Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Дослідження ссавців та орнітофауни на території Канівського заповідника (реферат)

Зміст

1. Орнітофауна Канівського заповідника та його околиць

2. Різноманіття ссавців на території Канівського заповідника

3. Дослідження багатоніжок в Канівському природному заповіднику

1. Орнітофауна Канівського заповідника та його околиць

Канівський природний заповідник розташований на території, яка з дуже давніх часів ще з плейстоцену була постійно заселена людьми і зазнавала значного антропогенного впливу. Пагорби Правобережжя Дніпра ще в I і на початку II тис. н. е. були повністю вкриті лісами (Генсирук, 1975). Але вже в XVI-XVII ст. почалося інтенсивне їх вирубування. Деревина і різноманітна продукція з неї були тоді одними з основних джерел експорту. До справжнього спустошення привело виробництво поташу, який широко використовувався в промисловості для добування калійних солей, у виробництві скла, мила і т. д. Воно давало значний зиск, тому ліси нещадно вирубувалися. Як наслідок вже у 1622 р. постало питання про закриття у Канівському старостві буди, оскільки придатного для виготовлення поташу лісу залишилося мало, і виробництво стало нерентабельним (Кириков, 1979). Згодом ліси на території нагірної частини заповідника неодноразово вирубувалися і відновлювалися. При цьому значних змін зазнав і склад порід дуба практично не залишилося, у багатьох місцях утворилися монодомінантні грабняки. Почалося й розорювання земель на пагорбах, яке спричинило посилену ерозію. Зараз Канівщина "знаменита" найбільшими в Європі ярами. В результаті на момент створення заповідника природні комплекси тут нагадували район стихійного лиха (Чорний, Продченко, 1993). Все це, звичайно, наклало відбиток на видовий склад і чисельність птахів.

М.В. Шарлемань (1933), який разом із колегами проводив перші дослідження фауни на території новоствореного заповідника та в його околицях у 1926 і 1931 рр., відмічав бідність орнітофауни його нагірної частини. Значну площу тут займав молодий грабовий ліс віком до 30 років. Через нестачу дупел було дуже мало птахів-дуплогніздників, не гніздився в заповіднику крук (Corvus corax). У лісі переважали види, пов'язані з кродерев та чагарниками на вирубках і галявинах. На схилах ярів взагалі гніздилися птахи відкритих просторів золотиста бджолоїдка (Merops apiaster), звичайна кам'янка (Oenanthe oenanthe), польовий горобець (Passer montanus).

За час існування заповідника фауна та населення птахів зазнали значних змін. Пов'язано це з динамікою як ареалів і чисельності окремих видів, так і екосистем заповідника та природного середовища в регіоні (Грищенко, 2003). На даний час орнітофауна Канівського заповідника нараховує 233 види.

Найбільший вплив мали три комплекси факторів.

1. Демутаційні процеси у лісах нагірної частини Канівського заповідника. Після встановлення заповідного режиму у 1923 р. ліси стали поступово відновлюватися. Заросли відкриті ділянки і схили ярів, збільшувався вік лісостанів, з'являлося все більше дуплистих дерев. Поступово населення птахів набувало рис, характерних для старих дібров. Зараз у ньому вже значний відсоток становлять птахи-дуплогніздники. У нагірній частині заповідника гніздяться й такі види старих лісів як сіра сова (Strix aluco) і чорний дятел (Dryocopus martius).

2. Антропогенні зміни природного середовища у Середньому Придніпров'ї. Передусім це створення каскаду водосховищ на Дніпрі.

Відразу після запуску перших агрегатів Канівської ГЕС зникли колонії птахів на піщаній косі о. Круглик. До 1973 р. тут були дві великі колонії, у яких гніздилися річковий (Sterna hirundo) і малий (S. albifrons) крячки та звичайний мартин (Larus ridibundus). Через роботу ГЕС у піковому режимі у нижньому б'єфі виникали значні коливання води, гнізда просто затоплювалися (Грищенко, 2003). Зараз колоній крячків та мартинів у заповіднику немає взагалі. Ці птахи гніздяться в основному на бетонному хвилерізі біля ГЕС, а також у незначній кількості на невеликих високих острівцях у південній частині Канівського водосховища і на Дніпрі нижче Канева. Аналогічна ситуація з куликомсорокою (Haematopus ostralegus), який перестав гніздитися на піщаних косах. Затоплення значної частини русла і зарегулювання стоку, внаслідок чого порушилася нормальна динаміка островів, привели до того, що в Придніпров'ї практично зник лежень (Burhinus oedicnemus). Цей птах гніздився на молодих піщаних островах, які тільки почали заростати шелюгою.

Втім, не для всіх птахів поява Канівської ГЕС принесла лише негативні зміни. Завдяки тому, що працює вона в піковому режимі, на островах Дніпра у нижньому б'єфі з середини літа створюються сприятливі умови для багатьох рибоїдних видів. У цей час рівень води починає спадати, біля берегів утворюються великі піщані коси і обмілини, які затоплюються двічі на добу (коливання рівня води можуть досягати 1-2 м). Після чергового спаду води залишається велика кількість мілководних проток, озер і калюж, де дуже зручно полювати на дрібну рибу та інших водяних тварин. На косах і обмілинах з другої половини липня утворюються великі скупчення чапель, куликів, мартинів, крячків. Найбільш зручні місця для відпочинку і годівлі цих птахів між островами Круглик і Шелестів Канівського заповідника та на мілководній затоці Круглика. При найбільшому спаді води тут оголюються піщані та мулисті ділянки площею до 30-40 га. У серпні – вересні тут можна спостерігати до кількох сотень куликів різних видів, які зупиняються на відпочинок і годівлю під час міграції (Грищенко, 2006). Регулярно зустрічається під час осінньої міграції і чорний лелека (Ciconia nigra). При високому рівні води площа мілководь незначна, тому птахів тут тримається значно менше.

