Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Діловодство

Види документів (реферат)

1. Назвіть основні атрибутивні компоненти документа

Головної складового документа виступає інформація, тобто дані, зведення, повідомлення, знання, призначені для передачі в процесі комунікації. Інформація, що утримується в документі, має визначену специфіку, що виражається в наступному:

1. Документ є носієм соціальної інформації, створеної людиною для використання в суспільстві.

2. Документ припускає наявність семантичної інформації, що є результатом інтелектуальної діяльності людини. Наявність змісту — один з головних відмітних ознак документа.

3. Інформація передається дискретно, тобто у виді повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на якому-небудь матеріальному носії (папірусі, папері, пластмасі, фотоплівці), стає документом. Для документа характерна довершеність повідомлення. Незавершене, фрагментарне повідомлення не може бути повноцінним документом. Виключенням є незакінчені літературні твори, ескізи, начерки, чернетки, що характеризують творчий процес їхнього творця (письменника, ученого, художника).

4. Як будь-який об'єкт, що має знакову природу, повідомлення являє собою закодований текст. Значення або зміст закодованого тексту можна зрозуміти, лише знаючи знакову систему кодування і декодування інформації.

5. Документ — це інформація, що зафіксована на матеріальному носії способом, створеним людиною, — за допомогою листа, графіки, фотографії, звукозапису й ін.

6. Документ має субстанціональність (речовність).

2. Охарактеризуйте основні способи та засоби запису інформації

В даний час використовують системи запису інформації (ручну, механічну, магнітну, оптичну, фотографічну й електростатичну), а також системи відтворення інформації (ручну, поліграфічну, механічну, магнітну, оптичну, електростатичну).

У залежності від способу фіксування інформації розрізняють рукописні, механічні, магнітні, оптичні, фотографічні, електростатичний документи.

Першим способом фіксування інформації є ручний спосіб — нанесення знаків від руки. Такі документи називаються рукописами або рукописними книгами.

З винаходом друкарської машинки і початком її промислового виробництва (1867 р.) з'явився машинопис як спосіб текстового фіксування. Вона витиснула ручний спосіб і використовується для створення і копіювання документів. Документ, видрукуваний на друкарській машинці, вважається рукописом, або машинописним рукописом. В даний час більшість архівних, ділових, неопублікованих документів виконані машинописним способом на друкарських машинках або ЕОМ.

Завдяки появі поліграфії — галузі техніки, спеціалізованої на множинному відтворенні тексту і зображень, виникла друкована продукція. Друкований документ виготовлений за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження документів. Добутки печатки — вироби поліграфічного виробництва, отримані друкуванням або тисненням.

Різновидом фотографічного запису є електронно-фотографічний запис, здійснювана електронним пучком.

У 1740 р. уперше був застосований механічний запис інформації для складання перфокарт, а з 1888 р. — для фіксації звуку на грамплатівках.

Механічний запис виробляється за допомогою зміни фізичного стану поверхні або структури носія. Розрізняють термопластичну — здійснювану шляхом нагрівання носія запису; поперечну — при якій напрямок коливань різця паралельно до поверхні носія запису; глибоку — при якій напрямок коливань різця перпендикулярно до поверхні носія запису (грамплатівка, фонограма, перфокарта).

У 1870 р. на практиці перевіряється можливість багаторазового зменшення і відтворення текстів. Це послужило поштовхом до розвитку мікрофільмування на базі фотографії.

У 1895 р. винайдений кінематограф (Франція). На кінодокументі зміст переданий фотографічним способом у виді послідовно розташованих на кіноплівці зображень.

На початку XX в. з'явився магнітний запис. Вона здійснюється під впливом магнітного поля шляхом зміни стану носія запису або його окремих частин при впливі сигналів записуваної інформації. Розрізняють запис з подовжнім і поперечним намагнічуванням, а також термомеханічний запис.

У 70-і роки XX в. виник оптичний запис інформації сфальцьованим пучком електромагнітного поля оптичного або близького до нього діапазону випромінювання, що, впливаючи на робочий шар носія запису, змінює його стан під впливом сигналу записуваної інформації.

Запис і зчитування інформації можуть виконуватися і за допомогою лазерного променя (оптичний диск, диски типу CD-ROM, компакт-диск, голограма).

При магнітооптичному запису одночасна дія оптичного пучка і магнітного поля на носій викликає зміна магнітного стану носія відповідно до записуваної інформації.

