Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Антропогенні заповідні об'єкти лісостепових Полісь та Середнього Побужжя (реферат)

Зміст

1. Способи зображення антропогенних заповідних об'єктів

2. Антропогенні заповідні об'єкти лісостепових Полісь

3. Антропогенні заповідні об'єкти Середнього Побужжя

Використана література

1. Способи зображення антропогенних заповідних об'єктів

На території Поділля знаходиться значна кількість об'єктів культурної та природної спадщини: старовинні винокурні заводи, млини, порівняно нові пам'ятки архітектури та монументального мистецтва. Збереження і примноження культурних цінностей є приоритетними напрямами політики держави не лише в галузі культури, а й охорони природи, адже такі пам'ятники є складовими унікальних антропогенних ландшафтів. Під впливом руйнівних сил природи та антропогенних чинників більшість історико-архітектурних об'єктів поступово зазнають пошкоджень, руйнувань, занепаду або цілковитого знищення. Останнім часом спостерігаються численні факти руйнації цілісності історико-культурного ландшафту несанкціонованими забудовами, перебудови пам'яток архітектури та непродумана реконструкція, що спотворюють їх вигляд.

Стан довкілля і процеси, що в ньому відбуваються безпосередньо впливають на об'єкти культурної та природної спадщини. Тому охорона та збереження цих об'єктів є справою не лише місцевого, а й загальнодержавного значення. Ефективність створення єдиної мережі заповідних об'єктів Поділля, з урахуванням усіх особливостей як натуральних, так і антропогенних, залежить від багатьох чинників: наявності належної кількості унікальних об'єктів, які потребують охорони чи зміни статусу (наприклад, від пам'яток архітектури до підкласу ландшафтно-техногенних систем антропогенних заповідних об'єктів (АЗО) Поділля тощо); конкретизації їх призначення з метою об'єднання подібних за функціями об'єктів у певну групу, а далі у підкласи; узагальнення інформації з метою створення відповідного символу, який включав би особливості усієї групи АЗО.

Тепер, коли антропогенні заповідні об'єкти, в порівнянні з натуральними, займають все більші і більші площі, доцільно розробити спеціальну систему графічних знаків для полегшення їх картографування і більш детальної характеристики. Для точного відображення специфіки кожного антропогенного заповідного об'єкту потрібно врахувати такі особливості:

1) забезпечити комплексний підхід до розгляду структурних одиниць як кожного окремо взятого антропогенного заповідного об'єкту, так і системи АЗО загалом;

2) зіставити охорону антропогенних заповідних об'єктів з натуральними аналогами, щоб зменшити суперечності між заповіданням натуральних і антропогенних;

3) систематизувати і узагальнити характеристики усіх груп АЗО з метою полегшення вивчення аналогів у загальній системі.

Аналогічні дослідження, що стосуються переважно індустріальних об'єктів, які потребують заповідання, є у працях Ю.Г. Тютюнника, В.А. Углова, В.Л. Казакова, Р.Ю. Шевченка, М.Г. Демчишина, О.М. Беспалової, О.М. Анацького, Кріль Т.В., Г.І. Денисика Проте, формування єдиної системи заповідних об'єктів в нашому контексті має дещо інший, ландшафтознавчий підхід.

Загальною тенденцією в підході до створення єдиної мережі АЗО певної території є намагання створити універсальну структуру, яка б вирішувала не лише проблеми збереження унікальних антропогенних ландшафтів, а й постійно надавала соціальну й економічну користь. Особливе значення створення такої мережі має для екологічно дестабілізованих територій. Однією з них є Поділля – унікальний регіон України зі сприятливими природними умовами, ґрунтовим покривом, численними заповідними об'єктами усіх груп трьох основних підкласів (власне антропогенних, ландшафтно-інженерних та ландшафтноінженерних систем).

Оскільки для Поділля характерна значна (65 %) розораність території, транспортне навантаження і щільність населення, то і в подальшому зростатиме частка антропогенних ландшафтів, а з ними і самих АЗО із значним переважанням ландшафтно-техногенних систем. Останні є свого роду індустріальними перли території, до якої входять не лише історичні та архітектурні пам'ятки, а й унікальні споруди сакрального характеру і тафальні комплекси (старовинні цвинтарі, кургани тощо). Цим ми не обмежуємо сферу досліджень істориків, а, навпаки, в деякій мірі об'єднуємо зусилля для ландшафтознавчого підходу до створення системи заповідних об'єктів Поділля.

