Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Екологічна мережа та природно-заповідний фонд Львівщини (реферат)

Зміст

1. Формування природно-заповідного фонду Львівщини

2. Флора заказника загальнодержавного значення "Лешнівський"

3. Розбудова екологічної мережі Гологоро-Кременецького Горбогір'я

Використана література

1. Формування природно-заповідного фонду Львівщини

У минулому ПЗФ на Львівщині формувався без урахування принципів обєднаної мережі. Тому в даний період він охоплює територіально ізольовані заповідні об'єкти, котрі функціонують як острівні біоти. За такої фрагментованої структури і географічної ізольованости ПЗФ виконує лише функцію „пасивного” збереження біологічної розмаїтости. Для забезпечення ефективної „активної” ролі ПЗФ його доцільно формувати як об'єднану екологічну мережу. Територіальна структура такої заповідної біогеоценотичної системи на рівні геоботанічних районів, округів, областей і загальнодержавному рівні була обґрунтована ще у 80-х роках Е. Gazka-Grzesikiewicz, розглядаючи збереження біологічної розмаїтости в заповідних територіях Польщі, відзначає, що для цього потрібно, щоби вони були зв'язані екологічними коридорами й утворювали функціонально єдину мережу. Мета інтегрованої мережі ПЗФ полягає у забезпечені екосистемної цілісности ізольованих заповідних об'єктів для створення сприятливих умов для розселення і міґрації видів та підтримання екологічних зв'язків із прилеглими господарськими угіддями.

На Львівщині базовими елементами інтегрованої системи ПЗФ повинні бути всі заповідні об'єкти і, насамперед, великоплощинні — природний заповідник, національні природні та ландшафтні реґіональні парки, територіально більші заповідні урочища та пам'ятки природи. Функціональну систему ПЗФ слід формувати в межах природних районів, а згодом і між ними.

Функцію екологічних коридорів у межах ПЗФ можуть виконувати русла річок і потоків, грядові елементи рельєфу, ліси першої групи, захисні смуги вздовж залізниць і шосейних доріг, зелені зони навколо міст і санаторно-курортних комплексів. Там, де в екологічних коридорах існують „природні гіатуси” доцільно створювати штучні, культурні екосистеми для підтримання екологічних зв'язків у ПЗФ. Як просторові ландшафтні структури екологічні коридори сприятимуть обміну генетичними ресурсами між заповідними об'єктами та господарськими природно-територіальними комплексами, міґрації біологічних видів і розширенню їх ареалів, збагаченню біологічної розмаїтости, поширенню раритетних видів у господарські угіддя. Формування екологічних коридорів між заповідними об'єктами може бути здійснене поетапно протягом тривалого періоду. Треба обґрунтувати методи використання природних ресурсів в екологічних коридорах та визначити їхній природоохоронний статус.

Львівщина лежить у транскордонній зоні з Польщею. Тому, чимало заповідних об'єктів у Карпатах, на Розточчі й Малому Поліссі має значення для обидвох країн. У Верхньо-Дністровських Бескидах таким об'єктом є реґіональний ландшафтний парк „Надсянський” (19428 га), який разом із прилеглим польським ландшафтним парком „Долина Сяну”, утворює єдиний територіальний природоохоронний комплекс. Він є частиною польсько-словацько-українського біосферного резервату (заповідника) „Східні Карпати” (208089 га), який у 1998 р. ЮНЕСКО був введений у міжнародну мережу.

Таким же важливим ключовим реґіоном для інтегрованої територіальної охорони є Розточчя. В українській частині реґіону в 1984 р. був створений природний заповідник „Розточчя” (2085 га), а в 1999 р. — національний природний парк „Яворівський” (7089 га). У прикордонній польській частині в 1974 р. був створений Розточанський парк народови (7905 га), а в 1988 р. — два ландшафтні парки: Краснобродський (9380 га) і Пуща Сольська (28930 га). Отже, існують реальні можливості створення на базі згаданих заповідних територій білатерального польсько-українського резервату.