Одним з основних способів фіксування інформації є звукозапис — це запис звуку на носії. Документи, що містять звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, називають фонодокументами.

Документи, зміст яких цілком або частково виражено перфораціями, матричним магнітним записом, матричним розташуванням стилізованих знаків і т.п., пристосовані для автоматичного зчитування, прийнято називати машиночитаємими документами.

Постійне розширення способів запису (фіксування) інформації приводить до виникнення усе більш складних нетрадиційних видів документів, що сполучаться з традиційними документами, рукописними і печатними.

3. Яка сутність понять "вид” та "тип” документа?

Сутність класифікації і типологізації документів складається в диференціації об'єктів вивчення по визначених ознаках.

Класифікація припускає строгий розподіл документів за законами логіки, в основному чотирьом: єдність підстави, домірність членів розподілу, їх взаємовиключаємість, безперервність розподілу. Найважливіший з перерахованих — закон єдності підстави розподілу — вимагає, щоб весь обсяг поняття «документ» був розділений по одному з ознак. Оскільки в документа таких ознак багато, обсяг поняття повинний поділятися всякий раз по новій підставі. Таким чином, класифікація являє собою диференціацію документів по одній найбільш істотній ознаці. Ця сукупність документів групується по визначеній ознаці у вид.

Типологізація є часткою класифікації документів. Вона зв'язана з угрупованням документів на основі їхньої подоби деякої узагальненої моделі, іменованої типом. Це загальні, істотні риси визначеної групи документів. Складність типологізації складається у визначенні необхідного і достатнього набору найбільш характерних ознак.

Найчастіше як типологічні ознаки виступає функціонально-цільове призначення, читацька адреса документа, характер інформації, що утримується в ньому (науковий, науково-популярний, виробничий, довідковий, інформаційний і т.п.). Іноді в основу типологізації видань кладеться жанровий критерій — масштаб охоплення об'єкта відображення, особливості внутрішньої структури видання, особливості (стиль) викладу матеріалу.

Таким чином, типологічна схема і схема класифікації створюються в результаті різних логічних процесів. Різна методика їх побудови, способи угруповання. Якщо в основі класифікації лежить насамперед диференціація ознак, то в основі типологізації — їхня інтеграція.

4. Які особливості нормативно-констатуючих виробничих видань?

Нормативний документ установлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їхніх результатів. До 1993 р. застосовувалися терміни «нормативно-технічний документ», «спеціальні види нормативно-технічних і технічних документів і літератури».

До нормативних документів по стандартизації відносяться:

1) стандарти і 2) технічні умови.

Стандарт — нормативний документ, розроблений, як правило, на основі відсутності протиріч по істотних питаннях більшості зацікавлених сторін і затверджений компетентним органом. У стандарті встановлені для загального і багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів і сприятливому досягненню оптимального ступеня упорядкування у визначеній області. Це нормативне виробничо-практичне видання, що містить комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації, що встановлюються на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду і затверджуються відповідно до діючої законодавства.

Побудова стандартів усіх категорій і видів повинна відповідати наступній типовій структурі: найменування стандарту; вступна частина (при необхідності); основна частина; інформаційні дані; зміст (при великому обсязі тексту або в збірниках). Установлено вимоги до кожного з цих елементів структури, що забезпечує чіткість побудови стандарту, стислість тексту, визначеність норм, що викладаються, і правил, полегшує пошук стандартів по найменуваннях, а елементів основної частини стандарту - по нумерації, що відбиває структуру даної частини.

Оформлення стандартів засноване на застосуванні єдиних форм для обкладинки і сторінок стандартів усіх категорій, а також на використанні єдиних елементів, внесених у ці форми: позначення стандарту, порядковий реєстраційний номер (чотири знаки), а через дефіс — дві останні цифри року твердження (ДСТУ 2732-94).

5. Загальна характеристика довідкових видань

Довідкове видання (ДВ) містить короткі зведення наукового, агітаційно-пропагандистського або прикладного характеру, викладені, оформленому і розташовані в порядку, зручному для їхнього швидкого перебування, не призначені для суцільного читання.

