Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Бухгалтерський облік

Питання до екзамену з дисципліни "Управлінський облік" (шпора)

Зміст

1. Роль обліку в управлінні підприємством. 5

2. Суть і функції управлінського обліку. 5

3. Базові моделі управлінського обліку. 6

4. Взаємозв'язок функцій управління та управлінського обліку. 7

5. Порівняння управлінського та фінансового обліку. 8

6. Етапи розвитку управлінського обліку. 10

7. Організація управлінського обліку на підприємстві. 11

8. Роль бухгалтера-аналітика на підприємстві. 11

9. Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень. 12

10. Класифікація витрат для оцінки запасів та визначення фінансового результату. 13

11. Класифікація витрат для здійснення процесу контролю та регулювання. 14

12. Групування і облік витрат за економічними елементами. 15

13. Групування і облік витрат за статтями калькуляції. 15

14. Мета та завдання обліку витрат. 16

15. Об'єкти обліку витрат, об'єкти калькулювання. 17

16. Характеристика рахунків для обліку матеріальних витрат. 17

17. Характеристика рахунків для обліку витрат на оплату праці. 18

18. Характеристика рахунків для обліку відрахувань на соціальні заходи. 18

19. Характеристика рахунків для обліку загальновиробничих витрат. 18

20. Характеристика рахунків для обліку адміністративних витрат. 19

21. Характеристика рахунків для обліку витрат на збут. 20

22. Процес підготовки і прийняття рішень. 21

23. Опис поведінки витрат, функції витрат та методи їх визначення. 22

24. Визначення функції витрат за методом аналізу рахунків. 23

25. Визначення функції витрат за методом вищої-нижчої точки. 23

26. Система виробничого обліку. 24

27. Облік і розподіл виробничих накладних витрат. 25

28. Характеристика основних методів калькулювання собівартості продукції. 25

29. Система обліку і калькулювання за замовленнями. 28

30. Система обліку і калькулювання за процесами. 29

31. Система обліку і калькулювання на основі діяльності. 30

32. Облік і калькулювання за системою директ-кост. 31

33. Система обліку і калькулювання за нормативними витратами. 33

34. Цільове калькулювання. 34

35. Проблеми вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. 35

36. Розподіл витрат допоміжних підрозділів. 36

37. Мета та методи аналізу "витрати, обсяг, прибуток". 37

38. Аналіз "витрати, обсяг, прибуток" на основі прибутку після оподаткування. 37

39. Точка беззбитковості та її розрахунок за допомогою рівнянь. 39

40. Графічний аналіз взаємозв'язку "Витрати, обсяг, прибуток". 40

41. Аналіз чутливості прибутку до змін обсягу діяльності. 41

42. Аналіз "витрати, обсяг, прибуток" в умовах виробництва декількох видів продукції. 42

43. Аналіз варіантів альтернативних рішень. 42

44. Рішення про спеціальне замовлення. 43

45. Рішення про виробництво чи купівлю комплектуючих виробів. 43

46. Рішення про розширення чи скорочення сегментів діяльності. 44

47. Оптимальне використання ресурсів в умовах обмежень. 44

48. Цінові рішення. 45

49. Інвестиційні проекти та стадії їх аналізу. 45

50. Облік фінансових та капітальних інвестицій. 46

51. Методи оцінки інвестиційних проектів та програм. 46

52. Суть бюджетування. Види бюджетів. 47

53. Гнучкі і фіксовані бюджети. 49

54. Складання та взаємоузгодження бюджетів. 50

55. Бюджетування через приріст, бюджетування "з нуля". 51

56. Контроль за виконанням бюджетів та аналіз відхилень. 52

57. Поняття центрів відповідальності, їх класифікація. 52

58. Облік за центрами відповідальності. 53

59. Облік відповідальності на основі стандартних витрат. 53

60. Класифікація та контроль відхилень. 55

Список використаної літератури. 56


1. Роль обліку в управлінні підприємством.

Головною метою управлінського обліку є допомогти компанії досягти ЇЇ стратегічних цілей. Досягнення стратегічних цілей означає задоволення потреб клієнтів, акціонерів та інших учасників господарської діяльності (постачальників, персоналу тощо).

Тому основну увагу зараз концентрують на створенні вартості для клієнтів, акціонерів та інших учасників шляхом ефективного використання ресурсів.

