Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Державне регулювання

Державна служба та державне управління (шпора)

 

3. Ознаки держави, політичної системи, механізму держави та держ. апарату. Структура держ. апарату.

Держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, певних соціальних сил (класів, груп, усього народу), що має апарат управління і примусу, робить свої веління загальнообов'язковими і вирішує як класові, так і загальносоціальні задачі.

Ознаки держави.

n держава є організацією територіальною

n наявність публічної влади

n Суверенітет — ознака держави, що визначає її незалежність, повноту влади всередині країни

n можливість видавати закони. Держава — єдина політична організація, що має право, здатність і можливість видавати для всіх громадян приписи, а також вимагати і забезпечувати їх виконання

Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівництва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування сучасного суспільства. Одне з провідних місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня народу, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації суспільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів.

«Державний апарат»- публічно-правова інституціональна система органів державної влади, їх територіальних та внутрішніх підрозділів, посад державних службовців у цих органах .

Механізм держави:

- це система органів державної влади, заснована на єдності принципів його організації і діяльності, закріплених у конституції держави;

- характеризується складною структурою, що відображає певне місце, яке посідають у ній різні органи державної влади, їх співвідношення та взаємозв'язки;

- між державним механізмом і функціями держави існує тісний зв'язок;

- для забезпечення завдань управління має необхідні матеріальні засоби, на які спираються у своїй діяльності окремі органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

 

11. Поняття посадової особи. ЗУ «Про держ.службу» про посадових осіб. Організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції посадових осіб. Правовий статус посадових осіб. Класифікація посадових осіб.

Посадові особи:

- це особи, які перебувають на державній чи громадській службі, тобто є службовцями, обіймають відповідні посади;

- це особи, які мають специфічні повноваження: державно-владного або розпорядчого характеру, або такі, що вимагають виконання юридично-значущих дій управління людьми чи майном.

«Посадова особа»: це – службовець, діяльність якого з метою реалізації управлінських функцій має владно-розпорядчий характер і спрямована на організацію й забезпечення якості праці службовців та інших учасників службових відносин.

Правовий статус держ.службовця – система правових норм, які регулюють права і обов'язки, особливості і обмеження, заохочення і відповідальність , пов'язані з перебуванням на держ.службі та виконання професійних обов'язків.

Правовий статус ДС визначається КУ, ЗУ «Про ДС» та іншими НПА.

Правовий статус держ.службовця окреслюють такі складові: правове визначення ДС, держ. службовців та посадових осіб; обов'язки держ.службовців; права і свободи осіб, що перебувають на ДС; обмеження, пов'язанні з прийняттям на ДС; необхідність декларування доходів для держ.службовців; особливості юрид.відпов-ті держ. службовців; правові норми економічного забезпечення ДС; правові гарантії соціального захисту держ. службовців.

Ознаки, за якими працівник може належати до категорії держ. службовців. праця яких регулюється ЗУ «Про ДС»:

- одержання зп за рахунок державних коштів. тому до держ. службовців не належать

працівники держ.підприємств, які отримують зарплату за рахунок власних коштів цих підприємств.

- виконання завдань і функцій держави. Тому до держ.службовців не належать

спеціалісти держ.організацій і установ освіти, охорони здоров'я, науки, які не виконують функції держ.управлінні у цій сфері.

- обіймання посад у державних органах та їх апараті. Тому до держ.службовців належать керівники та заступники керівників держ.органів і їх апарату, інші працівники які виконують організаційно-розпорядчі та консультаційно-дорадчі функції. Не належать до держ.службовців працівники органів держ.влади і управління, що виконують фун-ції технічного забезпечення цих органів.

Посади держ.службовців поділяють на: Політичні; Адміністративні; Патронатні.

- держ.службовці, що обіймають політичні посади є найвищими посадовцями держави. Вони розробляють держ.політику та керують її реалізацією. Це – Президент, Голова ВРУ, народні депутати, Прем»єр міністр, міністри, голови та судді Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів.

- держ. службовці, що обіймають адміністративні посади є керівниками центральних, місцевих держ.органів, їх підрозділів, спеціалістами. Вони реалізують держ. політику, готують проекти управлінських рішень, забезпечують стабільну роботу органів держ.влади, їх професійна діяльність регулюється ЗУ «Про ДС». Це – заступники міністрів, голови держ.комітетів та інших центральних викон.влади, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти, голови місцевих держ.адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти.

- держ. службовці, що обіймають патронажні посади, є допоміжними службовцями. Вони здійснюють організаційне, інформаційне, та інше забезпечення діяльності керівників держ.органів. Це- радники, консультанти, прес-секретарі, помічники та секретарі, помічники та секретарі керівників.

Адміністративні посади держ.службовців класифікуються за критеріями:

- організаційно-правовий рівень держ. органу, який приймає їх на роботу.

- обсяг і характер компетенції, притаманної цій посаді;

- роль і місце посади в структурі держ.органу.

