Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Екосистеми Біосферного заповідника "Асканія-Нова", Опукського заповідника та заказника „Хапхал” (реферат)

Зміст

1. Екосистеми Біосферного заповідника "Асканія-Нова"

2. Мохоподібні в Опукському природному заповіднику

3. Лісові екосистеми гідрологічного заказника „Хапхал”

Використана література

1. Екосистеми Біосферного заповідника "Асканія-Нова"

Активізація глобальних природних процесів, яка відбувається наприкінці XX – початку XХІ ст., викликала появу чисельних гіпотез щодо їх подальшого розвитку та на-слідків. В основному вони зводяться до двох протилежних суджень: або це чергове глобальне потепління, або – короткотермінове підвищення середньорічної земної температури, після якого настане похолодання. Очевидно, що наукові досягнення людства ще неспроможні з великою достовірністю спрогнозувати майбутнє біосфери, а тому на часі є, і ще довго буде залишатись нагальною необхідність послідовних моніторингових досліджень, які певною мірою зможуть відповісти на окремі питання екосистемних змін локального, регіонального чи планетарного характеру. Наукові полігони біосферних заповідників і, зокрема, "Асканії-Нова", мають значну перевагу в порівнянні з такими на інших територіях, оскільки тут забезпечується обмеження впливу людини на природні процеси і є можливість порівняння в екологічних рядах природних і штучних екосистем. Як показали результати досліджень минулих років, територія Біосферного заповідника "Асканія-Нова" є репрезентативною не лише для Північного Причорномор'я. Приміром, динаміка метеорологічних показників за останні роки в значній мірі відповідає загальнопланетарній тенденції підвищення середньорічної температури. Разом з тим, збільшується амплітуда кількості опадів, вологості повітря та температури. Характерні зміни, які простежуються в фітоценозах новоасканійських степових екосистем, можна знайти практично в усіх степових заповідниках. Вплив економічної кризи 1990-х років на аграрний сектор країни знайшов своє відображення в агроекосистемах заповідника. В цей час у фауністичних комплексах відбулося випадіння польових екотипів із агроценозів, переформування блоку домінантів, зміщення ареалів, синантропізація одних видів і спонтанна ренатуралізація інших. Природа знову і знову демонструє нам безмежні можливості взаємоадаптації видового різноманіття, за якою людство ніяк не може встигнути. Тому для убезпечення свого існування людина приречена вивчати і попереджувати негативні, перш за все для неї, процеси, які нерідко спричиняються її діяльністю.

Національною академією аграрних наук та Національною академією наук України затверджена комплексна науково-технічна програма (НТП) "Особливості динамічних процесів природних і штучних екосистем біосферного заповідника "Асканія-Нова" та довгострокова перспектива збереження його біорізноманіття". Програма передбачає здійснення досліджень за Програмою Літопису природи на 2011–2015 рр., а також за трьома завданнями першого рівня, що будуть забезпечувати дослідження і науковий супровід технологічних процесів збереження біорізноманіття в заповідному степу, зоопарку та дендрологічному парку: "Дослідити функціональну організацію і динаміку педосистем, фіто і зооценозів природно-антропогенного комплексу територій Біосферного заповідника "Асканія-Нова" – 2011–2015 рр., "Розробити наукові основи формування, вивчення та оптимального використання культивованої флори південно-степового регіону України" – 2011–2015 рр. та "Розробити наукові основи збереження різноманіття та раціонального використання біологічних ресурсів зоопарку "Асканія-Нова" – 2011–2015 рр.

Як слідує з викладеного, у наступні роки дослідження, які здійснюватимуться на-уковим колективом Біосферного заповідника "Асканія-Нова", матимуть моніторингове спрямування, а їх результати дозволять наступним поколінням вчених з більшою достовірністю аналізувати природні процеси і явища.

2. Мохоподібні в Опукському природному заповіднику

Опукський природний заповідник (далі в тексті – ОПЗ), розташований на півдні Керченського півострова (АР Крим, Україна), охоплює територію загальною площею 1592,3 га, яка включає плато і схили столової гори Опук, Кояшське озеро, прилеглу ділянку акваторії Чорного моря з островами Скелі-Кораблі. Окрім Опука (183,7 м), що належить до так званих столових гір, на більш-менш рівній території заповідника наявні досить круті гори – Приозерна (44,9 м) та Гостра (88,9 м). На вершині г. Опук вапняки сформували плато, розсічене ущелинами і тріщинами. Найбільша ущелина – Каньйон рожевих шпаків – тягнеться на 2,5 км; ширина його коливається від 20 до 100 м, глибина – від 5 до 25 м. Схили гір Опука, Приозерної і Гострої зрізані численними зсувами, що складаються з вапнякових блоків, вапнякових брекчій, глин і щебенистих суглинків. Клімат району, в якому розташований заповідник, дуже посушливий, помірно жаркий, з м'якою зимою. Ґрунти на цій території представлені карбонатними щебенистими малопотужними та середньопотужними чорноземами, що перериваються виходами карбонатних порід, солонцюватими південними чорноземами, темно-каштановими ґрунтами та солонцями на пересипах лиманів – малопотужними чорноземами, черепашковими пісками та лучними солончаками. Рослинність заповідника складається головним чином справжніми та пертофітними степами, томілярами, саваноїдами, а також кальцепетрофітоном і галофільно-літоральними комплексами приморських пляжів [ЕНА и др., 2004; КОРЖЕНЕВСКИЙ, РЫФФ, 2006].

