Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Цінні папери

Відповіді на питання з предмету "Корпоративне управління" (шпора)

План:

1. Інсайдерська система КУ..

2.Аутсайдерська система.

3.Англо-американська модель корпоративного управління.

4.Японська модель корпоративного управління.

5.Німецька модель корпоративного управління.

6. Особливості формування моделей корпоративного управління у країнах з перехідною економікою..

7. Корпорації, акціонерні товариства та інші види товариств.

8. Доходи акціонерних товариств.

9. Акції та їх класифікація.

10. Курс та вартість акцій. Види дивідендів по акціям.

11. Переваги, недоліки звичайних та привілейованих акцій.

12. Облігації та їх класифікація.

13. Відмінності акцій та облігацій, доходів по акціям та облігаціям.

14. Первинний ринок цінних паперів.

15. Фондовий (вторинний або біржовий) ринок цінних паперів.

16. Інфраструктура ринку ЦП..

17. Фондова біржа та її функції. Головні учасники фондової біржі.

18. Позабіржовий ринок ЦП.

19. Операції з цінними паперами на фондовому ринку.

20. Основні напрямки державного регулювання акціонерного капіталу.

21. Форми державного регулювання ринку ЦП.

22. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРУ.

23.Роль і функції Комісії з цінних паперів та фондового ринку.

24. Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі

25. Нормативна база функціонування державного корпоративного сектору.

26. Корпоративні цінні папери як об'єкт депозитарного регулювання.

27. Структура депозитарної системи в Україні

28. Депозитарії та зберігачі цінних паперів.

29. Ведення реєстрів власників іменних акцій.

30. Організація зберігання та обігу цінних паперів.

31. Особливості електронного обігу цінних паперів.

32. Перехід і реалізація права власності на цінні папери.

33. Основні чинники впливу на систему управління та структура управління акціонерним товариством.

34. Роль загальних зборів в управлінні корпорацією.

35. Особливості реалізації акціонерами управлінських функцій.

42. Внутрішньокорпоративні документи для проведення зборів.

43. Регулювання основних організаційно-економічних відносин.

44. Інтелектуальна власність у корпорації.

45. Особливості вибору організаційної структури корпорації.

46. Основні положення щодо організаційної структури корпорації.

 

3.Англо-американська модель корпоративного управління

Зовнішня сфера:

1. Законодавча база – передписує радам директорів (особливо на рівні штатів) враховувати інтереси економіки штату в цілому та соціальні інтереси місцевого населення.

2. Комісія з ЦП та фондових бірж – регулює ринок ЦП, корпоративні відносини, запроваджує правила щодо розкриття інформації.

3. Фондові біржі – які визначають лістинг, рівень розкриття інформації. Найбільшими біржами є Нью-Йоркська, Бостонська, Філадельфійська, Тихоокеанська.

Вимоги щодо розкриття інформації в США, порівняно з іншими країнами, є дуже суворими:

- фінансова звітність про корпорацію щоквартально

- дані про структуру капіталу

- інформація про попередню діяльність директорів

- розміри сукупної винагороди для керівництва, а також дати виплати винагороди кожному з 5 найвищих чинів поіменно

- дані про акціонерів, що володіють пакетами акцій понад 5 % акціонерного капіталу

- інформацію про можливе злиття чи реорганізацію, про поправки, що вносяться до статуту, а також інших осіб, або назви компаній, які залучаються до аудиторських перевірок.

4. Приватні пенсійні фонди – згідно законодавства США можуть виступати повіреними своїх акціонерів, тобто вони беруть участь у голосуванні на щорічних зборах акціонерів.

5. Консалтингові фірми – надають консультації корпораціям або акціонерам з питань корпоративного управл.

6. Громадська думка – преса, телебачення.