13. Поняття статусу держ. службовця.

Статус державного службовця - особливий вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в суспільстві.

Правовий статус держ.службовця – система правових норм, які регулюють права і обов'язки, особливості і обмеження, заохочення і відповідальність , пов'язані з перебуванням на держ.службі та виконання професійних обов'язків.

Правовий статус ДС визначається КУ, ЗУ «Про ДС» та іншими НПА.

Правовий статус держ.службовця окреслюють такі складові: правове визначення ДС, держ. службовців та посадових осіб; обов'язки держ.службовців; права і свободи осіб, що перебувають на ДС; обмеження, пов'язанні з прийняттям на ДС; необхідність декларування доходів для держ.службовців; особливості юрид.відпов-ті держ. службовців; правові норми економічного забезпечення ДС; правові гарантії соціального захисту держ. службовців.

Правовий статус конкретного держ.службовця виникає в момент заміщення конкретної посади, змінюється при переміщенні з посади на посаду і припиняється з припиненням держ. служби.

14. Поняття кар'єри держ. службовця.

Службова кар'єра держ.службовця – сукупність елементів, яка включає вступ на держ. службу, її проходження, розвиток професіоналізму, збільшення обсягу прав, обов'язків та відповідальності, підвищення рангу і просування в посадах.

Службова кар'єра включає: прийняття на держ. службу; проходження випробувального терміну; атестацію та щорічну оцінку; стажування; просування по службі через присвоєння чергових рангів, заміщення посад вищих категорій за збільшення обсягу прав, обов'язків і відповідальності; припинення держ.служби (відставку, звільнення)

Відповідно до КУ всі громадяни «користуються рівним правом доступу до держ.служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування». ЗУ деталізує цю тезу : «Право на ДС мають громадяни Укр. незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів і преконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту та підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою КМУ. Також встановлено обмеження щодо прийняття на ДС осіб, які визнані недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; які будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі близьким родичам, та які підпадають під інші обмеження, прямо передбачені законами. Порядок прийняття на службу відрізняється від загального прийняття на роботу. Особливості:

- відбір та прийняття на ДС за спеціальними процедурами;

- складання Присяги держ. службовця;

- присвоєння держ. службовцю відповідного рангу.

Прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 ЗУ, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується КМУ.

Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Конкурс проводиться поетапно: 1. публікація оголошення про проведення конкурсу та його умови в пресі чи через інші ЗМІ; 2. приймання документів від осіб,

3. проведення іспиту та відбір кандидатів. Конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатом, на своєму засіданні здійснює відбір для зайняття вакантних посад держ.службовців, протягом 2 днів надає керівникові держ.органу письмову пропозицію щодо кандидатур для призначення і протягом 3 днів повідомляє кандидатів про результати конкурсу. Остаточне рішення здійснюється наказом керівника органу на підставі пропозицій конкурсної комісії. Наказ має бути виданий протягом 1 місяця після завершення конкурсу і прийняття рішення конкурсної комісії.

Також передбачена можливість випробування терміном до 6 місяців з метою перевірки відповідних професійних знань та вмінь, ділових і людських якостей.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Громадяни, які вперше зараховуються на ДС письмово приймають Присягу.

Професійна діяльність держ.службовців при проходженні служби спрямована на виконання держ.функцій для задоволення потреб суспільства і полягає у:

- виробленні пропозицій щодо формування держ.політики у відповідних сферах держ.управління та забезпечення їх реалізації;

- розробці та експертизі проектів НПА, угод, концепцій і програм та забезпечення їх реалізації;

- управління держ. фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;

- управління персоналом;

- реалізації держ-владнх повноважень стосовно фізичних і юридичних осіб, що не є підлеглими або підпорядкованими органові держ.вдлади.

- здійснення контролю та нагляду;

- забезпечення збереження держ. таємниці.

У процесі виконання держ-управлінських функцій та завдань держ. службовці показують різні результати, оскільки відрізняються за проф.. знаннями, кваліфікацією досвідом, діловими та людськими якостями. Саме від цього має залежати службова кар'єра певного держ.службовця. З метою підвищення ефективності роботи держ.службовців, відповідальності за доручену справу та оцінки кількісних та якісних показників їх службової діяльності щороку проводиться оцінка виконання держ.службовцями покладених на них завдань, а раз в 3 роки – атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та проф..якості, виявлені службовцями при виконанні службових обов»язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях.

Просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад держ. службовець має успішно пропрацювати на посаді не менше 2 років. У разі переходу на нижчу посаду чи звільнення з держ.служби за держ. службовцем після його повернення на держ.службу зберігається попередній ранг Держ. службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Суспільно корисному і ефективному проходженню ДС та службовій кар»єрі сприяють держ.кадрова політика та її реалізація у формі кадрового забезпечення ДС.

15. Поняття посади держ. службовця.

Посада (широке) - первинний осередок, вихідна організаційно-структурна одиниця державних органів, державних підприємств, установ, організацій, що визначає службове місце і становище учасників управлінського процесу.

