Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Діловодство

Становлення і розвиток архівної справи за часів СРСР (реферат)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Розвиток архівної справи за часів СРСР. 5

1.1. Становлення й розвиток архівної справи після Жовтневої революції 5

1.2. Архівна справа в роки Великої Вітчизняної війни, у післявоєнні роки й наступний період. 20

1.3. Архівна справа в 70 - 80-і роки. 25

Висновки. 33

Список використаної літератури. 35


Вступ

Архівна справа - галузь діяльності, що охоплюють питання зберігання й використання архівних документів.

Наукова дисципліна, що вивчає й розробляє теоретичні, методичні й організаційні питання архівної справи і його історію, називається архівознавством.

Завдання даної роботи наступні: вивчити нормативно-правові дослідження; показати значення документів у житті суспільства; пояснити працівникам діловодства їхню відповідальність перед суспільством і державою за схоронність документальної бази для наукових досліджень; дати загальні відомості про організації архівної справи в СРСР; визначити роль відомчого архіву в організації роботи з документами в установах, на підприємствах і показати наступність у роботі державних і відомчих архівів.

Об'єктом вивчення – склад і зміст документів історичного архіву, а також документи, що перебувають у структурних підрозділах і в архіві установи, питання організації цих документів, забезпечення їхньої схоронності й використання в інтересах суспільства.

Предметом дослідження – є розвиток архівної справи в різні періоди в СРСР – після Жовтневої революції, під час Великої вітчизняної війни, післявоєнний період, а також в 60-80 рр.

Архів - організація або її структурний підрозділ, що здійснюють прийом і зберігання документів з метою використання ретроспективної документної інформації.

Закон СРСР "Про охорону й використання пам'ятників історії й культури", прийнятий Верховною Радою СРСР в 1976 р., відносять до числа пам'ятників і документальні цінності, що зберігаються в державних архівах. Закони встановлюють, що зазначені пам'ятники служать цілям розвитку науки, народного утворення й культури.

Сукупність коштовних архівних документів, що є власністю держави, становить Архівний фонд. Частина цих документів по Положенню про АФ мала загальносоюзне значення, інша - республіканське, третя - місцеве. Склад документів, що входять в АФ, досить різноманітний як по призначенню (нормативна й організаційно-розпорядницька документація, планова й обліково-звітна, проектна й наукова, культурно-просвітня та ін.), так і по фізичних особливостях (документи на паперовій основі, на кальці, на склі, на плівці, на валиках, на магнітній стрічці, на перфокартах, зустрічаються навіть на бересті й на шматках матерії). Архівний фонд охоплює документи всіх галузей діяльності суспільства.


Розділ 1. Розвиток архівної справи за часів СРСР 1.1. Становлення й розвиток архівної справи після Жовтневої революції

Після Жовтневої революції органи влади в центрі й на місцях ужили заходів, щоб відгородити архіви ліквідованих установ від розкрадань і знищення й сприяти використанню їх у поточній роботі нових установ. У перші дні після революції історичним відомчим архівам у Петрограді й Москві були видані охоронні грамоти, що зберігали за ними приміщення. Народні комісари направили губернським комісарам своїх відомств телеграми й листи, у яких пропонувалося взяти під охорону архіви місцевих установ, що виконували до жовтня 1917 р. подібні функції.

2 квітня 1918 р. був створений Центральний комітет з керуванню архівами. Крім тимчасового керування архівами, перед Комітетом було поставлене завдання розробити положення про реорганізації архівної справи в країні. 1 червня 1918 р. Рада Народних Комісарів РСФСР прийняв Декрет про реорганізацію й централізацію архівної справи в Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці. Цей декрет, що одержав назву ленінського Декрету, довге час був основним документом в організації архівної справи в СРСР.

Принципові зміни в організації архівної справи, передбачені цим декретом, полягали в наступному:

"1) всі архіви урядових закладів ліквідуються, як відомчі установи, і справи, що зберігаються в них, і документи відтепер утворять Єдиний державний архівний фонд;

2) завідування Державним архівним фондом покладає на Головне керування архівною справою".

Перед Главархівом стояли величезні завдання: забезпечення схоронності документів, що перебувають у націоналізованих архівосховищах (колишні історичні відомчі архіви й архіви скасованих центральних установ - таких, як Сенат, Синод, міністерства й ін.); облік документів, що підлягають концентрації в ЕГАФ, забезпечення їхньої схоронності й організація перевезення в державні архіви (у тому числі в провінції); організація використання документів (у перший період переважно публікація окремих документів у газетах, добірок у журналах); контроль за схоронністю документів в установах; організація обробки документів, що надходять в архіви (первинна систематизація, первинна експертиза цінності, складання описів, найчастіше сумарних). Для здійснення цих завдань у Главархіві була створена інспекторська група. У губернських містах організацією архівної справи займалися відділи народного утворення.

Основні положення декрету.

Скасування права відомчої власності на документи й передача їх у власність держави, тобто націоналізація документів.

Створення Єдиного державного архівного фонду (ЕГАФ) (п. 1).

Створення центрального органа для завідування ЕГАФ - Головного керування архівною справою (Главархіву), тобто централізація керування (п. 2), і створення місцевих органів керування архівною справою.

Установлення контролю з боку Главархіву за схоронністю документів в установах (п. 5 говорить, що установи не мають права знищувати які б те не було документи без письмового дозволу Главархіву).

Вимоги до організації використання документів ЕГАФ (у п. 6 Главархиву запропоновано негайно встановити порядок одержання довідок з ЕГАФ).

Декрет установив складові частини ЕГАФ:

1) націоналізовані колишні відомчі історичні архіви ("всі архіви урядових закладів ліквідуються, як відомчі установи"), п. 1;

2) справи ліквідованих установ царського й Тимчасового урядів ("всі справи й переписка урядових закладів, закінчені до 25 жовтня 1917 р., надходять у Державний архівний фонд"), п. 3;

3) у перспективі - справи знову організованих радянських установ ("всі нині виробляються справи й переписка урядових закладів залишаються при них протягом строку, установлюваного для кожного відомства особливим положенням. Після зазначеного строку всі кінчені справи передаються в Державний архівний фонд"), п. 4.

У декреті вживається термін "урядові заклади" - синонім поняття "державні установи", застосовуваний до установ, що існували раніше й знову створеним як у центрі, так і на місцях. Крім матеріалів державних установ, на облік бралися також документи організацій, ліквідованих ранніми декретами радянського уряду.

Громадянська війна, все економічне положення, що погіршується, країни утрудняли виконання завдання по забезпеченню схоронності документів, і проте в перші ж тижні й місяці після видання ленінського Декрету були проведені величезні робота з порятунку мільйонів документів, що є національним надбанням.

31 січня 1919 р. СНК РСФСР видав Декрет про губернські архівні фонди (положення), що юридично оформив створення губернських архівних фондів. Перед завідувачем цим фондом (призначуваним Главархівом) і радою при ньому ставилося завдання створення центрального губернського архіву, а губернські виконкоми повинні були вживати заходів до схоронності документів у губернії.