Відповідно змінюється й роль бухгалтера-аналітика в компаніях.

По-перше, вони з постачальників інформації для внутрішніх користувачів поступово перетворюються на бізнес-партнерів, тобто рівноправних членів команди, що приймає рішення.

По-друге, у великих компаніях поширюється практика наближення бухгалтера-аналітика до зони прийняття рішень. Наприклад, 20% респондентів з американських компаній засвідчили, що половина їх бухгалтерів-аналітиків безпосередньо перебуває в операційних підрозділах, які вони обслуговують.

2. Суть і функції управлінського обліку.

Підприємницьку діяльність можна здійснювати в різних галузях економіки й у різних організаційно-правових формах. Але незалежно від форми та сфери діяльності реалізація функцій бізнесу потребує залучення певного капіталу для фінансування операцій, визначення об'єктів та обсягів інвестування отриманих коштів. Успіх бізнесу безпосередньо залежить від ефективного використання в процесі господарських операцій наявних ресурсів. Відтак будь-яка підприємницька діяльність складається з трьох взаємопов'язаних елементів: інвестиційної, операційної та фінансової діяльності. Для узгодження різних видів діяльності існує специфічна функція — управління. Управління забезпечує планування, організацію, мотивацію, контроль та регулювання діяльності (рис. 1).

Рис. 1.

Планування охоплює встановлення мети діяльності, визначення необхідних ресурсів і шляхів досягнення мети.

Досягнення будь-якої мети можливе тільки в разі плідної праці колективу підприємства. Тому необхідно організувати діяльність персоналу, узгодити його зусилля та, врахувавши інтереси людей, заохотити їх. Контроль забезпечує порівняння досягнутих результатів із запланованими.

У разі виявлення значних розбіжностей здійснюють регулювання, тобто вносять відповідні корективи в організацію або плани — залежно від причин відхилень.

Для нормального виконання розглянутих функцій управління необхідна інформація. Таку інформацію має надавати, насамперед, система бухгалтерського обліку, яка виявляє і систематизує дані про господарську діяльність підприємства.

3. Базові моделі управлінського обліку.

З'ясувавши сутність управлінського обліку, доцільно перейти до вивчення його предмета та методу (рис. 2). Зважаючи на те, що управлінський облік — це інтегрована система різних економічних дисциплін, то і метод управлінського обліку включає в себе:

• елементи методу бухгалтерського обліку (зокрема, рахунки і подвійний запис; інвентаризація та документація; оцінка і калькулювання);

• елементи статистики (індексний метод);

• прийоми економічного аналізу (факторний аналіз);

• математичні методи (кореляція, лінійне програмування, спосіб найменших квадратів тощо).

Рис.2 Елементи предмета управлінського обліку

4. Взаємозв'язок функцій управління та управлінського обліку.

Ту частину системи бухгалтерського обліку, що забезпечує потреби управління в інформації, називають управлінським обліком.

Взаємозв'язок між функціями управління й системою обліку показано на рисунку 3.

Рис. 3

5. Порівняння управлінського та фінансового обліку.

Управлінський облік суттєво відрізняється від традиційного бухгалтерського обліку, зорієнтованого на складання фінансової звітності.

Розглянемо ці відмінності за допомогою порівняльної таблиці (табл. 1).

Таблиця 1. Відмінності між управлінським та фінансовим обліком

Ознаки

Управлінський облік

Фінансовий облік

Основні користувачі

Менеджери

Зовнішні користувачі

Обмеження

Зіставлення витрат і вигід

Загальноприйняті принципи (стандарти)

Застосування

Впливає на дії менеджерів

Дає змогу оцінити економіч­ний стан підприємства

Спрямованість у часі

Погляд у майбутнє

Погляд у минуле

Періодичність звітування

Гнучка

Менш гнучка

Звіти

Детальні

Узагальнені

Відкритість даних

Комерційна таємниця

Широкий доступ

Перша відмінність — це споживачі інформації. Фінансова звітність призначена насамперед для зовнішніх споживачів (банків, акціонерів тощо), хоча використовується і керівництвом підприємства.

По-друге, на відміну від фінансового обліку, який ведеться з дотриманням певних офіційних регламентів (інструкцій, стандартів тощо), встановлених державними органами або професійними організаціями, управлінський облік не обмежений у виборі методів та правил.

