Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Державне регулювання

Земельні відносини та забезпечення сталого землекористування в населених пунктах України (реферат)

Зміст

1. Проблеми сталого розвитку урбоекосистеми великого міста

2. Земельні відносини України в контексті європейського просторового розвитку

3. Забезпечення сталого землекористування в населених пунктах України

Використана література

1. Проблеми сталого розвитку урбоекосистеми великого міста

Особливістю будь-якої екосистеми, зокрема й такої велетенської, як велике місто, є відкритість, оскільки вона має одержувати і віддавати енергію. Урбоекосистема однаковою мірою відкрита як для імміграції, так і для еміграції, а тому для її функціонування і самопідтримки необхідні середовище "на вході" і середовище "на виході". Отже:

Екосистема = ІЕ + S + ОЕ,

де: ІЕ - середовище "на вході"; S - власне система; ОЕ - середовище "на виході".

Масштаби змін середовища "на вході" і "на виході" природних екосистем надзвичайно сильно коливаються і залежать від декількох змінних, зокрема: розмірів системи (чим вона більша, тим менше залежить від зовнішніх чинників); інтенсивності обміну (чим він інтенсивніший, тим більшими є приплив і відтік); збалансованості автотрофних і гетеротрофних процесів (чим сильніше порушена ця рівновага, тим більшим має бути приплив із зовні для її забезпечення); стадії і ступеня розвитку системи (молоді системи відрізняються від зрілих).

Дійсно, чим більша за розмірами природна екосистема, тим менше вона залежить від зовнішніх чинників, наприклад, ліс і невеликий гай, або лісова екосистема і окремий в її складі елементарний біогеоценоз. Проте, розглядаючи урбоекосистему великого міста, можна стверджувати зворотне: чим більші її розміри, тим більше вона залежить від стану середовище "на вході" і середовище "на виході". І це зрозуміло: міська екосистема одночасно переробляє величезну кількість речовини (Одум, 1986; В.П. Кучерявий, 2002; Голубець, 1989; Sukopp, 1990).

Якщо вважати міські сади і сквери окремими екосистемами, можна стверджувати, що їхнє функціонування залежить від стану середовища "на вході", зокрема, рівня теплового та пилогазового забруднення кварталу чи міського району. Як відомо, невеликі сквери великого міста практично не впливають на його мезоклімат, тобто на середовище "на виході". Водночас великі паркові чи водні екосистеми здатні охолоджувати і зволожувати повітря прилеглих забудованих і замощених територій, а також зумовлювати явище "бризу" - легкого свіжого вітерцю (Издебский, 1949; Кучерявый, 1981; Ландсберг, 1983).

Господарська діяльність людини в урбоекосистемі виходить далеко за межі території безпосередньо міської забудови і впливає на всі природні компоненти не лише всередині міста, але і за його межами. Фізико-геологічні зміни ґрунтів, підземних вод та інших компонентів літогенної основи урбо- екосистеми відчуваються залежно від конкретних умов у радіусі 25-30 км, а біогеохімічні зміни - на ще більших віддалях. Доведено, що великі міста, а тим більше міські агломерації, впливають на довкілля на віддалі в 50 разів більшій, ніж власний радіус. Особливо цей урбогенний тиск відчувають ґрунти, водойми, повітряний басейн і рослинний покрив. Проте урбанізоване середовище і природа - це не різні поняття, оскільки в них є одна "дуже важлива спільна властивість, яка випливає із соціальної суті людини - велике місто і природа необхідні людині однаковою мірою" (Владимиров, 1999).

Гомеостаз міської екосистеми можна забезпечити лише шляхом гармонізації обміну речовини і енергії між блоками живої і неживої природи, тобто досягненням екологічної рівноваги (Кучерявий, 1984; 2002)

Під екологічною рівновагою в урбоекології треба розуміти (Владимиров, 1999) такий стан природного середовища урбанізованого району міської агломерації або окремого міста, за якого забезпечується саморегуляція, належна охорона і відтворення його основних компонентів - атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового та рослинного покриву, тваринного світу. Неодмінними умовами такого стану мають бути:

1. Відновлення основних компонентів природного середовища, яке забезпечує їх баланс у міжрайонних потоках речовини й енергії.

2. Відповідність ступеня геохімічної активності ландшафтів (зокрема, наявність умов для досить високих темпів міграції продуктів техногенезу) масштабам виробничих і комунально-побутових забруднень.

3. Відповідність ступеню біохімічної активності екосистеми району рівню антропогенних забруднень (зокрема наявність умов для біологічного перероблення органічних і нейтралізації шкідливого впливу неорганічних забруднень).

4. Відповідність рівня фізичної стійкості ландшафтів силі впливу інженерних, транспортних, рекреаційних та інших антропогенних навантажень.