Взимку завдяки роботі ГЕС на Дніпрі в районі Канівського заповідника постійно існує ділянка відкритої води. Протяжність її залежить від погодних умов, але навіть за сильних морозів лід ламається на відстані 10-15 км від греблі. Тут щороку зимують водоплавні і навколоводні птахи. Найбільш численні крижень (Anas platyrhynchos), великий крохаль (Mergus merganser), гоголь (Bucephala clangula). Постійно зустрічається орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla). Всього в 19872004 рр. на зимівлі зареєстровано 18 видів птахів (Грищенко та ін., 1997, 2004).

Створення каскаду водосховищ на Дніпрі послугувало потужним фактором, який викликав зміни поширення і територіального розподілу птахів (Клестов, 1983). Деякі види, що раніше зустрічалися лише під час міграцій або зрідка залітали, стали протягом короткого часу у Канівському Придніпров'ї фоновими. Розглянемо детальніше три приклади.

Жовтоногий мартин (Larus cachinnans). Цей вид раніше зустрічався на Дніпрі в районі заповідника в основному під час міграцій (Горошко и др., 1989). Після створення каскаду водосховищ мартини почали розселятися вверх по Дніпру. Біля Канева вперше колонія з 10 пар була знайдена у 1983 р. на піщаному острові неподалік від Канівської ГЕС (Клестов, Фесенко, 1990), згодом птахи тут перестали гніздитися. У 1990 р. дві пари поселилися на Зміїних островах Канівського заповідника. Невелика колонія проіснувала тут до 1992 р. У 1991 р. з'явилася колонія жовтоногих мартинів з 13 пар на бетонному хвилерізі біля Канівської ГЕС (Гаврилюк, Грищенко, 1996). Розмір її почав швидко зростати. Графік динаміки чисельності має класичну S-подібну форму . Перші три роки вона зростала повільно, потім настала фаза стрімкого прямолінійного росту, після чого чисельність стабілізувалася. У 2003 р. кількість гнізд у колонії знову різко збільшилася, але через деякий час впала. Протягом останніх років чисельність колонії досить нестабільна, вона коливається в межах 300-450 пар (фото).

Зараз жовтоногий мартин став фоновим видом на Дніпрі, причому в усі сезони року. Частина птахів зимує на відкритій ділянці річки нижче Канівської ГЕС. У м'які теплі зими чисельність мартинів досягає тут десятків і навіть сотень особин (Грищенко та ін., 1997, 2004; Гаврилюк и др., 2007).

Поява жовтоногого мартина на гніздуванні на Канівщині пов'язана із загальним розселенням чорноморської форми L. cachinnans на північ і північний захід. Причому беруть участь у подальшому розселенні і канівські птахи. Мартин, закільцьований пташеням на хвилерізі у 2000 р., 7.05.2005 р. виявлений на гніздуванні у Польщі на Віслі біля м. Влоцлавека (Грищенко, Яблоновская-Грищенко, 2005).

Великий баклан (Phalacrocorax carbo). В минулому баклани спорадично гніздилися по Дніпру до Києва і по Десні до Чернігова (Шарлемань, 1938; Смогоржевський, 1979), згодом у Середньому Придніпров'ї вони практично перестали зустрічатися. Ще наприкінці 1940-х рр. цей птах у районі Канівського заповідника не відмічався, хоча Л.О. Смогоржевський (1952) і не виключав можливість зальотів. Пізніше, після створення каскаду водосховищ, баклан знову почав підніматися вгору по Дніпру. Біля Канева з 1977 р. регулярно почали спостерігатися залітні птахи. У 1980-1990-ті pp. дорослі баклани неодноразово відмічалися в колонії чапель на о. Круглик. Нарешті в 1999 р. тут загніздилось 11 пар (Грищенко, 1999). Чисельність бакланів невпинно зростала, а в останні роки відбувся справжній вибух вона вже перевищила 400 пар . Тобто протягом всього лише 10 років чисельність збільшилася майже в 40 разів. Баклани гніздяться разом із сірою чаплею (Ardea cinerea), але при цьому займають основну частину колонії, відтіснивши чапель на периферію.

Великий баклан на Дніпрі біля Канева також вже став фоновим видом. Весною ці птахи прилітають одними з перших, восени затримуються до листопада. Відмічалися вже і випадки зимівлі бакланів.

Протягом останніх років проходить бурхливе розселення цих птахів по всій Україні, що пов'язано з швидким ростом чисельності і відновленням ареалу в Європі. Баклани вже знову гніздяться на Десні, причому значно вище Чернігова (Мерзликин и др., 2005; Книш, Малишок, 2006), виявлені на гніздуванні у західних, центральних та північних областях України (Горбань, 2005).

Велика біла чапля (Egretta alba). На початку XX ст. білі чаплі на території України були практично повністю знищені через моду на прикраси з пір'я. Колонії збереглися лише у пониззях великих річок Дніпра, Дністра, Дунаю. Згодом чисельність почала відновлюватися, а птахи розселятися на північ. Протягом останніх десятиліть спостерігається помітний ріст чисельності великої білої чаплі і розширення ареалу на північ. Зараз він охоплює вже всю Україну, його північна межа проходить через басейн Прип'яті в Білорусі (Абрамчук, Абрамчук, 2005), Брянську (Лозов, 1998) та Воронізьку (Соколов, 2005) області Росії.

Велика біла чапля в Канівському заповіднику та його околицях до середини 1990-х рр. зустрічалася в невеликій кількості і переважно під час міграцій. У другій половині десятиріччя чисельність стала швидко зростати. Зараз це звичайний вид на островах заповідника з кінця червня першої половини липня до жовтня (Грищенко, 2001). За сприятливих умов можна побачити скупчення до 1-2 сотень птахів.

Як бачимо, дані по окремих видах птахів, зібрані в заповіднику та його околицях, добре відображують загальні тенденції.

