Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Земноводні тварини Західної України. Характеристика видового складу амфібій (стаття)

Зведення про поширення і екологію земноводних заходу України зроблені на підставі власних двадцятирічних спостережень, а також публікацій вітчизняних авторів, про які згадувалось раніше. Тому до посилань на літературні матеріали при огляді видів земноводних та інших хребетних ми будемо вдаватись у виняткових випадках.

Фауна земноводних карпатських і західнополіських областей України найбільш різноманітна серед усіх 14 зоогеографічних районів, на які П. В. Терентьєв і С. А. Чернов (1949) поділили територію СРСР, аналізуючи поширення земноводних.

З 33 видів батрахофауни СРСР 17 трапляється у західній частині УРСР, з яких хвостатих − 5, а безхвостих − 12 видів. За складом батрахофауни Закарпаття і Прикарпаття у широкому розумінні цього географічного терміну майже тотожні і відрізняються не якісними, а лише кількісними показниками. На Волині в районах Шацьких і Заболотівських озер трапляється очеретяна ропуха. Проте у межах Волинського Полісся відсутні типові гірські форми амфібій. Немає їх і на Поділлі, батрахофауна якого у видовому відношенні найбідніша з усіх геоморфологічних районів на заході України.

Вертикальне поширення амфібій в Українських Карпатах майже не виявляє екологічної прив’язаності до рослинної поясності. Земноводні, які заселюють Карпати, трапляються від передгір’я до субальпійських лук − полонин, заходять на рівнину, іншими словами, мають азональне поширення. До виключно рівнинних видів належать; гребенястий тритон, червоночерева кумка, звичайна часничниця, звичайна квакша, ставкова жаба, очеретяна ропуха. Серед земноводних є типові палеарктичні (звичайний і гребенястий тритони, гостроморда, озерна і ставкова жаби), середземноморські (альпійський тритон, плямиста саламандра, звичайна квакша), західноєвропейські (жовточерева кумка, звичайна часничниця, звичайна і очеретяна ропухи, прудка жаба) види. Червоночерева кумка, зелена ропуха, трав’яна жаба мають своєрідне походження. Ці види сформувались у Паннонській низовині протягом плейстоцену і раннього голоцену (Татаринов, 1970). Карпатський тритон є ендеміком Карпат.

Ряд хвостаті − Caudata

Тритон звичайний − Triturus vulgaris vulgaris L. У межах досліджуваного регіону виявлений в усіх обстежених місцях. Особливо численний навесні у стоячих водоймах, де перебуває в кінці березня − на початку квітня. У воді вони виявлені 31.III 1956 р., 7.IV 1957 p.v 2.IV 1958 р. (м. Кременець). Найулюбленіше місце перебування у Закарпатті і Прикарпатті − канави, заводі рік, мілководдя озер і ставів, болота, а на Волинському Поліссі, крім того, − заливні луки. У гори піднімається до 600 м над рівнем моря і трапляється дуже рідко. У кінці червня − у липні спостерігаються сухопутні міграції. Тритони покидають водойми і забираються в ями, засипані опалим листям, під гнилі стовбури, пеньки, під каміння. 12.Х 1952 р. багато активних тритонів знайдено в окопах на околиці м. Львова. Дуже теплої осені 1960 р. одна особина звичайного тритона нами виявлена 20 жовтня у Лішнянському лісі на заболоченому березі р. Лютьми в Кременецькому районі Тернопільської області. В передгірських районах їх часто знаходять з карпатськими тритонами і саламандрами взимку в льохах. Холодної весни 1952 р. в с. Сколе ці тритони спостерігались у травні на зимівлі в смерекових лісах (під гнилими стовбурами). Ікрометання в межах Поділля і Прикарпаття відбувається з 10 − 12.IV до 10 − 15.V. Розміри звичайних тритонів (табл. 6) з Прикарпаття свідчать про те, що особини передгірської популяції порівняно з рівнинною більші. Живляться комахами і личинками, павукоподібними і черв’яками, причому на Прикарпатті на частку дощових черв’яків припадає 65% усієї поживи. Комахи становлять до 20, павуки − до 10, водні безхребетні − до 5%. Серед комах у шлунках тритонів на Поділлі (м. Кременець) виявлені личинки двокрилих, дорослі форми двокрилих і перетинчастокрилих, водяні клопи (з родини водомірок), водяні жуки (з родини плавунцевих). З ендопаразитів виявлені трематоди, нематоди і скребні. За Б. М. Мазурмовичем (1959), екстенсивність зараження − 95%.