Внутрішня сфера :

1. Загальні збори акціонерів, які є вищим органом КУ, як правило, скликаються з періодичністю 1 раз на рік. Право на позачергове скликання зборів мають акціонери, які володіють принаймні 10% від акціонерного капіталу для вирішення питань: вибори директорів і призначення аудиторів; купівля контрольного пакету, реорганізація або внесення поправок до статуту; голосування за розмір дивідендів (Великобританія); погодження різноманітних обмежень, що можуть призвести до злиття або ліквідації компанії

2. Рада директорів – є унітарною, тобто вона передбачає мінімальні повноваження для вирішення господарських питань для окремих менеджерів та відділів корпорації. Рада директорів виконує наступні функції: нагляд за процедурами обрання та переобрання членів ради директорів та керівництва, оцінка їх діяльності; оцінка стратегії компанії; перевірка виконання норм. поведінки компанії та соц.зобов'язань та інші. В складі Ради директорів діють як виконавчі, так і незалежні директори.

3. Головний керуючий (президент або голова правління) – ключова фігура всього процесу управління, приймає основні рішення, спираючись на підлеглих йоу менеджерів, формує правління з групи менеджерів, що вирішують головні оперативні, організаційні та управлінські питання.

4.Японська модель корпоративного управління

характеризується високим % афілійованих банків та компаній у складі акціонерів. Банки і компанії мають міцні зв'язки; законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують кейрецу, тобто групи компаній, об'єднаних спільною власністю та управлінням.

Афіліація – приєднання до материнської компанії.

Афілійована компанія – яка володіє певною часткою акціонерного капіталу основної компанії, але меншою за контрольний пакет.

Зовнішня сфера:

1. Державні органи та міністерства – зменшився їх вплив на корпорації, через інтернаціоналізацію японських корпорацій та зростання японського ринку капіталу.

2. Державні агентства – відповідають за дотримання корпораціями чинного законодавства та здійснюють розгляд правопорушень. Це Бюро ЦП, Міністерства фінансів і Комітет з нагляду за фондовими біржами.

3. Фондові біржі Японії. Щодо надання інформації корпорації повинні оголошувати: - дані про структуру капіталу; - відомості про кожного кандидата в члени Ради директорів; - відомості про винагороди всім керуючим та директорам; - про реорганізацію і злиття; - про зміни до статуту; про аудит.

Внутрішня сфера: учасники: ключовий банк, кейрецу, афілійовані компанії; менеджери уряду. Ключовий банк надає своїм корп. клієнтам кредити і послуги щодо випуску облігацій, акцій, ведення рахунків. Ключовий банк, як правило, основний власник акцій компанії. Саме банки є основними акціонерами корпорацій у Японії.

Внутрішні органи управління:

1. Акціонерні збори – провідну роль відграють афілійовані акціонери, інші мають значно менше прав та можливостей щодо голосування.

Функції зборів: Виплата дивідендів, розподіл коштів, надання поправок до статуту, виплата вихідної допомоги директорам і аудиторам, злиття з іншими компаніями, придбання контрольного пакету акцій і реформування.

2. Рада директорів є унітарною і складається з представників афілійованого банку та інших членів кейрецу, тобто викон. директорів, керівників гол.відділів компанії і правління.

Ключовий банк і кейрецу мають право на просування своїх кандидатів в Раду директорів.

В кількісному вимірі склад сер. японської ради 50 членів правління, що в декілька разів більше ніж у США, Великобританії, Німеччині.

5.Німецька модель корпоративного управління

Зовнішня сфера: 1. Законодавство – статути акціонерних товариств і фондові біржі, комерційні правила становлять компетенцію федерального законодавства.

2.Федеральне агентство, яке регулює ринок ЦП. Фондовий ринок Німеччини є найбільш розвинутим в Європі, а найбільша фондова біржа Франкфуртська.

Законодавство щодо надання інформації вимагає наступне: - фінансову інформацію кожні півроку; - дані про структуру капіталу; - інформація про кожного кандидата у члени Спостережної ради; - сукупна інформація про винагороду члена Виконавчої та спостережної ради; - дані про акціонерів, які володіють часткою принаймні 5% та більше від акціонерного капіталу; - інформація про можливі злиття, реорганізацію, внесення поправок до статуту; - інформація про осіб та компанії, які запрошуються до аудиторських перевірок.

3. Громадськість – преса, телебачення, дії громадських організацій.

Внутрішня сфера: 1) Банки є довгостроковими акціонерами нім.корпорацій і тому представники банків входять до ради директорів. Це можуть бути як державні так і комерційні банки. Банк одночасно виступає акціонером, кредитором, емітентом ЦП, агентом, який голосує на різних загальних зборах і депозитарієм.

