Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Діловодство

Взаємодія стилів у сучасній українській мові - варіант 3 (реферат)

Вступ

Стиль ще здавна став позначати літературний склад мови. Походить це слово від назви первісного знаряддя письма – стило (кістяної чи металевої палички, якою писали на вощених дощечках).

Під стилем у мові розуміється функціональна підсистема мови, її різновид, властивий певній сфері спілкування. Цю підсистему характеризує сукупність мовних засобів, характерна для спілкування між людьми в певній функціональній сфері.

Розрізняють такі види функціональних стилів: науковий, розмовний, ораторський, публіцистичний, стиль художньої прози, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний [1, c.7].

Звичайно, ці стилі не існують окремо один від одного. Вони взаємодіють, взаємно впливають один на одний, слова, властиві одному стилю, можуть використовуватись в іншому заради різного роду стилістичного забарвлення: гумористичного, іронічного, емоційного тощо. Але використання слів, характерних для певного виду стилю, в іншому, незвичному для цього, може, навпаки, знижувати значення сказаного, погіршувати якість стилістики. Так, слова, нормативні для офіційно-ділового чи наукового стилю, в інших стилях можуть нести забарвлення офіційності, канцеляризмів. Тому важливо доцільно використовувати взаємодію стилів, чітко усвідомлюючи мету їх поєднання, вживати різностильові слова у потрібному контексті.

У наш час спостерігається особливо активна взаємодія стилів, їх взаємне проникнення в усіх функціональних сферах мови – художній, розмовній, науковій, публіцистичній, ораторській. Окрім хіба що офіційно-діловий та конфесійний стилі залишаються відносно "чистими”. Стилі, найбільш схильні до взаємодії, - це стиль художньої прози та публіцистичний.

У нашій роботі на низці прикладів ми простежимо взаємодію названих стилів у сучасній українській мові, та визначимо тенденцію цього процесу у сьогоденні за урахуванням переходу до капіталістичних реалій.


Основна частина

Кожному із стилів властиві свої мовні засоби та своя термінологія.

Так, науковому стилю притаманні такі ознаки: ясність формулювань, логічна послідовність і доказовість викладу, узагальненість понять і явищ, точність і лаконічність висловлювань, наявність висновків, вживання спеціальної наукової термінології та абстрактних слів, чітка композиційна структура тексту, відсутність авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики. У морфологічному змісті науковому стилю властиве переважне вживання іменників, відносних прикметників, безособових дієслівних форм та дієслівних і дієприкметникових зворотів. У синтаксичному - використання кліше і складних речень.

Художній стиль можна розглядати як узагальнення і поєднання усіх стилів, бо письменники органічно вплітають мовні засоби різних стилів у свої твори – у діалогах для мовної характеристики персонажа, в описах проблеми та описуваної сфери для надання творам більшої достовірності, для досягнення естетичного та емоційного впливу на читача. В художньому стилю іменник вживається рідше, а дієслово – частіше, ніж у науковому стилю.

Функціональна закріпленість слів за певним стилем не виключає їхнього вживання в інших стилях. Для сучасного розвитку української мови характерне взаємопроникнення стилів (найбільш яскравими, цільними та типовими зразками такої суміші є такі культурні явища, як авангардна поезія, постмодернізм, сатира та анекдот, жанр есе (поєднання філософського, художнього, науково-психологічного публіцистичного) жанрів. Взаємодія стилів у сучасній мові відбувається у таких ракурсах:

1) у художньому стилі – з епістолярним, ораторським, розмовним (зокрема, у прозі часто вживаються просторічні вислови та фразеологізми – "Старий Чарлі перестає розуміти гумор, подумки фіксували вони, усе ясно й без кушетки: до побачення, Чарлі, ти влип як муха, тебе за головою затягнуло в чиюсь пизду, як тобі в ній, Чарлі?” [2, с.28]; "Потім вони лишилися серед лісу удвох: вухатий зарізяка по-каскадерськи розвернувся на тій самій галявині й висадив їх серед прив'ялих анемонів. На прощання відтарабанив щось…” [2, с.293]; "Ти що, тормоз?” [2, с.263]), з науковим, публіцистичним стилями, а також різними видами жаргону та діалектами; в іронічному значенні – з офіційно-діловим (приміром, навмисне вживання канцеляризмів поруч з художнім описом підсилює сатиричне звучання тексту). Наприклад: "Таким чином, волею власних депресій та залізничних аберацій Артур Пепа опинився у страшенно ранковому приміському потязі, що натужно просувався в бік гір зі швидкістю, мало чим вищою від пішохідної” [2, с.95]; "Поки вони травили інформацію…” [2, с.263] – тут автор поєднує знижену лексику розмовної мови ("травили”) з офіційною ("інформацію”), замість традиційного "балачки” [2, с.95];

