Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Флора заповідних територій Тернопільської та Рівненської обастей (реферат)

Зміст

1. Рід свидина у флорі природного заповідника "Медобори"

2. Дубові ліси в заказнику загальнодержавного значення "Дача Галілея"

3. Рослинність ділянки сомино Рівненського природного заповідника

Використана література

1. Рід свидина у флорі природного заповідника "Медобори"

Рід свидина (Swida) родини деренових (Cornaceae) у флорі України представлений чотирма видами (з 40, описаних дендрологами): свидина біла (S. alba), свидина кров'яна (S. zanguinnea), свидина паросткова (S. stolonifera), свидина південна (S. australis). У природних лісах поширена свидина кров'яна – по всій Україні, крім Криму, і південна – в гірському та південному Криму. У суцільні та часткові лісові культури Західного Лісостепу і Лісостепу загалом, а також у лісомеліоративні насадження у Степу порівняно широко вводилась свидина кров'яна, зокрема і на землях Держлісфонду, що згодом були оголошені заповідними.

Свидина кров'яна росте 1-4-метровим кущем із розлогими, спочатку зеленими, а приблизно від середини літа – буро-червоними паго(звідси назва – кров'яна). Пагони довгі, іноді пониклі. Крона щільна. Листки овальні з загостреною вершинкою. Плід кістянка. Плодоношення майже щорічно рясне. Плоди не їстівні.

За тіньовитривалістю свидина кров'яна близька до тіньовитривалих порід, трапляється під наметом високоповнотних деревостанів, але на зрубах, на відкритих місцях інтенсивно розростається. Надає перевагу свіжим багатим ґрунтам. Не уникає, разом з тим, і сухих гігротопів. М. Калінін (1991), оцінюючи чагарники за відповідністю біологічних властивостей типам лісорослинних умов, відносить свидину кров'яну до підліскових порід свіжих та вологих гігротопів суборових, сугрудових і грудових лісорослинних умов. Морозостійка. До ґрунтових умов вибаглива, на родючих ґрунтах може досягати розмірів невеликого деревця. Розмножується насінням, відводками, кореневими паростками (останніми особливо в молодняках після освітлень та на зрубах). Коренепаросткова здатність визначає цінність свидини для лісомеліоративних насаджень. Придатна для озеленення промислових об'єктів та для насаджень у парках. Пагони свидини можуть використовуватись для лозоплетіння, зокрема для виготовлення за цією технологією сувенірної продукції. Природний заповідник "Медобори" розташований у межах Подільської височини Західноукраїнської лісостепової провінції Ця провінція – найменш континентальна і найбільш зволожена частина Лісостепу. Глибока розчленованість території долипідвищена зволоженість сприяють розвитку сірих лісових ґрунтів і поширенню буково-грабово-дубових лісів. У межах заповідника домінують грудові лісорослинні умови, свіжі та вологі гігротопи (96,1 % грудів), сірі лісові ґрунти (87,8 % площі заповідника). Корінні (умовно корінні) деревостани збереглися на 38,2 % площі заповідника. Основні показники корінного деревостану дібров заповідника: деревостан складний за вмістом і формою; перший ярус утворює дуб звичайний з домішкою ясена, явора, клена гостролистого, черешні; другий – граб з домішкою липи, в'яза, подекуди яблуні дикої та груші лісової; у першому ярусі трапляються осика, часом береза; підлісок багатий за складом, розвинений нерівномірно – залежно від повноти і зімкненості деревостану. Похідні деревостани природного і штучного походження – грабняки (21 %), ясеничники (14 %), кленовники, червонодубняки, березняки, вербняки, модринники, сосняки та ін.

