Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Державне регулювання

Стан справ щодо сталого розвитку довкілля в Україні (реферат)

Завдання та індикатори для досягнення сталого розвитку довкілля в Україні:

Завдання 7.A: Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання, зокрема до 90% міського населення та до 30% сільського населення

7.1. Частка населення міських поселень, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості міського населення

7.2. Частка сільського населення, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості сільського населення

Завдання 7.B: Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1990 року

7.3. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. т. на рік

7.4.Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення, млн. т. на рік

Завдання 7.C: Стабілізувати до 2015 року забруднення водних об'єктів. Стабілізувати на рівні 8500 млн.т./рік обсяг скидів стічних вод у поверхневі водні об'єкти, млн. куб. м./рік.

7.5. Обсяг скидів зворотних вод, млн. куб. м. на рік

Завдання 7.D: Збільшити до 2015 року лісистість території України до 16,1% та площу природоохоронних територій. Розширити мережу природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків до 3,5% від загальної площі території України і до 9,0% – загальну площу територій та об'єктів природно-заповідного фонду

7.6. Лісистість територій, відношення земель вкритих лісовою рослинністю, % до загальної площі території України

7.7. Частка площі заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, % до загальної площі території України

7.8. Частка площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, % до загальної площі території України

В Україні зберігається високий рівень техногенного навантаження. Перелік природоохоронних проблем, що вимагають нагальної уваги, включає зменшення забруднення земельних та водних ресурсів, атмосфери, збереження біорізноманіття.

Завдання економічного, соціального та екологічного розвитку мають бути взаємоузгодженими і повинні визначатися з урахуванням основних принципів сталого розвитку.

Впродовж останніх років вдалося досягти певних позитивних зрушень у досягненні показників сталого розвитку довкілля (таблиця 8).

Таблиця 8

Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 7

Сталий розвиток довкілля

 

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2013

2015

Індикатор 7.1. Частка населення міських поселень, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості міського населення

 

86

87

86

86

86

88

90,51

89

89,5

90

Індикатор 7.2. Частка сільського населення, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості сільського населення

 

28

26,12

29

29,5

30

Індикатор 7.3. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. т. на рік

 

4,05

4,07

4,09

4,15

4,46

4,82

4,81

4,52

3,93

4,13

4,6

4,7

4,7

Індикатор 7.4. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення, млн. т. на рік.

 

1,99

2,03

2,01

2,17

2,15

2,21

2,57

2,69

2,51

2,55

2,92

3,2

3,2

Індикатор 7.5. Обсяг скидів зворотних вод у поверхневі водні об'єкти, млн. куб. м. на рік

 

10136

9613

9098

8697

8553

8484

8579

8342

7381

7817

8340

8500

8500

Індикатор 7.6. Лісистість територій, відношення земель вкритих лісовою рослинністю, % до загальної площі території України3

 

15,6

15,6

15,7

15,7

15,8

16

16,1

Індикатор 7.7. Частка площі заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, % до загальної площі території України

 

1,6

1,7

1,7

1,7

1,8

1,8

1,8

1,9

2,0

2,2

2,9

3,2

3,5

Індикатор 7.8. Частка площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, % до загальної площі території України3

 

4,2

4,5

4,5

4,57

4,65

4,73

4,95

5,04

5,4

5,7

7,0

8,0

9,0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 попередні розрахунки Мінекономрозвитку

2 дані Держводагенства

3 дані Мінприроди

У таблиці інші фактичні дані наведені Держстатом за 2009 -2010 рокита прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 2015 роки.

Завдання 7.А: Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання, зокрема до 90% міського населення та до 30% сільського населення

В Україні склалася складна водогосподарська і водно-екологічна обстановка, зумовлена надмірним антропогенним навантаженням на ландшафтні структури водозбірних територій більшості річок нашої країни. У результаті виникла потреба у розв'язанні комплексної проблеми екологічного оздоровлення басейнів річок, що необхідно здійснювати на якісно новому рівні, відповідно до радикальних змін характеру водокористування та стратегії розвитку економіки країни на шляху її інтегрування у світове співтовариство.

