Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Бухгалтерський облік

Оцінка співвідношення продуктивності праці і заробітної плати (дипломна робота)

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1. Економічна сутність поняття „продуктивність праці”…………..

1.1. Сутність продуктивності і продуктивності праці……………………..

1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці…………….

1.3. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці………………

РОЗДІЛ 2. Економічна оцінка рівня продуктивності праці…………………

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства……………………………….

2.2. Оцінка рівня і динаміки продуктивності праці………………………….

2.3. Оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 3. Пропозиції по підвищенню продуктивності праці………………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..

ВСТУП

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці. В посібнику Н.Г. Менк`ю „Макроекономіка” продуктивність праці визначена як „середній продукт”. [12, с.20] Середній продукт будь-якого виду затрат – це відношення обсягу створеної продукції до використаного обсягу даного виду затрат. Огляд публікацій з питань економіки у сучасних наукових та інших виданнях свідчить про те, що у кожній публікації чи публічному виступі майже не згадується і, тим більше, не обґрунтовується таке актуальне і вкрай необхідне питання, як зростання продуктивності. Між тим, яку б проблему не поставити, обійти питання продуктивності не можливо. Насамперед тому, що ця категорія належить до базових виробничих, які складають фундамент і джерела відтворень виробництва, зростання доходів, стримування інфляційного тиску тощо.

Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США. [14, с.201]

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Міжнародна організація праці (МОП) дає узагальнене визначення продуктивності (що включає продуктивність парці, продуктивність капіталу, витрати сировини, енергії та інформації, а також витрати, що пов`язані з безробіттям – соціальний фактор). Не менш важливими є також врахування інфляційного фактору та зростання цін, зміна попиту на продукцію. Крім того, в ринковій економіці поняття продуктивності поширюється на всі види організації, в тому числі і на послуги.

В умовах високого технологічного, науковозмістовного, комп`ютеризованого виробництва, що пов`язано із значними внесками капіталу в технічні засоби, інформацію та інші види ресурсів, загальна продуктивність капіталу більш пріоритетна, ніж продуктивність живої праці, тому в економіках ринкового типу широке застосування мають такі поняття, як загальна та часткова продуктивність.

Крім такого трактування, продуктивності праці може визначатись як соціальна категорія, тому, що центральним фактором є якість робочої сили, соціальна активність робітника в досягненні більш високої продуктивності та прибутковості підприємств галузі.

Перехід до ринкових відносин створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень.

Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентноспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни. Для підтримки конкурентноспроможності виникає потреба або зменшувати виробництво, або знижувати витрати, шляхом зниження заробітної плати.

При вивченні проблем, що пов`язані з продуктивністю, визначається широке коло інших показників, що відбивають їх взаємний вплив. Продуктивність є показником конкурентноспроможності робітника в системі відносин на ринку праці. В зв`язку з цим в ринкових відносинах особливий інтерес має механізм регулювання факторів виробництва та попиту на ресурси та продукцію.

Оскільки для ринкових відносин важливими критеріями є засоби виходу на визначений рівень виробництва з матеріальними затратами, тому для виробника (власника) у центрі уваги знаходиться мінімалізація витрат на досягнення необхідного рівня виробництва, які залежать від двох параметрів: функції продуктивності (сума різних можливих засобів виробництва) та ціни на різні фактори виробництва.

Це пов`язане з тим, що попит на фактори виробництва залежить від відносної вартості самих факторів виробництва і можливості отримання максимального прибутку.

Вищеназвані висновки орієнтовані на механізм регулювання продуктивності, як ефективне використання трудового ресурсу, що прирівнюється до матеріально-речових факторів виробництва. Такий підхід не включає оцінку витрат інтелектуальних, емоційних та фізичних ресурсів, що витрачаються людиною для досягнення важливих для неї життєвих цілей. Тому найбільш правильним є дослідження продуктивності як соціально-економічної категорії.

Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

Ø стратегічну – підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалася від 40 % до 90 % життєвого рівня; [15, с.204]

Ø найближчу – підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу за незмінної якості, або в підвищенні якості і конкурентноспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку. В ході написання даної роботи було поставлено за мету:

1. висвітлити економічну сутність продуктивності праці, її народногосподарське значення, ознайомитись з показниками і методами вимірювання продуктивності праці, дати коротку характеристику об`єкту дослідження – ЗАТ „Радій”;

2. провести економічну оцінку стану ЗАТ „Радій”, а також визначити рівень підвищення продуктивності праці по підприємству , вплив факторів на зростання продуктивності праці, визначити співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;

3. зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.

У зв`язку з цим було побудовано зміст дипломної роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а також спеціальну літературу з зазначеного питання.

РОЗДІЛ І.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ. ПОНЯТТЯ „ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ”

1.1. Сутність продуктивності і продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття „продуктивність” і „продуктивність праці”.

Продуктивність – це ефективність використання ресурсів – праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв`язок між кількістю і якістю вироблених товарів, або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини , витрат, пов`язаних з безробіттям тощо. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві. Слід відзначити, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції не можливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

Ø живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

Ø минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

Ø одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

Ø повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

Ø забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

Ø показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади, й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньо облікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники:

Ø виробіток

Ø трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньо облікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = _Q_ , (1.1.)

Т

де - В – виробіток;

Q – обсяг виробленої продукції

Т – затрати робочого часу

Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т

Q (1.2.)

де Тр – трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищенню виробітку х 100 (1.3.)

(100 + % підвищення виробітку)

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості х 100 (1.4.)

(100 - % зниження трудомісткості)

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості – національного доходу – за певний період до середньо облікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду.

У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньо облікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

Ø виробіток на одну відпрацьовану людино/годину;

Ø годинний;

Ø виробіток на один відпрацьований людино/день;

Ø денний;

Ø виробіток на одного середньо облікового працівника;

Ø річний, квартальний, місячний.

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньо змінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньо змінні простої та збитки часу, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку х Індекс використання робочого часу протягом зміни (1.5.)

Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку х Індекс кількості явочних днів протягом року (1.6.)

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах, тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розраховувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна враховувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, судно будівництво та ін.)

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробництва або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний час незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємстві розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв`язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція. валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв`язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріальну місткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв`язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує. Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріально місткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розраховувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховується діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий - обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції – новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

Чп = Qв – Мв (1.7.)

або Чп = Зп + Пр (1.8.)

де Чп – обсяг чистої продукції;

Qв - обсяг валової продукції;

Мв – матеріальні витрати;

Зп – заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр – прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).

Проте використання цього показника обмежене у зв`язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно-чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг, тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

НЧП = Т х Нч х пі (1.9.)

Н ч пі – норматив чистої продукції на і – й виробів, грн.

n – кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

Н ч пі = З вр. (1 = Кз) + Пн (1.10)

де З вр – заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

К з – коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництвом, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П н – нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино – годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості:

Ø Технологічна трудомісткість (Т т), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників так і почасовиків:

Т т = Т в + Т п (1.11)

де Т в – затрати праці основних робітників – відрядників;

Т п – затрати праці основних робітників – почасовиків.

Ø Трудомісткість обслуговування виробництва (Т об) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Ø Виробнича трудомісткість (Т вир.) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Т вир. = Т т + Т об. (1.12.)

Ø Трудомісткість управління виробництвом (Т у) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Ø Повна трудомісткість (Т) – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Т т+ Т об +Т у (1.13.)

або Т = Т в + Т п + Т об + Т у (1.14.)

або Т = Т вир + Т у (1.15.)

За характером і призначенням розрізняють:

Ø нормативну,

Ø фактичну ,

Ø планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції, або виконання певного обсягу робіт, розрахованих згідно з чинними нормами.