Склад ЕГАФ постійно розширювався. Так, при націоналізації підприємств і галузей промисловості, що відбувалася протягом 1917 - 1918 р., архіви ставали власністю держави. Ця група документів важлива не тільки для вивчення історії промисловості в Росії, але й для практичної діяльності підприємств при організації виробництва.

У грудні 1917 р. були націоналізовані приватні й акціонерні банки, а їхні архіви передані організованому Народному банку РСФСР. У сейфах банків перебували різні цінності, здані на тимчасове зберігання їхніми власниками, у тому числі документи, рукописи письменників, переписка, автографи відомих осіб і т.п. У зв'язку з відсутністю власників рукописні збори були оголошені державною власністю й надійшли в державні архіви.

У Москві й Петрограді були організовані сховища приватних архівів. Багато приватновласницьких архівів надійшло в Румянцевський і Історичний музеї, Петроградську публічну бібліотеку, Пушкінський будинок, у губернські архіви й музеї.

По Декреті про землю були націоналізовані й монастирські володіння. А по Декреті про відділення церкви від держави й школи від церкви (1918 р.) все майно церковних і релігійних суспільств було визнано державним надбанням.

Коштовними джерелами по історії землеволодіння й кріпосного селянства є монастирські архіви. Крім матеріалів, пов'язаних з діяльністю монастиря, у монастирських бібліотеках перебували документи, що мали величезну культурну цінність: літопису, стародруки , збірники древніх творів і сказань. Значна частина цих скарбів перейшла в державні сховища.

29 березня 1919 р. Рада Народних Комісарів прийняв Декрет про архіви й справи розформованої колишньої армії, відповідно до якого всі архіви й справи розформованих частин, штабів і керувань колишньої армії, що ставляться до періоду війни 1914 - 1918 р., повинні були бути негайно прийняті на місцях військовими комісарами під свою охорону.

В 1919 р. СНК прийняв також Декрет про скасування права приватної власності на архіви померлих російських письменників, композиторів, художників і вчених, що зберігалися в бібліотеках і музеях, що поклало початок збиранню в державних сховищах великої культурної спадщини минулого. Рукописи й автографи померлих діячів науки й мистецтва розглядалися як народне надбання, а не предмет купівлі-продажу.

Серйозна увага в цей період було приділено забезпеченню надходження в ЕГАФ документів радянської епохи.

На додаток і розвиток ленінського Декрету СНК РСФСР 22 квітня 1919 р. прийняв Декрет про зберігання й знищення архівних справ. Декретом передбачалося обмеження зберігання кінчених справ у радянських установах, професійних і кооперативних організаціях строком до п'яти років, причому "жоден документ зі справи не повинен бути вилучений". Після закінчення цього строку кінчені справи повинні надходити в "відповідне архівне відділення як історичний матеріал".

З комплексу справ, що підлягали передачі в державні архіви, передбачалося виділення для знищення груп справ, що не мали політичної, економічної, наукової або іншої цінності. Для проведення роботи з оцінки документів у центрі й на місцях створювалися розбірні комісії, що очолювалися керівниками тих архівів, куди повинні були надходити матеріали. До складу комісії обов'язково включався представник установи, матеріали якого розбиралися. Розбірна комісія становила опис справ, виділених для знищення, і представляла неї в перевірочну комісію при Главархіві. Висновок цієї комісії затверджувалося Главархівом, після чого дозволялося знищувати виділені справи.

Декрет про зберігання й знищення архівних справ дозволив ряд назрілих питань і зіграв більшу роль у подальшій організації архівної справи в країні, у першу чергу в області експертизи цінності документів. Був установлений строк зберігання документів в установі (відомчого зберігання), після чого вони передавалися на державне зберігання; установам заборонялося знищувати які-небудь справи без санкції Главархіву, чим повністю скасовувалася відомча власність на документи. По цьому декреті була створена система державних експертних органів: розбірні комісії - перевірочна комісія Главархіву, а Главархів став вищою інстанцією в області експертизи цінності документів. Декрет ставив за обов'язок кооперативним і громадським організаціям передавати матеріали на державне зберігання.

В 1919 - 1920 р. Главархів за допомогою губернських архівних фондів і при сприянні губвиконкомів і губкомів РКП (б) організував збір матеріалів по історії Жовтня й наступного періоду становлення радянської влади. Здійснювався збір друкованих видань, політичних брошур і агітаційної літератури, циркулярів і проектів доповідей, плакатів і фотографій, а також щоденної преси.

У вересні 1920 р. був офіційно створений Архів Жовтневої революції (АОР). У знову організований архів уже в 1920 р. надійшли документи з'їздів Рад, сесій ВЦИК, Ради Народних Комісарів, Ради Праці й Оборони, що містили матеріали про перші роки діяльності Радянської держави, документи, написані або підписані В.И.Леніним.

В АОР минулому передані матеріали, важливі для вивчення історії революції й громадянської війни: за розпорядженням Ф.Э.Дзержинського із ВЧК минулого передані вивезені із Сибіру документи так називаного сибірського уряду Колчака. А.В.Луначарський передав колекцію документів "Особливої наради" денікінської армії, при сприянні Н.К.Крупської із Главполітпросвіти надійшли важливі колекції друкованих матеріалів. Багато коштовних колекцій документів надійшло від учасників революції, а також документи Петроградських і Московського військово-революційних комітетів, що керували збройними повстаннями.

З 1919 р. під керівництвом Воєнно-історичної комісії збиралися документи Червоної Армії й Флоту.

Комплектуванню Архіву Жовтневої революції сприяло створення в 1920 р. при Наркомпросі Комісії для збирання й вивчення матеріалів по історії Жовтневої революції й РКП (б) (Істпарт). Згодом документи партійних органів і організацій, зібрані Істпартом, були виділені зі складу АОРА, тому що йшло поступове формування партійних архівів.

В 1920 р. за пропозицією В.И.Леніна був створений Музей марксизму. Згодом матеріали цього музею й створених Інституту К.Маркса й Ф.Енгельса й Інституту В.И.Леніна склали основу Центрального партійного архіву (колишнього ЦПА ІМЛ при ЦК КПРС).

Після закінчення громадянської війни архівні установи приступилися до систематизації й опису документів. Для організації роботи в адміністративних установах необхідно було ознайомитися з досвідом ліквідованих установ. Потреба у звертанні до старих документів випробовували більшість відомств.

