Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Державне регулювання

Інвестиційний менеджмент: розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства (реферат)

1.Поняття інвестиційної стратегії підприємства. Зв'язок стратегічного, тактичного і оперативного управління інвестиційною діяльністю. Принципи і послідовність розробки інвестиційної стратегії. Критерії оцінки розробленої стратегії.

2. Розробка напрямів формування інвестиційної стратегії. Оцінка інвестиційної привабливості галузі, регіону та підприємства. Структура фінансового аналізу підприємства та показники його фінансової оцінки.

3.Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів фірми. Методи прогнозування загальної потреби в інвестиційних ресурсах. Оптимізація джерел формування інвестиційних ресурсів.

4. Поняття інвестиційного портфелю. Критерії формування оптимального інвестиційного портфелю та управління ним.

3.1 Принципи розробки інвестиційної стратегії

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Слід відмітити, що процесі стратегічного управління інвестиційною діяльністю компанії, тобто розробки її інвестиційної стратегії, одержує свою подальшу конкретизацію в процесі тактичного управління цією діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанії. На відміну від інвестиційної стратегії формування портфелю є середньостроковим управлінським процесом, який здійснюється в межах стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей компанії. У свою чергу, процес тактичного управління одержує своє детальне розкриття на стадії оперативного управління реалізацією окремих інвестиційних програм. Таким чином, розробка інвестиційної стратегії є лише першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю компанії.

Формування інвестиційної стратегії є доволі тривалим і творчим процесом. Воно базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності (інвестиційного клімату) і кон'юнктури інвестиційного ринку в цілому та в розрізі окремих його сегментів. Складність цього процесу полягає в тому, що здійснюється постійний пошук і оцінка альтернативних варіантів інвестиційних рішень, найповніше відповідаючи іміджу компанії. Певна складеність є і в тому, що стратегія не є незмінною, потребує постійного корегування з врахуванням зміни зовнішніх умов та нових можливостей росту компанії.

Передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку компанії. Відносно неї інвестиційна стратегія має підпорядкований характер і повинна узгоджуватися з нею по цілях та етапах реалізації. Інвестиційна стратегія в цьому випадку розглядається як головний фактор забезпечення ефективного розвитку компанії у відповідності із обраною нею загальною економічною стратегією.

Визначення періоду формування інвестиційної стратегії
Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності

Розробка найефективніших шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності

Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів

Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації


Оцінка розробленої інвестиційної стратегії

Оцінка розробленої інвестиційної стратегії відбувається за наступними критеріями:

- узгодженість інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії;

- внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії – тобто узгодженість між собою окремих стратегічних цілей і напрямків діяльності, а також послідовність їх виконання;

- узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем – відповідність прогнозованим змінам економічного розвитку і інвестиційного клімату країни та кон'юнктурі інвестиційного ринку;

- реалізуємість інвестиційної стратегії з врахуванням наявного ресурсного потенціалу – можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, кваліфікація персоналу та технічна озброєність підприємства;

- прийнятність рівню ризику, пов'язаного з реалізацією стратегії;

- результативність інвестиційної стратегії

3.2. Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності.

Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності базується на системі цілей цієї діяльності. В процесі розробки послідовно вирішуються наступні завдання:

- визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

- визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності;

- визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

А. Визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду пов'язане з функціональною спрямованістю діяльності компанії. Так, інституціональні інвестори працюють переважно на фондовому ринку. Отже, основною формою їх довгострокової інвестиційної діяльності будуть акції, облігації та інші фондові інструменти. Питома вага реального інвестування у таких компаній може коливатися лише в межах, встановлених законодавством для цих груп інвесторів.

Компанії-виробничники переважно інвестують у реальні проекти (тобто у формі капіталовкладень, купівлі об'єктів приватизації тощо). Саме ця форма інвестування дозволяє компаніям розвиватися найбільшими темпами, освоювати нові види продукції, виходити на нові товарні і регіональні ринки. Фінансові інвестиції таких компаній пов'язані, як правило. Із короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю за діяльністю окремих компаній.

