Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Екологічний імператив та економічний вимір сталого розвитку на державному та рeгіональному рівняx (реферат)

Зміст

1. Забезпечення екологічно сталого розвитку на державному та рeгіональному рівняx

2. Екологічний імператив сталого розвитку України

3. Економічний вимір сталого розвитку для областей України

Використана література

1. Забезпечення екологічно сталого розвитку на державному та рeгіональному рівняx

Актуалізація рeгіонального підxоду до розв'язання еколого-економічних протиріч обумовлена застосуванням принципу субсидарності, який полягає в тому, що проблеми глобального xарактeру нeобxідно вирішувати на місцях їх локалізації. Принцип субсидарності - це принцип, згідно якого вищі за рангом структури управління наділяються повновженнями з тих питань, які не можуть бути вирішені на нижчих рівнях. А, оскільки, на мезорівні (регіональному рівні управління) реалізується ряд функцій з регулювання різних сфер життєдіяльності місцевого населення, то такий підхід дає можливість найбільш ефективно розподіляти повноваження між функціональними підрозділами (управлінськими структурами) таким чином, щоб максимально наблизитися та скоротити процес розподілу та делегування повноважень до місця проблемної ланки.

Питанням регіонального розвитку в контексті екологічно сталого розвитку країни присвячені роботи Вахович І.М., Герасимчук З.В., Долішнього М.І., Дорогунцова С.І., Загвойської Л.Д., Лендьєл М.О.,

Мажарова М.В., Стеченка Д.М., Студеннікова І.В., Трегобчука В.М., Хлобистова Є.В., Шапара А.Г., Шевчука В.Я. та інших; серед російських вчених: Дем'яненко Ю.Г., Дубнов О.П., Коптюг В.А., Кузнєцов П.Г., Левашов В.К., Лексин В.М., Матросов В.М., Олех Л.Г., Сорокін К.Е., Фофанов В.П., Щеулін О.С. та інші, які розглядають практичні аспекти реалізації наукових надбань.

Метою дослідження є:

- проаналізувати роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, що становлять теоретичне підґрунтя для впровадження концепції соціо- еколого-економічного розвитку регіону;

- дослідити сутність та динаміку одного з найбільш відповідних показників для оцінки ефективності реалізації концепції сталого розвитку на національному та регіональному рівнях - індекс людського розвитку, який має тривимірну спрямованість (соціальну, економічну та екологічну).

- визначити спектр основних проблем за різними напрямами (екологічні, політичні, економічні, соціально-демографічні, ринкові, інституційні та технологічні групи проблем), що перешкоджають реалізації екологічно сталого розвитку в Україні.

Очевидним є той факт, що сьогодні система підтримки регіонального розвитку розвинена слабо: недостатньє фінансування природоохоронних заходів, і, як результат, низькі темпи сталого розвитку регіонів. Сьогодні найбільш доцільним є перехід від принципу програмності до принципів системності та комплексності у вирішенні проблем соціального, економічного та екологічного характеру.

Фофанов В.П. вважає, що апробацію моделі сталого розвитку країни доцільно здійснювати на регіональному рівні, де нижче інерційність процесів ніж на макрорівні, а оперативність прийняття управлінських рішень вище, а також маневрування ресурсами та засобами ефективніше. Вирішення проблеми відбувається зсередини, що надає можливість глибше зрозуміти її сутність, а наслідки прийняття управлінських рішень та їх зв'язок з суспільними процесами виявляються безпосередньо на місці події.

Реалізація принципу субсидарності має здійснюватись в процесі стратегічного управління регіоном, в межах якого необхідно приділяти значної уваги формуванню стратегій на рівні суб'єктів господарювання.

Оскільки, визначення поняття «стратегія» залишається предметом дискусій серед науковців різних галузей, необхідно визначити основні характерні риси даної категорії через призму концепції сталого розвитку.

Взагалі, стратегія - від греч. strategia - мистецтво управління, що здійснюється на основі правильних довгострокових прогнозів.

Стратегія - всеосяжна орієнтація планів або дій, яка встановлює критичний напрям і управляє розподілом ресурсів.

В рамках дослідження надбань сучасних наукових шкіл в галузі економіки природокористування було проведено аналіз понятійного апарату стосовно визначення сутності стратегій забезпечення екологічно сталого розвитку різних рівнів, Так, Герасимчук З.В. було запропоновано тєорєтичний підxід до формування національної стратегії сталого розвитку, який враxовує дифeрeнціацію країн за рівнєм розвитку.

Стратeгія розвитку рєгіону, як соціо-єколого-єкономічної систєми, у своїх цільовиx орієнтираx повинна спрямовуватись: щодо економічних інтересів - на відновлення відтворювальної здатності економіки країни та її регіонів до саморозвитку; щодо соціальних процесів - на забезпечення соціальної безпеки, підвищення рівня і якості життя населення в усіх регіонах країни; щодо екологічних процесів - на забезпечення відтворювальної здатності навколишнього середовища та раціональне використання природно-ресурсного потенціалу територій.

Калашнікова Т.М. визначає стратегічний план як один з проявів стратегії, який виступає одним з інструментів її реалізації.

Хлобистов Є.В. відмічає взаємозв'язок таких понять як «стратегія та політика». Реалізація державної екологічної політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному, місцевому, що визначає відповідний територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони навколишнього середовища. Організаційне управління природокористуванням здійснюється за допомогою територіального та відомчого принципів. Територіальний принцип передбачає поширення загальнодержавного управління на всіх природокористувачів і всі об'єкти природи. Екологічна безпека має свою внутрішню структурою що відповідає її основним властивостям як стану захищеності і тому пов'язується з різними аспектами її забезпечення.

