Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Дослідження антропогенних заповідних об'єктів та фінансування природно-заповідного фонду України (реферат)

Зміст

1. Економічне стимулювання розвитку природно-заповідного фонду

2. Прогнозування фінансового забезпечення природно-заповідного фонду України

3. Дослідження антропогенних заповідних об'єктів

Використана література

1. Економічне стимулювання розвитку природно-заповідного фонду

Сьогодні культура світової спільноти дедалі більше повертається до цінності природи, як незаперечної умови існування людської цивілізації, як основного чинника людського життя. Розвиток заповідної справи, створення нових заповідних об'єктів є практичним втіленням екологічної політики держави в частині збереження унікальних і типових ландшафтів, біологічного різноманіття, відповідаючи вимогам Конвенції ООН з біорозмаїття, Конвенції щодо збереження Європейської природи та природного середовища існування, Загальноєвропейській стратегії біологічного та ландшафтного різноманіття, а також основним положенням Екологічної Конституції Землі. З метою забезпечення екологічної рівноваги навколишнього природного середовища, зменшення рівня його забруднення, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття створюються природоохоронні території з різними функціями та режимом охорони, серед яких найважливіше місце займають природно-заповідні території та природно-заповідні об'єкти. Особливо актуальним їх створення, стало для України, жодна область якої за токсикомутагенними показниками стану здоров'я населення не отримала безпечну оцінку, а домінуючими є такі оцінки як конфліктні та загрозливі.

У соціальному сенсі безперечно важливою є роль природно-заповідних об'єктів у формуванні фізичного і духовного здоров'я будь-якої нації. Ставлення нації до природно-заповідного фонду є інтегральним показником її духовності. Це давно усвідомила світова спільнота, надаючи великого значення охороні природи шляхом створення природоохоронних територій різного рівня. У деяких країнах Європи (Німеччині, Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейні) частка заповідних земель сягає 18,2-37,5 % території держави. Природно-заповідний фонд (ПЗФ) України налічує у своєму складі 7040 об'єктів, що становлять лише 4,5 % від території України. На сьогодні в Україні ще немає чітко науково-обґрунтованої мережі природно-заповідного фонду. Організація природно-заповідних об'єктів (ПЗО) та природно-заповідних територій (ПЗТ) здійснювалася здебільшого за індивідуальними для кожної заповідної території критеріями, без належного обґрунтування. Нерідко спостерігається неузгодженість в їх розміщенні. Природно-заповідний фонд внаслідок тривалого кризового стану економіки, дефіциту фінансових ресурсів та відсутності інфраструктурного забезпечення, знаходиться на низькому щаблі розвитку. Вихід із такого стану можливий лише за умови здійснення реструктуризації економічного механізму його функціонування, впровадження економіко-екологічної оцінки, адаптації цінних об'єктів природи до ринкового середовища відповідно до принципів розвитку Екологічної Конституції Землі. Тому є потреба у розробці державної системи економічного захисту ПЗФ, стимулюванні його розвитку.

Створюючи ПЗФ, не враховували і не проводили економічну оцінку об'єктів. Оцінювали лише екологічні критерії, та й ті вимагають відповідного доповнення. Нині офіційної методики економічної оцінки природно-заповідних об'єктів не існує. Відсутність ціни багатьох природних благ призводить до ігнорування їхньої значимості і, як наслідок, деградації екосистем. Як альтернатива, збереження біорізноманіття постійно програє сільському, лісовому і рибному господарствам, добувній промисловості, транспортному будівництву, де вигоди зримі та мають ціну. Чим вища економічна цінність природних об'єктів, тим більша ймовірність, що прийняті економічні рішення, втілені в різних проектах і програмах, будуть екологічно збалансованими та враховуватимуть інтереси як охорони довкілля, так і економії природних ресурсів.

Наявність проблем, що викладені вище, вимагає розробки і наукового обґрунтування еколого-економічного розвитку заповідної справи в Україні та Північному регіоні зокрема. На сьогодні вже існують чисельні напрацювання щодо проблем сталого еколого-економічного розвитку України та управління ПЗФ, його економіко-екологічної оцінки, окремі аспекти яких висвітлені в працях та багатьох інших. Наукові розробки у більшості випадків вирішують окремі завдання щодо еколого-економічної оцінки ПЗФ і формування системи управління ним, а також місця регіону в її здійсненні. Оскільки у перспективі ПЗТ мають стати зеленими осередками або ядром при розбудові Екологічної Конституції Землі, то через це виникає потреба продовження комплексних наукових досліджень з методології та методики еколого-економічної оцінки функціонування ПЗФ, а також виявлення чинників, які сприяють формуванню ефективної системи управління ПЗФ, і впровадження яких сприяло б активізації його розвитку, відтворенню заповідних ресурсів та підвищенню частки ПЗФ у природно-ресурсному потенціалі. Все це зумовило вибір теми, окреслило основні напрями пошуку, визначило мету, завдання дослідження.