Процес створення карт АЗО Поділля має свою специфіку, обумовлену складністю тематики картографування, багатосторонніми аспектами дослідження і підходами до вивчення різних груп антропогенних заповідних об'єктів, а також недостатня розробленість тематичного картографування охорони природи не лише Поділля, а й України в цілому.

Провідне значення для чіткого зображення антропогенних заповідних об'єктів на картах мають польові дослідження. Їх необхідність підсилюється ще й тією обставиною, що деякі об'єкти на картах не можуть бути ідентифіковані внаслідок відсутності точної назви, занедбаного стану або взагалі неточного позначення їх місця розташування. Не рідко на картах вони зовсім не позначаються з таких причин: окремі АЗО знаходяться на території значного за площею заповідного об'єкта, який має, наприклад, статус національного (національний природний парк "Подільські Товтри” позначається ареалом на карті Поділля, а унікальні ландшафтно-техногенні системи, що розміщуються на його території, ніяк не позначаються); деякі антропогенні заповідні об'єкти, що входять до реєстру пам'яток архітектури, знаходяться або в занедбаному, або в напівзруйнованому стані. Для зручності системи позначок, які б відображали усі особливості АЗО і найбільш точно ілюстрували їх характеристики, вона повинна бути простою для розуміння, безпосереднього їх зображення і нанесення на карту.

Деякі групи антропогенних заповідних об'єктів включають кілька видів одиниць, споріднених за функціями, які вони виконують. Тому і позначки повинні об'єднуватись певною графічною ознакою, іншими словами, бути схожими. Врахувавши аргументи, наведені вище, ми здійснили спробу створити систему зображень АЗО Поділля з урахуванням специфіки кожної із груп (таблиця 1). Наглядно проілюструвати застосування системи позначок антропогенних заповідних об'єктів можна на прикладі Національного природного парку "Подільські Товтри”. Теритирія зручна тим, що тут зосереджені об'єкти багатьох груп. Це стосується не лише існуючих, а й перспективних заповідних об'єктів, якими було б доцільно поповнити природно-заповідний фонд не лише Поділля, а й України загалом

Таким чином, створення системи позначок антропогенних заповідних об'єктів дає можливість створювати сучасні електронні карти. Роботи в цьому напрямку є невід'ємною складовою частини географічних досліджень Поділля. Укладання відповідних електронних карт значною мірою сприяє більш ефективному дослідженню потрібної території і на завершальному етапі матиме такі переваги:

- наочне представлення інформації в картографічному вигляді можна ефективно використовувати не лише для подальших досліджень території Поділля, а й у навчальному процесі при вивченні питань охорони природи;

- система позначень може слугувати підґрунтям для прийняття управлінських рішень щодо заповідання унікальних об'єктів Поділля.

2. Антропогенні заповідні об'єкти лісостепових Полісь

Актуальність теми зумовлена тим, що неврахування особливостей природи Подільських полісь та її активне й різнобічне "лісопольове”, а не "поліське” господарське освоєння призвело до повного знищення унікальних натуральних природних об'єктів і ландшафтних комплексів. Це знайшло своє відображення у формуванні та функціонуванні сучасної системи охоронних об'єктів Подільських полісь. Практично, як такої системи немає. Зараз потрібно створювати системи заповідних об'єктів, що включають в себе натуральні, натурально-антропогенні й антропогенні комплекси.

Теоретико-методичною базою дослідження стали минулі й сучасні географічні та ландшафтознавчі ідеї й розробки вітчизняних та зарубіжних вчених А.А. Анджейовського, Л.І. Воропай, М.Д. Гродзинського, В.С. Давидчука, Г.І. Денисика, О.Ю. Дмитрука, П.К. Заморія, І.П. Ковальчука, О.М. Маринича, Ф.М. Мількова, Б.П. Мухи, В.О. Ніколаєва, В.М. Пащенка, В.С. Преображенського, В.М. Самойленка, П.А. Тутковського, В.С. Шевченка, П.Г. Шищенка та інших. Дослідженнями антропогенних заповідних об'єктів Лісостепових полісь лише частково займалися Г.І. Денисик, А.В. Гудзевич, та О.В. Мудрак