При розширенні й ускладненні завдань, що стояли перед архівним відомством, була потрібна реорганізація його керування. 30 січня 1922 р. був опублікований декрет ВЦИК, що затвердив Положення про Центральний архів РСФСР . Відповідно до цього Положення всі архівні установи республіки були об'єднані в Центральний архів РСФСР (Центрархів), що перебував у веденні ВЦИК; всі архівні матеріали, сконцентровані в архівосховищах, а також що не надійшли в них, але взяті на облік, утворили Єдиний державний архівний фонд. Завідування Центрархівом РСФСР покладало на Керування Центрархівом на чолі із завідувачем і на губернські відділи Центрархіву. Губернські відділи Центрархіву ставали відділами губернських виконкомів, підкоряючись директивам Центрархіву з питань архівної справи. На Центрархів РСФСР покладало також загальне керівництво постановкою архівної частини поточного діловодства в урядових закладах РСФСР. В аналогічній редакції був записаний пункт про право й обов'язок контролювати архівну частину поточного діловодства в Тимчасовому положенні про губернські (обласних) архівних бюро, затвердженому декретом ВЦИК 20 листопада 1922 р.2 4 лютого 1926 р. СНК прийняв Декрет про передачу Центральному архіву РСФСР негативів фотознімків і кінофільмів, що мали історико-революційний інтерес, до складу ЕГАФ були включені кіно- фотодокументи.

Матеріали радянських установ не завжди вчасно передавалися в державні архіви, тому 22 лютого 1926 р. ВЦИК видав Декрет про упорядкування й здачу в Єдиний державний архівний фонд архівних матеріалів за 1917 - 1921 гґ.4 13 березня 1926 р. СНК РСФСР видав Декрет про здачу Центральному архіву РСФСР архівних матеріалів . У ньому вказувалося, що, крім документів установ і громадських організацій дореволюційного й радянського періодів, перерахованих у раніше прийнятих декретах, здачі в Центрархів підлягали: матеріали всіх націоналізованих і муніципалізованих промислових, кредитних і торговельних установ і підприємств за час, що передує націоналізації або муніципалізації; всіх установ Тимчасового уряду й всіх контрреволюційних урядів і організацій, що претендували на державну владу на території колишньої Російської імперії або сприявшим таким домагань; церков, монастирів, палаців колишньої царського прізвища, націоналізованих садиб; безхазяйні архівні матеріали. Всі установи, організації й особи, що фактично володіли такими матеріалами, зобов'язані були здати їхнім архівним органам. У цьому декреті були названі всі категорії установ, організацій, підприємств і приватних осіб дореволюційного періоду, чиї матеріали підлягали концентрації в ЕГАФ.

Уряд Російської Федерації видало ще ряд декретів і постанов, спрямованих на поліпшення положення архівних установ у центрі й на місцях. Так, 15 березня 1926 р. ВЦИК видав Декрет про концентрації архівних фондів і створенні на місцях архівів , у якому зазначено, що "у зв'язку з майбутнім святкуванням 10-річчя Жовтневої революції Центральним архівом РСФСР почате завершення концентрації архівних фондів і створення на місцях архівів Жовтневої революції й Червоної Армії". Відзначаючи недоліки й труднощі в проведенні цієї роботи, ВЦИК жадав від губвиконкомів вживання заходів для їхнього усунення.

Постанова СНК РСФСР від 13 квітня 1928 р. "Про порядок ліквідації не підмета зберіганню архівного матеріалу" кардинально змінило порядок відбору документів для знищення в установах і на підприємствах: тепер ця робота повинна була проводитися в установах і на підприємствах спеціальними комісіями, куди включалися представники Центрархіву або місцевого архівного органа, в архівні органи випливало передавати по описі тільки ті справи, які за вказівкою представників Центра-архіву підлягають зберіганню в державних архівах; після одержання матеріалів архівні органи зобов'язані були проводити додаткову їхню перевірку й відбір. Далі вказувався порядок утилізації виділених для знищення матеріалів.

При з перших двох пунктів декрету з нині існуючим порядком експертизи цінності можна помітити дві головні загальні риси: а) перенос роботи в установу (комісії - прообраз сучасних експертних комісій); б) передача на державне зберігання тільки тих матеріалів, які архівісти вважають коштовними (тепер складаються переліки документів, що підлягають передачі в державні архіви). Однак установлений тоді порядок експертизи все-таки дуже далекий від сучасного: не вказувалися категорії установ, матеріали яких підлягали або не підлягали прийому на державне зберігання; відбір документів для передачі в держархіви практично не проводився. Експертиза цінності документів в установах складалася переважно у відборі справ і документів для знищення, що не представляли наукової й практичної цінності. І ще багато років у державні архіви надходили фонди, засмічені малоцінними документами.

28 січня 1929 р. ВЦИК і СНК РСФСР затвердили Положення про архівне керування РСФСР . Цей документ узагальнював одинадцятирічний досвід радянського архівного будівництва. У Положенні вказувався склад ЕГАФ РСФСР, перераховувалися функції Центрального архівного керування РСФСР (ЦАУ РСФСР) і місцевих архівних установ, визначався порядок відбору документів для зберігання й знищення, а також користування документами, що зберігаються в архівах.

Серед комплексів документів радянської епохи, що ще не входили до складу ЕГАФ, варто назвати фонди профспілкових органів і організацій. Вони перебували у віданні профспілок і далеко не завжди зберігалися в належному порядку. Тим часом історію робітничого класу не можна вивчати у відриві від діяльності профспілок. В 1930 р. за згодою між ВЦСПС і ЦАУ РСФСР у Центральний і місцеві архіви Жовтневої революції стали надходити матеріали профспілкових організацій.

Організація архівної справи в союзних республіках здійснювалася по-різному. Відразу після Жовтневої революції й у період громадянської війни багато матеріалів загинули, чимало було вивезено за рубіж. Після відновлення радянської влади у всіх союзних республіках були створені органи керування архівною справою, а також истпарты. Їхня спільна робота зі збору матеріалів, що висвітлювали історію революційного руху й громадянської війни, допомогла архівним органам узяти на облік і сконцентрувати в архівах багато коштовних документів.

Декрети Раднаркому РСФСР і ВЦИК по архівній справі мали силу тільки на території Російської Федерації, але союзні республіки в багатьох питаннях організації архівної справи додержувалися досвіду РСФСР. Нерідко на їхнє прохання представники Главархіві РСФСР (а потім Центрархіву РСФСР) приїжджали в республіки для надання допомоги на місцях.

10 квітня 1929 р. постановою ЦИК СРСР і Ради Народних Комісарів СРСР було створено Центральне архівне управління Союзу РСР (ЦАУ СРСР) для загального напрямку й об'єднання діяльності центральних архівних керувань союзних республік по завідуванню архівними фондами загальносоюзного значення1. У функції ЦАУ входили: облік матеріалів фондів загальносоюзного значення, видання документів загальносоюзного значення, а також загальне керівництво постановкою архівної справи в центральних органах СРСР і узгодження заходів республіканських ЦАУ по постановці архівної частини діловодства в місцевих органах.

Документами загальносоюзного значення були визнані:

а) фонди всіх загальносоюзних установ і організацій;

б) всі документи, що ставляться до лютневої й Жовтневої революцій, до встановлення радянської влади на території СРСР, по історії Червоної Армії й громадянської війни;

в) архіви центральних установ дореволюційної Росії, що поширювали свою діяльність на всю територію держави;

г) всі інші фонди, які постановою ЦИК СРСР будуть визнані имеющими загальносоюзне значення.