У дослідженні розглянуто процес функціонування ПЗФ Північного регіону України (ПРУ), виділений згідно з новим підходом до регіонального економіко-географічного поділу території України. У межах ПРУ функціонує 1895 заповідних територій і об'єктів, що становить близько 27 % від загальної кількості природно-заповідних територій і понад 30 % від площі ПЗФ України. Показник заповідності регіону становить 5,4 %, що більше, ніж по Україні (4,5 %). У розрахунку на одного жителя регіону площа ПЗФ становить близько 0,1 га, що удвічі менше європейського значення. Північний регіон за багатьма показниками розвитку ПЗФ – загальною площею, кількістю, показником заповідності, якісним складом – випереджає їх значення по Україні, проте вони не є оптимальними і значно відстають від міжнародних стандартів. Тому формування природно-заповідної мережі Північного регіону України не можна вважати завершеним.

Для того, щоб мережа ПЗТ набрала рис репрезентативності, необхідно забезпечити заповідниками та національними природними парками всі області, провінції чи підпровінції фізико-географічного районування, а іншими категоріями – нижчі одиниці районування. Дієвою система на місцевому рівні стане тоді, коли кожний об'єкт буде реально забезпечений у науковому, правовому, адміністративному, організаційному, фінансовому аспектах тощо. Узагальнення матеріалів досліджень Національного університету водного господарства та природокористування, інших вітчизняних та зарубіжних наукових установ, власні вишукування автора дали підставу сформулювати такі висновки.

1. Дослідження проблеми сутнісних функцій природних і штучних категорій ПЗФ показало, що дотепер у державній політиці організації ПЗФ в Україні переважає парадигма монофункціональності ПЗФ, а саме – збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Проте, вона повинна бути доопрацьована пріоритетом поліфункціональної парадигми, яка враховує крім традиційної природоохоронної та генетичної й інші, але не менш важливі функції – екологічну, ресурсну, соціальну, економічну, освітню, що відповідає сутнісним характеристикам ПЗФ. До того ж, крім функції збереження природних комплексів, охорони здоров'я населення, як свідчить зарубіжний досвід, ПЗТ можуть бути важливим джерелом поповнення бюджету і тим самим вносити істотний вклад у розвиток місцевої економіки. Наприклад, прибутки від восьми національних парків Австралії у 33,3 раза перевищують затрати держави на їх утримання (2,5 млрд. та 60 млн. австралійських доларів відповідно). Коста-Ріка щорічно витрачає близько 12 млн. доларів США на утримання національних парків, прибутки від туризму покривають ці витрати у 27,5 раза і становлять понад 330 млн. дол. США. Туризм у національних парках – друга за величиною галузь економіки цієї країни. За підрахунками відомого американського економіста Е. Свансона (університет Північної Кароліни), доходи від туризму у національних парках США у 5 разів перевищують видатки на їх утримання. На поїздки у ці музеї природи американці щорічно витрачають близько 7 млрд. доларів.

Проведене дослідження сутнісних функцій ПЗФ дає змогу їх узагальнити. Основними напрямками функціонування ПЗТ є: 1) екологічний, спрямований на збереження біологічного і ландшафтного різноманіття; 2) економічний – на підвищення економічної ефективності; 3) соціальний – на забезпечення соціальної значущості кожної ПЗТ. Завдяки опрацюванню комплексу заходів, спрямованих на виявлення сутнісних функцій ПЗФ встановлено, що доцільність створення та ефективність функціонування ПЗФ обумовлюється оптимальним забезпеченням реалізації трьох напрямків – екологічного, економічного, соціального.

Назріла необхідність інтеграції вітчизняної мережі природно-заповідних територій у світову, що вимагає здійснення адаптації класифікації природно-заповідного фонду України відповідно до класифікації природно-заповідних територій Міжнародного союзу охорони природи, що уможливить повну реалізацію сутнісних функцій ПЗФ України.