3. Глобальні зміни клімату. Потепління клімату, яке відбувається протягом останніх десятиріч, має суттєвий вплив і на птахів. Передусім змінюється фенологія міграцій цілий ряд видів став прилітати весною раніше (Грищенко, 1998). Але простежується помітний вплив і на орнітофауну, перш за все зимову, та чисельність окремих видів. Дуже показовими в цьому плані є два останні зимові сезони. Вони були надзвичайно теплими, снігового покриву і льодоставу прак тично не було. Завдяки цьому на зимівлю почали залишатися види, які раніше взимку не спостерігалися, значно зросла чисельність багатьох зимуючих видів. Так, взимку 2006/2007 рр. в районі Кременчуцького водосховища на зимівлі були відмічені широконіска (Anas clypeata), чайка (Vanellus vanellus), чорноголовий реготун (Larus ichthyaetus), голуб-синяк (Columba oenas). Ці види раніше на сході Черкащини взимку не відмічалися (Гаврилюк, Грищенко, 2001). Значно вищою, ніж звичайно, була чисельність водоплавних і навколоводних птахів (Гаврилюк и др., 2007).

У зимовій орнітофауні заповідника також з'явилися нові види велика біла чапля, лебідь-кликун (Cygnus cygnus). Великий баклан став зустрічатися регулярно, хоч поки що лише поодинокі особини.

2. Різноманіття ссавців на території Канівського заповідника

Зміни складу теріофауни на території Канівського заповідника безпосередньо пов'язані з суттєвими антропогенними перебудовами навколишнього природного середовища, мисливським пресом на окремі види тварин навколо заповідних ділянок, демутаційними процесами рослинних комплексів. Протягом всього періоду існування заповідника проводилася інвентаризація складу фауни, і список ссавців доповнювався новими видами (Шарлемань, 1933; Кришталь, 1947; Горошко и др., 1989; Ружиленко, Цвелых, 1992; Ружіленко, 1993, 1998, 2005). Лише після застосування ультразвукових детекторів (Лімпенс, 2000) вдалося краще вивчити фауну та населення рукокрилих на території заповідника. Щорічні обліки ссавців у заповіднику почали проводити з 1970 р.

Статус нинішньої території Канівського природного заповідника та площа заповідних ділянок зазнавали суттєвих змін (Чорний, Продченко, 1993; Чорна, Чорний, 2002), які далеко не завжди сприяли збереженню теріофауни. При наповненні Канівського водосховища в 1971-1973 рр. був затоплений багатий за фауною заплавний острів Заріччя, який з 1934 р. до 1951 р. належав Канівському заповіднику. На ньому проживали видра річкова (Lutra lutra), норка європейська (Mustela lutreola) та інші види ссавців (Кришталь, 1947). Не затоплені Канівським водосховищем останці лівобережної борової тераси Дніпра, які одержали назву "Зміїні острови", були приєднані до заповідника в кінці 1986 р. Ця ділянка протягом попередніх 13 років зазнала перетворення з корінної частини суші з лісовими насадженнями на водно-болотний та лісовий комплекс водночас з відповідним складом ссавців. Розширення нагірної частини заповідника з 1024 до 1415 га відбулося за рахунок насаджень акації білої, сосни звичайної, дуба. Останні кілька років між заповідником та с. Пекарі землі орендують два мисливські господарства, що ставить під загрозу збереження крупних мисливських тварин. Приєднання в 1986 р. до території Канівсько го заповідника заплавного острова Шелестів (о. Прохорівський) дозволили на ньому та на о. Круглик, який знаходиться у складі заповідника з часу його відновлення у 1968 р., вести моніторинг острівного заплавного комплексу.

Попередній (неповний) список ссавців Канівського заповідника, опублікований М.В. Шарлеманем (1933), налічував 17 видів, О.П. Кришталь (1947) наводив 42 види. На кінець 1980-х рр. у теріофауні було вже 48 видів (Горошко, та ін., 1989), на початку 1990-х рр. 51 вид (Ружіленко, 1993), а в даний час в заповіднику налічується 53 види. В складі сучасної теріофауни Канівського заповідника 7 видів комахоїдних ссавців, 9 видів рукокрилих, 1 вид зайцеподібних, 19 видів гризунів, 12 видів хижих, 5 видів ратичних (табл.).

Можна припустити, що саме зміни рослинних комплексів призвели до зникнення хом'ячка сірого (Cricetulus migratorius), можливого зникнення білозубки білочеревої (Crocidura leucodon), яких раніше відмічали в садах на території заповідника. Востаннє хом'ячка сірого реєстрували в заповіднику в кінці 1940-х рр. (Кришталь, 1947), а білозубку білочереву зрідка відловлювали на садибі заповідника ще на початку 1960-х р. (особ. повід. В.О. Межжеріна). Заростання ділянки колишнього саду лісом в центральній частині заповідника також імовірно є причиною того, що перестали відмічати мишівку степову (Sicista subtilis)

Востаннє її тут спостерігали в 1973 р. Очевидно, саме на затопленому о. Заріччя зустрічалися кутора мала (Neomys anomalus) та полівка-економка (Microtus oeconomus). Ці види наводить у переліку О.П. Кришталь (1947), проте надалі вони вже ніким не відмічалися.

Більшість нових видів ссавців у заповіднику відмічено з 1970-х рр. На території заповідника з'явилися два акліматизовані види єнотовидний собака (Nyctereutes procyonoides) та норка американська (Mustela vison). Вперше обидва види були виявлені у нагірній частині заповідника. Можливе їх переміщення з району стариці Росі біля с. Пекарі, де ці хижаки спостерігалися в попередні роки (дані М.Н. Євтушевського). На о. Круглик перебування єнотовидного собаки почали реєструвати з 1971 р., а норки американської з 1981 р. Вони тут добре освоїлися і почали розмножуватися. Через урочище Криві озера на заплаві лівого берега Дніпра норка американська потрапила на Зміїні острови, де її часто реєстрували у 19871988 рр.

В 1971 р. на території заповідника вперше з'являється лось (Alces alces), який у 1974-1987 р. постійно проживав на о. Круглик, а в нагірну частину регулярно заходив у складі сімейних груп та одиничних особин з боку Хмілянських ярів (Ружиленко, 2001). Заходи лося відмічали і на Зміїних о-вах (Горошко та ін., 1989). З 1984 р. у нагірній частині заповідника почали реєструвати заходи благородного оленя (Cervus elaphus). На територію заповідника благородний олень переправляється з Білозірського мисливського господарства вплав через Дніпро до островів Круглик і Шелестів, а вже звідти на правий берег (Ружіленко, 2003). Досить рідко на заповідній території спостерігали заходи одиничних особин плямистого оленя (Cervus nippon), акліматизованого в Україні (Ружіленко, 1998). Велика група оленів цього виду була завезена в мисливське господарство "Імшан" в Черкаській області в 1958 р. (Евтушевский, 1977). Невелике стадо плямистих оленів (до 5 особин) в даний час перебуває на території межуючого з заповідником мисливського господарства в околицях с. Хмільна.