Далі було обговорено, що перераховані матеріали загальносоюзного значення перебувають у безпосереднім веденні ЦАУ союзних республік під загальним спостереженням ЦАУ СРСР, але по особливих постановах Президії ЦИК СРСР можуть бути утворені власні архівосховища ЦАУ СРСР.

Спочатку компетенція загальносоюзного архівного органа була досить обмежена, але в пункті про можливості створення архівів загальносоюзного значення було закладено один з напрямків, по якому пішло розширення його функцій. 7 грудня 1932 р. постановою ЦИК СРСР при ЦАУ СРСР був утворений Центральний державний архів звукових записів . Незабаром до нього був приєднаний існуючий з 1926 р. Фотокиноархив. З'явився Центральний фото- фоно- кіноархів СРСР, а в 1933 р. з ведення ЦАУ РСФСР у ведення ЦАУ СРСР були передані Архів Червоної Армії й Воєнно-історичний архів, причому вони стали називатися Центральними архівами.

Для виконання архівної роботи, що вимагає спеціальних знань, були потрібні підготовлені працівники. В 1930 р. при ЦАУ СРСР відкрився Інститут архівознавства, перейменований в 1933 р. в Історико-архівний інститут, пізніше Московський державний історико-архівний інститут (МГИАИ), що нині ввійшов до складу Російського державного гуманітарного університету (РГГУ). За минулі роки інститут не тільки підготував тисячі кваліфікованих фахівців, але й вніс значний вклад у розробку наукових і методичних проблем архівознавства, джерелознавства, археографії й інших дисциплін.

В 30-х роках урядові органи Радянського Союзу й Російської Федерації неодноразово видавали постанови, спрямовані на поліпшення організації архівної справи.

У жовтні 1933 р. ЦИК СРСР прийняв постанову "Про впорядкування архівів у колгоспах, радгоспах і МТС"1. У виконання його ВЦИК направляє в грудні 1933 р. і в серпні 1934 р. циркуляри ЦИКАМ АРСР, крайовим і обласним виконкомам спочатку "Про перевірку стану архівів колгоспів, радгоспів і МТС", а потім "Про впорядкування архівів у районних і низових установах, організаціях і підприємствах". 10 грудня 1934 р. ВЦИК і СНК РСФСР видали постанова про організації районних архівів при райвиконкомах.

27 червня 1935 р. ЦИК СРСР приймає постанову "Про заходи щодо впорядкування архівної справи Союзу РСР"3, у якому передбачалися: виділення додаткових асигнувань на ремонт будинків архівів, обробку матеріалів і поліпшення умов зберігання документів; збільшення прийому студентів в Історико-архівний інститут; розробка інструкцій з різних видів архівної роботи; підготовка навчальних допомога з архівної роботи; підготовка навчальних допомога з архівних дисциплін. ЦИКАМ союзних республік і Центральному архівному керуванню СРСР було запропоновано вжити термінових заходів до належної охорони й повної інвентаризації архівів (інвентаризацією в ті роки називалося складання описів) і організувати протягом 1935 - 1936 р. повсюдно районні архіви, поставивши перед ними як основне завдання збирання й зберігання в архівах документів по соціалістичній реконструкції села.

5 лютого 1936 р. ЦИК і СНК СРСР прийняли постанову "Про впорядкування архівної справи в народних комісаріатах і центральних установах СРСР" , у якому (серед інших заходів щодо підвищення рівня роботи з документами в установах і забезпеченню умов їхньої схоронності) передбачалася розробка переліків справ і документів зі строками їхнього зберігання. Цією постановою був покладений початок обов'язковій розробці відомчих переліків.

З питань упорядкування архівної справи були видані відповідні постанови в РСФСР, Грузинської РСР і Узбецької РСР.

В 1938 р. Центральне архівне керування СРСР було перетворено в Головне архівне управління Наркомату внутрішніх справ СРСР (ГАУ НКВД СРСР) і одержало право керівництва республіканськими архівними органами із всіх питань архівної справи. Незабаром всі республіканські й місцеві архівні органи й державні архіви надійшли у ведення органів НКВД у зв'язку з тим, що в РСФСР керуваннями НКВД автономних республік, країв і областей керувало НКВД СРСР, архівними відділами Російської Федерації відало безпосередньо ГАУ НКВД СРСР, а Центральні архіви РСФСР стали центральними архівами СРСР.

До моменту створення в 1929 р. загальносоюзного архівного органа - ЦАУ СРСР склади державних архівних фондів у союзних республіках практично визначилися. При створенні ЦАУ СРСР частина республіканських фондів і деякі документи в складі інших фондів були визнані документами загальносоюзного значення, але вони ще не виділилися з ГАФ союзних республік. Створення в 1932 - 1933 р. центральних архівів СРСР поклало початок відокремленню документів загальносоюзного значення.

Передача ГАУ НКВД СРСР керівництва всіма сторонами архівної справи й скасування ЦАУ РСФСР прискорили оформлення ГАФ СРСР. Формально в країні існували відособлені державні архівні фонди союзних республік (крім Російської Федерації) і фонди загальносоюзного значення, керовані ГАУ НКВД СРСР. Фактично ГАУ НКВД СРСР управляло всією сукупністю державних архівних фондів республік через архівні керування - відділи НКВД союзних республік, а ГАФ РСФСР разом із загальносоюзними архівами перебував у безпосереднім веденні ГАУ СРСР.

Оформлення єдиного Державного архівного фонду СРСР було закріплено постановою Раднаркому СРСР, що утвердили в березні 1941 р. Положення про Державний архівний фонд Союзу РСР і нову мережу державних архівів СРСР . До складу ГАФ СРСР включені всі документи, що мають наукове, політичне й практичне значення, незалежно від часу їхнього походження, змісту, оформлення, техніки й способу відтворення. У положенні названі групи установ, організацій і осіб, документи яких входять до складу ГАФ СРСР і зберігаються в центральних, республіканських, обласних (крайових), окружних, міських і районних державних архівах.

Положення змінило мережу державних архівів. Документи вищих і центральних установ СРСР і дореволюційної Росії підлягали зберіганню в центральних архівах СРСР. Назва кожного із цих архівів починалося словами: "Центральний державний ..."

Створення нової мережі державних архівів СРСР передбачало реорганізацію деяких архівів, але принципово новим було створення Центрального державного літературного архіву (ЦГЛА), згодом перейменованого в Центральний державний архів літератури й мистецтва (ЦГАЛИ). Архів такого профілю вперше створювався не тільки в нашій країні, але й в усьому світі. Протягом довгого періоду він залишався єдиним, пізніше архіви літератури й мистецтва були створені в деяких республіках.

Одночасно із частковою реорганізацією центральних архівів відбувалася реорганізація мережі місцевих архівів: існуючі в краях і областях самостійні історичні архіви й архіви Жовтневої революції зливалися в один архів - Державний архів області.

