Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Ефективність енергоспоживання в державі та моделювання сталого розвитку (реферат)

Зміст

1. Проблеми природозбереження і енергозбереження

2. Ефективність енергоспоживання в державі як індикатор конкурентоспроможності

3. Моделювання сталого розвитку

Використана література

1. Проблеми природозбереження і енергозбереження

Формування інноваційної моделі розвитку України пов'язане з вирішенням цілого ряду складних екологічних, економічних і технологічних проблем, які, з одного боку, враховують тенденції розвитку світової економіки (глобалізм, все більше прискорення світової науково-технічної революції, широке впровадження високих технологій та нанотехнологій, систем автоматизації, випуск високотехнологічної продукції і нових матеріалів, поява новітніх галузей і ринків збуту продукції тощо), а з іншого забезпечують реалізацію вимог природо-, енергоі ресурсозбереження, захисту земельних, лісових і водних ресурсів України на основі технологічних нововведень світового рівня, патентів, ліцензій і ноу-хау в сфері енергоі природозбереження, випуску новітньої енергоі природозберігаючої продукції, нових принципів екологічного інвестування національних програм і проектів, поступового підвищення екологічних бар'єрів для брудних технологій, підвищення конкурентоспроможності екологічних, енергоі ресурсозберігаючих проектів (програм) в порівнянні з техногенними проектами (програмами) , екологізації податкової системи та ін.

Аналіз літературних джерел показує, що основні недоліки існуючих економічних методів і моделей інноваційного розвитку України це:

- недооцінка реальної економічної цінності природи і вартості природних ресурсів;

- недооцінка фактора світової технологічної революції і технологічних нововведень;

- недооцінка фактора "завищене енергоспоживання" у всіх без винятку галузях України;

- недостовірна оцінка екологічних збитків і деградації природи (практично загальним правилом є заниження ціни екологічного блага або навіть його нульова оцінка, що призводить, зокрема, до переспоживання ресурсів, надмірного забруднення навколишнього середовища та ін.);

- ігнорування або недостатньо ефективне виконання вимог природозбереження і енергозбереження (для переважної більшості технологій);

- відсутність ефективної стратегії захисту земельних, лісових і водних ресурсів;

- відсутність еколого-енергетичної паспортизації галузей і технологій, а також стандартизації екологічних і енергетичних характеристик технологічного і електричного обладнання;

- відсутність єдиних загальноприйнятих критеріїв оцінки, прогнозування і перенесення новітніх методів і моделей природо-, енергоі ресурсозбереження між країнами, галузями, підприємствами;

- відсутність ефективних взаємопов'язаних економічних, правових і фінансових механізмів впровадження патентів, ліцензій, ноу-хау, а також високих технологій і нанотехнологій в Україні;

- відсутність ефективних економічних, правових і фінансових механізмів для стимулювання суттєвого підвищення якості і надійності продукції;

- відсутність ефективної стратегії створення і розвитку в Україні широкої мережі технопарків, технополісів і науково-технологічних зон, орієнтованих на розробку і випуск новітньої природозберігаючої і енергозберігаючої продукції.

Невирішеність названих проблем погіршує не тільки показники природозбереження, енергозбереження і ресурсозбереження, кількісні та якісні показники кінцевої продукції, а й спричиняє загрозу екологічній і технологічній безпеці України.

Тому виникли наукові (еколого-економічні і технологічні) проблеми формування нового інноваційно-інвестиційного механізму розвитку України, який ґрунтується на детальному аналізі екологічних наслідків розвитку світової економіки, моделюванні, прогнозуванні і перенесенні новітніх технологій природозбереження, енергозбереження і ресурсозбереження між країнами, галузями, підприємствами, на порівнянні ефективності новітніх (світового рівня) і існуючих технологій, дослідженні характеристик "система об'єкт" (роль «системи» відіграє інноваційно-інвестиційний потенціал України, роль об'єкта природо-, енергоі ресурсозберігаючі технології провідних галузей), характеристик «об'єкт аналог», екологічних і енергетичних характеристик існуючої і високотехнологічної продукції, оптимізації екологічних і енергетичних параметрів, режимів і циклів експлуатації технологічного і електричного обладнання, а також обґрунтуванні конкретних вихідних даних та базових (екологічних, економічних і технологічних) показників для створення і розвитку нових високотехнологічних ринків природозберігаючої, енергозберігаючої і ресурсозберігаючої продукції.

Метою роботи є наукове обґрунтування високоефективного інноваційноінвестиційного потенціалу України на основі принципів природозбереження, енергозбереження і ресурсозбереження з широким впровадженням технологічних нововведень світового рівня, патентів, ліцензій, ноу-хау, нових методів і технічних засобів енергоі ресурсозбереження, випуску високотехнологічної продукції.