Близько половини лісів заповідника "Медобори" мають штучне та природно-штучне (комбіноване) походження. За першим варіантом лісові культури створювали на землях, непридатних для сільгоспкористування, на прогалинах та інших безлісних ділянках, на зрубах без природного поновлення. Другий варіант – основний, його застосовували за наявністю на зрубах природного поновлення тільки супутніх і чагарникових порід. Головні породи – дуб, бук, сосна та ін. – вводили рядами (переважно через 5-6 м). Специфіка таких культур – висока для головних порід конкуренція спочатку з боку трав'яної рослинності, пізніше – з боку супутніх і чагарникових порід. Дуб і бук та інші головні й супутні породи в таких культурах потребують освітлення з 2-3 років, найчастіше інтенсивного і передусім від затінення чагарниками, зокрема свидиною.

Свидина кров'яна – одна з п'яти (поряд із бузиною чорною, бруслиною бородавчастою і європейською та ліщиною) найпоширеніших у заповіднику підліскових порід. Культури з участю свидини кров'яної створювались до заснування заповідника (1990 р.) на землях Держлісфонду та прилеглих до них ділянок, непридатних для використання у сільськогосподарському виробництві (частина з них ввійшла в територію заповідника). Свидина, як і інші чагарники, вводилась в культури рядами або в рядах (почергове змішування з деревними породами). За культурами проводився агротехнічний догляд до переводу їх у лісопокриту площу.

Табл. свідчить про різноманітність лісорослинних умов та складу насаджень штучного походження, у підліску яких присутня свидина кров'яна. Вводилась вона насамперед під час створення культур на схилах пагорбів, що перед закультивуванням використовувались як пасовища і на ділянках з-під сільгоспкористування. Підлісок краще розвинений у малоповнотних насадженнях та у свіжих гігротопах.

У лісових культурах свидина кров'яна, як і інші швидкорослі чагарники, прискорює зімкнення культур, слугує для головної породи підгоном. Але після вирубки під час освітлення і прочищення вона дає інтенсивну поросль, це зумовлює потребу збільшення кількості доглядових рубань, особливо освітлень. Доцільною у цьому аспекті є стаціонарна дослідна ділянка Л-4 (Краснянське лісництво). Знаходиться вона на північному схилі стрімкістю до 10 °. Ґрунт сірий лісовий суглинковий свіжий глибокий. Тип лісу – свіжа грабово-букова діброва. У 1983 р. тут створені часткові буково-дубові культури. Після переведення у покриту лісом площу здійснено освітлення. До 1995 р. кількість добре розвинених екземплярів свидини змінювалась на різних секціях від тисячі до 3,8 тис., чагарник пригнічував деревні породи. Підлісок залишився густим і після прочищення у 1995 р. Кількість свидини дещо зменшилась тільки після ще одного прочищення у 2001 р. Станом на 2010 р. змін у кількості майже не відбулося, але деревні породи подолали негативний (конкурентний) вплив свидини, її кущі помітно пригнічені, мають всохлі стовбури. Для висновків про зв'язок між підліском і продуктивністю деревостану потрібні дальші спеціальні дослідження.

Підсумовуючи, зазначимо, що особливості росту і розвитку свидини в умовах природного заповідника "Медобори" та на заповідних територіях з подібними лісорослинними умовами треба враховувати під час реконструктивних та інших рубань, пов'язаних із відтворенням корінних деревостанів, вилученням із заповідної території порід-інтродуцентів.

Однак спостереження за ростом, розвитком популяцій, фенологією виду, які проводяться за програмою і методикою Літопису природи, можуть бути використані в разі розроблення рекомендацій з лісовідновлення та лісорозведення у регіоні розміщення заповідника, а також, враховуючи декоративні властивості виду, в рекомендаціях садово-парковому господарству.

2. Дубові ліси в заказнику загальнодержавного значення "Дача Галілея"

"Дача Галілея" розташована на півдні Тернопільської області, де процеси взаємодії лісу і степу достатньо напружені. Безпосередньо вона знаходиться у верхній частині вододільного простору, що також ускладнює вологозабезпечення лісових екосистем. Насадження дачі створені шляхом посіву насіння дуба та ясена у середині XVII ст. на безлісній рівнині для захисту прилеглих населених пунктів як оборонно-засічна лінія проти набігів кочівників. У 1974 році дачі площею 1856 га надано статус заказника республіканського значення. У заказнику переважають високобонітетні насадження дуба звичайного (іноді з участю ясена звичайного), модрини європейської, акації білої та інших порід. Трапляються також деревостани горіха чорного та бархату амурського.