Нова мережа (і нові назви) госархивов здобувала юридичну чинність із 1 липня 1941 р. Архівні установи активно готувалися до нового етапу роботи: всі архіви повинні були зробити нові печатки й штемпелі (у зв'язку зі зміною назв), у ряді архівів готовили матеріали до передачі й т.п. Завершувати роботу довелося вже під час Великої Вітчизняної війни.

Таким чином, в 30-і роки в області розвитку архівної справи були прийняті урядові постанови про впорядкування архівного будівництва в низовій ланці, про створення спеціалізованих державних архівів (кіно- фото- фонодокументів), мережі партархівів, а також ще більшої централізації керування архівами, особливо після передачі раніше самостійного архівного відомства в систему НКВД СРСР.

У розглянутий період тривав збір документів в архіви, а також почалося будівництво спеціалізованих будинків для архівів. Прикладом цього може служити будівництво "архівного містечка" на В.Пироговській вулиці в Москві, де були зведені сховища для ЦГАОР і ЦГАКА (Центральний державний архів Червоної Армії), великий читальний зал, приміщення для реставраційних майстерень і ін.

Крім забезпечення схоронності архівів, архівні установи провели більшу методичну й публікаційну роботу: були розроблені правила роботи держархівів, складений і опублікований перший Словник архівних термінів, видано багато збірників документів по актуальних питаннях історії нашої країни.

У передачі архівів у ведення НКВД СРСР були як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних варто віднести розширення матеріальних можливостей будівництва й ремонту архівосховищ, забезпечення картоном для виготовлення плетінь і коробка, організована проведення часткової евакуації документів у східні райони країни на початку війни 1941 - 1945 р. і реевакуації їх після війни. До негативного ставляться ліквідація самостійності архівної системи й права входження із пропозиціями безпосередньо в уряд (чим порушений один з пунктів ленінського Декрету 1918 р.), призначення на керівні пости працівників, далеких від проблем архівної справи, істотне обмеження допуску дослідників до документів. Все це позначилося на обсягах і тематиці розробки документів у наукових цілях, внаслідок чого ослабнули зв'язку з науковими установами, скоротилися можливості об'єктивної оцінки історичних подій.


1.2. Архівна справа в роки Великої Вітчизняної війни, у післявоєнні роки й наступний період

Напад фашистської Німеччини змусило всю країну перебудовуватися на військовий лад. Завданням архівістів у західній частині країни (включаючи Москву) у початковий період Великої Вітчизняної війни була організація порятунку документів. Треба було впакувати документи й відправити їх на схід. ГАУ СРСР установлювало місця евакуації, а архівні установи східної частини країни допомагали розміщати евакуйовані матеріали. Обласним архівам з надана можливість вивезти тільки найцінніші документи, а з ряду західних областей, окупованих у перші дні війни, евакуювати нічого не вдалося. Частина матеріалів з, а деякі були вивезені фашистськими загарбниками. Але хоча Державний архівний фонд СРСР зазнав значних збитків, основна частина документів була врятована.

Під час війни архівні установи продовжували роботу з поповнення складу ГАФ СРСР: був організований збір документів на території, звільненої від окупантів, а в ЦГАОР СРСР був створений відділ Вітчизняної війни. Численні документи по історії війни зосереджували в Наркоматі оборони, і оскільки вони мали оперативне значення, було вирішено створити в м. Подольську спеціальний архів. Так був покладений початок створенню документальної бази по історії Великої Вітчизняної війни.

Питання про комплектування ГАФ СРСР обговорювався в 1943 р. на засіданні наукової ради Керування державними архівами НКВД СРСР (так називався Главархів СРСР із липня 1941 р. по грудень 1943 р.). Відзначалася необхідність розробки наукових принципів і методів комплектування ГАФ; першочерговим завданням була визнана розробка принципів класифікації документів у поточному діловодстві установ, організацій і підприємств і встановлення єдиної системи організації матеріалів у поточному діловодстві й в архіві . Було поставлене питання про комплектування держархівів технічною документацією й кіно- фото- фонодокументами.

У міру звільнення радянської землі відновлювалися архівні органи, велося активне збирання документів як радянських установ, що існували до окупації, так і установ, створених окупаційною владою. Приймалися міри для забезпечення державних архівів приміщеннями. В 1944 - 1945 р. був проведений облік збитку, нанесеного війною Державному архівному фонду СРСР, а з 1945 р. почалася більша робота з розшуку й повернення документів, вивезених окупантами .

В 1946 р. у зв'язку з перетворенням народних комісаріатів у міністерства ГАУ НКВД СРСР стало називатися Головне архівне керування МВС СРСР (ГАУ МВС СРСР).

Протягом декількох післявоєнного років державні архіви займалися перевіркою наявності й стану документів, їхнім обліком, систематизацією й описом неопрацьованих матеріалів, а також справ, що розсипалися при евакуації. Одночасно йшло виявлення документів для використання їх у народногосподарських цілях: при відновленні зруйнованих підприємств, шахт, електростанцій, комунікацій, пам'ятників архітектури, при пошуках корисних копалин і т.п.

У відомчих архівах робота розгорталася повільніше: матеріали, повернуті з евакуації, постраждали від перевезень; у ряді установ не було спеціальних приміщень для зберігання документів; не скрізь були штатні одиниці архівних працівників. У тих архівах установ, де такі працівники були, проводилася перевірка наявності документів, велася робота з експертизи цінності й опису справ. Рік у рік зростала кількість виконуваних запитів для потреб установ.

13 серпня 1958 р. Рада Міністрів СРСР прийняв постанову "Про твердження положення про Державний архівний фонд Союзу РСР і мережі центральних державних архівів СРСР"1. До складу ГАФ СРСР включалися нові категорії матеріалів і підкреслювалося, що документи ГАФ зберігаються не тільки в державних архівах, але й в архівах установ, організацій, підприємств, кооперативних об'єднань, громадських організацій. Положення встановило юридичні основи діяльності відомчих архівів, їхні взаємини з органами керування архівною справою, відповідальність керівників установ за схоронність, упорядкування й використання документів і зафіксувало строки відомчого зберігання документів (строки зберігання в архівах установ), поставило завдання розширення використання архівних документів в інтересах розвитку народного господарства, науки й культури. У Положенні були чітко визначені функції ГАУ МВС СРСР в організації експертизи цінності документів і комплектуванні Державного архівного фонду СРСР, в організації всебічного використання документів, а також його права стосовно інших відомств, установам і організаціям. ГАУ пропонувалося розробити й видати обов'язкові до виконання правила, інструкції й методичні посібники про порядок концентрації, зберігання, опису, обліку й організації використання документів ГАФ СРСР.

Більшість справ дореволюційного періоду й радянської епохи мали м'які обкладинки, зберігалися у зв'язуваннях, що, природно, погіршувало їхній стан. ЦРМ почали проводити планомірну постійну роботу із плетіння справ, використовуючи для цього високоякісні матеріали. Крім того, за заявками ЦГА СРСР стали виготовлятися коробки для картонурування справ стандартних розмірів і по спеціальних замовленнях - картонні папки із клапанами для неформатних справ. Робота з картонірування в архівах проводилася планово й у значних обсягах.