Виконання цієї мети пов'язане з вирішенням таких задач:

- аналіз екологічних наслідків розвитку світової економіки;

- аналіз і узагальнення світового і вітчизняного досвіду природозбереження, енергозбереження, ресурсозбереження;

- аналіз світового і вітчизняного досвіду забезпечення високої якості і надійності продукції;

- проведення патентно-ліцензійного пошуку по найбільш розвинених в промисловому відношенні країнах світу;

- патентні дослідження світових ринків;

- еколого-економічний аналіз і дослідження світових технологій і їх технічного забезпечення;

- еколого-економічний аналіз новітніх і існуючих технологічних процесів в промисловості і АПК;

- аналіз та дослідження характеристик «система об'єкт», екологічних та енергетичних характеристик новітніх і застарілих технологій, високотехнологічної продукції;

- обґрунтування єдиних критеріїв оцінки ефективності галузей і технологій, технологічних укладів, а також ГСТП структур (галузь сировина технологія продукція);

- економічне і технологічне прогнозування розвитку інноваційноінвестиційного потенціалу України;

- обґрунтування нових методів техніки безпеки і охорони праці при впровадженні високих технологій;

- розробка і запровадження в вищих навчальних закладах України нової дисципліни «Економічна теорія технологічних нововведень», де одними з головних розділів мають бути:

а) стратегічне планування, моделювання і прогнозування інноваційного розвитку країн світу та України;

б) економічна теорія природо-, енергоі ресурсозбереження;

в) економіка патентноліцензійної діяльності;

г) наукові основи діяльності технопарків, технополісів, науково-технологічних зон;

д) економічне і технологічне прогнозування нововведень;

ж) еколого-економічна експертиза інноваційних проектів;

з) економіко-математичний і техніко-економічний аналіз нововведень;

к) аналіз динаміки інвестиційних потоків (по технологічних укладах країн світу та України);

л) наукова творчість;

м) вибір технологій; н) перспективи наноекономіки в ХХІ столітті.

Далеко не кожна інновація чи інвестиції є корисними для України. На жаль, за модними нині термінами «інновації», «інноваційний розвиток», «іноземні інвестиції» нерідко реалізуються банальні технократичні проекти, які є шкідливими для України і з точки зору природозбереження, і з точки зору консервування на тривалий період застарілих технологій, технологічних укладів, а в кінцевому підсумку окремих галузей. Тенденція розміщення на світовій периферії енергозатратних і матеріаломістких виробництв з низькою доданою вартістю, які, як правило, призводять до напруження і деградації навколишнього середовища, а в найбільш розвинених країнах створювати і розвивати лише нові високотехнологічні галузі і виробництва, є дуже серйозним викликом для України.

Тому необхідно задіяти правові, економічні і фінансові механізми протидії перетворенню України в країну, куди можливо безкарно ввозити шкідливі відходи виробництва іноземних держав. Це важливо ще й тому, що кожне нове покоління електронної і комп'ютерної техніки автоматично перетворює в «електронний» хлам попередні, вже застарілі розробки.

Це тим більш важливо ще й тому, що іноземні технології, якщо й впроваджуються в Україні то, як правило, з 10-15-річним відставанням (нерідко і більше) від розробок світового рівня.

2. Ефективність енергоспоживання в державі як індикатор конкурентоспроможності

На сьогодні забезпечення конкурентоспроможності національної економіки є одним із найактуальніших завдань забезпечення сталого економічного розвитку держави. В той же час, в умовах поширення процесів глобалізації та невпинного зростання взаємозалежності та взаємопов'язаності національних економік необхідна значна активізація зусиль держави для забезпечення своєї національної безпеки, незалежності та суверенітету. В цьому контексті значна увага країн та регіонів світу сконцентрована на енергоресурсах як одних із найважливіших складників забезпечення сталого розвитку і національної безпеки (економічної й енергетичної) і, певним чином, конкурентоспроможності національної економіки.

У загальному плані національна конкурентоспроможність розглядається як спроможність держави до підтримання сталого розвитку макроекономічної системи країни на рівні, який дає змогу країні займати стабільне та адекватне становище в світовій економічній системі та передбачає підтримання всього комплексу параметрів розвитку системи держави (грошово-кредитної системи, фіскальної системи, співвідношення попиту та пропозиції, розвитку фізичного та людського капіталу, науково-технологічного розвитку тощо) в різноманітних потоках товарів, капіталів, інформації та інших ресурсів, у т. ч. й енергетичних.

Таким чином, постає необхідність не тільки дослідження та врахування найбільш ефективних і широко використовуваних засобів забезпечення національної конкурентоспроможності, а й адекватного порівняння показників та індикаторів конкурентоспроможності, розробки прийнятного та зрозумілого апарату досліджень і порівнянь.

Метою дослідження є розгляд підвищення енергоефективності як пріоритету державної політики. Одним із найбільш поширених показників, за яким оцінюється енергетична ефективність національної економіки та її конкурентоспроможність з точки зору енерговикористання, є енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП), яка визначається як відношення обсягу спожитих у країні паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) до отриманого при цьому ВВП (для більш об'єктивного порівняння цього показника для різних країнах світу прийнято використання розрахунків рівня ВВП з урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС), тобто реальних цін, які формуються в країні).