5. Баланс біомаси непорушених або слабо порушених антропогенною діяльністю ділянок екосистеми району розселення, достатня складність і якомога більше різноманіття природного середовища.

Наявність у межах району формування розселення першої й останньої умов екологічної рівноваги здебільшого можна розглядати як досить надійну гарантію здійснення всіх інших її вимог, а отже, - забезпечення сталого розвитку міста.

Особливості метаболічних процесів в урбоекосистемі та її взаємодія із сусідніми екологічними системами дали змогу виокремити її основні риси (Владимиров, 1999): поліморфізм (залежність від суміжних екосистем), акумулятивну здатність і неурівноваженість основних структур. Поліморфізм урбоекосистеми полягає в тому, що вона є багатокомпонентна: у ній немовби перемішані природні (геосфера, атмосфера, гідросфера) та антропогенні (будівлі, елементи інфраструктури) компоненти.

Місто - акумулювальна екосистема, оскільки вона характеризується позитивним балансом обміну речовин, що призводить до їх нагромадження. Це й перегрів внаслідок акумуляції сонячного тепла мертвою підстильною поверхнею, і формування потужного культурного шару ґрунту, і новий рельєф з териконами і звалищами.

Неврівноваженість урбоекосистеми полягає в тому, що вона розвивається не відповідно до законів природи, а виходячи із суб'єктивних уявлень людини, передусім її споживацької психології. Слід нагадати, що невеликі міста минулого перебували в стані екологічної рівноваги: їхнє природне середовище сприяло знешкодженню відходів, самоочищенню вод, ґрунту і повітря. Водночас у великих містах природне середовище підпорядковане антропогенному.

Як відомо, в екологічних системах перенесення енергії корму від її джерела - автотрофів (рослин) - через ряд організмів, яке відбувається шляхом поїдання одних організмів іншими, називають кормовим ланцюгом. Є два типи кормових ланцюгів: пасовищний (розпочинається з рослин) і дет- ритний (йде від мертвої органічної речовини до мікроорганізмів, а потім до детритофагів і хижаків). У міських екосистемах трофічні ланцюги порушенні або зовсім розірвані. У них передусім змінився сам автотрофний блок. Цьому сприяло збіднення видового різноманіття рослин, характерних для місцевих умов. Якщо воно і зростає, то лише за рахунок рослин-інтродуцентів і синантропних видів, багато з яких не мають своїх споживачів - гетеротрофів. Крім цього, часто листоїди "відмовляються" вживати листяну продукцію, оскільки вона буває просто непридатною для вживання внаслідок насичення різними токсикантами, причому під впливом ксерофільних умов змінюється морфологія і анатомія листя, яке стає важче споживати. (Клауснітцер, 1990).

Хоч урбанізовані екосистеми "паразитують" на середовищі життєзабезпечення (природному й окультуреному), одержуючи біологічну продукцію для своїх потреб, вони водночас створюють і експортують інші, переважно небіологічні ресурси. Значна їх частина небезпечна для біологічного середовища і безпосередньо для людини. Тому Ю. Одум називає урбанізовані екосистеми "гарячими точками" планети, а вони, до речі, займають 6 % площі суші (для порівняння: агроекосистеми займають 24 %).

Аналіз потоків речовини та енергії в урбоекосистемах покладено в основу методології екосистемологічних досліджень, насамперед аналізу різноманітних трофічних ланцюгів і мереж та енергетичних потоків. Міська еко- система, як свідчать урбоекологічні дослідження, функціонує головним чином внаслідок її солярно-енергетичного забезпечення і постійно залежить від нього. Усі життєві і багато геофізичних процесів відбуваються завдяки солярній енергетиці (радіальні і латеральні газо-димові і теплові потоки в атмосфері міста). Складність встановлення речовинно-енергетичного балансу в урбо- екосистемі пов'язана із віддаленням природно-сировинних джерел, які забезпечують міста висококонцентрованою енергією палива і сировиною.

Існують прямі взаємозв'язки між вживанням містом різних речовин і зміною життєвих умов рослин і тварин, особливо щодо довготермінових змін умов існування (Клауснитцер, 1990; Кучерявий, 1991; Sukopp 1990)

Матеріальні баланси, які застосовують у промисловості, є доброю основою для аналізу в сфері міської екології, спрямованого на планування довкілля. Міста стосовно інших територіальних одиниць характеризуються високим рівнем заселення та густою транспортною мережею. Щоправда, у густо- населених районах міста можна вирізнити субурбанізовані зони з низьким відсотком забудови та незначною транспортною мережею. Такі субурбанізовані зони можуть значною мірою впливати на міський центр, знижуючи концентрацію емісії. Водночас, чим більшим є місто, тим частіше воно користується відкритими довколишніми територіями і тим більшою є небезпека завдати шкоди цим осередкам природи.