Враховуючи те, що розробка стратегій не є відокремленою ланкою діяльності регіональної влади, дослідження процесу стратегічного планування регіонального розвитку необхідно зосередити на вдосконаленні механізмів реалізації регіональних стратегій, що мають бути побудованими на основі оптимізації взаємодії місцевої влади, суб'єктів господарювання та населення регіонів.

Екологічна стратегія - загальний план дій, розрахованих на реальні можливості і строки їх досягнення, в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів. Залежно від рівня реалізації виділяють глобальну, національну, територіальну та локальну екологічну стратегію.

Кристалізація стратегії сталого розвитку суспільства, її економічне обґрунтування та усвідомлення підприємцями власної вигоди від відповідального ведення бізнесу сприяли виникненню стратегій чистішого виробництва (сіеапег production) та еко-ефективності (есо-їїсїепсу). Стратегії еко-ефективності та чистого виробництва - превентивні стратегії, спрямовані на постійний пошук шляхів зменшення ресурсоінтенсивності, зменшення навантаження на довкілля та пов'язаних із ними ризиків та відповідальності. Обидві стратегії заохочують компанії до превентивного екологічного менеджменту, розглядаючи аспекти довкілля на всіх етапах життєвого циклу товарів і послуг.

Отже, на основі порівняльного аналізу основних підходів до визначення стратегій, що сприяють досягненню сталого розвитку пропонуємо наступне визначення.

Стратегії забезпечення екологічно сталого розвитку регіону (СЗЕСРР) - це сукупність стратегій різних рівнів, які прямо чи опосередковано сприяють досягненню соціо-еколого-економічного ефекту в регіоні.

На національному рівні це: Національна стратегія розвитку країни, Державна стратегія регіонального розвитку, національна екологічна стратегія в рамках концепції екологічної політики, стратегія екологічної безпеки держави та інші; на регіональному рівні - стратегія регіонального розвитку, на локальному рівні - стратегія розвитку міст, а на рівні господарюючих суб'єктів - функціональні стратегії, серед яких слід відзначити ринкові стратегії росту та екологічні стратегії, цілі яких передбачають покращення соціальних, екнономічних та екологічних показників в регіоні.

Розробка державних пріоритетів розвитку країни, її адміністративно- територіальних одиниць та сфер господарської діяльності здійснюється в рамках формування комплексної системи нормативних документів, що мають стратегічну орієнтацію. Існуюча формалізація державних стратегічних пріоритетів не відповідає вимогам концепції сталого розвитку, оскільки, згідно з основними положеннями останньої, вся діяльність має носити соціально-еколого-економічний характер. Отже, комплексний підхід до формування груп основних показників, які враховують і економічні, і екологічні і соціальні аспекти розвитку є вкрай необхідним, а значить, тематика даного наукового дослідження - актуальною і нагальною.

В діючих нормативних регулюючих регламентуючих документах ключовими орієнтирами є досягнення економічного і соціального ефекту. Екологічна діяльність розглядається не як пріоритетна складова, а як побічний ефект господарської діяльності (в стратегіях і програмах соціально-економічного розвитку є, як правило, розділ щодо природокористування, безпеки життєдіяльності чи охорони навколишнього природного середовища).

Для оцінки ефективності зазначених програм та стратегій використовуються тільки показники соціально-економічного характеру, що суперечить основній ідеї сталого розвитку. А реальна ситуація потребує комплексної системи оцінних показників, які б охоплювали три сфери: соціальну, екологічну та економічну. Тому, найбільш відповідними є спеціально розроблені так звані індикатори сталого розвитку. Наприклад, показник людського розвитку, що поєднує три показники - валовий внутрішній продукт (економічний показник), грамотність (соціальний показник) і тривалість життя (екологічний показник).

При підрахунку індексу людського розвитку враховуються три види показників:

1. Середня тривалість майбутнього життя при народженні - оцінює довголіття населення певної країни;

2. Рівень грамотності населення - визначається комбінацією двох показників: грамотності дорослого населення й охоплення населення трьома ступенями освіти (початковим, середнім і вищим). Останнім часом зростає роль освіти вищого ступеня, хоча у багатьох країнах існують серйозні проблеми навіть з початковою базовою освітою;

3. Матеріальний рівень життя - оцінюється величиною реального ВВП на душу населення, тобто величиною, переведеної в дол. США за допомогою паритету купівельної спроможності. В області доходів, як гранична величина, використовується середньосвітове значення ВВП на душу населення.

Індекс людського розвитку відображає досягнення кожної країни в забезпеченні цих трьох найважливіших аспектів людського існування. Здобутки в означених областях спочатку оцінюються у відсотках від певної ідеальної ситуації, яка у жодній з країн світу ще не досягнута, а особливо, у пострадянських країнах:

1. Очікувана тривалість життя - 85 років;

2. Грамотність і охоплення населення трьома ступенями - 100%;

3. Реальний ВВП на душу населення - на рівні 40000 дол. США.

Отже, запорука успішної реалізації стратегії сталого розвитку полягає в урахуванні рівнозначних економічних, екологічних та соціальних аспектів у всіх сферах.

Відзначаючи надзвичайну актуальність проблематики забезпечення екологічно сталого розвитку на регіональному та національному рівнях в сучасних умовах розвитку суспільства, виокремимо певний комплекс проблем, що стають на заваді досягнення системи збалансованих показників у трьох сферах (економічній, екологічній та соціальній).

