Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Цінні папери

Перспективи розвитку фондового ринку України та функції комерційних банків (реферат)

Зміст

1. Фондовий ринок України та перспективи його розвитку. 3

2. Функції комерційних банків. 11

Список використаної літератури. 18


1. Фондовий ринок України та перспективи його розвитку

Фондовий ринок на Україні починає свою історію з прийняттям одного з перших нормативних документів про фондовий ринок - Закону України "Про цінні папери та Фондову біржу" (1991 р.) В той час були спроби створити саме централізований фондовий ринок.

Відповідно до цього закону, була заснована Українська Фондова біржа, з філіалами практично в усіх областях України, яка тривалий час була єдиним на Україні фондовим інструментом. До кінця і положення Закону унеможливлювали виникнення та функціонування інших фондових інститутів України.

Однак з часом, передчасність централізації фондового ринку та неефективність уніфікованого його функціонування були наглядними. Із зміною діючого законодавства, в Україні починають виникати інші фондові інститути.

Сьогодні фондовий ринок України не має централізованого, уніфікованого інституту чи структури, крім регулюючих: ДКЦПФР та інших, в основному самоврегульовних організацій.

Основним товаром фондового ринку є ринок облігацій внутрішнього державного займу (ОВДЗ) депозитні сертифікати НБУ, інших боргових зобов'язань, в основному державних інститутів (наприклад: державні цінні папери, що емітуються Міністерством фінансів України чи Пенсійного фонду України), цінні папери банків та емітентів України. Як правило, доходи від розміщень, наприклад ОВДЗ (шестимісячні облігації), складає 15% річних.

Основними учасниками ринку є банки, ліцензовані торговці цінними паперами, реєстратори, зберігачі, депозитарії, біржі та торгівельні системи. Головними учасниками фондового ринку України і надалі залишаються банки. Це зумовлено, насамперед, наявністю значних фінансових ресурсів для здійснення спекулятивних операцій.

Учасники фондового ринку організовані в різного роду спілки та асоціації в т.ч. і самоврегульовані. Саме такою є, наприклад Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), яка об'єднує біля 270 компаній України.

В Україні не існує єдиного фондового індексу. Майже кожен зареєстрований фондовий інститут (фондові біржі, системи, площадки та навіть окремі компанії, які працюють на фондовому ринку) ведуть власні "біржові" індекси.

В Україні не існує і єдиного переліку "голубих фішок". Однак, наприклад Перша фондова торгівельна система (ПФТС) веде власні два (перший та другий) лістінги найпривабливіших емітентів України. ПФТС до українських "голубих фішок" відносить Компанії: ВАТ "Центренерго", ВАТ "Дніпроенерго", ВАТ "Донбасенерго", ВАТ "Київенерго", ВАТ "Західенерго", ВАТ "Укрнафта".

До рейтингу найпривабливіших Компаній в Україні відносять: ВАТ "Криворіжський завод гірничого обладнання", АКБ "Аваль", ВАТ "Львівгаз", ВАТ "Краситель", ВАТ "Хмельницькмолпром", ВАТ "Росава", ВАТ "Електромашина", ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Новомосковський трубний завод", ВАТ "Каравай", ВАТ "Дніпрошина", "Теком", "Київстар", GSM, "Аркада фонд" та інші.

Ліквідність фондового ринку в Україні, особливо в останній період, падає. Однією з причин, за оцінкою, наприклад ПФТС, є зменшення обороту торгівлі по цінних паперах підприємств енергетики і металургії та процес банкротства, як засобу так званої "скритої приватизації".

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.

Україна, як самостійна держава, існує уже дев'ять років. За цей період економіка України зазнала серйозних змін, зв'язаних зі зміною форм власності та формування ринкових відносин, що також вплинуло на виникнення та розвиток фондового ринку в нашій країні.

Роль, яку відіграє держава у регулюванні та розвитку фондового ринку, досить таки велика. Політика, яку веде держава стосовно фондового ринку, називається фондовою політикою - вплив у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів.

Фондова політика виконує такі функції:

· управління;

· участі;

· впливу;

· регулювання.

Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на два види: саморегулювання і державно-правове регулювання.

Саморегулювання буває індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним із учасників операцій на фондовому ринку. Колективне саморегулювання пов'язане з відпрацюванням правил і положень, які повинні дотримуватися групами учасників ринку.

