Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Бухгалтерський облік

Бухгалтерський баланс та роль бухгалтерського обліку в управлінні бюджетними установами (реферат)

Зміст
 
1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні бюджетними установами
2. Бухгалтерський баланс
3. План рахунків бухгалтерського обліку
4. Система розпорядників коштів (РК) і завдання обліку їхніх доходів і видатків
5. Склад і класифікація доходів і видатків
Використана література
 
 
1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні бюджетними установами

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа це орган, заклад чи організація, відповідний статус якої ви­значено Конституцією України, а також установа чи органі­зація, створена у встановленому порядку органами державної влади або місцевого самоврядування, яка повністю утримує­ться за рахунок бюджету —державного чи місцевого.

До бюджетних належать також наукові установи системи НАНУ. інших міністерств і відомств, які здійснюють фундамен­тальні наукові дослідження та наукове обслуговування (науково-дослідні інститути, наукові бібліотеки, ботанічні сади, дендрарії, зоопарки), установи й організації органів законодавчої та вико­навчої влади, юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, інших міністерств і відомств. З 1 січня 2001 року на бухгалтерський облік військового майна, зобов'язань та гос­подарських операцій перейшли установи й організації Міністерс­тва оборони України, інших силових міністерств.

Як юридичні особи бюджетні установи мають свій статут (по­ложення), свою печатку, рахунки в органах Державного казна­чейства, баланс, певні права, обов'язки і несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України. Вони реєструються в ор­ганах виконавчої влади, державної податкової служби, соціально­го страхування, а також можуть включатися до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги.

Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ харак­теризується низкою особливостей, які впливають на методику й організацію бухгалтерського обліку:

· бюджетні установи функціонують на засадах державної чи комунальної форми власності та не можуть створювати орендні чи спільні підприємства, приватизуватися, ставати банкрутами, самоліквідовуватися;

· бюджетні установи належать до неприбуткових організацій і реєструються як такі. Метою їхньої діяльності є не отримання прибутку, а надання нематеріальних послуг;

· нематеріальні послуги, що їх надають бюджетні установи, на відміну від будь-якої готової продукції, не є носіями матеріаль­ної субстанції та не оприбутковуються на склад. Немає поняття виробничого браку, здійснені витрати не порівнюються з отриманими результатами. Отримання негативного результату може розглядатися також як результат. Соціально-культурні потреби суспільства в нематеріальних послугах не мають межі задоволеності й відіграють важливу роль у саморегуляції кожної людини;

· бюджетні установи не наділяються оборотними коштами, їхній фінансовий стан визначається своєчасністю та повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів;

· бюджетні установи мають тенденцію до постійного відставання продуктивності праці порівняно із суб'єктами матеріального виробництва. Це пояснюється тим, що можливості заміни жи­вої праці технікою у сфері послуг дуже обмежені. Адже праця лі­карів, учителів, викладачів, науковців є творчим процесом, який не завжди закінчується на робочому місці та не піддається автоматизації. Технічні засоби можуть лише розширювати професійні можливості таких працівників. Через це виробництво послуг ха­рактеризується високою трудомісткістю, великою питомою ва­гою витрат на заробітну плату;

· бюджетні установи є складовою бюджетної системи країни і беруть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частини бюджету, виконуючи кошторис доходів і видатків— плановий документ, що підтверджує повноваження кожної установи стосов­но отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і на­прямки витрачання коштів.

Бюджетні установи є первинною ланкою галузей невиробни­чої сфери, де щоденно відбуваються численні господарські операції, що вносять зміни до складу та розміщення господарських
засобів і джерел їх утворення, використання яких потребує ретельного контролю.

Необоротні активи — це засоби, придбані або створені для довгострокового (понад один рік) використання у процесі госпо­дарської діяльності: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи.

До оборотних активів належать засоби, призначені для неви­робничого споживання або використання у процесі господарської діяльності протягом не більш як одного року: виробничі запаси, грошові кошти на рахунках у банку, органах Державного казна­чейства, у касі, дебітори.

Джерелами формування госпо­дарських засобів є власні кошти (капітал) доходи і зобов'я­зання.

До власного капіталу належать фонд у необоротних ак­тивах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які становлять частку державного (комунального) майна, пе­реданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ. Останні, не маючи власних оборотних коштів, покри­вають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального і спеціального фондів).