Посада - визначена структурою та штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень;

Посадові особи:

- це особи, які перебувають на державній чи громадській службі, тобто є службовцями, обіймають відповідні посади;

- це особи, які мають специфічні повноваження: державно-владного або розпорядчого характеру, або такі, що вимагають виконання юридично-значущих дій управління людьми чи майном.

«Посадова особа»: це – службовець, діяльність якого з метою реалізації управлінських функцій має владно-розпорядчий характер і спрямована на організацію й забезпечення якості праці службовців та інших учасників службових відносин.

Ознаки, за якими працівник може належати до категорії держ. службовців. праця яких регулюється ЗУ «Про ДС»:

- одержання зп за рахунок державних коштів. тому до держ. службовців не належать

працівники держ.підприємств, які отримують зарплату за рахунок власних коштів цих підприємств.

- виконання завдань і функцій держави. Тому до держ.службовців не належать

спеціалісти держ.організацій і установ освіти, охорони здоров'я, науки, які не виконують функції держ.управлінні у цій сфері.

- обіймання посад у державних органах та їх апараті. Тому до держ.службовців належать керівники та заступники керівників держ.органів і їх апарату, інші працівники які виконують організаційно-розпорядчі та консультаційно-дорадчі функції. Не належать до держ.службовців працівники органів держ.влади і управління, що виконують фун-ції технічного забезпечення цих органів.

Держ. службовці – особи, які займають посади в держ.органах, організаціях чи їх апараті, зайняті професійною діяльністю для розробки та реалізації управлінських рішень, спрямованих на виконання функцій держави.

Посади держ.службовців поділяють на: Політичні; Адміністративні; Патронатні.

- держ.службовці, що обіймають політичні посади є найвищими посадовцями держави. Вони розробляють держ.політику та керують її реалізацією. Це – Президент, Голова ВРУ, народні депутати, Прем»єр міністр, міністри, голови та судді Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів.

- держ. службовці, що обіймають адміністративні посади є керівниками центральних, місцевих держ.органів, їх підрозділів, спеціалістами. Вони реалізують держ. політику, готують проекти управлінських рішень, забезпечують стабільну роботу органів держ.влади, їх професійна діяльність регулюється ЗУ «Про ДС». Це – заступники міністрів, голови держ.комітетів та інших центральних викон.влади, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти, голови місцевих держ.адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, спеціалісти.

- держ. службовці, що обіймають патронажні посади, є допоміжними службовцями. Вони здійснюють організаційне, інформаційне, та інше забезпечення діяльності керівників держ.органів. Це- радники, консультанти, прес-секретарі, помічники та секретарі, помічники та секретарі керівників.

Адміністративні посади держ.службовців класифікуються за критеріями:

- організаційно-правовий рівень держ. органу, який приймає їх на роботу.

- обсяг і характер компетенції, притаманної цій посаді;

- роль і місце посади в структурі держ.органу.

19. Організаційно-функціональні:

Принципи державної служби - це такі основоположні ідеї, настанови, положення, що віддзеркалюють об'єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації цілей, завдань і функцій держави, органів усіх гілок влади, прокуратури, повноважень та обов'язків державних службовців.

n визначають сутність державної служби, її найважливіші риси;

n висвітлюють загальний характер управлінської, нормо-проектної, організаційно-розпорядчої, консультативно-дорадчої та інші сторони діяльності державних службовців;

n встановлюють закономірності в системі організації та функціонування державної служби;

n зумовлюють значущість, законність і соціальну цінність правовідносин, що виникають у системі державної служби;

n віддзеркалюють об'єктивні зв'язки, що виникають у системі державно-службових правовідносин;

n закріплюють згадане у нормах правового інституту державної служби.

Принципи ДС: Конституційні і Організаційно-функціональні.

1. принцип обов'язковості виконання для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади та керівниками в межах їхніх повноважень і згідно із законодавством України;

2. принцип єдності основних вимог, що висуваються до державної служби;

3. принципи професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі державних службовців;

4. принцип прозорості в здійсненні державної служби;

5.принцип персональної відповідальності державних службовців за рішення, які вони готують і приймають, за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов'язків;

6.принцип дотримання прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування;

7.принцип дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян;

8.принцип стабільності кадрів державних службовців у органах державної влади;

9.принцип соціальної захищеності державних службовців.

Принципи держ. служби реалізуються через професійну діяльність держ.службовців та допомагають сформувати мету, цілі та функції держ.служби.

20. Цілі, задачі та функції держ. служби.

Закон України «Про державну службу»: державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Цілі ДС: економічні, політичні, організаційні, правові, соціальні.

До економічних належать: підвищення ефективності держ.регулювання; управління держ.власністю; підтримка підприємництва; зменшення витрат на утримання ДС.

До політичних: зміцнення правової держави; зв'язок держ.апарату з населенням, підготовка і виконання політичних рішень.

