Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Діловодство

Ділова українська мова. Писемне ділове мовлення (шпора)

План:

1. Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова".

2. Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності.

3. Соціальна функція мови. Поняття літературної мови.

4. Мовний етикет ділової людини.

5. Мовна норма і її стилістичні варіанти.

6. Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби.

7. Функціональні стилі мовлення. Публіцистичний і науковий стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби.

8. Офіційно-діловий стиль мовлення, жанри, мета і сфера застосування, мовні засоби.

9. З історії українського ділового мовлення.

10.Мова і мовлення. Особливості усної та писемної форм мовлення.

11. Загальні вимоги до усного ділового мовлення.

12. Ділові засідання, їх види, вимоги до проведення.

13. Прийом відвідувачів.

14.Особливості ділової телефонної розмови.

15. Види спілкування(функціональне, неформальне, інтимно-сімейне, анонімне).

16.Усне публічне мовлення: лекція, доповідь, промова.

17. Жанри публічних виступів: промова, дискусія, спростування.

18.Підготовка до виступу: конспект, план, тези.

19.Повний текст публічного виступу, його композиція.

20.Контакт між слухачем і оратором – запорука успіху публічного виступу.

21.Невербальні засоби публічного спілкування.

22.Писенмне ділове мовлення. Поняття про документ, вимога до документів

23.Класифікація документів.

24. Поняття про формуляр документа. Бланк.

25. Реквізити документа та їх розміщення. Державний герб, емблема, код, назва, адреса установи.

26. Реквізити документа та їх розміщення. Назва документа, дата, грифи узгодження та затвердження, резолюція, заголовок до тексту.

27. Реквізити документа та їх розміщення. Відмітки про виконання та надходження, про засвідчення копії, печатка, підпис.

28.Оформлення сторінки документа. Рубрикація тексту та її види.

29.Способи викладу матеріалу в документах з низьким рівнем стандартизації.

30.Укладання документів з високим рівнем стандартизації.

31. Помилки при укладанні ділових паперів, їх попередження.

32. Лексичні засоби оформленні ділових паперів.

33. Книжні слова у документах. Терміни та професіоналізми у діловій мові.

34. Іншомовна лексика та вимоги до її вживання.

35. Правопис слів іншомовного походження.

36. Труднощі вживання іншомовних власних назв.

37. Неологізми та застарілі слова, використання їх у ділових паперах.

Синоніми в документації.

38.Вибір слова у процесі укладання документа: синоніми, пароніми, омоніми.

39.Сталі вирази та штампи у діловодстві.

40. Абревіатури та вимоги до їх вживання та написання. Графічні скорочення, вимоги до їх вживання та написання.

41.Іменник. Рід іменників у назвах посад, професій, звань.

42. Іменник у діловому спілкуванні: кличний відмінок, звертання, форми давального відмінка, родового (в ІІ особі однини).

43.Віддієслівні іменники. Стилістичне явище розщеплення присудка.

44. Прикметник у ділових текстах: ступені порівняння прикметників.

45.Числівник: запис ділової інформації у ділових текстах.

46. Типи відмінювання числівників.

47.Займенник у ділових паперах. Вживання ввічливої форми займенника.

48.Дієслово: особливості правопису і вживання дієслів і дієслівних форм у ділових текстах.

49. Прийменник: прийменникове керування у діловому тексті.

50. Особливості ділового синтаксису: прямий порядок слів; інфінітивні конструкції; вставні слова та звороти; однорідні члени речення у ділових текстах.

51.Типи словосполучень у тексті ділового стилю: узгодження, керування.

52.Вживання великої літери.

53.Осоьливості відмінювання прізвищ імен по батькові.

54. Правопис географічних назв.

55.Технічні правила переносу.

56. Оформлення бібліографії.

57.Культура професійного спілкування вчителя.

58. Документи в роботі вчителя.

59. Виготовлення копій з особистих документів, їх оформлення.

60. Оформлення тексту: рубрикація та її види.

 

 

37. Неологізми та застарілі слова в документах; синоніми та їх використання в офіційно-діловому стилі. З точки зору частотності вживання у словниковому складі сучасної української мови виділяють активну й пасивну лексику. До активної лексики належать слова, котрими регулярно послуговується більшість носіїв мови. До пасивної лексики належать слова, котрі або вже вийшли із широкого вжитку, або недавно увійшли до мови і сприймаються як нові. Виділяють такі різновиди пасивної лексики:

1. Історизми — назви предметів, які зникли з життя суспільства [67, с. 133]. Напр. гетьман, очіпок, кольчуга, кріпак, корогва тощо.

2. Архаїзми - старі назви, які в сучасній мові замінені іншими [67, с. 133]. Напр., се - це, світлина - фотокартка, філіжанка – чашка. В сучасній документації застарілі слова вживаються рідко. Так у текстах договорів використовують деякі архаїчні конструкції: ми, що нижче підписалися (назва організації або установи) в особі …, йменованого далі роботодавець ...; у разі невиконання тощо.

3. Неологізми — слова, словосполучення або вираз, що з'являється в мові в зв'язку з виникненням нових понять, у зв'язку з розвитком культури, техніки, із розвитком або зміною суспільних відносин [66, с, 102]. Напр., кастинг, екосистема, нейлон, ЖДУ. Неологізми можуть утворитися як на базі власної мови (місяцехід, вуз, ВАК, сталініст, СН1Д, помаранчевий - у значенні революційний), так і прийти з інших мов (дилер, тинейджер, промоутер, креативний). Виділяють загальновживані й індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми): піднебесність, всніжити (М.Стельмах).