Подібно до природної екосистеми, потік речовини й енергії в урбо- екосистемі рухається зліва направо, втрачаючи на кожному етапі технологічних перетворень певну кількість енергії, яка йде на задоволення виробничих та інших процесів, а також виділяється в природне середовище у вигляді тепла, пару, газових субстанцій, пилу, твердих відходів.

Найкраще системний аналіз "балансу" вести, обираючи якусь одну змінну, наприклад, кількість і якість води, яка надходить в урбоекосистему, а далі спостерігати, у якому вигляді (кількісному і якісному) вона вибуває з екосистеми. Такий аналіз можна здійснювати і стосовно окремих, особливо токсичних забруднювачів, наприклад, свинцю.

Акумульована енергія на вході, яка піддається підрахунку (тонни вугілля, нафти, газу, деревини тощо, ккал електричного струму), транспортується численними потоками, перетворюючись з однієї форми в іншу. Цей відрізок перетворень енергії є найскладнішим для обчислень, оскільки розосереджується в різноманітті господарських процесів. Дещо простішим є підрахунок сумарної кількості енергії, винесеної за межі міської екосистеми у вигляді викидів в атмосферу, воду і ґрунти. Завдання полягає у з'ясуванні "ендогенних" (внутріміських) джерел виносу енергії: окремих підприємств, транспортних галузей, домашнього господарства тощо.

Щоб здійснити аналіз забруднювальних компонентів, необхідні такі дані:

1) кількість внесеного матеріалу носія;

2) концентрація речовини в матеріалі носія;

3) перехідна функція на кожному етапі процесу, тобто часова залежність виходу від зміни при вході кожного компонента.

Балансовий аналіз речовини й енергії великого міста свідчить, що в процесі господарської діяльності бажані і небажані ефекти виступають одночасно. Аналізуючи потік речовини й енергії, який просувається, як вже згадувалося, зліва направо, виявляємо небажані ефекти і вживаємо певних еколого-компенсаційних заходів, таких, як вдосконалення технологічних процесів та установок з метою зменшення емісій чи теплонагрівання.

Основним методом "екологічної бухгалтерії" й "екологічного балансу", як їх називають К.-Г. Сімон і У. Фріче (Sukopp, Wittig, 1993), є аналіз безперервного процесу, який відбувається на вході, всередині урбоекосисте- ми та на її виході. Серцевиною балансу є протиставлення кількості доставленої і кількості спожитої речовини і енергії. Беручи до уваги перший закон термодинаміки, пересвідчуємося у його закономірній дії в умовах урбоеко- системи великого міста. Адже ні маса, ні енергія не з'являються в урбоеко- системі "нізвідки" і не зникають "невідомо куди". Ці обсяги можна підрахувати і вивести "екобаланс" шляхом "екологічної бухгалтерії".

На думку К.-Г. Сімона і У. Фріче, для досягнення однотипних результатів баланси мусять стосуватися територіальних або функціональних одиниць. Це, наприклад, може бути лише місто в його межах або з приміською зоною, чи окремий район міста, який нас особливо турбує своїми екологічними проблемами. Кожний рівень балансової оцінки матиме притаманні йому показники, які піддаватимуться аналізу.

Поряд з цими типами балансу є ще баланси, пов'язані з "процесами" і "продуктами" або "групами продуктів":

1. Баланси, пов 'язані з процесами - полягають у розрахунку кількості речовини й енергії, яка споживається і перетворюється в процесі виробництва.

2. Баланси, пов'язані з речовиною або групою речовин - беруть до уваги один вид речовини (наприклад, свинцю) або цілу групу речовин (наприклад, важкі метали) у конкретних межах балансової території.

3. Баланси, пов'язані з якимось одним або групою продуктів - складають стосовно обігу такого продукту як, наприклад, скляні пляшки. Виділення для аналізу за балансовим принципом конкретної речовини

дає змогу з'ясувати всі процеси перетворення речовини й енергії, пов'язані з виготовленням, переробкою і споживанням продукту аж до перероблення речовинних залишок. Такий підхід має лежати в основі заходів, пов'язаних із вирішенням проблем сталого розвитку великих міст та індустріальних центрів. Отже, для того, щоб забезпечити економічну увагу, міський соціум має управляти цими процесами на державному і місцевому (міському) рівнях. В основі цього управління має лежати науковий (неоосферний) підхід, а в практичній площині - екологічний моніторинг міста (разом із приміською зоною).