Однією з найцінніших порід в урочищах і в той же час найпроблемнішою у вирощуванні є дуб звичайний. Дубові насадження зростають переважно у свіжих, перехідних до вологих, грабових дібровах і судібровах на деградованих чорноземах та сірих лісових ґрунтах, в основному, за I бонітетом. У лісових насадженнях періодично спостерігається погіршення стану деревостанів дуба звичайного. Одна з таких хвиль припала на 1990-91 рр. З метою встановлення причин та розробки заходів для покращення їх стану у 1991 р. було проведено детальні дослідження з закладкою постійних пробних площ та рубкою модельних дерев, вивчення матеріалів ґрунтово-типологічного обстеження та лісозахисту. Можна відзначити, що погіршення стану деревостанів дуба звичайного, з одного боку, є відображенням сучасної тенденції до всихання насаджень дібров З іншого, у процесі досліджень виявлено ряд об'єктивних обставин, що обумовлюють цей процес та рекомендовано заходи щодо підвищення біологічної стійкості та продуктивності дубових деревостанів дачі "Галілея". Їх було викладено у доповідній записці Мінлісгоспу України, остаточні положення якої сформувалися під впливом акад. УЕАН П.С. Пастернака, котрий у свій час разом із авторами брав участь у проведенні досліджень

Існуючі зараз у дачі стиглі дубові насадження здебільшого насіннєвого походження, за винятком пристигаючих культур дуба, і є третьою генерацією від початково створених, що істотно знижує їх стійкість, оскільки дуб дуже чутливий до своїх екзометаболітів у ґрунті. До зниження стійкості лісових насаджень призводить також глибоке залягання ґрунтових вод (до 40 м) та будова ґрунтового профілю. Дослідженнями ґрунтів виявлено, що вони характеризуються важким механічним складом, досить часто трапляється оглеєння ґрунту на глибині 2,5-3 м, що припиняє низхідний рух води у весняний та осінній періоди, а висхідний по ґрунтових капілярах – у періоди посух. Такі особливості створюють незадовільний режим аерації та водного живлення. Розкопки кореневих систем свідчать про те, що в глибокі горизонти ґрунту проникає мало коріння, а значна його кількість передчасно відмирає.

Однією з причин погіршення стану дубових насаджень є кліматичні умови: загальне переважання кількості опадів над випаровуванням (відповідно 685 мм і 500 мм) з окремими посушливими періодами влітку, поєднання низьких зимових температур з весняним перезволоженням верхніх горизонтів ґрунту, які пересихають у літній період. Такий комплекс несприятливих факторів призводить до того, що дуб починає уражатися опеньком осіннім та збудником трахеомікозу. В ослаблених деревостанах дуба періодично виникають осередки масового розмноження шкідників-листогризів (зелена дубова листовійка, зимовий п'ядун, золотогуз). Цьому не могли запобігти широко застосовувані тут методи біологічної боротьби (розселення мурашників, розвішування штучних гнізд для приваблювання птахів, періодичне випускання в насадженнях комах-ентомофагів, тощо), надія на які спричиняла надто пізню обробку осередків шкідників хімічними засобами, або й повну відсутність останньої. Повторно відросле молоде листя дуба після об'їдання його комахами-листогризами досить інтенсивно уражається борошнистою росою.

Наведені фактори поряд із біологічними особливостями дуба (виняткова світлолюбність, рідкі врожайні роки, повільніший ніж в основних конкурентів ріст у молодому віці) та антропогенним впливом (забруднення атмосфери, підкислення атмосферних опадів, створення лісових культур посадкою) спричинили незадовільний стан деревостанів дуба у дачі. У 2001 р. проведено повторні обліки деревостанів на постійних пробних площах. Аналіз даних показує, що переважна частина деревостанів покращили свій стан, хоча у деяких продовжувались деградаційні процеси. Спостереження дають змогу зробити висновок, що поширення феноформ у межах усієї площі урочища майже рівномірне. Не виявлено також істотних відмінностей у розподілі дерев за категоріями стану залежно від феноформ, хоча можна помітити тенденцію до дещо кращого стану у насадженнях з переважанням пізньої феноформи.