До початку досліджень для території гори Опук загалом наводилося 14 видів бріофітів [БАЧУРИНА, МЕЛЬНИЧУК, 1987, 1988а,б, 2003; ПАРТИКА, 2005], з урахуванням мохів, що поширені по всьому Кримському півострові, цей перелік розширювався до 20 видів. Після створення заповідника у 1998 році дослідження бріофлори тут не проводилося, що і зумовило актуальність поглибленого вивчення мохоподібних Опукського природного заповідника.

Бріофлора Опукського природного заповідника досліджувалася в 2005 та 2009 роках, в рамках комплексного вивчення особливостей бріофлори Рівнинного Криму. Збір гербарного матеріалу та польові дослідження мохоподібних проводилися експедиційно-маршрутним методом та методом закладки напівстаціонарних пробних ділянок [БОЙКО, 1992, 1999а,б; НИПОРКО, 2006 та ін.]. Був обстежений ряд найтиповіших ценозів заповідника, а саме рослинні комплекси приморського піщаночерепашкового пляжу, чагарникові зарості в балках та улоговинах, вапнякові відслонення, пов'язані з різними формами рельєфу, ділянки справжніх та петрофітних степів на вапняках, степові перелоги на кордонах заповідника. Для кожного виду мохоподібних в процесі опису пробних ділянок визначалася екотопічна, субстратна приуроченість та відносна частота трапляння в межах заповідника; остання розраховувалася через співвідношення кількості знахідок конкретного виду та загального числа описаних пробних ділянок (<1% – дуже рідко, 2-3% – рідко, 4-10% – нерідко, 10-20% – часто, 20-40% – дуже часто, 40-100% – масово). В процесі подальшої обробки даних, отриманих за результатами польових спостережень та аналізу бріофлористичної літератури, був проведений структурний аналіз бріофлори заповідника на основі схеми, розробленої М.Ф. БОЙКОМ.

Флора мохоподібних ОПЗ виявилася відносно малочисельною, що пояснюється не лише невеликими розмірами заповідника, але і місцевими природними умовами, що є не надто сприятливими для мохів. В її складі ідентифіковано 49 видів та 11 внутрішньовидових таксонів (5 форм та 6 різновидів). В результаті аналізу, більш детально обговореного в іншій публікації, було встановлено, що серед мохоподібних ОПЗ переважають представники родин Pottiaceae, Brachytheciaceae і Bryaceae, на долю яких припадає 79,59% бріофлори. Більша частина її складових є дводомними видами; приблизно третина – здатні до утворення пропагул. В цілому бріофлору дослідженого заповідного об'єкту можна охарактеризувати як рихло-щільнодернинну, ксерофітно-мезоксерофітну, геліофітну, інцертофільнокальцефільну, мезотрофно-олігомезотрофну, широкоареальну (голарктично-біполярну), синантропізовану на 57,14%, з перевагою геміапофітів. 7 видів мохоподібних, що мешкають на території ОПЗ, рекомендовані до включення в проект Червоної книги Криму, тобто раритетна компонента складає 14,3% бріофлори.

В ряду обстежених ценозів найвищим виявилося видове бріорізноманіття вапнякових відслонень – тут ростуть 40 видів мохів (82% бріофлори ОПЗ). На ґрунтових та кам'янистих субстратах в межах ділянок петрофітних степів ідентифіковано 15 видів мохів (31% бріофлори заповідника). Значно менше мохоподібних зустрічається на ділянках справжніх степів, в псамофітних приморських ценозах та серед чагарникових заростей – для кожного з ценотичних типів відзначено 5 видів мохоподібних. На ґрунті степових перелогів виявлено 3 види мохів. Враховуючи отримані дані, цілком очікуваним є субстратний розподіл мохоподібних. Найбільша кількість їх (40 видів, 81,63% бріофлори ОПЗ) приурочена до вапнякового субстрату. Це пояснюється досить строкатою підбіркою мікроекотопів, пов'язаних з вапняками: скельні поверхні різної експозиції, прошарки дрібнозему та рослинного опаду різного походження, ніші і заглибини тощо. Приблизно вдвічі менше мохів мешкає на різних ґрунтових відмінах (25 видів, 51%), переважно це піщані, чорноземні, каштанові ґрунти та глини з вапняковою жорствою. З таким специфічним субстратом, як гниючі рослинні рештки, пов'язані 3 види мохів. На корі дерев та чагарників виявлено 1 вид бріофітів.

Нижче наведений перелік мохоподібних, систематизований за таксономічним принципом. Для кожного виду вказане його поширення в межах України, приуроченість до ценотичних комплексів Опукського природного заповідника, субстратні уподобання, відносна частота трапляння в заповіднику.

Відділ Marchantiophyta

Родина Porellaceae Cavers

PORELLA platyphylla (L.) Pfeiff. Поширення в Україні: по всій території, від півночі до Криму (Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (стінки, скелі, великі валуни; тріщини та ущелини). У виступах та нішах, на затінених скелях та каменях, на рослинних рештках. Часто. Відділ Bryophyta

Родина Encalyptaceae Schimp. ENCALYPTA sterptocarpa Hedw. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Лісостеп (Опілля, Волинський, Західний, Правобережний, Донецький), Крим (Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (вертикальні скелі). В нішах і заглибинах, заповнених дрібноземом, на затінених основах скель. Рідко. ENCALYPTA vulgaris Hedw. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Правобережне Полісся, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний, Донецький), Злаково-Лучний Степ (Правобережний, Лівобережний), Правобережний Злаковий Степ, Крим (Гірський, Південний, Степовий). Вапнякові відслонення (вертикальні скелі). На прошарку дрібнозему в скельних нішах. Рідко.