Розміри звичайних тритонів Прикарпаття, 100 екз. (за М. Ф. Нікітенком, 1959)

Розмір тіла, мм

Передгір’я

Рівнини

Вага, г

♂♂

♀♀

♂♂

♀♀

Довжина тіла

61,8

61,7

61,6

61,5

Довжина голови

12,4

12,1

12,2

11,8

Довжина хвоста

51,4

51,1

51,2

50,0

Довжина передньої кінцівки

22,1

21,4

21,1

20,1

Довжина задньої кінцівки

22,4

22,1

22,2

21,8

Вага

5,4

5,9

4,7

6,3

Тритон гребенястий − Triturus cristatus cristatus Laur. Виявлений в усіх обстежених нами районах. Порівняно зі звичайним тритоном на Поділлі цей вид більш численний і довше лишається у воді. У північних районах Тернопільської області в 1958 − 1963 рр. гребенястих тритонів ми бачили в неглибоких озерах, каналах і вибірках торфу в першій половині вересня. Навесні у водоймах вони з’являються в останній декаді березня. У передгір’ях Карпат виявлений всюди, але трапляється рідше, ніж попередній вид, і не піднімається у гори вище 250 м над рівнем моря. У воді залишається до кінця вересня.

12.IX.1947 р. Л. І. Хозацький (1950) здобув гребенястого тритона у водоймі курорту Моршина. 28.IX 1949 р. тритон був пійманий у канаві поблизу м. Стрия. Перехід з водойм починається з кінця червня. Наприклад, у червні − липні 1949 − 1950 рр. − в урочищі Погулянка (м. Львів), у червні 1959 р. − в урочищі Калинівка (м. Кременець). Масове скупчення гребенястих тритонів було 28 серпня 1961 р. у гроті поблизу с. Погорілівка Чернівецької області. Тут здобули понад 20 особин, які перебували в закляклому стані. У цьому місці тритони зимують. Отже, у цього виду періодичні явища досить розтягнуті і чіткого чергування водного і наземного способу існування для всієї популяції немає. Дорослі особини в липні залишають водойми і йдуть на зимівлю, а молоді залишаються у воді до вересня. Ікрометання − в останній декаді квітня − у травні і продовжується до червня. Вільно плаваючі личинки трапляються у кінці травня, а метаморфоз закінчується у серпні − вересні.

Живляться дощовими черв’яками (до 40% від усієї кількості поживи), слимаками і молюсками (до 10%), комахами і личинками (до 15%), пуголовками (до 15%), мотилем (до 10%). У шлунках знаходили також личинки коників, ікру жаб, мальків риб, звичайних тритонів.

Ми утримували гребенястих тритонів протягом багатьох років у акваріумі, і вони відзначалися надзвичайним апетитом. Тритон за один раз поїдав до 3 − 5 г сирого м’яса, відмовляючись від дощових черв’яків та інших видів корму. Очевидно, це свідчить про вибірковість їх смаку. Вага «кімнатних» особин досягала 10 г. Один тритон прожив більше трьох років. З ентопаразитів виявлені трематоди, цестоди, скребні. Екстенсивність зараження − 85,7%.

Тритон альпійський − Triturus alpestris alpestris Laur. Характерний представник передгірських і гірських районів карпатських областей УРСР. Вертикальне поширення − від 300 − 400 до 1900 м над рівнем моря. За нашими спостереженнями, у субальпійській зоні його менше, ніж у долинах між горами. У 1951 − 1956 рр. цих тритонів у значній кількості ми здобували на заболоченому лузі долини р. Опору поблизу с. Сколе Львівської області. Заселює слабопроточні водойми Карпат. Порівняно з карпатським тритоном трапляється рідше. З’являється після зимівлі в кінці квітня. Відкладає ікру в травні − червні, залежно від висоти перебування над рівнем моря.

Під вершиною Пієтрос (Чорногора) метання ікри в 1960 − 1964 рр. спостерігалось з 8 по 20 червня. Яйцекладка у них інакша, ніж у інших видів тритонів: ікра розміщується шнурами або купками на спідньому боці листя водних рослин. Яйця дрібні, в діаметрі до 1,3 мм. Личинки довжиною 6 − 7 мм з’являються у кінці червня − середині липня. Метаморфоз закінчується у вересні. Статева зрілість настає на другому-третьому році життя.

Пожива різноманітна: личинки веснянок (Plecoptera), комарі-дергуни (Tendipedidae), двокрилі (Diptera), симулити (Simulidae), личинки волохокрильців (Trichoptera), одноденок (Ephemeroptera), крилаток (Megaloptera), планарії, п’явки, водяні кліщі (Hydracarina), рачки (Niphargoides robustoides, Ostracoda), коловратки (Rotatoria), водорості (Mougeotia)[1]. Поїдають також дощових черв’яків, слимаків, павуків. Різноманітний склад поживи свідчить про відсутність спеціалізації у живленні. Здобуває їжу різними способами: ловить водяних і наземних безхребетних, збирає організми обростання, знищує донні форми. За Б. М. Мазурмовичем (1959), екстенсивність зараження ендопаразитами − 89,2%.