За результатами аналізу ходу росту модельних дерев встановлено, що кульмінація поточного приросту у дубових деревостанах 85-110 річного віку, в основному, наступала у 50-річному віці. Інтенсивні рубки до затвердження заказника у 1974 році призвели до спрощення структури насаджень, зменшення тривалості стадій росту і розвитку, що також сприяло послабленню та всиханню дубових деревостанів.

Для одержання повної об'єктивної та своєчасної інформації щодо стану лісових екосистем та його поточних змін необхідні довгострокові систематичні моніторингові спостереження. У 1989 році було розпочато закладку мережі постійних ділянок моніторингу (прямокутна мережа 16×16 км) за методами, гармонізованими з ICP Forests. На території Тернопільщини починаючи з 1989 року на постійних ділянках моніторингу проводились спостереження за станом лісів. Основні показники, що визначались на ділянках моніторингу та є індикаторами стану лісів – дефоліація, дехромація та пошкодження дерев, їх всихання, а також загальна характеристика стану насаджень. Спостерігалося коливання стану насаджень, що пов'язувалось з погодними умовами, інтенсивністю розвитку комах-шкідників та іншими факторами. Однак, мережа не охоплювала достатньою мірою ліси області, а режим щорічних регулярних обстежень ділянок порушувався через недостатнє забезпечення діяльності з моніторингу ресурсами. З 2003 року на території Тернопільської області закладено нову мережу (5,12×5,12 км) моніторингу лісів і розпочато спостереження на ділянках силами спеціалістів Львівської експедиції ВО "Укрдержліспроект".

За даними спостережень місцевих органів лісового господарства, природоохоронців (ЕГО "Зелений світ") та моніторингу лісів у 2003 році спостерігалось масове розмноження комах-листогризів (переважно золотогуза). Внаслідок погодних аномалій 2001 – 2003 рр. ця комаха продемонструвала значний спалах чисельності і поширення у напрямку півдня Тернопільщини. Ним особливо масово було уражено кілька тисяч гектарів дубових деревостанів у лісових масивах Улашківського лісництва. За даними моніторингу середня інтенсивність пошкодження ентомошкідниками досягала більше 60 %, фітозахворюваннями – 15 %, рівень дефоліації становив – 10,5 %, а для дуба – 15,5 %, дехромація відповідно 21,7 % і 43,1 %.

У травні 2004 р. було проведено обробку насаджень хімічним інсектицидом "Димілін" – достатньо ефективним синтетичним засобом боротьби з шкідливими видами лускокрилих широкого спектру дії.

Проведена оцінка біоенергетичних параметрів показує, що потенційно однакові за продуктивністю 90-110-річні насіннєві деревостани дуба звичайного, характеризуються різними значеннями загального запасу фітомаси (Ме) і запасу вуглецю (Мс), а також показниками стійкості, які оцінюються за складом, повнотою і індексом стану. Між абсолютними значеннями інформаційного індексу видової різноманітності H(x), первинною продукцією (P) і коефіцієнтом корисної дії фотосинтезно активної радіації (ККД ФАР) існує тісна кореляційна залежність, що узгоджується із встановленими раніше закономірностями

У більшості ослаблених насаджень різниця між продуктивністю деревних ярусів і загальної фітомаси становить 0.3-1.9 %, а у всихаючих – 2.0-4.5 %. Оскільки нормативи динаміки оптимальних деревостанів культур дуба Лісостепу України за компонентами фітомаси розроблено раніше, отримані біоенергетичні показники, запасу вуглецю можуть бути використанні для розробки регіональних нормативів продуктивності природних насіневих насаджень.