Родина Grimmiaceae Arnott GRIMMIA pulvinata (Hedw.) Sm. На території заповідника, окрім основної, зустрічається форма f. longipila. Поширення в Україні: майже по всій території, частіше на рівнині, ніж в горах. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі валуни; тріщини та ущелини); петрофітні степові ділянки (ґрунт, виходи скель на рівні грунту). На освітлених та затінених скельних субстратах, нна дрібноземі в нішах та заглибинах, на затінених уламках вапняку, зрідка – на щебенисто-вапнистому ґ рунті. Часто.

GRIMMIA trichophylla Grev. Поширення в Україні: Карпати, Західне Полісся, Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Гірський Крим. Вапнякові відслонення (тріщини на плато). На затіненому вапняку з прошарком ґрунту. Рідко.

SCHISTIDIUM apocarpum (Hedw.) B. et S. На території заповідника зустрічається, окрім основної, форма f. nigrescens. Поширення в Україні: частіше – в гірських районах (Кримські гори, Карпати) та передгір'ях (Закарпаття, Прикарпаття), рідше – на рівнині (Полісся, Опілля, Лісостеп, Степ). Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі блоки; тріщини та ущелини). На стінках окремих блоків, на дрібноземі в нішах та заглибинах на скелях. Нерідко.

Родина Pottiaceae Schimp, nom.cons. BARBULA unguicHedw. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2006, 2007, 2009Б]. На території заповідника зустрічається у вигляді основної форми та форми f. cuspidata. Поширення в Україні: по всій території, досить часто. Псамофітні угруповання, петрофітні степові ділянки, вапнякові відслонення. На різноманітному ґрунті, на вкритих дрібноземом вапняках. Часто.

DIDYMODON acutus (Brid.) K. Saito. Поширення в Україні: рівнинна частина України (Лісостеп, Степ, рідше – Полісся), в Карпатах, на Кримському півострові. Вапнякові відслонення (вертикальні скелі). На прошарках дрібнозему в нішах та заглибинах. Дуже рідко.

DIDYMODON fallax (Hedw.) Zander. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Західне і Правобережне Полісся, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний), Правобережний ЗлаковоЛучний та Злаковий Степ, Крим (Гірський, Південний, Степовий). Вапнякові відслонення (оспип та рухляк), петрофітні степові угруповання. На сильно щебенистому вапнистому ґрунті. Рідко.

DIDYMODON insulanus (De Not) M. Hill. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Опілля, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (скелі, великі валуни; тріщини і ущелини). На затінених вапнякових уламках, на прошарку дрібнозема в нішах та заглибинах, рідше – на вапнистому ґ рунті при основі скель. Часто.

DIDYMODON sin(Mitt.) Delogne. Поширення в Україні: Лівобережний Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний) [БАЧУРИНА, МЕЛЬНИЧУК, 1988а; ПАРТИКА, 2005; БОЙКО, 2008а]. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, окремі вапнякові блоки; тріщини та ущелини). На затінених уламках з прошарком дрібнозему, на прошарку дрібнозему в нішах та заглибинах. Нерідко.

DIDYMODON vinealis (Brid.) Zander. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Полісся (Західне, Правобережне), Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Донецький), Правобережний і Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Лівобережний Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі блоки). На поверхні скель різної експозиції, частіше – на дрібноземі в заглибинах. Нерідко.

PHASCUM cuspidatum Hedw. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2006, 2007]. Поширення в Україні: Закарпаття, Прикарпаття, Західне, Правобережне, Лівобережне Полісся, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний, Донецький), Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Правобережний і Лівобережний Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Псамофітні рослинні груповання; петрофітні різнотравно-злакові степові угруповання. На ґрунті. Рідко.

PLEUROCHAETE squarrosa (Brid.) Lindb. Поширення в Україні: Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення, петрофітні різнотравно-злакові степові ценози. На виступах скель на рівні ґрунту, переважно – на прошарках дрібнозему. Нерідко.

PSEUDOCROSSIDIUM revolutum (Brid.) R.H. Zander. Поширення в Україні: Опілля, Західний Лісостеп, Правобережний Лісостеп, Правобережний Злаково-Лучний та Злаковий Степ, Крим (Степовий, Південний). Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, окремі блоки; тріщини і ущелини). На скельних поверхнях різної експозиції, частіше – затінених, з прошарком дрібнозему і рослинних решток. Нерідко.

PTERYGONEURUM ovatum (Hedw.) Dix. Поширення в Україні: Прикарпаття, Полісся (Західне, Правобережне, Лівобережне), Опілля, Лісостеп (Правобережний, Лівобережний, Донецький), Лівобережний ЗлаковоЛучний Степ, Правобережний і Лівобережний Злаковий Степ, Полиновий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Петрофітні степові ділянки. На вапнисто-глинистому ґрунті. Дуже рідко.

SYNTRICHIA calcicola J.J. Amann. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний, Донецький), Правобережний і Лівобережний ЗлаковоЛучний Степ, Крим (Степовий, Гірський) [БАЧУРИНА, МЕЛЬНИЧУК, 1988а, ПАРТИКА, 2005; БОЙКО, 2008]. Петрофітні степові ділянки. На виступах вапнякових скель на рівні ґрунту. Рідко.

SYNTRICHIA montana Nees. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Опілля, Західне Полісся, Західний і Правобережний Лісостеп, Злаково-Лучний Степ, Злаковий Степ, Степовий, Гірський, Південний Крим [БАЧУРИНА, МЕЛЬНИЧУК, 1988а; ПАРТИКА, 2005; БОЙКО, 2008]. Вапнякові відслонення (вапнякові блоки на схилах). На прошарку дрібнозему, рідше – на ґрунті при основі валунів. Нерідко.