На жаль, Україна має один із найнижчих рівнів ефективності енергоспоживання в світі, а це дає привід констатувати, що саме неефективне використання ПЕР призводить до зниження рівня конкурентоспроможності продукції, зменшення обсягу власних обігових коштів підприємств, унаслідок чого ускладнюється процес інвестування у проекти модернізації виробничих фондів і технологій, а також уповільнюються темпи приросту обсягу ВВП і зменшується обсяг надходжень до державного бюджету. При цьому дана проблема стосується всіх без винятку країн світу (будь то споживачі чи експортери ПЕР). На доказ зазначеного вище наведемо головні стратегічні завдання забезпечення енергетичної безпеки різних країн і регіонів світу.

Як зазначено в Зеленій книзі ЄС "Європейська стратегія сталої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики", завдання підвищення ефективності енергоспоживання розглядається в рамках інтегрованого підходу до розгляду проблем, пов'язаних зі зміною клімату, та як адекватні заходи передбачає пріоритетність робіт, спрямованих саме на підвищення ефективності енергоспоживання, в т. ч. й розробку плану дій з ефективного використання енергії. Крім того, для забезпечення поставленої мети створення сталої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики (зазначемо, що ці три характерні ознаки енергетики розглядаються у взаємозв'язку як інтегрована мета розвитку економіки Співдружності) предбачається і процес підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості, який поєднує підвищення надійності постачань ПЕР, прийнятності цін для різних, у т.ч. й енергоємних, галузей економіки та підвищення ефективності енерговикористання.

Не залишилася поза увагою проблема підвищення ефективності енергоспоживання і при розгляді необхідності забезпечення глобальної енергетичної безпеки. Так, враховуючи загальну зацікавленість і країн-виробників, і країн-споживачів у забезпеченні глобальної енергетичної безпеки, країнами "великої вісімки" серед визначення пріоритетних завдань і принципів забезпечення глобальної енергетичної безпеки було визначено відкритість, прозорість, ефективність і конкурентоспроможність для виробництва, постачання, використання послуг у галузі транспортування й транзиту енергоресурсів, що відіграє ключову роль у забезпеченні глобальної енергетичної безпеки. А серед семи головних завдань запропонованого плану дій для забезпечення глобальної енергетичної безпеки визначено необхідність підвищення енергоефективності й енергозбереження.

Особливого значення проблеми забезпечення прийнятного рівня ефективності використання ПЕР і конкурентоспроможності національної економіки набувають і в Україні. З-поміж основних пріоритетних завдань державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки України визначено необхідність підвищення ефективності використання ПЕР і реалізацію державної політики енергозбереження. Крім того, визначені пріоритетні завдання, що ґрунтуються на ринкових засадах функціонування ПЕК і спрямовані на підвищення загального рівня конкуренції на ринках ПЕР та впровадження ефективних механізмів державного регулювання, націлено на проведення активної зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики, спрямованої, в першу чергу, на забезпечення національних інтересів України.

Таким чином, послідовна та успішна реалізація енергоефективної політики сприяє досягненню як мінімум трьох головних цілей загальнодержавної енергетичної політики:

— підвищення рівня енергетичної безпеки (в т. ч у забезпеченні енергетичної незалежності держави);

— зменшення шкідливого екологічного впливу на довкілля (в т. ч. сприяння вирішенню проблем глобального потепління);

— підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

Одним із найбільш широко використовуваних показників ефективності енергоспоживання в країні є енергоємність ВВП, яка вираховується як відношення загальної кількості спожитих у країні ПЕР до отриманого при цьому ВВП (для більш коректного використання ВВП враховується з паритетом купівельної спроможності (ПКС)). Зворотний показник, а саме відношення отриманого в країні ВВП до використаних для цього ПЕР, вважається індикатором ефективності енергоспоживання в країні.

Аналіз статистичних даних щодо рівня енергоефективності країн і регіонів світу (див. таблицю) показує, що, незважаючи на достатньо широке використання цього показника, існує чимала кількість випадків, коли рівень ефективності енергоспоживання в країні не відповідає її місцю в рейтингу конкурентоспроможності, а значить, вважати індикатор ефективності енергоспоживання в країні абсолютно коректним не можна.

Проблема оцінки рівня енергоємності ВВП не нова, і на неї неодноразово звертали увагу провідні вітчизняні вчені. Серед праць, присвячених співставленню міждержавних показників енергоємності ВВП, можна відзначити дослідження А. К. Шидловського, О М. Суходолі тощо. Для вирішення цієї проблеми науковці зазначають необхідність використання й інших показників енерговикористання в країні, таких як: питомий (на одну особу) рівень енергоспоживання, питомий рівень електроенергоспоживання тощо. В той же час кінцевий результат аналізу рівня ефективності енергоспоживання в міждержавних співставленнях залежить від фахівця і не має кількісного індикатора.

Таблиця. Основні показники й індикатори ЕнБ і конкурентоспроможності деяких країн і регіонів світу

Країна чи регіон

Енергоємність ВВП(ПКС),

т н.е. /1000 дол.