2. Вартісна оцінка реалізації функцій ПЗФ формує його економічну цінність. Узагальнення існуючих наукових напрацювань дало змогу визначити низку методологічних підходів до економічної оцінки функціонування ПЗФ, а саме: економічна оцінка ПЗТ за кінцевими народногосподарськими результатами функціонування; соціально-економічна оцінка; експертна оцінка; затратні методи оцінки; рентний підхід до оцінки ПЗТ. Проте, як показало поглиблене дослідження, дані оцінки ледве відображають реальний фінансовий стан, мають нечіткі часові межі, занадто трудомісткі у виконанні та, як правило, не враховують інфляційних процесів. Для цілої низки регіонів України, де відсутні кваліфіковані менеджери-економісти у сфері природокористування, а також існують певні проблеми з вихідною економічною інформацією, усі ці методи важко втілити у практику. При цьому, методи оцінки отримання вартісних показників різних природних ресурсів, які використовуються у цих методах, не базуються на принципах цілісної методологічної основи і мають специфічно галузевий характер. На сьогодні в Україні відсутні напрацювання щодо економіко-екологічної оцінки ПЗТ, особливо нерозробленими залишаються питання економічної ефективності функціонування

Економічна ефективність функціонування ПЗФ може бути визначена на основі його економічної оцінки. У дослідженні узагальнені результати двох способів оцінки природних заповідників (ПЗ) та національних природних парків (НПП) Північного регіону за витратним та за рентним підходами. Отримані економічні оцінки ПЗ і НПП Північного регіону тільки орієнтовно відображають реальний фінансовий стан функціонування цих природних об'єктів та їх вартість, оскільки розрахунки за згаданими вище методами у виконанні занадто трудомісткі.

3. Науковим продуктом дослідження є вперше розроблена методика економічної оцінки функціонування природно-заповідного фонду (див. рис. 2). Перспективність методики підтверджується тим, що економічна цінність ПЗТ охоплює як прямі ресурсні функції, так і опосередковані – регулюючі, асиміляційні функції та природні послуги. Ця методика враховує також вплив функціонування ПЗТ на здоров'я населення. Отримані результати зіставні із оцінками ПЗТ у інших країнах світу. Проте, значення вітчизняної оцінки ПЗТ занижено через низький рівень доходів та цін, що, насамперед, позначається на показниках прямої вартості використання, вартості існування.

Надалі, за умови економічного зростання та підвищення рівня добробуту населення України, економічна цінність ПЗТ та їх послуг збереження біорізноманіття збільшуватиметься. На основі запропонованої методики вперше здійснено економічну оцінку функціонування природних заповідників та національних природних парків ПРУ. Так, розрахована річна економічна цінність функціонування 3,4-56,9 млн. грн.; а чистий річний ефект функціонування 1 га площі перебуває у межах 0,6-1,1 тис. грн. Методика враховує соціальне значення ПЗ та НПП, котре полягає у забезпеченні суспільства необхідним для життя елементом – киснем. За проведеними результатами розрахунків визначено загальну чисельність людей, які отримують користь від функціонування природних заповідників, що для Північного регіону становить таку чисельність, як усе населення Волинської області. Доведено, що функціонування ПЗ та НПП є економічно вигідним, соціально необхідним та життєво важливим.

4. Зіставлення отриманих результатів економічної оцінки функціонування ПЗ та НПП ПРУ за фактичними методами (затратним, рентним) із результатами запропонованої методики за основним показником їх функціонування – чистим ефектом у розрахунку на 1 га у рік – показало, що отримані значення економічно ефекту функціонування ПЗТ є значно вищі, ніж їх аналоги за затратним та рентним підходами – у 10-34 разів. До того ж нова методика враховує вигоду від безпосереднього функціонування ПЗТ, а не від їх ресурсного виснаження чи альтернативного використання.

Крім цього, продемонстрована перевага нової методики над існуючими методами оцінки ПЗТ підтверджується обґрунтованістю та реальністю вихідних даних, а також урахуванням соціального чинника (вплив ПЗТ на здоров'я людини, оздоровчий ефект від рекреації, депонування вуглецю). Оцінка ПЗФ за створеною методикою значно зростатиме завдяки урахуванню нових чинників (ефекту від очищення води болотами, депонуванню вуглецю). До того ж впровадження методики надасть змогу розвитку нового підходу до реструктуризації системи відшкодування збитків, завданих природним комплексам ПЗТ.

5. У дослідженні поняттям "екологічна оцінка" окреслено комплекс певних дій для визначення загальних статистичних та спеціалізованих показників, які враховують низку екологічних чинників, що характеризують стан ПЗФ. Доведено, що екологічну оцінку ПЗФ доцільно доповнити розрахунками таких показників, як коефіцієнт екологічної стійкості та коефіцієнт екологічної стабілізації ландшафту. На основі запропонованих показників можна не лише робити висновки щодо дієвості існуючого режиму охорони, а й стосовно вибору найбільш ефективних проектувальних заходів, спрямованих на облаштування як РЛП, так і інших категорій ПЗФ. Проведення презентованої екологічної оцінки не є надто складним завданням, але потребує копіткого збору та опрацювання первинної статистичної інформації, що цілком доступно для працівників середнього управлінського рангу відповідних природоохоронних державних структур.