До залучених коштів належать зобов'язання установи, що виникли внаслідок минулих подій. З подальшим урегулюван­ням зобов'язань змінюється економічний зиск установи через ви­плату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов'я­зання на інше. Короткострокові зобов'язання підлягають оплаті протягом одного року, довгострокові — упродовж періоду, що перевищує один рік. Процес невиробничого споживання є головним і найсклад­нішим видом діяльності бюджетних установ. Як і процес виробництва, процес невиробничого споживання потре­бує різноманітних витрат (видатків) матеріальних і фінансових ресурсів. Надання нематеріальних послуг супроводжується нара­хуванням заробітної плати, стипендій, придбанням і споживан­ням основних засобів, матеріалів, медикаментів, продуктів хар­чування тощо. У результаті цього виникають і нагромаджуються видатки, порівняння яких із доходами визначає результат фінан­сово-господарської діяльності бюджетної установи за рік.

Отже, предметом (об'єктами) бухгалтерського обліку в бю­джетних установах є господарські засоби за складом і розміщенням, за джерелами їх формування і призначенням у про­
цесі невиробничого споживання.
Як система контролю за наявністю та рухом бюджетних коштів бухгалтерський облік у бюджетних установах виконує управлінську, контрольну та
інформаційну функції. Основним його завданням с повне і своєчасне відображення фінансово-господарських операцій з використання бюджетних коштів відповідно до їхнього ці­льового призначення.

2. Бухгалтерський баланс

У бухгалтерському балансі бюджетних установ реалі­зується принцип двосторонності, який полягає в тому, що госпо­дарські засоби установи відбиваються у двох аспектах: за їхнім речовим складом (основні засоби, грошові кошти, матеріали то­що) та за джерелами їх формування, які можуть бути власними й залученими.

Усі бюджетні установи незалежно від їхнього профілю скла­дають бухгалтерський баланс за формою № 1 згідно з Інструкцією «Про порядок складання у 2002 році квартальної фінансової звітності» установами й організаціями, що утримують кошти з державного та місцевого бюджетів, затвердженою Наказом Дер­жавного казначейства України від 29.03.2002 № 59.

Бухгалтерський баланс— це звіт про фінансовий стан установи, що відображає її активи, пасиви та капітал у синте­зованому вигляді на певну дату. За складом статей і побудовою баланс бюджетної установи відрізняється від балансів госпрозрахункових підприємств і має на меті не розкриття інформації для інвесторів, а забезпечення контролю та аналізу використання бюджетних коштів.

Склад статей активу характеризує належність бюджетних установ до галузей невиробничої сфери, а склад статей паси­ву вказує, що бюджетні установи — це установи державної чи комунальної форми власності, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів.

Необоротні активи (розділ І балансу) відбиваються за стат­тями «Нематеріальні активи», «Основні засоби», «Інші необорот­ні матеріальні активи». При цьому нематеріальні активи й основні засоби до підсумку балансу включаються за залишковою вартіс­тю, тобто баланс складається за принципом «баланс-нетто».

Оборотні активи (розділ II балансу) відбиваються за статтями «Виробничі запаси», «Дебіторська заборгованість», «Рахунки в банках», «Рахунки в казначействі», «Каса», «Інші кошти».

Витрати (розділ III балансу) характеризуються такими стат­тями: «Видатки загального фонду», «Видатки спеціального фон­ду», «Виробничі витрати».

Активи й витрати бюджетних установ не оцінюються щодо їх­ньої здатності трансформуватися у грошові кошти, а тому й розді­ли активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквід­ності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств.

Статті пасиву балансу об'єднано також у три розділи. Власний капітал (розділ І пасиву балансу) містить такі статті: «Фонд у необоротних активах», «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах», «Фінансовий результат».

Сума власного капіталу бюджетної установи є абстракт­ною величиною. Водночас власний капітал (фонд у необорот­них активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних пред­метах) є основою для започатковування та подальшого здійс­нення фінансово-господарської діяльності бюджетної устано­ви, одним із найважливіших її показників.

Розділ її «Зобов'язання» містить статті, на яких відображаєть­ся заборгованість установи за довгостроковими і поточними зо­бов'язаннями, кредиторська заборгованість юридичних та фізич­них осіб.

Доходи загального і спеціального фондів відображають у роз­ділі ІІІ «Доходи».

Отже, статті активу й пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб якомога чіткіше проглядався взаємозв'язок між активами установи, її витратами і джерелами їх формування.