Енергоефективність,

дол. (ПКС)/кг н.е.

Питоме енергоспоживання,

т н.е./особа

Індекс конкуренто-спроможності

Місце в рейтингу

Перу

0,08

12,5

0,49

3,95

83

Уругвай

0,10

10,0

0,96

4,04

75

Велика Британія

0,13

7,69

3,82

5,30

12

Норвегія

0,14

7,14

5,60

5,22

15

Німеччина

0,15

6,67

4,23

5,47

7

Японія

0,15

6,67

4,13

5,38

9

Латинська

Америка

 

6,67

1,17

 

 

Франція

0,16

6,25

4,31

5,22

16

Вірменія

0,17

5,88

0,86

3,73

97

Азія

0,17

5,88

0,63

 

 

ОЕСР

0,18

5,56

4,70

 

 

Литва

0,18

5,56

2,52

4,45

44

Австралія

0,19

5,26

5,90

5,20

18

Польща

0,20

5,00

2,56

4,28

53

Світ

0,20

5,00

1,80

 

 

США

0,21

4,76

7,74

5,74

1

Китай

0,21

4,76

1,44

4,70

30

Грузія

0,23

4,35

0,75

3,86

90

Канада

0,27

3,70

8,27

5,37

10

Азербайджан

0,28

3,57

1,66

4,10

69

Болгарія

0,31

3,23

2,69

4,03

76

Білорусь

0,38

2,63

2,94

-

-

Кол. СРСР

0,45

2,22

3,58

 

 

Україна

0,45

2,22

2,94

4,09

72

Росія

0,46

2,17

4,75

4,31

51

Казахстан

0,52

1,92

4,01

4,11

66

Катар

0,71

1,41

22,07

4,70

30

Узбекистан

0,94

1,06

1,83

-

-

Ірак

1,18

0,85

1,20

-

-

З урахуванням сказаного вище, в роботи пропонується підхід до визначення індикатора ефективності енергоспоживання в країні та проведення порівняльного аналізу рівнів енергоефективності. В системі координат (енергоефективність — питомий рівень енергоспоживання в країні) окрему країну чи регіони світу можна визначити не прямокутником (тобто однаковим рівнем енергоефективності для всього питомого енергоспоживання), а трикутником (зі змінним рівнем енергоспоживання від 0 до подвійного рівня ефективності національного енергоспоживання при збереженні середнього рівня ефективності державного енергоспоживання). В такому разі процес порівняння рівня ефективності енергоспоживання для різних країн зводиться до приведення рівня енергоспоживання країни з більш високим рівнем питомого (на одну особу) рівня споживання ПЕР до рівня країни з меншим рівнем питомого енергоспоживання (див. рис. 1). Тоді можна говорити про відносно рівні умови порівняння ефективності енергоспоживання в різних країнах, тобто в загальному плані завдання зводиться до знаходження рівня ефективності енергоспоживання для різних країн у разі однакового рівня питомого енергоспоживання.

Як приклад можливості застосування запропонованого підходу до порівняння рівнів енергоємності ВВП різних країн і регіонів світу проведемо оцінку рівнів енергоефективності ВВП таких країн, як США (традиційний рівень енергоефективності становить 4,76 дол./кг н.е.) та Велика Британія (традиційний рівень енергоефективності становить 7,69 дол./кг н.е.) з урахуванням питомого енергоспоживання у відповідній країні. Виходячи з наведеної вище логіки розрахунку, можна зазначити таке: в разі якщо у США питоме енергоспоживання було б на рівні Великої Британії (3,82 т н.е./особу), то рівень енергоефективності міг би становити 7,17 дол./кг н.е., що майже дорівнює наявному рівню енерго- ефективності у Великій Британії.

У той же час залишається невирішеним ще одне питання: наскільки той чи інший рівень ефективності енергоспоживання, в т. ч. й з урахуванням питомого споживання ПЕР, відповідає загальносвітовим тенденціям.

Переважна більшість країн світу як пріоритету в розвитку надають перевагу саме широкому використанню ПЕР. У той же час, незважаючи на загальновизнаний пріоритет підвищення енергоефективності, в тому числі і як механізму підвищення рівня конкурентоспроможності, енергоефективний шлях розвитку стикається з певними труднощами (з економічними (необхідність значних інвестиційних коштів для докорінної зміни самої ідеології ефективності енергоспоживання), екологічними (визнання глобального потепління частково як наслідку неефективного та занадто широкого використання енергії), соціальними (які пов'язують із самоконтролем у споживанні енергоресурсів)) і не є пріоритетом сталого розвитку.

Незважаючи на широке використання показника ефективності енергоспоживання в країні (енергоємності ВВП) як одного з індикаторів енергетичної безпеки та конкурентоспроможності держави, статистичні дані щодо рівня цього показника в країнах і регіонах світу не повною мірою відображають реальне становище та потребують більш коректного застосування.

Для коректнішого використання індикатора енергоємності ВВП пропонується використання додаткових показників енергоспоживання та певної порівняльної методики оцінки.