6. Новітнім методом екологічної оцінки стану території є визначення індексу природного капіталу (ІПК), який відбиває зміни біорізноманіття даної території. Спираючись на методику його розрахунку, в дослідженні вперше проведене оцінювання індексу природного капіталу флористичних і фауністичних ресурсів природних заповідників і національних природних парків ПРУ за період 1998-2004 рр. Отримане значення дещо вище ІПК природно-заповідних ресурсів України (0,54 %), що пояснюється багатством флористичних ресурсів обраного для дослідження регіону. Проте варто зазначити, що відбувається катастрофічне зменшення ресурсів ПЗФ як загалом в державі, так і в регіоні. На майбутнє ІПК слід ураховувати як чинник зміни екологічних активів ВНП. Перерахований ВВП за індексом природного капіталу демонструє процес екосистемної деградації (відновлення), тобто показує доцільність проведених економічних заходів. Вважаємо за доцільне робити надалі розрахунки ІПК для інших категорій ПЗФ.

7. З метою прийняття зважених державних рішень стосовно доцільності розширення ПЗФ, висунуто тезу необхідності екологічного обґрунтування розвитку ПЗФ. Визначено, що за основу екологічного обґрунтування розвитку ПЗФ необхідно брати узагальнений показник – фізико-географічне районування, для якого враховується цілий комплекс показників (заповідності, кліматичні, геологічні, гідрологічні тощо). Доведено необхідність збільшення кількості та площі усіх категорій ПЗФ у межах досліджуваного регіону. Так, для позитивного впливу на здоров'я населення, площа ПЗФ регіону потребує істотного розширення із поступовим доведенням до нормативного значення (10-12 %). У дослідженні здійснено розрахунок кількості та площі природних заповідників та національних природних парків з урахуванням фізико-географічного районування – 12 об'єктів загальною площею 176, 5 тис. га. Загальна площа ПЗФ регіону повинна бути поступово доведена до 1540-1848 тис. га, тобто збільшена удвічі, а на перспективу розвиватися до оптимального значення – 3 млн. га.

8. Значний рівень негативних впливів і їх зростання свідчать про недостатню ефективність управління та функціонування ПЗТ. У ході оцінки виявлено окремі ПЗТ з відносно ефективним управлінням і такі, що практично не мають органу управління, а також основні чинники й умови, що знижують ефективність управління на всіх рівнях. Встановлено, що усі існуючі ПЗО за характером управління умовно поділено на дві групи: активного та пасивного управління. У Північному регіоні України лише 2,9 % ПЗО активного управління і режиму охорони, тоді як пасивного – 97,1 %, становлячи за площею відповідно – 47,6 % і 52,4 %. Саме ПЗТ із пасивним управлінням потребують реорганізації управління, знаходяться у повній залежності від землекористувачів, які не мають матеріальної зацікавленості у збереженні цих територій, хоча звільнені від земельного податку.

9. Проведений структурно-динамічний аналіз фінансування витрат деяких установ ПЗФ, таких як Рівненський, Поліський, Черемиський ПЗ, Деснянсько-Старогутський та Шацький НПП за період 2000-04 рр. показав, що 80-95 % витрат здійснювалось в основному на заробітну плату та придбання паливно-мастильних матеріалів, а на наукові дослідження кошти або виділялись незначні, або узагалі не надходили. Дослідження стійкості фінансового стану установ дало підстави сформулювати висновок про те, що їх фінансова залежність від державного бюджету зменшилась: ПЗ на 28 %, НПП на 16 %40 %. Одночасно спостерігається збільшення показника фінансової автономії для природних заповідників – утричі, для НПП – у 1,6-6 разів. Цей факт свідчить про значний та вимушений розвиток господарської діяльності ПЗ та НПП із залученням власних коштів, а також про підвищення рівня їх фінансової стійкості.

10. Розраховано питомі показники фінансування ПЗ та НПП, отримані значення порівнюються із фінансуванням на 1 га із держбюджету та із середньосвітовим значенням. Витрати на 1 га НПП значно менші ніж витрати на заповідники. Аналіз розрахованих питомих показників фінансування природних заповідників та національних природних парків показав, що хоча середня щорічна сума на утримання 1 га заповідників України щорічно зростала (від 47 до 140 грн./га), проте спостерігається значне зменшення питомої ваги заповідників у загальному обсязі фінансування Північного регіону із кожним наступним роком (із 48 % до 23 %). Як свідчить аналіз, кошти із держбюджету виділялись украй нерівномірно та не в повному обсязі, отже їх не вистачає на утримання усіх категорій. Потрібно затвердити чітко диференційовані нормативи витрат на утримання ПЗТ із державного бюджету України, розробляти які слід виходячи із площі, статусу і суворості режиму охорони категорій ПЗФ.