2) публіцистичний стиль у певних своїх жанрах взаємодіє з художнім (нарис, аналітична стаття, оповідь, есе), науковим (якщо йдеться про наукову проблему), офіційно-діловим (оповідь про зустрічі на вищому рівні або міжнародні події), розмовним. Щодо останнього можна навести такі приклади: у статті "Хто й чим володіє в Україні” Кость Бондаренко пише: "Доводилося чути таку думку: "В нас бізнес розвивається "по понятіях”, а Щербані (Володимир та покійний нині Євген) були "беспрєдєльщиками” [5, c.4] (у цій фразі публіцистика поєднана за просторічними висловленнями, розмовно-кримінальним жаргоном). А ось інша фраза: "Отже, як виглядає нині поле політичних та бізнесових ігор в Україні?” [5, c.4] (метафора "поле… ігор” надає фразі символічного та іронічного звучання). А у вкрай офіціозній статті "Де охота – там і робота” автор поруч з офіціальною термінологією типу "інвестор видав гроші на ремонт” вживає народне прислів'я: "Справедлива народна мудрість – де охота, там і робота. Це саме про нього…”, чим пожвавлює текст. Застосовуються у публіцистиці і різного роду кліше – рекламні, пропагандистські тощо, які трохи розряджають серйозність викладу. Приміром може слугувати таке вживання: "Позитивним вважаю колективістський дух соціалізму, а не індивідуалістичні прояви сьогодення. Народ має право критикувати керівника. Раніше була дисципліна… до того ж були розвинені моральні стимули. А тепер лише "i гроші, гроші, гроші…” [4, с.12] - взяте із реклами гасло загострює протиставлення автором двох систем в іронічному вигляді. Публіцистичний стиль найбільш відкритий для взаємодії з іншими мовними стилями, оскільки він вимагає водночас: а) доступності мови і формулювань для широкого загалу; б) поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників і фактів з емоційно-експресивною образністю тексту для виклику у читача емоцій (інтелектуальна революція, комп'ютерний бум); в) наявності яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення; г) широкого використання художніх засобів і яскравого, образного заголовку для залучення уваги до статті і забезпечення її дії на почуття читачів; д) насичення лексики суспільно-політичними та соціально-економічними термінами та гаслами (реформи, інвестиції, імпічмент, приватизація) й е) одночасного використання образної піднесеної лексики (на кшталт "епохальне рішення”, "вищі ешелони влади”, "велика сімка країн”, "глобальний терорист”, "суспільні катаклізми”, тощо). Публіцистичному стилю властиве використання стійких перифраз: чорне золото (нафта, вугілля), біле золото, голубі магістралі (ріки), легені планети (ліси); та різного роду кліше: розвинуті країни (європейські країни та країни північної Америки), імперія сонця (Японія), вождь пролетаріату (Ленін), тоталітарна держава (СРСР). Частим є вживання у ньому у переносному значенні термінів з науки, спорту, музики, військової справи та інших сфер (депутатські змагання, страхітлива гримаса сучасного суспільства, демократичний набрід індивідуалістів, орбіта співдружності, президентські гонки, парламентський хор).

3) науковий та конфесійний стилі можуть взаємодіяти з художнім (для додання емоційності сказаному), публіцистичним (для надання гостроти, доступності широкому загалу та темпу викладеному), іноді (у запалку спору) з висловленнями, запозиченими із розмовного стилю. Публіцистична полеміка здавна властива конфесійному стилі в Україні і веде початок з полемістів 16-17 ст. До того ж, сам текст Євангелій, як доводять дослідники, "має особливості публіцистичного стилю, але має також спільні риси за художнім текстом, про що свідчить імплікаційний підтекст притч, наявність метафор, порівнянь, які займають 35% усього тексту Євангелій” [8, с.243]. Релігійні та навколо-релігійні статті сучасних діячів української церкви та культури проникнуті публіцистичним духом. За приклад можна навести такий вислів: "”Для давнього книжника християнство – це "спасіння”, "порятунок”, "надія”, тобто воно несло в собі віру в майбутнє, мало заряд оптимізму” [7, с.12]. Особливо яскраво спостерігається поєднання публіцистичного, розмовного (а навіть і жаргонного) стилів у релігійному тексті будь-якої секти.