ДВ використовуються у всіх сферах людської діяльності, від наукової праці до проведення дозвілля. Вони характеризуються високим ступенем узагальнення інформації, що досягається за допомогою стиснутого, лаконічного викладу зведень у формі готових даних, висновків, рекомендацій. ДВ — сховище ємнісної універсальної і галузевої інформації, викладеної з максимальною щільністю. ДВ відрізняється від інших видів видань структурою основного тексту. Воно складається зі статей, що містять короткі відповіді на передбачувані питання потенційного споживача, що мають значеннєву і композиційну закінченість. Довідкові статті призначені не для суцільного, а для вибіркового читання, тому групуються не в логічній послідовності, а в порядку, що дає можливість швидкого перебування необхідної інформації.

Усі види ДВ, за винятком словників, ілюструють. Ілюстрації в них несуть значеннєве навантаження, дозволяючи скоротити текст, тому що малюнок часто може замінити кілька сторінок опису.

У ДВ ретельно розроблений довідковий апарат, що сприяє пошукової орієнтації споживача: комплекс покажчиків, система посилань, що містить указівки типу «див» або виділені курсивом слова, що відсилають до тематично близьких статей, посилальні статті, що містять інформацію про статті на зазначену в заголовкові тему і т.д.

По функціональному призначенню і характерові інформації ДВ прийнято поділяти на три підвиди: енциклопедичні видання, словники і довідники.

6. Яке цільове призначення читацької адреси та характер інформації, що міститься в рекламного виданні?

Цільове призначення рекламного видання — сприяти реалізації товарів і послуг, створити попит на них. Воно може бути розраховане на масового споживача і на фахівця.

Специфіка інформації, зафіксованої в рекламному виданні, полягає в тому, що тут сполучиться популярний, довідковий і оціночно-рекламний текст. Більшість цих видань випускається у виді каталогів, проспектів і афіш.

Каталог містить систематизований перелік наявних у наявності предметів і послуг.

Проспект містить перелік предметів і послуг, планованих до випуску, продажеві або експонуванню.

Афіша — видання, що оповіщає про який-небудь культурний захід і призначене для розклеювання (концертна афіша).

Оформляються рекламні видання барвисто. Текст у них супроводжується великою кількістю ілюстрацій, часто багатоколірних. Велику групу складають видання, у яких переважають зображення, а текст виконує допоміжну функцію.

7. Загальна характеристика зображувальних документів

Велику частину обсягу ізовидання займає зображення, тобто відтворення мальовничого, графічного, скульптурного добутку, спеціальної або художньої фотографії й інших графічних робіт (креслень, діаграм, схем і ін.).

У ізовиданні зміст виражений зображувально-графічними засобами з коротким текстом, що пояснює, або без нього. Основне значеннєве навантаження (інформаційну функцію) несе зображення реальне існуючих об'єктів.

Загальноприйнятої класифікації ізовидання поки не існує.

Це зв'язано з визначеними труднощами:

1) наявність принципова різних різновидів виду ізовидання;

2) різні складності в техніці виконання;

3) широкий спектр конструктивних особливостей, що властиві ізовиданням у цілому і їх різновидах.

По способу зображення розрізняють фотовидання, альбоми й атласи креслень (науково-технічні, архітектурні) і видання художньо-образного характеру.

Різне читацьке призначення ізовидання. Вони розраховані на:

1) масового споживача, що розраховує елементарною початковою підготовкою в сприйнятті зображень;

2) щодо підготовленого споживача, що володіє визначеним обсягом зведень, необхідних для сприйняття ізовидання, більш складних по функціональному і читацькому призначенню;

3) споживача-фахівця, професійно зв'язаного з вивченням, виробництвом і поширенням ізовидання. Це художники, колекціонери, спеціалісти в області інформації, бібліотекарі, бібліографи, музейні працівники і т.д.

8. У чому полягає специфіка тексту ділового документу?

Текст — головний елемент документа. У будь-якому діловому документі він складається з логічно вибудованих частин: вступу, доказу, висновку. В вступі адресат готується до сприйняття теми (указується привід, що привів до складання документа, викладається історія питання і т.п.). У доказі висвітлюється суть проблеми (доказу, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали). У висновку, що може бути активним або пасивним, формулюється мета складання документа: активний висновок точно визначає дію адресата, ціль пасивного — проінформувати про який-небудь факт, обставину і т.п.

Текст документа, що складається тільки з висновку, називається простим, а утримуючий інші елементи — складним.

У залежності від змісту документа використовується прямій або зворотний порядок розміщення логічних елементів. У першому випадку після вступу йде доказ і висновок. При зворотному порядку — спочатку викладається висновок, а потім доказ. Вступ у такому документі відсутній.