11. Обґрунтовано нормативи витрат на утримання ПЗТ на основі оптимізаційної економіко-математичної моделі. Визначено розрахункову норму на утримання природних комплексів установ ПЗФ регіону, що відповідно у 1,9 та 1,7 раза більше за фактичне значення фінансування. Збільшення обсягів щорічного фінансування ПЗФ є виправданим та доцільним для держави, оскільки економічна ефективність при вкладенні однієї гривні у фінансування, наприклад заповідників Північного регіону, становить щонайменше 4,0 грн. ефекту, розрахованого на основі запропонованої методики економічної оцінки їх функціонування. До того ж вплив функціонування об'єктів ПЗФ неможливо переоцінити з точки зору збереження здоров'я населення, його генофонду. Оскільки дослідження фактичного фінансування показало його недостатність у декілька разів, то проведені обрахунки для ПЗ та НПП регіону за розробленою методикою довели більш реальну потребу у фінансуванні.

2. Прогнозування фінансового забезпечення природно-заповідного фонду України

У сучасних тенденціях світового розвитку домінуючою є парадигма сталого розвитку, у концепціях якої особливе місце відводиться збереженню екологічної рівноваги, що передбачає створення розширеної мережі природно-заповідних об'єктів та територій.

Прийняття обґрунтованих організаційно-управлінських рішень стосовно подальшого розвитку природно-заповідного фонду (ПЗФ), неможливе без аналізу економічного забезпечення ефективного функціонування заповідних господарств країни. Особливо актуальними є питання докорінного покращення фінансового забезпечення діяльності заповідних об'єктів, що базується на основі кількісного аналізу та розроблення конкретних рекомендацій – прогнозів щодо оптимальних обсягів фінансування ПЗФ загалом та окремих заповідних господарств зокрема.

У сучасній економіці довкілля важливим кількісним інструментарієм прогнозування є розроблення та створення системи адекватних і статистично значущих економетричних моделей прогнозування економічного забезпечення діяльності об'єктів ПЗФ, які з високим рівнем довірчої ймовірності дали б змогу визначити оптимальні прогнозовані обсяги фінансування.

Загалом, процес прогнозування фінансового забезпечення природнозаповідних господарств перших трьох заповідних категорій загалом та окремих категорій заповідання (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки) охоплює низку послідовних етапів – від встановлення еколого-економічних чинників, що впливають на процес фінансового забезпечення заповідних об'єктів ПЗФ, – до розрахунку прогнозованих оптимальних обсягів повноцінного фінансування заповідних територій у майбутньому.

Результати статистичного оцінювання 60 розроблених та 30 удосконалених макроекономічних моделей фінансового забезпечення діяльності природно-заповідного фонду України загалом та перших трьох категорій заповідання засвідчили, що серед запропонованих 15 еколого-економічних чинників, що впливають на процес фінансування заповідних територій, найбільш вагомими є такі 4 чинники:

● Х1 – площа заповідних територій, га;

● Х5 – середня номінальна заробітна плата, грн;

● Х10 – частка валового внутрішнього продукту (ВВП), яка розподіляється через державний бюджет (ДБ), %;

● Х12 – частка консолідованого (зведеного) бюджету України, яку спрямовують на фінансування об'єктів ПЗФ, %;

Розрахунок прогнозованих обсягів фінансового забезпечення об'єктів природно-заповідного фонду України виконують на основі використання таких адекватних макроекономічних економетричних моделей, що характеризуються високим рівнем довірчої ймовірності:

● модель аналізу фінансового забезпечення діяльності ПЗФ України:

Y111 = -4311,79 0,014Х1 67,30Х5 – 251,46Х10 – 121107,68Х12; (1)

● модель аналізу фінансового забезпечення діяльності природних заповідників України:

Y112 = -18,56 -0,027Х1 25,61Х5 30,18Х10 243470,28Х12; (2)

● модель аналізу фінансового забезпечення діяльності біосферних заповідників України:

Y113 = -9917,35 0,0013Х1 12,19Х5 223,84Х10 805673,53Х12. (3)

Достовірно спрогнозувати фінансове забезпечення національних природних парків України на основі розроблених моделей не можливо, оскільки розроблені моделі фінансового забезпечення діяльності цієї категорії заповідання є мультиколініарними.

Прогнозування фінансового забезпечення об'єктів природно-заповідного фонду України за наведеними моделями доцільно здійснювати за трьома сценаріями:

● за сприятливих умов розвитку економіки (оптимістичний сценарій);

● за несприятливих (кризових) умов розвитку економіки (песимістичний сценарій);

● за умов збалансованого сталого розвитку економіки (найбільш вірогідний сценарій).