Поки що у межах Подільських полісь антропогенних охоронних об'єктів небагато – 8. Проте саме з них тут необхідно починати формувати майбутню систему охоронних об'єктів. Аналіз функціонування існуючих антропогенних заповідних об'єктів показує, що вони уже мають наукове, пізнавальне, естетичне, виховне та практичне значення. Завдяки широкому розповсюдженню антропогенних ландшафтів, кількість, площі та значення антропогенних охоронних об'єктів в майбутньому помітно зростатиме. Як і натурально-антропогенні охоронні об'єкти, антропогенні теж можна класифікувати за різними ознаками. Пропонується їх поділяти (за особливостями функціонування та взаємозв'язками з довкіллям) на три категорії. Власне антропогенні ландшафтні комплекси або об'єкти, функціонування яких зараз не контролюється людиною і вони розвиваються за природними закономірностями. Власне антропогенні охоронні об'єкти Подільських полісь, як і всіх Лісостепових полісь, доцільно розділити на три групи:

– Літолого-геоморфологічна. Формується в процесі розробок корисних копалин (найчастіше), різноманітного будівництва та інших видів господарської діяльності. Порівняна одноманітність геологічної будови та літологічного складу порід, а також рівнинність території не сприяють широкому розповсюдженню заповідних об'єктів цієї групи як кількісно, так і за загальною площею. На 2005 рік виділено 39 заповідних об'єкти антропогенного походження, що відносяться до літолого-геоморфологічної групи. Серед них, у межах Летичівського Полісся – 10, Прибузького – 14, Десенського – 12..

Найбільш яскраві приклади – стінки кар'єрів, або загалом кар'єрно-відвальні комплекси. Еталогеологічних розрізів не лише Подільських полісь, але й Середнього Побужжя є стінки Турбівського родовища каолінів, розрізи піщаних відкладів першої тераси Південного Бугу та річки Десенки відповідно у Коло-Михайлівському та Сосонському кар'єрах. До цієї групи в майбутньому ввійдуть і відвали розкривних порід Турбівського родовища каолінів, як оригінальні платоподібні форми антропогенного рельєфу у межах Десенського Полісся.

До літолого-геоморфологічної групи охоронних об'єктів Подільських полісь відносяться й белігеративні комплекси. Серед них оригінальні споруди стародавніх городищ (села Павлівка, Селище, Івча, Дубова), поодинокі й групи курганів (села Мізяків, Сальник, Сосонка, Івча, Ведмеже Вушко), фортифікаційні споруди першої та другої світових війн, до котрих належить й ставка "Верфольф”. До цієї групи можна буде віднести й окремі оригінальні ділянки ґрунтових доріг, покинутих і діючих вузькоколійок (західна околиця м. Турбів), розрізи насипних ґрунтів тощо.

– Гідрологічна. Об'єднує не функціонуючі, але оригінальні водосховища, ставки, покинуті канали й копанки, а також окремі водні комплекси, що формуються у відпрацьованих кар'єрах каоліну й граніту на західній околиці м. Турбів, піску між селами Коло-Михайлівка та Медвідка, торфу в околицях с. Багринівка й Микулинці Вінницької області та інші. Окремі з них, частково описані раніше, уже зараз є основою для заповідних об'єктів (ставки сіл Петрик та Микулинці – Згарський загальнозоологічний заказник), таким може стати в майбутньому Сандракське водосховище на Південному Бузі й Турбівське на Десенці, окремі ставки на річці Згар, Постолова, Снивода, Десенка, Рівець тощо. До цієї групи заповідних антропогенних об'єктів віднесено й по 1-3 оригінальних копанки в кожному селі, які поступово стають характерними водними комплексами Подільських полісь. Необхідність взяття їх під охорону диктує зараз також активний розвиток рекреації, особливо в Прибузькому й Десенському поліссях.