В 1960 р. змінилися підвідомчість і правове положення Головного архівного керування: воно було передано в безпосереднє підпорядкування Ради Міністрів СРСР і одержало назву Головне архівне керування при Раді Міністрів СРСР (ГАУ СРСР, а пізніше - Главархів СРСР). Протягом 1960 - 1962 р. у всіх союзних республіках відбулася передача архівних органів зі складу міністерств внутрішніх справ у ведення Рад Міністрів республік. Місцеві архівні установи також стали підвідомчі відповідним виконкомам Рад.

28 липня 1961 р. Рада Міністрів СРСР прийняв постанову "Про твердження Положення про Головне архівне керування при Раді Міністрів СРСР і мережі центральних державних архівів СРСР"1. У числі основних завдань Главархіву СРСР було назване забезпечення схоронності документів Державного архівного фонду СРСР. Йому було доручено здійснювати наукове й організаційно-методичне керівництво державними й відомчими архівами й контроль за забезпеченням схоронності документів, що перебувають в архівах міністерств і відомств.

Велика увага в цей період приділялося поліпшенню архівної справи в СРСР, забезпеченню відомчих архівів придатними приміщеннями й приведенню документів у належний порядок, зберіганню й використанню науково-технічної документації й кіно- фото- фонодокументів.

За минулі роки вибудувано багато будинків для архівів, у тому числі для кінофотофоноархівів, які вимагають особливих умов зберігання. По типових проектах побудовані будинки деяких обласних архівів. У ряді відомств також побудовані спеціальні будинки для архівів. У багатьох установах архівосховища обладнані відповідно до існуючих вимог.

Для проведення наукових досліджень в області архівознавства в 1966 р. при Главархіві СРСР був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства й архівної справи (ВНДІДАС). Йому були передані із Главархива СРСР центральна науково-дослідна лабораторія, що займалася розробкою проблем, пов'язаних з режимом зберігання й мікрофільмування документів, а також матеріали методичного кабінету, які ввійшли в довідково-інформаційний фонд відділу науково-технічної інформації (СІФ ВНТІ) ВНДІДАС. Створення ВНДІДАС сприяло розширенню тематики й поглибленій розробці найважливіших проблем по різних напрямках архівознавства, що певною мірою підвищило загальний рівень робіт, проведених у державних і відомчих архівах. При розробці посібників і рекомендацій використався досвід архівів, залучалися висококваліфіковані фахівці архівних установ і наукова громадськість.

В 1974 р. Главархів разом з Держкомітетом стандартів, Держкомтрудом і іншими відомствами видав Єдину державну систему діловодства (ЄДСД), що сприяла поліпшенню постановки діловодства в установах і на підприємствах країни. Однак впровадження її проводилося досить повільно через небажання багатьох відомств міняти звичний порядок.

В 1956 р. ГАУ СРСР, АУ (архівне керування) УРСР і АУ БССР вступили в Міжнародну Раду архівів (МСА), що утворився в 1948 р. з ініціативи ЮНЕСКО, і у вересні цього ж року делегація радянських архівістів взяла участь в ІІІ Міжнародному конгресі архівів у Флоренції. З тих пор радянські архівні установи брали участь у всіх конгресах МСА й міжнародних конгресах Круглого стола архівів, що проводяться в проміжках між конгресами МСА. В 1972 р. VІІ конгрес МСА проходив у Москві, і одне із засідань виконкому МСА (в 1986 р.) відбулося в Ленінграді. Начальник Главархіву СРСР входив до складу виконавчого комітету МСА (з 1960 р.). Архівні установи СРСР надавали методичну допомогу архівістам багатьох країн, що особливо розвиваються.


1.3. Архівна справа в 70 - 80-і роки

Подальший розвиток архівної справи в країні характеризувалося прийняттям в 1976 р. Закону СРСР "Про охорону й використання пам'ятників історії й культури". Відповідно до його архівні документи були віднесені до історичних пам'ятників, а на Главархів СРСР покладали обов'язки по забезпеченню схоронності, державному обліку й організації використання цієї категорії пам'ятників. Виконання завдань, що випливають із закону, а також розширення функцій державної архівної служби вимагали правового закріплення. У зв'язку із цим Рада Міністрів СРСР прийняв ряд постанов у розвиток закону. Одним з них з'явилася постанова від 20 вересня 1978 р. "Про поліпшення організації архівної справи в центральних державних архівах СРСР" (Витяг). У ньому багато уваги приділено питанням комплектування архівів. Всім загальносоюзним міністерствам і відомствам запропоновано розробити заходу щодо передачі на державне зберігання документів, у яких минув строк відомчого зберігання, а також утворити об'єднані архіви в промислових і науково-виробничих об'єднаннях.

4 квітня 1980 р. Рада Міністрів СРСР прийняв постанову "Про твердження Положення про Державний архівний фонд СРСР і Положення про Головне архівне керування при Раді Міністрів СРСР"1. У короткому введенні до Положення про ГАФ СРСР, якого не було в попередніх положеннях, говориться, що документальні пам'ятники, що входять у ГАФ, є надбанням усього народу й строге дотримання правил охорони й використання документів - завдання не тільки державних і громадських організацій, але й борг кожного громадянина. Ціль створення ГАФ СРСР - централізований облік, зберігання й використання документів.

У цьому урядовому акті втримувався ряд нових положень, що вже ввійшли, як правило, у практику, але ще законодавчо не закріплених: про створення страхових фондів на особливо коштовні документи не тільки в державних, але й у відомчих архівах; про залучення до відповідальності осіб, винних у розкраданні, прихованні, псуванні, безгосподарному зберіганні, незаконному знищенні й купівлі-продажу документів; про розширення складу ГАФ СРСР за рахунок механографічних документів; про зміну строків відомчого зберігання документів; про з документів і обов'язки установ по проведенню робіт, пов'язаних з підготовкою й передачею справ на держзберігання; про організації державного обліку документів ГАФ в установах державної архівної служби.

До Положення про ГАФ СРСР є два додатки.

У додатку № 1 з мережа центральних державних архівів СРСР, що з у безпосереднім веденні Главархіву СРСР: Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади й органів державного керування СРСР, Центральний державний архів народного господарства СРСР, Центральний державний архів науково-технічної документації СРСР, Центральний державний архів Радянської Армії СРСР, Центральний державний архів Військово-Морського флоту СРСР, Центральний державний архів літератури й мистецтва СРСР, Центральний державний архів древніх зі СРСР, Центральний державний історичний архів СРСР, Центральний державний воєнно-історичний архів СРСР, Центральний державний архів кінофотодокументів СРСР, Центральний державний архів звукозапису СРСР.