Застосування запропонованого підходу до порівняння рівнів енергоефективності країн і регіонів світу дає підстави для широкого комплексного аналізу шляхів і пріоритетів розвитку країн і більш коректного порівняння існуючих рівнів ефективності енергоспоживання.

У той же час ми не знайшли практичного визнання пріоритету забезпечення високого рівня енергоефективності як одного з головних завдань підвищення рівня і національної, і глобальної енергетичної безпеки країни та національної конкурентоспроможності.

3. Моделювання сталого розвитку

Останнім часом актуалізувалися проблеми взаємодії суспільства та природи, що пов'язано із поглибленням протиріч між зростаючими потребами суспільства в природних ресурсах та їх обмежених запасах, погіршенням якості навколишнього середовища, загрозою екологічної кризи. У зв'язку з цим визначальним імперативом розвитку країн та регіонів «Порядком денним на ХХІ століття». Щоб дотримуватися його в тому або іншому регіоні, необхідне розроблення обґрунтованої довгострокової стратегії дій з боку всіх учасників регіональної діяльності з урахуванням всієї складності взаємодій економічних, екологічних та соціальних факторів. Тому моделювання та управління економіко- екологічними системами набувають все більшої актуальності внаслідок реалізації основного завдання концепції «сталого розвитку» - досягнення оптимальних результатів з мінімальним збитком для природного середовища.

У наш час розробляється велика кількість моделей, спрямованих на вирішення конкретних регіональних проблем. Серед сучасних досліджень у галузі математичного моделювання еколого-економічних взаємодій широко відомі праці О. Бакаєва, О. Балацького, С. Бобильова, В. Волошина, В. Гейця, К. Гофмана, В. Гурмана, Б. Данилишина, В. Денисова, С. Дубовського, В. Леонтьєва, В. Лучшевої, І. Ляшенка, Д. Медоуза, Л. Мельника, М. Михалевича, І. Недіна, О. Рюміної, П. Сафонова, С. Фоміна, Д. Форда, Дж. Форрестера та інших, у яких обґрунтовується необхідність оцінки еколого-економічних взаємодій на основі моделей, які в сукупності описують систему екологічних та економічних процесів.

Мета роботи полягає у критичному аналізі існуючих науково-методичних підходів до побудови моделей сталого розвитку та порівняльний аналіз глобальних і регіональних моделей розвитку та вибір на цій основі шляхів подальших досліджень.

Стратегічним напрямом розвитку регіональної політики на сучасному етапі повинна стати реалізація нової, активної ролі регіону, як суб'єкта сталого розвитку. У становленні системи знань про сталий розвиток процеси моделювання займають вагоме місце. Наукове забезпечення задач управління, узгодження критеріїв ефективності й соціальної захищеності, міжтериторіальної та ієрархічної взаємодії вимагають свого соціального й еколого-економічного моделювання з урахуванням політичних, міжетнічних, медико-біологічних, інформаційних та інших факторів сталого розвитку й, зокрема, розвитку відповідних теорій гармонізації інтересів сторін і т.д.

На сьогоднішній день у сфері теоретичного знання про процеси сталого розвитку умовно можна виділити три головних підходи в конструюванні моделей сталого розвитку, що систематизують існуюче різноманіття уявлень - ресурсний, біосферний, інтегративний (табл. 1).

Ознака

Підхід

Ресурсний (антропоцентризм)

Біосферний (біоцентризм)

Інтегративний (сталий розвиток)

Основний принцип

Біосфера для людини

Людина для біосфери

Гармонізація відносин через взаємодію людства й біосфери

Пануюча філософія

Біосфера є джерелом ресурсів для задоволення зростаючих потреб людства

Біосфера - єдина система, що самоорганізовується. Людство - частина біосфери

Розвиток людства в межах законів розвитку біосфери

Шляхи досягнення цілей розвитку

Забезпечення «процвітання» людства за рахунок технологічного й технічного прогресу

Принцип «назад до природи». Надання біосфері можливості відновлення своїх функцій шляхом відмови людини від благ цивілізації

Усвідомлені обмеження на споживання ресурсів біосфери. Задоволення потреб з урахуванням можливостей відновлення біосфери

Розвиток ресурсного підходу почався з розуміння глобальних проблем розвитку цивілізації вченими, що підготували появу та брали участь у створенні ядерної зброї. У 1955 р. у СРСР групою вчених під керівництвом М.М. Моісеєва була розпочата робота із створення обчислювальної системи, здатної імітувати взаємодію людської активності й біосфери.

Біосферний підхід продовжує традицію, що походить від М.В. Ломоносова, Д.І. Менделєєва, В.І. Вернадського. На великому емпіричному матеріалі, отриманому біологами, географами, геологами, у кінці ХХ ст., було доведено, що життя на Землі можливе тільки за підтримки біотою всіх характеристик навколишнього середовища, сформованих самою біотою. Природні екосистеми формують навколишнє середовище. Допустима межа їх руйнування вже пройдена і пріоритетне завдання ХХІ ст. - збереження механізму біотичної саморегуляції в необхідних масштабах.