Важливою складовою балансу бюджетних установ є довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають змогу органам Державного казначейства і вищим органам конт­ролювати надходження та використання бюджетних коштів.

3. План рахунків бухгалтерського обліку

Для поточного бухгалтерського обліку операцій в уста­новах та організаціях, що утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, застосовуються План рахунків і порядок його застосування, затверджені Наказом Головного управління Дер­жавного казначейства України від 10.12.99 № 114 .

Зазначений План розроблено на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затвердженого Мінфіном України від 30.11.99 №291, і його
структура дає змогу отримувати вичерпну інформацію, необхідну для складання балансу та звітності про виконання кошторисів бюджетних установ. Усі рахунки згруповано у два розділи: І розділ — балансові рахунки, II розділ— позабалансові рахунки. Балансові рахунки за економічним змістом згруповано у вісім класів, кожний з яких містить синтетичні рахунки, близькі за економічним змістом обліковуваних на них об'єктів. Структуру Плану зорієнтовано на потреби складання балансу та інших форм фінансової звітності.


 

У плані використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це означає, що максимально можлива кількість синте­тичних рахунків у плані — не більш як 99. Синтетичним рахун­кам присвоєно двоцифрові коди, в яких перша цифра — номер класу, друга — порядковий номер рахунка в даному класі (почи­наючи з нуля). Усього у Плані передбачено 42 рахунки — від № 10 «Основні засоби» до № 82 «Виробничі витрати». При цьо­му деякі коди використовуються як резервні. Для підвищення аналітичних можливостей облікової інфор­мації без істотного збільшення кількості рахунків і розрядності їхніх кодів більшість синтетичних рахунків поділяються на суб­рахунки І рівня. Код субрахунки трицифровий і складається з ко­ду синтетичного рахунка й порядкового (від 1 до 9) номера. Пла­ном рахунків передбачено понад 150 субрахунків. Саме через систему субрахунків у Плані рахунків відбиваються специфічні особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних уста­нов— здійснюється облік доходів, грошових коштів, видатків, розрахунків. Тому у практиці бюджетних установ для записуван­ня фінансово-господарських операцій у поточному обліку, по­дальшого узагальнення облікових даних та з метою складання звітності користуються субрахунками, і лише в окремих випадках інформація узагальнюється на синтетичних рахунках. Бухгалтерський облік доходів і видатків загального та спеці­ального фондів ведеться роздільно, для чого передбачено окремі рахунки. Більшість рахунків призначено для поточного обліку операцій бюджетних установ різних галузей невиробничої сфери. До Плану рахунків включено й такі рахунки, застосування яких зумовлюється особливостями основної діяльності окремих груп установ та організацій. Так, тільки в науково-дослідних інститу­тах застосовуються субрахунки з обліку спецобладнання для на­уково-дослідних робіт за господарськими договорами, із розра­хунків із замовниками та співвиконавцями.

План рахунків містить також рахунки, призначені для обліку виконання сільських, селищних і міських (міст районного підпо­рядкування) бюджетів, а саме: № 327 «Реєстраційні рахунки сіль­ських, селищних та міських (міст районного підпорядкування) бюджетів», № 691 «Кошти передані і отримані» та ін.

За призначенням усі рахунки, передбачені Планом рахунків, поділяються на основні, регулювальні, операційні та фінансово-результатні. Застосовують також активні, пасивні та активно-пасивні рахунки. У практиці бухгалтерського обліку бюджетних установ активно-пасивним й рахунками користуються порівняно рідко, наприклад для обліку внутрішніх розрахунків. Рахунок № 68 «Внутрішні розрахунки» може бути активним, пасивним чи актив­но-пасивним залежно від того, в якій установі його застосовують.

У самостійний розділ у Плані рахунків виокремлено забалансові рахунки. Вони призначені для обліку активів і розрахунків, які вилучені з обороту установи й не відображаються в балансі. До забалансових віднесено 7 рахунків — від 01 «Орендовані нео­боротні активи» до 09 «Призначення та зобов'язання». На заба­лансових рахунках господарські операції відображаються без за­стосування методу подвійного запису, тобто облік на них ведеться за простою системою.