Організаційні: удосконалення норм, правил, стандартів регулювання проходження ДС; просування по службі; оптимізація структури держ апарату.

Правові: чітке дотримання вимог законодавства; забезпечення конституційного ладу.

Соціальні: виявлення потреб населення; взаємозв'язок держ.влади з населенням.

Функція – специфічна діяльність організації, спрямована на виконання відповідних обов'язків.

Держ. служба здійснює різноманітні фун-ції: організацію життя громадян, обмін важливою інформацією, але основна фун-ція держ.служби – це надання держ.послуг у найважливіших сферах життя: освіта, виховання, безпека громадян, культура, правовий захист, медичне обслуговування, тощо.

Фун-ції держ.служби – напрями практичної реалізації правових норм інституцій держ. служби, які сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання держ-службових відносин і виконанню держ. службою своєї соціальної ролі.

Основні фун-ції ДС:

- регулююча – розроблення і реалізація держ. програм втілення держ.політики у різних сферах;

- примусу – у своїй діяльності використовує вплив примусу;

- забезпечувальна – забезпечення прав і свобод людини підвищуючи дієвість правового захисту;

- організаційна – розроблення та прийняття НПА.

Фун-ція соц. організації – ДС повинна забезпечувати ефективне фун-ціонування усіх трьох гілок влади та реалізацію інтересів, прав і свобод громадян.

Тому вони повинна бути організацією ідеального типу, що можливо за умов, коли ДС буде складатись з найбільш професійних і компетентних кадрів, узгодженості усіх ланок організації, використання сучасних технологій та передового досвіду тощо.

Фун-ція соц. комунікації ті інформації – Саме ДС є носієм соц. інформації. Тому важливо цю інформацію використовувати чесно в інтересах держави та її громадян.

Фун-ція контролю – контроль повнен забезпечити дотримання конституційних положень та правових норм усіма організаціями.

Виховна фун-ція – стверджує у свідомості громадян країни мир і злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, формування позитивного ііджу ДС.

Основні завдання ДС:

- забезпечення конституційного ладу;

- підготовка і виконання політичних рішень;

- охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян;

- досягнення стійкості засад і цілісності держави.

- забезпечення ефективної діяльності держ.органів через підвищення кваліфікації держ.службовців, впровадження нових досягнень науки та прогресивних методів управління;

- демократизація діяльності апарату, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції;

створення соціальних, правових та інших умов для успішної роботи як держ.службовців, так і інших працівників бюджетної сфери.

 

21. Цілі держ.служби: забезпечення виконання та виконання завдань і функцій держави, забезпечення стабільності в політичній та соціально-економічній сферах, підготовка проектів та виконання рішень органів держ.влади та місцевого самоврядування, здійснення функціонального управління в соц-культурній сферах.

Закон України «Про державну службу»: державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Цілі ДС: економічні, політичні, організаційні, правові, соціальні.

До економічних належать: підвищення ефективності держ.регулювання; управління держ.власністю; підтримка підприємництва; зменшення витрат на утримання ДС.

До політичних: зміцнення правової держави; зв'язок держ.апарату з населенням, підготовка і виконання політичних рішень.

Організаційні: удосконалення норм, правил, стандартів регулювання проходження ДС; просування по службі; оптимізація структури держ апарату.

Правові: чітке дотримання вимог законодавства; забезпечення конституційного ладу.

Соціальні: виявлення потреб населення; взаємозв'язок держ.влади з населенням.

Функція – специфічна діяльність організації, спрямована на виконання відповідних обов'язків.

Держ. служба здійснює різноманітні фун-ції: організацію життя громадян, обмін важливою інформацією, але основна фун-ція держ.служби – це надання держ.послуг у найважливіших сферах життя: освіта, виховання, безпека громадян, культура, правовий захист, медичне обслуговування, тощо.

Фун-ції держ.служби – напрями практичної реалізації правових норм інституцій держ. служби, які сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання держ-службових відносин і виконанню держ. службою своєї соціальної ролі.

Основні фун-ції ДС:

- регулююча – розроблення і реалізація держ. програм втілення держ.політики у різних сферах;

- примусу – у своїй діяльності використовує вплив примусу;

- забезпечувальна – забезпечення прав і свобод людини підвищуючи дієвість правового захисту;

- організаційна – розроблення та прийняття НПА.

Фун-ція соц. організації – ДС повинна забезпечувати ефективне фун-ціонування усіх трьох гілок влади та реалізацію інтересів, прав і свобод громадян.

Тому вони повинна бути організацією ідеального типу, що можливо за умов, коли ДС буде складатись з найбільш професійних і компетентних кадрів, узгодженості усіх ланок організації, використання сучасних технологій та передового досвіду тощо.

Фун-ція соц. комунікації ті інформації – Саме ДС є носієм соц. інформації. Тому важливо цю інформацію використовувати чесно в інтересах держави та її громадян.

Фун-ція контролю – контроль повнен забезпечити дотримання конституційних положень та правових норм усіма організаціями.