Обидва біосферні резервати, як складові європейської екомережі, матимуть вагоме значення для збереження біологічної, екосистемної і ландшафтної розмаїтости, а також для підтримання екологічного балансу на європейському вододілі Карпат і Розточча.

Нині обґрунтовані головні риси розбудови національної екомережі України. Розточанський природний заповідник, національні природні і реґіональні ландшафтні парки Львівщини є ключовими природними ядрами в цій екомережі.

Протягом тисячоліть територія Львівщини входила до складу різних країн: Київської Руси, Галицько-Волинської держави, Королівства Польського, Австрійської монархії, Австро-Угорської імперії, потім знову до Польщі, а з 1939 р. — до Радянської України. Під час Другої світової війни деякий час її територія була у складі Генерал-губернаторства Третього райху. За цей період у природних ландшафтах як природноісторичному середовищі відбувалися різні історичні й культурні події. Заповідні території як національні природні реліквії повинні сприяти збереженню не лише природної, а й історико-культурної спадщини. Часто важливі в історичному та культурному розумінні місця перебувають в оточенні природних ландшафтів. Для збереження їх треба включити у ПЗФ нову категорію — „ландшафтно-меморіальні парки” (ЛМП). На території Львівщини запропоновано створити такі ЛМП.

ЛМП „Гора Шашкевича. На цій горі в околицях с. Підлисся Золочівського району організовано ботанічний резерват (87 га) для охорони реліктової степової флори і рослинности. У рідному селі Маркіяна Шашкевича створено Літературно-меморіальний музей. На горі, названій ім'ям поета, встановлено пам'ятний залізний хрест. У цих місцях збереглися могили воїнів УПА. Для збереження природної та історико-культурної спадщини пропонується створити ландшафтномеморіальний парк.

ЛМП „Гора Маківка” у Сколівських Бескидах. У Першу світову війну на Маківці (958 м над р. м.) з 29 квітня до 2 травня 1915 р. січові стрільці одержали перемогу над російськими військами. У боях брали участь хорунжі Коновалець, Степанів, Яремкович, Коберський. На вершині гори, де поховано 47 вояків, поставлено пам'ятний хрест. Битва на Маківці стала символом на шляху до створення української армії та держави. Щороку Маківку відвідує населення, щоби вшанувати пам'ять полеглих героїв. Для охорони природних лісів тут створене заповідне урочище (396 га). На його базі слід організувати ландшафтно-меморіальний парк.

Бродівський ЛМП. Його доцільно створити в околицях м. Броди в урочищі Дітківці Бродівського лісництва. У цих місцях 17 — 22 липня 1944 р. відбулися оборонні бої української дивізії „Галичина” з радянськими військами. Під час боїв загинуло та потрапило в полон 7 тис. дивізійників. Деякі вояки поповнили тоді лави УПА. Для вшанування загиблих побудована пам'ятна каплиця.

Отже, одним із найбільш виразних екологічних наслідків техногенного впливу на біосферу є денатуралізація природних ландшафтів, з якою пов'язане збіднення генофонду й зниження гомеостазу природних екосистем. При такій екологічній ситуації існує небезпека зниження еволюційного потенціалу глобальної біоти. Тому перед ПЗФ стоїть завдання не лише збереження біологічного, екосистемного і ландшафтного розмаїття, але й підтримання спонтанного біогенезу у природі. Для виконання такої функції ПЗФ слід формувати як інтегровану функціональну систему.

Унаслідок техногенного впливу погіршуються умови життєвого середовища. Тому ПЗФ має вагоме соціальне значення для оздоровлення людини. Маючи це на меті варто розширити мережу реґіональних ландшафтних парків.

Навколишнє середовище, як середовище життя людини, слід розглядати також в історико-культурному аспекті, в ньому відбуваються певні історичні події, розвивається культурна сфера суспільства. Тому ПЗФ повинен сприяти збереженню не лише природної, а й історикокультурної спадщини. Для охорони пам'ятних місць, пов'язаних із подіями Першої і Другої світових воєн та культурними подіями пропонується створити три ландшафтно-меморіальні парки. На вимогу життя в заповідній справі розвивається нова ідея поліфункціонального призначення ПЗФ. Її слід брати до уваги при формуванні екомережі заповідних територій. Така екомережа сприятиме оптимізації взаємовідносин суспільства і природи в різних сферах. Тому заповідну справу треба залучати до реґіональних програм, що стосуються сталого екологічного й соціально-економічного розвитку Львівщини.