Особливості моделі:

1. Двопалатне правління, що складається з виконавчої ради (менеджмент корпорації) і наглядової ради (працівники компанії).

2. Узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування. Статут підприємства обмежує число голосів акціонера, що може не збігатися з числом акцій, яким він володіє.

До функцій загальних зборів належать:

- розподіл чистого прибутку (формування певної дивідендної політики, або можливість несплати по привілейованим акціям);

- ратифікація рішень спостережної та виконавчої Рад за минулий рік;

- вибори наглядової Ради і призначення аудиторів.

На відміну від американської і японської моделей без згоди акціонерів не можуть вирішуватися питання:

- прийняття рішення про співробітництво з філіями

- підвищення верхньої межі винагороди членам спостережної ради

- злиття з іншими компаніями, придбання контрольного пакету та питання реорганізації.

Виконавча рада в рамках цієї моделі підпорядкована спостережній раді. Спостережна рада призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує її рішення та надає консультативні послуги. Акціонери та службові компанії – дві основні групи, що представлені у спостережній раді. Виконавча рада є значною мірою колегіальним органом.

6. Особливості формування моделей корпоративного управління у країнах з перехідною економікою

В країнах Центральної та Східної Європи біли схожі умови: приватизація, недостатній досвід корпоративного управління, низький рівень ринкових відносин.

Зараз в більшості країн пострадянського простору мають місце намагання до утворення національних моделей корпоративного управління.

Для таких країн характерна відсутність відповідного законодавства що є основою для відокремлення двох підходів до формування корпоративного управління в країнах з перехідною економікою:

1 підхід – передбачає чітко розмежоване і детальне корпоративне законодавство у міру розвитку практики корпоративного управління передбачається формування прямих норм корпор. контролю (Росія, Литва, Польща, Угорщина).

2 підхід – передбачає самоусунення держави від проблем корпоративного управління України.

Корпоративний сектор в Україні регулюється передусім ЦКУ та ГКУ, з-нами «Про господарські товариства», «Про ЦП та фондові біржу»

Ні в одній країні з перехідною економікою не існує чіткого законодавства з корпоративного управління в широкому розумінні. Це законодавство відображає не стільки те, що вже є, скільки те, що повинно бути або в кращому випадку перебуває на стадії становлення. Щодо ролі акціонерів, то процедурними вимогами, які мають бути погоджені акціонерами, є питання реорганізації та ліквідації.

У цих країнах менш поширені вимоги до схвалення акціонерами великих випусків акцій і укладання угод за наявності конфлікту інтересів між компаніями і їх директорами та іншими посадовими особами.

До найбільш слабких місць КУ у цих країнах є недосконале законодавче забезпечення, слабкість фондових ринків, фіктивні засновництва, порушення права акціонера на участь у загальних зборах, порушення вимог розкриття інформації, здійснення фіктивних банкрутств із наступним скуповуванням активів, що продаються.

7. Корпорації, акціонерні товариства та інші види товариств

Об'єкти корпоративного управління поділяються на – акціонерні товариства та господарські товариства. Акціонерні товариства виділяють: закритого типу, відкритого типу, повна корпорація, асоційована корпорація.

Господарські товариства виступають у таких формах: товариство з обмеженою відповідальністю, тов. з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Господарське товариство – це підприємство, яке створюється шляхом поєднання зусиль двох або декількох осіб на базі домовленості про спільне володіння, здійснення підприємницької діяльності, управління та контроль.

Характерні риси господарських товариств:

- множини співвласників, які вносять паї в різних формах. Кожен такий пай одержує грошову оцінку і для кожного учасника визначається його частка в загальній власності підприємства.

- спільне управління та контроль за діяльністю підприємства

- розподіл між партнерами прибутків та збитків.

Повне госп. тов-во – підпр-во, учасники якого несуть еобмежену солідарну відповідальність всім своїм майном по зобов'язанням підприємства.

Господарське т-во з додатковою відповідальністю – учасники бізнесу несуть відповідальність в межах своїх внесків, а також додаткова відповідальність пропорційно до своїх внесків.

ТОВ – учасники такого бізнесу несуть відповідальність лише в межах своїх внесків до спільного бізнесу.