Деталізуємо кожну з виділених груп проблем.

Екологічні проблеми: виснаження природно-ресурсного потенціалу територій; забруднення довкілля (літосфери, атмосфери, гідросфери тощо); збільшення техногенного навантаження на довкілля в результаті інтенсифікації виробництва; обмеженість невідновлюваних природних ресурсів; виснаження ресурсів; неможливість прогнозування екстерналій; глобальна зміна клімату; неможливість асиміляційних процесів; зменшення біорізноманіття; процес деградації компонентів навколишнього середовища, що не має зворотної дії; нагромадження значної кількості промислових та твердих побутових відходів; поява озонових дірок («парниковий ефект», глобальне потепління) тощо.

Економічні проблеми: відсутність належного фінансування природоохоронних заходів з боку суб'єктів господарювання, хоча це найбільша частка серед джерел фінансування природоохоронних заходів; недостатнє використання інноваційного потенціалу підприємств; відсутність широкого розповсюдження системи екологічного менеджменту на підприємствах; моральний та фізичний знос основних засобів; велика кількість промислових відходів; відсутність мотивації природоохоронної діяльності; незадовільна якість продукції; відсутність налагодженої системи переробки відходів виробництва; надзвичайно низький рівень розвитку власного виробництва; достатньо вузька спеціалізація регіонів на виробництві як промислової, споживчої, так і сільськогосподарської продукції тощо.

Політичні проблеми: нестабільне політичне становище в країні, що негативно позначається на всіх сферах життєдіяльності; відсутність чіткої екологічно орієнтованої політики держави.

Технологічні проблеми: надмірні масштаби виробничого потенціалу галузей паливно-енергетичного комплексу та важкої промисловості; значне відставання від світового рівня технічних показників та ресурсів, які використовуються в народному господарстві; диференціація господарських суб'єктів за технічним рівнем виробничого фонду, умовами забезпечення ресурсами і реалізації продукції; розриви в технічному рівні, в якості машин, обладнання та інших ресурсів, що задіяні в єдиних ланцюжках виробничо-технологічних зв'язків.

Ринкові проблеми: відсутність ринку екологічної продукції; поширення небезпечної для здоров'я населення продукції; відсутність ринкових механізмів регулювання екологічно безпечної та економічно ефективної господарської діяльності; низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств; недостатній рівень платоспроможного попиту на екологічно безпечну продукцію.

Соціально-демографічні проблеми: погіршення якості життя населення, погіршення здоров'я, низькій рівень доходів громадян, поява невиліковних хвороб та їх поширення, поширення генетично модифікованих продуктів харчування, відсутність системи формування екологічної свідомості та екологічної освіти; зміна культурних цінностей, морально-етична деградація суспільства, швидкі темпи урбанізації, несвоєчасне і неповне інформування населення щодо всього спектру проблем, які мають бути вирішені на шляху до сталого розвитку суспільства, проблеми активізації громадської активності тощо.

Інституційні проблеми: відсутність нормативно-правового забезпечення сталого розвитку як на національному так і на регіональному рівнях; недосконалість сучасного стану законодавства щодо переходу до сталого розвитку та практики правозастосування у сфері природокористування і охорони довкілля; недостатня мотивація природоохоронної діяльності з боку державного і регіонального управління; відсутність стратегії переходу на засади сталого розвитку; відсутність належної кількості відповідних установ, які б займалися вирішенням вищезазначених проблем; незначна роль екологічно орієнтованих організацій в суспільному житті.

Таким чином, визначення широкого спектру різноспрямованих проблем дасть змогу сформувати ефективну комплексну програму щодо їх вирішення. Результативність екологічних, соціальних та економічних трансформацій значною мірою залежить від того, наскільки регіони сприяють вирішенню питань екологічно збалансованого розвитку господарської діяльності та життєдіяльності населення.

2. Екологічний імператив сталого розвитку України

Головною проблемою людства сьогодні усе більше стає забезпечення виживання його в умовах, коли навколишнє середовище дедалі швидше погіршується і наближається до свого кризового, вже невідновного стану, а резерви природних ресурсів - до повного виснаження. Тому сьогодні у світової спільноти немає більш важливої проблеми ані за своєю значущістю, ані за масштабами, ніж проблема забезпечення сталого розвитку, яка породжена самою людиною в процесі розвитку цивілізації. З одного боку, людині як біологічній істоті потрібна їжа, а з другого, як суспільній істоті соціальної форми існування матерії - відповідна комфортність, потреби в якій зростають в геометричній прогресії. І якщо фізіологічні потреби в їжі населення так званого «золотого мільярда» 17 розвинених країн світу досягли верхньої межі і практично не збільшуються, то межі комфортності життя не існує. Навпаки, чим вищий рівень цивілізації тим вона вища. Дисбаланс між потребами, необхідними для забезпечення життя, і комфортністю життя «золотого мільярда» перейшов усі розумні межі і продовжує стрімко зростати. В той же час на планеті 2,5 млрд чоловік недоїдає або зовсім голодує. Від різних алергенів страждає кожна третя людина світу, від нестачі мікроелементів, зокрема заліза і йоду, які внаслідок запровадження екологічно невиправданої системи сільського господарства вимиваються в океан, понад 3 млрд чоловік. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, від забруднення навколишнього середовища щорічно гине 5,2 млн осіб, 4 млн дітей перебуває в кризовому стані, а на лікування хворих розвинені країни витрачають астрономічні суми, що становлять від 1,5 до 3 % їхнього внутрішнього валового продукту. В США на лікування хворих лише від забруднення повітря щорічно витрачається понад 6 млрд доларів. Великою загрозою для здоров'я людей є шкідливі відходи, кількість яких щороку в світі сягає понад 350 млн т, у тому числі 270 - в США. Неякісна питна вода спричинює близько 50 % усіх захворювань у світі. В цілому здоров'я людини від стану екології навколишнього середовища залежить на 20 %, від умов життя - 50 %, від спадковості - 20 % та на 10 % - від способу життя.