2. Флора заказника загальнодержавного значення "Лешнівський"

Одним з найефективніших шляхів збереження біоти є природно-заповідні території, які до того ж рекомендовано залучати в екомережу як ключові: заповідні території місцевого значення – у регіональну, а загальнодержавного – у національну екомережу На Львівщині є дев'ять заказників загальнодержавного значення У регіоні Мале Полісся функціонує єдиний заказник такого рангу, у якому охороняються дерево-чагарникові фітокомплекси, – "Лешнівський", який за часом створення є найстарішим у цьому регіоні. Створено його 1978 року Заказник розташований у Бродівському рні Львівської обл. і підпорядкований Лешнівському лісництву Бродівського лісгоспу об'єднання "Львівліс". Загальна площа заказника 56 га. Його рослинність сформувалася на слабозадернованих еолових пасмах. Внаслідок тривалої господарської діяльності, яка здійснювалася до заповідання цієї території, первинні природно-історичні угруповання були знищені і на їхньому місці здійснено штучне заліснення, іноді з долученням інтродуцентів: Quercus borealis Michx, Padus virginiana (L.) Roem. На деяких ділянках, переважно в нижній частині пасем, на місці знищених дерево-чагарникових фітоценозів сформувалися спонтанно поновлені угруповання, близькі до первинних. Але й відновлені угруповання зазнали значних змін. Максимальний вік дерев, які формують у заказнику деревостани, 90 р., а мінімальний – 50. Фітоценотичний склад сучасного рослинного покриву такий:

1. Querceto-Pinetum vacciniosum (myrtylli);

2. Querceto-Pinetum vaccinioso (myrtylli)-convalariosum;

3. Querceto-Pinetum convalariosum;

4. Quercetum vacciniooso (myrtylli)-festucetosum (rubrae);

5. Quercetum (сarpinioso)-convalariosum;

6. Pinetum coryloso (avellanae)-convalariosum;

7. Carpinieto-Pinetum majanthemosum;

8. Pinetum padoso (virginianae)-oxalidosугрупованні Carpinieto-Pinetum majanthemosum трапляються фрагменти маргінальних угруповань Carpinieto-Pinetum vacciniooso (myrtylli)-majanthemosв межах угруповання Quercetum (сarpinioso)-convalariosum – острівні ділянки, угруповання яких можна охарактеризувати як Quercetum (сarpinioso)-nudдубових соснинах нараховано 56 видів, 18 із яких не виявлено в інших угрупованнях (табл., описи 1-4). У дібровах нараховано 41 вид, зокрема 10 видів, які відсутні в інших угрупованнях (табл., описи 5-6). У соснинах нараховано 35 видів, з-поміж яких 9 відсутні в інших угрупованнях заказника (табл., описи 7-9). Загалом флоронаселення деревно-чагарникового комплексу заказника "Лешнівський" сформоване 82 видами. Ще декілька видів, які доповнюють флоронаселення заказника, виявленона просіках. Це зокрема: Lycopodium annotinum L., Thalictrum aquilegifoiium L., Potentilla alba L. Наявність специфічних видів у різних угрупованнях є свідченням того, що вони сформувалися на місці різних асоціацій. Опосередкованим доказом такого припущення є те, що в заказнику наявні різні типи лісорослинних умов. Найімовірніше, що на ділянках з лісорослинними умовами типу С23 первинними природно-історичними угрупованнями були угруповання асоціації Qroboris-PinetMatuszkiewicz 1973, а на ділянках з умовами типу B2 – Leucobryo-PinetMatuszkiewicz (1962) 1973. Таким чином, фітоценотичний комплекс заказника представлений переважно напівштучними та похідними рослинними угрупованнями і лише частково спонтанно відновленими, близькими до первинних природно-історичних, з низьким і середнім показниками флоронаселення. Флоронаселення заказника загалом представлене 85 видами, які належать до 65 родів.