З метою введення в дію системи державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указом Президента була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку. Її основні завдання визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»:

· формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики в області розвитку і функціонування ринку цінних паперів і їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів міжнародним стандартам;

· координація діяльності державних органів по питанням формування в Україні ринку цінних паперів і їх похідних;

· державне регулювання і контроль за випуском і обігом цінних паперів і їх похідних на території України, забезпечення законодавчого регулювання в цій сфері;

· захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів по попередженню і присіканню порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в рамках своїх повноважень;

· сприяння розвитку ринку цінних паперів;

· узагальнення практики використання законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, підготування пропозицій по його вдосконаленню.

Крім того, Комісія зосереджує свою увагу на проблемах, які являються найбільш актуальними для розвитку економіки України:

· сприяння розвитку інвестиційно привабливого середовища для залучення внутрішніх і іноземних інвесторів;

· сприяння реструктуризації акціонерних товариств для оживлення підприємницької діяльності;

· збільшення кількості робочих місць та доходів бюджету;

· інтеграція у міжнародні фінансові ринки, що може сприяти зміцненню міжнародного авторитету України;

· наближення вітчизняного законодавства до міжнародних вимог.

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв'язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання. Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країні становлять прийняті Верховною Радою закони України «Про господарські товариства», «Про піlприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки та банківську діяльність», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», а також закони, що стосуються приватизації.

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти - Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91р. і Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.94р. №55/94. У відповідності до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» розрізняють два типи цінних паперів:

· іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту;

· на пред'явника, що вільно обертаються.

Українським законодавством визначені також наступні види цінних паперів:

· акції;

· облігації внутрішніх державних та місцевих займів;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов'язання підприємств;

· ощадні сертифікати;

· векселі;

· приватизаційні папери;

· інвестиційні сертифікати.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними лише після їх реєстрації у відповідному фінансовому органі. А в тому випадку, коли акції і облігації підприємств призначені для відкритої торгівлі, у тому ж фінансовому органі повинен бути зареєстрованим і проспект емісії.

Українське законодавство встановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств в якості емітентів:

· акціонерні товариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплаченого статутного фонду;

· кількість привілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутного фонду.

Наказом Міністерства фінансів України (як регулюючого органу) від 20.07.95р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 .07.95р. №233/769, затверджено «Порядок видачі дозволу на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виключної діяльності».

Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подання документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними.

Визначені нормативно-правові функції відбито і в інших документах, які не є законодавчими актами, тобто не мають сили закону і не обов'язковими для виконання, проте відіграють важливу роль у визначенні державних напрямів і методів державного фондового ринку. Прикладом таких документів може бути «Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України», схвалена Верховною Радою в 1995р., яка встановила загальні принципи та основну мету функціонування ринку цінних паперів в Україні, регулюваного державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Одним з найголовніших принципів забезпечення інтересів суб'єктів фондового ринку та захисту їхніх майнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхідних умов як соціально-політичних, так і економічно-правових.

Державне регулювання ринку має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Законодавче регулювання фондового ринку України постійно вдосконалюється з процесом реформування економіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів та формування інфраструктури фондового ринку.

Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, поділяються на такі чотири групи:

1. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідно віднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормотворчу функцію в державі.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.

3. Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову ж таки постають питання законодавчого характеру. Проте є і інші. Серед них один з найголовніших - конкурентоздатність наших цінних паперів. Звичайно, що на Заході будуть цікавитися тільки акціями високорентабельних і перспективних компаній. У нас же таких поки що дуже мало.

Національні фондові ринки світу все більше інтернаціоналізуються. Це очевидно, адже капітал взагалі має інтернаціональний характер і вільно переміщається у ті країни і регіони, де його оборот дає найбільший приріст. Це стосується і обертання капіталу у вигляді цінних паперів. Тому дуже важливу роль у законодавчому регулюванні національного ринку цінних паперів відіграють міжнародні правові акти - договори, конвенції, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє дальшій інтеграції нашої держави в міжнародні ринки капіталу.