Відомо, що дезурбанізаційну решітку міста утворюють "незапечатані" міські території, представлені біогеоценотичним шаром, компоненти якого - рослинність та водні об'єкти - здійснюють фітомеліоративну функцію, тобто корисну, перетворювальну дію: інженерно-захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну, естетичну та архітектурно-планувальну. Формування цієї дезурба- нізаційної решітки (згідно з державними будівельними нормами і правилами, площа її має бути не менше 50 % від загальної площі забудови) лежати в основі екологічної політики та екоуправління великого міста.

Цікавим, з погляду на вирішення проблем сталого розвитку міст, став англо-український проект "Муніципальна мережа для екологічно стійкого розвитку", виконаний з участю науковців і практиків Києва, Харкова, Донецька, Миколаєва та Маріуполя у 2001-2002 рр. Наприклад, пріоритетними напрямками екологічної політики міста Києва визначено такі: вирішення питань утилізації побутових і промислових відходів; поліпшення екологічного стану повітря, вод, ґрунтів; гарантування радіаційного захисту населення; формування збалансованої системи природокористування усіма галузями народного господарства; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття; благоустрій та озеленення міста; екологічна освіта та виховання; вдосконалення системи екологічного управління містом тощо.

У Миколаєві, наприклад, показниками чи "індикаторами" сталого розвитку визначено такі.

1. Задоволеність населення - частка міських жителів, задоволених станом довкілля міста.

2. Фінансування екологічних заходів - частка бюджетних й інших коштів, спрямованих на вирішення екологічних проблем.

3. Пасажирські перевезення - кількість пасажирів, перевезених електричним транспортом і частка їх у загальноміських перевезеннях.

4. Доступність зелених зон - частка площі зелених насаджень у загально міській території і частка жителів міст, які проживають на віддалі не менше 300 м від громадських зелених насаджень.

5. Якість повітря - результати аналізів забруднення повітря і кількість днів у році, коли середні рівні забруднення такими забруднювальними речовинами, як оксид вуглецю, двоокис азоту, пил і т. д, - не перевищують гранично допустимі норми.

6. Шумове забруднення - частка населення, яке піддається підвищеним рівням шуму вдень, ввечері і вночі.

7. Якість поверхневих вод - за результатами аналізу.

8. Якість питної води - частка проб, що відповідає стандартам.

9. Споживання природних ресурсів - середнє споживання питної води, гарячої води, електроенергії, газу, теплової енергії і т.д. на одного мешканця на добу і на рік.

10. Стійкість землекористування - частка нового будівництва у зелених зонах, частка забруднених і закинутих земель.

11. Стійкість управління навколишнім середовищем - частка (кількість) організацій, які прийняли і використовують екологічні процедури управління.

12. Здоров'я городян - показники захворюваності, зумовлені станом довкілля: холерою, вірусним гепатитом, кишковими розладами тощо.

13. Продукція, яка сприяє стійкості - частка екологічно чистої продукції у загальному споживанні.

14. Тварини в місті - кількість собак.

Основою екологічної політики Миколаєва став сталий розвиток, який означає розвиток без шкоди основним екологічним, соціальним, економічним процесам, а головне - сьогоднішнє використання природних ресурсів не має бути на шкоду майбутнім поколінням мешканців міста.

Зрозуміло, з часом з'являться нові моделі сталого розвитку міст, як результат інтегральних зусиль науки і практики. Проте вже й цей невеликий досвід вартує енергійного поширення, заради оздоровлення урбанізованого середовища.

 

2. Земельні відносини України в контексті європейського просторового розвитку

Під терміном «просторовий розвиток» («spatial development») розуміють процес, результатом якого є географічне вираження економічних, соціальних, культурних та екологічних впливів політики. Водночас, це наукова дисципліна, адміністративна техніка та політика, яка осягає міждисциплінарний, всеохоплюючий підхід у напрямку досягнення збалансованого розвитку зі організації простору.

Англійський термін «Regional planning» німецькою перекладають як «Regionalplanung» чи «Raumordnung» (тобто регіональне планування чи просторовий порядок у залежності від значення). Водночас термін «Raumordnung» часто перекладають англійською як «spatialplanning» (просторове планування). Європейський просторовий розвиток (European Spatial Development) розуміють як аспект просторового розвитку, що переступає межі національних вимірів. У великій кількості наукових публікацій, що стосуються проблем територіальної організації Європи політиками, науковцями, землевпорядниками-планувальниками розглядаються питання співробітництва в просторовому розвитку. Основними аргументами на його користь вважають наступні:

- європейська інтеграція;

- економічна глобалізація;

- просторові зв'язки;

- вирішення екологічних проблем;

- фінансування державного сектора;

- ефективність системи планування;

- транс'європейські мережі.