– Фітологічна. Включає всі заповідні об'єкти, що створені, або будуть формуватись на основі антропогенних насаджень. До таких віднесені насадження сосни європейської і ялини звичайної Летичівського Полісся західніше с. Дяківці на межі Вінницької й Хмельницької областей, Медвідська лісова дача і Коло-Михайлівський ліс у Прибузькому Поліссі та Турбівський ліс на межиріччі Вільшанки і Кобильні Десенського Полісся, а також окремі невеликі (до 5 га) ділянки насаджень в околицях сіл Некрасово, Ведмеже Вушко, Бохоники, Селище, відновлені урочища кущових і трав'яних рослин ("Мохи” між селом Павлівка і містечком Калинівка, "Гниле болото” західніше села Вахнівка), рослинні угрупування окремих западин тощо. Проте найбільшу кількість охоронних об'єктів фітологічної групи у межах Подільських полісь можна буде створити на основі сільськогосподарських, зокрема лучно-пасовищних, ландшафтів. До них віднесені й оригінальні польові ділянки та сади. Сільськогосподарські заповідні об'єкти у Подільських поліссях повинні стати такими ж звичними, як і антропогенні лісові чи водні. Настав час створення заповідних ділянок заплави річки Південного Бугу та його приток Згару, Постолової, Десенки. В заплаві Південного Бугу Прибузького Полісся до рангу заповідних можна віднести дві ділянки між селами Мізяківська Слобідка і Медвідка – лучну (8 га) та вільшнякову (4 га). У Десенському Поліссі – лучну заплаву Десенки від села Сосонка до Буго-Десенського орнітологічного заказника; у Летичівському – частину заплави річки Хвоса (притока р. Згар) західніше с. Івча.

Давно назріла необхідність створення заповідних садових ландшафтів. Їх у межах Подільських полісь мало, але прекрасний, віковий досвід садівників сіл Павлівки, Мізякова, Дяківців, містечка Калинівка може допомогти зберегти корінні для цього своєрідного регіону сорти яблунь, груш, слив, вишень, які щорічно втрачаютья безповоротно. До фітологічної групи антропогенних заповідних об'єктів Подільських полісь віднесені й садово-паркові комплекси у містечках Турбів, Летичеві, селах Некрасово та Коло-Михайлівка. Сюди ж входять й заповідні вікові дерева (дуби, липи, ясені), насадження різних видів горіхів (волоського, чорного, манчжурського), екзотичні (бархат амурський, оцтове дерево), а також дерева, що ростуть на крайній межі свого існування (бук європейський, берек) тощо.

Ландшафтно-інженерні охоронні системи. До них віднесені ландшафтні комплекси, де гармонійно, здебільшого у минулому, поєднанні унікальні властивості природи, історичні події, оригінальні господарські або архітектурні споруди. Створені протягом сторіч, ландшафтно-інженерні системи не можуть функціонувати самостійно без постійної підтримки з боку людини і техніки. Нарівні з географами (ландшафтознавцями) та істориками, тут плідно повинні працювати інженери й техніки, архітектори й економісти

До ландшафтно-інженерних охоронних систем Подільських полісь віднесені історико-географічні центри містечок зі старовинною архітектурою, діючі культові споруди (церкви, костьоли, монастирі) з оригінально оформленими земельними ділянками навколо них, відреставровані й діючі садово-паркові ансамблі з палацами та садибами, діючі заводи, фабрики, млини та гідроелектростанції на річках, що функціонують як музейні комплекси.

Історико-географічні центри містечок. У межах Подільських полісь їх лише три – у Літині і Турбові Вінницької області та Летичеві Хмельницької області. Значно більше їх у Малому Поліссі (Угнів, Белз, Жовква, Радехів, Буськ, Броди, Радивилів та ін.) та Придніпровському поліссі (Трипілля, Ржищів, Переяслав-Хмельницький, Золотоноша, Березань, Яготин). Детальна характеристика центрів цих містечок наведена у численних краєзнавчих нарисах і статтях. Тут лише відзначимо, що містечка Літин і Летичів будувались протягом сторіч. Їх старовинна архітектура, вузькі вимощені каменем вулички, навіть своєрідний "містечковий дух” мають неабияке значення у формуванні їх сучасного "образу”. Оберігати тут потрібно не лише оригінальні архітектурні споруди, але й природу (наземну і підземну) ділянок, на яких вони розташовані. Це спільне завдання істориків, архітекторів, ландшафтознавців та органів влади.

Діючі релігійні (культові) споруди із земельними ділянками навколо них. Оригінальність, а відповідно й необхідність їх охорони полягає в тому, що для будівництва культових споруд (церков, костьолів, монастирів) у селах або їх околицях вибирались найбільш оригінальні в природному відношенні ділянки. Навколо культових архітектурних споруд відповідно оформлялись й прилеглі ділянки: висаджувались липи, каштани, фруктові дерева, квіти. Як результат, у центрі села, рідше на його окраїні, формується й активно функціонує ландшафтно-техногенна система – здебільшого окраса цього села або містечка. Такі культові урочища (системи) функціонують майже у кожному селі (іноді, особливо у містечках та великих селах, їх по 2-3) Подільського Полісся. Від інших ландшафтно-техногенних систем культові відрізняє спосіб охорони: тут діють "неписані” людські закони. Немає потреби охороняти їх спеціальними зако(хоча такі й існують). Об'єкти релігійного (духовного) призначення – зразок відношення людини до природи, культурних споруд своєї місцевості, краю. Уже зараз зразками культових охоронних об'єктів Подільського Полісся є церкви, з прилеглими до них ділянками, у містечках Калинівка, Летичів, Турбів, селах Павлівка, Медвідка (дерев'яна), Сосонка, Багринівці та Залужне.