Командитне товариство – підприємство, яке поєднує партнерів, що несуть повну солідарну відповідальність, мають максимальну економічну свободу та більші корпоративні обов'язки, а також партнерів, які несуть відповідальність лише в межах своїх паїв, мають менше обов'язків та можливостей.

Виділимо переваги та недоліки господарських тов-в:

ПЕРЕВАГИ: - дозволяють залучати більший капітал, отримувати прибуток та розподіляти більші частки, мають більші можливості кредитування, ніж у одноосібних підприємств.

НЕДОЛІКИ : - межі поєднання капіталу (масштаби підприємств), неузгодженості в управлінні.

Акціонерне товариство – підприємство, яке створюється шляхом поєднання капіталів багатьох осіб опосередковано через випуск акцій.

Процес створення акціонерних товариств – грюндерство.

Повна корпорація – всі учасники займаються загальною акціонерною діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язанням товариства в межах своєї акціонерної співучасті.

Асоційована корпорація – товариство, в якому один з учасників має частку не менше 50 % .

8. Доходи акціонерних товариств

1. Засновницький прибуток – це сума цін акцій, проданих засновниками, за мінусом капіталу, дійсно вкладеного в акціонерне товариство.

2. Біржовий прибуток – це прибуток від операцій з цінними паперами на фондовій біржі.

3. Прибуток у формі дивідендів по акціям та облігаціям:

· Інвестиційний дохід – це частка прибутку, яка сплачується у вигляді дивіденду на акції.

· Скрипційний дивіденд – не сплачується протягом поточного періоду, а нагромаджується та сплачується в майбутньому одноразово.

Опціонний дивіденд – спекулятивний дохід за рахунок різниці курсів акцій.

9. Акції та їх класифікація

Акція – це цінний папір, який випускається державою, акціонерним товариством, банками, іншими організаціями та свідчить про певний грошовий внесок на їх розвиток і надає право на участь в прибутку у вигляді дивідендів.

Розрізняють привілейовані (чи преференційні) та звичайні (чи прості) акції.

Види привілейованих акцій:

1. Кумулятивні. Дивіденди по таким акціям не сплачуються протягом певного періоду, а нагромаджуються і потім сплачуються в майбутньому, тобто, має місце скприпційний дивіденд. За рахунок цього здійснюється розвиток підприємства.

2. З часткою участі. Надає право на одержання додаткових дивідендів понад об'явленої суми, тобто право на участь у залишку прибутку.

3. Конвертовані – це акції, які можуть бути обмінені на певну кількість звичайних акцій по заздалегідь встановленій ставці, тому динаміка їх курсів звичайно є дуже наближеною до коливання курсу звичайних акцій.

4. Відзивні. Корпорація може їх відкликати, тобто викупити з певною надбавкою до номіналу.

Такі характеристики привілейованих акцій можуть бути скомбіновані, тобто акції можуть бути одночасно кумулятивними з часткою участі та конвертовані. Якщо випускається декілька видів акцій, то вони диференціюються на класи.

Існує 4 групи рейтингів оцінки акцій:

1. клас А – вищий.

· А+ - доброї якості;

· А++ - вищої якості;

· А+++ - найвищої якості.

2. клас В – гірший;

3. клас C – спекулятивний;

4. клас D – дефолтовий. Цінні папери випускаються на межі ліквідації підприємства.


10. Курс та вартість акцій. Види дивідендів по акціям

Номінальна вартість акцій – грошова сума, що позначена на акції.

Курс акцій – ціна, по якій продаються акції.

Ка = (Вр / Вн) * 100%

Вр = (Ка * Вн) / 100%

Вр = (Д / і) / 100%

Вр = [ПЧ / (А * і)] * 100%

ПЗ = ВР – Рк

Ка – курс акцій

Вн – номінал. вартість акцій

Д – дивіденд

і – позичковий відсоток

ПЧ – чистий прибуток

А – кількість сплачених акцій

ПЗ – засновницький прибуток

Рк – реальні капіталовкладення в акціонерне товариство

Дивіденди на акції можуть сплач у формі:

1. Готівки

2. Майна чи кінцев продукту

3. У формі акцій. Перевага: прибутковий податок на дивіденд є вищим, ніж податок на акції. Недолік: акції мають меншу ліквідність ніж гроші.