4) офіційно-діловий стиль залишається найбільш чистим від взаємовпливу інших стилів. Він майже непроникний для розмовної лексики, для художніх елементів (зокрема, емоційно-експресивних слів). Втім, у певних жанрах цього стилю допустиме використання засобів публіцистичного стилю, зокрема, оцінної лексики з книжкового (літературного) стилю. Вживання такої лексики у дипломатичних документах пояснюється необхідністю виразити відношення уряду до певних фактів міжнародного життя. Наприклад, часто стали вживатися такі вислови у цьому стилі: слід віднайти вихід з дипломатичного (чи економічного) тупику, відбувся неабиякий прорив у відносинах з такою-то країною, треба дивитися з оптимізмом на цю проблему, упевнено дивитися у майбутнє. З часом така тенденція взаємодії офіційно-ділового стилю з публіцистичним зростає;

5) нарешті, сам розмовний стиль починає все активніше взаємодіяти з: а) специфічною лексикою тієї чи іншої галузі (з економіки, естради, року тощо); б) сленгом (молодіжним, спортивним, музичним, комп'ютерним); в) жаргонами (кримінальним, професійними); г) фольклором (у певних областях); д) іноземною лексикою.

Іноземна лексика проникає й в інші стилі, особливо у науковий, публіцистичний та офіційно-діловий (економічна, політична, комп'ютерна лексика). Прикладів тут безліч: менеджер (прикажчик), фірмач (купець), фундатор (засновник), тінейджер (підліток), діджей (ведучий), фуршет (вечірка), бістро (кав'ярня), бізнес (справа), мораторій, вето, табу (заборона), електорат (виборці), імпічмент (протест), консенсус (згода, домовленість), інфляція (знецінення грошей), інвестиції (вливання грошей), дефініція (визначення), олігарх (глава промислової галузі), клан (родина), конкуренція (жорстке змагання, боротьба), тощо.

Застосовуються й інші іноземні вислови, особливо на Західній Україні – запозичення з польської, угорської мов, німецької.

Ось як зазначає це Н. Євтух у статті "Львів – вулицями міста…”: "Якщо хтось Вас назвав "кобітою”, не хвилюйтеся і не ображайтеся. Це слово означає "жіночка”. Свою форму воно запозичило з польської мови і серед мешканців міста часто вживане. Не дивуйтеся і "біциглям” – тут мається на увазі мотоцикл” [6, c.12]. Замість красива використовують "файна”, майже – "сливе”. І т.д.

У Східній Україні спостерігається взаємодія української мови з російською (процес так званої русифікації), тут багато русизмів, які породили діалектний варіант української мови - суржик.

Прикметою сучасності є вживання у публіцистиці термінологічної лексики наукового стилю у переносному значенні, наприклад поєднання термінів з різних наукових сфер: пульс економіки, виборна ейфорія, третя хвиля приватизації, раунд переговорів, вірус корупції, лихоманка вимагань, струси економіки, нові витки суперечок, індекс душевності і т.д. У цьому разі відбувається не лише метафоричне перенесення значення, але і перенесення стилістичне: слово виходить за межі його термінологічної системи, яка його породила, і стає загальновживаним, а вдалий зворот закріплюється як стійкий.

Використання у публіцистичному стилі офіційно-ділового чи наукового (за переважним вживанням іменників) може призвести до канцеляризмів, чого слід уникати. Наприклад: "У справу поліпшення охорони басейну ріки від забруднення значний внесок зробили обласна і районні станції захисту рослин” (тут одне дієслово, три прикметника і 10 іменників). Кращий варіант: "Обласна і районні станції захисту рослин значно поліпшили охорону басейну від забруднення” (6 іменників).

Або: "Останнім часом розширилася практика встановлення для кожної посади мінімуму і максимуму окладу”.