Причини, що призвели до кризового стану природу і населення планети, такі: демографічні, пов'язані із збільшенням і нераціональним розміщенням населення; марновитратні - з різними формами непродуктивного використання природних ресурсів; виробничі - з недосконалістю форм виробництва, екстенсивними технологіями та засобами використання і відтворення ресурсів; гносеологічні - з недостатністю знань законів природи, їх ігноруванням, рівнем наукових розробок; духовні - з недостатнім рівнем моралі, світогляду, виховання; організаційні - з недосконалістю форм управління і постійним запізненням із впровадженням законів у практику; інстинктні - з генетичним прагненням людини до насолоди життя, марнотратства; правові - з відсутністю законів міжнародного та національного рівнів і механізмів їх дотримання, які відповідали б новітній ідеології відносин з природою; політичні - з боротьбою за ресурси і панування над світом; етнічні - з негативними формами міжетнічних відносин. Отже, вирішення проблеми, що розглядається нами, полягає не лише в усуненні наслідків науково-техногенної революції, пов'язаних з розвитком промисловості, енергетики, сільського та комунального господарств, транспорту, під тиском яких відбувається деградація навколишнього середовища і насамперед його біорізноманіття. Вона значно глибша і пов'язана з триєдиною природою людини: як біологічна істота людина є елементом біосфери, як суспільна - елементом соціосфери, як трудовий ресурс - елементом виробничої сфери. Але як біологічна істота людина продовжує керуватися на 80 % інстинктами, спрямованими на збільшення комфортності і насолоди життя, стверджує засновник психоаналізу З. Фрейд.

Звичайно, більшість дослідників вирішення цієї проблеми вбачає в навчанні і підвищенні екологічної свідомості населення планети, що вже набуло статусу офіційної політики ООН. Це є обов'язковою умовою їх вирішення, і на неї необхідно спрямовувати все більшу і більшу увагу і чимраз більше коштів. За великим рахунком, розв'язання проблеми саме на цьому шляху шукав і наш геніальний В. І. Вернад- ський, коли обґрунтував ідею ноосфери як сфери людського розуму. Проте небувалі космічні, технологічні та інформаційні досягнення призвели лише до погіршення стану і прискорення деградації природи. Як стверджував вже цитований вище 3. Фрейд, докази розуму безсилі проти людських пристрастей. І в цьому є великий сенс, оскільки у людини за свідоме та підсвідоме відповідають і структурно, і функціонально різні ділянки головного мозку. І достатній контроль свідомого над підсвідомим- це, скоріше, наше бажання, а не дійсність. В усякому разі шлях цей виявився надто довгим, і досягти абсолюту на ньому неможливо, оскільки це закріплено генетично, і у людини світорозуміння продовжує забезпечувати свідоме, а світосприймання і адаптація до нього - на рівні психічного підсвідомого. Мова може йти лише про досягнення гармонії між ними в інтересах природи, але цьому протистоять інстинкти людини, що як найвисокоорганізованіша істота увінчала піраміду всього живого і панує над ним. Цьому сприяє і спрямованість освіти на планеті, яка призвела до того, як цілком слушно відзначає В. О. Межжерін, що людина під правдивим світом стала розуміти лише те, що творить вона, замість того, щоб навчитися його бачити в тому, що творило її. Світова спільнота, і насамперед вчені, вже давно говорять про екологічну загрозу, про необхідність збереження природи, але ситуація лише погіршується. І протистояти цьому поки що не в змозі ані релігія, ані вчені, ані громадський рух, ані державні постанови, ані рішення ООН. Все ще продовжують перемагати інстинкти наживи, споживання і панування, механізмом реалізації яких є світові ринкові відносини, глобалізація яких призведе лише до прискорення і поглиблення кризи. І мимоволі спадає на думку пророцтво давніх єгиптян, що люди загинуть від невміння користатися силами.

В останні 30 років було доведено, що можливості біосфери не безмежні, а екосистеми Землі порушені настільки, що близько 40 % з них відновити вже неможливо. В. І. Вернадський ще в 30-ті роки XX ст. розкрив сутність функціонування біосфери, яка полягає в кругообігу речовини та перетворенні енергії, і показав, що автотрофний блок її, насамперед рослини, зумовлює не лише існування усього живого на планеті, а й визначає її геологічну специфіку. Проте у процесі подальшого інтенсивного розвитку людської спільноти, відомого після 50-х років минулого століття як науково-технічна революція, екологічні закони ігнорувалися. Як і раніше, в цей період оцінювалась і продовжує оцінюватись лише утилітарна вартість ресурсів і не враховуються їх екологічні та соціальні значення. Одним з перших на це звернув увагу Ю. Одум, який показав, що енергія - це екологічна валюта, якою можна вимірювати результати діяльності людини, включаючи втрата і досягнення, і що запаси цієї «валюти» на земній кулі витрачаються неефективно, а часто і зовсім марно. Тому негативні процеси набули планетарних масштабів і в останнє десятиріччя чітко проявилися у вигляді шести глобальних екологічних криз, а саме: 1) зміні клімату: його потеплінні, розбалансуванні, повенях тощо; 2) зменшенні озонового шару, що загрожує загибеллю всьому живому від ультрафіолетового випромінювання; 3) забрудненні біосфери (атмосфери, гідросфери, педосфери) хімічними речовинами, важкими металами, нафтопродуктами, радіонуклідами, що включаються у кругообіг речовин; 4) втраті біологічного, екосистемного та ландшафтного різноманіття, а отже, зниженні біотичної продуктивності планети; 5) спустелю- ванні родючих земель, втрати яких вже становлять 1,2 млрд га і за площею перевищують Європу; 6) кислотних дощах, що погіршують стан лісів і навіть викликають їх загибель.