Його розробляє саме підприємство з урахуванням різних параметрів, беручи до уваги при підготовці варіантів управлінських рішень якісні чинники. Це також відрізняє його від фінансового обліку, де всі операції відображаються у рахунках та у звітності в єдиному грошовому вимірнику.

Фінансова звітність відображає фінансовий стан і результати діяльності підприємства за рік або за квартал. Така звітність не дає змоги оцінювати й аналізувати діяльність окремих підрозділів та оперативно впливати на відхилення від запланованих параметрів.

Тому в системі управлінського обліку інформація про діяльність окремих сегментів (підрозділів, районів збуту, виробничих ліній тощо) готується і надається менеджерам за стисліші проміжки часу (доба, тиждень, місяць), або мірою потреби прийняття рішень.

Важливою рисою, що розрізняє фінансовий та управлінський облік, є спрямованість (рис.4).

Рис 4. Види облікової інформації

Поряд із відмінностями управлінський і фінансовий облік мають також спільні риси.

По-перше, обидва види обліку використовують загальну інформаційну систему, зокрема дані обліку витрат, використовувані підприємством як для оцінювання запасів та визначення фінансових результатів, так і для прийняття управлінських рішень на різних стадіях і рівнях управління.

По-друге, дані фінансового обліку також використовують для прийняття управлінських рішень.

По-третє, обидва види обліку базуються на концепції підзвітності менеджерів. При цьому фінансовий облік дає змогу оцінити результати діяльності підприємства в цілому, а управлінський облік — у межах окремих сегментів діяльності.

Виходячи з цього, взаємозв'язок фінансового та управлінського обліку можна представити так (рис. 5).

Рис.5. Взаємозв'язок обліку витрат, фінансового та управлінського обліку

6. Етапи розвитку управлінського обліку.

Дослідження історичних аспектів управлінського обліку дає змогу виокремити чотири основні стадії: зародження, формування, розвиток та інтеграцію.

Виникнувши як облік витрат виробництва, управлінський облік у своєму розвитку пройшов декілька етапів, які отримали умовні назви:

• аналітичний (до початку Другої світової війни);

• маржинальний (до 1975 р. ХХ ст.);

• стратегічний (до теперішнього часу).

Кожний із цих етапів характеризується певними рисами.

7. Організація управлінського обліку на підприємстві.

Для управління підприємством необхідна детальніша інформація, котра враховує технологію й організацію саме цього підприємства. Тому інформація управлінського обліку формується і подається саме з урахуванням потреб керівників конкретного підприємства.

Якщо фінансовий облік описує операції, що вже мали місце, то головним завданням управлінського обліку є передбачення наслідків майбутніх операцій.

Безумовно, в управлінському обліку історичну інформацію використовують, але головним чином для прогнозування.

Проектування управлінського обліку слід здійснювати у комплексі з розробленням стратегії, організаційної структури та всіх функцій управління підприємством.

Управлінський облік є складовою процесу управління; він надає інформацію, важливу для:

¨ визначення стратегії та планування майбутніх операцій організації;

¨ контролювання її поточної діяльності;

¨ оптимізації використання ресурсів;

¨ оцінки ефективності діяльності;

¨ зниження рівня суб'єктивності в процесі прийняття рішень.

Кінцевою метою управлінського обліку є допомога керівництву у досягненні стратегічної мети підприємства.

8. Роль бухгалтера-аналітика на підприємстві.

бухгалтер відіграє важливу роль на всіх етапах управління. В процесі планування діяльності бухгалтер бере участь у складанні й узгодженні бюджетів, розробленні стандартів витрат, надає інформацію про минулі події й розраховує можливі наслідки майбутніх дій.

Відображаючи операції, що їх здійснює підприємство, бухгалтер накопичує дані про витрати і доходи структурних підрозділів підприємства, розробляє систему звітності, що дає змогу оцінювати результати їхньої діяльності.

Роль бухгалтера в процесі контролю полягає в тому, що він здійснює зіставлення фактичних даних про діяльність із планами або бюджетами, розраховує, аналізує й інтерпретує відхилення. Для забезпечення прийняття рішень на різних стадіях та рівнях управління бухгалтер узагальнює, систематизує і надає необхідну інформацію, готує рекомендації щодо можливих наслідків обраного напряму дії. Отже, функції, що їх виконує бухгалтер, який обслуговує керівників усередині підприємства, значно ширші, ніж бухгалтера, який тільки реєструє господарські операції у системі рахунків методом подвійного запису. Тому бухгалтера, котрий здійснює інформаційне забезпечення системи управління компанії, називають бухгалтером-аналітиком або управлінським бухгалтером.

9. Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Витрати для прийняття управлінських рішень поділяються на:

- релевантні та нерелевантні;

- постійні та змінні;

- маржинальні та середні;

- дійсні та альтернативні.

Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Дійсні витрати — це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.

Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

Середні витрати — це витрати на одиницю продукції всього випуску.

10. Класифікація витрат для оцінки запасів та визначення фінансового результату.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Витрати для оцінки запасів та фінансового результату поділяються на:

- вичерпані та невичерпані;

- витрати на продукцію;

- витрати періоду;

- прямі витрати;

- непрямі витрати;

- основні витрати;

- накладні витрати.

11. Класифікація витрат для здійснення процесу контролю та регулювання.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Згідно з наведеним раніше визначенням виробничого обліку можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Витрати для здійснення процесу контролю та регулювання поділяються на:

- контрольовані витрати;

- неконтрольовані витрати.

Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху.

Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

12. Групування і облік витрат за економічними елементами.

Рис. 6. Варіант класифікації витрат в управлінському обліку за економічними елементами

13. Групування і облік витрат за статтями калькуляції.

За видами діяльності витрати та доходи поділяють на витрати і доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється:

• на операційну;

• фінансову;

• інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, групують за функціями — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати

14. Мета та завдання обліку витрат.

Класифікація витрат і доходів за різними ознаками забезпечує більш глибоке вивчення їх складу та характеру, дає змогу використовувати економічно обґрунтовані напрями їх групування в практиці економічної роботи.

Нагадаємо, що під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу, а під доходами — збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу.

Облік витрат на підприємстві має дуже важливе значення, тому що відображає загальні витрати періоду за елементами витрат реалізованої продукції різних періодів в співставленні з доходами, розрахунки собівартості готової продукції за статтями витрат, витрати за центрами їхнього виникнення, за групами відповідальності, витрати допоміжних й обслуговуючих виробництв та ін. Облік витрат повинен давати інформацію одночасно для їх правдивого подання в фінансовому обліку і для управління витратами, собівартістю, ціноутворенням, плануванням об'ємів виробництва та ін. в управлінському обліку

Облік витрат переслідує наступні основні завдання:

§ Забезпечення інформації щодо того, де, коли і в яких обсягах використовуються ресурси підприємства;

§ Прогноз того, де для чого і в яких обсягах необхідні додаткові ресурси підприємства;

§ Забезпечення максимально високого рівня віддачі від використання ресурсів у різних часових проміжках.

§ Забезпечення реальної і якісної інформації про собівартість окремих видів продукції;

§ Представлення об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;

§ Можливість оцінки кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

§ Прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

15. Об'єкти обліку витрат, об'єкти калькулювання.

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу.

На основі переліку калькуляційних статей, які встановлюються підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

16. Характеристика рахунків для обліку матеріальних витрат.

Інші прямі витрати - всі інші прямі витрати, окрім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація чи оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції і т.п.

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, що не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Прикладом таких витрат є додаткові матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будинків, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг і ін. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно обраній базі.

17. Характеристика рахунків для обліку витрат на оплату праці.

Прямі витрати на оплату праці - зарплата робітників, що може бути включена в собівартість конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстра, допоміжного персоналу і ін.) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати і т.п.), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

18. Характеристика рахунків для обліку відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на соціальні заходи включають:

• загальні і корпоративні витрати (реєстрація акцій, щорічні збори, винагорода директорам, добровільні внески й ін.);

• витрати на персонал офісу (зарплата, страхування, додаткові виплати, навчання й ін.).

• гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні й ін.).

19. Характеристика рахунків для обліку загальновиробничих витрат.

Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

20. Характеристика рахунків для обліку адміністративних витрат.

Загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна.

- амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

— винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

— витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

— амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

— витрати на врегулювання спорів у судових органах;

— податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

— плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

— інші витрати загальногосподарського призначення.

21. Характеристика рахунків для обліку витрат на збут.

Витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

— витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

— витрати на ремонт тари;

— оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

— витрати на рекламу й дослідження ринку (маркетинг);

— витрати на передпродажну підготовку товарів;

— витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

— витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) згідно з умовами договору (базису) поставки;

— витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

— інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

22. Процес підготовки і прийняття рішень.

Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються, і які потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд зі стратегічними рішеннями менеджери приймають рішення, пов'язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або ; операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об'єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіанта, який найкращим чином уможливлює досягнення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення— цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв'язання певної проблеми.

 


 

Рис. 7. Процес підготовки і прийняття рішень

23. Опис поведінки витрат, функції витрат та методи їх визначення.

Вивчення поведінки витрат дає змогу зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

Оцінка витрат — це процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі досліджень минулої діяльності.

Функція витрат — це математичний опис взаємозв'язку витрат та їх чинника. Вона може бути описана таким рівнянням:

Y = a + bx,

де Y — загальні витрати;

a — постійні витрати;

b — змінні витрати на одиницю продукції;

x — значення чинника витрат.

Визначення функції витрат здійснюється різними методами, зокрема:

• метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку;

• метод вищої—нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати — це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності;

• метод кореляції (візуального пристосування) — це графічний підхід до визначення функції витрат, коли аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат;

• інженерний метод, який полягає в тому, що на кожну статтю витрат встановлюються, виходячи з технологічних потреб, нормативи на використання ресурсів у натуральному виразі, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни;

• метод найменших квадратів дає змогу найточніше визначити склад і значення постійної та змінної частини витрат. Показники витрат розраховуються таким чином, щоб квадрат відстані від усіх точок, що надають значення витрат до теоретичної лінії регресії, був мінімальний.

24. Визначення функції витрат за методом аналізу рахунків.

Метод аналізу облікових даних, який передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу розрахунків – метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

25. Визначення функції витрат за методом вищої-нижчої точки.

Метод вищої—нижчої точки, який передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати — це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

Метод вищої-нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

26. Система виробничого обліку.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні. Таке розмежування є обов'язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 8.

Рис. 8. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості

27. Облік і розподіл виробничих накладних витрат.

Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

  • змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
  • постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
  • нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

28. Характеристика основних методів калькулювання собівартості продукції.

Розглянемо основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Позамовний метод калькулювання широко використовується в зарубіжній практиці. Принципові особливості позамовного (позамовного) методу калькулювання полягають у наступному: в індивідуалізації обліку витрат і розрахунку собівартості на конкретне замовлення, усі прямі витрати групуються в анал­ітичному обліку в суворій відповідності з відкритими замовленнями; калькуляція отри­маної продукції складається після повного завершення робіт із замовлення, незалежно від тривалості його виконання.

Первинний облік прямих витрат на виробництво організується за номерами замов­лень, що виступають також ознаками аналітичних рахунків з обліку витрат на виробниц­тво. Між цими аналітичними рахунками періодично розподіляються непрямі витрати.

Якщо в складі замовлення одиничний виріб, його калькуляція складається шляхом підсумовування витрат, якщо декілька виробів — то шляхом підсумовування з наступ­ним прямим розрахунком собівартості калькуляційної одиниці.

Класичний позамовний метод у багатьох сучасних виробництвах потребує подальшого удосконалення. Можна назвати принаймні два напрями модифікації позамовного мето­ду калькулювання: позамовно-подетальний і позамовно-попроцесорний.

Позамовний метод у серійному виробництві, коли замовлення відкривається на партію однорідних, однойменних виробів із певного кінцевого числа виробів, що калькулюються, може бути представлений як серійний-груповий позамовний метод калькулювання. Велика взаємо­замінність однорідних деталей і вузлів, що досягає в машинобудуванні 60-70% прямих витрат, змушує відокремити замовлення на загальні деталі. Виникає позамовно-подеталь­ний метод калькулювання, що відрізняється безліччю особливостей на різних підприємствах.

Позамовний метод найстаріший серед методів калькулювання, але з цього не виходить, що його актуальність знижена. Він з успіхом застосовується в одиничному, дрібносерійному та серійному виробництві.

В основі попередільного методу калькулювання лежить на розділення технологічного процесу на стадії. Переділ — це частина технологічного процесу, що завершується одержанням закінче­ного напівфабрикату, який може бути реалізований іншим підприємствам або спрямо­ваний на інший переділ. У результаті послідовного ряду переділів одержують кінцевий продукт. Таким чином, один із переділів завершується одержанням не напівфабрикату, а готового продукту.

