Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Флора заповідних територій Східного Полісся та Деснянсько-Старогутського національного природного парку (реферат)

Зміст

1. Синантропізація флори природно-заповідних територій Східного Полісся

2. Дослідження міксоміцетів лісових угруповань Деснянсько-Старогутського національного природного парку

Викоростана література

1. Синантропізація флори природно-заповідних територій Східного Полісся

Ступінь синантропізації, насамперед адвентизації, флори природно-заповідних територій (ПЗТ) є показником потенційної загрози видам, що визначають флористичну унікальність заповідної території. Дослідження синантропної флори конкретних охоронюваних територій дає можливість накреслювати шляхи оптимізації їх заповідного режиму. Аналізуючи літературу, присвячену адвентивній флорі природно-заповідних територій, С.М. Панченко (20056) підсумовує, що кількість занесених рослин визначається історією землекористування до створенння заповідного об'єкта. На нашу думку, не виключене поповнення флори ПЗТ синантропними видами рослин, насамперед адвентивними, і під час її функціонування.

Флора судинних рослин Східного Полісся, що охоплює лівобережжя Дніпра у межах України, Білорусії та Росії (Маринич, 1963), за нашими даними нараховує 1313 видів, з яких 466 є синантропними. На ПЗТ регіону представлено 863 види судинних рослин, з яких 38,93% є синантропними. Показник синантропізації флори ПЗТ Східного Полісся дещо перевищує відсоток синантропних елементів флори регіону у цілому

Серед великих за площею ПЗТ Східного Полісся найвищий відсоток синантропних елементів флори (45,15%) є у Мезинському НПП, що займає площу 31035,2 га. Цей показник дещо нижчий (44,35%) для НПП "Деснянсько-Старогутський", який має площу 16215,1 га (Панченко, 20056); а для РЛП "Міжрічинський" 29,9% (за нашими даними). Відсоток синантропних елементів флори у державному природному біосферному заповіднику "Брянський ліс" майже втричі менший у порівнянні з нацональними природними парками і становить лише 15,68% (за нашими підрахунками). Такі відмінності за показником синантропного елементу флори перш за все пов'язані з різним співвідношенням площ, зайнятих природною рослинністю, та земель сільськогосподарського призначення (насемперед ріллі та перелогів). Дані про співвідношення площ земель, що входять до природнозаповідних територій регіону, наведені у працях Т. Л. Андрієнко та Ю.Р. Шеляга-Сосонка (1983), Ю.П. Федотова (1997), С.М. Панченка (20056) та "Проекті..." (2003), ми звели у табл. 2.

Відсоток синантропних видів флори на невеликих за площею територіях і об'єктах природно-заповідного фонду Східного Полісся, загальна площа яких близько 145 тис. га, становить 20,02%. Відсутність синантропних видів спостерігаємо на небагатьох охоронюваних територіях, зокрема у ландшафтних заказниках "Деснянсько-Жеренський", "Колодезь", "Нерусо-Севний", "Болото Рижуха", "Княжна", "Будимля" (Брянська обл.), мезотрофних та мезоевтрофних ділянках, включених до гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Болото Мох", місцевого значення "Гало", пам'ятки природи загальнодержавного значення "Болото Гальський мох" (Чернігівська обл.). Найвищий показник синантропізації флори (22,5%) у ландшафтному заказнику загальнодержавного значення "Замглай", значні площі якого у минулому використовувались для добування торфу.

На відміну від флори Східного Полісся на ПЗТ регіону має місце переважання апофітної фракціїї синантропної флори над адвентивною. Перша сформувалася головним чином за рахунок лучних видів (31%). Найпоширенішими видами ПЗТ Східного Полісся, з первинним місцезростанням на луках, є евапофіти Equisetum arvense L., Carex hirta L., Elytrigia repens (L.) Nevski, Taraxacum officinale Wigg., геміапофіти Lolium perene L., Heracleum sibiricum L., Pastinaca sylvestris Mill., Leontodon autumnalis L., Vicia cracca L., V. sepium L., Plantago lanceolata L., Rumex confertus Willd., Agrimonia eupatoria L., Potentilla reptans L., випадкові апофіти Cynosurus cristatus L., Poa angustifolia L., Poa compressa L., Crepis biennis L., Cerastium arvense L., Trifolium fragiferum L., Glechoma hederacea L.

Участь лісових видів серед аборигенних видів синантропної флори ПЗТ регіону становить 16%, з яких найчастіше трапляються у листяних лісах Aegopodium podagraria L., Alsine media L., Alliaria petiolata (M. Beib.) Cavara & Grande, Ficaria verna Huds, Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm., у хвойних та мішаних Gnaphalium sylvaticum L., Galeopsis tetrahit L., Rubus idaeus L., Sambucus racemosa L., всіх типах лісів Geranium robertianum L., Chelidonium majus L., Geum urbanum L., Lapsana communis L., Urtica dioica L., Humulus lupulus L.