Функціонуючі млини на річках. У межах Подільських та інших полісь їх мало. Млини (з дерева і каменю) будували безпосередньо на річках або відвідних каналах. Біля млина – невелика водойма з греблею або гаткою, обсаджена вербами, тополями, калиною. Такі оригінальні ландшафтно-інженерні системи не лише регулювали воду й підтримували своєрідний режим, але й були окрасою села. Зараз із діючих млинів на річках Подільських полісь залишилось три: села Коло-Михайлівка, Івча, Широка Гребля. Їх, разом з прилеглими ділянками й водоймами, необхідно взяти під охорону й створити діючі музеї хліба, музеї історії водогосподарських споруд на малих річках тощо.

Ландшафтно-техногенні охоронні системи (об'єкти). До них відносяться не функціонуючі й покинуті ландшафтно-інженерні системи. Тут створені людиною техногенні елементи не підтримуються, і вони взаємодіють з природою пасивно. Частина з них – резерв ландшафтно-інженерних охоронних систем і в майбутньому такими стануть. До ландшафтно-техногенних охоронних систем віднесені не реставровані поки-що культові (церкви й монастирі), оборонні (фортеці, замки) й архітектурні (палаци, садиби) споруди з прилеглими до них ділянками (парками, водоймами, пустирями), зруйновані або запущені малі гідроелектростанції та млини на річках, які ще можна реставрувати. Сюди віднесені й склоробні гути, поташні буди (с. Поташна), залізоробні руди (с. Майдан), які можна було б відновити як оригінальні музеї за зразком Польщі та Чехії; окремі ділянки старих ґрунтових (села Гущинці, Селище), вимощених каменем (села Івча, Павлівка) та сучасних, але покинутих ділянок доріг тощо. До особливої групи ландшафтно-техногенних систем відносяться пам'ятники індустріальної культури – "компоненти й елементи ландшафтів техногенного походження, які, крім основних актуальних або ретроспективних функцій (реальних або імітаційних), пов'язаних з промисловим виробництвом, мають і чітко виражене естетичне (історикоабо художньо-архітектурне) функціональне значення” Ці промислові споруди – цукрові, склоробні, машинобудівні та інші заводи і фабрики будувались наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., а потім в 50-60-х роках ХХ ст. Мабуть, завдяки історичній близькості та з екологічних причин на них не звернено уваги. Пам'ятники індустріальної культури найчастіше зустрічаються в селитебно-промислових та селитебних ландшафтах, менше в дорожніх та гірничопромислових. Пройде ще декілька десятиріч і вони стануть такими ж реліктовими ландшафтами, як споруди середньовічних цехів або заводів у країнах Західної Європи. До пам'ятників індустріальної культури Подільських полісь віднесені Турбівські каоліновий, склоробний і цукровий заводи, які зараз не функціонують і розташовані в одному промисловому районі, покинуті цегельні заводи у селах та ін.

На початку ХХІ ст. необхідно вирішувати проблему не лише охорони залишків таких об'єктів, але їх реставрації у відповідності до природних умов Подільських полісь. В результаті польових досліджень виділено частину ландшафтно-техногенних охоронних систем, дана їх характеристика й складені ландшафтні картосхеми. Такий підхід дав можливість не лише детальніше пізнати їх, але й обґрунтовано та цілеспрямовано витрачати кошти на реставрацію. Повернення ландшафтно-техногенних систем у сьогодення – це не лише дань історії, але й необхідність у наявності об'єктів виховного значення. Ландшафтознавчі дослідження Лісостепових полісь показують, що в їх межах необхідно формувати свої системи заповідних об'єктів, котрі в майбутньому можуть стати основою, своєрідними "ядрами”, єдиної системи охоронних об'єктів не лише Лісостепових полісь, але й лісопольової зони України. Заповідні системи Лісостепових полісь повинні включати в себе унікальні й цінні в будь-якому аспекті натуральні, натурально-антропогенні й антропогенні об'єкти. Всі вони природні, хоча й різні за походженням й повинні охоронятися лише державою.