Попередільний метод є єдиним методом калькулювання, при якому принципово не­можливий аналітичний облік витрат на виробництво за об'єктами калькулювання (гото­ва продукція). Калькуляційний облік витрат в даному методі організовують за технолог­ічними переділами, а там, де це доцільно і необхідно - за окремими агрегатами або про­цесами усередині агрегатів. Об'єктивні умови виробництва часто такі, що безупинні технологічні процеси йдуть у закритих агрегатах і установках. Виробниче споживання ресурсів здійснюється через ці установки, створюючи чіткі межі розмежування прямих витрат. Варто мати на увазі також розбіжність між технологічними переділами і струк­турними підрозділами (цехами) підприємства, що вносять додаткові труднощі в кальку­ляційний облік. Таким чином, у попередільному методі аналітичний калькуляційний облік витрат на виробництво має багатоступінчасту структуру: витрати виробництва об­ліковують за групами агрегатів, за технологічними переділами-агрегатами, за групами технологічних переділів, цехами.

Попередільний метод застосовується для калькулювання собівартості в комплексних виробництвах, де одержують основну і побічну продукцію, що додатково потребує роз­робки спеціальних методів розмежування витрат між об'єктами калькулювання. Нерідко з одного переділу одержують продукцію декількох сортів, марок. Розподіл витрат за ви­дами продукції може проводитись за допомогою коефіцієнтів, розрахованих на основі технічних і технологічних показників. Такий підхід широко застосовується в чорній ме­талургії. Він дає задовільні результати за умов своєчасного перегляду розрахункових коефі­цієнтів.

Попроцесорний метод застосовується на підприємствах із масовим характером ви­робництва одного або декількох видів продукції, малим періодом технологічного проце­су і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Цей метод використо­вується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Варто зазначити таку відмінну рису попроцесорного методу каль­кулювання, як відсутність напівфабрикатів завершеного виду. Це дуже важлива ознака, тому що саме він найбільш чітко вказує на відмінність попроцесорного і попередільного методів.

Подетальний метод виник у виді методологічних деформацій позамовного методу — застосування для калькулювання річних або постійних замовлень. Суть подетального методу полягає в тому, що витрати на виробництво групуються в калькуляційному об­ліку за виробами або групами однорідних виробів, що виступають калькуляційними об'єк­тами, а собівартість калькуляційної одиниці визначається розподілом витрат за визначе­ний період з урахуванням зміни собівартості незавершеного виробництва на кількість виробів, випущених з виробництва в цей період. Подетальний метод є перехідним до нор­мативного. Подетальний метод подає конкретизацію, що забезпечує розгорнуту харак­теристику структури калькуляційного об'єкта. Виник наприкінці 20-х років XX століття для калькулювання собівартості продукції в масовому і серійному машинобудуванні.

29. Система обліку і калькулювання за замовленнями.

Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

Калькулювання за замовленнями— система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

У цій системі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказують в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовують відомість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі фіксують всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

30. Система обліку і калькулювання за процесами.

Калькулювання за процесами— система калькулювання собівартості продукції на основі групуванні витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва.

Ця система характерна для масового серійного виробництва. Сферою її застосування зазвичай є хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фармацевтична, вугільна галузі, взуттєва промисловість; виробництво автомобілів, персональних комп'ютерів тощо.

Складність калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності й величини незавершеного виробництва.

Простий метод калькулювання може бути застосований підприємствами, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанціями, з видобутку нафти, газу, вугілля тощо).

У цих підприємствах немає незавершеного виробництва або його величина настільки незначна, що дозволяє нехтувати ним у процесі калькулювання.

Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству загалом, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

Процес калькулювання ускладнюється в разі, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

У такому разі облік організовують по кожному виду продукції (або групі однорідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

31. Система обліку і калькулювання на основі діяльності.

Калькулювання на основі діяльності — система калькулювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяльності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності.

Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися доволі давно. Вперше такий підхід було запроваджено у США на початку 60-х років XX століття, але сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів. Поширенню цього методу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обґрунтували систему калькулювання на основі діяльності у сучасному її вигляді.

На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принципом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі діяльності передбачає, що продукція споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяльність споживає певні ресурси.

При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними, розглядають як довготермінові змінні витрати, зміна яких пов'язана зі зміною відповідних чинників, відмінних від обсягу виробництва.