Для підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень дібров дачі запропоновано такі заходи:

1) вилучати з обороту дубового господарства на 25-40 і більше років ті ділянки, де дуб ріс протягом 2-3-х поколінь (на цих ділянках можна створювати плантації швидкорослих деревних порід, які за вказаний період дають повний оберт господарства); за цей час екзометаболіти дуба в ґрунті повністю розкладуться і стійкість його істотно підвищиться;

2) перед створенням лісових культур дуба обов'язково перевіряти ґрунти лісокультурних ділянок на можливість оглеєння та не створювати штучних дубових насаджень при його достатньо виражених ознаках до глибини 3 м; при неврахуванні цього фактора існує висока ймовірність ураження майбутніх деревостанів опеньком осіннім;

3) замінити традиційний тут спосіб створення лісових культур – посадку, на посів, що для важких ґрунтів та складних гідрологічних умов дачі особливо актуально, адже необрізаний стрижневий корінь дуба здатний проникати на глибину 40 і більше метрів, забезпечуючи його стійкість при посухах; крім того, посів дуба забезпечує його вищу продуктивність;

4) під час створення лісових культур дуба застосовувати раціональні схеми змішування деревних порід відповідно до типів лісу та аллелопатичних зв'язків між породами (найкращими супутниками дуба в місцевих умовах є липа дрібнолиста, ясен звичайний, граб звичайний, клен гостролистий та явір);

5) для попередження спалахів шкідниківлистогризів застосовувати високоефективні бактеріальні препарати; здійснювати своєчасну хімічну боротьбу з шкідниками-листогризами в осередках їх найбільш масового розмноження з допомогою найменш токсичних хімічних препаратів – димілін і номолт;

6) підтримувати достатньо високу повноту та вертикальну зімкнутість дубових насаджень із наявністю в них другого ярусу;

7) своєчасно проводити вибіркові санітарні рубки з дотриманням санітарних вимог на тих ділянках, де дуб вражений стовбурними шкідниками та гнилями;

8) у насадженнях старше 70-80 років, які внаслідок своєрідних лісорослинних умов раніше досягли фізіологічного віку стиглості, де кількість дерев IV-V категорій стану перевищує норматив природного відпаду, проводити суцільні рубання з наступним своєчасним закультивуванням зрубів.

Отже, основними причиперіодичного погіршення стану дубових насаджень заказника "Дача Галілея" є комплекс несприятливих екологічних факторів (ґрунтово-гідрологічні умови, зміни клімату, періодичне масове розмноження шкідників тощо). Водночас при поєднанні сприятливих умов стан дубових насаджень може істотно покращуватись. Для підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень дібров дачі запропоновано комплекс лісогосподарських, лісозахисних та лісокультурних заходів.

3. Рослинність ділянки сомино Рівненського природного заповідника

Рівненський природний заповідник загальною площею 47 046,8 га розміщений у північній частині Рівненської області. Він складається з чотирьох великих ділянок – Білоозерської, Сомино, Сира Погоня та Переброди. Ділянка Сомино має загальну площу 10 852 га. Вона розміщена в Сарненському районі на північ від смт Клесів між селами Пугач, Томашгород, Карасин, 14 км на схід від м. Сарни. За лісовпорядкуальними даними на ділянці Сомино ліси займають 4245,9 га (39,1 %), болота – 6191,7 га (57,2 %), водойми – 111,5 га (1,0 %), у тому числі озеро Сомино площею 56 га.