З високою частотою на ПЗТ регіону, насамперед у гідрологічних заказниках, трапляються прибережні та болотні види Bidens tripartita L., Potentilla anserina L., Lycopus europaeus L., Lycopus exaltatus L.f. Відсоток апофітів з первинним прибережним типом місцезростання становитьть 14%.

Апофіти ПЗТ з первинним місцезростанням на пісках становлять 12%. Найчастіше трапляються геміапофіти Trifolium campestre Schreb., Berteroa incana (L.) DC., Verbascum thapsus L. та евапофіти Rumex acetosella L., Artemisia scoparia Waldst.& Kit., Echium vulgare L., Potentilla argentea L.

Представленість узлісно-заростевих видів на ПЗТ Східного Полісся становить близько 10%. Серед них найбільш поширеними на ПЗТ є випадкові апофіти Hypericum perforatum L., Chamaerion angustifolium (L.) Holub., геміапофіти Melandrium album (Mill.) Garcke, евапофіти Verbascum lychnitis L., Lavatera thuringiaca L., Galium aparine L. Участь апофітів з іншими типами первинного місцезростання становить менше 5% кожного.

З видів адвентивної фракції на ПЗТ Східного Полісся переважають (у незначній кількості) археофіти. За походженням серед них більшість є давньосередземноморськими (середземноморського, середземноморсько-ірано-туранського та ірано-туранського походження) видами. За ступенем натуралізаціїї серед адвентивних видів, виявлених на ПЗТ, переважають епекофіти. їх частка коливається у межах 52-73 %. У природних та напівприродних угрупованнях ПЗТ натуралізувалося близько 10 % адвентивних видів.

На ПЗТ Східного Полісся археофіти здебільшого поширені за межами заповідних зон національних природних парків "Мезинський", "Деснянсько-Старогутський" та РЛП "Міжрічинський" на антропогенних місцезростаннях. У межах невеликих за площею ПЗТ на антропогенно трансформованих сухих схилах та узліссях в ценозах класів Agropyretea repentis Oberdorfer, Th.Mtiller et Gors 1967, Artemisietea vulgaris Lohmeyer, Preising et R.Tx. in R.Tx. 1950 та союзу Sisymbrion officinalis R.Tx., Lohmeyer, Preising 1950 ми відмічали археофіти середземноморського (Anthemis cotula L., Cynoglossum officinale L., Sisymbrium officinale (L.) Scop.), ірано-туранського (Artemisia absinthium L., Thlaspi arvense L.) та середземноморсько-ірано-туранського (Myosotis arvensis (L.) Hill) походження.

Антропогенно трансформовані лісові ділянки класу Robinietea Jurko ex Hadaи et Sofron 1980 в заповідних урочищах "Бирине", "Корюківський лісопарк", "Урочище Макошине", ботанічних та лісових заказниках "Німцево", "Лосківський", місцезростання археофітів ірано-туранського походження Lamium album L., середземноморського Galeopsis ladanum L., середземноморсько-ірано-туранського походження Ballota nigra L. Середземноморський вид Scleranthus annus L. відзначається високою частотою трапляння у сухих середньовікових соснових лісах союзу Dicrano-Pinion Libbert 1933 та піщаних узліссях класу Koelerio glaucae-Corynephoretea canescentis Klika in Klika et Novak 1941 у заповідному урочищі "Нова Зимниця", лісовому заказнику "Розумовська дача". Зрідка у цих умовах ми знаходили Spergula arvensis L. На узліссях в угупованнях союзу Geranion sanguinei R.Tx. in Th. Mtiller 1962 трапляється Viola arvensis Murray., класу Epilobietea angustifolii R.Tx. et Preising 1950 Galeopsis ladanum L., Anchusa officinalis L. (заповідні урочища "Стольненське", "Урочище Макошине", заказники "Любецький масив", "Олешнянська дача", "Орликівський", "Калино-Дубицька дача", "Гладомирівка"), Galio-Urticetea Passarge ex Kopecky Conium maculatum L., Lactuca serriola L.(заповідні урочища "Вороб'ївське", "Голеньове", заказники "Урочище Кути", "Спаський", "Боровицька дача").

У заказниках "Путивський" (ботанічний загальнодержавного значення), "Задеснянський" (ландшафтний місцевого значення) на лучно-болотних ділянках, які періодично підтоплюються та обводнюються в угрупованнях порядку Agrostietalia stoloniferae Oberdorfer in Oberdorfer et al. 1967 трапляються Carduus acanthoides L., Althaea officinalis L. У справжньолучних угрупованнях порядку Arrhenatheretalia Pawlowski 1928 та в ценозах остепнених лук порядку Poo-Agrostietalia vinealis Shelyag-Sosonko, V. Solomakha et Sipaylova 1985 на території біологічного заказника республіканського значення "Дніпро-Созький" (Гомельська обл.) з високою частотою трапляється Vicia tetrasperma (L.) Schreb.

