналізувати цю проблему.

Проблема сталого розвитку включає два ключових поняття: потреби суспільства й обмеження здатності навколишнього середовища задовольняти наявні і майбутні потреби. При цьому лісове господарство було однією із перших галузей, в якій вчені окреслили поняття сталого використання ресурсів.

Хоча на сьогодні ми маємо безліч визначень стійкості, все ж існує загальний консенсус щодо того, що сталий розвиток пов'язаний з балансуванням пропозиції природних ресурсів з попитом на них упродовж тривалого періоду вважають, що сталий розвиток включає максимізацію чистих вигод економічного розвитку з урахуванням підтримки належної якості природних ресурсів упродовж тривалого часу. Вони констатують, що для досягнення характеристик сталого розвитку темпи використання природних ресурсів суспільством мають бути нижчими за темпи їхньої регенерації. Наприклад, це узгоджується з політикою Департаменту сільського господарства США щодо лісів - річний вихід продукції лісового господарства має бути меншим, ніж приріст.

Екологічно сталий соціально-економічний розвиток лісового комплексу є процесом гармонізації його економічного й екологічного розвитку у сфері використання, збереження і відтворення лісових екосистем на міжгалузевій основі, гарантованого задоволення потреб у лісових ресурсах, виконання різноманітних функцій і послуг останніми для теперішнього і майбутніх поколінь за умови збереження і поетапного покращання стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу, що спирається на певні структуровані принципи.

Основні взаємозалежні та взаємозумовлені принципи екологічних, лісогосподарських, організаційно- економічних і соціальних засад сталого розвитку лісового комплексу включають:

• максимальне і пріоритетне використання сере- довищезахисних, середовищетвірних функцій лісових біогеоценозів з позицій національних і міжнародних інтересів;

• оптимальну підтримку гомеостазу лісових екосистем на основі просторово-тимчасової збалансованості їхніх компонентів;

• збереження генофонду рослинних ресурсів як основи біологічної диверсифікованості та відтворення майбутніх лісових багатств;

• досягнення екологічно орієнтованої лісистості територій;

• інтегроване, комплексне, ресурсне лісокористування на принципах безперервності і невичерпності;

• істотне зниження рівнів і масштабів різноманітного антропогенного (галузевого і міжгалузевого) впливу на стан лісових екосистем;

• послідовну і всебічну екологізацію промислового виробництва галузей сфери функціонування лісового комплексу і лісогосподарської діяльності на основі активного і широкомасштабного застосування приро- дозберігаючих технологій;

• формування екологічно орієнтованого господарського економічного механізму природокористування, екосистемного управління лісовим господарством;

• екологічну сертифікацію систем ведення лісового господарства;

• розширення міжнародного співробітництва у сфері лісогосподарських відносин;

• організацію, налагодження і ведення моніторингу лісів;

• екологічну освіту;

• широку участь громадськості у гармонізації економічного й екологічного розвитку галузей лісового комплексу, лісового господарства.

Відзначимо, що екосистемне управління лісовим господарством являє собою, на наш погляд, процес, спрямований на підтримку нормального функціонування всіх компонентів лісових екосистем та їхньої здатності до відновлення у взаємозв'язку і взаємозумовленості із станом навколишнього середовища. Управління лісами в рамках екосистем, таким чином, ґрунтується на оптимальному поєднанні стійкості та комплексної продуктивності лісів, а також якості навколишнього природного середовища. Отже, сталий розвиток розглядається у трьох аспектах - економічному, екологічному (екоцентричному), соціальному (антропоцентричному).

Економічна стійкість пов'язана зі збереженням капіталу та його пропозицією протягом тривалого періоду, а також збільшенням доходів за збереження певного обсягу природних ресурсів. У цьому контексті ліс можна розглядати як капітальний актив, де роль менеджера полягає у запобіганні виснаженню або деградації цього активу.

У разі економічного використання лісів основні суперечки виникають навколо того, коли вирубувати ліс. Адже завжди існує альтернатива - вирубувати ліс зараз або давати йому можливість рости далі. Чим довше росте ліс, тим більше деревини він продукує, а його граничний приріст стає ціннішим. Крім того, в міру збільшення об'єму деревини зменшуються темпи її зростання та виникають альтернативні витрати на вирощування лісу. Отже, завдання полягає у знаходженні балансу між збільшенням цінності та зменшенням витрат.

Як капітальний актив ліс збільшує свою цінність двома шляхами: він збільшується в об'ємі та підвищує цінність його одиниці. На кожній стадії зростання дерево має певну ринкову ціну, яка визначається якісними та кількісними характеристиками (висота, діаметр та ін.). В міру зростання дерева його цінність збільшується не тільки через збільшення об'єму деревини, але і через те, що більші дерева цінуються значно вище від дерев менших. За діаметра, меншого за певну величину, дерево може взагалі не мати комерційної цінності. Отже, надаючи можливість тривалого зростання деревини, ми підвищуємо її конкурентоспроможність на ринку, оскільки на кожній стадії зростання її ціна за одиницю об'єму та загальна цінність посадки зростатимуть.