Інтегративний підхід представлений у роботах Римського клубу, учені якого підготували низку доповідей. Особливий резонанс у світі отримали висновки першої доповіді «Межі зростання», підготовленої під керівництвом Д. Медоуза (США). Проведено цілий ряд досліджень комплексного характеру із проблем розвитку. Суть отриманих результатів полягала в тому, що збереження традиційних орієнтирів розвитку призведе до деградації, а, в остаточному підсумку, - до загибелі сформованих світових соціоприродних систем. Тому для збереження життя на планеті має бути розроблена нова модель соціо-еколого-економічної діяльності, яка б органічно вписувалася у біосферу Землі. Сучасним прикладом такого підходу можуть бути роботи, проведені під егідою ЮНЕПКОМа, наприклад, доповідь ГЕО-3.

Застосування математичних моделей і методів в економіці, екології і соціології для вивчення процесів життєдіяльності людства у взаємодії із природою у дослідженні інших великомасштабних проблем має свою історію. Основними роботами у цій сфері досліджень можна вважати сформульований у кінці ХУІІІ ст. закон зростання народонаселення в ізольованому суспільстві Т.Р. Мальтусом, розробку економічної динаміки, розпочату в ХІХ ст. Д. Рікардо, створення початків математичної екології та біології на початку ХХ ст. (роботи В. Вольтера, В. Костіцина), роботи американського вченого Дж. Касти, у яких сформульовано принципи побудови математичних моделей багатозв'язних систем різного призначення, у тому числі економічних та екологічних.

Зі збільшенням антропогенного впливу на природу у другій половині ХХ ст. загострюється інтерес вчених до екологічної складової економічних систем. Економісти стали приділяти більше уваги проблемам оптимізації еколого-економічних взаємодій.

Перша модель глобального розвитку «World-1» була побудована Дж. Форрестером у 1970 р. Це була примітивна модель, що грубо імітувала основні процеси світової системи.

Подальше її доопрацювання і налагодження привело до появи моделі «World-2», яка була побудована на основі методу системної динаміки у 1971 р. Моделі «World-1» та «World-2» спрямовані на розроблення сценаріїв еколого-економічного розвитку з 1900 по 2100 рік. Для опису зміни екологічної ситуації Дж. Форрестер використав схему побудови формалізованих моделей нелінійних динамічних процесів. Результати розрахунків показали неминучість кризи, пов'язаної з виснаженням ресурсів та зростанням забруднення, якщо будуть збережені сучасні тенденції та не буде вжито ніяких заходів для забезпечення безкризового розвитку. Найбільш оптимістичні гіпотези розвитку світу в цій моделі пов'язані зі стабілізацією рівня використання природних ресурсів та рівня забруднення.

Модель «World-2» стала зразком для подальших робіт, привернула увагу до проблеми світової динаміки, дала поштовх до проведення інших досліджень, що привело до появи цілого напрямку - глобального моделювання. До недоліків даної моделі потрібно віднести таке: надмірно високий ступінь узагальнення змінних, що характеризують процеси; не враховується багато важливих факторів; утруднена ідентифікація моделі; рекомендації Форрестера щодо запобігання кризи нереалістичні.

Тоді ж Д. Медоуз і його співробітники розробили більш конкретнішу модель «World-3», яка була продовженням моделі Форрестера. У ній враховувались такі фактори: подвоєння початкових запасів або навіть необмеженість природних ресурсів, контроль народжуваності, забруднення середовища, інтенсифікація сільського господарства та ін. Однак, незважаючи на такі досить оптимістичні передумови, висновком своєї роботи Медоуз, так само як і Форрестер, називає необхідність нульового зростання.

У другій доповіді Римському клубу в 1974 р. робиться спроба подолання розуміння світу як гомогенної системи шляхом розподілу його на десять регіонів і обліку в кожному регіоні фізичних, економічних, соціальних та інших особливостей. Основною причиною екологічної кризи автори вважають економічний розрив між розвиненими та слаборозвиненими країнами. Розглядаються чотири варіанти розвитку світу в найближчі п'ятдесят років. Перший варіант, збереження існуючих тенденцій, у перспективі веде до зростання розриву. Інші варіанти спрямовані на негайну допомогу слаборозвиненим країнам з боку розвинених країн і відрізняються між собою розмірами коштів, що спрямовуються на скорочення розриву. Ця модель отримала назву «органічний ріст».

Однією з популярних є модель Д. Пірса й К. Тернера, що показує зворотні зв'язки в еколого-економічній системі. Навколишнє середовище є джерелом природних ресурсів та екологічних благ, а також слугує для поглинання й розміщення відходів виробництва та споживання. Якщо асиміляційний потенціал навколишнього середовища перевищує обсяг залишкових відходів (з урахуванням рециркуляції), то якість навколишнього середовища не погіршується. У протилежній ситуації якість навколишнього середовища погіршується й зменшується її здатність постачати ресурсами виробництво й споживання.