Прибережні угруповання літніх однорічників Bidentetea tripartiti R.Tx., Lohmeyer et Preising 1950 у гідрологічних заказниках "Панська лоза", "Комарове", "Буда-Вороб'ївський", "Чумакові кар'єри", "Ревна", "Білоуський", ландшафтному заказнику "Черемошне"місцезростання археофіта ірано-туранського походження Atriplex sagittata Borkh. Acorus calamus L., археофіт південно та південно-східноазійського походження, має високу частоту трапляння в оголошених гідрологічними заказниками місцевого значення евтрофних болотних масивах, де переважають угруповання союзу Phragmition communis W. Koch 1926.

Серед кенофітів на ПЗТ Східного Полісся переважають види північноамериканського походження, які у порівняння з давньосередземноморськими, як зазначає В.В. Протопопова (1991), мають ширшу амплітуду адаптації. Маючи екологічну спорідненість з видами природної флори регіону, вони частіше входять до складу рослинних угруповань не лише антропогенно порушених екотопів, а й природних.

На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду Східного Полісся угруповання класу VaccinioPiceetea Br.-Bl. 1939 та Pulsatillo-Pinetea sylvestris Oberd. 1992 є місцезростаннями лісових інтродуцентів північноамериканського походження Pinus banksiana Lamb. (самовідновлюється у РЛП "Міжрічинський"), Pinus strobus L. (самовідновлюється у НПП "Деснянсько-Старогутський"), Robinia pseudoacacia L. (самовідновлюється повсюдно) та центральноєвропейського походження Amelanchier ovalis Medik. (самовідновлюється повсюдно).

З адвентивних рослин, що укорінюються у соснові ліси ПЗТ, найбільшу інвазійну спроможність має Robiniapseudoacacia, домінування якої у деревному ярусі призводить до того, що з трав'яного ярусу випадають бореальні, а значного поширення набувають бур'янові види (Chelidonium majus L., Geum urbanum L., Geranium robertianum L., Galeopsis tetrahit L.).

У низці лісових та ботанічних заказників у ценозах класу Querco-Fagetea Br.-Bl. et Vlieger 1937 виявлені Acer negundo L., союзу Alnion incanae Pawlowski 1928 Epilobium adenocaulon Hausskn. Кенофіти північноамерикаського (Lupinus polyphyllus Lindl.) та середземноморського (Saponaria officinalis L.) походження часто виявляли в узлісних угрупованнях союзу Geranion sanguinei R.Tx. in Th. Mtiller 1962. На ділянках лучних ценозів класу Molinio-Arrhenatheretea R.Tx. 1937 трапляється Juncus tenuis Willd заказниках республіканського значення "Дніпро-Созький" (біологічний), загальнодержавного значення "Брецький" та "Путивський" (ботанічні), "Замглай"(ландшафтний).

Elodea canadensis Michx. є звичайним видом у водних угрупованнях класів Lemnetea minoris R.Tx. 1955 та Potametea Klika in Klika et Novak 1941 у багатьох гідрологічних заказниках. Локальне поширення у заказнику "Замглай" в угрупованнях Bidentetea tripartiti R.Tx., Lohmeyer et Preising 1950 мають Bidens frondosa L. та Echinocystis lobata (Michx) Torr. & A.Gray.

У трав'янистих угрупованнях на ПЗТ найбільшу інвазійну активність виявляють види північноамериканського походження агріофіт Conyza canadensis (L.) Cronq., епекофіти Oenothera rubricaulis Klebahn. та Lepidium densiflorum Schrad., агріо-епекофіти Phalacroloma annuum (L.) Dumort. та Phalacroloma septentrionale (Fernald & Wiegand) Tzvelev.

Підводячи підсумки досліджень інвазійної спроможності Conyza canadensis на території НПП "Деснянсько-Старогутський" С.М. Панченко (2005а) зазначає, що цей вид домінує на перелогах та в посівах сільськогосподарських культур, є численним на збитих пасовищах, вкорінюється у природних угрупованнях остепнених лук у заплавах річок, на узліссях сухих соснових лісів. Поширюється також у заплавах річок, де знаходить придатні місцезростання на піщаному алювії та відкладах сміття після повені.

За результатами наших досліджень, проведених у РЛП "Міжрічинський", на цій ПЗТ поширення північноамериканських кенофітів Oenothera rubricaulis та Lepidium densiflorum має характер експансії. Ці види опановують піщані перелоги та узлісся сухих соснових лісів класу Koelerio glaucae-Corynephoretea canescentis Klika in Klika et Novak 1941), тапляються в угрупованнях порядку Cladonio-Vaccinietalia Kielland-Lund 1967. Поширення Oenothera biennis L. на ПЗТ Східного Полісся не має експансійного характеру. Найбільші популяції виду на охоронюваних територіях регіону виявлені у комплексній пам'ятці природи загальнодержавного значення "Урочище Гулине" та ботанічному заказнику "Миклашевщина".