Синоніми - слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням [66, с. 122]. Розрізняють такі види синонімів: абсолютні - слова, тотожні за значенням і стилістичним забарвленням (абетка - алфавіт, мовознавство - лінгвістика);

- лексико-семантичні - слова, які вживаються в одному й тому стилі мовлення, однак розрізняються відтінками значень (думка мисль -роздум, шлях - дорога - путь);

- стилістичні - слова, що мають однакове значення, але вживаються в різних стилях мовлення (говорити - балакати, продовження пролонгація);

- семантико-стилістичні - слова, що різняться і за значенням, і за сферою використання (йти - плентатись, шкандибати; меморіальний -пам'ятний).

Доречне застосування синонімів дає змогу най точніше передачи необхідну інформацію, уникнувши зайвих повторів.

38. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми в діловому мовленні.

Пароніми - слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Дипломат — посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант — особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник — автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий — видатний — славетний — знаменитий); 2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти); 3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (століття — сторіччя).

Омоніми - слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ) Антоніми - слова з протилежним значенням ( чорний - білий)

39. Сталі вирази й штампи.

Фразеологізми або сталі вирази активно вживаються в усіх стилях сучасної української літературної мови. У науковому та офіційно-діловому мовленні, як правило, використовуються загальнолітературні стійкі звороти, що виступають у номінативній функції: брати участь, виносити ухвалу, підбивати підсумки. Сталі вирази цього стилю практично позбавлені образності, емоційності, експресивності. Порівняймо: офіц. узяти до уваги, порядок денний, взяти до відома, мати значення, порушити клопотання, витяг із протоколу і худ. умивати руки, геркулесова праця, сади Семіраміди, буріданів віслюк, альфа й омега; розм. пекти раків, накивати п'ятами, сьома вода на киселі, п'яте колесо до воза тощо.

Серед типових помилок, пов'язаних із неправомірним використанням сталих виразів, виділимо такі:

1. Уживання ненормативних форм фразеологізмів, напр.: відігравати значення замість мати значення, робити підсумки замість підбивали підсумки тощо.

2. Неправильний переклад із російської мови, напр.: повістка денна замість порядок денний, виписка із протоколу замість витяг із протоколу.

3. Нерозрізнення паронімів, гуманний факультет замість гуманітарний факультет, економна стратегія замість економічна стратегія, комунікаційна функція мовлення замість комунікативна функція мовлення.

Надмірне захоплення стандартизацією мовних засобів породжує словесні штампи - слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову [28, с. 60]. Колись ці вислови були яскравими, влучними, та з часом, від безконечного повторення у відповідних і невідповідних мовних ситуаціях перетворились у мертві "заготовки", зміст яких стерся, зблід, вивітрився [29, с. 63]. Напр., працівники пера (письменники), люди в білих халатах (лікарі), квіти життя (діти), зелений масив (ліс); приділити значну увагу, активна підтримка громадськості, предметний обмін думками, творча ініціатива мас, широкий загал тощо. Надмірно "заштампована" мова свідчить не тільки про досить обмежений словниковий запас мовця, а й про стереотипність та шаблонність його мислення.

40. Абревіатури та графічні скорочення, вимоги до їх уживання.

Абревіатура - складноскорочене слово, що утворюється з частин двох або кількох слів [66, с. 7]. Напр.: педфак (педагогічний факультет), держуніверситет (державний університет), США (Сполучені Штати Америки).

Правопис абревіатур має деякі особливості:

1. З великої літери пишуться абревіатури таких випадках:

- якщо вживаються на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрпрофрада, Укоопспілка;

- якщо утворені з початкових (ініціальних) букв, власних і загальних імен: АТС, КНР, НЛО, СНІД, НАНУ, АПН.

2. З малої букви пишуться абревіатури:

- утворені від родових назв: колгосп, агропром, фінвідділ, міськбуд;

- утворені з ініціальних букв загальних назв, що вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків): вуз - до вузу, неп - в період непу, загс - у загсі.

3. До ініціальних скорочень типу ТЮГ при відмінюванні додається закінчення, яке пишеться з малої літери: у ТЮГу, на БАМі, до ВАКу.

Графічними називають скорочення, розраховані тільки на візуальне сприймання - м. Львів, п. Семененко, 150 км, 90 т тощо. 13 усному мовленні такі слова читаються повністю: місто Львів, пан Семененко, 159 кілометрів, 90 тонн.

Найчастіше на письмі скорочують:

- ініціали - І.Я. Франко (Іван Якович Франко), Л.В. Костенко (Ліна Василівна Костенко), М.В. Лисенко (Микола Віталійович Лисенко);

- загальні назви населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць - м. Житомир (місто Житомир), с. Василівка (село Василівка), родові назви географічних об'єктів - оз. Світязь (озеро Світязь);

- допоміжні позначки для кращого сприйняття письмових текстів: див. (дивись), напр. (наприклад), і т. ін. (і таке інше), і т..д.. (і так далі), пор. (порівняй, порівняймо);

- різноманітні назви мір та одиниць вимірювання - кг (кілограм), см (сантиметр), г (грам), л (літр); Вт (ватт), В (вольт), А (ампер) тощо.

Слід пам'ятати про те, що інколи одні й ті ж самі графічні скорочення відповідають різним повнозначним словам, напр.: р. - річка й рік, с. - село, сторінка, ст. - сторіччя й сторінка.