3. Антропогенні заповідні об'єкти Середнього Побужжя

Заповідні об'єкти (вся їх різноманітність) розділені, а відповідно вивчаються і фінансуються, за двома ознаками: виконуючими функціями (заповідники, заказники, пам'ятники природи тощо) та їх значенням (державні й місцеві). Введення нових категорій заповідних (охоронних) об'єктів – національних парків, регіональних ландшафтних парків тощо, дещо урізноманітнило першу ознаку. Доцільність поділу за другою ознакою – уже зараз викликає сумніви. Поряд два унікальних джерела або вікових дуба. Біля першого з них зупинявся або відпочивав хтось з відомих людей, під другим – ні. Перше – державного, друге – місцевого значення.

Необхідно розглянути можливості створення єдиної системи заповідних об'єктів у межах Середнього Побужжя. Дослідженням Середнього Побужжя займалися А.А. Анджейовський, Л.І. Воропай, В.С. Давидчук, Г.І. Денисик, П.К. Заморій, О.М. Маринич, П.С. Погребняк, П.А. Тутковський, П.Г. Шищенко та інші.

На державному рівні недосконалість існуючої системи природно-заповідного фонду помітна менше, на регіональному – не лише помітна, але й заважає подальшому її розвитку. Враховуючи це, кафедра фізичної географії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського розпочала дослідження з створення єдиної системи заповідних об'єктів в Україні. Як модельний регіон взято басейн річки Південний Буг – Побужжя. Проблема створення єдиної системи заповідних об'єктів як регіонального, так і державного рівнів, піднята вперше лише наприкінці ХХ століття Це дало змогу детально проаналізувавши існуючу систему природно-заповідного фонду і встановити, що в ній заповідні об'єкти не поділені за генезисом (походженням) на натуральні й антропогенні. Відповідно – принципи і методи їх охорони не відрізняються між собою. Більше того, в існуючій системі повсюдно досліджують природні об'єкти натурального походження. Аналіз обласних кадастрів заповідних об'єктів показує, що з їх загальної кількості – 87% натурального, 8% – антропогенного і 5% – сумісного походження Це робить природно-заповідний фонд одноманітним, спрощує його систему, залишає поза увагою ряд цінних об'єктів антропогенного походження, стимулює однобокий підхід до їх фінансування й досліджень. Як результат – виникла проблема неможливості збільшення площ і різноманітності заповідних об'єктів не лише в окремих регіонах, але й Україні загалом.

За багатовіковий період господарського освоєння Побужжя натуральні компоненти природи й ландшафтні комплекси зазнали докорінних змін. На теперішній час антропогенні ландшафти тут займають 94-96% території, натуральні, включаючи і заповідні – 3-4%, є можливості росту до 7%. Упродовж віків людина не лише знищувала і докорінно змінювала натуральні природні об'єкти. Вона створила нові, оригінальні, але ще слабко вивчені антропогенні комплекси, які сьогодні потребують охорони не менше, ніж натуральні. Це можна здійснити лише в єдиній системі природоохоронних об'єктів, яка органічно поєднує тісно взаємопов'язані між собою комплекси різного походження. Така система повинна включати в себе натуральні та антропогенні об'єкти. Всі вони природні, різні за генезисом і повинні охоронятися державою. Надто мало їх сьогодні залишилось (1,5-2% території), щоб понижати статус до місцевих.

Натуральні охоронні об'єкти. Існуючі зараз, детально описані в спеціальній літературі. В межах Побужжя вони займають менше 3% території. Це найменший показник в порівнянні з іншими регіой Україною загалом. Перспективи розвитку їх кількості та площ практично відсутні. Деяке виключення представляє Середнє Побужжя : пороги та гранітні виходи річки Південний Буг, в степу частково лиман. Ще один шлях до збільшення площ натуральних заповідних об'єктів – поступове відновлення прилеглих до них (а потім і включення до їх складу), або окремо взятих, слабко антропогенізованих ландшафтів. До таких відносяться вторинні лісові масиви, меліоровані болота і заплави річок, озера і стариці, круті схили долин річок, "гір”, що слабко використовуються під випас тощо.