Серед адвентивних видів рослин на ПЗТ найбільшого фітоценотичного успіху, досягнув занесений у XIX ст. кенофіт центральноазійського походження Impatiens parviflora DC., спричиняючи значну адвентизацію природних флорокомплексів, сформованих в угрупованнях класу Querco-Fagetea Br.-Bl. et Vlieger 1937. у південній частині Східного Полісся (ботанічні заказники загальнодержавного значення "Середовщина", місцевого значення "Пасіка-1", "Селецьке", "Маліїве", "Ведильцівське", "Олишівський", "Чемерський", ландшафтні заказники місцевого значення "Макошинський", "Бігацький ліс", "Мезинська Швейцарія", заповідні урочища "Волноша", "Наумівський ліс", "Вороб'ївське").

У загальнозоологічному заказнику загальнодержавного значення "Комаретський" має місце локальне поширення євросибірського кенофіту Petasites spurius (Retz.) Rchb. На ПЗТ у заплаві Десни по берегах, на піщаному алювії часто трапляється Xanthium albinum (Widder) H. Scholz, кенофіт середньоєвропейського походження.

На ПЗТ серед кенофітів в природних угрупованнях ми не виявили Galinsoga parviflora Cav., G. urticifolia (Kunth) Benth., Lepidotheca suaveolens (Pursh) Nutt. їх місцезростання господарські зони НПП та РЛП (поля, перелоги, пасовища, узбіччя доріг, смітники тощо).

Найбільша кількість деревних інтродуцентів, переважно північноамериканського (Robinia pseudoacacia, Rhus typhina L., Amorpha fruticosa L., Quercus rubra L., Padus serotina (Ehrh.) Ag., Physocarpus opulifolius (L.) Maxim., Parthenocissus quinquefolia (L.) Planch.) та далекосхідного (Juglans mandshurica Maxim., Rosa rugosa Thunb., Sorbaria sorbifolia (L.) A.Braun, Phellodendron amurense Rupr., Vitis amurensis Rupr.) походження виявлена у лісовому заказнику "Ялівщина", заповідному урочищі "Базарщина" та парках-пам'ятках садово-паркового мистецтва, зокрема "Ваганицький парк", "Парк ім. Т.Г. Шевченка", "Панський парк", "Стольненський парк" та ін. Колонофіти самовідновлюються.

Слід відзначити, що в межах урбанозон на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду по берегах водойм, боліт, серед чагарників, а також заказниках "Макошинський" та "Буда-Вороб'ївський" по краях вільшняків ми спостерігали експансійне поширення північноамериканського виду Impatiens grandulifera Royle. Появу кенофіта південно-східноазійського походження Thladiantha dubia Bunge на заповідних об'єктах у південній околиці м. Чернігова.

У складі синантропного елемента флори регіону на території НПП "Деснянсько-Старогутський" виявлено новий для флори України кенофіт азійського походження Axyris amaranthoides L. (Панченко, Мосякін, 2005).

Отже, відсоток синантропних видів у флорі ПЗТ Східного Полісся перевищує цей показник для регіону в цілому. Високий рівень синантропізації флори ПЗТ утримується, головним чином, за рахунок НПП "Мезинський" та "Деснянсько-Старогутський", що включають значні площі земель сільськогосподарського використання. Показник синантропізації флори невеликих за площею охоронюваних територій удвічи менший. Найнижчий рівень синантропізації, насамперед адвентизації, флори на ПЗТ Нерусо-Деснянського Полісся. Цьому сприяє добра збереженість природних ландшафтів та дотримання заповідного режиму.

Найвищу інвазійну активність у межах ПЗТ Східного Полісся виявляють Robinia pseudoacacia, Conyza canadensis, Oenothera rubricaulis, Lepidium densiflorum, Impatiens parviflora. Експансії Robinia pseudoacacia та Impatiens parviflora створюють загрозу для аборигенної флори ПЗТ, насамперед її раритетного компоненту.

2. Дослідження міксоміцетів лісових угруповань Деснянсько-Старогутського національного природного парку

Національний природний парк "Деснянсько-Старогутський" (НППДС) розташований на крайньому сході Українського Полісся. Він був заснований в лютому 1999 р. на території Середино-Будського району Сумської області для охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів долини р. Десни та Старогутської ділянки Брянських лісів. Площа парку складає 16 215,1 га. Згідно з фізико-географічним районуванням України територія НППДС входить до складу Придеснянського (Шосткінського) фізико-географічного району, який виділяється в межах Новгород-Сіверської області (Фізико-географическое районирование..., 1968). За концепцією геоботанічного районування України територія парку входить до Шосткінського району соснових лісів зеленомохових Чернігівсько-Новгород-Сіверського (Східнополіського) округу Поліської підпровінції Східноєвропейської провінції зони широколистяних лісів (Геоботанічне районування..., 1977). Ліси у парку займають 52,9% площі, лучні угруповання 33%, ще 4,5% знаходяться під ріллею та перелогами, 4,1% зайнято болотами, 2% пісками, торфорозробками і лісосмугами. Решта землі під населеними пунктами, виробничими будівлями, шляхами (Панченко, 2005).

