Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Економіка природокористування та охорона довкілля (реферат)

Зміст

1. Правове регулювання природокористування та охорони довкілля. 3

2. Збитки, які завдаються лісовому господарству. 7

Список використаної літератури. 12


1. Правове регулювання природокористування та охорони довкілля

Регулювання природокористування в Україні, в тому числі і законодавче, було повністю адекватне (симетрич­не) відповідним союзним вимогам, що визначалося ре­альним статусом України в тогочасній державі. Варто навести лише назви деяких актів та постанов, що виз­начали охорону природи та використання природних ресурсів в УРСР і які (за традицією) приймалися спіль­ним рішенням ЦК Компартії України та Ради Міністрів УРСР: "Про посилення охорона природи і поліпшення ви­користання природних ресурсів" (8 травня 1973); "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 1 грудня 1978 р. "Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшення ви­користання природних ресурсів" (23 січня 1979)"; "Про організацію виконання постанови ЦК КПРС та Ради Мі­ністрів СРСР від 19 січня 1988 р" "Про першочергові заходи по поліпшенню використання водних ресурсів у країні" (1 березня 1988 р.). У цьому ж річищі знаходиться і одна з останніх "перебудовчих" постанов Верховної Ради УРСР "Про екологічну ситуацію в республіці та заходах по її докорінному поліпшенню", прийнятій у лютому 1990 р. і фактично спрямованої на реалізацію вже згадуваних постанов ЦК КПРС 1988 і 1989 рр.

Досить значними є і резерви розвитку його відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо виразно репрезентовані в узагальнен­нях Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісії Брундтланд) та Декларації Ріо з навко­лишнього середовища та розвитку (Декларації Ріо).

ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку те­оретичного і практичного втілення вимог концепції стій­кого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих країн регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функ­ції:

· забезпечення (в межах 00Н) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку;

· спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів;

· підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів

· опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання природних ресурсів;

· підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо зацікавленими державами;

· стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно-правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів[5, c. 267-268].

Якщо порівняти існуючий в Україні Закон про охо­рону природи і засади діяльності ЮНЕП, то можна по­мітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі. Так, у ньому відсутні регулятиви щодо відт­ворення екосистем, довготривалого використання дов­кілля, підтримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого. Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалю­вати чинне екологічне законодавство.

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо Головна риса цього фору­му — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — чле­нів 00Н, причому їх очолювали керівники країн. Укра­їнську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення 00Н до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує:

"Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та полодотворне життя в гармонії з природою з природою".

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на ме­ханізмах досягнення закріплених екологічних прав лю­дини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важ­ливим є те, що Декларація передбачає захист природ­ного середовища та ресурсів .навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепо­коєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, про­ступає загальна тенденція зміни статусу 00Н, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети.

Для України принципи Декларації Ріо мають винят­кове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними пробле­мами, особливо з наслідками Чорнобильської катастро­фи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоордино­ваними зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що під­тримали Декларацію, своєю власною мудрою природо­охоронною політикою вносить свою частку в забезпе­чення сталого, збалансованого розвитку людства в ці­лому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося:

"будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XXI століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних на­родів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі".

Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досяг­ненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єд­ність будівничих своєї власної домівки.

Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною право­вої держави, спрямованої на захист, збереження та роз­виток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства[8, c. 314-316].

Екологічне законодавство СРСР, у складі якого Укра­їна перебувала до 1991 р., було неспроможне належним чаном захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення наукової правової її основи виникають лише після здобут­тя державної незалежності.

У нинішній час в Україні формується національна пра­вова база. що .регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими закона­ми продовжують діяти і деякі з правових актів, успад­кованих від СРСР.

Водночас, українське екологічне право не повною мі­рою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з од­ного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого — не повною мірою враховує здо­бутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система зако­нів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та на­ступних поколінь[3, c. 384].


2. Збитки, які завдаються лісовому господарству

В розвинених кранах Європи і Америки ліси страждають від забруднення повітря газами і пилюкою з димових труб промислових підприємств, від електростанцій, міського господарства тощо. Ліси Німеччини, Норвегії, Швеції, Чехії потерпають від кислотних дощів, що утворюються від сполучення викидів сірчистого ангідриду з вологою хмар.

Загибель дерев призводить до великих економічних втрат, хоча деревина - один із найдешевших матеріалів.

Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне значення.

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості порівняно з іншими європейськими країнами:

– відносно низький середній рівень лісистості території країни;

– зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

– переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;

– високий відсоток заповідних лісів (14,0%), який має стійку тенденцію до зростання;

– історично сформована ситуація з закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств);

– значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення;

– половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, це становить 15,7 відсотка території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини - в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд. м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні.

Ліси по території України розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Зменшення лісів за останні роки веде до зменшення всіх видів лісових ресурсів, у тому числі харчових, кормових, технічних продуктів і лікарських рослин. Знижуються його рекреаційні, захисні властивості[6, c. 67-69].

В основі процесу лісовикористання лежить поділ лісів на групи у відповідності до їх народногосподарського значення, місця розташування і виконуваних функцій. За своїм призначенням ліси поділяють на три групи.