SYNTRICHIA ruralis (Hedw.) F. Weber. & D. Mohr. Поширення в Україні: по всій території, часто. Вапнякові відслонення (окремі валуни; тріщини та ущелини). На вапняку з прошарком дрібнозему на рослинного опаду. Нерідко.

SYNTRICHIA ruraliformis (Brech.) Cardot. Поширення в Україні: Прикарпаття, Західне і Лівобережне Полісся, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний, Донецький), Лівобережний ЗлаковоЛучний Степ, Злаковий Степ (Правобережний, Лівобережний), Крим (Степовий, Гірський, Південний). Псамофітні рослинні угруповання, вапнякові відслонення (тріщини і ущелини). На піску у захищених від вітру місцях, на вапняках з прошарком дрібнозему. Нерідко.

TORTELLA inclinata (Hedw.) Limpr. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Опілля, Західний Лісостеп, Лівобережний Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний) [БАЧУРИНА, МЕЛЬНИЧУК, 1988а; ПАРТИКА, 2005; БОЙКО, 2008]. Вапнякові відслонення (вертикальні скелі, великі блоки). На затіненому вапняку з прошарком дрібнозему, на вапнистому ґрунті. Нерідко.

TORTELLA tortuosa (TLimpr. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Опілля, Західний, Правобережний, Донецький Лісостеп, Правобережний Злаково-Лучний та Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (виступи скель на рівні грунту; тріщини та ущенили). На прошарку дрібнозема в заглибинах і западинах, на вапнистому ґрунті навколо скель. Нерідко.

TORTULA lanceola Zander. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Опілля, Лісостеп (Волинський, Західний, Правобережний, Донецький), Злаково-Лучний Степ, Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (виступи скель на рівні ґрунту), різнотравно-злакові степи. На щебенисто-вапнистому грунті. Рідко.

TORTULA muralis Hedw. На території заповідника зустрічається у вигляді основної форми та різновиду var. obcordata Schpr. Поширення в Україні: по всій території, звичайно. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, окремі валуни; тріщини і ущелини); петрофітні степові ділянки. На скельних поверхнях різної експозиції, на прошарках дрібнозему і рослинного опаду. Часто.

TRICHOSTOMUM crispulum Bruch Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Опілля, Західний Лісостеп, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (скелі, окремі валуни); петрофітні степові ділянки. На ґрунті, на вапняках з прошарком дрібнозему. Часто.

WEISSIA condensa (Voit.) Lindb. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Опілля, Лівобережне Полісся, Лісостеп (Західний, Правобережний), Правобережний і Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (окремі валуни). На вапнистому грунті при основі блоків. Дуже рідко.

WEISSIA longifolia Mitt. Поширення в Україні: по всій територі, частіше на рівнині, в горах – рідше. Вапнякові відслонення; ділянки справжніх і петрофітних степів, степові перелоги. На ґрунті різного складу та хімізму, на скелях з прошарком ґрунту. Дуже часто.

WEISSIA levieri (Limpr.). Поширення в Україні: Донецький Лісостеп, Лівобережний Злаково-Лучний та Злаковий Степ, Південний Крим. Ділянки петрофітних та справжніх степів. На глинистому ґрунті з вапняковою крихтою, на ґрунті навколо виступів вапнякових скель. Нерідко.

Родина Orthotrichaceae Arnott

ORTHOTRICHUM anomalum Hedw. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Полісся (Західне, Правобережне), Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Донецький), Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Злаковий Степ (Правобережний і Лівобережний), Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (скелі, стінки, окремі валуни). На освітлених скельних поверхнях. Рідко.

Родина Bryaceae Schwaegr.

BRYUM argenteum Hedw. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Ділянки петрофітних і справжніх степів. На ущільненому грунті біля стежок. Рідко.

BRYUM caespiticium Hedw. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2006, 2007; 2009Б]. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Псамофітні рослинні угруповання, ділянки справжніх степовових угруповань, вапнякові відслонення (тріщини і ущелини). На ґрунтах різного складу, на вапняках з прошарком дрібнозему. Нерідко.

BRYUM capillare Hedw. На території заповідника зустрічається переважно у вигляді різновиду var. meridionale Schimp. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі валуни; тріщини і ущелини). На прошарку дрібнозему у виступах та заглибинах, переважно – затінених. Рідко.

BRYUM dichotomum Hedw. [ЗАГОРОДНЮК, 2009б, ЗАГОРОДНЮК, БОЙКО, 2009]. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Опілля, Лівобережний Злаковий Степ, Степовий Крим. Степові перелоги. На каштановому ґрунті. Дуже рідко.

BRYUM rMitt. Поширення в Україні: Закарпаття, Карпати, Прикарпаття, Західне і Лівобережне Полісся, Опілля, Лісостеп (Західний, Правобережний, Лівобережний), Лівобережний Злаково-Лучний Степ, Лівобережний Злаковий Степ, Степовий Крим. Степи і степові перелоги, вапнякові відслонення (тріщини і ущелини). На ґрунті, на освітлених вапняках з прошарком дрібнозему. Нерідко.

BRYUM torquescens B. et S. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]]. Поширення в Україні: Донецький Лісостеп, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (осипи та рухляк, тріщини і ущелини), ділянки петрофітних степів. На затінених та освітлених вапняках, нерідко з прошарком дрібнозему, на щебенистому ґрунті. Часто.

Родина Brachytheciacea Schimp.

BRACHYTHECIUM salebrosum (Web. et Mohr.) B.S.G. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Вапнякові відслонення (карстові провалля). На затінених уламках вапняку. Дуже рідко.