Ботанічні дослідження болотного масиву Сомино проводили Т. Л. Андрієнко та О. І. Прядко в 1975, 1978, 1979, 2001−2004 рр. Результати частково висвітлені в статті Т. Л. Андрієнко та О. І. Прядко, у книзі Т. Л. Андрієнко та Ю. Р. Шеляга-Сосонка "Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны” (розділ "Участки Полесского биосферного заповедника”)

Болото Сомино складається з кількох урочищ, які різняться між собою як за характером рослинного покриву, так і за будовою шару торфу. Найбільшими з них є урочища Кремінне-Сехівське та Любиківське. Тут переважають найтиповіші для Українського Полісся ценози перехідних боліт – мезотрофні осоково-сфагнові болота з домінуванням Carex lasiocarpa і сфагнових мохів (Sphagnum fallax, S. centrale, S. palта деяких інших). Моховий покрив тут добре розвинений, має проективне покриття здебільшого 60−90 %, місцями суцільний. Значну роль у рослинному покриві масиву відіграють очеретяноосокові-сфагнові угруповання з домінуванням Phragmites australis, Carex lasiocarpa, Sphagnum fallax, S. palustre. Інколи домінує рідкісний вид Sphagnum platyphyllосоково-сфагнових та очеретяносфагнових угрупованнях виявлена низка рідкісних болотних видів – Scheuchzeria palustris, Drosera intermedia, Rhynchospora alba, Carex chordorhiza. У південно-східній частині болотного масиву Сомино в урочищі Дубовиця болото досягає найвищого рівня свого розвитку, вступає в оліготрофну стадію. Тут переважають сосново-березові ценози з покривом з домінуванням Eriophorum vaginatMenyanthes trifoliata зі Sphagnum magellanicS. cuspidatum. Тут як асектатори трапляються оліготрофні види – Andromeda polifolia, Oxycoccus palustris, Drosera rotundifolia. У центрі масиву розміщене озеро Сомино. У зв'язку із бідністю мінерального складу водна та прибережно-водна рослинність досить одноманітна. Переважають Phragmites australis, Schoenoplectus lacustris, окремі куртини утворюють Nymphaea candida, NlPotamogeton natans, Polygonum amphibium.

На підвищених ділянках поширені соснові ліси різного ступеня зволоження. Торфовий поклад болота неглибокий (до 1 м) і лише в південно-східній та південній частинах досягає 3 м; у таких місцях є сапропелевий прошарок. Поклад належить до двох типів – низинного й мішаного переходового. Нижній шар торфу очеретяний, що свідчить, разом із наявністю прошарку сапропелю, про утворення болотного масиву на місці стояння вод та їх поступового заростання. Ця робота базується в основному на описах Т. Л. Андрієнко та О. І. Прядко. Використано також декілька описів О. П. Чорноус. Наведено 72 геоботанічних описи рослинності ділянки Сомино, які репрезентують сім класів, 10 порядків, 12 союзів, 19 асоціацій.

Список виявлених синтаксонів має такий вигляд:

POTAMETEA Klika in Klika et Novak 1941;

POTAMETALIA W. Koch 1926;

Nymphaeion albae Oberd. 1957;

Potametum natantis Oberdorfer 1977;

KOELERIO-CORYNEPHORETEA CANESCENTIS Klika in Klika et Novak, 1941 (SEDOSCLERANTHETEA

Br.-Bl. 1955 em. Mull. 1961);

CORYNEPHORETALIA CANESCENTIS Klika 1934;

Corynephorion canescentis Klika 1931;

Spergulo vernalis-Corynephoretum (R.Tx. 1928) Libb. 1933;

Koelerion glaucae (Volk 1931) Klika 1935; − ? OXYCOCCO-SPHAGNETEA Br.-Bl. et R.Tx 1943;

SPHAGNETALIA MEDII Kastner et Flossner 1933;

Sphagnion medii Kastner et Flossner 1933;

Eriophoro vaginati-Sphagnetum recurvi Hueck 1925;

VACCINIO ULIGINOSI-PINETALIA SYLVESTRIS Passarge et Hofmann 1968 (Vaccinietalia uliginosi R.Tx. 1955);

Ledo-Pinion R.Tx. 1955;

Eriophoro-Pinetum sylvestris Hueck 1925 (incl. Ledo-Sphagnetum magellanici S1959, incl. Ledo-Pinetum R.Tx. 1955);

SCHEUCHZERIO-CARICETEA NIGRAE (Nordh. 1936) R.Tx. 1937;