У більшості підприємств лише незначну частину виробничих накладних витрат можна визначити як короткотермінові змінні витрати. Прикладом таких витрат є енергія на технологічні цілі. Для розподілу таких витрат можна застосовувати бази, пов'язані з обсягом, зокрема машино-години.

Переважну частину накладних витрати становлять довготермінові змінні витрати, які не змінюються при зміні обсягу діяльності, але змінюються (хоча й поступово) під впливом інших чинників.

Прикладом таких витрат є витрати на зберігання матеріалів, переналагодження устаткування, планування виробничого процесу тощо.

Такі витрати можуть змінюватися внаслідок змін у номенклатурі продукції та складності виробництва.

Тому для розподілу довгострокових змінних витрат слід обирати відповідні бази розподілу залежно від чинника таких витрат.

Довготермінові постійні витрати не змінюються впродовж тривалого періоду ані під впливом обсягу, ані під впливом інших чинників. Прикладом таких витрат є платня виконавчому директору. Питома вага таких витрат зазвичай є дуже малою.

Встановлення зв'язку між витратами та їх чинниками дає змогу об'єднати всі накладні витрати в однорідні групи — пули.

Пул витрат — сукупність однорідних витрат, пов'язаних з певною діяльністю.

32. Облік і калькулювання за системою директ-кост.

Директ-кост - застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції. В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

Система калькулювання "Директ-кост” є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах. У цьому випадку в калькуляцію включаються витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

"Директ-кост" - це один з методів обліку витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є те, що собівартість продукції враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату. Ефективне керування витратами і прибутком залежить від точності калькуляції. Найбільш точною є та калькуляція, що містить у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції.

"Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію за маржинальною собівартістю, що найбільше актуально в даний час при неповному завантаженні виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати. При цьому рентабельність продукції, розрахована на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

Однак необхідно відзначити, що границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

Переваги використання системи "директ-кост" можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

Характеризуючи перший напрямок переважного використання "директ-кост", слід зазначити те, що його реалізація виправдана на підприємствах з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).

Другий напрямок припускає створення самостійної системи внутрішнього обліку і звітності на середніх і великих підприємствах зі складною організаційною структурою і здійснюючих масове виробництво. Організація обліково-аналітичної системи керування витратами є справою досить витратною, а тому під силу лише стійким у фінансовому відношенні і перспективним (розширення виробничих потужностей, ринків збуту і т.д.) підприємствам.

З огляду на недоліки застосування системи "директ-кост", необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства. Найбільш типовими недоліками є наступні:

• складності в розподілі витрат на прямі постійні і прямі перемінні і як наслідок — неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);

• складності калькулювання і як наслідок — необхідність додаткового навчання персоналу підприємства й ін.

33. Система обліку і калькулювання за нормативними витратами.

З метою попереднього визначення нормативної собівартості одиниці продукції за даними нормативного господарства складаються нормативні калькуляції.

Якщо розглядати нормативне господарство з точки зору охоплення ним окремих статей собівартості, то у всіх виробництвах, як мінімум, повинні нормуватись сировина, основні матеріали, напівфабрикати, заробітна плата. Однак бажаним є максимально можливий охват нормуванням й інших статей витрат.

Бажано, наприклад, мати норми витрат на утримання і експлуатацію устаткування. Щодо решти витрат, то включення їх у нор¬мативну собівартість продукції здійснюється шляхом віднесення цих сум на окремі вироби пропорційно базисам, які застосовуються для розподілу накладних (непрямих) витрат у відповідних галузях промисловості.

Зарубіжні автори переконують, що використання нормативних витрат усуває необхідність щомісячного обчислення фактичної собівартості одиниці продукції. Визначивши один раз нормативні витрати прямих матеріалів, затрати прямої праці і загально-виробничі витрати, можна обчислити загальні нормативи витрат на одиницю продукції в будь-який час. А знаючи собівартість одиниці продукції, можна приймати основні управлінські рішення за встановлення ціни виробу, планування доходів і витрат, оперативно контролювати основні показники витрат, здійснювати оцінку виробничих запасів (готової продукції та незавершеного виробництва).

Такий погляд на сутність і можливості системи обліку за нормативними витратами обумовлює те, що у ході застосування стандарт-осту всі записи про рух витрат і запасів здійснюються в системі бухгалтерських рахунків тільки за сумою нормативних витрат. Відповідно, облік відхилень ведеться окремо від витрат за нормами, як правило, на спеціальних рахунках відхилень.