По привілейованим акціям дивіденд сплачується по заздалегідь встановленому відсотку і не залежить від поточного прибутку.

По звичайним акціям дивіденд сплачується після сплати всіх податків і зборів, % по облігаціям та дивіденду по привілейованим акціям і пропорційно залежить від величини прибутку.


11. Переваги, недоліки звичайних та привілейованих акцій

Акція – це цінний папір, який випускається державою, акціонерним товариством, банками, іншими організаціями та свідчить про певний грошовий внесок на їх розвиток і надає право на участь в прибутку у вигляді дивідендів.

Розрізняють привілейовані (чи преференційні) та звичайні (чи прості) акції.

1. Переваги привілейованих акцій:

· Фіксований і регулярно сплачуваний дивіденд;

· Виплата дивіденду є першочерговою у порівнянні з звичайними акціями;

· При ліквідації корпорації утримувач має переважне право на отримання частки активів корпорації.

2. Недоліки привілейованих акцій:

· Не дають права голосу;

· Не дають прав на купівлю акцій нового випуску;

· Розмір дивідендів низький.

3. Переваги звичайних акцій:

· Надають право голосу або участь в зборах акціонерів;

· Надають право на першочергову купівлю акцій нового випуску;

· За умов високо прибутку мають відповідно високий дивіденд.

4. Недоліки звичайних акцій:

· Сполучені з ризиком;

· Дивіденди сплачуються після всіх виплат в останню чергу.


12. Облігації та їх класифікація

Облігації – це цінні папери, що являють собою довгострокові боргові зобов'язання з фіксованою ставкою.

Розрізняють облігації корпорацій та уряду. В будь-якому разі випуск облігацій передбачає залучення довгострокового позичкового капіталу. Завжди такий цінний папір віддзеркалює боргові зобов'язання перед позичальником про сплату у встановлений термін суми боргу та % по позиці.

І. Облігації корпорацій:

1. іменні та на пред'явника;

2. купонні та без купонні.

Для облігацій надається спеціальний купон сплату %. Такий спеціальний купон є простим векселем на пред'явника за своєю природою. По без купонним акціям регулярний % не сплачується, але це не означає, що вони не приносять доходу. Як правило, вони продаються зі знижкою чи дисконтом, і чим більший термін, на який вони випущені, тим більше знижка. Одержання доходу відбувається внаслідок погашення облігацій по номіналу. Отже, дохід оп таким облігаціям дорівнює різниці між ціною їх погашення та ціною продажу.

3. облігації із забезпечення (заставою майна) та облігації без забезпечення.

Облігації із забезпеченням можуть забезпечуватись заставою майна чи основним капіталом майна або заставою цінних паперів, але не власної корпорації, а інших, можливо, дочірніх компаній. Сенс забезпечення – зробити позику більш прозорою, гарантувати повернення коштів, оскільки, у разі неповернення, облігатори можуть претендувати на заставу.

Облігації без забезпечення назв джанк-облігації, вони підкріплюються лише обіцянкою корпорації про повернення вклад капіталу та %. Такі акції можуть бути конвертовані, тобто обмінюватись на різні акції, що робить їх більш привабливими для позичальників.

ІІ. Урядові облігації:

1. оборотні: можуть знаходитись у вільному продажі та змінювати власника;

2. необоротні: власник тільки той, кому Уряд продав облігації і погашаються цим власником.

Облігації мають свій рейтинг:

1. інвестиційні

2. спекулятивні

3. брасові: випускаються товариством на рівні ліквідації з метою вижити в умовах банкрутства.


13. Відмінності акцій та облігацій, доходів по акціям та облігаціям

Акція – це цінний папір, який випускається державою, акціонерним товариством, банками, іншими організаціями та свідчить про певний грошовий внесок на їх розвиток і надає право на участь в прибутку у вигляді дивідендів.

Облігації – це цінні папери, що являють собою довгострокові боргові зобов'язання з фіксованою ставкою.

Відмінність акцій та облігацій:

1. акції представляють безпосередній капітал корпорації. Облігації – запозичений капітал.