Виховна фун-ція – стверджує у свідомості громадян країни мир і злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, формування позитивного ііджу ДС.

Основні завдання ДС:

- забезпечення конституційного ладу;

- підготовка і виконання політичних рішень;

- охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян;

- досягнення стійкості засад і цілісності держави.

- забезпечення ефективної діяльності держ.органів через підвищення кваліфікації держ.службовців, впровадження нових досягнень науки та прогресивних методів управління;

- демократизація діяльності апарату, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції;

створення соціальних, правових та інших умов для успішної роботи як держ.службовців, так і інших працівників бюджетної сфери.

22. Задачі держ. служби: охорона конституційного устрою; забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадянського суспільства, політичного і соціального партнерства; формування суспільно-політичних і правових умов для здійснення завдань і функцій органів держ.влади та місцевого самоврядування; забезпечення ефективного функціонування механізму держави та держ.апарату; комплектування персоналу органів держ.влади та місцевого самоврядування висококваліфікованими фахівцями; забезпечення дії принципу прозорості в діяльності органів держ.влади та держ.службовців, забезпечення належного функціонування сис-м навчання держ.службовців, створення соціальних, правових, матеріальнх та інших умов для ефективного функціонування держ. апарату.

Закон України «Про державну службу»: державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Основні завдання ДС:

- забезпечення конституційного ладу;

- підготовка і виконання політичних рішень;

- охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян;

- досягнення стійкості засад і цілісності держави.

- забезпечення ефективної діяльності держ.органів через підвищення кваліфікації держ.службовців, впровадження нових досягнень науки та прогресивних методів управління;

- демократизація діяльності апарату, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції;

створення соціальних, правових та інших умов для успішної роботи як держ.службовців, так і інших працівників бюджетної сфери.

Це ті основні завдання ДС, втілення яких потребує вирішення багатьох правових, організаційних, кадрових, наукових та інших питань.

Цілі ДС: економічні, політичні, організаційні, правові, соціальні.

До економічних належать: підвищення ефективності держ.регулювання; управління держ.власністю; підтримка підприємництва; зменшення витрат на утримання ДС.

До політичних: зміцнення правової держави; зв'язок держ.апарату з населенням, підготовка і виконання політичних рішень.

Організаційні: удосконалення норм, правил, стандартів регулювання проходження ДС; просування по службі; оптимізація структури держ апарату.

Правові: чітке дотримання вимог законодавства; забезпечення конституційного ладу.

Соціальні: виявлення потреб населення; взаємозв'язок держ.влади з населенням.

Функція – специфічна діяльність організації, спрямована на виконання відповідних обов'язків.

Держ. служба здійснює різноманітні фун-ції: організацію життя громадян, обмін важливою інформацією, але основна фун-ція держ.служби – це надання держ.послуг у найважливіших сферах життя: освіта, виховання, безпека громадян, культура, правовий захист, медичне обслуговування, тощо.

Фун-ції держ.служби – напрями практичної реалізації правових норм інституцій держ. служби, які сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання держ-службових відносин і виконанню держ. службою своєї соціальної ролі.

Основні фун-ції ДС:

- регулююча – розроблення і реалізація держ. програм втілення держ.політики у різних сферах;

- примусу – у своїй діяльності використовує вплив примусу;

- забезпечувальна – забезпечення прав і свобод людини підвищуючи дієвість правового захисту;

- організаційна – розроблення та прийняття НПА.

Фун-ція соц. організації – ДС повинна забезпечувати ефективне фун-ціонування усіх трьох гілок влади та реалізацію інтересів, прав і свобод громадян.

Тому вони повинна бути організацією ідеального типу, що можливо за умов, коли ДС буде складатись з найбільш професійних і компетентних кадрів, узгодженості усіх ланок організації, використання сучасних технологій та передового досвіду тощо.

Фун-ція соц. комунікації ті інформації – Саме ДС є носієм соц. інформації. Тому важливо цю інформацію використовувати чесно в інтересах держави та її громадян.

Фун-ція контролю – контроль повнен забезпечити дотримання конституційних положень та правових норм усіма організаціями.

Виховна фун-ція – стверджує у свідомості громадян країни мир і злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, формування позитивного ііджу ДС.

23. Фун-ції держ.служби: здійснення держ. кадрової політики у сфері держ.служби, розробка нормативно-правового забезпечення, планування та прогнозування розвитку персоналу держ.служби, аналіз стану та ефективності держ.служби в органах держ.влади та місцевого самоврядування, нормативно-правове та організаційне забезпечення комплектування персоналу органів держ.влади та місцевого самоврядування, створення та ведення реєстру органів держ. влади, місцевого самоврядування та реєстрів посад держ. службовців, розробка та запровадження сучасних типових схем управління та їх методичного забезпечення, створення та ведення функціонального класифікатору органів держ. влади та органів місцевого самоврядування; …..