Слід зазначити, що сьогодні, внаслідок антропогенного навантаження, близько 70 % поверхневих і значна частка запасів підземних вод втратили своє значення як джерела питного водопостачання. В усіх річкових басейнах України спостерігається суттєве погіршення якості водних ресурсів. Тому, розглядаючи кількісні показники водних ресурсів України, ні в якому разі не можна обминати якісну складову поверхневих і підземних вод, яка саме і визначає їх ступінь використання і застосування у життєдіяльності населення і виробництва.

За даними Мінрегіону, централізованим питним водопостачанням забезпечено 7524 населених пунктів України або 25,2% загальної їх чисельності (29815), з яких: 455 міст або 99,1% при загальній кількості 459; 771 селище міського типу або 87,1% при загальній кількості 885; 6298 сільських населених пунктів або 22,1% при загальній кількості 28471.

Кількість споживачів централізованого водопостачання у 2010 році збільшилася порівняно з 2009 роком на 233619 абонентів.

Ситуація в Україні з водопостачанням сільських населених пунктів є однією з найгірших у Європі та країнах СНД. За даними Держводагентства на даний час лише 4,1 млн. чоловік з 15,7 млн. сільського населення, або 26%, користуються послугами централізованих систем водопостачання. Внутрішній водопровід із вводом у будинки мають 7,1% сільського житлового фонду, водовідведення і каналізацію – 4,4%, водяне опалення –8,4%, гаряче водопостачання – 0,3%, водорозбірні вуличні колонки – 18,6%. Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів з їх загальної кількості 28,4 тис. мають побудовані за проектами системи питного водопостачання.

Решта населення для питних потреб користуються місцевими джерелами – шахтними і трубчатими колодязями, саморобними каптажами, прирусловими копанками, а також привізною водою.

Більшість каналізаційних мереж і споруд для очищення господарсько-побутових стічних вод, що побудовані не більш як у 800 селах з централізованим водопостачанням, не працюють належним чином.

За даними місцевих органів виконавчої влади, в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській областях налічується 1609 сільських населених пунктів, де проживає близько 856 тис. осіб, які частково або повністю користуються привізною та неякісною водою.

На вирішення завдань стосовно забезпечення якісною питною водою сільського населення у 2009 – 2010 роках спрямована, зокрема, Державна цільова соціальна програма першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 741 (далі – Програма).

У 2009 році реалізація заходів Програми фактично була призупинена. Так, на початок року з потрібних 53,4 млн. грн. Агентству було виділено лише 20 тис. грн., які були спрямовані на паспортизацію джерел і об'єктів питного водопостачання у Донецькій області. Разом з цим слід зауважити, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2009 № 991 з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища України Держводагентству були виділені кошти у сумі 23,75млн. грн. на будівництво водопровідних мереж у населених пунктах, які опинились у зоні депресійних лійок водозаборів підземних вод, що забезпечують питним водопостачанням місто Львів. У 2009 році було побудовано 42,15 км водопроводів у 16 сільських населених пунктах, де мешкає 8 тис. осіб.

Аналогічна ситуація склалась і у 2010 році – з 57,1 млн. грн. за потребою виділено з держбюджету 22 тис. гривень. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2010 № 1048 "Деякі питання використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для виконання робіт з будівництва та реконструкції об'єктів централізованого водопостачання сільських населених пунктів" Агентству додатково були виділені кошти у сумі 18208,2 тис. гривень. Касові видатки склали 17259,4 тис. гривень. За рахунок коштів загального фонду здійснено паспортизацію 9 джерел питного водопостачання в Донецькій області, а зі Стабілізаційного фонду – погашено борги перед підрядними організаціями у сумі 7138,2 тис. грн., які виникли ще у 2008 році, побудовано 0,7 км водопроводів, насосну станцію підкачки та електролізну станцію хлорування, забезпечено питною водою 2 населених пункти та 6,5 тис. мешканців.