Уніфікація планів рахунків бухгалтерського обліку підпри­ємств, організацій і бюджетних установ є одним із напрямків удосконалення бухгалтерського обліку, його реформування із за­стосуванням міжнародних стандартів. Нова концепція Плану ра­хунків зорієнтована на перспективу розвитку бюджетних уста­нов, вона дає змогу прискорити процес упровадження персональ­них комп'ютерів у сферу обліку за рахунок використання типо­вих проектних рішень, скоротити пов'язані з цим витрати і під­вищити ефективність автоматизації обліку. Важлива роль уніфі­кації в підготовці та використанні кадрів працівників, зайнятих обліком. Щоб забезпечити правильне використання рахунків з метою відображення господарських операцій, Головне управління Дер­жавного казначейства України, ухваливши План рахунків, вод­ночас розробило й затвердило Порядок застосування Плану ра­хунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, а згодом — Інструкцію про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського облі­ку для відображення основних господарських операцій бюджет­них установ (Наказ Державного казначейства України від 10.07.2000 №61). У цих документах наведено характеристику, призначення і структуру кожного рахунка, типову кореспонден­цію субрахунків (дод. 2).

План рахунків та Інструкція щодо його застосування є обов'язко­вим і важливим засобом державного управління бухгалтерським обліком у бюджетних установах. Оскільки План рахунків передба­чено застосовувати в усіх бюджетних установах, то в кожному кон­кретному випадку цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних рахунків і субрахунків, передбачених Пла­ном. Тому кожна установа (централізована бухгалтерія) розробляє для себе робочий план рахунків, який затверджує керівник установи.

4. Система розпорядників коштів (РК) і завдання обліку їхніх доходів і видатків

Бюджетні установи не мають обо­ротних коштів, а тому покривають свої видатки повністю за ра­хунок державного чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи в особі їхніх керівників, яких уповноважено на отримання бю­джетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійс­нення видатків з бюджету, називаються розпорядниками бю­джетних коштів (далі — розпорядники). За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів (ГРК) бюджету (розпорядників коштів І ступеня) та розпоряд­ників бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження, які надаються головному розпорядникові бюджетних коштів Бюджетним кодексом України і Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, називаються бюджетним при­значенням.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їхню діяльність, в особі їхніх керівни­ків, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до
складу Кабінету Міністрів України, в особі їхніх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради
Автономної республіки Крим та Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їхніх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими міс­цевими бюджетами — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їхніх секретарів, керівники го­ловних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконав­чих органів рад.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів II ступеня і III ступеня. Розпорядники коштів II ступеня — це бюджетні установи в особі їхніх керів­ників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зо­бов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для пе­реказу розпорядникам III ступеня. Розпорядники коштів III ступеня — бюджетні установи в особі їхніх керівників, які вповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи.

Найбільше прав і обов'язків (функцій) у головного розпорядника коштів бюджету, який згідно з Бюджетним кодексом:]

· розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

· розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити (документ, що містить пропозиції з відповідни­ми обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період) і подає їх
Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

· отримує бюджетні призначення затвердженням їх у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпе­чує управління бюджетними асигнуваннями;

· затверджує кошториси розпорядників коштів нижчого рівня;здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками коштів нижчого рівня, і витрачанням ними бюджетних коштів;

· одержує звіти про використання коштів від розпорядників коштів і аналізує ефективність їх використання.

Відповідно до визначених функцій певні права й обов'язки щодо формування доходів і здійснення видатків мають розпоряд­ники коштів нижчого рівня.

Основні завдання бухгалтерського обліку доходів і видатків бюджетних установ як розпорядників коштів такі:

· контроль за повним і своєчасним надходженням бюджетних коштів (загального і спеціального фондів);

· забезпечення контролю за витрачанням бюджетних коштів згідно із затвердженим кошторисом доходів і видатків;

· забезпечення всіх рівнів управління інформацією про рух і використання бюджетних коштів.

5. Склад і класифікація доходів і видатків

Згідно з Бюджетним кодексом України доходи бюджету й бюджетних установ поділяються на доходи загального фонду та до­ходи спеціального фонду. Загальний фонд бюджету охоплює всі до­ходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спе­ціального фонду. На рівні бюджетних установ до доходів загального фонду належать кошти, які надходять із загального фонду бюджету для виконання бюджетними установами своїх основних функцій.

До доходів спеціального фонду бюджету належать власні надходження бюджетних установ. Спеціальний фонд бюджет­ної установи — це кошти, які надходять із конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень. Доходи спеціального фонду бюджетної установи складаються із власних надходжень бюджетних установ і доходів за іншими надходженнями спеціального фонду. Постановою Ка­бінету Міністрів України від 17.05.2002 №659 затверджено Пе­релік власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямки використання.