У додатку № 2 з перелік галузевих державних фондів, міністерств, відомств СРСР і організацій, що здійснювали державне зберігання документів ГАФ СРСР. До них були віднесені: об'єднання "Всесоюзний геологічний фонд", Державний фонд даних про стан навколишнього природного середовища Держкомітету СРСР по гідрометеорології й контролю середовища, Центральний картографо-геодезичний фонд Головного керування геодезії й картографії при Раді Міністрів СРСР, Всесоюзний інформаційний фонд стандартів і технічних умов Держкомітету СРСР по стандартах, Всесоюзний державний фонд кінофільмів Державного комітету СРСР по кінематографії; музеї й бібліотеки Міністерства культури СРСР, Академія наук СРСР і академії наук союзних республік, Міністерство іноземних справ СРСР.

У положенні про Головне архівне керування при Раді Міністрів СРСР відбивалися його нові функції:

1) право архівних органів виконувати на договірних засадах за заявками установ ряд робіт із забезпечення схоронності, упорядкуванню, використанню документів, створенню страхового фонду копій;

2) поряд зі здійсненням організаційно-методичного керівництва діяльністю відомчих архівів здійснювати таке ж керівництво організацією документів у діловодстві установ, організацій і підприємств і разом з міністерствами й відомствами СРСР розвивати ЕГСД і уніфіковану систему організаційно-розпорядницької документації (УСОРД).

Таким чином, практична діяльність державної архівної служби (ДАСНУВ) одержала правове закріплення:

Главархіву СРСР надавалися повноваження контролю за станом і використанням всіх документальних пам'ятників (крім друкованих) незалежно від місця їхнього зберігання й приналежності (включаючи власність громадян);

всі коштовні документи підлягали обов'язковому державному обліку. Державна архівна служба повинна була здійснювати державний облік всіх документів, де б вони не зберігалися, кому б вони не належали, по встановленим Главархівом СРСР формах. Главархів СРСР вів централізований державний облік документів;

збирання документів на території країни будь-якими організаціями (крім держсховищ) або особами проводилося тільки з дозволу відповідних установ державної архівної служби;

розширювалося коло міністерств, відомств і організацій, що мали право державного зберігання документів.

Вчасно прийняття Закону "Про охорону й використання пам'ятників історії й культури" державна архівна служба мала сталу структуру:

1. Органи керування архівною справою.

Очолювало ГАСНУЛО Головне архівне керування при Раді Міністрів СРСР, у веденні якого перебував весь ГАФ СРСР. У союзних республіках керівництво архівною справою здійснювали головні архівні (архівні) керування при Радах Міністрів союзних республік. В автономних республіках - архівні керування при Радах Міністрів цих республік. У краях, областях, містах республіканського підпорядкування (Москві й Ленінграді) архівною справою керували архівні відділи відповідних виконкомів Рад народних депутатів.

2. Державні архіви, мережа яких установлювалася субординаційно органами виконавчої влади.

Державні архіви розділялися на дві групи - держархіви з постійним складом документів і держархіви зі змінним складом документів (тобто документи, що зберігали, тимчасово до передачі їх у держархіви постійного зберігання).

Архіви постійного зберігання підрозділялися на кілька категорій:

¨ центральні державні архіви СРСР (їх було 12);

¨ центральні державні архіви союзних республік і їхні філії;

¨ центральні державні архіви автономних республік;

¨ державні архіви країв, областей (у тому числі й автономних) і їхні філії, ряду міст республіканського підпорядкування (Москви й Ленінграда, Києва, Ташкента).

Державні архіви зі змінним складом документів (райміськдержархіви) створювалися в районах, республіках, краях, областях, ряді великих міст, що мали розвинену промисловість.

3. Наукові установи (ВНИИДАД, НИЦТД), що здійснювали розробку теоретичних проблем і методичних допомога з питань архівознавства й діловодства, а також допоміжної центральної лабораторії по мікрофільмуванню й реставрації документів у Москві й Ленінграді.

Главархів СРСР здійснював безпосереднє керівництво центральними держархівами СРСР, ВНИИДАД, НИЦТД і головними архівними керуваннями (керуваннями) союзних республік, а через них - місцевими архівними органами.

Функції ДАСНУВ також визначилися досить давно, але систематично коректувалися в ході практичної діяльності. Так відбулося й після прийняття Закону СРСР "Про охорону й використання пам'ятників історії й культури". Частина функцій була розширена й поглиблена (наприклад, контроль за відомчими архівами, державний облік); частина функцій, що здійснювалася на практиці, закріплена законодавчо (наприклад, розширення складу прийнятих від відомств документів, створення страхового фонду найцінніших документів); частина функцій привласнена знову (наприклад, контроль за організацією документів у діловодстві й методичний посібник із цих питань, контроль за збиранням документів на території країни).

Основні завдання й функції ДАСНУВ залишилися незмінними: комплектування ГАФ СРСР, забезпечення схоронності документів і організація їхнього використання.

У розглянутий період Главархів СРСР, наукові й архівні установи служби продовжували роботу з оптимізації складу ГАФ, надходженню на держзберігання документів, що містять найціннішу інформацію. Із цією метою коректувалися списки джерел надходження документів, складалися переліки документів, що підлягають державному зберіганню, перероблялися типові й відомчі переліки зі строками зберігання документів, організовувалася робота з вивчення інформативної цінності документів у межах окремих галузевих систем (наприклад, утворення, планування, статистика). Разом із ВНИИДАД методичними центрами по окремих проблемах виступали деякі ЦГА СРСР (особливо активно ЦГАНХ СРСР).

В 70-80-і роки будівництво будинків для держархівів вироблялося в основному за рахунок республіканських бюджетів, з використанням типових проектів. Проводилася реконструкція старих будинків, оснащення їхніми металевими стелажами; тривала організація лабораторій по мікрофільмуванню документів, збільшився обсяг робіт по створенню страхового фонду на найцінніші документи ГАФ.

Здійснювалися заходи щодо налагодження державного обліку, удосконалюванню вже наявних фондових каталогів. Підвищенню інформативності Центрального фондового каталогу Главархіву СРСР сприяло впровадження, що почалося, автоматизованої системи науково-технічної інформації (АСНТИ).

На основі вивчення досвіду роботи архівів з обліком сучасних теоретичних розробок у галузі Главархівом СРСР разом із ВНИИДАД при участі ряду держархівів, центральних відомств і наукових організацій підготовлені й видані важливі методичні допомога з питань роботи державних і відомчих архівів (основні правила роботи для цих архівів, ЕГСД, ряд ДСТ, у тому числі 16487-83 "Діловодство й архівна справа. Терміни й визначення", УСОРД, словник сучасної архівної термінології, типові й відомчі переліки документів і т.д.). НИЦТД розробив кілька методик, пов'язаних зі схоронністю документів на плівковій і інших непаперових основах, а також засіб для боротьби зі цвіллю на плівці - ництедін.

Установи ДАСНУВ працювали й над проблемою активізації використання документів: шукали нові форми пропаганди документів ГАФ (наприклад, стали експонувати коштовні документи держархівів на ВДНГ), почали видавати популярні довідники про архіви для широкого кола читачів (типу Державний архівний фонд СРСР - документальна пам'ять народу. М.: Думка, 1987), намагалися привернути увагу до архівів шляхом збільшення числа публікацій малих форм (у тому числі в періодичній пресі), ознайомлення громадськості з раніше невідомими документами.