Серед рукокрилих виявлені нові для заповідника види: лилик двоколірний (Vespertilio murinus), нічниця війчаста (Myotis nattereri), нічниця водяна (M. daubentoni), широковух європейський (Barbastella barbastellus). З них широковух європейський відмічений на зимівлі в ярах поблизу Дніпра, а решта видів в інші сезони року і в більшості виявлені за допомогою ультразвукового детектора (Ружиленко, 1992; 1998; Ружіленко та ін., 1998; Загороднюк, Годлевська, 2003). Єдиний екземпляр дуже рідкісної нічниці війчастї був виявлений також за допомогою ультразвукового детектора серед зграї водяної нічниці під час полювання їх в околицях м. Канева 25-26.05.2001 р. (Ружіленко, Ружіленко, 2003). На заплавних островах заповідника зареєстровано велику колонію водяної нічниці, місця проживання невеликих колоній вечірниці дозірної (Nyctalus noctula), нетопиря малого (Pipistrellus pipistrellus) та присутність одиничних особин вуханя звичайного (Plecotus auritus). На Зміїних о-вах відмічено присутність на полюванні вечірниці дозірної, нетопиря лісового (Pipistrellus nathusii) та сховище одиничних особин вуханя звичайного. Фауна рукокрилих заповідника вивчена ще недостатньо і може поповнитися новими видами, які були виявлені у Середньому Придніпров'ї. Велика ймовірність знахідок на території заповідника білосмугого нетопиря (Pipistrellus kuhlii), який в останні роки відмічений в ряді областей України (Кедров, Шешурак, 1999; Кондратенко, 1999; Годлевская и др., 2000). Цей зимуючий вид був виявлений між подвійними віконними рамами в будівлі школи на околицях м. Канева 23.01.2003 р. Також можливі знахідки в заповіднику та його найближчих околицях нічниць ставкової (Myotis dasycneme) та вусатої (M. mystacinus), вечірниць гігантської (Nyctalus lasiopterus) та малої (N. leisleri), які відмічені в Середньому Придніпров'ї (Лихотоп, Сологор, 1981; Сологор, 1981; Загороднюк, Годлевська, 2003).

У 1973 р. в будівлях на садибі заповідника і на заплавному о. Круглик (Горошко та ін., 1989) було виявлено куницю кам'яну (Martes foina), а в садах та лісових насадженнях правобережної частини заповідника вовчка горішникового (Muscardinus avellanarius). З дренажного каналу м. Канева по Дніпру на о. Круглик в 1979 р. потрапила ондатра (Ondatra zibethicus), яка пізніше відмічалася і на інших островах та в нагірній частині заповідника. На о. Шелестів, згідно проведеного визначення зібраного матеріалу І.В. Загороднюком, окрім полівки звичайної (Microtus arvalis) виявлений вид-двійник полівка східноєвропейська (M. rossiaemeridionalis). В останні роки було зареєстровано проживання в заповіднику та його охоронній зоні курганцевої миші (Mus spicilegus), для якої спостерігається розширення ареалу та зростання чисельності (Ружиленко, 2005).

До останнього часу фактичними знахідками не підтверджено проживання в заповіднику норки європейської (Mustela lutreola). За слідами норку цього виду ми реєстрували біля водоймища серед лісового масиву на правобережній частині заповідника 14.12. 2001 р. (Волох, 2004). Можливо, норка європейська потрапляє в заповідник зі стариці Росі біля с. Пекарі, де на окремих озерах імовірне існування фрагментарних поселень.

Деякі види ссавців вказані у складі теріофауни заповідника випадково. Серед гризунів до таких можна віднести хом'яка звичайного (Cricetus cricetus) і ховраха крапчастого (Citellus suslicus), які зустрічалися на полях Черкаської області в напрямі Піїв та Миронівки і про яких згадує в своїй роботі О.П. Кришталь (1947). Також залишається невідомим достовірність проживання в той же період темної полівки (Microtus agrestis).

Демутаційні процеси у деревостанах нагірної частини заповідника протягом тривалого періоду змінили захисні умови в місцях проживання тварин. На території вперше створеного заповідника на площі у 800 га зростав молодий грабняк вторинного походження віком близько 30 р. З публікації М.В. Шарлеманя (1933) відомо, що в заповіднику в 1931 р. у одному з ярів, вкритого на той час густими заростями верби білої, проживала сімейна група вовка (Canis lupus). Схожі умови проживання для цього виду були наявні в 1952-1953 рр. в околицях заповідника на луках поблизу с. Пекарі (Погребенник та ін., 1978).

Штучні насадження на о. Круглик у 1950-1951 рр. аморфи кущової, яка є адвентивним видом для України, призвели до зміни співвідношення мишоподібних гризунів та комахоїдних ссавців у заплавних комплексах (Ружиленко, 2001 в).

Чисельність більшості видів ссавців на території заповідника, згідно даних перших дослідників, була низькою (Шарлемань, 1933; Кришталь, 1947). Це пояснювалося незначною площею наявних угідь, молодим віком деревостанів, посиленим мисливським пресом на окремі види тварин в навколишніх угіддях поза заповідником. Зміни чисельності фонових та мисливських видів ссавців заповідника відстежувалися протягом багатьох років.