Зокрема Українська фондова біржа багато робить для заложення фундаменту інтеграції національного ринку цінних паперів у Європейський і світовий ринки. Достатньо згадати співробітництво з Організацією французьких бірж і Національним депозитарієм Франції, яке дало можливість у короткий термін створити при Українській фондовій біржі Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігу цінних паперів. Результативною є робота з Організацією сприяння розвитку фондових і фінансових ринків Східної і Центральної Європи (Німеччина), об'єднанням німецьких фондових бірж (німецька фірма АГ) і Франкфуртської фондової біржі. Ділові відносини налагодились між Українською фондовою біржею та керівництвом Федерації європейських фондових бірж, Нью-Йоркської, Чикагської, Торонтівської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської, Братиславської, Литовської, Російської, Токійської, Корейської фондовими біржами.

2. Функції комерційних банків

Термін «Комерційний Банк» виник на ранніх етапах розвитку банківського діла, коли банки обслуговували здебільшого торгівлю (commerce), товарообмінні операції і платежі. Основною клієнтурою були торговці. Банки кредитували транспортування, зберігання і інші операції, зв'язані з товарообміном. З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини і готових виробів, виплату зарплати і т.д. Терміни кредитів поступово збільшувались, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладень в основний капітал, цінні папери. Інакше Кажучи, термін 'комерційний' 'банк' втратив свій сенс. Він значити 'діловий' характер банка, його орієнтованість на обслуговування всіх виглядів господарських агентів незалежно від роду їхньої діяльності.

Сьогодні комерційний банк здатний запропонувати клієнту до 200 виглядів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарській кон'юнктурі. Слідує враховувати, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу ( наприклад, виконання міжнародних розрахунків або трастові операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій ,що конструюють банка відносять:

- Прийом депозитів;

- Здійснення грошових платежів і розрахунків;

- Видавання кредитів.

Комерційні банки - це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші вільні грошові кошти, які вивільняються у процесі господарської діяльності та надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал. Фінансові посередники виконують, таким чином, важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу. Фінансове посередництво відрізняється від брокерсько-дилерських функцій. Специфічна риса брокерів та дилерів полягає в тому, що вони не створюють власних вимог та зобов`язань, діючи за дорученням клієнтів. Фінансові ж посередники в процесі діяльності створюють нові вимоги та зобов'язання, які стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання депозит, а надаючи позику нову вимогу до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань і їх обміну на зобов'язання інших контрагентів складає основу, суть фінансового посередництва. Така трансформація виключно важлива в ринковій економіці. Вона дозволяє подолати труднощі прямого контакту зберігачів та позичальників, які виникають через невідповідність сум, що пропонуються та вимагаються, їх строків, доходності і т.д. Акумулюючи грошові капітали з різних джерел, фінансові посередники створюють загальний знеособлений "пул” грошових коштів і можуть задовольнити вимоги по кредитах на найрізноманітніших умовах.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, які оперують в різних секторах ринку позичкового капіталу. Крупні комерційні банки представляють клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки та інше. Цим вони відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які володіють обмеженими функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль стрижневої , базової ланки кредитної системи. Значення комерційних банків в сучасних кредитних системах дуже велике. Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Широка диверсифікація операцій банку дозволяє зберігати клієнтів та залишатись рентабельними навіть за неблагосприятливої кон`юнктури. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Проте існує певний базовий "набір”, без якого банк не може нормально існувати та функціонувати. До таких констатуючих операцій банка відносяться: - прийом депозитів; - здійснення грошових платежів; - видача грошових кредитів. Саме на виконанні цих функцій і створюється той фундамент, на якому розвивається робота банку.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов'язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообігу капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Систематичне виконання означених функцій і створює той фундамент, на якому основується робота банка. І хоча виконання кожного вигляду операцій зосереджене в спеціальних відділах банка і здійснюється особливою командою співробітників, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовується в господарстві для організації товарного звернення і розрахунків. Йдеться про відкриття і ведення чекової і іншої рахівниці, що служить основою безготівкового обороту. Господарство не може існувати і розвиватися без добре відлагодженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення банків, як організаторів цих розрахунків.