Реальні масштаби цієї загрози були усвідомлені в 70-х роках завдяки діяльності членів «Римського клубу», які здійснили прогноз глобального впливу економічного розвитку, насамперед розвинених країн, на екологічний стан планети та її населення. Усвідомлюючи це, ООН у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро провела конференцію з проблем навколишнього середовища і розвитку, де вперше була проголошена доктрина необхідності відмови від існуючого в світі шляху розвитку, яким йшли і продовжують йти цивілізовані країни, і накреслена програма дій на XXI ст. для досягнення сталої рівноваги між споживанням ресурсів населенням та здатністю Землі підтримувати життя. Це перша цілісна програма дій, яка охоплює найважливіші сфери людської діяльності: соціальні та економічні, екологічні, ресурсні, міжнародні та національні, а також всі органи влади та верстви населення.

Це єдиний шлях до виживання людської спільноти, альтернативи якому немає, інакше - небуття. Тому ООН у червні 1997 р. скликала 19 спеціальну сесію Генеральної Асамблеї, на якій була прийнята Програма дій з подальшого здійснення Порядку денного на XXI століття. В ній підкреслюється, що головним завданням цієї сесії є прискорення виконання всіма державами на основі глобального партнерства прийнятих у Ріо-де-Жанейро рішень, спрямованих на справедливе задоволення потреб сучасного і наступних поколінь. Досягнення цієї мети можливе лише на основі інтеграції і збалансованості економічної, екологічної та соціальної складових системи лю дина-навколишнє середовище. В зв'язку з тим, що головні показники сталого розвитку дедалі більше погіршуються порівняно з 1992 p., а розвинені країни не виконали рішення ООН щодо виділення допомоги країнам, що розвиваються (0,7 % внутрішнього національного продукту), сесія вжила ряд заходів, спрямованих на поліпшення стану в секторах народного господарства всіх країн і зобов'язала їх до наступної сесії, яка відбудеться у 2002 p., розробити «Національні стратегії сталого розвитку» і повністю виконати зобов'язання, прийняті в Ріо-де-Жанейро. Таким чином, ООН ще раз підтвердила необхідність переходу світового співтовариства на принципово новий шлях розвитку без погіршення навколишнього середовища. Це побудова практично нового суспільства з новим світоглядом, новими: правом, економікою, використанням природних ресурсів і їх розподілом. Це визнання цілісності і неповторності біосфери, її приналежності всім, взаємозалежності розвитку націй, підпорядкування їх розвитку єдиній планетарній стратегії - збереженню біосфери і її функціональної основи - біорізноманіття, яке є фундаментом духовного і фізичного здоров'я будь-якої нації.

Україна є промислово розвиненою сільськогосподарською державою з високою щільністю населення і багатою природою, що лише за окремими показниками поступається Франції та Італії. На жаль, гіпертрофований і незбалан- сований розвиток структури народного господарства, насамперед гірничовидобувної, металургійної та хімічної промисловостей, важкого машинобудування тощо призвели до інтенсивного використання природних ресурсів, їх виснаження та дисбалансу в економічній, соціальній та екологічній сферах. Так, внаслідок нераціональної, економічно неефективної і екологічно небезпечної структури природокористування середня забрудненість України в 6,5 разів перевищує середню забрудненість США. Найбільша в Європі розораність території (56 %), інтенсивне знищення лісів, величезні обсяги видобування матеріальної сировини призвели до розвитку небувалих в Європі за масштабами ерозійних процесів та втрат грунту, які становлять 600 млн т на рік. Україна посідає провідне місце за інтенсивністю експлуатації надр і видобуває більше залізної руди, ніж всі країни Західної Європи. На потенційно небезпечні для здоров'я людини виробництва припадає 43 % вартості основних фондів промисловості. Прискореними темпами розвивається ресурсовидо- бувна галузь, внаслідок чого енергоємність внутрішнього валового продукту в Україні в 9 разів більша, ніж в країнах Європи. Екологічно незадовільний стан мають і поверхневі води України. З 62 найбільших річок дуже забрудненими є 32, а задовільно чистими лише 2. Чистих і дуже чистих вже не залишилось зовсім. Отже, за існуючими нормативами оцінки якості води 88 % річок мають стан води від «поганого» до «катастрофічного», оскільки до них зовсім неочищеними скидається до 1 млрд м стоків на рік. Забруднювачами є: промисловість - 60 %, сільське та комунальне виробництва - по 20 %. Одним з важливих дестабілізуючих факторів водно-екологічного балансу стало і підтоплення близько 800 тис. га ґрунтів на території більшості областей півдня України. Викликають тривогу в екологів і лікарів також шкідливі викиди металургійно-паливної і хімічної промисловості, що зросли за останні 30 років у кілька разів і забруднюють, особливо на Донбасі та Придніпров'ї, атмосферу, ґрунти та води. Звідси кислотні дощі, забруднення важкими металами тощо. Забруднення радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи 5,7 млн га взагалі не має аналогів у світі. Катастрофічна тенденція спостерігається і в демографічній ситуації. За останнє десятиріччя середній вік населення зменшився майже на 10 років і поступається практично всім європейським країнам. В останні роки смертність населення перевищує народжуваність на 360 тис. щороку, що, за розрахунками фахівців ООН, призведе за 50 років до зменшення населення України на 40 %. Для порівняння: населення Італії зменшиться на 25 %, а Росії на 28 %. І це лише побіжний перелік екологічних проблем, що негативно впливають практично на всі сфери життя і діяльності населення, включаючи економіку і виробництво. Тому ніякі плани сталого розвитку не можуть бути здійснені без урахування екологічного стану держави, що на даному етапі розвитку цивілізації є вирішальним фактором економічних і соціальних відносин і сталого розвитку взагалі, оскільки це передбачає таке використання природних ресурсів, яке не погіршує екологічного стану, не виснажує їх і зберігає в інтересах прийдешніх поколінь. Отже, сутність екологічного імперативу на першому етапі полягає в розробці: нової концепції екополітики, спрямованої на збалансовані відносини суспільства з природою; комплексу програм поступового усунення диспропорцій в провідних галузях народного господарства; переходу на: новітні економічні, безвідходні та енергоощадні технології; збереження, відновлення та збагачення біорізноманіття та його ресурсів, екосистем та ландшафтів, рекультивацію девастованих екосистем та ландшафтів; збалансовану стабілізацію головних видів використання земель. Програми повинні передбачати: а) механізми здійснення державних заходів природоохоронного характеру; б) державне і міжнародне економічне регулювання і стимулювання природоохоронної діяльності всіх власників земель; в) заборону погіршення родючості земель та виснаження біоресурсів.