Узагальнення

Тож уміле й доречне використання різних пластів лексики сучасної української мови неабияк збагачує мовлення модерного фахівця. Урізноманітнення мовлення можливе при засвоєнні та подальшому застосуванні явищ полісемії, синонімії, антонімії, омонімії, паронімії. Важливими елементами мовлення сучасної ділової людини є мовні штампи, сталі вирази, абревіатури та графічні скорочення.

41. Рід іменників у назвах посад, професій, звань.V Іменник як частина мови володіє формами трьох родів: чоловічого (учень, ліс), жіночого (студентка, парта) й середнього (місто, море). Невелика кількість іменників першої відміни належать до так званого спільного роду (листоноша, суддя, староста, сирота, нероба, плакса, бідолаха, Шура, Саша тощо). У таких випадках рід визначається залежно від статі особи, про яку йдеться: маленька сирота (жіночий рід) - маленький сирота (чоловічий рід); Саша співав (чоловічий рід) - Саша співала (жіночий рід).

Форма роду іменників визначається таким чином:

1. Оскільки в діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище (54, с. 145], то в офіційно-діловому мовленні перевага надається формам чоловічого роду: філолог, психолог, терапевт, педагог, фізик; міністр, професор, доцент, асистент, декан, директор, проректор; генерал-майор, адмірал, маршал, єфрейтор та ін.

2. Якщо в тексті йде мова про жінку, що обіймає певну посаду або має якесь звання, то категорія роду передається синтаксичними засобами: іменники на позначення посади, професії або звання вживаються у формі чоловічого роду, а залежні слова - у формі жіночого: доктор філологічних наук Плющ Марія Яківна, старший лаборант Семенова Юлія Дмитрівна, директор школи Бродецька Віра Михайлівна.

3. У ділових паперах не можна вживати словосполучення типу наша директор виступила, старша лаборант захворіла, нова професор запропонувала.

4. Додатковим засобом підкреслення жіночої статі особи, про яку йдеться в реченні, є відповідна форма присудка, що в таких випадках координується не з підметом, а з прикладкою: Доктор філологічних наук Плющ Марія Яківна виступила на засіданні спеціалізованої вченої ради. Терапевт Петренко М.Т. розповіла про нові методи профілактики грипу.

5. При відсутності прикладки присудок уживається у формі чоловічого роду, навіть якщо мають на увазі жінку: Доктор філологічних наук виступив на засіданні спеціалізованої вченої ради. Терапевт розповів про нові методи профілактики грипу.

6. Допускається вживання іменників у формі жіночого роду тоді, коли вказівка на стать є необхідною, а іншими засобами цього досягнути не можна: тріумф українських спортсменок, гастролі славетної балерини.

42. Уживання деяких форм іменників у діловій мові

Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починається так: У зв'язку з день народження брата... Та чому ж день, якщо логічним є питання: у зв'язку з чим? (не у зв'язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти проникають і в писемне мовлення, заявляють невластиві форми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.

Є потреба нагадати, що українська мова належить до флективних мов , тобто мов, для яких властиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що належать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мові розрізняють 7 відмінків в однині та множині: Називний — хто ? що? Родовий—кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний—ким? чим? Місцевий — на (у) кому? на (у) чому? Кличний — хто? що?

що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза синтаксичним зв'язком однак його давня історія доносить І смисловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звертання до особи в художньому стилі—і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.

І. Давальний відмінок однини іменників II відміни

1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у -ю писати дядькові (дядьку). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.

2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О. Мірошниченко).

3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у). Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: серц-ю (-еві)

43. Віддієслівні іменники - це іменники, що структурно й семантично мотивуються дієслівними основами. Віддієслівні іменники - назви осіб об'єднують:

1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття: читач, відвідувач, дослідник, рахівник, складальник, кравець;

2) назви особи як носія певної процесуальної ознаки, що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач, утискувач, критикан, трудівник, звитяжець. Віддієслівні іменники - назви дій, станів, процесів, на відміну від дієслів, вказують не на конкретну дію, а лише створюють про неї загальне уявлення (розповідь, читання).

Розщеплений присудок - це заміна простого дієслівного присудка (оперувати, допомагати) на складений іменний, побудованого за схемою "допоміжне дієслово й віддієслівний іменник" (проводити операцію, надати допомогу).

Розщеплені присудки активно використовуються в офіційно-діловому стилі, тому що вони мають ряд переваг:

* чимало розщеплених присудків не мають однослівний відповідник (здійснити захід, виявити увагу тощо);

* подеколи розщеплені присудки розійшлися у значенні з однослівним відповідником (переговорити вести переговори, проводити змагання - змагатися);

* дієслово, що входить до складу розщепленого присудка, може вказувати на додаткові семантичні нюанси (давати й надавати, проводити й здійснювати тощо);

* складовою частиною розщепленого присудка часто виступає віддієслівний іменник - офіційний термін, який точно кваліфікує певне явище: наїхати - зробити наїзд (наїзд - це юридичне найменування типу правопорушень);

* до складу розщепленого присудка можна ввести різноманітні означення (надати допомогу - матеріальну, психологічну, грошову, моральну, юридичну тощо).

44. В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

1. Виший ступінь порівняння

1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний надійніший, поганий гірший.

2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: тонший тонкіший.

3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а небо ще синіш.

4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий.

5. В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як).

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з.

II. Найвищий ступінь порівняння

1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, щонайлегший.

45. Числівник – це слова,що означать певну кількість або порядок предметів при лічбі.

1. За значенням, структурно – граматичними властивостями та характером вживання числівники поділяютьсяна два розряди: кількісні та порядкові.