У перші десятиліття після створення заповідника високою була чисельність козулі європейської (Capreolus capreolus), у нагірній частині налічували 50-60 особин (Кришталь, 1947). Після ліквідації заповідника у 1951 р. і створенні на його базі учбового лісгоспу Київського університету чисельність цього виду скоротилася. Навіть після відновлення заповідника у 1968 р. вона ще тривалий час утримувалася на низькому рівні 12-15 особин. Поступове зростання чисельності козулі відбувалося з початку 1980-х рр., а зараз вона стабілізувалася на рівні 110-130 особин. відмічений зв'язок росту чисельності козулі зі зміною віку основних деревостанів граба. Зі збільшенням їх віку окремі старі дерева випадають, утворюються відкриті вікна, де стрімко розвивається підріст клена гостролистого і бузини чорної із швидким переходом від іматурного до віргінільного стану. Ці рослини є основними кормами козулі в заповіднику в зимовий період. Особливо високою в останнє десятиліття є чисельність та щільність населення козулі на заплавних островах заповідника, що є наслідком достатньої кормової бази і посиленої охорони островів (Ружиленко, 2001а).

Чисельність кабана (Sus scrofa) на території заповідника з різних причин зазнавала суттєвих коливань. Підйоми чисельності були відмічені в 19711972, 1981-1984, 1996, 2006-2007 рр. Протягом останніх років у мисливських господарствах, які межують з заповідником, проводили цілорічну підгодівлю кабана. Це призвело до значного росту чисельності його на території заповідника, де тварини відпочивають та додатково харчуються. В зимовий період на початку 2008 р. в окремі дні в заповіднику перебувало 47-53 особини.

Чисельність лося в заповіднику зростала до середини 1980-х рр., потім почався її спад, який продовжувався до кінця 1990-х рр. У 2000-2001 рр. спостерігали короткочасні заходи окремих лосів, проте з 2002 по 2005 рр. цей вид взагалі не реєструвався, а в 20062007 рр. знову відмічені нові заходи та проживання окремих особин на островах заповідника. Проте, значного росту чисельності цього виду не відбувається. Такий же стан чисельності лося і в мисливських угіддях Черкаської області. В нинішніх умовах роздрібнення мисливських господарств та відсутності відповідальності і контролю повторне зростання чисельності його популяції є досить проблематичним.

Чисельність благородного оленя в заповіднику ніколи не була високою, що пов'язано з недостатньою кормовою базою та відсутністю відповідних захисних умов для цього виду (Ружіленко, 2003). Тому майже всі тварини через певний проміжок часу мігрували в зворотному напрямку — до Білозірського мисливського господарства. Найбільше стадо благородного оленя у 6 голів було відмічено в нагірній частині заповідника в 1999 р. В більшості випадків спостерігалися одиничні особини цього виду або групи по 2-3 особини. Через насипну дамбу від Білозірського мисливського господарства одна особина благородного оленя заходила на Зміїні о-ви у 1997 р. Переходам благородного оленя на правобережну територію заповідника в останні роки перешкоджають майже суцільні забудови прибережних ділянок з їх загородженням сіткою між селами Келеберда та Прохорівка на лівому березі Дніпра.

На наявність та чисельність окремих видів ссавців значною мірою впливає полювання. В результаті тотального знищення в Черкаській області на кінець 1960-х рр. вовк зникає (Бойко, 1971). Нову появу цього хижака в лісовому масиві правобережної частини заповідника було зареєстровано у 1975 р., повторно у 1987 р., а пізніше — з періодичністю раз в 1-3 роки (Ружіленко, 1998, 2001б). Заходи вовка частіше реєстрували у нагірній частині заповідника і на Зміїних овах, зрідка на о. Шелестів. Найбільш чисельна зграя цього хижака в нагірній частині заповідника відмічена в 2004 р. (5 особин), а на Зміїних островах у 1990 р. (8 особин).

Лисиця звичайна (Vulpes vulpes) в перші роки на заповідній території траплялася зрідка (Шарлемань, 1933), а в даний час є численним видом на всіх ділянках. На правобережній території заповідника максимуми чисельності цього виду були зареєстровані у 1971, 1988, 2006-2007 рр. Найвища чисельність лисиці звичайної була облікована в нагірній частині заповідника протягом останніх двох років (32-34 особини), на Зміїних островах у 2000, 2004 рр. (11-13 особин), на заплавних островах заповідника у 1996, 1998, 2006 рр. (12-22 особини).

Єнотовидний собака на кінець 1970-х рр. стає звичайним видом на о. Круглик (Погребенник та ін., 1978). За даними обліків, в останнє десятиліття він є фоновим видом серед родини Canidae на всіх острівних територіях заповідника і за чисельністю перевищує кількість лисиці звичайної (Ружиленко, 2001, 2004).

Регулярні заходи єнотовидного собаки у грабові масиви нагірної частини заповідника відмічали з 1988 р. В останні роки (2005, 2007 рр.) єнотовидний собака в цій частині заповідника розмножується в ярах вздовж Дніпра.

Куниця лісова (Martes martes) тривалий період з часу створення заповідника була нечисельним видом. В молодих грабняках майже не було сховищ для неї

Окрім того, повсюди за межами заповідника був значний мисливський прес на цього цінного хутрового звірка. Підйоми чисельності лісової куниці відмічені у 1984, 1995, 2001-2002, 2007 рр. Найбільшою в нагірній частині заповідника вона була в зимовий період 2001-2002 р. (30 особин). За свідченнями очевидців, дуже високою була чисельність куниці лісової на Зміїних о-вах відразу після заповнення Канівського водосховища у 1973 р. Згодом лісова куниця на островах була майже повністю винищена. В умовах заповідного режиму чисельність куниці лісової зросла до 5 особин.

Значний ріст чисельності куниці кам'яної відбувався на початку 2000-х рр. Максимуму чисельності вид досягав на садибі заповідника і на заплавних островах у 2005 р. (відповідно, 23 і 16 особин).

Борсук (Meles meles) був досить численним видом в лісових масивах правобережної частини заповідника (Шарлемань, 1933). Проте, в період існування учлісгоспу та відсутності охорони (1952-1968 рр.) борсук був майже повністю знищений на цій території (Корнєєв, 1967). Згодом, навіть в умовах заповідного режиму, зростання чисельності борсука відбувалося протягом тривалого періоду (Ружіленко, Продченко, 1994). Максимуми чисельності цього виду в нагірній частині Канівського заповідника реєстрували у 1984, 1990, 2005-2006 рр. Найбільше в нагірній частині було обліковано борсука у 1984 р. (66 особин), а на Зміїних островах у 2006 р. (22 особини 5 сімей з виводками). На о. Шелестів в 2007 р. загальна чисельність цього виду становила не менше 6 особин.