Територія парку складається з двох ділянок Старогутської та Придеснянської, які відрізняються особливостями ландшафту і рослинності. Старогутська ділянка являє собою суцільний, витягнутий із заходу на схід лісовий масив на зандрових та моренозандрових ландшафтах. Ліси НППДС сконцентровані саме на цій ділянці, де вони обіймають майже 80% території. Домінують тут середньовікові соснові насадження, які займають 65% лісопокритої площі. Досить поширеними є березові та березово-соснові ліси. Ялинові, вільхові та дубово-соснові ліси представлені невеликими ділянками; ще рідше трапляються ліси з переважанням дуба та ясена.

Зовсім інший характер рослинності притаманний Придеснянській ділянці НППДС. Саме тут зосереджена лучна рослинність парку, приурочена до заплави р. Десни. Домінують на цій ділянці заболочені луки з Alopecurus pratensis L., Phalaroides arundinacea (L.) Rausch, Carex acuta L. тощо. Трапляються також справжні торф'янисті луки, а в пониженнях рельєфу спостерігаються мезота оліготрофні болота. Щодо лісів, то вони переважно представлені невеличкими перелісками або смугами вздовж р. Десни. Як лісоутворюючі породи на терасах домінують молоді та середньовікові культури сосни звичайної; у пониженнях вздовж борової тераси угруповання вільхи, а в заплаві осики, дубу, ясена тощо. Лише в центральній частині найбільших лісових масивів утворюються сфагнові болота, оточені угрупованнями берези та ялини європейської.

Різноманітна лісова рослинність НППДС щорічно забезпечує надходження у екосистему значної кількості мертвої органічної речовини, у тому числі різних фракцій деревини та листового опаду, які є сприятливими субстратами для розвитку грибоподібних організмів класу Myxomycetes. Дослідження міксоміцетів НППДС було розпочато у вересні 2003 р. на території Старогутськоro лісового масиву.

Внаслідок камерального опрацювання перших зборів було виявлено 21 вид цих організмів, серед яких домінували представники родин Didymiaceae (6 видів) та Trichiaceae (5 видів). За результатами проведеного дослідження була відзначена необхідність повторних мікологічних обстежень парку, які б дозволили розширити відомості про видовий склад міксоміцетів (Дудка, Кривомаз, 2005, 2006). Таке обстеження було здійснено під час експедиції, проведеної до НППДС авторами статті у вересні 2008 р. Цього разу збір матеріалу здійснювався на обох ділянках НППДС повторно на Старогутській, і вперше на Придеснянській. В природних біотопах зразки зі спорофорами міксоміцетів відбирали з мертвої деревини (сухостійні та валіжні дерева, пні, корчі, окремі шматки деревини різного ступеня розкладу), кори живих і мертвих дерев, опалого гілля та листя, живих таломів мохоподібних тощо. Окрім цього, для поповнення даних про видову різноманітність міксоміцетів парку вперше були враховані види, виділені в лабораторії методом вологої камери. В результаті опрацювання матеріалів експедиції 2008 р. список міксоміцетів НППДС збільшився на 26 видів. Тож, на даному етапі у складі біоти парку відомо 47 видів та 1 форма міксоміцетів.

Таксономічний аналіз наведеного списку свідчить про приналежність виявлених у парку міксоміцетів до 2 класів, 5 порядків, 8 родин та 22 родів. Абсолютно домінуючим є клас Myxomycetes (46 з 47 знайдених видів), оскільки другий клас, Ceratiomyxomycetes, у межах помірної зони взагалі представлений єдиним видом Ceratiomyxafruticulosa (порядок Ceratiomyxales, родина Ceratiomyxaceae), що його було знайдено у парку. Серед інших 4 порядків за кількістю виявлених видів переважає Trichiales, представлений 16 видами. Несуттєво поступається йому порядок Physarales, репрезентований тут 14 видами та 1 формою. З двох інших порядків, Stemonitales та Liceales, вдалося зібрати практично вдвічі менше видів міксоміцетів (8 з кожного). Серед родин у НППДС домінували Trichiaceae (16 видів), меншу кількість видів було виявлено з родин Stemonitidaceae (8) та Physaraceae (7). Нарешті, серед родів найбільшою видовою різноманітністю у парку відзначились Trichia (6) та Didymium (5). Роди Arcyria та Stemonitis нараховували в НППДС по 4 види кожний, рід Fuligo 3 види й одну форму. Інші 18 родів представлені у НППДС 1-2 видами. Нарешті, серед видів міксоміцетів найбільш масового розвитку у період дослідження набули Didymium melanospermum, Leocarpus fragilis та Licea variabilis , спороношення яких в окремих ділянках парку траплялися буквально на кожному кроці.