Європейський Союз не несе формальної відповідальності за планування просторового розвитку. Міський та регіональний розвиток знаходиться у межах компетенції місцевих та регіональних адміністрацій (за винятком централізованих держав, де відповідальність за регіональний розвиток покладена на національні уряди). Такі країни, як Австрія, Німеччина, Нідерланди, Франція мають сильні традиції у сфері просторового розвитку і добре усталені відповідні адміністративні структури. В Україні ж проводиться трансформація землевпорядних органів.

Необхідною передумовою винесення проблеми на вищий (європейський) рівень є наявність доказу, що в майбутньому вирішення не буде знайдено на національному чи нижчому адміністративному рівні. У такому випадку вишукуються можливості для прикордонного, транснаціонального чи пан європейського (там де воно придатне) співробітництва.

Політичні рішення, що мають найбільший територіальний вплив, згідно цих критеріїв це Політика Структурних Фондів, спільна сільськогосподарська політика, транспортна політика; транс'європейські мережі, екологічне законодавство ЄС.

Рішення щодо землекористування, наприклад, стосовно інфраструктури, мають вплив, який перекриває національні кордони і тому транснаціональне співробітництво стає вкрай необхідним. Відчувається потреба більшого контролю над політичними рішеннями, що приймаються за межами національних кордонів.

Виходячи з передбачень довготривалих напрямів майбутнього економічного, соціального і територіального розвитку, ЄС знаходитиметься в найближчі роки під впливом наступних факторів:

1) наслідків поетапної економічної інтеграції Європи, більш інтенсивного політичного співробітництва;

2) зростаючої ролі місцевих і регіональних органів влади, як і їх традиційної ролі в просторовому розвитку;

3) розширення ЄС.

Ці зміни з однієї сторони створюють ризик дисбалансу в Європі, але частково створюють нові можливості для прогресу. Територія ЄС достатньо велика і різноманітна, тому пропонується інтегрована, міжсекторальна стратегія її розвитку, що базується на розширенні зв'язків країн-учасниць.

Подібно до інших країн, орієнтованих на Європейський вибір, Україна відповідно до прийнятого у грудні 2002 року Закону "Про адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу", зобов'язана розробляти і приймати такі закони, у яких були б закріплені стандарти регулювання земельних відносин, що застосовуються у державах Європейського Союзу.

В Законі України «Про ринок земель» зазначено визначення правових, організаційних та економічних засад створення, розвитку та функціонування організаційнооформленого ринку земель; принципи державної політики на ринку земель; повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері ринкового обороту земель; перелік суб'єктів ринку земель та інфраструктури ринку земель; перелік об'єктів ринку земель; особливості обороту земель сільськогосподарського призначення; особливості обороту земель права комунальної та державної власності; особливості обороту земельних ділянок права приватної власності; правові засади заснування і діяльності земельних бірж; порядок організації земельних аукціонів і земельних конкурсів; фінансові аспекти проведення аукціонів і конкурсів; порядок укладання договорів купівлі-продажу земельної ділянки. Закон передбачає пріоритет міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.

Цей закон підпадає під сферу регулювання законодавства Європейського Союзу (Ст.12, 13, 43, 46, 48, 295 Договору про заснування ЄС), але не підпадає нормам і принципам системи СОТ. Передбачено, що іноземні громадяни, особи без громадянства, спільні підприємства, створені за участю іноземних фізичних та юридичних осіб, та іноземні юридичні особи не можуть мати у власності землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення успадковані іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню відповідно до закону. Це суперечить Ч.І ст.12 Договору про заснування ЄС: в межах сфери застосування цього Договору та без упередження щодо будь-якого спеціального положення, яке міститься у Договорі, будь-яка дискримінація на підставі громадянства має бути заборонена.

Продаж земельних ділянок іноземним державам, іноземним юридичним особам та спільним підприємствам, заснованим за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, для потреб, визначених Земельним кодексом України, проводиться за погодженням з Кабінетом Міністрів України чи Верховною Радою України відповідно до повноважень та у порядку, визначеному законом.

Право ЄС безпосередньо не регулює відносини, пов'язані з оборотом земель. Законодавство України викликає питання у іншому контексті, а саме в контексті дискримінації. Право ЄС забороняє пряму або скриту дискримінацію на ґрунті громадянства.

Досвід ЄС свідчить, що просте включення землі в обіг не є достатнім. Необхідно створити окрему підсистему ринкової економіки ринок землі, який складається з багатьох компонентів. Якщо система є ефективною, якщо вона функціонує прозоро, вона здатна генерувати до 30% ВВП країни.

За світовою практикою, чим вищий відсоток зайнятих у сфері нерухомості, тим вищий відносний ВВП на душу населення країни. Згідно теорії одного з найавторитетніших теоретиків і практиків земельної реформи та боротьби з бідністю Ернандо де Сото (Чілі), капіталізм процвітає у тих країнах, де власність, в тому числі земельна, отримала юридичну форму, і створено необхідну інфраструктуру обігу власності.