Антропогенні охоронні об'єкти. Ті, що взяті під охорону уже сьогодні мають значну наукову, естетичну, пізнавальну, виховну і навіть практичну цінність. Завдяки широкому розповсюдженню антропогенних ландшафтів їх кількість і площі в майбутньому помітно зростуть. Антропогенні охоронні об'єкти можна розділити на три групи:

А. літолого-геоморфологічна. Створюється в процесі розробок корисних копалин, різних видів будівництва тощо. Яскравий приклад – виникнення в кар'єрах унікальних стінок, які можуть стати еталогеологічних розрізів не лише району розробок, але і прилеглих територій. До таких відносяться стінки кар'єрів, гранітів й каолінів на Середньому Побужжі., графіту в околицях м. Завалля Кіровоградської області, розрізи лесу і глини та багато інших. Сьогодні ще немає проектів рекультивації кар'єрів у заповідні геологічні об'єкти, проте в майбутньому вони стануть основним джерелом поновлення цієї групи. До літолого-геоморфологічної групи охоронних об'єктів відноситься ряд белігеративних комплексів. Серед них оригінальні "змієві”, троянові, козацькі та інші вали, оборонні споруди стародавніх городищ, замків окремих населених пунктів, поодинокі і групи курганів (кургани Сорока у Вінницькій обл.). Їх відбір розпочато уже сьогодні.

Б. гідрологічна. Включає оригінальні водосховища, ставки, покинуті канали, копанки, а також окремі водні комплекси, що формуються на Побужжі у відпрацьованих кар'єрах граніту, піску, глин та багато інших. Окремі антропогенні водні об'єкти уже зараз є основою заповідних об'єктів. Штучні водойми – основа багатьох унікальних пам'яток садово-паркової архітектури. Ще в недалекому минулому хороший режим річок, особливо лісостепу, підтримувався саме раціональним використанням та охороною створених на них водойм. Необхідність взяття під охорону окремих антропогенних водних об'єктів диктує також розвиток рекреації.

В. фітологічна. Відомо багато заповідних об'єктів, створених на базі лісових насаджень: До таких необхідно віднести посадки буку західноєвропейського у Хмельницькій та Вінницькій областях, що знаходиться на східній межі свого існування; відновлення урочища реліктових трав'янистих рослин на гранітних виходах степового Побужжя тощо. Заповідні об'єкти цієї групи формуються також в межах сільськогосподарських ландшафтів: оригінальні польові ділянки, цінні луки і пасовища, сади. Мабуть настав час створення заповідних ділянок заплав на окремих річках всіх природних зон з їх обмеженим використанням. Давно назріла необхідність створення заповідних садів України, природних зон, окремих регіонів (Побужжя), де можна було б зберігати корінні сорти яблук, груш, слив, вишні, які ми щорічно втрачаємо.

Ландшафтно-техногенні і ландшафтно-інженерні системи. До них відносяться ландшафтні комплекси, де гармонійно поєднанні унікальні властивості природи, історичні події, оригінальні архітектурні або господарські споруди. Це історико-географічні центри міст і містечок з старовинною архітектурою; релігійні споруди (церкви, костьоли, монастирі) з оригінально оформленими земельними ділянками навколо них; фортеці і замки з прилеглими територіями; садово-паркові ансамблі з палацами та садибами; старі водяні млини, заводи і фабрики на річках та багато інших об'єктів. Їх кількістю та архітектурними особливостями, сучасним станом та використанням здебільшого визначається історико-географічний "образ” Побужжя. Створенні упродовж століть, частково зруйновані, ландшафтно-інженерні системи не можуть існувати самостійно, без постійної підтримки з боку людини. Тому зараз необхідно вирішувати не проблему охорони, а їх реставрації та збереження (в окремих випадках і функціонування) у відповідності до природного середовища, що їх оточує. Нарівні з істориками тут плідно повинні працювати географи і ландшафтознавці. Найголовніше – це розпочати дослідження з метою створення кадастрів таких об'єктів областей та загалом їх детального опису. Він дасть можливість обґрунтовано і цілеспрямовано витрачати кошти, стимулює пошуки нових історико-географічних об'єктів, стане початком у відновленні справжнього "образу” землі подільської.