BRACHYTHECIASTRUM velutinum (Hedw.) Ignatov & Huttunen Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Вапнякові відслонення (тріщини і ущелини), чагарникові зарості. На затінених скельних поверхнях, на корі дерев та чагарників. Рідко

HOMALOTHESIUM lutescens (Hedw.) Robins. Поширення в Україні: майже в усіх ботаніко-географічних районах, за виключенням Донецького Лісостепу. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, окремі валуни; карстові воронки). На затінених вапнякових уламках, затіненому ґрунті. Нерідко.

HOMALOTHESIUM sericeum (Hedw.) B., S. et G. Поширення в Україні: по всій територіїна рівнині і в горах. Вапнякові відслонення, чагарники на вапнякових осипах. На помірно та сильно затіненому скельному субстраті різної експозиції; на дрібноземі та рослинному опаді, рідше – на щебенисто-вапнистому ґрунті. Масово.

KINDBERGIA praelonga (Hedw.) Ochyra [ЗАГОРОДНЮК, 2009б; ЗАГОРОДНЮК, БОЙКО, 2009]. Поширення в Україні: Карпати, Прикарпаття, Лівобережне Полісся, Опілля, західний Лісостеп, Правобережний і Лівобережний Лісостеп, Степовий Крим. Вапнякові відслонення (карстові провалля). На затінених уламках вапняку. Дуже рідко.

OXYRRHYNCHIUM hians (Hedw.) Loeske Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Чагарникові зарості. На затіненому щебенистому ґрунті. Рідко.

PLASTERHYNCHIUM striatulum (SpFleisch. Поширення в Україні: Карпати, Крим (Степовий, Гірський). Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі валуни; карстові провалля). На затінених уламках вапняку різного розміру. Нерідко.

RHYNCHOSTEGIELLA tenella (Dicks.) Limpr. Поширення в Україні: Опілля, Лівобережний Злаково-Лучний і Злаковий Степ, Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, великі валуни). На прошарку дрібнозему у нішах та заглибинах. Дуже рідко.

RHYNCHOSTEGUIM megapolitanum (Web. et Mohr) B., S. et G. [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]. На території заповідника зустрічається в основному у вигляді різновиду var. meridionale Schimp. Поширення в Україні: Закарпаття, Крим (Степовий, Південний). Чагарникові зарості, ділянки петрофітних степів. На глинисто-щебенистому ґрунті. Часто.

SCIURO-HYPNUM starkei (Brid.) B.S.G. Поширення в Україні: Карпати, Опілля, Полісся (Західне, Лівобережне), Лісостеп (Західний, Лівобережний), Лівобережний Злаково-Лучний Степ. Вапнякові відслонення (тріщини і ущелини). На затінених скельних стінках. Рідко.

SCORPIcirclinatum (Brid.) Fleisch. et Loeske [БОЙКО, ПАРТИКА, 1990; ПАРТИКА, 2005; ЗАГОРОДНЮК, 2009б]. Поширення в Україні: Крим (Південний, Степовий). Вапнякові відслонення, ділянки петрофітних степів. На затінених поверхнях вапнякових скель, валунів та уламків, на прошарку дрібнозему, на затіненому глинисто-щебенистому ґрунті. Массово.

Родина Hypnaceae Schimp.

HYPNUM cupressiforme Hedw. На території заповідника зустрічається в вигляді різновидів var. subjulaceum Mol. та var. filiforme. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Вапнякові відслонення, чагарникові зарості. На скельних поверхнях різних експозиції, на рослинних рештках. Часто.

Родина Leptodontecae Schimp. LEPTODON smithii (Hedw.) Web. et Mohr. Поширення в Україні: Крим (Степовий, Гірський, Південний). Вапнякові відслонення (тріщини і ущелини на плато). На сильно затінених стінках тріщин. Рідко.

Родина Anomodonthaceae Kindb. ANOMODON viticulosus (Hedw.) Hook. et Tayl. Поширення в Україні: по всій території, на рівнині і в горах. Вапнякові відслонення (стінки, вертикальні скелі, окремі валуни; тріщини і ущелини). На затіненому вапняку, часто з прошарком дрібнозему. Нерідко.

3. Лісові екосистеми гідрологічного заказника „Хапхал”

Сучасні екологічні дослідження ґрунтуються на аксіоматичній тезі, що базові властивості певної природної екосистеми – продуктивність та стійкість – істотно залежать від ступеня відповідності наявного в екосистемі біорізноманіття її екотопу. В умовах активної діяльності людини, якої зазнає Південний берег Криму (найбагатший на біотичне різноманіття регіон України), ця відповідність порушена, що спричиняє зниження потенційних можливостей екосистем. Рослинний покрив відіграє ключову роль у формуванні та функціонуванні наземних екосистем і є індикатором стану навколишнього природного середовища. Фітоценози досить чутливо реагують на зміну екологічних факторів та емерджентно відображають характер змін структури і властивостей екосистем залежно від рівнів їх організації.

Відомо, що наслідками рекреаційного впливу на лісові екосистеми є погіршення санітарного стану та зрідження деревостану, активізація розвитку підліску поза зовпливу рекреантами, ерозія грунту, знищення особливо нижніх ярусів фітоценозу тощо. У сукупності це призводить до зміни екологічних режимів лісового середовища та відповідних змін структури рослинних угруповань, напрямів їх сукцесійного розвитку, зміни типів екосистем. Особливої уваги потребує дослідження фітоценозу гідрологічного заказнику загальнодержавного значення „Хапхал” створеного для збереження цінного природного комплексу на Південному березі Криму, підтримання екологічного балансу території та проведення наукових досліджень. Тому метою досліджень була оцінка наслідків рекреаційного впливу на листяні насадження заповідної території «Хапхалу» на екосистемному рівні.