Видра річкова протягом тривалого періоду вважалася рідкісним видом у заповіднику. В перші роки його існування цей звір постійно розмножувався лише на о. Заріччя (Кришталь, 1947). Ми вважаємо, що після затоплення цього острова частина особин видри через заплаву Дніпра перейшла на о. Круглик, тому що саме з цього часу цей вид почали спостерігати тут протягом усих сезонів року. На заплавних островах заповідника по чисельності видри ми виділяємо 4 періоди: 19701972 рр. дуже рідкісний вид, 1973-1981 рр. нечисельний вид, 1982-1999 рр. звичайний вид, 20002006 рр. численний вид (Ружиленко, 2007). Найвищої чисельності видра річкова досягала на заплавних островах Дніпра в 2005, 2007 рр., а на Зміїних о-вах у 2006 р.

Ще в перші роки існування заповідника заєць-русак (Lepus europaeus) у нагірній частині заповідника періодично був численним (Шарлемань, 1933; Кришталь, 1947). Підйоми чисельності русака тут реєстрували у 1971, 1973, 1988, 1994, 2000, 2002, 2005 рр., у 2005 р. чисельність була найвищою (60 особин). На заплавних островах простежується тенденція до зниження чисельності цього виду. Якщо лише на о. Круглик у 1970 р. було обліковано 7 особин зайця-русака, то в 1992 р. на обох островах найбільше відмічено 10 особин. Зміна чисельності цього виду на заплавних островах імовірно пов'язана зі збільшенням чисельності єнотовидного собаки. Починаючи з 1997 р. чисельність зайця-русака на заплавних островах різко знижується. Востаннє зайця-русака за слідами відмічали на о. Круглик у 2003 р., а на о. Шелестів у 2005 р. Основною причиною зникнення цього виду на заплавних островах, на нашу думку, є винищення єнотовидним собакою молодняку зайця-русака. Суцільна забудова келебердянських лук перешкоджає переходам зайця-русака на острови в зимовий період, як це було раніше. На Зміїних о-вах чисельність русака є досить стабільною, а найвищої він досягав у 2004 р. (16 особин).

Білка звичайна (Sciurus vulgaris) в перші роки заснування заповідника була відсутня у складі фауни в зв'язку з молодим віком лісів (Шарлемань, 1933). Пізніше її відмічали в парку і в соснових насадженнях (Кришталь, 1947). Піки чисельності цього виду у нагірній частині заповідника були в 1972-1973, 1980, 1988, 1998, 2002, 2007 рр. Найвищої чисельності тут білка досягала у 2002 і 2007 рр. (відповідно, 37 і 38 особин). На острівних територіях білка завжди була рідкісним видом (Горошко, та ін., 1989). Востаннє її спостерігали на о. Круглик у 1974 р., на Зміїних о-вах у 1988 р., а на о. Шелестів у 2004 р. До зникнення білки на островах призводить, імовірно, відсутність зв'язку з іншими територіальними угрупованнями цього виду.

Коливання чисельності бобра річкового (Castor fiber) пов'язані з інтенсивністю промислу та змів умовах існування. До середини XX ст. бобер був нечисельним видом в заповіднику (Кришталь, 1947), як і загалом у Черкаській області (Кришталь, 1947; Корнеев, 1950; Євтушевський, 1978). Наприкінці 1960-х та на початку 1970-х рр. на о. Заріччя були численні поселення бобра (Євтушевський, 1978; Літопис природи, т. І). Створення водосховищ сприяло покращенню кормових умов для бобра, що позначилося на швидкому зростанні його чисельності (Євтушевський, 1978). У той же час, при заповненні Канівського водосховища спостерігали загибель значної кількості цих тварин (Евтушевский, 1975). Спад чисельності бобра у 1980ті рр. був пов'язаний з інтенсивністю промислу. Несприятливо позначилися і зміни гідрорежиму Дніпра. З 2001 р. відбувається ріст чисельності бобра на всіх острівних ділянках заповідника. Найвища чисельність бобра на о. Круглик відмічена в 1971-1972 рр. (4 поселення), а на о. Шелестів і Зміїних о-вах у 2007 р. (8 і 5 поселень). На невеликій водоймі в одному з ярів нагірної частини заповідника бобер став проживати з 1997 р. Чисельність цього поселення поступово зростала, а в 2004 р. виникло нове поселення бобра в заповіднику неподалік від околиці Канева.

3. Дослідження багатоніжок в Канівському природному заповіднику

Незважаючи на важливу роль, яку відіграють диплоподи як первинні деструктори органічних решток у ґрунтоутворенні, а хілоподи, внаслідок своєї хижацької діяльності, у формуванні грунтових комплексів безхребетних, вони є одними з найменш вивчених груп членистоногих в Україні.

У Канівському заповіднику вперше дослідження багатоніжок були проведені О.П. Кришталем (1947, 1949), який, базуючись на аналізі матеріалів, зібраних у 1936 р., відмітив для заповідника і його околиць 6 видів диплопод : Rossiulus strandi Attems, 1927 (=R. kessleri (Lohmander, 1927)), Chromatoiulus transsilvanicus kievensis Lohmander, 1928 (=M. kievense (Lohmander, 1928)), Brachiulus jawlowskii Lohmander, 1928, Uncigerfoetidus (C. L. Koch, 1838), Leptoiulus trilobatus (Verhoeff, 1894), Polyzonium germanicum Brandt, 1837 і 8 видів хілопод : Pachymerium ferrugineum C. L. Koch, 1835, Monotarsobius crassipes L. Koch, 1862, Geophilus flavidus (C. L. Koch, 1847), Geophilus eremophilus Lignau, 1933, Shendyla nemorensis (C. L. Koch, 1837), Scolioplanes incola-vallis (Crystal, 1949), Lithobius sp. 1, Lithobius sp. 2. Для вказаних видів була наведена характеристика постаційного розміщення в заповіднику та його околицях.