3. Розбудова екологічної мережі Гологоро-Кременецького Горбогір'я

У 1995 р. було схвалено Всеєвропейську стратегію збереження ландшафтного і біологічного різноманіття. Головним її завданням є створення Пан-європейської екологічної мережі, яка б базувалася на національних екологічних мережах Це система взаємопов'язаних природних чи напівприродних територій, яка має відігравати інтегральну природоохоронну роль. Цим питанням надають особливого значення у країнах Європейського Союзу. В Україні вони також урегульовані на законодавчому рівні. Національна екологічна мережа України повинна бути з'єднана з екологічними мережами суміжних країн. Зокрема, західна частина Галицько-Слобожанського природного коридору в Україні є частиною трансконтинентального екологічного коридору, яким є головний європейський вододіл. Охороні його ландшафтів та екосистем європейська спільнота країн надає особливого значення. Адже Головний Європейський Балтійсько-Чорноморський вододіл є важливим шляхом міграції певної множини видів тваринних й рослинних організмів у широтному напрямі. Водночас, він є до певної міри бар'єром для транспорту генетичного матеріалу інших організмів у меридіональному напрямі. Цей природний коридор загальноконтинентального значення поєднує в єдине ціле природні комплекси всіх рослинних зон та висотних поясів Європи.

Одне з головних завдань формування національної екологічної мережі є розширення заповідних територій, спрямоване на розширення їх біорізноманіття, особливо шляхом залучення старовікових природних угруповань, прируслових лісів, типових та унікальних екосистем і ландшафтів, середовищ існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, угруповань видів тварин і рослин. Ці ключові території повинні бути з'єднані між собою сполучними коридорами та оточені буферними зоі контактувати з відновними територіями, щоб забезпечити можливість збагачення їх генетичним.

Ключовими структурними елементами екологічної мережі є об'єкти природно-заповідного фонду. Спеціалізовані функції в національній екологічній мережі повинні виконувати й інші її структурні елементи – сполучні, буферні та відновлювані території. Їхня функціональна роль також спрямована на збереження та відтворення природного різноманіття екосистем та популяцій. Якщо ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біологічного різноманіття, то сполучні території (так звані екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують можливість міграції організмів та обмін генетичного матеріалу. Буферні території захищають ключові та сполучні територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території призначені для формування просторової цілісності екомережі та відтворення природних екосистем на техногеннозмінених територіях.

Формування природних екокоридорів передбачає широке залучення до їх складу захисних, рекреаційно-оздоровчих та експлуатаційних лісів, лісосмуг, лук та пасовищ. Формування екологічної мережі зобов'язує до змін у структурі земельного фонду країни шляхом віднесення частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні та відтворенню притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Гологоро-Кременецьке горбогір'я є оригінальним багатим біорізноманіттям природним комплексом Головного Європейського вододілу у межах Львівської обл. Його північно-східне відгалуження розташоване в межах північної частини Львівської та Тернопільської обл. Здійснене аналітичне дослідження показало, що загальна площа цієї території – 389 тис. га., з яких частка земель підприємств лісового господарства становить лише 18,1 %, а вкритих лісом земель – всього 16,5 % Природно-заповідний фонд горбогір'я представлений локальними осередками, які разом не формують повноцінний екологічний коридор. Більшість заповідних об'єктів було сформовано ще у 70-90 роках ХХ ст. Загалом станом до 2009 р. їхня площа становила 5720,73 га. Отже, заповідні території Гологоро-Кременецького горбогір'я загалом охоплюють лише 1,4 % його площі, що надзвичайно мало. Зазначимо, що площа об'єктів природнозаповідного фонду західноукраїнської лісостепової провінції становить 4,2 % від загальної площі. Відповідно, частка заповідних територій у межах Розтоцько-Опільської фізико-географічної області становить 6,3 %. Для порівняння, у Карпатському регіоні цей показник сягає 12,9 %, а на Поліссі – 10,3 %