Територія гідрологічного заказника «Хапхал» площею 250 га є самим потужним у Криму водоспадом Джур-Джур (висота падіння води 16 м, витрата 270 л/с) знаходиться на гірській річці Улу-Узень біля південного підніжжя гірського масиву Тирке. За характером рослинності територія заказника відноситься до Середземноморської області Евксинської провінції, Гірськокримська підпровінція Ялтинсько-Судакського геоботанічного району. Ліси представлені формаціями: Querceta pubescentis; Querceta petraeae; Carpineta betFageta sylvaticae ssp. moesicae та Pineta pallasianae. Враховуючи високу біологічну різноманітність (45 видів тварин та 19 рослин зі Червоної книги України, 6 видів рослин – зі Загальноєвропейського Червоного списку), природоохоронну історичну і рекреаційну цінність території заказника, фахівцями пропонується створення нової території природо-заповідного фонду – регіонального ландшафтного парку «УлуУзеньський» в Південно-східному Криму на площі всього водозбору річки Улу-узень Східний.

Для виявлення та оцінки рекреагенних змін в ідентичних за лісівничо-таксаційними показниками насадженнях, що вирізняються за ступенем дигресії, було закладено у свіжій буково-грабовій діброві екологічний профіль з трьох пробних площ (ПП) у зонах інтенсивного (ПП1), середнього (ПП2) та помірного (ПП3) рекреаційного навантаження на висотах: 400, 385 та 370 м над рівнем моря на різній відстані від постійного пікнікового майданчику. Оскільки непорушених ділянок у заказнику немає, контролем вважали ПП3. Породний склад 7Г3Яс од.Бк, у підліску зустрічається Corylus avellana Syrena, Acer campestre L. та Cornus mas L.

На території заказника було досліджено наслідки надмірного рекреаційного впливу: стан поверхні грунту, ступінь витолочення трав'яного покриву, характер відновлення рослин, засмічення території та механічне пошкодження рослин (кількість пошкоджених дерев; кількість, характер, площу ран). Індекс стану деревостану (Іс) розраховували як суму добутків показника категорії стану на кількість дерев у наявній категорії, поділену на загальну кількість обстежених дерев. Здоровими (І) вважали деревостани з індексом 1–1,5, ослабленими (ІІ) – 1,51–2,50, дуже ослабленими (ІІІ) – 2,51–3,50, такими, що всихають (ІV) – 3,51–4,50, "свіжим сухостоєм” (V) – 4,51–5,50, "старим сухостоєм” (VІ) – 5,51–6,50. Стадії рекреаційної дигресії (І–V) встановлювали за методикою Кримської ГЛНДС УкрНДІЛГА : 1 – ґрунт не ушкоджений; 2 – підстилка розпушена (одиничні проходи); 3 – стежка в підстилці; 4 – стежка або дорога без підстилки; 5 – стежка або дорога з розмивами; 6 – наноси й розмиви, утворені при спуску рекреантів на крутих схилах. Визначали стадії дигресії грунту: I стадія – при якій 3, 4, 5 й 6 категорії порушенності займають до 2 % площі ділянки; II стадія – від 2 до 10 % площі; III стадія – від 10 до 25 % площі; IV стадія – від 26 до 40 % площі; V стадія – більше 40 % площі ділянки.

Трав'яний покрив досліджували за геоботанічними методиками : визначали видовий склад, загальне проективне покриття (%), встановлювали співвідношення однорічних та багаторічних видів. Визначення рослин та оцінку їх стану здійснювали у період, коли вони знаходилися у фазі цвітіння та вегетації – 94 %, інші – у фазі бутонізації. Зі флористичного складу виділяли види, які потребують особливої охорони на території України та у регіоні дослідження. Дані характеризували, дотримуючись принципів систематики рослинності. Ступінь фітоценотичної схожості трав'яного покриву ПП екопрофілів встановлювали за коефіцієнтом Глізона Зміну екологічних умов лісових екосистем виявляли за структурою трав'яного покриву, використовуючи шкали Д.М. Циганова. Оцінювали вплив на рослини зміни режиму провідних екологічних факторів – кліматичних (термо(Tm), омбро(Om) та кріорежиму (Cr), континентальності (Kn); едафічних (узагальненого сольового режиму (Tr), азотного (Nt) і кислотного (Rc) режимів, вологості ґрунту (Hd) та її змін (fH), а також режиму затіненняосвітлення (Lc).

Значення режимів екологічних факторів розраховували як середні арифметичні, амплітуди толерантності всіх видів угруповання визначали без урахування їх рясності. Екологічну валентність видів встановлювали за Л.А. Жуковою Індекс толерантності (It) розраховували як суму екологічних валентностей (EV), поділену на суму значень шкал. Виділяли стенобіонтні (СБ) види, в яких It<0,34, гемістенобіонтні (ГСБ; It<0,46), мезобіонтні (МБ; It<0,56), геміеврибіонтні (ГЕБ; It<0,67) та еврибіонтні (ЕБ; It>0,67) види. Природне поновлення деревостанів оцінювали за галузевими нормативами.

Основними показниками характеристики рекреаційного впливу на листяні деревостани у гідрологічному заказнику є витоптування і засмічення території, а також механічне пошкодження стовбурів дерев: зламування та спилювання гілок, обдирання та обрізання кори, що призводить до ослаблення та зниження їхньої екологічної ролі як едифікаторного ярусу та регулятора гідрологічного режиму у ландшафті водозбору.