1.3. Поняття і сутність факторів продуктивності праці

1.3.1. Фактори продуктивності праці

Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості, тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Така, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, збереження цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування, виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов`язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності:

Ø зовнішні (які не контролюються)

Ø внутрішні (які контролюються)

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори – це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на „тверді” та „м`які”.

„Тверді” (стійкі, сталі) включають в себе:

Ø виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

Ø технологію та устаткування – упровадження нових технологій, зменшення простоїв.

„М`які” (змінні) фактори включають:

Ø якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці; поліпшення її поділу і кооперації; участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;

Ø організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

Ø стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об`єднати в три групи:

Ø матеріально-технічні;

Ø організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління..

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямками:

Ø упровадження комплексної механізації та автоматизації;

Ø удосконалення технології виробництва;

Ø зростання рівня електроозброєності;

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації; комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів – автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції; виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентноспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

П п = Ф о х Ф в (1.16)

де, П п – продуктивність праці;

Ф о – фондоозброєність;

Ф в – фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)

К м.р. (в) і праці – К м.п

К м.р. (в) = (Q м/ Q) х 100 (1.17)

К м. п = (Ч м/Ч) х 100 або

К м. п. = (Ч мі х Ч) / Ч х 100 (1.18)

К м. п. = (Ч мі х І) / Ч х 100 (1.19)

де Q м – обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q - загальний обсяг робіт;

Ч м – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч – загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт;

Ч мі – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Ч - величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники. Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

Ø удосконалення форм організації виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної, тощо).

Ø удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширеного виробництва, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

Ø удосконалення матеріального стимулювання праці;

Ø удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу.

1.3.2. Організація праці, як фактор зростання продуктивності праці

Основними загальними показниками економічної ефективності заходів наукової організації праці, що визначають необхідність їх застосування є:

Ø зростання продуктивності праці;

Ø річний економічний ефект (економія приведених затрат).

При розрахунках економічної ефективності заходів наукової організації праці (НОП) використовуються і інші (часткові) показники, в тому числі:

Ø зниження трудомісткості продукції;

Ø відносна економія (вивільнення) чисельності робітників;

Ø зростання обсягу виробництва;

Ø економія робочого часу;

Ø економія за елементами собівартості продукції;

Ø зростання доходу – прибуток на гривню витрат.

Приріст продуктивності праці (в відсотках, П п ) в результаті економії чисельності робітників розраховується за формулою:

П п = Е ч х 100

Ч ср. – Е ч (1.20)

де Е ч – відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) після впровадження окремих заходів, осіб;

Ч с. р. - розрахункова середньостискова чисельність працюючих (робітників) ділянки, цеху, підприємства і обчислена на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного періоду), осіб.

Ефективність праці в значній мірі залежить від рівня працездатності людини, яка є фізіологічною основою продуктивності праці. Працездатність людини на протязі зміни, доби, тижня характеризується слідуючи ми фазами:

Ø впрацьованістю,

Ø стійкою високою працездатністю,

Ø зниженням працездатності в зв`язку із втомленістю.

Якщо відволіктись від фізіологічної сутності кожної з цих фаз, то можна відзначити, що в динаміці працездатності виділяються два рівня:

1. високої працездатності людини і відповідного їй високого виробітку продукції;

2. зниженої працездатності і відповідного їй зниженого виробітку продукції за одиницю робочого часу.

При покращенні умов праці збільшується тривалість фази стійкої працездатності за рахунок відповідного зменшення фази зниженої працездатності.