При такому рівні фінансування заходів з розвитку питного водопостачання у сільській місцевості, яке спостерігається за ці роки, є сумнівним виконання зобов'язання завдання 7.А.

Слід зазначити, що розробленим Мінрегіоном проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Загальнодержавну програму "Питна вода України" на 2006-2020 роки", прийнятим у першому читанні Верховною Радою України, на фінансування заходів до 2015 року з державного бюджету передбачено 600,0 тис. грн. за завданням "охорона джерел питного водопостачання" та 620,0 тис. грн. за завданням "доведення якості питної води до встановлених нормативів".

Завдання 7.B: Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1990 року

За результатами проведеної національної інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів в Україні за 1990-2009 рр., сукупні викиди у 2009 році склали 370,5 млн. т СО2-екв. без врахування сектору землекористування, змін в землекористуванні та лісового господарства (далі - ЗЗЗЛГ), що складає 40,2 % від рівня базового 1990 року.

Найбільшу частину сукупних викидів парникових газів в Україні складає сектор "Енергетика". У 2009 році викиди в цьому секторі склали 255,7 млн. т СО2-екв., що становить 69,0 % від загальних викидів парникових газів (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизились на 62,8 % у порівнянні з 1990 роком та на 11,9 % у порівнянні з 2008 роком.

Наступним за величиною викидів парникових газів є сектор "Промислові процеси". У 2009 році сукупні викиди у зазначеному секторі склали 71,3 млн. т СО2-екв., або 19,2% від їх загальних викидів (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизилися у порівнянні з 1990 роком на 45,6% та на 21,6 % у порівнянні з 2008 роком.

У секторі "Використання розчинників та інших продуктів" мали місце викиди лише одного парникового газу прямої дії – закису азоту. У 2009 році викиди склали приблизно 0,3 млн. т СО2-екв., або 0,1% від сукупних викидів парникових газів (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизилась приблизно на 11,5 % у порівнянні з 1990 роком.

Викиди парникових газів у секторі "Сільське господарство" у 2009 році склали 33,4 млн. т СО2-екв., що становить 9,0 % від сукупних викидів (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизились приблизно на 67,7 % у порівнянні з 1990 роком та на 4,8 % у порівнянні з 2008 роком.

Сектор "Землекористування, зміни в землекористуванні та лісове господарство" враховує, як викиди так і поглинання діоксиду вуглецю. У цьому секторі відбуваються викиди діоксиду вуглецю, метану та у незначній кількості закису азоту. За результатами інвентаризації в секторі ЗЗЗЛГ має місце чисте поглинання діоксиду вуглецю, яке змінювалося на всьому часовому проміжку 1990-2009 років у межах 5-16 % від сукупних щорічних викидів парникових газів, розрахованих без врахування ЗЗЗЛГ. Чисте поглинання у 2009 році склало 19,2 млн. т СО2-екв. і зменшилося у порівнянні з базовим 1990 роком на 72,5 %, а по відношенню до 2008 року чисте поглинання у 2009 році збільшилось на 11,6 %.

У секторі "Відходи" у 2009 році сукупні викиди парникових газів склали 2,6 % від загальних викидів. Основним джерелом викидів метану є звалища твердих побутових відходів; джерелом закису азоту - стічні води. У 2009 році викиди у цьому секторі склали 9,7 млн. т СО2-екв., і збільшились у порівнянні з базовим 1990 роком приблизно на 15,6 %, а у порівнянні з 2008 роком зросли на 1%, що в першу чергу пов'язано з життєдіяльністю людини.

Слід зазначити, що при зростанні ВВП з 2000 року, загальні обсяги викидів парникових газів зменшилися на 8%, як у результаті структурних перебудов в економіці України так і за рахунок реалізації заходів, зокрема, через підвищення енергоефективності, розширення використання відновлюваних джерел енергії та інших ресурсозберігаючих заходів.