Тритон карпатський − Triturus montandoni Boul. Найчисленніший представник хвостатих земноводних Українських Карпат. Поширений від 300 − 400 до 1650 − 1900 м над рівнем моря (схили г. Пієтрос). Заселює найрізноманітніші водойми: калюжі і канави в долинах гірських рік (Прут, Дністер, Стрий, Опір, Бистриця, Тиса, Латориця, Тересва, Ріка та ін.), заводі гірських потоків, криниці, болота, високогірні озера. У деяких водоймах у червні − липні, а інколи (наприклад, у 1960 − 1961, 1971 − 1972 рр.) і в травні, скупчується величезна кількість карпатських тритонів. З калюж площею 10 − 12 м2 за годину одна людина може відловити 200 екз. цих тварин. Тритони зберігають активність при температурі води 3 − 4° С. З пониженням температури частина їх гине. Масова загибель карпатських тритонів при різкому пониженні температури спостерігалась 19 травня 1961 р. на полонині Брескул (Закарпатська область). Після зимівлі з’являються у кінці квітня − на початку травня. Період розмноження у передгірському поясі (м. Трускавець, с. Манява) починається в перших числах травня, а в субальпійському (гора Говерла) − в середині червня. Наприклад, 12 червня 1961 р. на південному схилі г. Магура у Вижницькому районі Чернівецької області на висоті 800 м над рівнем моря знайдена ікра карпатського тритона. На висоті 1400 м перші нитки ікри карпатських тритонів були виявлені 10, 25 і 27 червня. Іноді ікру знаходили у першій половині липня. Вона мала форму шнура темного кольору. Розмір ікринок − 2,2×2,8 мм. Одна самка відкладає 100 − 250 ікринок. Метаморфоз личинок, як правило, закінчується на наступний рік. Зимуючі личинки знайдені в с. Ясиня 24.11 1961 р. Тритони зимують у лісовій підстилці, під стовбурами дерев і камінням. Сухопутні міграції починаються в червні. 13 червня 1950 р. одну особину ми зареєстрували на висоті 1500 м під купиною хмизу на г. Поп Іван Мармароський (Закарпатська область). З липня того ж року самка карпатського тритона знайдена на березі гаті Балцатул. ЗО липня і 7 серпня вони у великій кількості спостерігались на висоті 1250 м під стовбурами смерек та ялиць під Боржавською полониною.

Пожива карпатських тритонів різноманітна. У їх шлунках переважають личинки комарів-дергунів (Tendipedidae) − 94,5%, личинки плавунців (Dytiscidae) − 2,0%, грибні комарики (Fungivoridae) − 0,3%,. рачки (Cladocera) − 0,3%, личинки двокрилих, молюсків та інших безхребетних. Н. А. Полушина і В. О. Кушнірук у раціоні цих земноводних зі Сколівських Бескидів виявили: дафнії (Daphnoidae) − 71,4%, циклопи (Cyclopidae) − 23,8%, личинки комарів-дергунів (Tendipedidae) − 23,8%, рачки (Diaptomidae) − 19,0% Розміри карпатських тритонів варіюють залежно від висоти їх перебування над рівнем моря. Найбільш крупні особини трапляються у субальпійському поясі. Це свідчить, що умови існування для них у високогір’ї більш сприятливі.

Саламандра плямиста[2] − Salamandra salamandra salamandra L. Виявлена лише в межах Прикарпаття, Карпат і Закарпаття, де заселює лісові ділянки. Вертикальне поширення − 200 − 1470 м над рівнем моря. Типове місце перебування − гірські сирі букові ліси, долини гірських річкових потоків і полонини у верхній межі лісу (Татаринов, 1950). У субальпійському поясі саламандри часом влаштовують нори, де скупчуються у значній кількості. Такі скупчення ми спостерігали в околицях с. Ворохти і на чорногірських полонинах Барсучня, Заросляк. Саламандри не мають постійних нір, але тримаються певної ділянки. У період розмноження і зимівлі вони концентруються на схилах гір і поблизу гірських струмків. Найбільш активні саламандри після дощу і в сутінках при вологості повітря 93%. Взимку саламандри скупчуються у гротах під листям, під пеньками і камінням, між коріннями, у неглибоких норах, льохах і підвалах. У Радванському лісі (під м. Ужгородом) у 1947 р. активних саламандр бачили до 7 грудня, а 7.III 1948 р. вони уже вийшли зі своїх сховищ. І. Ф. Андреев (1953) зазначає, що 26 лютого саламандра була спіймана на снігу. І. Д. Шнаревич спостерігав активних саламандр на снігу в середині березня. І. Т. Сокур (1956) виявив їх 29.ХІ 1952 р. у Свалявському районі Закарпатської області. Нам доводилось здобувати активні особини з травня по жовтень. Личинки саламандр, як правило, з’являються у кінці травня − на початку червня, але часто бувають і відхилення. Розвиток личинок відбувається в тілі матері протягом восьми − десяти місяців. Під час розтину у вагітних самок виявлено від 5 до 61 личинки. Самка народжує личинки у воді, де вони проходять перші стадії свого дальшого постембріонального розвитку. 18 травня 1956 р. коло с. Кваси Закарпатської області (потік Васкул) ми здобули крупну самку, яка через дев’ять днів у лабораторних умовах виметала 36 личинок розміром 20 − 28 мм. Личинки темного кольору з зовнішніми зябрами. Темп їхнього росту показано в табл. 7.