З 47 видів і 1 форми міксоміцетів, зібраних на території НППДС, 2 виявилися новими для України, 13 видів та 1 форма вперше відмічені для поліської зони України, а 18 для Лівобережного Полісся (див. табл. 1). Особливої уваги заслуговують нові для України види, тож надаємо тут обгрунтування їх ідентифікації.

Collaria cf. rubens (Lister) Nann.-Bremek.

Цей вид довелося визначати за досить старим, зібраним у природі зразком, стан якого не дозволив виявити у повній мірі структуру капіліцію, зокрема простежити прикріплення ниток капіліцію до перидіального комірця. Водночас, на зібраному матеріалі у повній мірі спостерігалася специфіка будови капіліцію, що складається з прямих або дрібнозвивистих ниток з меланізованими кінчиками, які майже не утворюють анастомозів. Наявність червонувато-коричневого комірця на ніжці також вказувала на приналежність зразка безпосередньо до C. rubens. Параметри спор також відповідали саме цьому виду. Слід, однак, зазначити, що в НППДС міксоміцет був виявлений на поваленому стовбурі сосни звичайної, хоча типовим субстратом C. rubens є листова підстилка. З огляду на стан зразка і невідповідність субстрату наводимо цей вид як Collaria cf. rubens.

Oligonema aurantium Nann.-Bremek.

Приналежність зразка до роду Oligonema Rostaf. не викликала сумнівів через наявність у спорофорах типового "олігонемового" капіліцію, що складається з коротких, майже нерозгалужених ниток. Проведене дослідження скульптури спор засвідчило відсутність на їх поверхні крупнокомірчастої сітки. Це притаманно спорам лише двох видів роду O. aurantium та O. fulvum Morgan. Наш матеріал має жовтогаряче забарвлення спорангіїв , що формально свідчило про приналежність до O. aurantium, оскільки у O. fulvum спорангії коричневі. Проте з'ясувалося, що для останнього виду описані також і жовті форми (Nannenga-Bremekamp, 1991). До того ж, в більшості описів O. aurantium орнаментація спор подається як дрібносітчаста, тоді як в нашому матеріалі вона виглядає як бородавчаста, чим нагадує O. fulvum . Втім, O. aurantium може мати й бородавчасті спори (Mitchell, 2002), хоча в жодному з ключів для визначення це не відображено. Тож, ані колір спорангіїв, ані орнаментація спор не дозволили однозначно ідентифікувати матеріал. Вирішальну роль у віднесенні нашого зразка до O. aurantium відіграли будова і розміри капіліцію. Його елатери були орнаментовані тонкими спіралями , а їх середній діаметр досягає 4,5 мкм, що відповідає лише діагнозу O. aurantium, оскільки в O. fulvum капіліцій майже гладкий, а середній діаметр ниток не перевищує 3 мкм.

Серед видів, нових для поліської зони, також є декілька досить рідкісних та маловідомих. До таких видів слід віднести Badhamia melanospora (=B. gracilis (T. Macbr.) T. Macbr.), яку, окрім НППДС (Лівобережне Полісся), в Україні було знайдено лише у Харківському Лісостепу, на території НПП "Гомільшанські ліси" (Леонтьев, 2006). Досить рідкісним є також Arcyodes incarnata (рис. 7-8), виявлений в Україні до нашої знахідки тільки з двох місцезнаходжень у Правобережному Лісостепу (Ячевский, 1907) та на Південному березі Криму (Новожилов, 1988). До маловідомих в Україні належить Didymium bahiense, який тричі був виявлений методом вологої камери зі зразків різних рослинних рештків, зібраних у Харківському Лісостепу (Leontyev et al., 2008). Слід зазначити, що серед нових для поліської зони України видів міксоміцетів, виявлених у НППДС, є ще один вид роду Didymium, ідентифікований як D. iridis. Цей вид є досить поліморфним і зараз вважається видовим комплексом (Clark, Mires, 1999), до якого, серед інших, належить D. bahiense. Проте зразок, ідентифікований як D. iridis, відповідає "вузькій" концепції цього виду, що визнається Б. Інгом (Ing, 1999), тож ми вважаємо доцільним навести його саме під цією назвою.