З метою скорочення викидів парникових газів від теплопостачальних підприємств системи житлово-комунального господарства України в 2010 році реалізовано 8 проектів спільного впровадження в рамках гнучких механізмів Кіотського протоколу з реконструкції систем теплопостачання міст, областей та регіонів України та передано організаціям інвесторам 1528567 т парникових газів.

Ведуться роботи з розроблення проектно-технічної документації дев'ятьох аналогічних проектів для теплопостачальних підприємств дев'яти регіонів України.

Важливу роль в формуванні зазначених тенденцій відіграє реалізація проектів спільного впровадження, що націлені на зниження викидів парникових газів.

Україна є лідером серед країн-Сторін Кіотського протоколу за кількістю реалізованих проектів спільного впровадження. В країні створена відповідна інституційна та правова база для реалізації таких проектів.

За даними Мінприроди, на сьогодні зареєстровано близько 230 проектів спільного впровадження, з яких 40 підтвердили скорочення викидів парникових газів загальним об'ємом близько 30 млн. т СО2-екв.

Враховуючи наявні тенденції зменшення енергоємності та вуглецевоємності ВВП, зростання ефективності використання традиційних джерел енергії, а також темпів залучення альтернативних та відновлювальних джерел енергії, у тому числі за рахунок гнучких механізмів Кіотського протоколу, можна констатувати:

- на сьогодні в Україні рівень викидів парникових газів складає лише 40,2% від рівня 1990 року, що значно перевищує визначену мету в скорочені викидів ПГ до 2020 року на рівні 20% від рівня 1990 року;

- прогноз викидів парникових газів, що наведений у П'ятому національному повідомлені України з питань зміни клімату дозволяє говорити про стабілізацію до 2020 року викидів парникових газів на рівні нижчому ніж зменшення на 20% від рівня 1990 року.

Як видно з таблиці 8, обсяг шкідливих викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення становить 4,1 млн. т забруднювальних речовин, що на 0,2 млн. т (на 5,2%) більше, ніж у 2009 році.

За даними Держстату, щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території країни склала 6,8 т шкідливих речовин, а на душу населення – 90,1 кг. Проте в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км2 були більшими у 7,6 раза, а на душу населення – у 3,4 раза, Дніпропетровській – відповідно у 4,3 та 3,1 раза, Луганській – у 2,8 та 2,5, Івано-Франківській – у 1,8 та 1,4 раза більше. Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 км2 території було викинуто 34,3 т забруднювальних речовин, що перевищило середній показник по країні у 5 разів.

Основними забруднювачами повітря країни у 2010 році були підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 33% та 21% шкідливих викидів) та підприємства – виробники електроенергії, газу та води (39%).

Від роботи двигунів пересувних джерел забруднення у 2010 році в повітря надійшло 2,5 млн. т шкідливих речовин, переважна частина з яких (2313,7 тис.т, або 90,9%) це викиди автомобільного, 52,4 тис.т, або 2,0% – залізничного, 11,3 тис.т, або 0,4% – водного, 11,6 тис.т, або 0,5% – авіаційного транспорту та 157,4 тис.т, або 6,2% – виробничої техніки. Із загальної кількості 1,7 млн.т забруднювальних речовин викинуто автомобілями, що перебувають у приватній власності населення. Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів та виробничої техніки, були: оксид вуглецю (74,1% або 1888,1 тис.т), діоксид азоту (11,5%, або 293,2 тис.т), неметанові леткі органічні сполуки (11,5%, або 293,3 тис.т), сажа (1,3%, або 32,4 тис.т), діоксид сірки (1,1%, або 28,9 тис.т). Решта викидів припало на оксид азоту, метан, бенз(а)пірен та аміак (0,5%, або 10,5 тис.т).