Співвідношення інвестування у тривалій перспективі коливається в залежності від стадії життєвого циклу компанії. Так на стадіях виникнення і "дитинства” переважна частка інвестицій носить реальний характер, на стадії "юності” ці інвестиції також переважають, і лише на пізніших стадіях життєвого циклу компанії можуть дозволити собі суттєве збільшення питомої ваги фінансових інвестицій.

Певний вплив на співвідношення різних форм інвестування мають також розміри компанії. Невеликі і середні фірми інвестують гроші у реальні інвестиції, більші – у фінансові.

І нарешті, вплив на співвідношення реальних і фінансових інвестицій має загальний стан економіки, який визначає кон'юнктуру окремих сегментів інвестиційного ринку. В умовах нестабільного розвитку економіки, високих темпів інфляції, постійної зміни податкової політики ефективність реального інвестування суттєво знижується при одночасному зростанні інвестиційних ризиків. В такі періоди більш ефективними виявляються фінансові інвестиції, особливо короткотермінові (при умові, що їх дохідність перевищує темпи інфляції).

Б. Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності є найскладнішим завданням розробки інвестиційної стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув'язці із загальною економічною стратегією компанії.

На першому етапі досліджується доцільність галузевої концентрації або диверсифікації інвестиційної діяльності. Як правило, перші етапи діяльності компанії пов'язуються із концентрацією на одній галузі, найкраще відомої інвесторам. У цей же час, слід відмітити, що концентрація пов'язана з більш високим рівнем інвестиційних ризиків. На наступних стадіях життєвого циклу компанії по мірі задоволення потреби у продукції основного контингенту споживачів на її зміну приходить стратегія галузевої диверсифікації.

На другому етапі досліджується доцільність різних форм галузевої диверсифікації діяльності в межах певної групи галузей. Така галузева диверсифікація дозволяє інвестору більш широко використовувати накопичений досвід у сфері маркетингу, виробничих технологій, а використання диверсифікації навіть у таких обмежених рамках дозволить суттєво знизити інвестиційні ризики.

Така стратегія також має свої недоліки. Головний полягає в тому, що суміжні галузі в межах певної групи мають як правило аналогічний у часі галузевий життєвий цикл, що посилює інвестиційний ризик, особливо у традиційних галузях економіки.

На третьому етапі досліджується доцільність різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі не пов'язаних між собою галузей. Умовою здійснення такої диверсифікації є формування так званих "стратегічних господарських центрів” -= самостійних структурних одиниць компанії, що включають кілька стратегічних зон господарювання. Він повністю формує свою інвестиційну діяльність, яка є самостійним елементом інвестиційної стратегії компанії. За рахунок вибору галузей з різними стадіями життєвого циклу суттєво знижується рівень інвестиційного ризику.

Одним з головних завдань інвестора є вибір в якості об'єкту інвестування компаній тих галузей, які мають найкращі перспективи для розвитку і можуть забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Методичні засади вивчення інвестиційного ринку окремої галузі такі:

- вибір системи інформативних показників для спостереження;

- побудова системи аналітичних показників і проведення оцінки інвестиційної привабливості;

- прогнозування інвестиційної привабливості галузі економіки.

Основним показником макроекономічної оцінки ефективності діяльності галузей прийнятий рівень рентабельності використаних активів. Він розраховується у двох варіантах:

- прибуток від реалізації продукції, віднесений до загальної суми використовуваних активів;

- балансовий прибуток, віднесений до загальної суми використовуваних активів.

При розрахунку цих показників враховуються інфляційний фактор, політика оподаткування продукції і прибутку.