Аргументи стосовно рубання лісу пов'язані з прийняттям рішень щодо оптимальної ротації лісів, такі:

• зменшення темпів приросту та пов'язане з цим зниження темпів збільшення цінності в міру наближення терміну фізичної зрілості деревини;

• альтернативна вартість капіталу.

Наприклад, під час вирощування лісу використовують значні обсяги капіталу, який може мати й інше застосування. Якщо віддачі від затримки рубання недостатньо для покриття альтернативних витрат, то може бути доцільним більш короткий ротаційний період. Оптимальний ротаційний період можна визначати за допомогою декількох підходів - максимізації середньорічного приросту, максимізації цінності ротації (рішення Фішера), максимізації цінності землі (рішення Фаустмана). Кожен з цих критеріїв базується на застосуванні різної інформації і, звичайно ж, даватиме різні результати.

Для визначення оптимальної ротації на підставі методу максимізації середньорічного приросту використовують тільки фізиологічні фактори лісу. Чим довше часу росте ліс, тим більший об'єм деревини. Ще одне співвідношення - це середній об'єм деревини та темп росту (середньорічний приріст і періодичний приріст). Якщо нашою метою є вибір ротаційного віку, який би продукував найбільші об'єми деревини за рік, то тоді доцільно вирубати ліс при досягненні ним максимального показника середньорічного приросту. Проте необхідно враховувати ще й економічну інформацію, якою при застосуванні цього методу нехтують. Зазначений метод теоретично можна використовувати лише тоді, коли світові ціни не змінюються, а відсоткові ставки дорівнюють нулю.

На відміну від описаного вище методу, метод максимізації цінності ротації (рішення Фішера) передбачає використання істотної економічної інформації щодо витрат і цін при визначенні оптимального терміну ротації. Порівнюючи граничні вигоди від можливості вирощування лісу протягом ще одного року з річною альтернативною вартістю капіталу, визначають доцільність подальшого вирощування лісу. Коли темпи приросту цінності знижуються та наближуються до альтернативної вартості капіталу, більш тривалий період зростання, звичайно ж, стає менш доцільним. І хоча цей метод має певні переваги перед методом ма- ксимізації середньорічного приросту, багато економістів піддають сумніву його ефективність, оскільки деяка необхідна інформація все ж таки не включається у розрахунки. Наприклад, рішення Фішера не бере до уваги альтернативних витрат використання землі.

Екологічна (екоцентрична) складова стійкості фокусується на підтримці функціонування біологічних і фізичних систем без урахування соціально- економічних цілей. Підтримка або підвищення біоди- версифікованості є яскравим прикладом прагнення досягнення екологічної стійкості. І, нарешті, соціальна (антропоцентрична) усталеність пов'язана зі збереженням людського добробуту або стандартів життя, беручи до уваги і наступні покоління. На рисунку показано таксономію неринкових цінностей лісового господарства, куди включено екоцентричну й антропо- центричну складові.

З антропоцентричної точки зору цінність лісів розглядається в контексті їх корисності для людства. Однак, виходячи з екоцентричної точки зору вважають, що людське життя має сенс доти, доки воно допомагає зберігати природні ресурси, в тому числі і ліси. У разі здійснення оцінок вигоди від лісів, звичайно поділяють на: цінності їх використання (моральне задоволення від відвідувань лісів і використання виробів з дерева) та цінності їх невикористання. Західні еко номісти виділяють цілии ряд цінностей невикористання:

цінність існування;

цінність вибору;

цінність для майбутніх поколінь;

цінність цілісності;

внутрішня цінність.

Цінність існування пов'язана із значенням, яке люди надають лісу; дане поняття відображає віру людей у корисність існування природних благ самих собою. Цінність вибору являє собою певну кількість грошей, яку людина згодна платити за збереження якості навколишнього середовища в майбутньому. Цінність для майбутніх поколінь має значення, яке теперішнє покоління надає тому факту, що збереження лісів у наш час гарантуватиме майбутнім поколінням гідне життя. В принципі ми не бачимо особливої різниці між цінністю вибору та цінністю для майбутніх поколінь, хіба що цінність для майбутніх поколінь є більш обмежуючою. Досить часто до цієї таксономії додають і цінність цілісності, яка являє собою значення лісу як складової довкілля у збереженні загального здоров'я навколишнього середовища. Внутрішня цінність пов'язана з цінностями, які притаманні природному середовищу й існують незалежно від існування людей, а значить, немає ніякої можливості виявити ці цінності. Саме остання властивість внутрішніх цінностей серйозно обмежує їх використання у процесі прийняття рішень. Проте зазначене поняття пов'язане з концепцією екологічної етики.