Власні надходження бюджетних установ — це кошти, одержані бюджетними установами від надання послуг, вико­нання робіт, реалізації продукції чи здійснення іншої діяльності, з виконання окремих доручень, а також як гранти та дарунки (благодійні внески).

Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи, кожна з яких формується за підгрупами.

1. Плата за послуги, що надаються бюджетними устано­вами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами Украї­ни та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Вони мають постійний характер і обов'язково плануються в над­ходженнях бюджету. Група містить такі підгрупи.

1.1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями.

Сюди належать кошти бюджетних установ, що надійшли як пла­та за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функ­цій і завдань бюджетної установи, наприклад плата за навчання у вищих навчальних закладах; плата за надання Інформаційних, рек­ламних та поліграфічних послуг; вхідна плата до музеїв, виставок, картинних галерей, планетаріїв, заповідників; кошти, одержані уста­новами ветеринарної медицини від проведення терапевтичних, хі­рургічних, акушерсько-гінекологічних, протиепізоотичних, санітарно-гігієнічних заходів; плата за медичне обслуговування осіб у спеціа­лізованих прийомних відділеннях закладів охорони здоров'я тощо.

1.2. Кошти, що отримуються бюджетними установами від
господарської чи виробничої діяльності.

Сюди належать, наприклад, надходження від господарське-ви­робничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підпри­ємств і господарств, Ідо відповідають профілю роботи установи й передбачені положенням про цю установу; кошти, які одержують­ся згідно з договорами на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт та спеціальних робіт; кошти, що надійшли до установи від підприємств, організацій та фізичних осіб за вико­нану їхнім контингентом роботу (хворими, студентами та ін.) та від працевикористання спецконтингенту, а також за роботу в май­стернях цих установ і залишаються в установах відповідно до за­конодавства; кошти установ соціального забезпечення, що надхо­дять від діяльності допоміжних сільських господарств і лікуваль­но-виробничих майстерень при будинках-інтернатах для старих та інвалідів, квартирна плата та плата за гуртожиток тощо.

1.3. Плата за оренду майна бюджетних установ.

Бюджетні установи отримують у повному обсязі орендну пла­ту від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо їм належать.

1.4. Кошти, що отримуються бюджетними установами від реалізації майна.

Сюди входять кошти бюджетних установ, отримані від реалі­зації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших мате­ріальних цінностей (зокрема списаних), за здані у вигляді брухту й відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали (зокрема відходи від використання фотоматеріалів і кіноплівки), дорого­цінне каміння в розмірах, що згідно із законодавством залишають­ся в бюджетної установи.

Надходження перших двох підгруп мають формуватися за ви­дами, визначеними в переліках платних послуг, що затверджують­ся Кабінетом Міністрів України у відповідній галузі.

2. Інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

Цю групу утворюють надходження бюджетних установ на ви­
конання окремих доручень, а також гранти, дарунки (благодійні
внески). Вони не мають постійного характеру та плануються у
випадках, що попередньо обумовлені (або за вже укладеними уго­дами, зокрема міжнародними планами проведення централізова­них заходів тощо)

Ця група містить такі підгрупи.

2.1. Гран ти та дарунки.

До грантів належать фінансові ресурси, що надаються на без­поворотній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визна­чених програмою надання гранту, проектом міжнародної техніч­ної допомоги. Це дарунки, благодійні внески від спонсорів і меценатів, а також усілякі пожертви.

Порядок отримання гуманітарної допомоги та благодійних (доб­ровільних) внесків і пожертвувань від юридичних і фізичних осіб регулюється Законом України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.99 №1192 і Порядком отримання благодійних внесків і пожертв від юридичних і фізичних осіб бюджетними установами та закладами освіти, охорони здоров'я, культури, науки, спорту і фізичного виховання для потреб їх фінансування, затвердже­ним Постановою Кабінету Міністрів України від 4.08.2000 № 1122.

2.2. Кошти, що отримуються на виконання окремих доручень
від підприємств, організацій чи фізичних осіб.