Указом Президента України № 156/2010 було започатковано у 2010 р. створення у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я Національного природного парку "Північне Поділля" загальною площею 15587,92 га (зокрема 5434,4 га земель, що надаються Національному природному парку в постійне користування. На жаль, створення цього природоохоронного об'єкта на цей час зупинилося через проблеми погодження земельних правовідносин. Таким чином, у західному регіоні України територіальна репрезентативність мережі природно-заповідного фонду у межах Західноукраїнського Лісостепу, до якого належить і горбогір'я, є у два рази меншою, ніж на Поліссі, і в три рази меншою, ніж в Українських Карпатах. Щодо Гологоро-Кременецького горбогір'я, то тут вкрай потрібно розбудовувати мережу заповідних об'єктів, оскільки існуючий стан є вкрай незадовільним для збереження локального біологічного різноманіття, а в контексті міжнародних зобов'язань України щодо розбудови Всеєвропейської екомережі – компрометуючим. Це також стосується і розбудови структурних елементів цієї ділянки широтного Галицько-Слобожанського коридору національної екологічної мережі у межах Гологоро-Кременецького горбогір'я.

Подібні проблеми виникли в Україні і стосовно розбудови екологічної мережі загалом, оскільки правовий статус територій екологічної мережі не передбачений земельним законодавством, хоча у Лісовому кодексі України зазначено, що постійні та тимчасові лісокористувачі зобов'язані сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства, а лісовпорядкування навіть передбачає "виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню їх до екологічної мережі". Водночас на постійних лісокористувачів покладається обов'язок збереження біорізноманіття лісів шляхом "створення і оголошення в установленому законом порядку на найбільш цінних лісових ділянках територій та об'єктів природно-заповідного фонду, розвитку екологічної мережі". На жаль, вимоги прикінцевих положень Закону України "Про екологічну мережу України", які передбачали приведення у відповідність до цього закону існуючих нормативно-правових актів та прийняття нових, залишилися досі не виконаними. Проте, надалі актуальними є питання наукового забезпечення формування, збереження та використання національної екологічної мережі.

Загальні та поглиблені дослідження лісового фонду виконано на основі матеріалів його обліку на землях лісогосподарських підприємств. Відбір таксаційних матеріалів щодо деревостанів у межах горбогір'я здійснено з використанням топографічних карт і картосхем лісництв. При цьому межі горбогірного кряжу виділяли на картографічних матеріалах шляхом накладення контурів. Аналізуючи характер рельєфу та специфіку територій за категоріями географічного та геоморфологічного районування, на топографічних картах було нанесено межу контакту рівнин Малого Полісся, Острожської улоговини, структурних рівнин Опілля та Західного Поділля з горбогір'ям. Відповідно, цю межу було перенесено на картографічні лісовпорядні матеріали. Відібрані матеріали поділянкового обліку лісового фонду було внесено до електронної бази даних, що створена в середовищі Access 2000. Для цього текстову інформацію файлів таксаційних описів лісництв було структуровано і перенесено до таблиць бази даних. У вихідній таблиці зведеного лісового фонду всі лісові ділянки, що належать до горбогірної території, були відзначені в базі даних у відповідному полі позначкою "К". Окрім того, в іншому полі, що стосується ділянок природно-заповідного фонду, було відповідними позначками відзначено ділянки, що належать до конкретних категорій заповідності: заказник, заповідне урочище, пам'ятка природи, заповідник тощо. Диференційований відбір необхідних даних здійснювався за допомогою технологій спеціалізованих запитів.

Розроблення схеми структурної організації локальної екологічної мережі виконано на основі методичних підходів, розроблених П.Л. Цариком для Поділля, що базується на просторовому аналізі розміщення найцінніших у природничому аспекті об'єктів. За основу під час вибору найбільш перспективних для залучення до екомережі лісових кварталів було обрано критерій широти спектра різноманіття вікової структури та типів лісу. Попередньо спектр різноманіття деревостанів за типами рельєфу і едафотопів, складом та віковою структурою було опрацьовано загалом для всієї території. Окрім цього, насамперед до екомережі потрібно залучати лісові землі малопоширених типів едафотопів, які не представлені на ключових територіях, а також рідкісні фітоценози, особливо ті, що містять види, що підлягають охороні.