Найменування галузі

Рейтинг галузі за пріоритетністю

За рівнем прибутковості, вирахуваної з прибутку від реалізації

За рівнем прибутковості, вирахуваної з балансового прибутку

Промисловість

2

2

Транспорт

8

7

Зв'язок

9

9

Будівництво

1

1

Торгівля і громадське харчування

5

5

Постачання і збут

3

6

Заготівля сільськогосподарської продукції

12

12

Житлово-комунальне господарство

11

11

Побутове обслуговування

7

8

Інформаційно-обчислювальне обслуговування

6

4

Наукова діяльність і обслуговування

10

10

Інші види діяльності

4

3

При оцінці інвестиційної привабливості окремої підгалузі використовуються такі самі показники. Зокрема:

1. Рівень прибутковості діяльності підгалузі:

- рівень прибутковості усіх використовуваних активів (відношення балансового прибутку до суми активів);

- рівень прибутковості власних активів (відношення балансового прибутку до власних активів);

- рівень прибутковості реалізації виготовленої продукції (відношення суми прибутку від реалізації до обсягу реалізації продукції);

- рівень прибутковості витрат (відношення суми прибутку від реалізації до суми поточних витрат).

2. Рівень перспективності розвитку підгалузі:

- значимість підгалузі в економіці України (фактична та прогнозована питома вага продукції підгалузі у валовому внутрішньому продукті України);

- стійкість підгалузі до економічного спаду виробництва (співвідношення динаміки обсягу виробництва підгалузі до динаміки валового внутрішнього продукту України);

- соціальна значимість підгалузі (показник чисельності зайнятих у підгалузі працюючих);

- забезпеченість перспектив росту власними фінансовими ресурсами (обсяг і питома вага капітальних вкладень за рахунок вкладання власних коштів у підгалузі, питома вага власного капіталу у використовуваних активах);

- ступінь державної підтримки підгалузі (обсяги державних капітальних вкладень, обсяги державного короткострокового кредитування, податкові пільги);

3. Рівень інвестиційних ризиків характерних для галузі:

- рівень конкуренції у підгалузі (показник числа компаній і фірм, що функціонують у підгалузі, в тому числі компаній-монополістів)

- рівень інфляційної стійкості продукції підгалузі (співвідношення динаміки рівня цін на основну продукцію підгалузі до динаміки індексу гуртових цін в цілому по Україні);

- рівень соціальної напруженості у підгалузі (показник середнього рівня заробітної плати робітників підгалузі відносно реального рівня прожиткового мінімуму в Україні).

Було встановлено значимість кожної групи синтетичних показників для розробки інтегрального показника: є

- рівень прибутковості діяльності – 65%;

- рівень перспективності розвитку – 20%;

- рівень інвестиційних ризиків – 15%.

Пріоритетні по інвестиційній привабливості галузі

Кольорова металургія, чорна металургія, виробництво натуральної шкіри, парфумерно-косметична промисловість, спиртова промисловість тощо.

Достатньо висока інвестиційна привабливість

Нафтовидобувна, газова промисловість, машинобудування, металообробна промисловість, цементна промисловість, виноробство

Середня інвестиційна привабливість

Хімічна, нафтохімічна промисловість, виробництво збірного залізобетону, вовняна промисловість, виробництво плодоовочевих консервів, маслосирова промисловість

Низька інвестиційна привабливість

Вугільна промисловість, електроенергетика, цукрова промисловість, торф'яна промисловість

В. Визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності пов'язано з двома основними умовами:

- розмір компанії – більшість невеликих і значне частина середніх фірм працюють в межах одного регіону за місцем проживання інвесторів. Для таких фірм можливість регіональної диверсифікації обмежена в силу недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Принципова можливість регіональної диверсифікації можлива лише при фінансових інвестиціях, однак їх обсяг у таких фірм є невеликим.

- Тривалість функціонування компанії – на перших етапах життєвого циклу інвестиційна компанія зосереджується в межах одного регіону і лише по мірі розвитку компанії виникає потреба у регіональній диверсифікації.