Аналізуючи динаміку росту личинок, бачимо, що при нормальному розвиткові протягом перших місяців їх довжина збільшується щомісяця в середньому на 8 − 20 мм. Ріст молодих саламандр в осінньо-зимовий період майже припиняється. 31.V 1960 р. самка, здобута 30.V під полониною Квасівський Менчул Закарпатської області, виметала 15 личинок розміром 25 − 30 мм; 25.ХІ 1963 р. самка, спіймана 14.VIII того ж. року поблизу м. Трускавця Львівської області, народила 15 личинок довжиною 30 мм. У самки, знайденої 8. IX 1966 р. в лісі с. Верхнього Водяного Рахівського району Закарпатської області, 6 − 8.IV 1967 р. з’явилось 20 личинок (16 живих і 4 мертвих), розміром 20 − 25 мм. Живились вони мотилем і трубочником, росли швидко. У більших спостерігався канібалізм − прагнення поїдати менших. Частина личинок гинула протягом перших двох місяців, решта виростала до дорослих (О. Татаринова, К. Татаринов, 1964). Процес перетворення личинки в дорослу особину триває два роки. На третій рік настає статева зрілість.

Динаміка росту личинок і молодих саламандр

Вік (у днях)

Довжина тіла з хвостом, мм

Примітки

1

20-25

Новонароджені

30-40

40-45

Місячні

60-70

50

Двомісячні

100-130

58-70

Три-чотиримісячні

360

80

Однорічні

370

111

570

115

Півторарічні

Дорослі саламандри в природних умовах живляться дощовими черв’яками (64% від загальної кількості усієї поживи), гусеницями (12%), павуками (6%), молюсками (4%), жужелицями (6%) та іншими комахами (8%). У лабораторних умовах саламандри жили від трьох місяців до п’яти років і трьох місяців, охоче поїдали м’ясо, «відрізняючи» смак свинини, баранини і яловичини. Звикнувши до м’яса, вони відмовлялись від дощових черв’яків.

Серед населення існує впевненість, що саламандра отруйна. Серозні залози виділяють секрет, який негативно діє на риб, земноводних, собак та інших тварин. На людину він майже не діє[3] але не рекомендується торкатися очей після роботи з живими саламандрами. Слиз, що потрапляє в око, викликає печію і значне сльозовиділення.

Ряд безхвості − Salientia

Кумка червоночерева − Bombina bombina bombina L. Численний вид земноводних західних областей УРСР. Виявлений у всіх обстежених пунктах рівнинної зони. Не піднімається вище 450 м над рівнем моря. У горах відсутня. З’являється після зимівлі в березні, звичайно − в квітні, що залежить від температури повітря. В околицях м. Кременця активних червоночеревих кумок бачили 29.III 1956 р., 3.IV 1957 р., 10.IV 1958 р., а поблизу м. Камінь-Каширського − 26 і 27. III 1968 р. Ікрометання на Поділлі настає в третій декаді квітня. На Прикарпатті та Волинському Поліссі воно триває від середини травня до початку липня. Розвиток ікри продовжується до 10 днів. У цей період кумки заселюють мулисті мілководдя ставів, озер, болота, вибірки торфу, калюжі, канави, залиті водою колії проїжджих доріг. Літня активність їх на Поділлі припиняється у першій декаді листопада, а в передгір’ях Карпат і на Поліссі − дещо раніше. Зимують у мулі мілководних водойм.

На Волині кумки живляться водяними клопами, дрібними жуками родини плавунцевих, личинками двокрилих, ракоподібними (бокоплавами, водяними осликами). На Буковині в складі поживи цього виду виявлені: багатоніжки Myriopoda, плавунці Haliplidae, двокрилі Diptera, м’якотілки Cantharididae, мурашки Formicidae, листоїди Chrysomelidae, справжні комарі Culicidae, дощові черв’яки Lumbricus terrestris, пуголовки Rana temporaria. Отже, це досить корисний вид (коефіцієнт корисності дорівнює 42,6%), який знищує велику кількість шкідливих комах.