2. утримувачі акцій є співвласниками корпорації, а облігатори є її кредиторами.

3. володіння акціями надає право участі в акціонер зборах і прийняті рішень, а володіння облігаціями не надає таких прав.

4. % по облігаціям сплачується в першу чергу до виплати дивідендів на акції.

5. при ліквідації корпорації облігатори мають першочергове право на повернення своїх внесків у порівнянні з акціонерами.

Доходи по облігаціям можуть бути:

1. номінальними: мають дохід по купонній ставці;

2. поточними: в залежності від курсу валют.

Облігації мають свій рейтинг:

1. інвестиційні

2. спекулятивні

3. брасові: випускаються товариством на рівні ліквідації з метою вижити в умовах банкрутства.

Чим нижчий рейтинг, тим вищий ризик неплатежів доходів по цим облігаціям. Чим вищий рейтинг, тим облігації більш забезпечені та гарантовані, але більш нижчий дохід по ним.


14. Первинний ринок цінних паперів

Первинний ринок ЦП – це ринок, де здійснюються розміщення та продаж нових випусків ЦП емітентами.

Емітенти, зазвичай, на пряму звертаються до інвесторів, і якщо вони придбають весь випуск ЦП, то це назв приватним вкладенням.

Емітент також може звертатись до посередників з метою розміщення нових випусків ЦП. Їх називають андерайтерами. Як правило, це інвестиційний банк, який є гарантом і поручителем і який бере на себе:

1. зобов'язання розмістити новий випуск ЦП;

2. організацію випуску, реєстрацію ЦП, здійснення підписки, як правило, власних клієнтів на нові акції. Бажано, щоб це було не менше 75%. Інші 25% акцій передаються у відкритий продаж на фондовий ринок у вигляді пакету акцій. При цьому андерайтер проводить широку роботу щодо інформування клієнтів про стан справ корпорації, тобто презентує її. Це має сприяти продажу акцій і підвищити рейтинг товариства, що створюється.

3. якщо продаж акцій йде погано, то андерайтер повинен здійснювати заходи по стабілізації випуску, тобто закупити не продані акції і викупити продані. Тобто він бере на себе ризик можливого нерозміщення акцій.

Прибутки андерайтера залежать від виторгу за результатами розпродажу акцій. Тому ціна на акції повинна бути такою, щоб задовольняти інтересам одночасно емітента, андерайтера та інвестора.

В зв'язку з цим перед розпродажем акцій проводиться нарада між емітентом і андерайтером з приводу узгодження ціни акцій та безпосередньо %-к від такої ціни, який отримуватиме андерайтер в якості сплати за його послуги.

15. Фондовий (вторинний або біржовий) ринок цінних паперів.

Вторинний ринок – фондовий або біржовий ринок, де здійснюються угоди з зареєстрованими ЦП. Реєстрація і допуск ЦП до функціонування на ФБ назив. лістингом. Вони можуть реалізовуватися дрібними власниками-акціонерами з дотримання або без дотримання вимог чинного законодавства, ними торгують і потужні дилери в позабіржовому обігу. Тільки 20% угод з ЦП проходить на фондовому ринку. Інші угоди здійснюються на позафондовому ринку.

Головними учасниками ФР – українські фондові біржі. Провідними біржами є: Українська ФБ, Київська міжнародна ФБ, Українська міжбанківська ФБ, Придніпровська ФБ.

Біржовий ринок складається з бірж, які мають торговий зал, де здійснюють угоди, функції учасників чітко розподілені. Біржові угоди здійснюються за чітко визначеними правилами.

Учасниками ФБ постають державні органи регулювання, емітенти, інвестори та інші. До складу держ.органів належать: НБУ, Державна комісія з ЦП та ФР, Мінфін. В якості емітентів слід розглядати, перш за все, різноманітних юридичних осіб, а також місцеві органи влади.