Закон України «Про державну службу»: державна служба – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Функція – специфічна діяльність організації, спрямована на виконання відповідних обов'язків.

Держ. служба здійснює різноманітні фун-ції: організацію життя громадян, обмін важливою інформацією, але основна фун-ція держ.служби – це надання держ.послуг у найважливіших сферах життя: освіта, виховання, безпека громадян, культура, правовий захист, медичне обслуговування, тощо.

Фун-ції держ.служби – напрями практичної реалізації правових норм інституцій держ. служби, які сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання держ-службових відносин і виконанню держ. службою своєї соціальної ролі.

Основні фун-ції ДС:

- регулююча – розроблення і реалізація держ. програм втілення держ.політики у різних сферах;

- примусу – у своїй діяльності використовує вплив примусу;

- забезпечувальна – забезпечення прав і свобод людини підвищуючи дієвість правового захисту;

- організаційна – розроблення та прийняття НПА.

Фун-ція соц. організації – ДС повинна забезпечувати ефективне фун-ціонування усіх трьох гілок влади та реалізацію інтересів, прав і свобод громадян.

Визначення фун-цій держ.служби відображають її роль та призначення у суспільстві. Тому вона повинна бути організацією ідеального типу, що можливо за умов, коли ДС буде складатись з найбільш професійних і компетентних кадрів, узгодженості усіх ланок організації, використання сучасних технологій та передового досвіду тощо.

Фун-ція соц. комунікації ті інформації – Оскільки установа ДС – місце безпосереднього зіткнення інтересів громадянина та держави, місце реалізації політики держави, де повинні враховуватись місцеві і регіональні особливості, то Саме ДС є носієм соц. інформації. Тому важливо цю інформацію використовувати чесно в інтересах держави та її громадян.

Фун-ція контролю – контроль повинен забезпечити дотримання конституційних положень та правових норм усіма організаціями, установами, суспільними інститутами та громадянами. Важливе значення має також зворотній контроль, соціальний контроль, контроль за діяльністю держ.влади з боку громадськості.

Виховна фун-ція – стверджує у свідомості громадян країни мир і злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, формування позитивного ііджу ДС.

24. Конституційно-правові засади ДС.

25. Зміст, роль і значення конституційних положень щодо формування державно-службових відносин. Право громадянина на прийняття участі на прийняття участі в управлінні справами держ. Конституційні права громадян України та права держ.службовців. Регулювання правового статутсу держ. службовця. Рівність прав чоловіків і жінок. Конституційно визначені способи заміщення посад.

. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у

формі цивільного, господарського, адміністративного,

кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство

здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної

юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди;

апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Верховний Суд України. 1) переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у

порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у

касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у випадках,

передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з

виключними обставинами; 2) дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства

на основі узагальнення судової практики та аналізу судової

статистики; 3) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у

яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або

іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України

письмове подання про неможливість виконання Президентом України

своїх повноважень за станом здоров'я 5) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює

судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування

законодавства;

6) у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з

міжнародних договорів України; представляє суди загальної

юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах,

міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють

загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

61. Особливості упр-ня персоналом ДС.

Проблема якості персоналу державної служби тісно пов'язана з ефективністю державного управління, що безпосередньо впливає на вирішення проблеми конкурентоспроможності нашої держави. Існує пряма залежність ефективності державного управління від якості діяльності його кадрових служб та стану законодавства, що регулює трудові відносини в державній службі.

Безпосереднє управління державною службою здійснюють органи державної влади через створені ними кадрові служби, які підпорядковуються керівнику органу і функціонально та методично — Головному управлінню державної служби України.

Для здійснення державної кадрової політики потрібні організаційно-правові утворення, що забезпечують реальне досягнення цілей роботи з персоналом. Програмою кадрового забезпечення державної служби, затвердженою Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. № 1035*7, запроваджені регіональні та галузеві ради по роботі з кадрами. У перспективі саме вони мають готувати пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади глав районних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів адміністрації області.

Організаційне забезпечення державної кадрової політики неможливе без використання сучасних вітчизняних і зарубіжних методик, включаючи технології ідентифікації працівників за характером виконання посадових обов'язків, оцінки ефективності праці, регулярне проведення кадрових моніторингів з метою виявлення стримуючих факторів службового просування, дієвості конкурсної системи, атестації. Механізм організаційного забезпечення передбачає, зокрема, діяльність з формування резерву кадрів і його раціонального використання, розширення джерел формування резерву, визначення вимог щодо кожного типу посад, попереднє випробування кандидатів як сумісників і стажистів.

Керівні посадовці України усвідомлюють необхідність реформування державної служби та модернізації структур управління її людськими ресурсами. Свідченням цього стало проведення в червні 2008 року Головдержслужбою в рамках проекту з реформи управління персоналом у системі державної служби України форуму з обговорення «Стратегічної рамки щодо системи управління персоналом». Участь у заході взяли представники Секретаріату Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, апарату Верховної Ради України, міністерств, посольств, міжнародних організацій тощо.