Кумка жовточерева − Bombina variegata variegata L. Заселює Карпати і є тут найчисленнішим видом безхвостих земноводних. Виявлена в усіх гірських і передгірських районах. У вертикальному поширенні досягає 1950 м над рівнем моря. Залежно від кольору води і характеру дна змінюється колір жовточеревих кумок. Там, де дно утворене ясними лесовидними суглинками, у калюжах з каламутно-сірою водою вони оливково-сірі з розсіяними зеленкуватими плямами. У лісових канавах, на торфовищах, у калюжах з темною («перегнійною») водою, кумки темно-бурого кольору. Масовий відхід на зимівлю − у кінці вересня, але активні особини трапляються у жовтні. У м. Мукачеві в січні 1953 р. І. І. Колюшев (1956) у струмку стічних промислових вод спостерігав активних кумок. Розмноження розтягнуте. 18. VII 1963 р. під м. Трускавцем спостерігали копулюючих кумок за наявності ікри і великої кількості пуголовків. У гірських водоймах одночасно можна побачити свіжі кладки ікри та дрібних пуголовків. Зібрані в серпні 1961 і 1963 рр. в околицях Трускавця матеріали свідчать про те, що жовточереві кумки протягом року розмножуються двічі. У Трускавці 5 − 10 серпня ми зареєстрували парування кумок, свіжу ікру (кладки по 15 − ЗО ікринок) і пуголовків, які закінчили метаморфоз. У середині вересня у воді і на суші з’являються молоді кумки, що закінчили метаморфоз.

Пожива досить різноманітна. У кормовому раціоні − комахи, ракоподібні, павукоподібні, молюски. Найчастіше трапляються жуки (Curculionidae, Carabidae, Dytiscidae, Chrysomelidae), що становлять 37,2% загальної кількості поживи, яку поїдають ці амфібії. Далі йдуть двокрилі − 24,1, дощові черв’яки − 14,3, павуки − 11,0, бокоплави − 9,3, молюски − 4,1%. За Б. М. Мазурмовичем, екстенсивність зараження ендопаразитами − трематодами, цестодами, нематодами, скребнями становить 95,9%.

Часничниця звичайна − Pelobates fuscus Laur. Виявлена в рівнинних районах заходу України, де найчастіше заселює оброблювані землі. У водоймах на Поділлі трапляється у квітні і травні.

Дорослу самку з ікрою здобули поблизу с. Млинівців Тернопільської області 27. VI 1958 р. Часничниця веде потайний спосіб життя. День проводить у норах, які риє за допомогою метатарзальної шпори, під пнями дерев, у невеликих заглибинах грунту серед сільськогосподарських посівів. Активна вночі. У зимову сплячку впадає рано. У с. Чугалі Кременецького району Тернопільської області 17.ІХ 1959 р. під час копання картоплі на глибині 40 см від поверхні грунту виявлена майже нерухома часничниця. У таких же умовах їх бачили 14 і 18. IX 1967 р. в с. Глинянах Львівської області.

До складу поживи часничниці на Прикарпатті входять: м’якотілки Cantharidae, багатоніжки Myriapoda, двокрилі Diptera, довгоносики Curculionidae, павуки Arachnoidae, дощові черв’яки Lumbricidae. Перше місце серед перелічених компонентів посідають павуки, друге − довгоносики. Склад поживи свідчить про знищення часничницею шкідливих комах. Тому вона належить до корисних земноводних.

Ропуха звичайна − Bufo bufo bufo L. Виявлена в усіх обстежених пунктах. За нашими спостереженнями, піднімається в гори до поясу криволісся, але у субальпійській зоні Карпат (полонини Рівна,. Боржава, Рогнеска) трапляється зрідка.

Улюблені місця перебування − узлісся, яри, сади, городи. Вдень ховається у різні сховища. Активна вночі, коли її можна бачити на вулицях великих міст (Львів, Луцьк, Тернопіль). Парування та ікрометання − у кінці квітня − у травні, а на Паннонській рівнині − в кінці березня. Масове скупчення звичайних ропух у водоймах долини р. Верещиці відзначено на початку травня 1956 р. Після закінчення ікрометання вони залишають водойми до наступного року. Яйцекладки у вигляді довгих шнурів досягають 3 м. У кожній кладці налічується до 3 тис. ікринок. Після зимівлі на Прикарпатті і Поділлі з’являються у кінці березня. Під час тривалих зим ці строки порушуються. У Карпатах після зимового заціпеніння вони з’являються звичайно в квітні. У верхів’ях гірських річок пуголовки перезимовують, не здійснюючи метаморфозу. На Поділлі і Волинському Поліссі метаморфоз закінчується у серпні. Тоді ж спостерігається масовий вихід молодих ропух з води та їх міграція на поля. Зимівля також пов’язана з погодними умовами. Звичайно вони зникають у жовтні, але іноді їх можна побачити в листопаді (наприклад, 21. XI 1966 р., м. Камінь-Каширський Волинської області).

Перелік поживи свідчить про те, що звичайна ропуха приносить велику користь, знищуючи комах та інших шкідливих безхребетних.

Порівняльні спектри живлення ропухи звичайної

Склад корму

Закарпаття

Прикарпаття

Поділля

Дощові черв’яки

+

Павуки

+

Мурашки

+

+

Довгоніжки

+

Листоїди

+

+

+

Ковалики

+

+

Жужелиці

+

+

+

Короїди

+

Тлієві коровки

+

Пильщики справжні

+

Пильщики хлібні

+

Жуки-кузьки

− .