Елементами інфраструктури ФР постають: депозитарії, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, центри сертифікатних аукціонів, зберігачі, реєстратори, саморегулюючі організації, аудиторські компанії, консалтингові компанії

16. Інфраструктура ринку ЦП

Інфраструктура ринку ЦП – сукупність різноманітних інститутів, що забезпечують більш ефективну купівлю-продаж ЦП. До складу таких інститутів відносять:

1) Український національний депозитарій;

2) Депозитарій інших бірж;

3) Торгівельно-інформаційна система;

4) Розрахунково-кліринговий банк;

5) Спеціальні організації по обліку, збереженню і розрахунку з ЦП (професійна асоціація реєстраторів ЦП та депозитаріїв; асоціація торговців ЦП, національна агенція управління державними пакетами акцій приватизованих підприємств)

Депозитарна діяльність — це надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску; відкриття та ведення рахунків у цінних паперах; обслуговування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

• зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів (нижній рівень);

• Національний Депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів (вищий рівень). Обслуговування депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів здійснює НБУ. Депозитарні активи — це знерухомлені цінні папери, випущені в документарній формі; глобальні сертифікати, що підтверджують випуск цінних паперів у бездокументарній формі й передані на зберігання до депозитарію; записи зберігачів про депоновані до депозитарію на зберігання знерухомлені або бездокументарні цінні папери.

Депозитарна діяльність здійснюється щодо бездокументарних чи документарних акцій, облігацій підприємств, облігацій внутрішніх і місцевих позик, інвестиційних сертифікатів та виключно в документарній формі ощадних сертифікатів та казначейських зобов'язань. Векселі та приватизаційні папери не обслуговуються депозитарною системою.

Депозитарні установи зберігають цінні папери двома способами: відокремленим чи колективним. Відокремленим способом зберігаються тільки цінні папери в документарній формі на пред'явника, а депозитарна установа веде їх облік із зазначенням індивідуальних ознак (серія, номер). Знерухомлені цінні папери в документарній формі та випущені в бездокументарній формі зберігаються колективним способом.

17. Фондова біржа та її функції. Головні учасники фондової біржі.

Фондова біржа – акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність згідно зі статутом і правилами фондової біржі.

Фондова біржа – асоціація фізичних та юридичних осіб, створена з метою здешевлення торгівельних операцій з ЦП, прискорення обігу корпоративного капіталу, прискореного визначення цін, організації роботи фондової біржі.

Функції ФБ:

1) Забезпечення цінової гласності;

2) Визначення цін акцій на перспективу;

3) Узгодження біржового фактичного попиту та пропозиції;

4) Хеджування від коливання цін і можливих збитків.

Головними учасниками фондової біржі є:

1) Брокер або маклер – член біржі, посередник при укладанні біржових угод, до функцій якого виконання замовлень брокерських контор та їх клієнтів, координація попиту і пропозиції ЦП, забезпечення порядку проведення біржових операцій, передача інформації. Брокер наймає за власний рахунок наступних клерків: телефонний клерк, посильний клерк, клерк обліковець цін, клерк-контролер, клерк-сищик. Брокер виконує заявки брокерської контори, після виконання яких він може стати дилером, тобто спекулянтом, тобто торгувати акціями на себе і за свій рахунок.

2) Дилер – член фондової біржі, який веде операції від свого імені і за власний рахунок. Вкладає в справу свої гроші, здійснює самостійну купівлю та продаж ЦП.

Види біржових спекулянтів:

1)бики – спеціалізуються на підвищенні цін;

2)ведмеді – спеціалізуються на зниження цін;

3) спредери – спец-ся на тимчасовому коливанні цін;

4)скалпери – спеціалізуються на миттєвому підвищенні цін.

18. Позабіржовий ринок ЦП.

На позабіржовому ринку здійснюється торгівля не зареєстрованими ЦП або тих, що не проходять процедуру лістинга. В торгівлі облігаціями позабіржовий ринок доповнює біржовий, а в торгівлі акціями є її прямим конкурентом. Складовими позаБР є :

1) Позабіржова фондова торгівельна система (ПТФС);

2) Южна торгівельно-інформаційна система (ЮТІС).

Відмінні риси БР та позаБР:

1)біржа має торговий зал, а позаБР відрізняється проведення операцій через інтернет, телефонну мережу тощо;

2) на біржі функції учасників чітко поділені, тільки є брокери, трейдери, дилери, а на позаБР ці функції можуть бути притаманні одній особі;

3) біржові угоди здійснюються за правилами, а позабіржові – шляхом проведення переговорів;

4) БР та позаБР розрізняються за складом учасників і механізмом здійснення операцій.