- Кількісні числівники відповідають на питання, скільки?

- Порядкові – відповідають на питання, котрий за порядком?

• Кількісні числівники поділяються на чотири групи: власно-кількісні позначають кількість предметів у цілих одиницях.

• Неозначено-кількісні позначають загальну кількість точно не вказує. Ці числівники співвідносні прислівниками;

• Кількісно-збірні позначають кількість предметів у їх сукупності, як одне ціле (двох каченят). Ці числівники легко з'єднують наприклад: семеро одного не чекають.

• Кількісно-дробові позначають дробові величини: п'ять шостих, дві третіх.

Ці групи числівників функціонують у математиці, частково в офіційно – діловому стилі мовлення.

2. За будовою кількісні числівники діляться на три групи: прості, складні, складені

- Прості – однослівні: одна, п'ять, сто.

- Складні числівники утворюються з двох чисел, з'єднавших в одне слово: чотирнадцять, двісті.

- Складені числівники, що складаються з двох і більше простих або складних, окремо взятих слів: двадцять п'ять, сто двадцять чотири..

46. Числівник

Числівник - це самостійна частина мови, що означає число, кількість та порядок предметів при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?За типами відмінювання числівники поділяються на кілька груп:

1. Числівник один; 2. Числівники два, три, чотири; 3. Числівники від п'яти до двадцяти і тридцяти; 4. Числівники сорок, дев'яносто, сто; 5. Числівники п'ятдесят – вісімдесят; 6. Числівники двісті – дев'ятсот;

Відмінювання числівника один

Чол. рід сер. рід жін. рід множина

Н. один одне одна одні

Р. одного однієї одних

Д. одному одній одним

З. одного одну одних

О. одним одною одними

М. …одному …одній …одних

Порядкові числівники відмінюються як прикметники. Числівники перший, другий відмінюються як прикметники твердої групи, а числівник третій - як прикметники м'якої групи.

Множина

Н. перші

Р. перших

Д. першим

З. перші

О. першими

М. перших

47. Займенники в ділових паперах

В офіційно - діловому стилі займенники використовуються не так активно, як в інших стилях. Це повязано з граматичною природою вказаної частини мови, адже займенник узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Срмоузагальненість значення займенників, їх семантичне неконкретність може призвести до викревлення змісту висловлення і плутанини наприклад: Мати попросила дачку налити собі води (не зрозуміло, кому потрібна вода: матері чи дочці). Указані властивості займенників не допускають їх активного застосування в офіційно-діловому стилі. Окремі займенники треба вжити залежно від значення: кожний - усі по одному. В офіційно - діловому мовленні у складнопідрядних реченнях, в головній частині яких мова йде про предмет або особу, використовуються сполучні слова що, який, а не котрий: брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста. Як правило, сполучне слово що вживається стосовно предметів, а який - істот. У діловому мовленні перевага віддається формі множини особових займенників. За українською мовною традицією, займенник, який вказує на дійову особу, у реченні вживається, як правило, у називному відмінку: ми підписали.

Ввічлива форма займенників У листах запрошеннях тощо використовується ввічлива форма займенника Ви (Вас, Вам), коли звертаються до однієї посадової особи.

48. Дієслово: форми часу, виду й способу у ділових паперах.

Дієслово - частина мови, що означає дію або стан предмета як процес [67, с. 258]. Виділяють три дієслівні способи: дійсний, умовний і наказовий. Дійсний спосіб дієслова називає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься, напр.: читав, питала, читаємо, питають, будеш читати, писатимете. Умовний спосіб дієслова означає дію, що може відбутися за певної умови (читав би, вивчила б, зробили б). Наказовий спосіб дієслова виражає спонукання до дії через прохання, наказ, побажання, пораду тощо (працюй, пишіть, зробімо).

Тільки в дійсному способі дієслова можуть змінюватися в часі -теперішньому, майбутньому, минулому й давноминулому. Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення [67, с. 277].

Дієслова в теперішньому часі виражають або дію, що збігається з моментом мовлення про неї (пишу, читаємо); або дію тривалу чи постійну (сонце заходить, час іде). Дієслова в майбутньому часі називають дію, що відбудеться після моменту мовлення (вивчатиму, виконають, будемо посміхатися, переможемо). Дієслова минулого час називають дію, яка відбулася до моменту мовлення (вивчав, виконала, посміхалося, перемогли). Зрідка вживаний в українській мові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулої дії [7, с. 139]: вивчав був, виконала була. В офіційно-діловому мовленні переважають форми третьої особи множини теперішнього часу: наполягаємо на виконанні роботи, доводимо до вашого відома, запрошення надсилаємо поштою тощо.

Для всіх дієслівних форм є характерною й категорія виду, що виражає відношення дії до її внутрішньої межі й результату [7, с. 125]. Розрізняють дієслова доконаного й недоконаного виду. Дієслова доконаного виду вказують на завершену, результативну дію, що має внутрішню межу, напр.: вивчив, розповім, виконаєте; дієслова означають незавершену дію, котра немає внутрішньої межі, напр.: вивчав, розповідатиму, виконуєге. В офіційно-діловому мовленні використовуються обидві форми дієслівного виду. При творенні форми майбутнього часу дієслів, недоконаного виду слід; надавати перевагу складеним формам, напр.: будуть здійснюватися, буде розпочинатися, а не здійснюватимуться, розпочинатиметься) [28, 158].