Беручи до уваги істотну різницю ландшафтів і рослинності двох ділянок НППДС, варто проаналізувати принаймні чисельний розподіл локальної біоти міксоміцетів між двома основними частипарку. В лісах Старогутської ділянки, котрі, як зазначено вище, були обстежені двічі восени 2003 р. та 2008 р. виявлено 32 види (20 видів у 2003 р. і 15 у 2008-му), тоді як на території Придеснянської ділянки, де збір матеріалу проводився лише восени 2008 р., знайдено 31 вид, тобто майже ту ж саму кількість (і майже вдвічі більше, ніж на Старогутській ділянці цього ж року). Спільними для обох ділянок виявилися 15 видів, серед яких 8 були знайдені як у 2003, так і у 2008 р.: Arcyriapomiformis, Ceratiomyxa fruticulosa, Cribraria rufa, Didymium melanospermum, D. nigripes, Licea variabilis, Physarum album та Trichia varia. Усі інші види міксоміцетів виявилися специфічними для кожної з досліджених ділянок НППДС: 17 для Старогутської частини і 16 для Придеснянської. Наведені дані дозволили визначити рівень флористичної подібності досліджених локальних біот. Обчислення показали, що значення коефіцієнта Сьоренсена-4екановського при порівнянні видового складу Придеснянської і Старогутської ділянок склало 0,51. Це свідчить про досить низький рівень подібності між порівнюваними біотами, що є дещо незвичним з огляду на безпосередню близькість їх розташування. Цьому може бути кілька причин. По-перше, лісові фітоценози у вигляді суцільних масивів, притаманні Старогутській ділянці НППДС, створюють своєрідні екологічні умови, а саме відповідний рівень вологості, аерації, затінення. У Придеснянській частині парку окремі лісові масиви займають значно меншу площу, що може позначатися на їх мікрокліматі і, відповідно, на видовому складі міксоміцетів. Другим фактором, що може суттєво впливати на розповсюдження окремих видів міксоміцетів, є склад лісоутворюючих рослин.

Найбільша кількість видів міксоміцетів (22; 49,1 % від загального їх числа) на досліджуваній територій пов'язана з субстратами, похідними від Pinus sylvestris, що домінує в лісових угрупованнях обох ділянок парку. Виключно з цією рослиною асоційовано 12 видів (54,5% від кількості знайдених на сосні). Найчастіше міксоміцети розвивались на деревині (20; 43,5%), значно рідше на корі, опаді та отпаді сосни.

Суттєво біднішим виявився видовий склад міксоміцетів, асоційованих з іншою хвойною рослиною, Picea abies (8; 17,7%), окремі насадження якої були досліджені у Придеснянській частині парку. Три види Arcyria obvelata, Lycogala exiguum та Physarum album були знайдені лише на ялині. Проте слід зауважити, що жоден з цих видів не є спеціалізованим до розвитку на хвойній деревині, тож їх знахідка на цьому субстраті не може свідчити про наявність в умовах ННПДС комплексу видів, строго асоційованих з P. abies.

Слід окремо зауважити, що на території Старогутської ділянки у двох кварталах збереглося 100-річне насадження Pinus strobus, яке було обстежене лише у 2003 р. На деревині, опалих гілочках і корі цього дерева було виявлено 4 види міксоміцетів, 3 з яких (Badhamia melanospora, Didymium minus та Trichia botrytis) не були відмічені у парку на субстратах з сосни звичайної.

Серед широколистяних дерев найбільшою різноманітністю асоційованих міксоміцетів відрізнялася Betula pendula (16 видів; 34,7%). Ліси за участю берези поступаються у парку хіба що сосновим лісам, і займають чималі ділянки: чисті березняки складають 19%, березово-соснові ліси 9% лісопокритої площі НППДС. В отпаді та опаді цих лісів завжди наявна достатня кількість субстратів, придатних для розвитку міксоміцетів. Лише біля половини видів, асоційованих з березою, розвивається у парку на деревині (10 видів, 62,5%), решта трапляється на корі, опалих гілочках та листі цієї рослини. Виключно з березою асоційовано 7 видів (43,8% від кількості знайдених на березі).

Значно меншою кількістю видів міксоміцетів характеризуються субстрати, утворені іншими видами широколистяних дерев, представленими у парку нечисленними вкрапленнями у вищезгаданих лісових угрупованнях. До таких рослин належать Populus tremula, на якій знайдено 5 видів міксоміцетів (10,9%), а також Fraxinus excelsior (4; 8,7%), Quercus robur (3; 8,8%), Salix alba (2; 4,3%) та Alnus glutinosa (1; 2,2%). Деякі міксоміцети траплялися виключно на субстратах, похідних від цих рослин. Так, Arcyria minuta та Stemonitis smithii знайдені лише на деревині ясена, Pericaena corticalis лише на корі Salix alba, Arcyria incarnata та Trichia varia відповідно на опалому гіллі та деревині осики, Oligonema aurantium на деревині дуба тощо.

Види, що розвивалися на субстратах, похідних від деревних рослин, найчастіше плодоносили на деревині (36 вид; 78,3%). Переважна більшість цих видів (31; 86,1%) облігатно асоційовані з цим типом субстрату. Значно меншу кількість видів було знайдено на листовому опаді (6; 13,0%), корі мертвих дерев та опалому гіллі (по 5; 10,9%) а також на корі живих дерев (4; 8,7%).