Публікаційна робота з більше поглибленої тематики, розрахованої на фахівців, проводилася разом з іншими науковими установами країни (академіями наук СРСР і союзних республік, ИМЛ при ЦК КПРС, партархівами й ін.).

Розширення робіт з використання вимагало прискореного пошуку необхідних відомостей, що могло бути реалізоване тільки при створенні більше зробленого й інформативного науково-довідкового апарата. В 1987 р. під керівництвом Главархіву СРСР були розроблені методичні рекомендації "Основні положення розвитку системи НСА". Почали видаватися інформаційні довідники типу коротких путівників, наприклад "Держархіви РСФСР".

З огляду на, що поліпшення складу ГАФ залежить від поповнення його повноцінними документами, ГАСНУВ багато уваги приділяла посиленню контролю й ефективності його форм за станом документів у діловодстві й архівів установ, організацій і підприємств, залучаючи до цьому центральні відомства галузей.

Виконання всіх вартих перед архівними установами завдань могло бути успішним тільки при наявності кваліфікованих фахівців. Тому Главархівом була розроблена програма перепідготовки працівників служби з використанням спеціалізованих семінарів, курсів, факультету МГИАИ, а також систематичної інформації архівістів про нові теоретичні й методичні розробки по архівній справі й діловодству, про впровадження нової техніки й технологій у країні й за рубежем. Для цього ВНИИДАД видавав спеціалізовані інформаційні випуски, а в журналі "Радянські архіви" постійно висвітлювалися теоретичні й проблемні питання архівної справи й діловодства, друкувалася рубрика "Консультації по діловодству", розповідалося про передовий досвід. У союзних республіках видавалися аналогічні журнали.

Главархів СРСР був ліквідований наприкінці 1990 р. як загальносоюзне галузеве відомство. Всієї його функції були передані центральним архівним органам союзних республік, що стали самостійними незалежними державами.

Архівні й наукові установи, який Главархів керував безпосередньо (ЦГА СРСР, ВНИИДАД, НИЦТД, центральні лабораторії реставрації й мікрофотокопіювання в Москві й Ленінграді), були передані Державному комітету зі справам архівів при Раді Міністрів РСФСР (Госкомархів РСФСР), перетвореному з Головного архівного керування при Раді Міністрів РСФСР.


Висновки

В ході розгляду розвитку архівної справи в СРСР, можна зробити наступні висновки.

Основні завдання й функції архівної справи в СРСР залишилися незмінними: комплектування ДАФ СРСР, забезпечення схоронності документів і організація їхнього використання, яка була здійснена належним чином.

Забезпеченню схоронності документів увага приділялася з першого років радянської влади. В 20-х роках проводилася робота з дезінфекції й реставрації документів у московських і ленінградських архівах. В 1927 р. була створена лабораторія для дослідження умов схоронності паперу й барвників. Надалі при головкомі була організована Центральна науково-дослідна лабораторія (ЦНИЛ), що в 50-х роках вела розробку проблем забезпечення схоронності документів на різних основах (паперу, плівці), у тому числі по їхній реставрації й консервації.

Стояло завдання - знайти спосіб збереження документів першого років радянської влади, виконаних на неякісному папері. В 1937 р. при ЦАУ СРСР створюються Центральні реставраційні майстерні (ЦРМ), які стали проводити роботу з реставрації найцінніших документів центральних державних архівів СРСР, виконуючи в тому числі й складній реставрації неформатних документів (старих карт, плакатів першого років радянської влади та ін.).

Однієї з найважливіших завдань архівних установ на сучасному етапі є вдосконалювання системи використання Архівного фонду для забезпечення потреби суспільства в ретроспективній інформації. Іншим найважливішим завданням архівних установ є оптимізація складу й змісту Архівного фонду, для чого необхідне вдосконалювання системи комплектування державних архівів, зміцнення зв'язків між державними й відомчими архівами, посилення впливу на роботу експертних комісій в установах і на організацію документів у діловодстві. І третьої, не менш важливим завданням є забезпечення повної схоронності всіх документальних багатств країни.

Базою комплектування Архівного фонду є установи, організації, підприємства країни, у тому числі й недержавні структури (за домовленістю). Документи всіх установ і організацій використаються для практичних цілей, а частина документів ще в стінах установи використається в наукових і народногосподарських цілях. Надалі коштовна частину документів установи передається в державний архів, тому важливо, щоб між відомчими й державними архівами підтримувався тісний зв'язок і були створені умови для наступності в роботі. У них загальні основні завдання: зберігання документів і використання ретроспективної інформації, що втримується в них, у наукових і практичних цілях. Наступність складається насамперед у тім, щоб у державний архів переходила тільки коштовна документація, що забезпечує оптимальну інформативність фонду. А для цього необхідно висока якість експертизи цінності документів на самому ранньому етапі - на рівні діловодства.

Таким чином, ми дійшли висновку, що організація архівної справи в СРСР на всіх етапах здійснювалась на високому рівні.


Список використаної літератури

1. Автократов В. Теоретические проблемы отечественного ар-хивоведения/ Владимир Автократов,; Сост. Т.И.Хорхордина; РГГУ. -М.: Рос. гос. гума-нит. ун-т, 2001. -313 с.

2. Архівознавство / Г.В. Боряк, Л.А. Дубровіна та ін.; Ред.: Ярослав Калакура, Ірина Матяш; Держ. комітет архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівноі справи та доку-ментознавства. -2-е вид., виправл. і доп.. -К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2002. -354 с.

3. Делопроизводство и архивное дело: Термины и определения : ГОСТ 16487-83/ Гос. комитет СССР по стандартизации ; Гос. комитет СССР по стандартизации. -Замість ГОСТ 16487-70; Введ. з 1985.01.01. -М.: Изд-во стандартов, 1987. -12 с.

4. Крайская З. Архивоведение : Учеб. для сред. спец. учеб. за-ведений/ Злата Крайская, Эдда Челлини. -М.: НОРМА, 1996. -220 с.

5. Крайская З. Организация архивного дела в СССР : [Учебник для сред. спец. учеб. заведений]/ З. В. Крайская,; Исполком Моск. гор. Совета нар. де-путатов, Упр. кадров и учеб. заведений. -М.: Экономика, 1980. -167 с.

6. Нариси історії архівної справи в Україні/ Ред.: Ірина Матяш, Катерина Климова,; Держ. ком. архівів України Укр. наук.-дослід. ін-т архівної справи та документознавства . -К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2002. -609 с.

7. Хрестоматія з архівознавства / Упор.: Г.В. Боряк, Ірина Матяш та ін.; Держ. комітет архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівноі справи та документознавства. -К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. -407 с.





Реферат на тему: Становлення і розвиток архівної справи за часів СРСР (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.