Коли ж канцеляризми з офіційно-ділової лексики або професіоналізми вживаються у публіцистичному чи художньому стилі свідомо, задля комічного або естетичного ефекту, цей прийом виправдано.

"Її ледь витягнуте від ніжності лице гойдалось над ним у спалахах, вона заплющила очі, розряди блискавок періщили по дахові, крилах і бамперу велетенського драндулета, але не заподіявши їм нічого злого [2, с.242] (у цій суто ліричній сцені автором вжито професійні назви та слово із просторічної лексики для посилення ліричного ефекту).

Автор, якщо це потрібно у контексті, може вживати у художньому чи публіцистичному стилі застарілі слова (архаїзми), проте не зловживати ними:

"Січа почалася поприщ за десять від Любеча, в дуже вузькому місці на Дніпрі. Рать стала проти раті: попереду, щит у щит, виставивши вперед щетину списів, - бородаті бувалі вої, що мусили прийняти перший удар, за ними – пращники й лучники, що мали випустити в синє повітря перед собою тисячі стріл і гостре каміння, далі – вої за короткими сулицями й мечами, а позаду – тьма озброєних мечами, сокирами, довбнями з прив'язаним камінням або залізними гаками на кінцях і просто дубовими чи грабовими дрюками чорні роб'ї люди-вої” (С. Скляренко).

Іноді застаріле слово навмисне вживається у сучасному зниженому чи іронічному значенні: наприклад, "уся королівська рать”, "президентська рать” тощо.

Недоречним є: а) вживання високої книжкової лексики у звичайному або розмовному змісті: "Федько швидко пішов вгору, виборовши квітку перемоги у своїх конкурентів по металу”; б) заміна звичайних слів науковими чи псевдонауковими термінами у публіцистичному стилі: "особа жіночого роду” (жінка), "господарська одиниця сільського призначення” (ферма); в) вживання публіцистичного пафосу в стилістично нейтральному тексті; г) змішання різностильної лексики, внаслідок чого виникає недоречний комізм: "Урочисте засідання у кремлівському залі почалося о другій годині, і кореспонденти гарячково заклацали камерами”.

Тому при взаємодії стилів слід чітко усвідомлювати, заради якого ефекту відбувається це поєднання.

Висновки

Вивчаючи сучасну пресу або літературу, можна зробити такі висновки: в українській мові на даному етапі спостерігається активна взаємодія самих різних стилів, однак за такою тенденцією – у книжкову (художню) лексику проникає розмовний стиль, елементи жаргону, просторіччя, архаїзмів, діалектних висловів; найбільш гнучким стилем став публіцистичний, в якому взаємодіють всі види стилів. Елементи публіцистичного стилю проникають і в науковий чи конфесійний стиль. Офіційно-діловий найбільш непрозорий для інших стилів. При вживанні різних стилів у тексті слід стежити за доречністю їхнього використання, щоб досягти потрібного ефекту, а не смішного. Багато стійких мовних елементів (слів та словосполучень) прийшло в літературу, кіно та публіцистику із кримінального жаргону (в натурі, по понятіях, немає базару, відстьобнути бабки, замочити, тощо). Разом за тим йде насичення публіцистичних текстів новими економічними, політичними категоріями, зокрема, іноземними термінами, які поступово витісняють українські слова.

Використана література

1. Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків: Фоліо, Майдан, 2001.

2. Українська мова. – К.: Либідь, 2003.

Аналізовані тексти:

3. Андрухович Ю. Дванадцять обручів. – К.: Критика, 2003. – 317 с.

4. Бербенець А. Де охота – там і робота // Свое мнение. – 2003. - №22(83), с.12.

5. Бербенець А. Людина і село… // Свое мнение. – 2003. - №22(83), с.12.

6. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні // Свое мнение. – 2003. - №38(99), с.4.

7. Євтух Н. Львів – вулицями міста… // Свое мнение. – 2003. - №21(82), с.12.

8. Мишанич О. Біблія і давня українська література // Біблія і культура, вип.1. – Чернівці: Рута, 2000. – С.9-13.

9. Петрушко А. Співвідношення експліцитного та імпліцитного в євангельському тексті // Біблія і культура, вип.1. – Чернівці: Рута, 2000. – С.240-243.





Реферат на тему: Взаємодія стилів у сучасній українській мові - варіант 3 (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.