Порівняльна оцінка ділянок екологічного профілю показала, що чим ближче до водоспаду та привабливіші для туристів ділянки, тим більшого вони зазнають рекреаційного навантаження та більше деградують. Ці насадження надмірно зріджені, розчленовані мережею стежок, вздовж яких мають ушкоджений трав'яний покрив, ущільнену ґрунтову поверхню. Характерні для цього типу лісу екологічні режими змінюється та знижується середовищетвірна роль фітоценозу у ландшафті. На найбільш деградованому постійному пікніковому майданчику поряд з основною туристичною стежкою до водоспаду «Джур-джур» (зона інтенсивного рекреаційного навантаження) виявлено найбільше пошкоджених дерев, 78 % з них мають механічні пошкодження середньою площею 500 см2. Наявність обладнаного місця для розведення багаття приваблює рекреантів, про що свідчить найбільша деградація ділянки за всіма показниками та концентрація на ній сміття 1 %. Урни для сміття встановлено лише вздовж основної туристичної стежки. За 12-річний період засміченість території на постійному пікніковому майданчику зросла в 10 разів (0,01 %). При зменшенні рекреаційного впливу (зона середнього рекреаційного навантаження) дерева з пошкодженими стовбурами складають вже 60 % від всього деревостану і мають у середньому 2–3 рани площею 200 см2. Тоді як на найвіддаленішій від основної туристичної стежки ділянці (зона помірного впливу), зменшується кількість пошкоджених дерев (20 %), середня кількість ран та їхня площа (10–15 см2).

Санітарний стан деревостанів погіршується у міру наближення до водоспаду: від ослабленого у зоні помірного навантаження (Іс=2,1) до сильно ослабленого у зоні середнього (Іс=2,7) та інтенсивного (Іс=3,1) рекреаційного впливу. У зоні помірного навантаження їх стан наближається до межі категорії «середньо ушкоджені насадження». Найбільше всихаючих дерев (ІV=60,5 %) виявлено у зоні пікнікового майданчику, менше (22,3 %) – у зоні середнього рекреаційного навантаження, тоді як кількість здорових дерев збільшується навпаки у міру віддалення від території з максимальним рекреаційним навантаженням від 1,5 до 15,5 % на контролі. Серед підліску найбільше постраждали Corylus avellana Syrena та Cornus mas L. Індекс стану підліску рекреаційних зон становить 3,6; 3,5 та 2,8 відповідно. Отже, ступінь рекреаційного навантаження на листяні насадження у заказнику залежить від розгалуженості планової стежкової мережі та рекреаційної привабливості місць огляду водоспаду «Джур-джур», які є й поза виділених стежок. Стан поверхні грунту також погіршується у міру наближення до водоспаду. Так, в зоні інтенсивного рекреаційного впливу найближча до туристичної стежки ділянка має лише 20 % неушкодженого грунту. В цілому порушено 80 % території, що класифікується як V стадія дигресії грунту.

Менш деградованою є зона середнього рекреаційного навантаження. Тут також шоста категорія стану поверхні грунту, але стежки та дороги з розмивами займають лише 8 % площі території проти 19 % на постійному пікніковому майданчику. Пошкоджені ділянки займають 53 % зони, що відповідає IV стадії дигресії. Найменшого впливу зазнає ґрунт у найвіддаленішій від водоспаду зоні помірного рекреаційного навантаження. Стежок тут немає, є лише поодинокі проходи (15 % території), де підстилка розпушена (ІІ стадія дигресії). Аналіз результатів досліджень динаміки стану поверхні грунту за 12 років на постійному пікніковому майданчику гідрологічного заказнику «Хапхал» свідчить, що рекреаційний вплив в останні роки збільшився майже в 10 разів. Так, у зоні сильного рекреаційного навантаження відбулися такі зміни: 1996 р. – IV стадія дигресії грунту, 2008 р. – V стадія; переважають зміни у 3-й та 5-й категоріях стану грунту (частка 5-ї категорії у 2008 р. зросла на 13 %, а 3 – на 7 %). Як наслідок, погіршились лісорослинні умови, що призвело до зниження у 4 рази здатності насаджень поновлюватися природним шляхом. Лише у зоні середнього та помірного рекреаційного впливу відбувається групове природне поновлення Fraxinus excelsior L. та Carpinus orientalis Mill. та поодиноке поновлення Acer campestre L. З 1996 р. по 2008 р. на найдеградованішій ділянці зменшилась кількість особин природного поновлення лісу з 15,6 тис. шт./га до 9,2 тис. шт./га. Тоді як на контролі, навпаки, відновлення дерев зросло: 1996 р. – 37,4; 2008 р. – 51,2 тис. шт./га. Рекреаційного навантаження зазнають і нижчі яруси рослинності. Зокрема у зоні середнього та помірного впливу трав'яний покрив знищений до лісової підстилки, загальне проективне покриття дорівнює відповідно 10 та 60 %. У зоні інтенсивного рекреаційного навантаження трав'яний покрив знищений до мінеральної частини ґрунту. В порівнянні у 1996 р. загальне проективне покриття ділянки поряд з водоспадом «Джур-джур» становило 15,1 %. У трав'яному ярусі найменше пошкоджених антропогенним впливом зон домінують Carex halleriana Asso, Poa sterilis M.Bieb., Poa nemoralis L., Brachypodium rupestre (Host) Roem. & SchDactylis glomerata L. тощо.

На витоптаних місцеположеннях розвиваються злаки, оскільки вони стійкіші до механічного пошкодження рекреантами та ущільнення поверхневого шару ґрунту. Найповніше на екопрофілі репрезентовані родини Poaceae (12,5 %), Fabaceae (12,5 %) Asteraceae (10 %); Lamiaceae, Rosaceae та Juncaceae мають однаковий розподіл 8,7 %. Спектр всіх інших родин не перевищує 6 %. Коефіцієнт флористичної подібності трав'яного покриву (КG) ПП2/ПП3 – 65,5 %. На території, віддаленої від пікнікового майданчика, зростає кількість однорічних рослин, сягаючи 11–12 %, дворічних – 8–9 %, багаторічних – 79–81 %. Ендеміков не виявлено.