49. Прийменник: вибір прийменників у документах. Прийменники Службові слова, за допомогою яких виражаються відношення між предметами та відношення дії або ознаки до предмета. Ця частина мови активно використовується в офіційно-діловому мовленні, однак недоречне застосування прийменникових конструкцій при укладанні документа може призвести до викривлення його змісту.

Помилки, пов'язані з неправильним уживанням прийменників.

1. Ненормативне вживання прийменникових відмінкових форм, напр.: згідно наказу замість згідно з наказом, відповідно постанови замість відповідно до постанови, незважаючи обставини замість незважаючи на обставини тощо.

2. Вибір помилкової відмінкової форми, яка не вживається з даним прийменником, напр.: всупереч негараздів (родовий відм.) замість всупереч негараздам (давальний відм.), завдяки перемоги родовий відм.) замість завдяки перемозі (давальний відм.).

3. Нехтування нормативними безприйменниковими конструкціями, напр.: у той же момент замість тої ж миті, пальто в клітинку замість картате папьто, по можливості швидше замість якомога швидше.

4. Використання прийменника завдяки в текстах, що торкаються негативних подій, напр.: завдяки урагану, завдяки хворобі, завдяки неврожаю тощо. У таких випадках ліпше послуговуватися синонімічними прийменниками через, у зв'язку з: у зв'язку з ураганом, через хворобу, через неврожай.

5. Повторювані прийменники можуть пропускатися при однорідних додатках, якщо останні мають однакову форму, близькі за змістом і не поширені означеннями. Напр.: У зимову сесію студенти складають іспити з математики, філософії, психології.

6. Повторення прийменника обов'язкове, якщо однорідні члени речення пов'язуються повторюваними або парними сполучниками, якщо прийменники при однорідних додатках неоднакові, якщо однорідні члени з'єднуються протиставними сполучниками, а також якщо однорідні члени поширені залежними словами [28, с. 170 - 171]. Напр.: У зимову сесію студенти складають іспити з вищої математики, з історії філософії, із загальної психології.

7. Неправильний переклад прийменникових конструкцій з російської мови на українську. Так помилковими є прийменникові конструкції типу екзамен по математиці, ліки від грипу, з різницею від тебе замість нормативних екзамен із математики, ліки проти грипу, на відміну від тебе.

Узагальнений

Оволодіння провідними морфологічними категоріями неабияк сприяє ефективному та дієву професійному спілкуванню. Відповідні знання й навички, набуті студентами під час вивчення граматичних категорій різних частин мови в ділових паперах, можуть стати основою для подальшого підвищення їх культури писемного та усного ділового мовлення.

50. СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ

Ділові папери мають специфічний синтаксис. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових паперів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: Рекламне агенство республіканської телекомпанії "Тоніс-ценр" пропонує свої послуги. Поширеними є пасивні структури типу: наказ виконується.

Синтаксис ділової документації відзначається ще й уживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад, відкликати працівників тощо.

Важливою ознакою ділових паперів є й часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості: читаючи документи.

Окрім того, у діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Специфіку синтаксису визначає й стислість викладу інформації. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне - два підрядних чи дієприкметниковий, дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони дають загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, узагальненість змісту й надають документам певної офіційності. Наприклад, подати клопотання до 20 серпня 1999 року щодо надання матеріальної допомоги.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються в конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуації, зокрема: взяти за основу, взяти до уваги тощо.

Особливо часто в діловому мовленні зустрічаються помилкові конструкції, зумовлені впливом російської мови у східних і південних регіонах України та польської мови на заході України.

51. Термін узгодження вживається у двох значеннях:

1. Спосіб зв'язку у словосполученні (синтаксичній одиниці, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку - узгодження, керування або прилягання). Узгодження в словосполученні називає такий синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово узгоджується з головним у роді, числі й відмінку. Напр.: у словосполученні талановита дівчина - залежне слово талановита узгоджується з головним словом дівчина в однині, у жіночому роді й у називному відмінку.

2. Граматичне узгодження присудка з підметом у формах числа або роду Такий тип зв'язку ще називають координацією - розподіл упорядкування) між присудком і підметом. Так у реченні Доцент Борисюк Ю.Т. поінформував колектив факультету про наукову роботу викладачів кафедри фізики присудок поінформував узгоджується з підметом доцент у формі чоловічого роду й в однині.

Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого. вимагає головне слово. Так дієслово адресувати керує формами давального (адресувати вчителеві) та знахідного відмінків у поєднанні з прийменником на (адресувати на вчителя).

Розрізняють такі складні випадки керування:

1. Близькозначні слова можуть керувати різними відмінковими формами. Так прикметники притаманний та властивий керують формами давального відмінку (притаманний митцеві, властивий учням), тоді як синонімічне слово характерний вимагає після себе форми родового відмінка - прийменник для (характерний для письменника). Дієслово присвячувати (присвятити) керує давальним відмінком (присвячувати ювілеєві університету), а близьке за значенням слово приурочувати (приурочити) - родовим відмінком + прийменник до (приурочувати до ювілею університету).

2. Помилки, що трапляються через не розрізнення паронімів. Напр., дієслово привести керує знахідним відмінком (привести батьків), а його паронім призвести родовим - прийменник до (призвести до трагедії).

3. Незнання граматичних норм російської та української мов. Порівняймо російські словосполучення благодарю (кого?) Вас, екзамен (по чему?) по истории та їх українські відповідники дякую (кому?) Вам, іспит (з чого?) з історії.