6

Основними проблемами у сфері охорони атмосферного повітря є невиконання підприємствами - основними забруднювачами атмосферного повітря заходів зі скорочення викидів забруднюючих речовин для досягнення граничнодопустимих і технологічних нормативів викидів, а також експлуатація технічно застарілого автомобільного парку.

З метою удосконалення законодавчої бази у 2010 році розроблено:

- проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в частині внесення змін до Закону України "Про охорону атмосферного повітря" щодо отримання: дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; реєстраційного свідоцтва на розробку документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для суб'єктів господарювання; дозволу на викиди забруднюючих речовин і вплив на стан атмосферного повітря фізичних та біологічних чинників, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки; дозволу на провадження діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях;

- для практичного впровадження затверджених в установленому порядку технологічних нормативів, міністерством розроблено Методичні рекомендацій щодо оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для суб'єктів господарювання з урахуванням технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що затверджені наказом Мінприроди від 17.09.2010 № 407.

Основні шляхи вирішення проблем забруднення атмосферного повітря наступні:

- від стаціонарних джерел: впровадження нової системи регулювання промислових викидів та технічне регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на основі найкращих доступних технологій і методів управління з урахуванням економічної доступності цих методів, що забезпечить скорочення викидів забруднюючих речовин;

- від пересувних джерел: комплекс заходів щодо переходу автотранспорту на альтернативні види палива, використання нейтралізаторів токсичних вихлопів, впровадження екологічних норм автомобільних бензинів і дизельних палив рівня Євро-3, Євро-4.

Завдання 7.C: Стабілізувати до 2015 року забруднення водних об'єктів. Стабілізувати на рівні 8500 млн. куб. м./рік обсяг скидів стічних вод у поверхневі водні об'єкти.

За даними Мінприроди у 2010 році з природних джерел було забрано 14846 млн.м3 води (прісної – 13916 млн.м3), з них 2023 млн.м3 – з підземних водних джерел, у тому числі 775 млн.м3 шахтно-кар'єрних вод. У порівнянні з 2009 роком загальний забір збільшився на 368 млн.м3 (або на 4 %), що сталося за рахунок:

- збільшення обсягів використання морської води підприємствами чорної металургії у Донецької області (на 107 млн.м3 );

- збільшення на 212 млн.м3 обсягів використаної води на виробничі потреби теплоелектростанціями.

Найбільше води забирається із:

- басейну Дніпра – 8,5 куб. км (25 % від загального обсягу стоку в маловодний рік),

- Сіверського Дінця – 1,4 куб. км (65 % від загального обсягу стоку в маловодний рік),

- Південного Бугу – 0,4 куб. км (30 % від загального обсягу стоку в маловодний рік)

- Дністра – 0,6 куб. км (13 % від загального обсягу стоку в маловодний рік).

Найбільшими водоспоживачами у територіальному розрізі є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим, на які припадає 70 % сумарного обсягу водоспоживання.

У цілому використання прісної води у 2010 році на різні потреби становило 8886 млн.м3. Із них питної – 2329 млн.м3 та технічної – 6558 млн.м3. Причому 455 млн.м3 води питної якості було використано на виробничі потреби, із них 172млн.м3 із комунальних водопроводів (тобто води спеціально підготовленої до питної якості).

У 2010 році використано 410 млн.м3 стічних вод, 93 млн.м3 колекторно-дренажних вод т 53 млн.м3 шахтно-кар'єрних вод.

У системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання налічувалось 43138 млн.м3 води.

Втрати при транспортуванні склали 2158 млн.м3 води (15 % від забраної).

Половина обсягів води, які втрачаються, припадає на житлово-комунальну галузь (53%). Відсоток втрат у цій галузі становить 35 % (у порівнянні з 2009 роком втрати зменшились на 0,3 % за рахунок зменшення об'єму забору води зазначеною галуззю). Більшість води, яка втрачається у комунальній галузі, вже підготовлена для споживання.