Приріст продуктивності праці (в відсотках) за рахунок збільшення тривалості фази стійкої працездатності в результаті покращення умов праці розраховується за формулами:

П п = П р - П р х 100 х К п

П р + 1 (1.21)

де П р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу до впровадження заходів по покращенню умов праці;

П р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після впровадження заходів по покращанню умов праці;

К п – поправочний коефіцієнт, що відображає долю приросту продуктивності праці, що залежить від функціонального стану організму людини в різних умовах праці, що дорівнює 0, 20

П р = (t` ф1 n1 + t` ф2 n2) – (tф1 n1 + tф2 n2) х 100

t ф1 n1 + t ф2 n2 (1.22)

де t ф1 (t ф2) – сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності до покращення умов праці, години;

t` ф1 (t` ф2) - сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності після покращення умов праці, години;

n1 (n2) – середнього динний виробіток в період підвищеної (зниженої) працездатності, шт..

Наведені формули не дуже відрізняються між собою, тому, що обидві ґрунтуються на врахуванні змін динаміки працездатності в результаті покращення умов праці.

Разом з цим формула (1.21) може мати більш широке застосування, тому, що вихідні дані, що зазначені в ній, визначаються незалежно від характеру виробництва. Вона застосовується для розрахунків як фактичного ефекту, так і запланованого.

Проте оцінка економічної ефективності заходів по покращенню умов праці за цією формулою є менш точною, тому, що вона не враховує фактичний виробіток по фазам працездатності.

Крім цього в даному випадку показник збільшення питомої ваги фази стійкої підвищеної працездатності прирівнюється до показника приросту продуктивності праці, що на практиці, як відомо, в більшості випадків не відповідає дійсності.

Зазначені недоліки обгрунтували необхідність введення поправочного коефіцієнта (К п), який був отриманий в результаті статистичної обробки фактичних даних.

Формула (1.22) дозволяє визначити фактичний приріст продуктивності праці з більшою точністю, але її застосування обмежене тими видами виробництва, в яких можливе врахування погодинного виробітку в динаміці працездатності на протязі робочого дня.

Дана формула може застосовуватись в тих випадках, коли тривалість виробничого циклу порівняно невелика і на протязі зміни виготовляється велика серія однорідної продукції.

Через відсутність нормативів часу по фазам працездатності, які б дозволяли встановити приріст продуктивності праці в кожному конкретному випадку покращення умов праці, вихідні дані для розрахунку по вказаним формулам можуть бути отримані шляхом проведення на підприємстві досліджень (хронометражних спостережень, фотографія робочого дня).

Приріст продуктивності праці (в відсотках) в цілому по підприємству при впровадженні заходів по НОП визначається за формулою:

n

П п = E r . 100 (1.23)

і =1 n 

Ч с. р. -  E r 

і =1

де n 

 E r

і =1 - сума відносної економії чисельності працюючих (робітників) по всім заходам;

n - кількість заходів.

Для визначення величини зростання продуктивності праці в цілому по підприємству на базі отриманого ефекту (в відсотках) в окремому підрозділі, кожний окремий результат розрахунку множиться на питому вагу випуску продукції ( в натуральному, трудовому, чи вартісному виразі) підрозділу в загальному обсязі виробництва продукції підприємства.

Дане коректування робиться і тоді, коли окремим ефектом впровадження заходу є зниження трудомісткості чи економія фонду робочого часу виражені в відсотках.

Річний економічний ефект – Е р (економія приведених затрат) в грошових одиницях розраховується за формулою:

Е р = (С1 – С2) х Q2 х Е н х З од (1.24)

де С1 – С2 - собівартість одиниці продукції (робіт) до і після проведення (заходу поточні затрати), грн;

Q2 – річний обсяг продукції, робіт після впровадження заходу в натуральному виразі (м, т, м³).

Е н – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина зворотня нормативному строку окупності Т н);

З од. – одночасові затрати, пов`язані з розробкою і впровадженням заходу, грн.

Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Е н) для заходів по НОП встановлюється рівним 0, 15 нормативний строк окупності (Т н) – 6, 7 роки.