Розглянемо склад аналітичних показників, що використовуються при оцінці інвестиційної привабливості регіонів:

1. Рівень загальноекономічного розвитку регіону:

- питома вага у валовому внутрішньому продукті і виробленому національному доході;

- обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

- рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування (обсяг основних видів на душу населення);

- середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;

- обсяг і динаміка капітальних вкладень в регіоні у розрахунку на одного мешканця;

- кількість компаній усіх форм власності в регіоні;

- питома вага збиткових підприємств у загальній кількості діючих у регіоні;

2. Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури:

- кількість підрядних будівельних компаній ф фірм усіх форм власності;

- обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

- виробництво енергетичних ресурсів на душу населення;

- щільність залізничних шляхів сполучення у розрахунку на 100 кв.м території;

- щільність автомобільних шляхів з твердим покриттям на 100 кв.м території;

3. Демографічна характеристика регіону:

- питома вага населення регіону у загальній чисельності жителів України;

- співвідношення сільських і міських мешканців у регіоні;

- питома вага населення, зайнятого у суспільному виробництві на підприємствах усіх форм власності;

- рівень кваліфікації робітників, зайнятих на виробництві;

4. Рівень оцінки ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону:

- питома вага приватизованих підприємств у їх загальній чисельності;

- питома вага компаній недержавної форми власності у загальній чисельності виробничих підприємств регіону;

- чисельність спільних підприємств і фірм із закордонними партнерами;

- чисельність банківських установ на території регіону;

- чисельність страхових компаній на території регіону;

- чисельність товарних і фондових бірж на території регіону;

5. Рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків:

- рівень економічних злочинів в розрахунку на 100 тис. жителів;

- питома вага підприємств із шкідливими викидами у загальній кількості промислових підприємств;

- середній радіаційний фон в містах регіону;

- питома вага незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості розпочатих будівництвом об'єктів за останні 3 роки.

Було визначено наступну вагомість кожного синтетичного показника у сукупній оцінці інвестиційної привабливості регіону:

- рівень загальноекономічного розвитку – 35%;

- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури – 15%;

- демографічна характеристика регіону – 15%;

- рівень розвитку ринкових відносин – 25%;

- рівень ризиків – 10%.

Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України у 2002 році.

Тенденції іноземного інвестування в країнах ЦентральноСхідної Європи свідчать про те, що окремі інвестори починають виводити свої капітали в інші, більш перспективні з погляду застосування капіталу країни. Причина такої ситуації полягає у тому, що з часів буму залучення іноземних інвестицій (1996 -1998 рр.) ці країни певною мірою втратили свої конкурентні переваги через зростання конкуренції, втрату динаміки зростання споживчого ринку та зростання вартості робочої сили. Таким чином, Україна має шанс перерозподілити частину потоків капіталів на свою користь.

Незважаючи на те, що у 2002 році для України визначальними були політичні події – парламентські вибори (і подальша політична криза) та «кольчужний» скандал, обсяги

прямих іноземних інвестицій досягнули рекордної позначки в 1 млрд. дол. Однією з

наймасштабніших інвестицій стало вкладення німецької компанії Leoni AG, яка на території Львівської області почала будівництво фабрики з виробництва електрообладнання для автомобілів Opel та General Motors. Як показує практика, великі інвестори перед оголошенням намірів інвестувати в Україну намагаються заручитися підтримкою, принаймні, місцевої влади. Окремим представникам бізнесструктур, наприклад, німецького концерну Мetro (інвестиції в мережу супермаркетів) вдалося добитися аудієнції Президента Л.Кучми і заручитися таким чином його підтримкою.

Продовження політики «закриті двері вдень, відкриті вікна вночі» до 2005 року консервує, на думку експертів, структуру основних гравців на ринку прямих інвестицій в Україні. Ними залишаться транснаціональні корпорації, які в очікуванні зростання внутрішнього попиту можуть дозволити собі працювати зі збитками; фонди прямих інвестицій, які ще не втратили надії заробити тут гроші; і звичайно ж, російські компанії, яким зрозумілі вітчизняні ризики і які знають, як з нами працювати. За такого сценарію розвитку подій річні обсяги іноземних інвестицій в українську економіку протягом наступних двох років не будуть перевищувати 1,52 млрд. дол.