В Україні створено правові та організаційні передумови для формування на рівні населених пунктів такої важливої підсистеми ринкової економіки, як ринок землі. Перш за все, землі населених пунктів включені у ринковий обіг. По-друге, ці землі можуть бути орендовані або придбані у власність практично будь-яким інвестором. Землі міст відіграють важливу роль у формуванні громадських фондів (друге за значенням після податку з доходів фізичних осіб джерело доходів), слугують майновою основою місцевого самоуправління, територіальним базисом формування життєвого середовища міста. Крім того, власником усіх міських земель, за винятком земель приватної та державної власності, є громада міста, тобто колектив громадян. Саме тому неефективне використання земельних ресурсів міста шкодить усій громаді, стримує її розвиток. З іншого боку, залучення громадян до вирішення долі земельних ресурсів міст дозволить сформувати відчуття єдності, взаємної відповідальності.

Наразі ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні" у співпраці із фахівцями ООН веде підготовку до створення в Україні національного осередку Консультативної групи з нерухомості ООН. Співпраця в рамках осередку покликана створити міжгалузеве об'єднання українських фахівців та налагодити обмін національним та міжнародним досвідом для формування прозорого та ефективного земельного ринку в Україні.

Україна повинна чітко й цілеспрямовано формувати сучасні прозорі земельні відносини. Від цього залежатиме розвиток системи іпотеки, аби земля мала свою ринкову вартість і можна було на цій основі залучати інвестиції, необхідні для розвитку агропромислового комплексу. Не можна допускати дії будь-яких мораторіїв, бо в умовах відсутності якісного законодавства та непрозорості, мораторій, на превеликий жаль, є джерелом корупції й зловживань у земельних відносинах. Регулювання національної земельної політики повинно бути одним із пріоритетів на шляху вирішення економічних проблем України.

3. Забезпечення сталого землекористування в населених пунктах України

Стратегія соціально-економічного розвитку України базується сьогодні на політиці комплексної інтеграції до Європейського Союзу та виконанні відповідних зобов'язань, які наша держава взяла на себе в тому числі і у сфері гарантування забезпечення необхідних передумов реалізації концепції сталого розвитку як окремих територій, так і держави в цілому.

Україна повністю підтримавши принципи сталого розвитку міських територій, проголошені на Конференції ООН з населених пунктів, яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі, ще у грудні 1999 року Постановою Верховної Ради затвердила національну Концепцію сталого розвитку населених пунктів. Але на сьогоднішній день Концепція так і залишилась декларацією добрих намірів, що не були підкріплені конкретним інструментарієм реалізації. Саме відсутність такого інструментарію гальмує впровадження ідеології сталого розвитку на місцевому рівні.

Вагомий внесок у розробку теоретико- методологічних основ сталого землекористування внесли провідні вітчизняні вчені: О.М. Алимов, О.Ф. Балацький, П.П. Борщевський, І.К. Бистряков, С.Ю. Булигін, А.С. Даниленко, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, Д.С. Добряк. Важливе методологічне значення мають роботи присвячені проблемам управління і розвитку міста та удосконаленню функціонально-планувальної організації містобудівних систем, серед яких слід визначити фундаментальні наукові дослідження Л.М.Авдотьіна, М.В.Баранова, М.Г. Бархіна, Ю.П. Бочарова, В.Н. Белоусова, В.В. Владимирова, О.Є. Гутнова, В.Г. Давидовича, М.М. Дьоміна, Г.А. Заблоцького, А.В. Іконнікова. Проблемам регулювання земельних відносин у населених пунктах та визначенню вартості міських земель присвячені роботи науковців Т.В. Афанасьєва, А.А. Високовського, Ю.М. Белоконя, Ю.Ф. Дехтяренко.

Метою роботи є аналіз сучасного стану та перспектив вдосконалення методологічного інструментарію забезпечення збалансованого використання земельних ресурсів населених пунктів України та розробка конкретних рекомендацій, щодо вдосконалення відповідної методологічної бази.

Одним із перших інструментів просторового забезпечення сталого розвитку населених пунктів України на регіональному та місцевому рівнях стали доволі прогресивні як для свого часу державні будівельні норми, що регламентують порядок розробки та коригування основного містобудівного документу - генерального плану. Саме цей документ, продовжуючи чітку вертикаль регламентуючої державної політики у сфері регулювання містобудівної діяльності трансформує загальні напрямки та глобальне бачення сталого розвитку, окреслені відповідною концепцією у конкретні вимоги та шляхи забезпечення збалансованого розвитку відповідних територій.