Через позаБР проходять такі ЦП:

1) акції невеликих фірм;

2) акції нових корпорацій, які здійснюють первинну спробу продажу акцій з метою виявлення їх рейтингу;

3) нові випуски акцій, які проходять обкатку;

4) державні ЦП;

5) ЦП іноземні держав;

6) ЦП крупних банків.

На позаБР діють 2 типа котировок:

1) Орієнтовна, тобто ціна акції, яка підлягає підтвердженню. Дилер може купувати-продавати акції за цією ціною, може і відмовитись.

2) Тверда котировка, тобто фактична ціна акції, які і пропонують корпорації для куп.-пр. своїх ЦП

19. Операції з цінними паперами на фондовому ринку.

Вторинний ринок – фондовий або біржовий ринок, де здійснюються угоди з зареєстрованими ЦП. На фондовому ринку здійснюються такі операції:

1. продаж наявних ЦП – спотова операція, що здійснюється протягом 48 годин;

2. форвард (форвардна операція) – продаж ЦП наперед, на термін від 2х діб до декількох місяців, при проведенні таких операцій існує ризик, що:

2.1. при пониженні ціни продавець порушує умову операції і продасть за більш високою ціною цей ЦП;

2.2. при підвищенні цін – продавець порушить угоду і продасть акції за більш високою ціною іншому.

Ціна по форварду відрізняється від ціни по споту на величину премії або дисконту.

3. Ф'ючерсні операції – торгівля контрактами на поставку ЦП в майбутньому, яких не має в наявності; можливі такі ситуації: якщо ви продали контракти на біржу, а передбачається підвищення цін на акції, то контракти викуповуються назад; якщо ви купуєте контракти на біржі, а передбачається пониження цін, то контракти потрібно продати. В результаті куп.-пр. контрактів відбувається узгодження попиту та пропозиції і формування цін на перспективу; проведення таких операцій також здійснюється з метою хеджування, але при страхуванні і відсутні прибутки.

Хеджування здійснюється через маржу, або відкриття маржового рахунку. Маржа – сума грошей, що дорівнює можливому коливанню цін протягом 1 або 2х діб.

а) якщо ціна на акції виросла, то виграє покупець; із маржового рахунку покупця сума подорожчання контракту перераховується на маржовий рахунок продавця;

б) якщо ціна на акції впала, то покупець в програші; із маржового рахунку продавця сума зниження перераховується на маржовий рахунок покупця;

в) якщо на маржовому рахунку відсутні гроші клієнта, то розрахункова палата біржі робить йому запит поповнити рахунок, то біржа відсторонює його від участі у біржових операціях.

г) продаючи ф'ючерсний контракт продавець страхується від пониження цін; купуючи ф'ючерсний контракт покупець страхується від підвищення ціню

4. опціон – це куп.-пр. права торгувати ф'ючерсними контрактами.

4.1. опціон має більш короткий термін ніж ф'ючерсні контракти;

4.2. ризик, пов'язаний з опціонами, значно менший ніж з ф'ючерсами;

4.3. по закінченню терміну ф'ючерсів розрахунок обов'язковий;

4.4. по закінченню терміну опціону розрахунок необов'язковий.

Види опціонів: опціон на куп. ф'ючерсних контрактів – call; опціон на продаж ф'ючерсних контрактів – put. Ціна опціону формується підчас торгів на біржі і залежить від 2х чинників: ціни ф'ючерсних контрактів та ціни на акції по ф'ючерсному контракту. Call-опціон має сенс використовувати, якщо ціна на ф'ючерсний контракт підвищується. Call-опціон не має сенсу використовувати, якщо така ціна знижується. put-опціон має сенс використовувати при понижені ціни. put-опціон не має сенсу використовувати при її підвищенні.

Можливо придбати подвійний опціон. Такі операції називаються стелажними і страхують від можливих збитків при коливанні цін, проте прибуток різко знижується.

Використовувати подвійний опціон доцільно лише у разі, коли вартість опціонів не перевищує доходу отриманого від проведення операцій.





Реферат на тему: Відповіді на питання з предмету "Корпоративне управління" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.