Підсумки 2002 року є кращими, ніж за попередній рік. Останні дані Держкомстату

зафіксували у 2002 році рекордний для України показник залучення прямих іноземних

інвестицій в $1,07 млрд., що на 32% перевищує показник 2001 року. Однак ще більше пожвавлення спостерігалося на «зустрічній смузі»: нерезиденти вивезли капіталу

на $368,8 млн. або на 38% більше, ніж у 2001 році. В основному така ситуація була

обумовлена розірванням нерезидентами інвестиційних договорів, загальна сума яких

виросла порівняно з 2001 роком втричі (до $158 млн.). Відтак, образно кажучи, за 2002 р. на кожних 3 дол. вкладених інвестицій припадає 1 дол. офіційно вивезеного капіталу.

Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну за останніх 10 років (на 01.01.2003р.– 5,34 млрд. дол.) є, практично, співставним з величиною іноземних інвестицій у польську економіку лише за один рік. А в економіку Росії торік надійшло $19,8 млрд., що перевищує показник 2001 року на 38,7%.

Територіальні диспропорції в інвестиційному кліматі мають тенденцію до збільшення – на одного киянина припадає 705 дол. іноземних інвестицій, у той час як на мешканця Чернівецької області – 16 дол.

Свідченням як неефективності існуючої політики центральної влади по відношенню до окремих регіонів, так і недостатності зусиль місцевої влади є те, що 80% усіх іноземних інвестицій залучено у підприємства восьми регіонів та м. Києва. Концентрація іноземних інвестицій свідчить про велике значення, якого надають інвестори інфраструктурному та економічному розвиткові, що склався в окремому регіоні.

За 2002 рік чистий приріст ПІІ у столицю склав 307 млн. дол., а в Черкаській області цей показник ПІІ зменшився на 3,1 млн. дол. При цьому практично від'ємні значення приросту ПІІ зберігаються на Черкащині уже

протягом чотирьох років. Приріст в обсягах, що є вищими за 30 млн. дол., спостерігався лише у 6 регіонах (крім м. Києва) – Одеській, Львівській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях і АР Крим.

Географічна структура походження найбільших іноземних інвесторів виглядає таким чином: США – $898 млн. (16,9% загального обсягу), Кіпр – $602,6 млн. (11,3%), Великобританія – $510,5 млн. (9,6%), Нідерланди – $398,7 млн. (7,5%), Віргінські острови (Брит.) – $337 млн. (6,3%), Російська Федерація – $322,6 млн. (6,0%).

У галузевому розрізі найбільш привабливими залишаються торгівля $854,8 млн. (16,0%),харчова промисловість – $852,3 млн.(16,0%), машинобудування – $469,6 млн.(8,8%) та фінансова сфера – $433,3 млн.(8,1%).

Результати дослідження складових інвестиційного клімату 24х областей, АР Крим та міста Києва дозволяють виділити групи регіонів за величиною рейтингового балу. Цього разу до групи «лідерів» увійшли 7 регіонів. Перш за все привертають увагу показники столиці – Київ знову більше ніж удвічі випереджає найближчого конкурента. Місто також має перевагу за всіма групами показників, особливо за рівнем розвитку фінансового сектора. Тому прогноз щодо лідерства столиці у рейтингу протягом наступних 35 років не викликає сумнівів. Наступні позиції займають потужні індустріальні регіони, які за величиною інтегрального рейтингового балу утворили «трійку»: Донецька, Харківська та Дніпропетровська області.