Зокрема цими будівельними нормами, які є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами містобудівної діяльності, передбачається: необхідність здійснення оцінки ефективності використання земель і можливостей альтернативного містобудівного освоєння територій; еколого-містобудівна експертиза запланованого територіального розвитку населеного пункту; врахування приватних та громадських інтересів при здійсненні забудови та ін.

Розміщення об'єктів, що можуть негативно вплинути на екологічний стан, соціально- економічну ситуацію у населеному пункті, обов'язково узгоджується з інтересами представників місцевої громади.

Реалізацію принципу сталого землекористування неможливо уявити без системи ефективних еколого-економічних інструментів збалансованого управління земельними ресурсами міста. Ця система полягає у створенні й застосуванні на практиці земельної й природоохоронної політики, що дозволяє економічними й нормативно-правовими важелями здійснювати регулювання землекористування, спрямоване на розв'язання екологічних проблем. Тільки така система зможе забезпечити збалансований розвиток території міста в інтересах усього його населення при одночасному дотриманні права власності на землю й закріпленні пріоритету охорони життя й здоров'я людини, пріоритету охорони землі й інших компонентів навколишнього середовища, тобто дозволить перейти до принципів сталого розвитку в землекористуванні.

Сама концепція еколого-економічного управління земельними ресурсами міста повинні базуватися на таких положеннях:

1. Питання охорони природи в умовах функціонування ринку нерозривно пов'язані з регулюванням землекористування й можуть вирішуватися методами містобудівної політики.

2. Питання збереження природно-ресурсного й екологічного потенціалу нерозривно пов'язані з підвищенням ефективності використання земель, що виражається в збільшенні доходів держави та місцевих громад.

3. Умови використання земель, що навіть знаходяться у приватній власності повинні бути жорстко обмежені вимогами охорони природи й збереження добробуту людей, що проживають на певній території.

4. Домагатися поставлених цілей екологічно орієнтованої земельної політики, в умовах ринку можна економічними методами, заснованими на встановленні земельних платежів, адекватних земельній ренті, ренті від використання асиміляційного потенціалу і відшкодування заподіяного екологічного збитку.

Основними елементами системи еколого-економічного управління земельними ресурсами міста сьогодні можуть вважатися:

— державна екологічна експертиза проектів господарської діяльності й оцінка впливу на навколишнє природне середовище;

— система земельних, природно-ресурсних платежів, що створюють умови для ефективного використання землі, збереження екологічного потенціалу, гарної якості навколишнього природного середовища й цінних природних об'єктів і ландшафтів;

— екологічні вимоги й обмеження при здійсненні розвитку найбільш інвестиційно привабливих територій;

— зонування й територіальне планування використання земель різних категорій;

— застосування процедур узгодження інтересів інвесторів і місцевих співтовариств відносно використання земельних ділянок.

При цьому окремої уваги та детального дослідження заслуговує як раз сам механізм врахування та співставлення приватних інтересів інвесторів-забудовників і інтересів місцевих громад в цілому. Саме цей інструментарій повинен виконувати функцію сита, що дозволяє відбирати економічно ефективні проекти, що сприятимуть також нарощуванню соціально- екологічного потенціалу, а отже і рівня життя мешканців відповідної території.

Але як раз тут і виникають труднощі: у якості основного інструменту забезпечення балансу інтересів всіх учасників містобудівної діяльності законодавством передбачено проведення обов'язкової державної експертизи містобудівної документації та громадських обговорень. При цьому заслуговує поваги сам принцип заборони державою затвердження будь-якої містобудівної документації без проведення відповідної експертизи та врахування результатів громадського обговорення.

Законодавством України добре регламентовано сам механізм проведення громадських обговорень, але при цьому незадовільною залишається методологічна база що дозволяє здійснювати якісне та кількісне співставлення приватних та громадських інтересів ще на стадії планування забудови населених пунктів. Тим же законодавством передбачається можливість затвердження органами місцевого самоврядування будь-якої містобудівної документації навіть при категоричній незгоді місцевої громади із намірами забудовників. Отже механізм начебто і є, але його методологічного наповнення не існує.

Для того, щоб реалізувати запропоновані принципи сталого землекористування на місцевому рівні на практиці, необхідно: визначити цілі й пріоритети земельної політики; виробити критерії досягнення поставлених цілей й оцінки ефективності проведеної земельної політики; сформулювати економічні й правові методи та інструменти забезпечення екологічно орієнтованого регулювання землекористування;

Якщо з цілями земельної політики на місцевому рівні на перший погляд все зрозуміло - забезпечення умов сталого землекористування та функціонування міст, то критерії досягнення поставлених цілей й оцінки ефективності проведеної земельної політики та вибір оптимального складу економічного й правового інструментарію забезпечення екологічно орієнтованого регулювання землекористування потребує негайної формалізації та конкретизації.