У межах Гологоро-Кременецького горбогір'я лісові масиви розміщені нерівномірно. Найбільші площі заповідних територій зосереджені у південно-західній Гологірській частині району (Бібрське ДПЛГ). Окремі більші фрагменти таких територій трапляються у середній Воронякській частині (Золочівське ДПЛГ), а також у північно-східній кременецькій частині (ПЗ "Медобори": філіал "Кременецькі гори"). У південно-західній та центральній частинах зосереджені найцінніші лісові масиви, що відзначаються найширшим спектром типів лісу та віку деревостанів. Окремі такі об'єкти виявлено й у межах крайньої північно-східної частини (Кременецьке ДПЛГ). До таких територій приурочене і найширше різноманіття флористичних та зоологічних елементів, зокрема оселища "червонокнижних" видів рослин і тварин.

Загалом проектована локальна екологічна мережа повинна охопити майже всю смугу привододільних лісів. До її структури повинні увійти екологічні коридори. Це могли б бути вузькі смуги переважно лісових земель, шириною до 1 км, які оптимально, найкоротшими відстанями об'єднували б ключові (заповідні) території з найціннішими лісовими масивами, що відзначаються широким спектром типів лісу та вікової структури деревостанів, і водночас – зі суміжними екокоридорами. Решта території екомережі повинна бути віднесена до буферної частини, а у центральній частині на межі Львіської та Тернопільської областей, де лісова рослинність майже відсутня і немає цінних деревостанів, – до відновної.

Під час детального проектування потрібно до складу екологічних коридорів віднести вкриті лісом землі малопоширених едафотопів, зокрема свіжих борів різного ступеню зволоження, свіжих та вологих суборів, сирих сугрудів та грудів. Доцільно також залучити до екокоридорів деревостани старшого віку сосни звичайної, граба, модрини європейської, вільхи клейкої, старовікові ліси дуба звичайного, ялини європейської, ясена звичайного, кленаявора, липи дрібнолистої та широколистої. З метою розширення спектра біорізноманіття до сполучних елементів екокоридорів потрібно залучати також інші лісові й нелісові угруповання, що не представлені на територіях природно-заповідного фонду. На буферних територіях бажано формувати пропорційну вікову структуру типових лісових деревостанів, оскільки така буде сприятлива ще й для збереження тваринного світу (кормові біотопи, місця перебування молодняка тощо).

До відновних територій, окрім фрагментарних лісових масивів та чагарників, доцільно залучити заболочені та еродовані землі, відпрацьовані кар'єри, нагромадження відходів гірничої промисловості, покинуті землі колишнього аграрного призначення. Тут неохідно відтворювати типові природні лісові фітоценози, насамперед соснові та дубові ліси. Сосна є доброю меліоративною породою, що може росте в умовах бідних едафотопів, а дуб, завдяки глибокій стержневій кореневій системі, теж здатний добре рости на неугіддях.

Отже, проектування екомережі природного регіону доцільно виконувати на основі просторового аналізу розміщення заповідних територій та найцінніших лісових масивів за їх межами, що відзначаються широким спектром типів лісу та вікової структури деревостанів. До сполучних елементів екокоридорів потрібно залучати, зокрема, лісові й нелісові угруповання, що не представлені на територіях природно-заповідного фонду. Загалом у межах екомережі необхідно формувати пропорційну вікову структуру деревостанів, на відновних територіях – відтворювати типові природні лісові фітоценози, насамперед соснові та дубові ліси.

Використана література:

1. Степан Стойко, Лілія Петрова Репрезентативність природно-заповідного фонду на Львівщині та шляхи створення його оптимальної мережі

2. Ткачик В.П. Флоро-фітоценотична різноманітність заказника загальнодержавного значення "Лешнівський" на малому Поліссі / Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.9 Збірник науково-технічних праць с.62-66

3. Мандзюк В.Б., Третяк П. Р. Розбудова локальної екологічної мережі Гологоро-Кременецького горбогір'я / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.16.





Реферат на тему: Екологічна мережа та природно-заповідний фонд Львівщини (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.