Прогнозовані обсяги фінансування об'єктів перших трьох категорій природно-заповідного фонду України за умов збалансованого сталого розвитку економіки у 2010 р. становитимуть 150,7 млн грн, у 2015 р. – 288,6 млн грн, а в 2020 р. – 472,5 млн грн. Перевищення обсягу фінансування за таким (найбільш вірогідним) сценарієм у 2020 р. порівняно з фактичним фінансуванням 2005 р. становитиме 8,56 раза, а за оптимістичним сценарієм (за сприятливих умов розвитку економіки) – 9,85 раза.

Прогнозоване фінансування об'єктів природно-заповідного фонду України за несприятливих умов розвитку економіки (песимістичний сценарій) розраховувалося за зменшення на 15 % значень чинників Х1 (площа заповідних територій, га), Х5 (середня номінальна заробітна плата, грн), Х10 (частка валового внутрішнього продукту (ВВП), яка розподіляється через ДБ, %) та Х12 (частка консолідованого бюджету України, яка направляється на фінансування об'єктів ПЗФ, %), а прогнозоване фінансове забезпечення об'єктів ПЗФ за сприятливих умов розвитку економіки (оптимістичний сценарій) – при збільшенні на 15 % значень даних чинників.

Прогнозоване фінансування природних заповідників України за найбільш вірогідним сценарієм у 2010 р. (104,7 млн грн) перевищуватиме фактичне фінансування 2005 р. (20,4 млн грн) в 3,21 раза, а у 2020 р. (172,9 млн грн) – в 8,46 раза. Загалом, у 2020 р., за сприятливих умов розвитку економіки, прогнозоване фінансування природних заповідників України становитиме 198,9 млн грн та в 9,73 раза перевищить їх фактичне фінансування 2005 р. За несприятливих умов розвитку економіки перевищення фінансування 2020 р. порівняно з 2005 р. становитиме тільки 7,19 раза.

Прогнозоване фінансове забезпечення біосферних заповідників України за умов збалансованого сталого розвитку економіки в 2010 р. становитиме 27,1 млн грн, а в 2020 р. – 84,4 млн грн, що, відповідно, перевищуватиме фактичне фінансування 2005 р. в 2,28 і 7,10 разів.

У 2020 р. прогнозоване фінансування біосферних заповідників України за сприятливих умов розвитку економіки (оптимістичний сценарій) становитиме 98,5 млн грн, та на 14,1 млн грн перевищуватиме прогнозоване фінансування цього ж року за умов збалансованого сталого розвитку економіки (найбільш вірогідний сценарій). Різниця між прогнозованими обсягами фінансування згідно з оптимістичним та песимістичним сценаріями у 2020 р. становитиме 28,3 млн грн.

Прогнозування фінансового забезпечення національних природних парків країни, яке неможливо зробити достовірно через мультиколініарність створених моделей, з досить високим рівнем довірчої ймовірності можна розрахувати на основі достовірних прогнозів фінансового забезпечення об'єктів ПЗФ країни перших трьох категорій заповідання, природних заповідників і біосферних заповідників – фінансування заповідних територій перших трьох категорій заповідання мінус сума фінансування природних і біосферних заповідників.

Для отримання прогнозованих обсягів фінансового забезпечення заповідних господарств країни необхідним є і розроблення мікроекономічних економетричних моделей для кожного об'єкта природно-заповідного фонду України. Це дасть змогу розробити нові механізми удосконалення системи фінансування заповідних територій країни та розподілу коштів між заповідними об'єктами держави.

3. Дослідження антропогенних заповідних об'єктів

Проаналізувавши чинну сьогодні в Україні «Програму Літопису природи для заповідників та національних парків» (2002) і програму «Летописи природы в заповедниках СССР» (1985), бачимо, що у першій, як не дивно, розділів щодо вивчення ландшафтів і ґрунтів заповідних територій узагалі немає, а основні дослідження стосуються лише рослинного і тваринного світу Вважаю доцільним звернути увагу на основні принципи і методи дослідження антропогенних заповідних територій у зв'язку з подальшими перспективами поповнення ними заповідного фонду Поділля й України загалом.

Не зважаючи на чималу кількість праць стосовно заповідної справи та досліджень антропогенних ландшафтів, питання методології досліджень антропогенних заповідних об'єктів (АЗО) і територій залишається ще недостатньо вивченим. Зараз ці питання висвітлені в працях Брусака В.П., Денисика Г.І., Царик Л.П. та ін.

Розглянути основні принципи і методи дослідження антропогенних заповідних об'єктів з метою застосування їх у практиці.