У світі вже давно використовуються комплексні, системні підходи до управління персоналом шляхом утворення відповідних сучасних інтегрованих структур – підрозділів (департаменти, служби) з управління людськими ресурсами (капіталом). Проте в Україні, зокрема в органах державної влади, за інерцією діють застарілі методи кадрової роботи. Лише подекуди відділи чи управління кадрів перейменовані в управління персоналу, але не змінилися суть і методи їх роботи.

Нині в Міністерстві фінансів України створено департамент роботи з персоналом. Існуючі функції кадрового управління трансформовані відповідно до чотирьох основних складових кадрового менеджменту: планування персоналу, мотивація праці та стимулювання, організація роботи з кадрами і контроль за ефективністю роботи державних службовців.

Кадрова робота – це діяльність багатьох суб'єктів з реалізації кадрової політики; сукупність технологій, способів, механізмів її реалізації; організація роботи з персоналом. Кадрова робота є категорією динамічною, покликаною в ідеях, принципах, критеріях відображати закономірності розвитку реальних кадрових процесів та забезпечувати їх поступальний розвиток. У сучасних умовах різко зростають вимоги до управління персоналом – менеджменту персоналу.

Державна кадрова політика призначена прогнозувати та програмувати майбутнє, окреслювати власні цілі та пріоритети, визначати стратегічне бачення професійного розвитку та ефективного використання всіх трудових ресурсів України.

Підвищення ефективності діяльності державних органів, зокрема персоналу державної служби, має стати стратегічною метою нашої держави для забезпечення сталих високих темпів економічного зростання, досягнення європейських стандартів життя, піднесення добробуту громадян, усебічного розвитку суспільства. Ця проблема є актуальною для більшості країн світу, особливо для тих, які перебувають у перехідному стані, а також прагнуть забезпечити економічний розвиток, піднесення науки і технологій, створення громадянського суспільства. Тому особливої актуальності набуває питання вдосконалення роботи державного апарату, підвищення результативності та професіоналізму його діяльності в цілому і кожного державного службовця зокрема. Державній службі зараз не вистачає людей, які прагнуть зробити життя суспільства кращим, можуть дивитися на державні справи далекоглядно, стратегічно, прогнозовано.

62. Основні засади фінансування органів держ.влади та місцевого самоврядування.

ЗУ «Про джерела фінансування органів державної влади»(1999, N 34, ст.274 ) Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Саме через зазначені органи й відбувається переважно практична реалізація основних функцій держави, яка потребує постійного фінансування.

(с закона) Органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.

Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування.

Стаття 3. Обмеження фінансування органів державної влади

Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Автоматизація обліку державних службовців (система "Картка")

Одним із дієвих засобів підвищення ефективності роботи будь – якої установи вважається у наш час широкомасштабне застосування нових інформаційних технологій. Сучасні засоби комп'ютерної техніки й техніки зв'язку в сполученні з новими технологіями вводу, збереження і обробки інформації дозволяють значно підвищити продуктивність праці та якість результату не тільки на основних виробничих процесах, а й при прийнятті рішень. Не є винятком і державна служба. Цим пояснюється та велика увага, яка останнім часом приділяється керівництвом Головдержслужби України питанням інформатизації у сфері кадрового обліку.

Мета Програми:

• програмно-інформаційне забезпечення підвищення ефективності діяльності державних органів з питань кадрового обліку

• надання державним службовцям послуг щодо підвищення кваліфікації, з соціальних питань тощо на основі комплексної обробки та аналізу оперативних, нормативно-правових, експертних та статистичних даних

• створення Єдиного державного інформаційного простору для обліку державних службовців

• підвищення рівня інтеграції даних та впровадження сучасних інформаційних технологій підтримки прийняття рішень

Основні завдання системи "Картка":

• поліпшення обліку даних, що стосуються державних службовців;

• удосконалення схеми збирання інформації про стан кадрового забезпечення державної служби;

• впровадження інформаційно-аналітичних засобів в усіх ланках державної служби;

• удосконалення системи навчання державних службовців на основі дистанційного навчання;

• реалізація контрольно-аналітичних процедур щодо забезпечення державної служби;

• проведення системних досліджень процесів в кадровій роботі та з питань державної служби в Україні.

Ведення особових справ державних службовців

Постанова КМУ "Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади" 25-05-1998 ї731 Постанова КМУ "Про внесення змін до Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади" 24-01-2001 ї 56 . Цей Порядок визначає перелік документів, що складають особову

справу державного службовця (далі - особова справа), а також

вимоги до їх оформлення, зберігання та обліку.

В особовій справі відображається проходження державної

служби, містяться біографічні та інші дані про державного

службовця.

Формування та ведення особової справи здійснюється кадровою

службою органу, де працює державний службовець.

Особові справи державних службовців є документами для

службового користування, які зберігаються у відповідно обладнаному

приміщенні.

Кожна особова справа знаходиться у спеціально призначеній для

цього папці формату А-4.