Слід також зауважити, що у зарубіжній практиці, на відміну від вітчизняної, облік відхилень від нормативних витрат ведеться на спеціальних рахунках типу «Відхилення по матеріалах», «Відхилення по оплаті праці» тощо. Несприятливі відхилення відображаються по дебету цих рахунків, а сприятливі — по кредиту.

34. Цільове калькулювання.

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів є різновидом ціноутворення за принципом "витрати плюс” Цей метод широко застосовують у ремонтних цехах, друкарнях та фірмах, що надають професійні послуги. При цьому ціна складається = вартість часу + матеріальні витрати. Вартість часу = пряма ЗП за годину + накладні витрати на годину + вартість години для забезпечення бажаного прибутку. Матеріальні витрати – прямі матеріали (за ціною придбання) = частка витрат на транспортування і зберігання матеріальних запасів. Встановлення ціни за принципом "витрати плюс” має певні обмеження, оскільки ігнорується попит, існують проблеми розподілу загальних витрат. Ці традиційні методи ціноутворення змушують компанію шукати нові підходи, одним з яких є цільове калькулювання. Цільове калькулювання – виробнича стратегія згідно якої компанія на основі маркетингових досліджень спочатку встановлює ціну реалізації нового виробу, потім встановлює необхідний прибуток компанії від реалізації цього виробу, визначає його допустиму с/в і проектує сам виріб. Схема цільового калькулювання (безперервне удосконалення виробу, технології).

35. Проблеми вдосконалення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Здійснюючи аудит витрат на виробництво, необхідно пересвідчитися в правильності організації бухгалтерського обліку витрат на виробництво. Для цього необхідно перевірити:

методику обліку витрат на виробництво на підприємстві та відповідність її обліковій політиці, прийнятій на підприємстві;

принципову особливість включення витрат до собівартості тільки того періоду, у якому їх здійснено, незалежно від часу їхньої оплати;

прямі й непрямі витрати, що відносяться на собівартість продукції;

витрати, за якими неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони мали відноситися.

Здійснюючи аудит, можна використовувати розроблені внутрішньофірмові тести внутрішнього контролю.

Останній етап здійснення аудиту виробничих витрат та собівартості готової продукції (робіт, послуг) — підготовка звіту керівництву, у якому має бути викладено загальні висновки та розроблено відповідно до них:

рекомендації щодо організації належного обліку окремих елементів собівартості готової продукції;

заходи щодо зниження собівартості готової продукції;

рекомендації щодо збереження активів підприємства;

заходи щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів;

можливі шляхи вдосконалення технології виробництва.

36. Розподіл витрат допоміжних підрозділів.

Вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди входить до собівартості продукції основних підрозділів. Для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами пропорційно обсягу наданих ними послуг.

Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції. Схематично це показано на рис. При цьому слід враховувати, як відшкодовуються витрати на утримання апарату управління, загальних відділів і служб: відносяться на собівартість продукції (калькулювання за повними витратами) чи розглядаються як витрати періоду і повністю відшкодовуються в розрахунковому періоді безпосереднім відніманням їх суми від виручки періоду.

37. Мета та методи аналізу "витрати, обсяг, прибуток".

Аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку зазвичай називають аналізом чутливості. Він спрямований на дослідження змін, які відбуваються з операційним прибутком підприємства під впливом змін певних параметрів його діяльності. Такими чинниками насамперед є ціна реалізації продукції, обсяг продажу та витрати підприємства. Взаємозв'язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком формує основну модель фінансової діяльності суб'єкта господарювання. За його допомогою можна дістати відповіді на такі питання:

• який прибуток отримає підприємство за певного обсягу діяльності;

• скільки продукції необхідно реалізувати для отримання запланованої величини прибутку;

• який має бути обсяг діяльності для покриття всіх витрат і отримання прибутку;

• яку величину витрат за існуючого обсягу продажу може дозволити підприємство, щоб не потрапити в зону збитків тощо.

Отже, можна вважати, що призначення цього аналізу полягає у визначенні певних показників (витрат, обсягу реалізації, прибутку) при заданих параметрах інших показників.





Реферат на тему: Питання до екзамену з дисципліни "Управлінський облік" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.