51. Термін узгодження вживається у двох значеннях:

1. Спосіб зв'язку у словосполученні (синтаксичній одиниці, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку - узгодження, керування або прилягання). Узгодження в словосполученні називає такий синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово узгоджується з головним у роді, числі й відмінку. Напр.: у словосполученні талановита дівчина - залежне слово талановита узгоджується з головним словом дівчина в однині, у жіночому роді й у називному відмінку.

2. Граматичне узгодження присудка з підметом у формах числа або роду Такий тип зв'язку ще називають координацією - розподіл упорядкування) між присудком і підметом. Так у реченні Доцент Борисюк Ю.Т. поінформував колектив факультету про наукову роботу викладачів кафедри фізики присудок поінформував узгоджується з підметом доцент у формі чоловічого роду й в однині.

Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого. вимагає головне слово. Так дієслово адресувати керує формами давального (адресувати вчителеві) та знахідного відмінків у поєднанні з прийменником на (адресувати на вчителя).

Розрізняють такі складні випадки керування:

1. Близькозначні слова можуть керувати різними відмінковими формами. Так прикметники притаманний та властивий керують формами давального відмінку (притаманний митцеві, властивий учням), тоді як синонімічне слово характерний вимагає після себе форми родового відмінка - прийменник для (характерний для письменника). Дієслово присвячувати (присвятити) керує давальним відмінком (присвячувати ювілеєві університету), а близьке за значенням слово приурочувати (приурочити) - родовим відмінком + прийменник до (приурочувати до ювілею університету).

2. Помилки, що трапляються через не розрізнення паронімів. Напр., дієслово привести керує знахідним відмінком (привести батьків), а його паронім призвести родовим - прийменник до (призвести до трагедії).

3. Незнання граматичних норм російської та української мов. Порівняймо російські словосполучення благодарю (кого?) Вас, екзамен (по чему?) по истории та їх українські відповідники дякую (кому?) Вам, іспит (з чого?) з історії.

52.З великої літери починається текст і пишеться слово речення після крапки, знака оклику і знака питання, коли ними закінчується попереднє. А також після двокрапки, якщо далі іде пряма мова.

З вел літ пишуться індивідуальні назви кораблів, літаків, підприємств, товариств, фірм.

З вел літ пишуться назви держав і адміністративно – територіальних одиниць: Автономна Республіка Крим ,Україна, області - Хмельницька, Полтавська.

З вел літ пишуться назви найвищих державних установ: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

З вел літ пишуться назви найвищих посад та почесних звань: Президент України.

З вел літ пишеться перше слово в назвах центральних установ, установ місцевого значення, промислових і торгових підприємств: Національний банк України, Вища рада юстиції.

З вел літ пишуться назви історичних епох, подій, визначених свят: Дев'яте травня, Велика Вітчизняна війна.

Велика літера пишеться у словах географічних назв: Кривий Ріг.

У ділових паперах з великої літери пишеться назва документа: Біографія, Характеристика, Акт, Заява і т. д.

53. Написання прізвищ, імен по батькові.

1. Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами українського правопису:

- українські та інші слов'янські прізвища іменникового типу відмінюються, як іменники відповідних відмін, напр.: Кривоніс - Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) тощо;

- прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються, як відповідні прикметники, напр.: Сингаївський - Сингаївського, Сингаївському, Сингаївського, Сингаївським тощо;

- чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів' (-їв), -ин, -ін (-їй) відмінюються за такими зразками: Петров, Петрова, Петрову, Петрова, Петровим, на Петрові (у), Петров і Петрове; Ковалів, Ковалева (ліва), Ковалеву (ліву), Ковалева (ліва), Ковалевим (лівим), на Ковалеві, -у, (ліві, -у), Ковалеве, (ліве) й Ковалів;

- жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний і на -о не відмінюються: Ліною Костенко, Ганні Чубач.

2. Українські чоловічі й жіночі імена відмінюються відповідно до загальних норм українського правопису:

- чоловічі й жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються, як іменники І відміни: Микита, Микити, Микиті, Микиту, Микитою, Микиті, Микито; Ілля, Іллі, Іллі, Іллю, Іллею, Іллі, Ілле;

- чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники II відміни: Олег, Олега, Олегові (у), Олегом, Олегові, Олегу; Ігор, Ігоря, Ігореві (ю), Ігоря, Ігорем, Ігореві, Ігоре;

- українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються, як іменники III відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов'ю, Любові, Любове.

3. Українські імена по батькові творяться таким чином:

- більшість чоловічих імен по батькові твориться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло - Михайлович, Петро - Петрович;

- кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лукич (Лукович), Савич (Савович), Кузьмич (Кузьмович), Хомич (Хомович), Якович, Ілліч;

- жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайлівна, Петрівна, Микитівна;

4. Українські імена по батькові відмінюються, як відповідні іменники: Павло Антонович, Павла Антоновича, Павлові (у) Антоновичу, Павла Антоновича, Павлом Антоновичем, Павлові Антоновичу, Павле Антоновичу; Марія Іванівна, Марії Іванівни, Марії Іванівні, Марію Іванівну, Марією Іванівною, Марії Іванівні, Маріє Іванівно.

Узагальнення

Орфографія і пунктуація є необхідними факторами, що допомагають якнайкраще та якнайточніше передати зміст будь-якого документа.

Вивчений матеріал спрямований на оволодіння тими орфографічними нормами й правилами, до яких найчастіше звертаються в писемному діловому мовленні. Опанування теорегичних відомостей й практичне їх засвоєння сприятимуть виробленню міцних орфографічних навичок,

54. Правопис географічних назв.