Перша міжгалузева модель, що охоплювала взаємозв'язки економіки та навколишнього середовища, була розроблена В.В. Леонтьєвим і Д. Фордом. В.В. Леонтьєв представляє міжгалузевий баланс як сукупність потоків товарів і послуг, які відображені у таблиці «input-output», та характеризують основні структурні зміни окремих секторів економіки. Балансовий метод дозволяє встановлювати й узгоджувати в господарській діяльності натурально-речовинні та вартісні пропорції. При цьому повинні виконуватися закони збереження в балансовій формі, включаючи потоки природної сировини, матеріалів та забруднюючих речовин і т.п. Основою ідеї міжгалузевого балансу в наш час є можливість розкрити найбільш детально міжгалузеві зв'язки, що складаються в процесі відтворення. Це дозволяє показати, з одного боку, як і в яких галузях використовується продукція кожної галузі виробництва, а з іншого - виявити структуру виробничих витрат і знову створеної вартості. Модель міжгалузевого балансу з урахуванням екологічного фактора спочатку була побудована на припущенні про те, що витрати на очисні заходи прямо пропорційні масі оброблюваних забруднювачів, тобто вартість знешкодження одиниці кожного забруднювача постійна. Природні процеси, які описують динаміку екосистеми, у моделі не описуються або описуються в значно меншій мірі, ніж виробничо-економічна діяльність. Використовуючи цю модель для варіаційних розрахунків, можна отримати інформацію на макрорівні щодо галузевої структури витрат на охорону навколишнього середовища, їх впливу на інші показники. Із часу появи цієї моделі накопичений широкий досвід її практичного використання, зокрема на регіональному рівні, та розроблено багато її модифікацій.

Еколого-економічна модель Антоновського ґрунтується на моделі Леонтьєва, до якої було додано елемент «управління». У моделі використовуються 3 основні типи змінних: природні ресурси; галузі матеріального виробництва; виробництво забруднюючих речовин. Прогнозувалося, що модель дозволить вивчити «відгук» параметрів стану навколишнього природного середовища на варіювання найважливіших показників антропогенної діяльності, до яких автори відносять такі: структуру кінцевого споживання; темпи зростання галузей матеріального виробництва, що здійснюють найбільш істотний вплив на різні екологічні об'єкти; витрати на будівництво очисних споруд; витрати на формування інфраструктури, включаючи витрати на рекреацію; обсяг використання природних ресурсів; обсяг експорту та імпорту; чисельність і структуру трудових ресурсів. До недоліків моделі варто віднести: відсутність її практичної реалізації; модель реєструє тільки обсяг викиду забруднювачів у навколишнє середовище й не розглядає їх вплив на саму природну підсистему.

Модель взаємодії господарства та природи регіону створена для умов економічно розвинутого регіону, межі якого визначаються взаємним розташуванням груп джерел шкідливих викидів в атмосферу. Екологічний стан регіону характеризується якісним станом обраного екологічного об'єкта впливу. Як критерій оптимальності визначено мінімум сумарних приведених витрат на виробництво продукції, її транспортування та здійснення комплексу природоохоронних заходів. Недоліком моделі є те, що вона описує не всю природну підсистему регіону, а тільки її окремий елемент, причому аналіз впливу на цей об'єкт зроблений тільки через шкідливі викиди в атмосферу.

Модель Дубовського складається із 3 підмоделей: макромоделі економічного зростання, моделі міжгалузевого балансу й блоку забруднюючих речовин. Виробничими факторами для виробленого валового внутрішнього продукту є капітал, праця, НТП, зовнішньоторговельне сальдо. Структура економіки задається міжгалузевим балансом, що включає 18 галузей. Міжгалузевий баланс розподілу продукції включає перший квадрант традиційного міжгалузевого балансу, квадрант випуску агрегованої забруднюючої речовини, а також вектор кінцевого продукту. Блок забруднень являє собою рядок у системі рівнянь балансу. Розглядається один вид забруднень - викид твердих частин у повітря. Одним з основних недоліків даної моделі є нерівноцінність економічного та екологічного блоків - вона враховує тільки один вид забруднень, тоді як структура економіки розглянута досить глибоко.

Еколого-економічна модель «Регіон» дозволяє оптимізувати програми розвитку за критеріями, що зв'язують ефективність економіки та стан природного середовища. Вона вперше використовувалася для аналізу Байкальського регіону Російської Федерації. Надалі ця модель була доповнена блоком, що відображає інноваційні процеси. Дане розширення обґрунтовується тим, що економічна підсистема виділяє кошти на створення й впровадження нових технологій та у відповідь на це змінюються параметри самої економічної підсистеми й ефективність її функціонування. Якщо знайти спосіб формалізації цих явищ, то модель дозволить визначити напрямки інноваційного процесу в регіоні, які найкраще сприяли б і розвитку економіки, і поліпшенню стану навколишнього середовища. Модель «Регіон» отримала досить високу оцінку спеціалістів і стала прототипом для ряду аналогічних розробок у різних країнах.