Так, на лучних терасах виявлено 3 види диплопод: B. jawlowskii Lohm., L. trilobatus Verh 4 види хілопод P ferrugineum C. L. K., M. crassipes L. K., G. eremophilus Lign., Lithobius sp. Домінуючою групою серед багатоніжок виявились представники ряду Chilopoda P ferrugineum C. L. K., та M. crassipes L. K.

В лісо-яружній частині заповідника знайдено 4 види диплопод: R. kessleri (Lohm.), M. kievense (Lohm.), U. foetidus (C. L. K.), P germanicum Brandt та 5 видів хілопод M. crassipes L. K., Lithobius sp. S. nemorensis (C. L. K.), G. flavidus (C. L. K.), S. incola-vallis Cr. Найбільш чисельними були представники ряду Diplopoda домінували R. kessleri (Lohm.) та C. kievense (Lohm.). Серед хілопод домінували G. flavidus (C. L. K.), M. crassipes L. K. та S. nemorensis (C. L. K).

В роботі І.Є. Локшиної (1969) для Канівського заповідника і його околиць наводяться 6 видів і підвидів диплопод: Polydesmus montanus ukrainicus Lohmander, 1928, Leptoiulus proximus (Nemec, 1896), Unciger transsilvanicus Verhoeff, 1899, Megaphyllum projectum kochi (Verhoeff, 1907), R. kessleri (Lohm.), P germanicum Brandt.

Після практично 50-річної перерви в заповіднику почалося комплексне вивчення двопарноногих та губоногих багатоніжок. На протязі 1987-1989 рр. вперше проведена повна інвентаризація диплопод та хілопод заповідника, з'ясований характер їх розподілу в біотопах, досліджена сезонна динаміка чисельності, динамічної щільності та біомаси в найбільш типових біотопах заповідника, вивчений розподіл багатоніжок за Результати цих досліджень відображені у Літописах природи Канівського заповідника та публікаціях (Черный, 1988, 1989; Чорний, 1991; Черный, 1992; Чорний, 1992; Черный, Головач, 1993). 3 1987 р. у Літописі природи виділено окремий підрозділ у розділі "Спостереження за комахами" та у розділі "Наукові дослідження", де відображаються всі дослідження багатоніжок у заповіднику. В Літописі природи за 1989 р. були виділені види, які планувалось використати як види-індикатори для постійного фауністичного моніторингу. Але, на жаль, це не мало подальшого розвитку і систематичний моніторинг за цими видами не проводився.

У 1995 р. проведені лабораторні дослідження по вивченню харчування двопарноногих багатоніжок в Канівському заповіднику. Для дослідів було взято 4 види диплопод, найбільш поширених в заповіднику: M. projectum kochi (Verh.), C. burzenlandicus Verh., L. proximus (Nem.), U. transsilvanicus Verh. і листяний опад трьох видів дерев: граба звичайного, берези повислої, клена гостролистого (Косьяненко, Черный, 1996). 3а результатами досліджень проаналізовано ступінь конкуренції між цими видами. Виявлено, що різний характер харчової активності та преферендуму, спроможність переключатись з одного виду корму на інший, сприяють зменшенню видової конкуренції диплопод за доступний харчовий субстрат, що дозволяє близьким за екологією видам заимати однакові біотопи.

Незважаючи на достатньо добру вивченість багатоніжок заповідника, дані щодо біології та екології популяцій не тільки рідкісних, але И більшості фонових видів багатоніжок заповідника неповні.

У зв'язку із цим, та за наявності відповідних спеціалістів, з 2002 р. в Літописі природи виділении окремии розділ і розпочато дослідження стану і динаміки популяціи деяких фонових та рідкісних видів багатоніжок Канівського заповідника, які є важливою ланкою в більшості екосистем заповідника.

Для цього в 2001 р. була проведена повторна інвентаризація диплопод і хілопод заповідника (через 10 років з часу останньої інвентаризації). В результаті список багатоніжок поповнився 1 новим родом геофілід з двома видами Strigamia acuminata (Leach, 1915), S. crassipes (C. L. Koch, 1835), 1 видом кістянок L. nigrifrons Latzel, Haase, 1880 і 1 новим родом і видом диплопод Trachysphaera costata (Waga, 1897).

Для моніторингу виділені фонові види Glomeris hexasticha Brandt, L. proximus (Nem.), U. transsilvanicus Verh., P. complanatus (L.), C. burzenlandicus Verh., R. kessleri (Lohm.), Lithobius forficatus (L.), Cryptops hortensis (Don.); рідкісні P. montanus ukrainicus Lohm., Mastigona bosniensis (Verh.), S acuminata (Leach), S. crassipes (C. L. K.).

Види-домінанти, які вказував О. П. Кришталь (1949) для лісо-яружної частини заповідника R. kessleri (Lohm.) та M. kievense (Lohm.) в лісових ценозах заповідника замінили L. proximus (Nмm.), M. projectum kochi (Verh.), U. transsilvanicus Verh., C. burzenlandicus Verh.

На даний час R. kessleri (Lohm.) домінує лише на лучно-степових ділянках, в лісових ценозах заповідника його чисельність незначна.

M. kievense (Lohm.) в 1987-1990 pp. був нечисельний, максимальна щільність не перевищувала 3 ос./м2. Станом на 2007 р. цей вид зафіксований лише в охоронній зоні заповідника. Зараз в лісових ценозах домінує інший вид цього роду M. projectum kochi (Verh.).

Серед хілопод в лісових ценозах заповідника домінантами виступають M. curtipes C. L. K., S. nemorensis (C . L. K.), A. macrocephalus Folkm., Dobr., G. proximus C. L. K.

Види P. ferrugineum C. L. K. та M. crassipes L. K., які вказувались О. П. Кришталем (1947) як найбільш чисельні в лісо-яружній частині заповідника, нині в більшості ценозів виступають субдомінантами, або зустрічаються в незначній кількості. P ferrugineum C. L. K. домінує лише на лучно-степових ділянках заповідника та в дубово-соснових і соснових ценозах Зміїних островів.