Економічна структура оцінки є досить складною навіть для цінностей використання. В цілому загальна цінність лісу має дорівнювати сумі цінностей його використання та цінностей його невикористання. В розвинених країнах, звичайно, використовується анкетування з метою з'ясування бажання платити або погоджуватися з певними умовами для обґрунтування та оцінки величини цих цінностей.

З огляду на три зазначені перспективи (економічний, екологічний та соціальний аспекти стійкості), управління лісовим господарством може здаватися занадто важким через високу імовірність виникнення конфліктів. Адже досить часто надання переваги екологічним цілям ставить під загрозу економічний розвиток певної території. Крім того, слід зазначити, що складність управління зростатиме в міру збільшення дефіциту лісових ресурсів і посилення уваги до стандартів життя майбутніх поколінь. Турбота про майбутні покоління, яка включає підтримку кількості й якості наявних природних ресурсів, передбачає раціональний менеджмент як державних, так і приватних земель, а також консервацію, особливо з огляду на біо- диверсифікованість.

Ще однією ілюстрацією того, наскільки важливо для сучасного суспільства збереження лісів, є зростання попиту на „зелену продукцію", тобто продукцію, вироблену за допомогою екологічно відповідальних технологій. У розвинених країнах з метою задоволення такого попиту були розроблені певні екологічні критерії для гарантування того, що технології, які використовуються при рубанні лісів, є частиною менеджменту сталого розвитку. Продукція та послуги, які вироблені або надані таким чином, сертифікуються і належать до „зелених продуктів". Отже, споживач може бути впевненим, що придбання виробів з дерева не зашкодить навколишньому середовищу.

Ще одним аспектом усталеності є мінімізація ризиків і втрат. Розглянемо біодиверсифікованість. Якщо екосистема є здоровою, то, найшвидше, вона продовжуватиме продукувати товари та послуги для суспільства і в далекій перспективі. Проте, якщо екосистема деградує внаслідок її нераціонального використання і, як результат, втрачає здатність забезпечувати чисті повітря та воду, поживні речовини й енергію, добробут суспільства зменшується. Отже, люди зазнаватимуть втрати соціального добробуту внаслідок меншої пропозиції товарів і послуг, а також забрудненого повітря та порушених екосистем. Гнучкі екосистеми ж, навпаки, здатні протидіяти несприятливим факторам.

При цьому досягнення екологічно сталого розвитку лісового господарства є досить амбіційною метою. Наприклад, серйозні суперечки точаться навколо того, як визначати відповідні цілі та вимірювати сталий розвиток. Оскільки наявні дефіцит природних ресурсів і конкуренція за право на їх використання, стає все складніше знайти рівновагу між різноманітними цілями. Навіть якщо землевласники та суспільство визначаться з цілями, то як провести оцінку того, чи використовуються лісові ресурси згідно з принципами сталого розвитку? Існує багато досліджень з цієї теми, автори яких пропонують використовувати макропока- зники для обчислення індексу сталості. Наприклад, брати до уваги обсяги заощаджень, а також людського та природного капіталу для визначення того, чи здатна певна країна здійснювати адекватні інвестиції у природоохоронні заходи задля подолання виснаження та деградації природних ресурсів.

Ще однією проблемою є підтримка довгострокової сталості упродовж тривалого періоду. Однак виникає питання: який період слід вважати тривалим: 50, 100 чи 1000 років? Якщо ми беремо до уваги майбутні покоління, то слід визначитись з тим, скільки таких поколінь слід розглядати. А це, до речі, є непростим завданням, оскільки нам невідомо, що вимагатимуть наші нащадки, та які технології вони матимуть у своєму розпорядженні. Крім того, при розробленні довгострокової політики слід враховувати той факт, що з огляду на зростання чисельності населення та його добробуту, очевидно, зростатиме і попит на вироби з дерева. Отже, ми доходимо висновку, що подібні оці нки на тривалу перспективу є, щонайменше, неточними, а тому їх неможливо використовувати для управління розвитком лісового господарства.

Використана література:

1. Дейнека А.М. Екологізація лісокористування як основа сталого розвитку лісового сектора економіки / Науковий вісник, 2005, вип.15.7, с.94-101

2. Римар М.В., Данько Т.І. Реалізація положень концепції сталого розвитку через призму проведення комплексної лісової політики держави

3. Мішенін Є.В. Еколого-економічні проблеми сталого розвитку лісового господарства





Реферат на тему: Лісова політика та проблеми сталого розвитку лісового господарства в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.