Створення платіжних засобів тісно зв'язане з депозитною функцією кредитування банківських клієнтів. Депозит може виникнути двома шляхами: в результаті внесення клієнтом наявних грошей в банк або же в процесі банківського кредитування. Ці операції по-різному відіб'ються на величині грошової маси в країні. Якщо клієнт вніс гроші до затребування, те вони перетворилися з наявних в безготівкові. Загальна сума грошей в господарстві не змінилася. Якщо же гроші зараховані на депозит, та загальна кількість грошей в господарстві збільшилася, бо банк за свої операції створив нові платіжні засоби. Зворотна чинність - знищення відбувається при знятті клієнтом наявних зі лічби і при списанні грошей з депозиту для погашення кредитів. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, що через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Друга простора функціональна сфера діяльності банків - посередництво в кредиті. Комерційні Банки, як вже говорилося, виконують роль посередників між господарськими одиницями, що накопичують і потребувати грошових засобів. Вони надають володарям вільних капіталів зручну форму зберігання грошей в вигляді різноманітних депозитів, що забезпечує цілість грошових засобів і задовольняє потреби клієнта в ліквідності. Для багатьох клієнтів така форма зберігання грошей більш прийнятна, ніж вкладення в облігації або акції. Банківський Кредит - теж надто зручна і в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови отримання позички (в відзнаку від ринку цінних паперів, де терміни і інші умови позики стандартизовані).

Окрім виконання базових функцій, банк пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного роду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, зв'язаних з передачею майна в управління банку на довірчій основі, покупкою для клієнтів цінних паперів, управлінні нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційним випускам.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв'язку з чим їх ще називають «фінансовими універмагами». Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Види операцій є найважливішим критерієм, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать: галузева орієнтація; територіальне розміщення; форма власності.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності. Комерційні банки при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів і вкладів. Вони також можуть одержувати позичку у раціональному банку. Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях. Отже, перша економічна функція комерційних банків полягає в акумулюванні безстрокових депозитів (введення поточних рахунків) і оплаті чеків, виписаних на ці банки.

Друга важлива функція полягає в наданні кредитів промисловим підприємствам, фермерам, торговцям тощо. Банки виконують також різні інші функції, конкуруючи з рештою фінансових інститутів. Вони приймають ощадні і строкові вклади, які часто вилучаються на вимогу їх вкладників. На відміну від поточних рахунків по цих вкладах виплачується відсоток.

Майже всюди комерційні банки конкурують з кооперативними товариствами по наданню позик на будівництво і центральними ощадними товариствами. Приймаючи грошові перекази і видаючи туристичні чеки, банки конкурують з поштовими агентствами і спеціальними компаніями. Користуючись майном за дорученням, вони частково виконують функції радників з питань доцільності вкладення капіталу в цінні папери. Навіть надаючи грошові позики окремим особам і бізнесменам, банки конкурують з фінансовими компаніями і так званими "факторськими фірмами", які забезпечують корпорації оборотним капіталом. Купуючи облігації, іпотеки і цінні папери, банки конкурують зі страховими компаніями та іншими інвесторами. Таким чином, комерційні банки не є єдиним фінансовим інститутом. Але, за визначенням, вони єдина організація, здатна створити в умовах ринку "банківські гроші", тобто безстрокові чекові депозити, які можуть бути зручно використані як засіб обігу. У цьому передусім полягає їхнє економічне значення.

Другою функцією банків є кредитна функція: вони надають короткострокові кредити бізнесу і населенню, вони дають довгострокові кредити тривалістю понад один рік. Банківська справа бізнес, подібний до будь-якого бізнесу. Комерційний банк порівняно просте ділове підприємство. Банк надає своїм клієнтам (вкладникам і позичальникам) певні послуги -і натомість отримує від них ту чи іншу форму оплати. Він намагається заробити прибуток для своїх акціонерів. Баланс рахунку показує певні активи, певні зобов'язання і певний власний капітал. За винятком другорядних відмінностей, баланс, що публікується банком, в цілому виглядає так само, як баланс будь-якого іншого ділового підприємства.

Єдина своєрідна риса зведеного банківського балансу, полягає в тому, що значна частина пасивів представлена коштами, які належать виплаті на першу вимогу, тобто складають депозити, що є основою чекових розрахунків.


Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

2. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.

3. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.

4. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федорен-ко. -К.: Алерта, 2004. -477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.

8. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.





Реферат на тему: Перспективи розвитку фондового ринку України та функції комерційних банків (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.