По способу викладу матеріалу документи поділяються на дві категорій: з високим і з низьким рівнем стандартизації. Перші складаються відповідно до затвердженої форми. Уніфікація як один з напрямків раціоналізації документів втілюється в розробці і застосуванні на практиці типізованих і трафаретних текстів.

Текст ділового документа відповідає наступним основним вимогам: вірогідність і об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації, максимальна кратність, переконливість. Переконливим є той документ, що приводить до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохання, викладеного в документі. Переконливо складений лист може прискорити прийняття управлінського рішення, допомогти уникнути назрілого конфлікту. Текст розкриває основний зміст документа.

9. Охарактеризуйте документи на новітніх носіях інформації

До цієї групи належать документи у виді фільмів, мікрофіш, звукових магнітних записів, а також у виді дискретних носіїв для комп'ютерного читання (дисків, дискет) і т.п.

Носії інформації на перфострічках, перфокартах, магнітних і оптичних носіях, а також інші документи, призначені для перекладу на іншу язикову систему, прийнято відносити до групи матричних документів. Документи на новітніх носіях інформації, як правило, не піддаються безпосередньому сприйняттю, зчитуванню.

Інформація зберігається на машинних носіях, а частина документів створюється і використовується безпосередньо в машиночитаємої формі.

По призначенню для сприйняття розглянуті документи відносяться до машиночитаємих. Ці документи, призначені для автоматичного відтворення інформації, що знаходиться в них. Зміст таких документів цілком або частково виражено знаками (перфорація, матричний магнітний запис, матричне розташування знаків, цифр і т.п.), пристосованими для автоматичного зчитування. Інформація записується на перфораційних картах або стрічках, магнітних стрічках, картах, дискетах, спеціальних бланках і подібних носіях.

Документи на новітніх носіях інформації відносяться до класу технічно-кодованих, утримуючих запис, доступних для відтворення тільки за допомогою технічних засобів, у тому числі звуковідтворюючої, проекційної апаратури або комп'ютера.

З усього масиву існуючих документів розглянута група виділяється по способу запису і зчитування інформації. Відповідно до цієї ознаки документи на новітніх носіях інформації поділяють на:

- документи на перфорованих носіях інформації (перфоровані документи), до складу яких входять перфокарти, перфострічки, апертурні карти;

- документи на магнітних носіях інформації (магнітні документи), до складу яких входять магнітні стрічки, магнітні карти, магнітні диски гнучкі (дискети) і тверді, а також відеодиски;

- документи на оптичних носіях інформації (оптичні документи), групу яких складають мікрографічні документи (мікрофільми, мікродиски, мікрокарти) і оптичні диски;

- документи на голографічних носіях інформації (голографічні документи). До них відносять голограми.

10. Доберіть п'ять назв документів. Охарактеризуйте ознаки, властивості, загальні та спеціальні функції документів

1. Патентний документ

Патентний документ містить інформацію про результати науково-технічної діяльності, заявлених або визнаних як об'єкти промислової власності, і про права власників на винаходи.

Патентний документ підлягає юридичній охороні держави, підтверджується висновками державної експертизи і не може містити непровідних даних. У ньому утримується інформація науково-технічного, юридичного й економічного характеру, що служить для фіксування і захисту прав винахідників, патентовласників, а також для встановлення пріоритету запатентованих винаходів.

У силу своєї оперативності, вірогідності й унікальності, патентна документація є одним з основних джерел наукової інформації. Тільки 5% даних, що маються в цих документах, попадає на сторінки наукових видань.

У порівнянні з іншими видами документів патентна документація має ряд переваг: її вивчення дає найбільш надійні показники рівня розвитку світової техніки і тенденцій розвитку в конкретних областях; вона містить новітню інформацію, що в інших джерелах може з'явитися лише через кілька років.

2. Атлас

Атлас — картографічне видання, що складається з багатьох карт, об'єднаних загальною програмою. Він являє собою альбом або набір окремих аркушів з текстом, що містить зображення різних об'єктів (карти, креслення, малюнки і т.п.)

По територіальній ознаці розрізняють атласи світу, окремих територій (регіональні), атласи окремих країн.

По функціональному і читацькому призначенню (призначення для окремих кіл користувачів і сфер діяльності) виділяють атласи наукові, науково-популярні, туристичні, дорожні, військові й ін.

По форматі розрізняють великі або настільні, середні, малі або кишенькові атласи.