+

Мертвоїди

+

Пластинчастовусі

+

+

+

Довгоносики

+

+

Вусачі

+

Чорнотілки

+

Карапузики

+

Напівжорсткокрилі

+

Двокрилі

+

Багатоніжки

+

+

Вільхова пиниця

+

Лускокрилі

+

Коники

+

+

Молюски

+

+

Ікра жаб

+

Ропуха зелена − Bufo viridis viridis Laur. Поширена в усіх рівнинних і передгірських районах заходу України. Типова стація − вологі луки, городи. Трапляється на вулицях великих міст, причому в деякі роки чисельно домінує над звичайною жабою. За нашими спостереженнями, в гори високо не піднімається, але виявлена на висоті 1400 м. Веде нічний спосіб життя. Як і попередній вид, активна з кінця березня до жовтня. Розмноження починається у квітні (Закарпатська рівнина) − травні (передгір’я). Самка відкладає до 12тис. ікринок. Самок з ікрою в Кременецькому і Лановецькому районах Тернопільської області здобували в травні і червні. Метаморфоз звичайно закінчується протягом першого літа. 8. VIII 1959 р. у с. Підгір’ї Львівської області помічено парування, що свідчить про тривалість строків розмноження на Поділлі (Полушина, Кушнірук, 1962).

Головним об’єктом живлення є різні безхребетні, причому склад поживи суттєво не відрізняється від живлення звичайної ропухи. Перше місце в раціоні посідають хлібні жужелиці, друге − листоїди і мурашки, третє − довгоносики. У ропухи виявлені паразити − Nematotaenia dispar, Polystoma interrimum (Мазурмович, 1959).

Ропуха очеретяна − Bufo calamita Laur. Зареєстрована на Шацьких озерах і прилеглих до них вологих луках у Любомльському районі Волинської області. Особливо багато їх було в червні 1963 р. на вологих осоково-ситникових ділянках, що прилягають до о. Свитязя. € ці ропухи і на Заболотівських озерах тієї ж області. Відомості про строки появи після зимівлі, як і відходу на зимівлю, відсутні. У червні в мілких теплих водоймах помічено багато пуголовків очеретяних ропух. Метаморфоз настає в кінці липня, і молоді особини заповнюють луки та оброблені ділянки землі навколо о. Свитязя. Живлення не вивчене.

Квакша звичайна − Hyla arborea arborea L. Характерна для фауни широколистяного лісу карпатських і західнополіських областей УРСР. У глибині лісу трапляється рідко, частіше можна побачити на лісових галявинах, серед лук з чагарниками. Звичайна в заростях верболозів вздовж берегів річок. Вертикальне поширення в Українських Карпатах − 500 − 600 м над рівнем моря. У передгірській зоні Карпат квакша знаходить оптимальні умови існування і тут трапляються більші особини (табл.).

Морфометрична характеристика рівнинної та передгірської популяцій квакш Прикарпаття (скорочено за М. Ф. Німітенком, 1959)

Морфологічні показники (розміри, мм; вага, г)

Передгір’я

Рівнина

♂♂ 11 екз.

♀♀ 9 екз.

♂♂ 12 екз.

♀♀ 14 екз.

Довжина тіла

49,0

46,0

37,0

39,0

Довжина голови

14,0

13,2

11,0

12,6

Ширина рильця

3,5

3,3

3,8

3,8

Проміжок між повіками

6,5

6,0

4,0

4,2

Довжина стегна

26,0

25,0

20,0

22,0

Довжина гомілки

24,0

23,3

18,5

19,8

Вага

8,3

7,2

5,3

6,4

Перших квакш навесні на Волино-Поділлі бачили 28. III 1956 р., 3. IV 1957 р., 4. IV 1959 р., ЗО. III 1967 р., 31. III − 1. IV 1968 р., а восени останніх квакш − 24. X 1957 р., 16. X. 1958 р., 17. X 1959 р., 20. X 1961 р., 15. X 1967 р., 6. X 1968 р. Розмноження − у квітні − травні. Перші кладки на Прикарпатті знайдені 3. V 1956 р., а Закарпатті − 8. IV 1952 р. Пуголовки в околицях м. Чернівців з’являються у кінці травня. Квакша ніде не досягає високої чисельності. Живиться в західних областях УРСР листоїдами, жужелицями, довгоносиками, клопами, метеликами, мурашками, павуками, мухами, бабками, напівжорсткокрилими, тлієвими коровками, справжніми пильщиками, короїдами. Перше місце в живленні посідають напівжорсткокрилі, друге − двокрилі, третє − жуки, зокрема короїди. З ендопаразитів зареєстровані Nematotaenia dispar та ін. гельмінти (Мазурмович, 1959).