SCHEUCHZERIETALIA PALUSTRIS Nordhagen 1936;

Rhynchosporion albae Koch 1926;

Sphagno-Rhynchosporetum albae Osvald 1923;

Caricion lasiocarpae Vanden Berghen in Lebral. 1949;

Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae Steffen 31;

Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae oxycoccetosum Passarge 1964;

Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae typicum;

Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae peucedanetosum Passarge 1964;

Sphagno fallacis-Caricetum rostratae Fries 1913;

Sphagno fallacis-Caricetum elatae Passarge 1999;

Sphagno fallacis-Phragmitetum Passarge 1999;

MENYANTHO TRIFOLIATAE-BETULETALIA PUBESCENTIS Grygora et al. 2005 (? SphagnoBetuletalia Lohmeyer et Tx. 1955);

Oxycocco-Betpubescentis Grygora et al. 2005 (? Betpubescentis Lohmeyer et Tx. ex Scamoni et Passarge 1959);

Menyantho trifoliati-Betuletum pubescentis Grygora et al. 2005 em. Onyshchenko 2006; PHRAGMITO-MAGNOCARICETEA Klika in Klika et Novak 1941;

PRAGMITETALIA W. Koch 1926;

Phragmition communis W. Koch 1926;

Phragmitetum communis (Gams 1927) Schmale 1939 s.l. (Typho angustifoliae-Phragmitetum australis (Koch 1926) Schaminee et al. 1995);

Scirpetum lacustris Schmale 1939 (Sparganio erecti-Schoenoplectetum lacustris Passarge 1999);

Zizanietum Akht. 1987;

MAGNOCARICETALIA Pign. 1953;

Magnocaricion elatae W. Koch 1926 − Caricetum rostratae Rubel 1912 (Galio palustris-Caricetum rostratae Passarge 1999);

ALNETEA GLUTINOSAE Br.-Bl. et R.Tx. 1943;

Alnetalia glutinosae R.Tx. 1937;

Alnion glutinosae (Malc. 1929) Mejer Drees 1936;

Sphagno squarrosi-Alnetum Sol-Gorn. 1975;

VACCINIO-PICEETEA Br.-Bl. 1939;

VACCINIO-PICEETALIA Br.-Bl. 1939;

Dicrano-Pinion Libb. 1933;

Cladonio-Pinetum Jurasek 1927;

Peucedano-PinetumMat. (1962) 1973;

Molinio-Pinetum (E. Schmid. 1936) em. Mat. (1973) 1981.

Клас Koelerio-Corynephoretea canescentis, до якого належать піщані луки, представлений двома асоціаціями , що займають незначну площу. Ас. Spergulo vernalis-Corynephoretum належить до союзу Corynephorion canescentis, що поширений переважно в північній частині Центральної Європи. Від типових описів асоціації наші описи відрізняються насамперед відсутністю Spergula morisonii (Spergula vernalis), однак цей вид на Поліссі трапляється, але має невисоку частоту трапляння. У монографії, присвяченій флористичній класифікації рослинності Поліського природного заповідника, аналогічні описи віднесені до ас. Helichryso-Jasionetum Libbert 1940.