Атлас — це кодексовий документ, що відноситься, як правило, до книжкового видання. Його укладають у загальне плетіння. Нерідко для зручності користування випускають комплектне видання розбірним у загальній папці з клапанами або у футлярі-коробці. Іноді вони виходять поступово, окремими випусками.

Атласи ілюструють малюнками, фотографіями, космічними знімками і т.п. Вони, як правило, багатобарвні і відносяться до картографічних видань, якщо навіть при великому числі карт вони відіграють роль ілюстрації до тексту, що має самостійний, а не підлеглий характер.

3. Наказ

Наказ — розпорядницький документ, видаваний керівником підприємства, організації, установи, фірми на правах єдиноначальності й у межах своєї компетенції. Наказ видають на основі і для виконання законів, постанов і розпоряджень уряду, указів і директивних указівок вищих органів.

По призначенню вони підрозділяються на накази по особовому складі і по загальних питаннях.

Накази по загальних питаннях у свою чергу поділяються на ініціативних і видавані у виконання розпоряджень вищих органів.

Повне представлення про цей документ дає ініціативний наказ, що видається для оперативного впливу на процеси, що виникають усередині організації (підприємства). Його реквізити: назва організації і документа; дата; місце видання; номер заголовка до тексту; текст; підпис; види погоджень.

Текст наказу складається з що констатує і розпорядницької частин.

4. Журнал

Журнал — періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати по різним суспільно-політичним, науковим, виробничим і іншим питанням, а також літературно-художні добутки, що мають постійну рубрикацію, і офіційно затверджене як даний вид видання.

Журнальне видання випускається у виді блоків скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу установленого формату, видавницько пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або плетінні.

Журнал як джерело інформації має свою специфіку: нескінченність і регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність публікуємих матеріалів у виді статей, тематичну спрямованість змісту, обов'язковість твердження у встановленому порядку, особливе поліграфічне оформлення і т.п.

Журнал має постійно діючу редколегію, яка за узгодженням з директивними органами постановляє програму видання, його чітке тематичне направлення, функціональне призначення. Структуру журналу визначають рубриковані відділи (розділи) і різнорідні (по жанру, обсягу і т.д.) матеріали. Випуски журналу нумеруються протягом року при постійному заголовку.

5. Художня листівка

Листівка є найбільш розповсюдженим видом ізовидання. Це листове ізовидання установленого формату, одна сторона якого є репродукцією, малюнком або фотографією, а інша може бути використана для листа або тексту, що пояснює зображення. Листівку часто називають малоформатним листовим виданням або карткою тому, що вона друкується в основному на щільному папері.

Особливе значення для листівки має формат, його верхня межа. Основні формати — 105x148 мм, 90x140 мм і похідні від них. Листівки, що перевищують установлений формат, відносяться до репродукцій. Для листівок установлений визначений матеріальний носій (щільний папір особливого зразка), регламентовані розташування зображень, інших елементів поліграфічного виконання і т.п.

По функціональному призначенню розрізняють наступні види листівок: масово-політичні, науково-популярні і для дозвілля.

11. Які співвідношення документної та недокументної комунікації?

Документна комунікація існує паралельно з недокументною соціальною комунікацією. У недокументній комунікації інформація (повідомлення) передається в не закріпленій на речовинному носії формі — в усному мовленні, радіо- або телевізійній передачі і т.п.

Те саме повідомлення може бути передано різними каналами — телебачення, радіо, особиста зустріч, публічний виступ, вуличний щит, газета, журнал і т.п. Звідси та сама інформація (повідомлення) може бути представлена як у документній, так і недокументній формі.

Для глядача, що спостерігає пряму трансляцію з місця події, телебачення здатне створити «ефект присутності» більше, ніж радіо або книга.

Однак недокументні комунікації мають істотний недолік — інформація не може зберігатися і використовуватися в незмінному виді в майбутньому. Цей недолік практично відсутній у виниших пізніше документних комунікаціях, що зберігають і передають у просторі і в часі документну (фіксовану) інформацію.

Недоліки нефіксованого способу передачі інформації, складність, а то і неможливість збереження і передачі її в просторі і часі поставили людство перед необхідністю документування, тобто фіксування інформації на матеріальних носіях, що мають іншу природу і здатних зберігати інформацію більш довгий час.