Жаба озерна − Rana ridibunda ridibunda Pall. На обстеженій нами території поширена скрізь, за винятком гірських лісів. На Волинському Поліссі та Поділлі трапляється частіше, ніж на Прикарпатті. Вертикальне поширення в Українських Карпатах досягає 600 м над рівнем моря. Поява цих амфібій після зимівлі на заході УРСР залежно від погоди спостерігається у другій половині березня, а ікрометання − в кінці березня − на початку квітня[1]. Наприклад, перші озерні жаби в околицях м. Кременця виявлені 3.IV 1960 р. при температурі води 8° С. Ікра цих земноводних у с. Борщівці Тернопільської області помічена 8 − 10.IV 1960 р. при тій же температурі води. В урочищі Городилово на р. Варі поблизу м. Хуста Закарпатської області на мілких, нагрітих сонцем водоймах маса ікри виявлена нами 4 − 5.IV 1967 р., а в с. Ямельні Львівської області − 31.III 1967 р. Кладки дуже великі. У кожній кладці налічується до 2000 ікринок буруватого кольору, діаметром 7 − 8 мм. Метаморфоз пуголовків закінчується у серпні. При низькій температурі води пуголовки є і в жовтні. Можна припустити, що в передгірських районах пуголовки перезимовують без метаморфозу. В заціпеніння впадають у листопаді. У джерельних криницях Винниківського лісу (м. Львів) активні особини трапляються в січні та в лютому.

Жаба озерна відзначається ненажерливістю і поїдає найрізноманітнішу їжу, включаючи мальки риб, пуголовків і навіть дрібних жабенят свого ж виду. На Поділлі живиться комахами (81% від загальної кількості їжі), молюсками (7%), павукоподібними (3%), хребетними (9%). З комах надає перевагу жукам-листоїдам і жужелицям, а з хребетних − рибі і жабам. У Прикарпатті вживає м’якотілок, бокоплавів, двокрилих, справжніх комарів, багатоніжок, плавунчиків, молюсків, мальків коропа, пуголовків. На першому місці в кормовому раціоні озерної жаби − плавунчики (18,3%), на другому − мальки коропа, на третьому − м’якотілки і двокрилі. І. І. Яременко спостерігав, як озерні жаби вечорами полювали на комарів, підстрибуючи догори на 50 − 60 см. За їжею відходять від води за десятки і навіть сотні метрів. І. І. Яременко відмічав канібалізм. 30.V.1947 р. озерна жаба довжиною 85 мм проковтнула особину того ж виду розміром 55 мм. Через декілька днів та ж сама жаба проковтнула звичайну ропуху, а потім ще одну ропуху. Свої спостереження І. І. Яременко проводив в акватераріумі.

Жаба ставкова − Rana esculenta lessonae Cam., R. e. esculenta L. Типовий компонент батрахофауни обстежених водойм заходу України, але трапляється рідше, ніж попередній вид. У Карпатах зареєстрована на висоті 1050 м над рівнем моря. У 1957 − 1958 рр. кількісне співвідношення ставкових жаб до озерних на лісовому озері поблизу с. Лішні Кременецького району Тернопільської області становило 8 : 1, а на ставках рибгоспу в с. Борсуках Лановецького району тієї ж області − 2:7 (Марисова, 1961). Ставкова, як і озерна, жаба − гідрофільний вид, який проводить більшу частину життя у воді. її весняна поява на Прикарпатті і Волинському Поліссі, за багаторічними спостереженнями, зазначена на початку квітня. У районі м. Ужгорода вона активна всю зиму при температурі води 9° С (Колюшев, 1956). Напровесні на рівнині з’являється у другій половині березня. Зимівля починається до початку листопада. Теплої осені 1960 р. велику кількість цих земноводних ми спостерігали 3 листопада на заболочених берегах р. Лютьми в Кременецькому районі Тернопільської області. 9.ХІ 1960 р. всі жаби зникли. Ікрометання − у кінці квітня − на початку травня. Н. А. Полушина та В. О. Кушнірук (1962) 23.V 1962 р. виявили самок з невідкладеною ікрою. Ікринки ясно-коричневого кольору, діаметром до 2 мм, відкладаються клубочками. Метаморфоз настає через 3 − 4 місяці. У серпні поблизу водойм на Волино-Поділлі помічено безліч молодих жабенят. Л. І. Хазацький (1950) спостерігав малят в м. Моршині Львівської області в кінці вересня. 13.ІХ 1950 р. він спіймав велику ставкову жабу з проковтнутою молодою особиною того ж самого виду.

У північних районах Поділля (Лішнянське озеро) ставкова жаба знищує мальків риб, частота їх виявлення в шлунку досягає 87%. Аналогічні спостереження описує І. Ф. Андреев (1953) для водойм Кіцманського і Заставнянського районів Чернівецької області (Прикарпаття). Ікру риб, мальків знищують у великих кількостях як дорослі жаби, так і пуголовки. Живлення ставкової жаби показано в таблиці.