Це, наприклад, кошти для проведення розрахунків з молодими фахівцями, на виплату стипендій студентам, матеріальної допо­моги та доплат до державних стипендій за рахунок замовників, на придбання методичної літератури й навчальних посібників для студентів заочної форми навчання; кошти на придбання замовле­них у централізованому порядку бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики; добровільні компенсації хворих за надані їм медичні послуги лікувально - та санітарно-профілактичними закладами; кошти, одержані закладами охоро­ни здоров'я за медичну допомогу громадянам, надану відповідно до договору добровільного медичного страхування; отримання страхових сум у разі настання страхового випадку; інші кошти, які установи отримують від підприємств, установ, організацій і приватних осіб для виконання окремих доручень.

Сюди також належать інвестиції, що згідно з чинним законодавс­твом отримують бюджетні установи, зокрема на будівництво житла.


 


 

2.3. Кошти, що отримуються від інших бюджетних установ.

Це кошти, які відповідно до рішень Уряду або календарних планів проведення централізованих заходів (чи інших докумен­тів) перераховуються від однієї бюджетної установи до іншої бюджетної установи з певною метою із загального фонду до спе­ціального фонду бюджету (або в межах спеціального фонду).

Доходи за іншими надходженнями спеціального фонду охоп­люють надходження, які надійшли за розподілами головних роз­порядників коштів з урахуванням грошових коштів у дорозі, а також коштів, які надходять безпосередньо на спеціальні реєст­раційні рахунки бюджетних установ за іншими надходженнями спеціального фонду бюджету.

Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють у процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та ор­ганізацій. Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створю­ють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.

Контрольна функція обліку потребує такої його побудови, яка б забезпечувала отримання різнобічної інформації про видатки залежно від місця й часу їх виникнення.

Видатки, здійснювані за рахунок загального фонду бю­джету, називаються видатками загального фонду, а здійсню­вані за рахунок спеціального фонду — видатками спеціально­го фонду. Обидва види видатків суворо плануються в кошторисі, а бухгалтерський облік цих видатків ведеться роздільно на окре­мих рахунках. Видатки на утримання бюджетних установ є од­ним з основних напрямів видатків бюджету.

Зауважимо, що видатки бюджету на утримання бюджетних установ не завжди збігаються з видатками самих установ. Так, розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи— це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках— матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру ви­датків бюджетних установ, вони поділяються на касові та фактичні.

Касовими видатками вважаються всі виплати, здійснені з
поточних чи реєстраційних рахунків як готівкою, так і шля­хом безготівкових перерахувань. Повернення грошових коштів
на рахунки приводить до відновлення, тобто зменшення касових
видатків. Основним завданням обліку касових видатків є забез­печення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів
відповідно до кошторисних асигнувань. Фактичні видатки
це дійсні, кінцеві видатки установи, оформлені відповідними
документами, разом із видатками за неоплаченими рахунка­
ми кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями.

Ці видатки відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом, вони є показником кінцевого виконання кошторису установи, тому в разі виконання планового обсягу робіт вони мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом. Приклади касових і фактичних видатків: перераховані кошти з ра­хунка лікарні постачальникові за продукти харчування — касові ви­датки, а вартість продуктів харчування, витрачених на харчування хворих,— фактичні видатки; отримання готівки з рахунків у банку чи казначействі до каси для виплати заробітної плати — касові видат­ки, а сума нарахованої заробітної плати — фактичні видатки.

Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо частина грошових коштів на рахунках у бан­ку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріа­лів, перебуває в розрахунках (дебіторська заборгованість), зали­шається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення раніше виниклої кредиторсь­кої заборгованості, то фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фак­тичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть пе­ревищувати касові, бо витрата матеріалів не спричинюється до зменшення грошових коштів на рахунках.

Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису, наприклад видат­ки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та ін­ші послуги, то фактичні видатки збігаються з касовими. Такі ви­датки називаються прямими.

Касові й фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об'єктами бухгалтерського обліку. У бюджетних уста­новах касові й фактичні видатки планують і обліковують за єдиною номенклатурою видатків. Бюджетну класифікацію видатків покла­дено в основу планування видатків, їх синтетичного й аналітичного обліку. Ця класифікація істотно впливає на всю організацію бухга­лтерського обліку та звітності бюджетних, установ.

Використана література

1. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003

2. Атамас П.Й. Основи обліку в бюджетних організаціях. – К., 2003

3. Облік, аналіз і аудит: Навчальний посібник. – Харків ВД „ІНЖЕК”, 2003

4. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник. – К., 2003





Реферат на тему: Бухгалтерський баланс та роль бухгалтерського обліку в управлінні бюджетними установами (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.