При визначенні річного ефекту економія по собівартості продукції (вираз (С1 – С2) х Q2) може бути розрахована безпосередньо в річному розрізі по окремим собівартості (заробітна плата, матеріали, амортизація і ін.) при наявності необхідних вихідних даних.

З врахуванням поділу поточних (експлуатаційних) затрат на умовно-змінні і умовно-постійні формула розрахунку річного економічного ефекту має вигляд:

 

Е р = [ (а1 - а2) + (У - У)] х Q 2 - Е н х З од

Q 1 Q 2 (1.25)

де Q 1 і Q 2 – поточні витрати на одиницю продукції (робіт) по статтям витрат в собівартості продукції до і після впровадження заходів, грн.;

У – річна сума умовно-постійних витрат в собівартості продукції базисного періоду, грн.

Q – річний обсяг продукції (робіт) до впровадження заходу в натуральному виразі.

При визначенні економічної необхідності того чи іншого заходу необхідно враховувати час на протязі якого окупаються витрати на його впровадження.

Захід рахується економічно ефективним, якщо строк окупності одно часових затрат не вище нормативного . При оцінці ефективності заходів по покращенню умов праці перевага надається тим, з них які поряд з економічним ефектом забезпечують підвищення безпеки праці, а також уникнення чи послаблення негативного впливу виробничого процесу і навколишнього середовища на людину.

Строк окупності одно часових затрат (Т од) визначається відношенням одно часових затрат (З од) до річної економії від зниження собівартості продукції, отриманої в результаті впровадження заходів по НОП. Величина, зворотня строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності ):

 З од

Т од = (С1 – С2) х Q2 (1.26)

 

(С1 - С2) х Q2  1

Е = З од. = Т од. (1.27)

При впровадженні декількох варіантів одного й того ж заходу по НОП проводять порівняння шляхом співставлення величини одно часових затрат і повної собівартості річного обсягу продукції.

Якщо один з двох варіантів дозволяє отримати нижчу собівартість продукції, але потребує великих одночасових витрат, необхідно провести співставлення одно часових витрат з собівартістю на основі строків окупності чи коефіцієнтів порівняльної економічної ефективності. При порівнянні деяких варіантів за оптимальний приймають той, для якого величина (С + Е н х З од.) буде мінімальною. Ця величина включає в себе собівартість продукції і одночасові витрати в співставленні з собівартістю формі і називається приведеними витратами.

Показники економічної ефективності заходів НОП, в залежності від використовуваних на промислових підприємствах вихідних даних розраховується за слідуючи ми формулами:

1. зниження трудомісткості продукції (З т), нормо-години:

З т = (t1 - t2) . Q 2 (1.28)

 

де t1, t2 – трудомісткість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходу, нормо/година;

Q 2 - річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходу, в натуральному виразі.

2. Відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) (Е r), осіб:

Ф п

а) Е r = Ф д - 1 х Ч 1 (1.29)

де Ф д і Ф п – фонд робочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

Ч 1 - чисельність працюючих (робітників) до впровадження заходів, осіб;

Б1 – Б2

б) Е r = 100 – Б2 х Ч1 (1.30)

де Б1 і Б2 – втрати робочого часу відповідно до і після впровадження заходів, % .

За цією формулою можна розрахувати відносну економію чисельності працюючих (робітників) також і за рахунок скорочення втрат робочого часу по тимчасовій непрацездатності в зв`язку з покращенням умов праці. При розрахунку можливого скорочення втрат робочого часу необхідно використовувати дані по захворюванням, обумовленим несприятливими умовами виробництва.

Р

в) Е r = Ч1 (1 + 100) - Ч2 (1.31)

де Ч1 і Ч2 - чисельність працюючих (робітників) в даному виробничому підрозділі відповідно до і після впровадження заходу, осіб.

р – приріст обсягу виробництва в результаті впровадження заходу, %.