На нашу думку, доцільно, щоб в програмах були враховані тією чи іншою мірою такі принципи: 1) багатодисциплінарності та багатосекторності, тобто охоплювали також соціальні та економічні фактори; 2) пріоритетності дій, напрямків, фінансування; 3) доцільності збереження рівноваги екосистем, економії енергії та витрат ресурсів; 4) ієрархічності інтересів - національних, регіональних та місцевих; 5) зворотного зв'язку, тобто обговорення програм широкими колами громадськості та врахування їх думки.

Підкреслимо, що особливу увагу в програмах необхідно приділити оцінці стану і сталого використання ресурсів біорізноманіття, що випливає із його ролі в забезпеченні функціонування, підтримки екологічної рівноваги та зменшення ентропії біосфери, яку людина своєю діяльністю змінює в зворотному напрямку, в бік первинного хаосу. Тому збереження біорізноманіття означає збереження і людської цивілізації. Рослинний світ як автотрофний блок біосфери є основою акумуляції та перетворення сонячної енергії, кругообігу речовин, грунтотворення, хімічного складу атмосфери і першоджерелом існування всіх гетеротрофних організмів, включаючи людину. Його опосередковане значення для неї як соціальної істоти проявляється у формуванні духовних, культурних, світоглядних, естетичних, мовних, психологічних, оздоровчих, виховних, освітніх наукових тощо цінностей, які є соціально трансформованим віддзеркаленням особливостей природи, насамперед рослинного світу як компонента ландшафту. Природа - це дзеркало, в якому кожна нація знайшла своє відображення. Тому кадастр фітобіоти і розробка питань її збереження займають ключову позицію. І твердження: «Якщо ми хочемо зберегти себе як нація, ми повинні зберегти свою природу і перш за все її рослинний світ» не є перебільшенням. Отже, насамперед необхідно стабілізувати екологічну рівновагу за рахунок вилучення 5-6 млн га виснажених, сильно еродованих орних земель та крутосхилів і згідно з кліматичними та едафічними умовами відновити на них ліси, степи чи луки. Це значною мірою стабілізує екологічну ситуацію в Україні і наблизить її до середнього для Європи стандарту, де зайняті природною рослинністю території сягають 35-40 %. Паралельно необхідно провести нове резервування 1-1,5 млн га цінних природних територій для наступного їх заповідання до 2005 p. І нарешті, необхідно до 2015 р. виконати Закон України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки».

Завершуючи, ще раз підкреслимо, що у природи не можна брати більше, аніж вона дозволяє, тобто не можна виходити за межі толерантності екосистем. Інакше за це доведеться розплачуватися не тільки нам, а й прийдешнім поколінням.

3. Економічний вимір сталого розвитку для областей України

Концепція сталого розвитку передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів людства. Розумне обмеження рівня споживання надає можливість зберегти нащадкам той чи інший ресурс чи подовжити його використання на більш довгий період часу. Техніко-технологічна складова економічного виміру сталого розвитку відображає структуру пропозиції і попиту на товари, послуги та інформацію саме техніко-технологічного спрямування, здебільшого для сфери виробництва, науки та освіти. Кожна із складових структури певним чином впливає на інтегруючий показник, значення якого відображає місце країни, регіону чи області у загальному рейтингу. Оцінювання значення чи спостерігання динаміки того чи іншого індексу, індикатора, категорії політики, набору даних надає можливість відповідальним особам приймати відповідні управлінські рішення.