Порівняльні спектри живлення ставкової жаби (частота, з якою трапляються, в %)

Склад їжі

Області

Львівська (30 шлунків)

Чернівецька (73 шлунки)

Тернопільська (58 шлунків)

Мурашки

50,0

Павуки

46,6

2,3

2,0

Велії

36,6

Перетинчастокрилі

26,7

8,0

Довгоніжки

20,0

Земляні блошки

3,5

Ковалики

16.6

Корівки

16,6

М’якотілки

16,6

5,8

Жужелиці

16,6

81,0

Строкатокрильці

5,0

Бджоли

5,0

Дощові черв’яки

1,15

Водомірки

рідко

Водолюби

1,0-2,0

Гусениці

рідко

Молюски

3,5

19,0

Малий ставковик

19,6

Бокоплави

15,1

Двокрилі

10,5

18,0

Плавунчики

2,3

Багатоніжки

1.15

Пуголовки

3,5

9,0

Ікра жаб

16.6

10.5

Мальки коропа

10,5

2,0

Ікра риб

11,6

87,0

Жаба трав’яна − Rana temporaria temporaria L.[2] Трапляється всюди, де є деревно-чагарникові зарості, звичайна на схилах Карпат. Підіймається в гори до 1900 м над рівнем моря. На Поділлі, Волинському Поліссі заселює грабово-дубові та мішані ліси, вологі луки з куртинами верб і вільхи. Звичайна в букових лісах і на луках Закарпаття. Поява на Волино-Поділлі навесні зареєстрована 25. III 1956 р., ЗО. III 1957 р., 2. IV 1959 р., ЗО. III 1967 р., 26. III 1968 р. У Карпатах ми спостерігали їх на снігу 26. V 1960 р. на висоті 1900 м під вершиною г. Пієтрос. На Паннонській рівнині з’являються у лютому і відразу ж відкладають ікру. На зиму в Карпатах зникає у вересні, на Поділлі і в Закарпатті трапляється до першої декади листопада. Розмноження − з кінця березня по квітень включно. Ікру відкладає клубками по 150 − 400 ікринок. Діаметр ікринок − до 11 мм. Розвиток йде швидше, ніж у інших видів роду Rana, і метаморфоз повністю закінчується до кінця серпня.

Живлення різноманітне. У межах Поділля поїдає комах, молюсків, павукоподібних, багатоніжок. На Прикарпатті перше місце у кормовому раціоні посідають комахи (34,4%), друге − молюски (8,1%) і жуки (7,1%), третє − напівжорсткокрилі (5,4%). Крім того, у шлунках знайдено дощових черв’яків, тлієвих коровок, павукоподібних, двокрилих, м’якотілок, багатоніжок. Хребетні тварини не виявлені. З ендопаразитів помічені: жаб’яча багатоустка (Polystoma integerrimum), трематоди, нематоди, скребні (Мазурмович, 1959).

Жаба гостроморда − Rana terrestris terrestris Andrz. На заході України порівняно рідкий вид. Звичайні місця заселення на Поділлі − луки, болота, лісові галявини, сухі схили горбів, покриті чагарниками і трав’янистою рослинністю. На Прикарпатті гостроморду жабу здобували в смереково-буковому лісі в околицях м. Моршина Львівської області, у Чернівцях, у Заставнянському, Кіцманському районах Чернівецької області. На північних схилах Карпат заселяють стації, подібні до тих, у яких селиться трав’яна жаба, і, можливо, конкурують з нею. У гори піднімається до верхньої межі лісу − 1600 м над рівнем моря. У Закарпатті трапляється на рівнині, у горах коло Синевірського озера. Після зимівлі з’являється у кінці березня. На зимівлю йде в жовтні − перших числах листопада. Ікрометання − у першій-другій декаді квітня.

Вивчення вмісту шлунків показало, що гостроморда жаба в Чернівецькій області живиться жуками (10%), плавунцями (5%), жужелицями (5%), довгоносиками (№%), двокрилими (20%), мурашками (15%), дощовими черв’яками (10%), молюсками (20%), пуголовками різних видів жаб (5%); у Закарпатській − мурашками (100%), листоїдами (95%), жужелицями (90%), довгоносиками (80%), коваликами (70%), пластинчастовусими (50%), чорнотілками (5%), мертвоїдами. (1 %), карапузиками (1%).

Жаба прудка − Rana dalmatina damatina Вопар. Трапляється у районах, прилеглих до Карпат. Звичайна в низовині і передгірській частині Закарпатської області, де помічена на висотах 200 − 500 м над рівнем моря. Молодий екземпляр цієї жаби здобув 10.ІХ 1947 р. Л. І. Хозацький (1950) у траві серед букового лісу в околицях м. Моршина Львівської області. І. Ф. Андреев (1953) спіймав три екземпляри прудкої жаби в селищі Роша поблизу м. Чернівців. І. І. Колюшев (1956) зібрав чотири особини в Закарпатті. Активна з квітня по другу половину жовтня. Розмножується з середини квітня. Пуголовки з’являються у кінці травня − на початку червня (Кушнірук, 1968).

У шлунках прудких жаб, здобутих у Закарпатті, знайдено коваликів, павуків і вуховерток. У травному тракті виявлені нематоди.

Джерело: Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.





Реферат на тему: Земноводні тварини Західної України. Характеристика видового складу амфібій (стаття)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.