Ч н. в . Р н. в. (1.32)

г) Е r = 100 бочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

де Ч н. в. – чисельність робітників, що підвищили процент виконання норм виробітку (часу) в результаті підвищення кваліфікації, осіб;

Р н. в. – приріст проценту виконання норм виробітку (часу), %;

Приріст виробітку на одного робітника в результаті підвищення кваліфікації обчислюється при незмінних нормах виробітку і інших рівних умовах.

Р н. в. 2 - Р н. в. 1 (1.33)

Р н. в. = Р н. в. 1

де Р н. в. 1 і Р н. в. 2 – виконання норм виробітку (часу) до і після підвищення кваліфікації, %.

3. Економія робочого часу в зв`язку із скороченням втрат і невиробничих затрат часу (Е ч.р.)

люд / год: Е ч. р. = б . ч . Ф (1.34)

де б – скорочення втрат і невиробничих затрат часу на одного робітника на протязі зміни, години;

ч - чисельність робітників, у яких скорочуються втрати і невиробничі затрати часу, осіб;

Ф – річний фонд робочого часу одного робітника, дні.

4. Приріст обсягу виробництва (р) , %

Q2 – Q1 х 100 (1.35) 

а) Р = Q1

З м + Е ч. р. х 100

б) Р = Q1 (1.36)

де Q1 і Q2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу нормо-години, людино-години, в натуральному чи вартісному виразі;

З м – річне зниження трудомісткості, нормо-години, людино-години при Q2;

Е ч. р. – річна економія робочого часу в зв`язку з ліквідацією чи зменшенням втрат і невиробничих затрат часу, нормо-години, людино-години.

5. Економія від зниження собівартості продукції (Е с), грн.

а) Річна економія заробітної плати, грн.: при погодинній і погодинно-преміальній оплаті праці (Е зп):

a

Е зп = (Зп1 - Зп2) . (1 + 100) (1.37)

при відрядній оплаті праці:

a 

Е зв = (Рв1 – Рв2) . (1 + 100) . Q2 (1.38)

де З п1 і З п2 - річний фонд основної заробітної плати робітників – почасовиків до і після впровадження заходу, співставлений з однаковим обсягом продукції, грн.;

a - додаткова заробітна плата, %;

Р в1 і Рв2 – відрядна розцінка на одиницю продукції до і після впровадження заходу, грн.

Економія по фонду заробітної плати дає економію по відрахуванням на соціальне страхування (Е с. с) грн.;

е

Е с. с = (Е зп + Е зс) . 100 (1.39)

де е – відрахування на соціальне страхування, %.

Річна економія заробітної плати, грн.:

б) Е с = Е ч . З с. р. - Ф с. р. (1.40)

де Е ч – абсолютне вивільнення чисельності робітників, осіб;

Е с. р. – середньорічна заробітна плата одного робітника (основна і додаткова) до впровадження заходу, грн.;

Ф с. р. – приріст фонду середньої заробітної плати, викликаний впровадженням заходу, грн..:

Річна економія заробітної плати, грн..:

100 + з

в) Е с = (1 - 100 + п) . Ф с. р1 Кв (1.41)

де з – приріст середньої заробітної плати працюючих (робітників) після впровадження заходу, %.

п – приріст продуктивності праці працюючих (робітників) після впровадження заходу, %;

Ф с. р. – річний фонд середньої заробітної плати працюючих (робітників) до впровадження заходу, грн..;

К в – коефіцієнт збільшення обсягу виробництва після впровадження заходу.

За допомогою даної формули можна визначити відносну економію річного фонду заробітної плати всього промислово-виробничого персоналу чи робітників або тільки основних робітників – в залежності від вихідної категорії персоналу, взятої для розрахунку.

При подальшій оплаті праці чи при оплаті по встановленим окладам в формулах ( ) замість приросту фонду середньої заробітної плати (Ф с. р) може бути використаний в розрахунках приріст фонду заробітної плати (Ф з п) .





Реферат на тему: Оцінка співвідношення продуктивності праці і заробітної плати (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.