1. Індивідуальні астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників) пишуться з великої літери, загальні поняття – із малої: зірка Вега, планета Земля.

2. Індивідуальні (видові) географічні назви пишуться з великої букви, загальні (родові) поняття - із малої: Чорне море, материк Антарктида.

3. Якщо означуване слово, що входить до складу географічної назви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з великої літери: місто Біла Церква, заповідник Біловезька Пуща.

4. Назви сторін світу звичайно пишуться з малої букви -- захід, схід, південь.

5. Якщо ці слова виступають як назви країв чи народів, то тоді вони пишуться з великої літери: Середня Азія, Західна Україна, Близький Схід, країни Заходу.

6. Індивідуальні назви вулиць, бульварів, провулків, проспектів, тощо; шляхів (залізничних, морських тощо); каналів, а їх родові поняття - із малої: проспект Миру, вулиця Героїв Пожежних, Соборний майдан.

7. Якщо в назвах вулиць, проспектів, населених пунктів тощо слова брід, вал, ворота, міст, шлях, яр і т. ін. уже не сприймаються як родові позначення, то вони пишуться з великої літери: Красні Ворота; міста Гола Пристань, Кривий Ріг, село Сухий Яр.

8. Назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць пишуться з великої букви: Арабська Республіка Єгипет, Угорська Республіка

8. Областей, районів, сільрад із великої літери пишеться тільки перше слово: Житомирська область, Брусилівський район

9. Неофіційні назви держав, одиниць територіального поділу та образні назви географічний об'єктів пишуться з великої букви: Житомирщина, Прикарпаття, Приазов'я, Полісся, Золотоверхий (Київ).

55. Технічні правила переносу;Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу слів. Орфографічні правіша переносу базуються на складоподілі, оскільки частини слів з одного рядка в другий можна переносити за складами, напр.: пра // ців // ник.

До технічних правил переносу ставляться такі вимоги:

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або умовні скорочення, що до них відносяться: ГЛ.: Франко (а не І.Я. // Франко), акад. Русанівський (а не акад. // Русанівський). Якщо прізвища, імена, по батькові, звання тощо подаються повністю, то прізвища, а також по батькові можна переносити: Іван // Якович // Франко тощо.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1991. р. (а не 1991 II р.), 5 т (а не 5 // т). Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1991 // рік.

3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 10-й (а не 10- // й), 3-го (а не 3- //то).

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т.ін., т-во.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки. Правила оформлення цитат. Цитата - це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться частково, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: У повісті "Наші тайни" Ю. Смолич відтворив колективний образ юних бунтарів, ровесників XX сторіччя: "Ми любили один одного. Ми були однодумці ... Ми були як один чоловік".

56. Оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питания. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів із певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. У залежності від характеру й призначення видання розрізняють такі типи бібліографій:

1. Реєстраційна бібліографія знайомить читача з назвами всіх книжок, що стосуються певного питання.

2. Рекомендаційна подає назви книжок, які автор рекомендує почитати.

3. Список використаних джерел - бібліографія, в якій указуються вихідні дані всіх книжок, використаних у певній праці.

Відповідно до ступеня розкриття змісту книжки виділяють бібліографії описові й анотовані. Описова бібліографія фіксує лише ті дані, які містяться на титульних сторінках книжки. Анотована бібліографія разом із титульними даними подає стислий виклад змісту книжки.

Відомості про використану літературу, як правило, наводяться в підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. У великих за обсягом текстах у дужках ставлять цифрові позначки, а вкінці подають список використаних джерел. У таких випадках перша цифра в дужках означає порядковий номер видання в списку, а друга - номер сторінки. Назви книжок у списках можуть розміщуватися за алфавітним, тематичним, хронологічним принципами та в порядку цитування.

Бібліографічні відомості про книжку подаються в такому порядку:

1. Прізвище та ініціали автора. Напр., Антоненко-Давидович Б.Д.

2. Якщо авторів декілька, то їхні прізвища й ініціали перераховуються через кому: Паламар Л.М., Кацавець Г.М.

3. Якщо книжка написана чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів позначається та ін. С.В. Шевчук та ін.

4. Якщо книжку редагував, упорядковував або укладав певний автор, то спочатку пишеться назва книжка, а потім після навкісної риски з великої літери пишеться скорочено За ред,, Уклад., Упоряд. тощо й прізвище з ініціалами. Напр.: За ред. В.М Русанівського, Упоряд. В.Л. Кулініченко.

5. Назва книжки пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка. Напр.: Антисуржик.

6. Якщо є підзаголовок, то він записується в такий спосіб: після назви ставиться двокрапка, а підзаголовок пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка й тире. Напр.: Ділове мовлення: Методичні рекомендації и зразки ділових паперів.

7. Початкові відомості:

- місто видання - із великої літери скорочено: Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.). Усі інші назви міст пишуться повністю - Житомир, Тернопіль. Після назви міста ставиться двокрапка; якщо назва видавництва не вказується, то після назви міста ставиться кома. Напр.: Житомир, ...

- назва видавництва пишеться з великої букви без лапок, напр.: Либідь, Дніпро: Після назви видавництва ставиться кома.

- рік видання пишеться арабськими цифрами, вкінці ставиться крапка й

тире. Напр.: 1999. -

8. Відомості про загальну кількість сторінок указуються вкінці після тире: пишеться відповідна цифра і скорочене слово сторінка (с.) - 243 с. Якщо вказують конкретні номери сторінок; то спочатку пишеться скорочене слово сторінка (С), а потім арабськими цифрами номери сторінок, вкінці ставиться, крапка: С. 8 — 12.