До 1-ї групи відносять ліси різноманітних категорій, які виконують захисні, кліматорегулюючі, водоохоронні, санітарно-гігієнічні і рекреаційні функції - це лісові смуги на берегах водойм і вздовж доріг, захисні лісові смуги, протиерозійні ліси, зелені зони навколо міст, населених пунктів і промислових підприємств, їх частка складає близько 20% лісового фонду.

З ростом урбанізації, розширення захисного лісорозведення, зростаючими вимогами до якості навколишнього середовища збільшується питома вага лісів 1-ї групи. Лісоексплуатація в лісах 1-ї групи є обмеженою, проводяться лише санітарні вирубування.

До 2-ї групи відносять ліси, що мають не тільки захисну, але й обмежену експлуатаційну цінність. Здебільшого це ліси у промислово розвинених районах, які піддаються посиленій експлуатації. Вони мають обмежені сировинні ресурси, а є натомість великим природним даром для людей, тварин, птахів, комах та інших живих істот. Густота населення в цих районах зумовлює підвищенні вимоги не лише до збереження, але й до поліпшення захисних і соціальних функцій лісів.

Ліси 3-ї групи є основним джерелом одержання деревини для потреб народного господарства. Вони розташовані у багатолісних районах.

Раціональне використання деревинної сировини на основі комплексної і повної переробки, використання деревинних відходів є основою розвитку лісопромислового комплексу, до складу якого входять чотири великих галузі: лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова та лісохімічна. В рамках трьох останніх існує цілий ряд підрозділів. Так, до складу целюлозно-паперової галузі входить виробництво паперу і картону, целюлози, деревинної маси, паперової і картонної тари.

Основним завданням лісового господарства є раціональне використання, охорона і відновлення лісових ресурсів.

У відповідності з цим до обов'язків лісогосподарських органів входять:

1) організація і регулювання всіх видів користування з врахуванням збереження середовищезахисних, кліматорегулюючих і оздоровчих функцій лісу;

2) охорона і захист лісів;

3) здійснення державного нагляду за використанням лісових ресурсів;

4) здійснення комплексу лісогосподарських заходів щодо відновлення, вирощування і догляду за лісом;

5) підвищення родючості лісових земель, поліпшення якості і підвищення продуктивності лісів[9, c. 253-254].

Задоволення потреб суспільства в різноманітних видах лісових ресурсів і відповідний розвиток комплексу лісових галузей, значною мірою визначається наявністю цих ресурсів, їх станом і рівнем використання.

Забезпечення необхідного рівня споживання деревинної сировини, має певні труднощі: погіршення лісосировинних баз, І перш за все, розташованих в найбільш доступних для експлуатації районах; погіршення якісних характеристик деревинної сировини при перебазуванні її в інші райони, зміна якісного складу і вікової структури дерев.

Це зумовило перехід до багатоцільового використання лісів, раціональнішого використання сировинних ресурсів, перш за і все деревини, своєчасного їх відтворення, виконання вимог щодо охорони навколишнього середовища.

Лісовий фонд використовується за рахунок обігу деревини, переважно м'яколистяних порід, утилізації сировини, одержання продукції побічного використання.

Ліси нерівномірно розміщені в природно-географічних зонах. Насиченість ними того чи іншого регіону характеризує показник лісистості (відношення лісової площі до загальної площі регіону) та розмір площі лісу з розрахунку на одного мешканця.

Ліс впливає на газообмін в атмосфері, поглинаючи промислові викиди і вихлопні гази автотранспорту, акумулює і послаблює дію шкідливих домішок.

Вченими встановлено, що щорічно 1 га хвойних насаджень затримує на кронах дерев до 30 т пилу, соснові - 35 т, в'яз - 43 т, дубові - 54 т, букові - 65 т.

За вегетаційний період 1 кг листків білої акації, в розрахунку на суху речовину, накопичує сірчаного газу 69 г, в'яза звичайного - 39 т, тополі - 157 г. Свинець із вихлопних газів вбирається листям каштану, клена гостролистого, тополі пірамідальної, липи. Тому при створенні санітарно-захисних зон навколо промислових міст необхідно врахувати екологічну ефективність цих дерев.

Деревина є універсальним господарським матеріалом[2, c. 115-116].


Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Теорія та практикум: Навч. посібник для студ. вузів/ Георгій Білявський, Людмила Бутченко, Василь Навроцький,. - К.: Лібра, 2002. - 351 с.

2. Джигирей В. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Екологія та охорона природи/ Віктор Джигирей, Віктор Сторожук, Ростислав Яцюк; М-во освіти України; Держ. ун-т "Львівська політехника; Укр. держ. лісотехн. ун-т. - Львів: Афіша, 2000. - 270 с.

3. Дубас Р. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Ростислав Дубас; Мін-во освіти і науки України, Державна академія житлово-комунального гос-ва. - К.: МП "Леся", 2007. - 447 с.

4. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Природокористування: методологічні та соціальні аспекти оптимізації: художня літ-ра/ Тетяна Гардашук, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Я. І. Мовчан та ін.; АН УРСР, Інститут філософії. - К.: Наук. думка, 1992. - 140 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева,; Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

9. Яремчук І. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Іван Яремчук,. - К.: Пошуково-вид. агентство "Книга пам'яті України": Вид. центр "Просвіта", 2000. - 429 с.





Реферат на тему: Економіка природокористування та охорона довкілля (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.