Об'єктом географічних досліджень у антропогенних заповідних об'єктах є компоненти живої і неживої природи та природні комплекси, які в результаті докорінної або часткової зміни людиною їх компонентів стали антропогенними. Головна особливість географічних досліджень антропогенних заповідних об'єктів ґрунтується на аналізі просторової структури геокомпонентів і геокомплексів у їхніх межах, взаємозв'язку в їхніх межах природних і антропогенних процесів З методологічних позицій географічні дослідження у АЗО повинні ґрунтуватися на комплексно-географічному, геосистемному, геоекологічному принципах, принципі сумісності, історизму прогнозування та інших у залежності від поставлених мети і завдань.

Базовим у географії є принцип комплексності. Суть його полягає в тому, що окремі компоненти природи розглядаються як частини цілого, визнається взаємозв'язок явищ і процесів у природі та їх взаємозумовленість. Комплексногеографічний принцип під час досліджень АЗО полягає в дослідженні всіх природних компонентів і комплексів, а також у врахуванні впливу на його сучасний і майбутній стан значної кількості антропогенних чинників. Суть принципу системного вивчення об'єктів як цілісних утворень, які складаються з множини часто різнорідних компонентів, дає змогу вивчати систему як загалом, так і окремі її частини; виділяти різні структурні рівні елементів цієї системи; вивчати об'єкт з різних сторін.

Антропогенні заповідні об'єкти, як і натуральні, є структурними елементами системи природних заповідних територій. Дуже важливо встановити чіткі взаємозв'язки між всіма її компонентами з урахуванням особливостей дослідження АЗО різних груп. Крім того, враховуючи системний принцип у заповідній справі, в першу чергу акцентують увагу на важливість збереження природоохоронних об'єктів як системи, якій властивий певний сталий набір елементів, адже створення АЗО має на меті збереження біологічного і ландшафтного різноманіття для підтримання макросистеми людина-суспільство-природа З позицій цього принципу АЗО розглядаються як складні системні утворення, які мають складну просторово-часову організацію. На нашу думку, одним із найголовніших сучасних варіантів системного принципу є геоекологічний. Об'єктом вивчення тут, на відміну від системного, є інтегральні геосистеми типу населення-господарство-природа. Під інтегральними геосистемами маються на увазі антропогенні системи, натурально-антропогенні системи, ландшафтно-інженерні і ландшафтно-техногенні системи тощо Сьогодні цей принцип на методологічному рівні найчастіше застосовують для територіального проектування і планування АЗО, вирішення проблем оптимізації території та меж АЗО та їх функціональних зон, а також для вибору місць розташування і визначення оптимальних розмірів нових АЗО.

Під час створення антропогенних заповідних об'єктів фахівці прагнуть гармонійно поєднати антропогенні комплекси з природним середовищем. Важливо побудувати тісний зв'язок між антропогенними та натуральними компонентами так, щоб усунути можливі протистояння між першими і другими. З цих причин принцип природно-антропогенного сумісності став актуальним. Для того, щоб провести історико-ландшафтознавчий аналіз АЗО, потрібно прослідкувати просторове розташування, різноманітність та динаміку їх утворення на тій чи іншій території. Для цього потрібно співставити сучасну ландшафтну структуру АЗО та історію їх минулого розвитку. Тому принцип історизму є основним в процесі історико-ландшафтознавчого аналізу формування та функціонування антропогенних заповідних об'єктів.

Можливість прогнозувати створення АЗО та їх подальше розташування породжує наступний принцип – прогнозування, який дає можливість передбачати майбутні зміни в їх структурі, розробляти перспективні плани розвитку та удосконалення їх структури. Дослідження антропогенних заповідних об'єктів має свої особливості. Тому, крім загальноприйнятих методів та методик, воно включає в себе і деякі своєрідні методи.

Історико-ландшафтознавчий метод. АЗО почали досліджуватись порівняно недавно. Вони створюються на базі антропогенних ландшафтів, які потребують заповідання. Тому вивчення АЗО веде за собою детальний аналіз наявних матеріалів, архівних даних, матеріалів фондів музеїв та інших установ, літописів, хронік, експедиційних записів. Завдяки цьому методу стало можливим складання карт їх розташування в минулому і на сучасному етапі, що дає підґрунтя для проведення історико-ландшафтознавчого аналізу розміщення АЗО на певній території.

Порівняльний метод натуральних аналогів. Як відомо, таке поняття, як «антропогенний заповідний об'єкт» з'явилось порівняно недавно. В літературних джерелах значна увага акцентується на натуральних заповідних об'єктах, хоча в порівнянні з антропогенними ландшафтами, на натуральні, включаючи і заповідні, припадає лише 4-5%. Для того, щоб ґрунтовно дослідити антропогенні заповідні об'єкти одних польових досліджень не достатньо. Без детального огляду натуральних ландшафтних комплексів або перехідних зон між першими і другими, які покладені в основу досліджень антропогенних аналогів, не можливо правильно зрозуміти хід сучасних процесів в антропогенному комплексі. Тому цей метод, в деякій мірі, встановлює нерозривний зв'язок між антропогенними і натуральними комплексами.