Один з наявних описів належить до більш континентального союзу Koelerion glaякий включає псамофітні ценози менш кислих пісків. До рівня асоціації опис не ідентифіковано. У цьому описі домінує Calamagrostis epigeios. Оліготрофні болота (клас Oxycocco-Sphagnetea) займають невелику площу й представлені двома асоціаціями. Ас. Eriophoro-Pinetum sylvestris – це лісоболотні ценози з домінуванням Pinus sylvestris, інколи зі співдомінуванням Betula pubescens. Ас. Eriophoro vaginati-Sphagnetum recurvi – трав'яно-сфагнові болота з низькою участю пригніченої сосни. Угруповання класу Scheuchzerio-Caricetea nigrae займають близько 70% ділянки Сомино Рівненського природного заповідника. Клас представлений кількома асоціаціями, але за площею різко переважає ас. Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae. Це сфагново-осокові болота з домінуванням Carex lasiocarpa, нерідко є розріджений ярус Betula pubescens. Серед сфагнів як домінанти найчастіше трапляються Sphagnum magellanicum, Sphagnum fallax, Sphagnum cuspidatum, Sphagnum subsecundum. Асоціація неоднорідна за видовим складом. У її межах виділено три субасоціації: oxycoccetosum (диференційними є оліготрофні види класу Oxycocco-Sphagnetea), peucedanetosum (диференційними є евтрофні болотні види), typicum (можна розглядати як перехід між oxycoccetosum і peucedanetosum). Усі три субасоціації займають велику площу. Ас. Sphagno fallacis-Caricetum rostratae, Sphagno fallacis-Caricetum elatae, Sphagno fallacis-Phragmitetum мають видовий склад, близький до Sphagno fallacis-Caricetum lasiocarpae, і відрізняються переважно за домінантами. Вони дещо багатші на евтрофні види.

Ас. Sphagno-Rhynchosporetum albae займає більш зволожені ділянки болота. Характеризується домінуванням Rhynchospora alba і високою частотою трапляння Drosera intermedia. Ас. Menyantho trifoliati-Betuletum pubescentis Grygora et al. 2005 em. – мезотрофні лісові болота з домінуванням Betula pubescens. Асоціація вперше описана в монографії "Лісові болота Українського Полісся (походження, динаміка, класифікація)” Ми пропонується дещо ширше розуміння цієї асоціації, а саме включення до її складу асоціацій Sphagno magellanici-Betuletum Grygora et al. 2005 і Carici limosae-Betuletum pubescentis Grygora et al. 2005, іншими словами, союз на Поліссі розглядається як одна асоціація. Такий підхід більше відповідає класифікації трав'яних мезотрофних боліт. Так, в асоціації Sphagno-Caricetum lasiocarpae, виділеній значною мірою на підставі домінування одного виду осоки та сфагнових мохів (різних видів), виділяються в ранзі субасоціації фітоценони з хорошою представленістю оліготрофних або евтрофних видів. Із класу Vaccinio-Piceetea помічені лише угруповання союзу Dicrano-Pinion , який представлений на ділянці Сомино більшістю відомих для Західного Полісся асоціацій. Для лісів ас. CladonioPinetum ділянки Сомино характерна константна наявність, часто зі значним проективним покриттям Corynephorus canescens, що не є характерним для цієї асоціації в цілому. Це, імовірно, є наслідком того, що ці лишайникові ліси формуються значною мірою на місці існуючих тут раніше трав'яних псамофітних ценозів. Асоціація займає малу площу. Ас. Peucedano-Pinetum поширена на свіжих піщаних ґрунтах. Нерідко на ділянці Сомино трапляються вологі соснові ліси ас. Molinio-Pinetum. На ділянці Cомино немає ценозів Querco-Fagetea, Quercetea robori-petraeae та ряду інших класів, які поширені на Поліссі. За своєю рослинністю ділянка Сомино − яскраво виражена суто поліська територія, однак назвати типовою для Полісся її не можна через низьку репрезентативність для регіону, яка пов'язана з відсутністю ділянок із багатими ґрунтами й відповідних рослинних угруповань.

Використана література:

1. Бондаренко Т.В., Музика Т.М. Свидина в лісових культурах природного заповідника "Медобори" / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.10

2. Головашкін В.А., Пастернак В.П., Трентовський В.В., Лук'янець В.А., Болтенков Ю.О. Динаміка продуктивності та стійкість дубових насаджень заказника загальнодержавного значення "Дача Галілея" / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 Заповідна справа в Галичині, на Поділлі та Волині с.192-197

3. Онищенко В. А., Андрієнко Т. Л., Прядко О. І. Рослинність ділянки сомино Рівненського природного заповідника / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки РОЗДІЛ ІV. Ботаніка. 9, 2009





Реферат на тему: Флора заповідних територій Тернопільської та Рівненської обастей (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.