Підвищення рівня економічної складової сталого розвитку окремо взятого регіону чи області можливе у розрізі розвитку техніки та технології, використовуючи існуючі напрацювання у сфері високих технологій, впроваджуючи природо-, енерго- й матеріалозаощаджувальні рішення, а також розроблюючи принципово нові, інноваційні розробки. Зазначимо важливість такої складової, як інформатизація, яка поступово змінює структуру пропозиції та попиту в окремо взятій країні. Останнім часом зростають обсяги трансферу технологій, реалізації патентів і ліцензій, об'єктів інтелектуальної власності.

Науковою проблемою є необхідність комплексного дослідження впливу техніко-технологічного фактора на розвиток економіки регіону, області, адміністративної одиниці з урахуванням основних положень концепції сталого розвитку. Основними завданнями роботи є узагальнення інформації відносно напрацювань концепції сталого розвитку; розроблення підходів до оцінювання місця у рейтингу та рівня розвитку області у зрізі техніко-технологічної складової; аналіз результатів обробки статистичних даних за макроекономічними показниками областей України; розроблення підходів оптимізації за кількістю показників, що використовується для розрахунку сталого розвитку регіону, області.

Дослідження проводиться у рамках виконання науково-дослідних тем факультету менеджменту та маркетингу НТУУ «КПІ»: «Економічне співробітництво як складова сталого розвитку» (Додаток до 0106U002066); «Економічна складова сталого розвитку областей та регіонів України» (Додаток до 0106U002066); «Міжнародне науково-технічне співробітництво як складова сталого розвитку» (0107U000603); «Науково-технічне співробітництво як економічна складова сталого розвитку» (0108U000510). Основою наукового дослідження є статистичні дані національної економіки , напрацювання вчених та місця у світових рейтингах України.

Актуальність дослідження визначається: потребою органів державної влади та місцевого самоврядування у науково-методологічному забезпеченні процесу розв'язання проблем стосовно здійснення соціально-економічних реформ та трансформації економіки на засадах концепції сталого розвитку; нерівномірністю соціально-економічного та техніко- технологічного розвитку регіонів та областей України, що викликане історично набутим нерівномірним розподілом факторів виробництва; розвитком взаємовигідних економічних зв'язків між регіонами та областями, можливістю досягнення належного рівня передумов для торгівлі, науково-технічного співробітництва; необхідністю взаємоузгодження потреб у внутрішніх і централізованих ресурсах області та регіону.

Цілями дослідження є: виявлення основних факторів впливу на техніко-технологічний рівень економічного виміру сталого розвитку для регіонів і областей країни; формування бази даних показників техніко-технологічної складової; розроблення методики оцінювання рівня області в техніко-технологічному зрізі; порівняння отриманих даних з інтегральним значенням рівня економічної складової.

Теоретичну основу дослідження становить системний підхід до аналізу економіко-соціальних процесів, що проходять у національній економіці. Методологічну основу становлять методи системного та порівняльного аналізу, дослідження техніко- технологічного розвитку територіальної одиниці, статистичного дослідження, елементи прогнозування, логічного узагальнення.

Економічна складова сталого розвитку формується з індексу конкурентоспроможності (3 індикатори, 47 наборів даних) та індексу економічної свободи (10 індикаторів, 50 наборів даних).

Індекс глобальної конкурентоспроможності формується з таких трьох показників: 1) група індикаторів базових потреб (Basic requirements); 2) група індикаторів підвищення ефективності (Efficiency enhancers); 3) група індикаторів інноваційності (Innovation and sophistication factors).

До першої групи входять 4 комплексні індикатори: інституційне середовище (Institutions); інфраструктура економіки (Infrastructure); макроекономічна стабільність (Macroeconomic stability); здоров'я населення і початкова освіта (Health and primary education). Друга група складається з 6 індикаторів: вища освіта та система навчання (Higher education and training); ефективність товарного ринку (Goods market efficiency); ефективність ринку праці (Labor market efficiency); досконалість фінансового ринку (Financial market sophistication); технологічна підготовленість (Technological readiness) і масштаби ринку (Market size). Третя група характеризується такими індикаторами: досконалість бізнесу (Business sophistication) та інновації (Innovations).

Індекс економічної свободи формується з таких 10 індикаторів: рівня свободи бізнесу; рівня свободи торгівлі; рівня фіскальної свободи; ступеня залежності економіки від уряду; рівня монетарної свободи; рівня інвестиційної свободи; рівня фінансової свободи; прав на приватну власність; рівня свободи від корупції; рівня свободи ринку праці.

Структура техніко-технологічної складової інноваційної системи країни містить такі елементи: великі науково-промислові об'єднання; фінансово-промислові групи; науково-дослідні інститути; дослідницькі університети, інститути; наукові парки, бізнес-інкубатори, технополіси, технопарки; науково-дослідні центри та лабораторії при корпораціях; мережу малих інноваційних підприємств, що впроваджують нововведення; венчурні компанії; державні та контролюючі установи (доопрацьовано та доповнено пропонується виділити такі основні цілі: виявлення техніко-технологічних факторів впливу економічного співробітництва на сталий розвиток країни, регіонів та областей; оцінювання впливу міжнародного співробітництва на формування інфраструктури національної економіки за концепцією сталого розвитку; формування механізму управління регіональним розвитком на засадах функціонування економіки держави на принципах сталого розвитку. До проміжних цілей відносимо: формування бази даних економічних, технічних, соціальних показників; розроблення економіко- математичного апарату проведення дослідження; розроблення відповідного програмного забезпечення; визначення вагових коефіцієнтів, використовуючи експертний метод і відносний вплив складової до загального значення ВВП; проведення розрахунків і здійснення графічної інтерпретації результатів.