Просторовий бар'єр. Діапазон пересування недокументованої інформації в просторі обмежений. Наприклад, звукові хвилі усного мовлення поширюються в дуже обмеженому просторі біля джерела їхнього виникнення — людини, що говорить. Просторовий бар'єр починається там, де вухо співрозмовника вже не в змозі уловити мова що говорить. Але якщо той хто говорить візьме рупор або мікрофон, він значно уменьшить просторовий бар'єр, що ще більш скоротиться при наявності засобів зв'язку, радіо, телефону, телевізора. Однак така інформація може розглядатися як умовно документна, оскільки існує можливість її відтворення.

Різні технічні засоби фіксування і відтворення, тиражування документів дозволяють перебороти просторовий бар'єр. Наявність спеціального носія дозволяє переміщати документну інформацію в просторі відповідно до потреб суспільства.

Часовий бар'єр. Матеріальний носій із закодованою інформацією поширюється не тільки в просторі, але і в часі. Передавальну інформацію документ і сприймаючий суб'єкт повинні зістиковуватися в часі. Але в реальному світі об'єкти розділені простором.

Подальше удосконалювання знакової системи, методів і способів фіксування інформації (механічний, магнітний, фотографічний, оптичний, електронний), а також матеріальної основи і форми носія (картковий, стрічковий, дискової) привело до того, що документ став одним з основних засобів передачі інформації, каналом комунікації між відправником інформації (автором) і споживачем (читачем, слухачем, глядачем).

Таким чином, документна комунікація є однієї з ведучих підсистем соціальної, що найбільше повно передає інформацію, зафіксовану в документах. Один раз виникнувши, документні комунікаційні канали постійно модернізуються (збагачуються новими технічними засобами, матеріальними носіями, знаковими системами, новими способами запису і відтворення інформації). Розвиток електронної комунікації веде до модернізації документної, їх взаємозалежному існуванню і розвиткові в майбутньому як головних підсистем соціальної комунікації.

12. Який взаємозв'язок документознавства з іншими науками? Структура сучасного документознавства

Документознавство як інтегрована наукова дисципліна тісно зв'язано з діловодством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою й ін. При більш широкому підході до складу документознавства входить історичне джерело- і музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія й інші науки. І чим вище рівень узагальнення в теоретичних основах такого об'єднання й у підході до трактування поняття «документ», тим більшим буде коло галузей знань, що входять у документознавство. Посилення зв'язків між галузями знань, що вивчають різні носії інформації, є обопільно корисним.

Особливо тісний зв'язок документознавства з бібліографо-, бібліотеко- книго-, а також архівознавством. Сюди ж входить інформатика, особливо та її частина, що вивчає документну інформацію, створену за допомогою комп'ютерної техніки на дискретних носіях. Загальним для них є те, що ці дисципліни оперують документами як об'єктами, створеними спеціально для збереження і передачі інформації.

Таким чином, документознавство — узагальнююча, інтегрована наукова дисципліна стосовно інших дисциплін документознавчого циклу.

Структурно документознавство поділяється на дві підсистем: загальне й особливе документознавство.

Змістом загального документознавства є загальнотеоретичні, історичні й організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, установлення співвідношення з іншими науками, закономірності і принципи розвитку і функціонування документа в системі документних комунікацій і т.п.

Загальне документознавство складається з трьох розділів: теорія документа, історія документа, історія і теорія документно-комунікаційної діяльності.

Особливе документознавство вивчає особливості, характерні для окремих типів і видів документів (книги, патенти, ноти, карти, кінофільми, оптичні диски і т.д.) окремі процеси документно-комунікаційної діяльності (документування, документовидання, документорозповсюдження, документозберізання, документокористування). У якості особливого може виступати будь-як ознака, що заслуговує теоретичного розгляду.

Особливе документознавство підрозділяється на спеціальне і частка документознавство. Спеціальне документознавство вивчає особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівного, музейного справи, тобто специфіку документів, що функціонують в інформаційних центрах, бібліотеках, архівах, музеях і інших документно-комунікативних структурах. Крім того, предметом спеціального документознавства може служити вивчення специфіки різних процесів документно-комунікативної діяльності (документування, діловодство, фондоведення і т.п.).

Предметом частки документознавства виступають окремі види і різновиди документа. Звідси в якості частнонаучкових документознавчих дисциплін представлені: книго-, патенто-, картознавство і т.п.

Таким чином, спеціальне і частка документознавство є специфічний прояв загального. У сукупності з загальним особливе документознавство утворює єдине документознавство.





Реферат на тему: Види документів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.