Історико-географічні центри міст і містечок. Вони будувалися на вигідних у військовому і економічному (торговому, господарському) відношеннях цілях, здебільшого приурочені до оригінальних природних об'єктів (меандрів річок, "мисів”, крутих або горбистих схилів долин тощо), а тому і сьогодні їх старовинна архітектура, вузькі вимощені каменем вулиці мають неабияке значення у формуванні сучасних ландшафтів Побужжя. Добре збережені і відновлені історичні центри обласних міст. Значно менше уваги приділяється невеликим містам. Серед них на особливу увагу заслуговують історико-географічні центри містечок. На Побужжі, зокрема, це міста Брацлав, Немирів у Вінницькій області; Ізяслав, Меджибіж, Летичів – Хмельницькій; Гайворон – Кіровоградській. Оберігати тут потрібно не лише оригінальні архітектурні споруди, але і природу ділянок, на яких вони розташовані. Це спільне завдання істориків, архітекторів і ландшафтознавців.

Релігійні споруди із земельними ділянками навколо них. Для будівництва церков, костьолів, монастирів в селах і містах Побужжя завжди вибиралися найкрасивіші в природному відношенні ділянки землі. Це пагорби або незначні підвищення, які добре помітні звідусіль, рівні ділянки в центрі, дуже рідко на краю села. В подальшому тут висаджувались фруктові дерева, каштани, липа, дуб, і разом з оригінальною архітектурою релігійних споруд ці об'єкти – окраса будь-якого села та міста. Немає потреби охороняти їх спеціальним законом. Такі об'єкти духовного (релігійного) призначення – зразок відношення людини до природи, архітектурних споруд свого рідного краю.

"Водяні” млини. Вони були майже в кожному селі, особливо лісостепового Побужжя. Будувались безпосередньо на річці, або на спеціальному відвідному каналі. Біля млина існувала гребля або гатка, невелика водойма. На прилеглих ділянках висаджувались верба, тополя, калина. Млини були окрасою села, регулювали воду в річках. Тепер діючих млинів залишилося мало, частину з них, разом з прилеглими ділянками землі і водоймами, необхідно взяти під охорону і створити музеї хліба, краще діючі.

Крім "водяних” млинів цікавими об'єктами на річках Побужжя є окремі малі гідроелектростанції, майже зруйновані паперові фабрики і заводи, що використовували енергію води. Сюди можна віднести оригінальні кам'яні споруди (гатки, дамби, заставки), які регулювали воду в річках, оберігали береги від розмиву. Ці проблеми повинні спільно вирішувати історики, техніки і ландшафтознавці. Заслуговують на відновлення з подальшим створенням музеїв або взяттям під охорону підземні розробки каолінів і графітів, склоробних гут, поташних буд., залізоробних рудень, хоча б по одній-дві в кожній адміністративній області; окремих ділянок старих ґрунтових або вимощених каменем і покинутих ділянок доріг тощо. Їх повернення в сьогодення – це не лише дань історії та необхідність в наявності об'єктів виховного значення. Це ознака цивілізованої країни. В багатьох країнах світу, особливо Західної Європи, такі історико-географічні об'єкти давно відновлені й успішно працюють на їх благо.

Отже, створення єдиної системи заповідних об'єктів Побужжя, інших регіонів й України загалом є потребою часу. Перехід від наявної до нової (єдиної) системи повинен проходити поступово й потребує сумісних зусиль географів (ландшафтознавців), археологів, істориків, архітекторів, екологів та інших фахівців. Цю проблему не вирішить один науковий заклад чи обласне управління екобезпеки навіть в окремому регіоні. Немає сумнівів лише в тому, що створення єдиної системи заповідних об'єктів України допоможе зберегти ландшафтне й біотичне різноманіття, об'єднає зусилля людей небайдужих до природи й допоможе вирішити ряд проблем розбудови національної екомережі України.

Виділені нові заповідні об'єкти антропогенного походження характерні не лише для Побужжя. Вони є в будь-якому регіоні України. Розробка нових або удосконалених старих природоохоронних проектів, без єдиної системи заповідних об'єктів, стане марною тратою часу й коштів.

Використана література:

1. Бондар В.В. Способи зображення антропогенних заповідних об'єктів / Наукові праці Лісівничої академії наук України: збірник наукових праць – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2008. – Вип. 6.

2. Чиж О.П. Антропогенні заповідні об'єкти лісостепових Полісь

3. Чиж О.П. Перспективи розбудови єдиної системи заповідних об'єктів Середнього Побужжя





Реферат на тему: Антропогенні заповідні об'єкти лісостепових Полісь та Середнього Побужжя (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.