Узагальнення

Писемне ділове мовлення як специфічний різновид літературного мовлення спирається на принципи української орфографії та пунктуації. Незнання провідних правописних норм унеможливлює процес укладання документів. Все це показує значимість даного матеріалу в процесі підготовки майбутніх спеціалістів. Вивчення правописних норм спрямоване на формування орфографічної та пунктуаційної пильності, розвитку власного мовленнєвого чуття кожного мовця.

57. В основу культури спілкування вчителя покладено етикет, що наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та спілкування всіх народів.

Моральною основою етикету є розроблені суспільством правила співжиття людей, які забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Безпосередньо з мораллю пов'язані і такі норми етикету, як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводитися пристойно будь-де).

Вищим виявом культури поведінки вчителя є інтелігентність. Інтелігентна людина має внутрішню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади та ін.). Вона ніколи не втрачає рівноваги, далека від пихатості, зарозумілості, роздратованості,вередливості; не принижує інших, особливо підлеглих, завжди ввічлива, тактовна, коректна. Тож інтелігентність є моральною категорією, рівень якої визначається не освітою, а загальною культурою.

58. Документи в роботі вчителя

Професійна діяльність педагога пов'язана з численною загальношкільною та особистою документацією. Основними різновидами загальношкільних ділових паперів є різноманітні плани:

1. Річний план роботи школи, в якому конкретно визначаються головні завдання педагогічного колективу на наступний навчальний рік, шляхи та строки їх здійснення. У вступній частині до плану дається стисла характеристика цих провідних завдань.

Розділи річного плану роботи школи:

а) заходи щодо охоплення всіх дітей навчанням (прийом у школу, комплектування класів, запобігання пропусків занять тощо);

б) робота по вдосконаленню навчання й виховання учнів та підготовки їх до праці;

в) охорона здоров'я й життєдіяльності дітей, заходи з техніки безпеки, охорони праці, санітарно-профілактичні й оздоровчі заходи;

г) зміцнення навчально-методичної бази школи та організаційно-господарська робота;

ґ) робота з батьками;

д) внутрішньо-шкільний контроль (керівництво роботою вчителів, інших працівників із боку директора та його заступників).

2. Планування роботи вчителів та інших працівників школи:

а) календарно-тематичні плани складаються на півріччя, в них указуються строки вивчення тем навчальної програми, проведення контрольних, практичних і самостійних робіт, систематичне повторення вивченого раніше;

б) поурочні плани;

в) плани роботи класних керівників;

г) плани роботи методичних об'єднань; ґ) плани роботи шкільних гуртків;

д) плани роботи батьківських комітетів.

3. Облік роботи в школі.

а) класний журнал, в якому ведеться поточний облік успішності учнів та відвідування ними школи. У класних журналах здійснюється облік роботи вчителів за допомогою їх записів.

б) табель успішності, за допомогою якого сім'я учня інформується про його успішність і поведінку за семестр.

59. Офіційно-ділова сфера діяльності суспільства знаходить найповніше відображення у документах. Документ — це діловий папір, що закріплює інформацію про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людей. Документи поділяються на види за різними ознаками. За стадіями виготовлення розрізняють: • оригінали; • копії.

Оригінал офіційного документа — перший або єдиний його примірник. Копія точно відтворює текст оригіналу, а також усі реквізити. Виготовляється вона рукописним, машинописним або іншим способом. Копія обов'язково має у верхньому правому куті позначку "Копія", завіряється підписом посадової особи. В юридичному аспекті оригінали і копії є рівнозначними.

60.Організаційно-розпорядні док. оформ. на папері формату А4 (279-210) та А5 (148-210) Для зручності обробки док. з усіх боків залишити вільні місця – поля (з лівого боку 35мм. – воно використ. для резолюції та ін. позначок, а також дає можливість вільно читати текст з піднятою до справи докум. Праворуч залишаємо поле 8мм.- це зберігає текст від пошкоджень). Верхнє поле повинно мати 20мм (тут розміщуються позначки діловода). Нижнє поле не може бути меншим за 19мм.(для формату А4) та 16мм.(для А5). Якщо текст док. займає більше ніж 1 аркуш паперу, то на наступну стор. неможна переносити лише підписи. Крім підписів там має бути не менше 2-ох рядків тексту. Також небажано: *Відривати 1 рядок тексту чи слово від попереднього абзацу. *Починати 1 рядок нового абзацу на стор., що закінчилась. *Переносити слово на межі сторінки *Лише 1 стор. док. друк. на бланку; 2 і наступні друк. на чистих арк. паперу. *У док., які оформ. на 2-ох і більше аркушах паперу, 2-ий і наступний за ним аркуш нумеруються. Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від ін., а також використ. заголовків, нумерації тощо. Найпростішою рубрикацією є поділ на абзаци. Членування тексту на абзаци часто поєднується з нумерацією(числовою і буквеною). Традиційна система нумер. базується на використ. знаків різних типів – римських і арабських цифр, малих і великих літер поєднуваних з абзацними відступами. Нова система ґрунтується на використ. арабських цифр: 1)кожна складова тексту, яка відповідає поняттям: частина, розділ, пункт одержує свій номер; ном. познач. лише араб. цифрою; після кожної цифри став. крапка; 2)номер кожної складової частини включ. всі номери відповідних склад. частин вищих ступенів поділу.


 





Реферат на тему: Ділова українська мова. Писемне ділове мовлення (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.