Каналізаційними спорудами у 2010 році пропущено 2147,4 млн. куб. м стічних вод, що на 44,8 млн. куб. м або 2,0% менше, ніж у 2009 році. У міській місцевості каналізаційними спорудами пропущено 2126,7 млн. куб. м стічних вод, у сільській місцевості – 20,7 млн. куб. метрів.

Практично всі поверхневі джерела водопостачання України у 2010 році, як і впродовж останніх десяти років інтенсивно забруднювались. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоча використання води у порівнянні з початком 90-х років зменшилося більше ніж у два рази.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них класифікується в основному як забруднена та брудна (ІІІ та ІV клас якості). Найскладніша ситуація спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу.

Усього у 2010 році скинуто в поверхневі водні об'єкти 7817 млн.м3, що порівняно з 2009 роком на 436 млн.м3 більше.

За категоріями забруднення скинуто:

- забруднених – 1744 млн.м3 (що на 22 млн.м3 менше ніж у 2009 році), у тому числі забруднених без очистки – 311 млн.м3 та забруднених недостатньо очищених – 1433 млн.м³;

- нормативно очищених – 1760 млн.м3 (що на 49 млн.м3 більше ніж у 2009 році);

- нормативно чистих без очистки – 4313 млн.м3 (що на 409 млн.м3 більше ніж у 2009 році).

Треба відмітити, що якість зворотних (стічних) вод у значній мірі не відповідає встановленим нормативам ГДС, у ряді областей спостерігається неякісна робота очисних споруд, а подекуди вони зовсім не працюють.

За результатами узагальнення звітів про використання води за 2010 рік у галузевому розрізі найбільшими забруднювачами є промислові підприємства (945 млн. куб. м), із них найбільші – підприємства чорної металургії (526 млн. куб. м) та вугільної промисловості (311 млн. куб. м).

За даними Мінрегіону, у 2010 році відведено (скинуто) у природні водоймища або утилізовано іншими шляхами у 2010 році 2207,1 млн. куб. м стічних вод, що на 29,7 млн. куб. м або 1,3% менше, ніж у 2009 році, у міських поселеннях відведено
2190,2 млн. куб. м стічних вод та у сільській місцевості – 17,0 млн. куб. метрів.

За 2010 рік кількість пропущених стічних вод через очисні споруди зменшилася на 33,4 млн. куб. м, або 1,5% порівняно з 2009 роком і становила
2145,6 млн. куб. метрів.

З метою розв'язання проблеми скидання неочищених стічних вод у відкриті водойми та поліпшення стану системи централізованого водовідведення, насамперед на Чорноморському узбережжі, на території півострова Крим і на берегах великих річок України Мінрегіон розробив проект Концепції Програми розвитку та реконструкції централізованих систем водовідведення населених пунктів України на 2012-2020 роки, який наразі перебуває на розгляді в Кабінеті Міністрів України.

Проектом зазначеної Концепції передбачається розроблення Загальнодержавної Програми розвитку та реконструкції централізованих систем водовідведення населених пунктів України на 2012-2020 роки.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 № 495-р "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету та передачу бюджетних призначень у 2011 році" наказом Мінрегіону від 16.06.2011 № 86 затверджено перелік об'єктів з реконструкції очисних споруд та інших об'єктів з метою захисту акваторії Азово - Чорноморського узбережжя від забруднення, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2011 року № 782 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реконструкції та будівництва систем централізованого водовідведення.

Завдання 7.D Збільшити до 2015 року лісистість території України до 16,1% та площу природоохоронних територій. Розширити мережу природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків до 3,5% від загальної площі території України і до 9,0% загальну площу територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Ведення лісового господарства країни здійснюється у відповідності до Державної цільової програми "Ліси України" на 2010-2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.09 № 977.