Аналіз показників кліматичних факторів за Д.Н. Цигановим показав, що максимальні значення за відповідними режимами (Tm, Kn, Om, Cr) зони середнього та помірного рекреаційного навантаження коливаються від 8 до 11 балів, мінімальні від 4,5 до 7. Максимальне значення індексу толерантності видів трав'яного покриву для кліматичних факторів у зоні помірного впливу є дещо більшим (Іt=0,85–0,91), ніж за умов середнього рекреаційного навантаження (Іt=0,74–0,85). У зоні помірного впливу найбільше зустрічаються види МБ (30,2 %) та ГЕБ (27 %), найменше – СБ (4,2 %). Види ГСБ та ЕБ мають майже однаковий розподіл – 20,1 і 18,5 %. У зоні середнього навантаження ці показники є такими: СБ – 3,5 %, ГСБ – 18,5, ЕБ – 19, МБ – 33,5, ГЕБ – 25,5 %.

Співвідношення класифікаційних таксонів трав'яного покриву обох рекреаційних зон за екологічною валентністю щодо факторів Hd, Tr, Nt та fH свідчить про зміну грунтових умов у міру зростання антропогенного впливу, більшу стійкість до рекреаційного навантаження (зокрема до витоптування) рослин трав'яного покриву середньої зони пошкодження, що пов'язано з погіршенням стану грунту. У зоні помірного рекреаційного навантаження найбільше зустрічаються види МБ – 47,8 %; СБ та ГЕБ мають однаковий розподіл – 16,7 %; ГСБ – 10,4 %. Найменше виявлено ЕБ – 8,4 %. Тоді як, у зоні більшого антропогенного тиску суттєво збільшується частка МБ (52,5 %) та ГЕБ (24,5 %).

Максимальне значення індексу толерантності шкал оцінки впливу ґрунтових умов (Hd, Tr, Nt, fH) в зоні помірного навантаження є Іt=0,56–0,65, тоді як в зоні середнього рекреаційного впливу – Іt=0,74–0,85. Пояснюється ця різниця зниженням цілісності деревного намету через велику кількість механічних пошкоджень дерев в зоні середнього рекреаційного впливу та збільшенням проникнення світла до поверхні ґрунту.

Особливої уваги заслуговує також аналіз режиму зволоження обох ділянок. Зона середнього рекреаційного навантаження має наступні показники: МБ – 47,8 %; ГСБ – 12,5 %; СБ – 14,2 %; ГЕБ – 17,2 % та ЕБ – 8,3 %. Зона помірного впливу: МБ – 46,3 %; ГСБ – 14,7 %; СБ – 17,1 %; ГЕБ – 16,7 % та ЕБ – 5,2 %. За фактором затінення-освітлення найбільше таксонів з індексом толерантності, більшим 0,56 превалює в зоні середнього рекреаційного навантаження, зокрема: МБ – 49,2 %, ГЕБ – 25 %, тоді як на контролі, за рахунок збереження цілісності деревного намету, більш поширенішими виявилися тіньолюбні види. В цілому, аналіз провідних екологічних факторів показав, що найбільше змінюється залежність рослин від умов едафотопу, що спричинено різним ступенем рекреаційного навантаження на фітоценози. За стадіями рекреаційного дигресії екопрофілю виявлено збільшення флористичного та фітоценотичного внеску еврибіонтів та геміеврибіонтів у формування трав'яного покриву на останніх стадіях дигресії (IV, зона середнього рекреаційного навантаження).

У подальшому планується більш детальне дослідження рекреаційного навантаження на гідрологічний заказник «Хапхал».

Отже, ступінь рекреаційного навантаження на гідрологічний заказник «Хапхал» залежить від привабливості для рекреантів місць огляду та віддаленості від водоспаду «Джур-джур». Інтенсивний, локальний рекреаційний вплив на лісову екосистему заказника веде до певного порушення цілісності та структури рослинного покриву, зниження екологічної ролі лісу у гірських ландшафтах.

Витоптується лісова підстилка, знищується трав'яний покрив, збіднюється фіторізноманіття, формуються низькопродуктивні і сильно ослаблені листяні насадження. Найгірші показники мають усі компоненти лісової екосистеми в зоні інтенсивного рекреаційного навантаження (V стадія дигресії фітоценозу).

Особливості зміни трав'яного покриву лісової екосистеми гідрологічного заказника характеризуються процесами зменшення рівня зволоження грунту та збільшенням рівня освітлення під наметом деревостану на найдеградованіших ділянках. Рекреаційні зміни екологічних режимів обумовлюють зміну видового складу травяного покриву та домінування видів, які є більш толерантними до трансформованих лісорослинних умов.

Використана література:

1. В. Гавриленко Перспективні напрямки досліджень екосистем Біосферного заповідника "Асканія-Нова" / News Biosphere Reserve "Askania Nova", vol., 2010

2. Наталія Володимирівна Загороднюк Мохоподібні в ценозах Опукського природного заповідника  / Чорноморський ботанічний журнал – том 5, №4 (2009)

3. Блінкова О.І. Стан лісової екосистеми гідрологічного заказника „Хапхал” в умовах рекреаційного впливу





Реферат на тему: Екосистеми Біосферного заповідника "Асканія-Нова", Опукського заповідника та заказника „Хапхал” (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.