Ареографічний метод. Антропогенні заповідні об'єкти можуть займати як великі, так і незначні за розміром території. Не рідко заповідають окремі унікальні ущелини, водойми, поодинокі гори чи певні споруди (музеї-садиби, фортифікаційні споруди, старовинні відреставровані та оригінальні промислові комплекси, що діють в «музейному режимі»). Для зображення їх на картах і картосхемах використовуються відповідні значки, враховуючи їх характерні особливості. Наприклад, кожна група антропогенних заповідних об'єктів має свій окремий значок, який дає чітке означення цій групі і виокремлює її з-поміж інших груп. Таким чином, за наявності таких значків можна легко визначити якої групи антропогенні заповідні об'єкти будуть переважаючими на тій чи іншій території.

Метод історико-генетичних рядів ландшафтних карт. Використання цього методу є обов'язковим в процесі детального вивчення закономірностей формування антропогенних заповідних об'єктів, адже їх створюють в межах уже існуючих антропогенних ландшафтів. Тому, важливим є складання двох карт – відновлених ландшафтів, що існували до утворення АЗО і ландшафтів, в межах яких вони утворились. Хоча перша карта, в більшій мірі, є умовною, але вона дає базу для детального вивчення передумов створення АЗО на досліджуваній території. Метод кінцевих результатів. Метод ефективний тоді, коли немає вихідних даних, а є кінцеві результати дослідження. Це може бути за умови, коли процес утворення антропогенних заповідних об'єктів набуде стрімкого характеру. Крім того, є ще кілька умов, за яких цей метод набуває ваги: знищення документів (в архівах, організаціях), які фіксували дані про умови і час утворення перших антропогенних заповідних об'єктів; недосконалість приладів, які б фіксували перебіг антропогенних процесів, які впливають на їх структуру тощо. Результати таких досліджень набувають застосовуються в прогнозуванні розвитку і структури АЗО в майбутньому.

Крім названих вище, у дослідженнях антропогенних заповідних об'єктів використовуються також допоміжні методи галузевих наук, які найчастіше застосовуються при вивченні їх окремих складових. Наприклад при дослідженні АЗО педологічної чи гідрологічної груп нерідко використовують методи, якими користуються ґрунтознавці чи гідрологи, а вивчення ландшафтно-інженерних і ландшафтно-техногенних систем уможливлює використання деяких технічних і математичних методів тощо. Так, при дослідженні АЗО можна ефективно застосовувати деякі з них: аналітичний, метод арифметичної прогресії тощо. Щоб вдосконалити систему природних заповідних територій і на її фоні класифікувати АЗО, потрібно детально проаналізувати залежність їх створення як від природних, так і від антропогенних чинників. Тому аналітичний метод, як основа обробки результатів дослідження, є актуальним. Створення антропогенних заповідних територій з математичної точки зору можна розглядати як поступову дію чи тривалий процес, коли впродовж якогось відрізку часу на тій чи іншій території створюють певну кількість АЗО. Так, в межах Подільських Товтр в рік доцільно створити 2-3 власне антропогенних заповідних об'єкти чи долучити до системи заповідних територій унікальні ландшафтнотехногенні системи (наприклад, «цілющі» джерела чи «Пуща Відлюдника» в околицях м. Сатанів Хмельницької області). Таким чином, за ідеальних умов такий процес створення АЗО можна розглядати як арифметичну прогресію.

Питання теорії та методики дослідження антропогенних заповідних об'єктів не обмежуються вищезгаданими принципами і методами. Різноманітність, історія формування та нерідко оригінальна структура АЗО обумовлюють розробку і подальше використання нових методів, які в майбутньому будуть ефективно використовуватись при їх дослідженні.

Використана література:

1. Якимчук А.Ю. Економічне стимулювання розвитку природно-заповідного фонду у контексті екологічної конституції землі / Науковий вісник, 2006, вип. 16.8

2. Козловський С.О., Геник О.В. Прогнозування фінансового забезпечення природно-заповідного фонду України на основі макроекономічних моделей / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008, вип. 18.9

3. Бондар В.В. Принципи і методи дослідження антропогенних заповідних об'єктів / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 Історико-організаційні та дидактичні аспекти заповідної справи





Реферат на тему: Дослідження антропогенних заповідних об'єктів та фінансування природно-заповідного фонду України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.