Зберігання особових справ забезпечують працівники кадрової

служби, які несуть відповідальність за додержання встановленого

порядку обліку, зберігання і видачі особових справ.

Для оперативного обліку державних службовців та аналізу

змінності кадрів на тій чи іншій посаді керівних працівників, а

також деяких спеціалістів (за визначенням керівника органу

виконавчої влади) в органах виконавчої влади може запроваджуватися

ведення алфавітних і посадових карток.

Порядок обліку та роботи з особовими справами встановлюється

керівником органу виконавчої влади.

Зберігання особових справ у електронному вигляді здійснюється

відповідно до вимог законодавства з питань захисту інформації.

(ст. 13)

65. Контроль у сфері ДС. Законодавче та нормативне забезпечення. Задачі, принципи, методи. Контроль виконання вимог ЗУ «Про ДС». Контроль діяльності кадрови служб і з питань ДС.

Контроль - система спостереження і перевірки процесу функціонування і фактичного стану керованого об'єкта з метою оцінки обґрунтованості та ефективності прийнятих ним управлінських рішень і результатів їх виконання, виявлення відхилень від вимог, сформульованих у цих рішеннях, усунення несприятливих наслідків їх виконання та інформування про них компетентних органів. Контроль за діяльністю апарату державного управління є однією з форм соціального контролю, який являє собою сукупність норм, інституцій і відносин, спрямованих на забезпечення поведінки людей відповідно інтересів певної соціальної групи, класів чи суспільства в цілому. Основа соціального контролю - це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які віддзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання суб'єктом контролю основних вимог, зокрема, контроль має:

здійснюватися безперервно, регулярно та систематично; бути своєчасним за терміном здійснення, сумлінним і повним в охопленні об'єкта контролю; бути оперативним, дійовим і гласним; мати загальний характер - повинен бути невід'ємною частиною посадових обов'язків кожного керівника; форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер: перевірки вищестоящими органами нижчестоящих, письмові звіти, контрольні журнали, картотеки, наради, засідання тощо

Виокремлюється соціальний контроль – проявляється в активності населення, в діяльності громадських рухів, організацій, ЗМІ. Це листи, звернення громадян. Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності виконавчо-розпорядчих органів суттєво відрізняється від усіх інших видів контролю. Ця відмінність полягає насамперед у тому, що всі суб'єкти громадського контролю виступають від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.

Державний контроль – діяльність держ. органів влади у межах своєї компетентності та повноважень, зміст якої полягє:

- забезпеченні дотримання чинного законов-ва суб»єктами незалежно від форми власності та підпорядкування; - підвищення ефективності роботи держ. органів; - забезпеченні ефективного використання держ. коштів. Держ.контроль поділяють на:

-політичний, прокурорський, адміністративний, судовий.

Политичнмй контроль здійснює: ВРУ, Президент, регіональні та місцеві виборні органи, політичні партії. До повноважень Верховної Ради належить контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, контроль за використанням одержаних Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом, затвердження та контроль за виконанням Державного бюджету. Крім того, парламент тримає під своїм контролем загальнонаціональні програми економічного, соціально-культурного розвитку та охорони навколишнього середовища, затверджуючи їх в установленому порядку.

Амін.контроль: здійснюють виконавчі органи викон. та законодавчої влади:

Рахункова палата; СБУ; Мін. внутр. справ Укра., Податкова адміністр Укр.., Мін-во фінансів Укр.., Мін. охорони навколишнього природного середовища.

Судовий контроль в Укр.: здійснюють суди: Конституційний, Верховний, господарські, загальні. Зміст судового контролю як способу забезпечення законності полягає: 1) в оцінці судом правомірності дій органів управління; правомірності дій їх посадових осіб, правомірності прийнятих нормативних актів і рішень; 2) у викритті порушень законності, обмеження прав громадян і організацій, підприємств, установ; установленні причин порушень; 3) вжитті заходів відносно порушених прав і заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які припустилися порушення законності.

Система фінансового контролю зосереджена у виконавчій та законодавчій гілках влади. Парламентський фінансовий контроль здійснює Рахункова палата Верховної Ради України, яка є постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю. Фінансовий контроль з боку виконавчої влади здійснюють: Міністерство фінансів України, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Фонд державного майна, відомчі органи фінансового контролю

Внутрішній контроль є відомчим контролем для систематичної перевірки виконання рішень об'єктами управління, що відіграє важливу роль у зміцненні державної дисципліни, законності при формуванні органів виконавчої влади, підвищенні їх виконавчої дисципліни. Такий контроль не виходить за межі самої управлінської системи, органи якої перебувають в адміністративній підпорядкованості.

У сис-мі ДС контроль проявляється через санкції або стимулювання певної поведінки. Сис-ма органів держ.контролю складається з підсистем, що діють у певних сферах і галузях суспільного життя та дозволяють забезпечти необхідною інфо всі рівні управління.





Реферат на тему: Державна служба та державне управління (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.