Для дослідження проблеми компромісу між економікою та навколишнім середовищем використовується також модель поверхні трансформації, у якій якість навколишнього середовища є незалежною змінною. Для побудови моделі використовується система рівнянь, що описують двосекторну економіку, у якій випуск продукції супроводжується забрудненням навколишнього середовища та погіршенням його якості. До цієї системи входять такі функції: функція емісій (забруднень), обумовлених виробництвом продукції; виробнича функція; функція емісій, обумовлених введеними факторами виробництва; функція природоохоронної діяльності; функція дифузії; функція еколого-економічного збитку; ресурсне обмеження, що лімітує можливості виробництва й природоохоронної діяльності. Модель дозволяє визначити межі виробничих можливостей та ефективного розподілу ресурсів між секторами економіки й охороною навколишнього середовища, але тільки за умови визначених допущень. До того ж на практиці виміряти економічний збиток і якість навколишнього середовища досить важко.

Ще один підхід до порівняння природних і виробничих потенціалів базується на припущеннях про зв'язок енергетики виробництва й енергетики природи. Оскільки основні господарські витрати енергії йдуть на видобуток, транспортування й переробку сировини, а відповідні матеріальні потоки в процесі виробництва розподіляються між продукцією й відходами у співвідношенні близько 1:9, то робиться висновок про існування досить тісного зв'язку між енергоспоживанням і забрудненням навколишнього середовища. Вводиться показник, що відображає співвідношення між масою шкідливих викидів, що утворюються, з урахуванням їх токсичності і витратою енергії (витратою палива) у якому-небудь технологічному процесі або їх сукупності. Таким чином, знаючи споживання енергії галузями на конкретній території, можна визначити сумарне техногенне навантаження на природне середовище. Завдяки своїй простоті енергетичний підхід до регламентації господарської діяльності останнім часом набуває усе більш значного поширення. Серед недоліків можна відзначити труднощі, пов'язані з одержанням даних.

В Україні значний вклад у розвиток еколого-економічного моделювання внесла школа під керівництвом І.М. Ляшенка. Зокрема, побудована еколого-економічна модель оптимізації галузевої структури економіки України з урахуванням екологічних умов країни. При цьому здійснено модифікацію моделі міжгалузевого балансу, яка доповнена маржинальними змінними, що передбачають зміни у динаміці обсягів випуску продукції за окремим видом економічної діяльності та відповідної зміни кількості викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря. Розроблена оптимізаційна еколого- економічна модель розвитку локальної території.

На основі динамічної моделі Леонтьєва-Форда побудована оптимізаційна модель, в якій як критерій взято вартісну інтегральну величину споживання та створення нових виробничих фондів, а як ресурсні обмеження довгострокового періоду - робоча сила. Також запропонована модель, що узагальнює динамічну модель класичного міжгалузевого еколого-економічного балансу, та проведено її дослідження на предмет існування магістральної траєкторії розвитку. Встановлено, що темп зростання нагромадження основних виробничих фондів основного та допоміжного виробництв, випуску кінцевого продукту та об'єму незнищених забруднювачів відповідає темпу зростання обсягів валових випусків та знищення забруднювачів.

На підставі розгляду підходів до конструювання моделей сталого розвитку визначено, що найбільш оптимальним є інтегративний підхід, оскільки він базується на гармонізації відносин людини і біосфери. У результаті проведеного аналізу еколого- економічних моделей встановлено, що найбільш перспективними для розроблення стратегії сталого розвитку регіону є моделі, які базуються на міжгалузевому балансі та енергетичному підході.

Практичне використання еколого-економічних моделей дозволяє вирішувати цілий ряд задач: визначення обсягів сукупного регіонального випуску продукції у результаті реалізації інвестиційних проектів і супутніх їм обсягів забруднення навколишнього середовища; визначення структури витрат галузей регіональної економіки, що спрямовуються на усунення забруднень навколишнього середовища, обумовлених розвитком підприємств цих галузей на території регіону; визначення співвідношення обсягів виробництва продукції, одержаної в результаті реалізації інвестиційних проектів і загальних витрат, необхідних для запобігання забрудненням, викликаним цими виробництвами, й т.д. Але більшість проектів орієнтовані на досить складні моделі й вимагають великих масивів якісної інформації. Це викликає певні труднощі для їх використання з метою виконання попередньої оперативної оцінки впливу розвитку економіки на навколишнє середовище. У зв'язку з цим актуальним є розроблення більш простих моделей, які не вимагають великих масивів інформації і дозволяють оперативно оцінювати вплив окремих кроків влади й бізнесу на екологічні показники.

Використана література:

1. Скрипник М.М., Король О.М. Проблеми природозбереження і енергозбереження / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с.270-272

2. Бараннік В.О. Ефективність енергоспоживання в державі як індикатор конкурентоспроможності. Міждержавні співставлення / Научно-технический сборник №88, с.14-18

3. Петровська С.А. Моделювання сталого розвитку: процесні й еколого-економічні аспекти проблеми / Механізм регулювання економіки, 2011, №2, с.70-77





Реферат на тему: Ефективність енергоспоживання в державі та моделювання сталого розвитку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.