Очікувані результати дослідження: модель для оцінки існуючого стану техніко- технологічної складової розвитку областей України та факторів впливу на рівень розвитку окремого взятого регіону з використанням концепції сталого розвитку; механізм практичного застосування розроблених методик під час прийняття управлінських рішень на національному та місцевому рівнях.

У процесі реалізації проекту необхідна координація взаємопов'язаних дій, яка полягає у співпраці з виконавцями за напрямами соціальної, інституціональної та екологічної складових з метою узгодження наборів даних; приведення отриманих результатів до єдиної, узгодженої форми; спільна розробка методичних вказівок до інтерпретації отриманих результатів. Процес реалізації має окремі обмеження, що пов'язані з необхідністю формування наборів даних, уточнення вагових коефіцієнтів, проведення попередніх розрахунків, аналізу проміжних і кінцевого результату, надання пропозицій керівництву відповідних структур держаної та місцевої влад. Також можливе щорічне оновлення значень індикаторів за річними даними Держкомстату України. Можливість аналізувати зміну значень у динаміці.

У процесі попередніх досліджень визначено основні набори даних для визначення індексів, індикаторів і наборів даних Вважається, що індекси рівнозначні (вагові коефіцієнти по 0,5).

Таблиця 1.

Індекси, індикатори та набори даних у зрізі техніко-технологічної складової

Індекси

Індикатори

Набори даних

Інноваційно- інвестиційний індекс

Інноваційність

Кількість промислових підприємств, що впроваджують інновації.

Обсяг інноваційних продуктів.

Розподіл загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності

Інвестиційна свобода

Капітальні інвестиції. Інвестиції в основний капітал. Прямі інвестиції в Україну. Прямі інвестиції з України

Наукова діяльність

Кількість науково-дослідних установ. Чисельність працівників наукових організацій. Витрати на наукові і науково-технічні роботи

Освітня діяльність

Кількість студентів ВНЗ. Кількість ПТУ.

Кількість вищих навчальних закладів

Інфраструктурно -обслуговувальний індекс

Транспортна інфраструктура

Довжина автомобільних доріг загального користування. Довжина залізничних колій загального користування

Макроекономічна стабільність

Валовий регіональний продукт.

Обсяги реалізованої промислової продукції.

Вартість основних засобів

Міжнародне

торговельне

співробітництво

Обсяг експорту. Обсяг імпорту

Підприємницька діяльність

Фінансовий результат підприємницької діяльності

Основним принципом визначення вагових коефіцієнтів за кожним набором даних є врахування обсягів надходжень у грошовому виразі від тієї чи іншої сфери. Для індикатора, який складається з двох наборів даних, використовуємо принцип Парето (відношення 20:80), для трьох чи чотирьох наборів - інші співвідношення, наприклад, 1:1:3 залежно від важливості складової (у роботі вагові коефіцієнти не наводяться).

За розрахунками наводимо загальний рейтинг (за інноваційно-інвестиційним та інфраструктурно-обслуговувальним індексами): м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Луганська, Одеська області. Окремо за інноваційно-інвестиційним індексом порядок у рейтингу дещо інший: м. Київ, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Одеська області. Зазначимо, що виокремлюючи тільки одну складову суттєвих змін не спостерігається у оцінці положення тієї чи іншої області (адміністративної одиниці). Графічну інтерпретацію розрахунків за інноваційно-інвестиційним та інфраструктурно-обслуговувальним індексами окремо подано на рис. 1

Отже, підняття рівня конкурентоспроможності окремих областей та національної економіки України в цілому, реалізація національних високотехнологічних, наукомістких проектів можливе у разі прийняття відповідних управлінських рішень, які можуть ґрунтуватися на різних методиках, зокрема й на концепції сталого розвитку.

На основі аналізу виявлено такі набори даних: кількість промислових підприємств, що впроваджують інновації; обсяг інноваційної продукції; розподіл загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності; капітальні інвестиції; інвестиції в основний капітал; прямі інвестиції в України; прямі інвестиції з України; кількість науково- дослідних установ; чисельність працівників наукових організацій; витрати на наукові та науково-технічні роботи; кількість студентів вищих навчальних закладів; кількість ПТУ; кількість вищих навчальних закладів.

Графічна інтерпретація надала змогу визначити незначну розбіжність між інноваційно- інвестиційним та інфраструктурно-обслуговуючим індексами, що спрощує подальше використання отриманих результатів під час прийняття управлінських рішень і проведення розрахунків з використанням інших за роками наборів даних.

Скупчення значної кількості областей у нижній правій частині рис. 1 дає змогу констатувати наявність співвідношення Парето для проведеного розрахунку.

Науковою новизною є запропонована методика розрахунків індексів (інноваційно- інвестиційний та інфраструктурно-обслуговуючий) визначення рівня техніко-технологічного рівня області, яка ґрунтується на концепції сталого розвитку.

Подальших досліджень потребує реалізація механізму прогнозування зміни індексів техніко-технологічної складової економічного виміру сталого розвитку. Механізм може ґрунтуватися на інструментарії запропонованої методики з використанням статистичних даних за декілька років поспіль.

Використана література:

Лієв О.С. Забезпечення екологічно сталого розвитку на державному та рeгіональному рівняx

Шеляг-Сосонко Ю. P., Дідух Я. П. Екологічний імператив сталого розвитку України

С. В. Войтко Техніко-технологічна складова економічного виміру сталого розвитку для областей України





Реферат на тему: Екологічний імператив та економічний вимір сталого розвитку на державному та рeгіональному рівняx (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.