Ще одне тріо – Одеська, Запорізька та Львівська області, які за рейтинговими балами дещо відстають, замикають групу найсильніших. Як показує досвід проведених досліджень, позиції серед лідерів змінюються під впливом цілком різних, навіть сезонних чинників, і відставання одного регіону від іншого можна вважати цілком умовним. З огляду на результати 2002 року, вражаючим є вихід на 4 у сходинку Дніпропетровської області (за рахунок певного погіршення позицій області за групами показників «економічний розвиток» та «розвиток інфраструктури»), яка традиційно займала 23 позиції. Донецька область, яка в рейтингу 2001 посіла 4е місце, повернулася на 2е, що також співпало із зростанням в загальноукраїнському масштабі політичної ваги істеблішменту регіону. Харківська область, яка доволі сенсаційно посіла у 2001 році третю сходинку, підтвердила свій високий результат і 2002 року.

Стабільність складу регіонів «лідерів» визначається, насамперед, історично зумовленими параметрами розвитку регіонів (виробнича, транспортна та інша інфраструктура).

До так званої групи «переслідувачів» цього разу увійшли 7 областей, які за своїми показниками знаходяться на певній відстані від «лідерів», але виділяються серед решти регіонів. Це – Полтавська, Київська, Миколаївська, Вінницька, Луганська та Закарпатська області і АР Крим. Слід зазначити, що Миколаївська та Вінницька області цього разу досягнули своїх локальних максимумів в річних рейтингах (10а і 12а позиції відповідно).

Регіони «основної групи» Рейтингу характеризуються щільним розташуванням рейтингових балів, що робить можливими карколомні злети і падіння. Так, Сумська область піднялася відразу на 5 позицій (16е місце у 2002 р. і 21е у 2001 р.), у той час як Херсонська область втратила відразу 6 позицій і з 18го місця у 2001 році спустилася на останнє, 26е місце в Рейтингу. Помітним за лишається той факт, що для більшості регіонів нижньої частини Рейтингу шлях «нагору» є обмеженим, і зміна позицій в цій частині Рейтингу може бути пояснена особливістю методики, а не фактичною зміною ситуації в регіоні.

Хоча Херсонська область «спромоглася» посунути Житомирську з останнього місця, але Житомирщина не змогла вийти з групи «аутсайдери». Рівненська область у 20012002 рр. показує «стабільність» – 24е та 25е місця відповідно. Суттєве погіршення позицій Херсонської області пов'язане з низькими показниками як економічного розвитку, так і фінансового сектора.

Зазначимо, що вперше Рейтинг регіонів України було визначено експертами Інституту Реформ у 1999 році. Оцінка привабливості регіонів за підсумками 2002 року проводилася на основі п'яти груп показників: економічний розвиток регіону (1), ринкова інфраструктура (2), фінансовий сектор (3), людські ресурси (4) та місцева влада і підприємництво (5). Всього було проаналізовано 67 статистичних показників.

Г. Інвестиційна привабливість підприємства або його "економічний паспорт” може мати такий вигляд:

1. Загальна характеристика виробництва, наявність сучасного устаткування, екологічна шкідливість виробництва, складське господарство, наявність власного транспорту, географічне розташування;

2. Характеристика технічної бази підприємства: технології, вартість основних фондів, коефіцієнт зношення;

3. Номенклатура продукції що випускається: обсяг виробництва, експорт, імпорт сировини та матеріалів, зв'язки з іншими підприємствами, постачальники і споживачі, оцінка стабільності збуту (попиту);

4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5. Місце підприємства в галузі, на ринку;

6. характеристика менеджменту, схеми управління, чисельність персоналу, заробітна плата;

7. Статутний фонд. Власники підприємства, номінал і ринкова вартість акції, розподіл пакету акцій;

8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції. Їх рентабельність;

9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10. Фінанси підприємства;

11. Загальний висновок.

Оцінка фінансового стану підприємства

Ліквідність активів

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- коефіцієнт покриття балансу;

- рівень прогнозованої платоспроможності.

ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ

- співвідношення ліквідних і неліквідних активів;

- коефіцієнт автономії;

- коефіцієнт заборгованості;

- коефіцієнт маневреності

ПРИБУТКОВІСТЬ

- рентабельність реалізованої продукції;

- прибутковість активів

- рентабельність капіталу

ОБОРОТНІСТЬ АКТИВІВ

- коефіцієнт оборотності усіх активів;

- коефіцієнт оборотності поточних активів;

- тривалість обороту поточних активів


Показники фінансової оцінки підприємства

Показник

Порядок розрахунку

Оптимальний норматив

Ліквідність активів

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Ка.л = найбільш ліквідні активи / короткострокові зобов'язання

Ка.л > 0,2

Коефіцієнт поточної ліквідності

Кл = обігові кошти/короткотермінові зобов'язання

Кл. > 1

Коефіцієнт швидкої ліквідності

Кш.л. = обігові кошти – запаси/короткострокові зобов'язання

Кш.л. > 0.7

Коефіцієнт забезпечення власними коштами

Кз.к. = Власні кошти – необоротні активи/сума обігових коштів

Кз.к. >0.1

Рівень прогнозованої платоспроможності

Порівняння величини активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями

А > П

Коефіцієнт покриття балансу

Кп = ліквідні активи / короткострокові зобов'язання

Кп > 1

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Ко.д.= чиста виручка від реалізації/середня сума дебіторської заборгованості

збільшення

Середній період погашення дебіторської заборгованості

Чо.д.=кількість календарних днів звітного періоду/коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

зменшення

Середній термін погашення кредиторської заборгованості

Кількість календарних днів звітного періоду * середня сума кредиторської заборгованості/ чиста виручка від реалізації продукції

зменшення або збільшення (в залежності від попереднього показника)

Фінансова стабільність

Фінансовий ліверидж

Фл. = Довгострокові зобов'язання/власні кошти

незначне збільшення

Коефіцієнт фінансової стабільності

Кф.с. = Власні кошти/позикові кошти

Кф.с. > 1

Коефіцієнт автономії

Ка = Власні кошти / сума пасиву балансу

Ка > 0,5

Коефіцієнт заборгованості

Кз = Позичені кошти / Власні кошти

Кз < 1

Співвідношення ліквідних і неліквідних активів

Кс = активи, які реалізуються швидко і повільно / активи, які важко реалізуються

Кс > 1

Коефіцієнт маневреності

Км = власні оборотні кошти / власні кошти

Км > 0,5

Прибутковість

Рентабельність всього капіталу

КК = чистий прибуток / обсяг позичених і власних коштів

Кк > 0,15

Рентабельність реалізованої продукції

Кр = чистий прибуток / чиста виручка від реалізованої продукції

Кр > 0,15

Рівень рентабельності власного капіталу

Рк. = чистий прибуток/середня вартість власного капіталу

збільшення

Рівень рентабельності продукції

Рп. = прибуток від реалізації продукції / собівартість продукції

збільшення

Оборотність активів

Коефіцієнт оборотності активів

Ко.а. = чиста виручка від реалізації / обсяг всіх активів, що використовуються

збільшення

Коефіцієнт оборотності поточних активів

Ко.п.а. = чиста виручка від реалізації / середня вартість оборотних засобів

збільшення

Середня тривалість одного обороту активів

Чо.а. = кількість календарних днів звітного періоду/коефіцієнт оборотності активів

зменшення

Коефіцієнт оборотності запасів

Ко.з. = собівартість реалізованої продукції/середня вартість запасів

збільшення

3.3. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів

Інвестиційні ресурси – це усі види грошових та інших активів, залучених для здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів здійснюється за окремими етапами:

Прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів

Вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел

Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів

Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів


1. Прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів:

Перший етап: визначення необхідного обсягу фінансових засобів для реального інвестування.

- Вартість будівництва нових об'єктів розраховується за фактичними витратами на будівництво аналогічних об'єктів або по питомим капіталовкладенням на одиницю потужності:

КВн = М * Укв * П,

де КВн – загальна потреба в капітальних вкладення для будівництва нового об'єкту;




Реферат на тему: Інвестиційний менеджмент: розроблення стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.