Залісення зрубів та збільшення площі лісів проводиться шляхом лісовідновлення і лісорозведення. За інформацією Держлісагенства загальні обсяги відтворення лісів у 2010 році склали 70,0 тис. га, що в 1,4 рази перевищує розміри суцільних зрубів 2009 року.

Із загальних обсягів відтворення лісів у 2010 році (70,0 тис. га) природне поновлення склало 20,0% (14,0 тис. га).

Найбільші обсяги відтворення лісів (понад 86%) виконують лісогосподарські підприємства Держлісагентства.

За даними Мінприроди у 2010 році 46 тис. га земель переведено у категорію землі вкритих лісовою рослинністю.

Однак, враховуючи низькі темпи створення нових площ лісових насаджень у попередні роки доцільно на законодавчому рівні удосконалити механізми переведення значних площ земель сільськогосподарського призначення, які самозаліснилися, у землі лісогосподарського призначення.

Для реалізації завдань з масштабного лісорозведення створено відповідну виробничу базу. На підпорядкованих Держлісагенству підприємствах лісового господарства функціонують 5,1 тис. га лісових розсадників, 20,2 га тепличних комплексів, де вирощують в останні роки понад 400-450 млн. шт. стандартного садивного матеріалу. Для отримання якісного лісового насіння створена постійна лесонасінева база площею 39,9 тис. га, у тому числі 2 тис. га плюсових насаджень; 0,9 тис. га постійних лісонасінних плантацій; 14,9 тис. га постійних лісонасінних ділянок; 22,0 тис. га генетичних резерватів; 3,3 тис. шт. плюсових дерев.

Щорічно заготовляється 1200-1500 т лісового насіння, в т.ч. 25-35 т хвойних порід.

За інформацією Мінприроди природно-заповідний фонд України (далі - ПЗФ) станом на 01.01.2011 має в своєму складі 7739 територій та об'єктів загальною (фактичною) площею 3458,9 тис. га, в межах території України і 402,5 тис. га в межах акваторії Чорного моря. Відношення площі ПЗФ до площі держави ("показник заповідності") становить 5,7 %.

За 2010 рік прийнято 13 Указів Президента України, якими створено 9 національних природних парків, розширено території одного біосферного заповідника, одного природного заповідника та двох національних природних парків.

Для подальшого розвитку заповідної справи в Україні у 2010 році внесено зміни до Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Підготовлено проекти Указів Президента України "Про підпорядкування природних заповідників та національних природних парків Міністерству охорони навколишнього природного середовища України", "Про підпорядкування новостворених національних природних парків, природних заповідників та ботанічного саду", "Про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення", погоджено з центральними органами виконавчої влади, схвалено на засіданнях Уряду та подано на розгляд до Адміністрації Президента України.

Розглянуто і затверджено 4 Проекти організації території національних природних парків, охорони, відтворення та рекреаційного використання їх природних комплексів і об'єктів (Азово-Сиваського, "Великий Луг", "Сколівські Бескиди" та Ужанського), Проект організації території природного заповідника "Розточчя". Погоджено Проект організації дендрологічного парку загальнодержавного значення "Софіївка" та Проект утримання і реконструкції парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Гурзуфський". Затверджено 10 Положень про території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Продовжувалися роботи щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення. Станом на кінець 2010 року межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення встановлені в натурі (на місцевості) в середньому на 42,96 % від їх загальної площі, територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на 34,8%.

За даними Мініприроди в 2010 році позитивною залишалася тенденція щодо зростання загальної площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду. У порівнянні із 2009 роком вона зросла на 190,97 тис. га, або на 0,3 відсотка від площі території України.

У 2010 році на розвиток заповідної справи Мінприроди було передбачено кошти в сумі 82156,9 тис. грн., що на 2,7 % більше ніж у 2009 році.

Список використаної літератури:

1. Доповідь "Цілі розвитку тисячоліття: Україна. Підсумки моніторингу досягнення за 2010 рік"





Реферат на тему: Стан справ щодо сталого розвитку довкілля в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.