Окрему субстратну групу становлять види міксоміцетів з субстратів, не пов'язаних з деревними рослинами. Так, виключно на відмерлих трав'янистих рослинах був знайдений Didymium difforme, що утворював спорофори в умовах вологої камери на листі конвалії та невизначеної рослини з родини Lamiaceae, а також Mucilago crustacea, відмічений на рештках злаку. На живих трав'янистих рослинах траплявся лише Didymium melanospermum, але цей вид, проявивши значну субстратну пластичність, також плодоносив на корі, опалому гіллі і листі дерев, й навіть на мертвій деревині. Нарешті, лише 4 види міксоміцетів були знайдені на мохоподібних, причому жоден з них не був облігатно пов'язаний з цим субстратом. Це викликає подив, оскільки моховий покрив у лісах НППДС є дуже добре розвиненим.

Наведений вище аналіз свідчить про наявність різного рівня "вірності" видів міксоміцетів, тобто їх обов'язкової приналежності до певного субстрату. На субстратах, утворених лише однією певною рослиною, на території парку відмічено 31 вид міксоміцетів, тобто більше половини (67,4%) від їх загальної кількості. Ці види можна умовно віднести до першої категорії субстратної "вірності".

Другу категорію утворюють види, приналежні до різних видів листяних чи, навпаки, хвойних порід. На субстратах, похідних виключно від хвойних дерев, у НППДС зареєстровано 20 видів (43,5 %), причому багато з них асоційовані відразу з кількома хвойними рослинами. Так, Cribraria rufa та Tubulifera cf. arachnoidea траплялися на деревині сосни звичайної та ялини, Leocarpus fragilis на опалому гіллі й хвої цих же рослин, а Didymium melanospermum на субстратах, похідних від усіх трьох наявних видів хвойних ялини, сосни звичайної та сосни веймутової.

На субстратах, утворених виключно широколистяними деревами, відмічено 15 видів (32,6%). Переважна більшість з них траплялися лише на певному виді, проте здебільшого це пов'язано з одиничністю знахідки. Досить небагато міксоміцетів траплялися на субстратах, утворених кількома широколистяними рослинами. З них Fuligo leviderma виявлений на корі валіжних стовбурів берези та осики, Hemitrichia serpula та Trichia varia на деревині цих же рослин.

Нарешті, третю категорію "вірності" утворюють види міксоміцетів, що траплялися на субстратах, похідних як від хвойних, так і від листяних порід дерев. Таких видів виявлено лише 8 (17,4%). Серед них, Ceratiomyxa fruticulosa та Trichia decipiens розвиваються на деревині сосни звичайної і берези, Physarum album на мертвій корі та деревині сосни звичайної, на листках берези та деревині тополі білої, Stemonitis flavogenita на деревині сосни звичайної та ясена, Lycogala epidendrum на деревині ялини, осики, дуба, берези та ясена тощо. Усі перелічені види дійсно мають широку субстратну амплітуду, що відображено в літературі (Nannanga-Bremekamp, 1991; Ing, 1999)

Субстратні уподобання міксоміцетів проявляються і на рівні надвидових таксонів . Так, на субстратах, утворених широколистяними рослинами, переважають представники порядку Trichiales (10; 66,7%), у той час як інші порядки представлені 1-2 видами. При переході на хвойні субстрати таксономічний спектр докорінно змінюється: частка Trichiales зменшується до 25,0% (5 видів), у той час як на перший план висуваються представники Stemonitales та Liceales (по 6 видів; 30,0%), що разом складають біля двох третин видового складу відповідного субстрату. Виключно на хвойних рослинах знайдені представники порядку Stemonitales з родів Collaria, Comatricha, Stemonitis та Stemonitopsis (6 з 8 видів міксоміцетів, зібраних у НППДС), а також Liceales з родів Cribraria, Licea, Tubulifera (усього 7 з 8 видів, знайдених у парку). Тож дихотомія хвойно-листяної спеціалізації, притаманна міксоміцетам помірної зони (Леонтьєв, 2007), у повній мірі проявляється і в Українському Поліссі.

На сьогоднішній день найбільш повний список міксоміцетів природоохоронного об'єкту України з категорії національних парків наведений для лісостепового НПП "Гомільшанські ліси" (143 види), площа якого порівнювана з площею НППДС (14314,8 га), а рослинність представлена подібними фітоценозами: широколистяні ліси, терасові бори та заплавні луки (Леонтьєв, 2007). Вивчення біоти міксоміцетів здійснювалося у НПП "Гомільшанські ліси" протягом 6 років (2000-2005 рр.). Отже, для максимально повної інвентаризації цих грибоподібних організмів в умовах НППДС, а також для дослідження екології, ценотичних та субстратних уподобань міксоміцетів, необхідно проведення тут повторних зборів матеріалу в різні роки, з охопленням всього вегетаційного періоду та розширенням обстежуваних типів фітоценозів.

Використана література:

1. Лукаш О.В. Синантропізація флори природно-заповідних територій Східного Полісся

2. Дудка І.О., Леонтьев Д.В., Кочергіна А.В., Кривомаз Т.І. Порівняльний аналіз видового складу міксоміцетів лісових угруповань ДеснянськоСтарогутського національного природного парку (Сумська область)





Реферат на тему: Флора заповідних територій Східного Полісся та Деснянсько-Старогутського національного природного парку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.