Фактично мова йде про необхідність розробки відповідної критеріальної бази та інструментарію, що дозволяли би однозначно визначати та порівнювати як індивідуальний (для забудовника), так і суспільний (для всієї територіальної громади чи її окремої частини) екологічний та соціально-економічний ефект від господарської діяльності на міських територіях.

Зважаючи на той факт, що ціна земельних ресурсів, як раз і є тим інтегральним показником, що абсорбує в собі вплив практично всіх чинників, як екологічного, так і соціально-економічного характеру, що проявляються на місцевому рівні, саме вона може виступати тим підсумковим критерієм, за допомогою якого можна визначити еколого- економічну ефективність будь-якої діяльності.

У якості інтегрального показника доцільності будь-якої господарської діяльності на місцевому рівні може виступати приріст ринкової вартості земельних ресурсів відповідної територіальної громади в цілому. Для того, щоб визначити доцільність та ефективність реалізації будь-якого проекту що пов'язаний із землекористуванням на місцевому рівні необхідно:

1. розробити методологічну базу, що дозволяла би чітко локалізовувати територію впливу проекту, що передбачає нове, або впорядкування існуючого землекористування;

2.дослідити існування та тісноту зв'язку, що напевно існує між показниками, що характеризують ступінь сталості розвитку відповідної території (індекс сталого розвитку, показник рівня життя населення, соціально-економічний потенціал території) та ринковою вартістю відповідної території. Це дозволить перейти у розрахунках від, як правило, якісних показників сталого розвитку до кількісних параметрів зміни ринкової вартості землі у грошовому вимірі;

3. розробити модель еколого-економічного регулювання землекористування на місцевому рівні, що дозволить прогнозувати зміну кількісних показників коливань ринкової вартості земельних ресурсів конкретних населених пунктів України в залежності від результатів реалізації локальних інвестиційних проектів та програм, що безпосередньо впливають на якість життя.

При цьому у якості таких перерозподільних механізмів на місцевому рівні можуть і повинні виступати земельний податок та податок на нерухомість. Вибір саме цих важелів пояснюється дуже просто: саме вони на відміну від усіх інших податкових механізмів формують у всьому цивілізованому світі прямо пропорційно залежність надходжень до бюджетів різних рівнів від реалізації будь-яких конкретних (в т.ч. і соціальних) місцевих проектів та програм.

Супутні ефекти від реалізації інвестиційних програм дуже часто розрахувати більш менш точно практично неможливо. Це у свою чергу ускладнює достовірне отримання результатів щодо справжньої ефективності реалізації проектів. Так, наприклад, досліджуючи доцільність відселення людей із території що підпадає у зону впливу нового сміттєпереробного заводу треба розуміти, що основний економічний ефект, розрахований інвестором на стадії попередніх розрахунків треба коригувати в бік зменшення на величину сумарного падіння вартості землі та житлових і офісних приміщень суміжних кварталів. Це у свою чергу призведе автоматично до зниження надходжень до бюджетів різних рівнів по земельному податку та податку на нерухоме майно.

Якщо перший інструмент - земельний податок - застосовується в Україні починаючи з 1992 року і має вже певну напрацьовану історію адміністрування, яка дозволяє суттєво покращити ефективність цього інструментарію, наприклад, завдяки відмови від застосування нормативної оцінки землі та переходу до ринкової, то податок на нерухомість в України взагалі не впроваджено. Це є суттєвим недоліком у розбудові ефективного механізму забезпечення сталого землекористування в Україні.

Проведений аналіз переконливо свідчить, що Україні вкрай потрібна послідовна державна політика, спрямована на втілення в реальну практику господарювання на місцевому рівні принципів сталого соціально-економічного розвитку. Сталий розвиток територіальних громад передбачає у якості необхідної складової реалізацію концепції сталого землекористування, яка в свою чергу потребує розробки та вдосконалення методологічного інструментарію, що дозволяв би коректно визначати цілі й пріоритети земельної політики на місцевому рівні, формалізувати критерії успішності досягнення поставлених цілей та ефективності земельної політики в цілому.

Урахування соціального та екологічного фактору у землекористуванні в населених пунктах України є одним з перспективних напрямків земельної політики, що потребує суттєвої методологічної підтримки.

Використана література:

1. Кучерявий В.П. Проблеми сталого розвитку урбоекосистеми великого міста / Науковий вісник НЛТУ України, 2008, вип.18.12, с.321-327

2. Божидарнік Т.В., Князькова Т.О. Особливості земельних відносин україни в контексті європейського просторового розвитку / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 265-267

3. Ілляшенко К.В. Сучасний стан та шляхи вдосконалення методологічного інструментарію забезпечення сталого землекористування в населених пунктах України





Реферат на тему: Земельні відносини та забезпечення сталого землекористування в населених пунктах України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.