Після 1990 р. в заповіднику не зареєстровані диплоподи: Ommantoiulus sabulosus (L.), M. unilineatum (C. L. K.), P denticulatus C. L. K., M. laeticollis mierzeyewski (Jawl.), L. minutus Porat, C. palmatus Nem., C. britannicus (Verh.), O. gracilis Cook, B. jawlowskii Lohm. та хілоподи: L. lapidicola Mein (=L. pusillus Latz.), L. melanops Newp., L. pelidnus Haase, L. viriatus Ssel., M. dubosqui Brol., G. insculptus Att.

Стан вивчення популяцій рідкісних видів багатоніжок заповідника

Brachydesmus superus. Вид-убіквіст, тяжіє до антропогенних ландшафтів. Відмічений у 1987 р. 1 самець у підстилці дубняку сосново-злакового і 1 самиця під корою стовбура граба в грабняку осоковому нагірної частини заповідника. З того часу в заповіднику не реєструвався.

Brachyiulus jawlowskii. Евритоп, легко синанропізується. Вперше відмічений в заповіднику у 1936 р. в заплавних дібровах о. Заріччя (Кришталь, 1949). В 1988-1989 рр. 3 самиці знайдені в грунті грабняка яглицевого (Черный, Головач, 1993). З того часу в заповіднику не реєструвався.

Oxidus gracilis. Вид тропічного походження і на території України зустрічається в закритих грунтах. Лише в заповіднику була відмічена популяція, яка живе у відкритому грунті. У 1988 р. знайдено 3 самці в підстилці акацієвника чистотілового (Черный, 1988; Чорний, 1992). З того часу в заповіднику не відмічався.

Proteroiulus fuscus. Вперше відмічений у 1990 р. 2 самиці під корою трухлявого пня в сосняку злаковому. Постійно реєструється в гнилій деревині на Зміїних островах.

Megaphyllum sjaelandicum. Вважався рідкісним у заповіднику видом. Поодинокі особини відмічались лише на Зміїних островах. У 2002 р. на о. Круглик знайдено чисельну популяцію цього ківсяка. В конуси для відлову землерийок за 9 днів (з 12.08 до 20.08) в аморфниках потрапило 331 самець, 152 самиці, 41 juv (64,7 екз./10 пастко-діб), на заливних луках 154 самців, 355 самиць, 5 juv, (57,1 екз./10 пастко-діб). Особини цього виду були знайдені практично в усіх біоценозах острова в підстилці, грунті (0-10 см), під поваленими деревами. Більш детальні дослідження виявили, що даний вид є фоновим у лісових ценозах лівобережжя Дніпра.

Cylindroiulus britannicus. Антропохор. Знайдений лише в 1987 р. 1 самиця в підстилці дубняка сосново-злакового, ур. Топило. З того часу в заповіднику не відмічався.

Polydesmus montanus ukrainicus. Ендемік Лісостепу України, рідкісна лісова форма, занесений до Червоної книги України. В заповіднику зустрічається переважно в підстилці і гнилій деревині на схилах і дні ярів. На даний час закладена моніторингова площа у кв. 18, де знайдена стабільна і чисельна популяція цього багатозв'яза, за якою проводяться щорічні спостереження.

Mastigona bosniensis. Спочатку в заповіднику наводився вид M. bosniensis (Verhoeff, 1897) (Черный, 1992; Чорний, 1992), але у визначнику "Двупарноногие многоножки равнинных территорий Украины" (Черный, Головач, 1993) для рівнинної території України, і заповідника зокрема, вказується M. vihorlatica (Attems, 1899) і припускається, що всі вказівки M. bosniensis для рівнинної території України насправді відносяться до M. vihorlatica. В 2003 р. були відловлені самці. Всі самці за будовою гоноподій належали до M. bosniensis і значно відрізнялись від M. vihorlatica. Таким чином, остаточно з'ясовано, що в заповіднику мешкає саме M. bosniensis. З 2003 р. проводиться постійний моніторинг за цим видом.

Strigamia crassipes. Вперше відмічений у 2001 р. Поодинокі особини зустрічаються переважно в підстилці і гнилій деревині на схилах і дні ярів. На даний час проводиться щорічний моніторинг за станом популяції цього виду.

Strigamia acuminata. Вперше відмічений в 2001 р. Зустрічається переважно в підстилці і гнилій деревині у вологих мікростаціях, частіше на схилах і дні ярів. На даний час проводиться щорічний моніторинг за станом популяції цього виду. На відміну від попереднього виду, в окремі роки чисельність цієї геофіліди досягає 2 ос./м2.

Інші рідкісні види губоногих багатоніжок L. lapidicola Mein., L. melanops Newport, L. pelidnus Haase, L. viriatus Ssel. та M. dubosqui Brol., G. insculptus Att. поодинокі особини яких були вперше відмічені в заповіднику у 1987-1990 рр., з того часу на його території не зафіксовані.

Висновки

1. За весь період вивчення міріаподофауни Канівського природного заповідника на його території зафіксовано 32 види та підвиди двопарноногих багатоніжок, із них: 8 видів дуже рідкісні та рідкісні для заповідника, в т. ч. 1 вид P. montanus ukrainicus Lohm.занесений до Червоної книги України.

2. Фауна губоногих багатоніжок налічує 27 видів, в т. ч. 10 рідкісних та дуже рідкісних для заповідника.

3. Зміни видового складу та домінуючих видів багатоніжок в досліджуваний період вказують на тенденції перебудови заповідних екосистем в напрямку формування більш складних природних ценозів із добре вираженою мозаїчністю та різноманітністю біотопів.

Використана література:

1. Грищенко В.М. Зміни у фауні та населенні птахів Канівського заповідника та його околиць

2. Ружіленко Н.С. Багаторічні зміни видового різноманіття та населення ссавців Канівського заповідника

3. Кос'яненко О.В., Чорний М.Г. Історія та стан вивчення міріаподофауни Канівського природного заповідника





Реферат на тему: Дослідження ссавців та орнітофауни на території Канівського заповідника (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.