Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Вік боліт та їх генезис

Вік і шляхи розвитку боліт пов'язані з історією розвитку регіону в цілому – наявністю у минулому льодовикового покриву та діяльністю вод, які витікали з-під льодовика, що танув . Історія розвитку рослинності переважно рівнинної частини України у четвертинному періоді висвітлена у працях Д. К. Зерова та Д. К. Зерова і О. Т. Артюшенко , а Східних Карпат у працях Г. В. Козія У 1999 р. відомості про зміни рослинності Середньо-Дунайської низовини, складовою частиною якої є рівнинна частина Закарпаття, у пізньо/післяльодовиковий період доповнені результатами комплексних досліджень P. Sumegi . У нашій книзі ми опираємося на згадані праці.

Заболоченості сприяють такі природні фактори, як рівнинність території, невелика відносна висота над рівнем моря, наявність широких річкових долин, порівняно велика кількість опадів, високий рівень ґрунтових вод, наявність значної товщі пісків, які залягають на неглибоко розташованих водонепроникних корінних породах . Усі названі фактори мають місце на рівнинній частині Закарпаття. В горах унаслідок значної розчленованості рельєфу болототворчі процеси виникають переважно в улоговинах, міжгірських западинах і депресіях на схилах, що утворилися внаслідок тектонічних явищ або діяльності льодовика. Г. Ф. Бачурина вказувала на те, що найдавніші українські болота, зокрема, на Західному Поліссі, генетично пов'язані з водоймами льодовикового та карстового походження і виникли у ранньому голоцені. Значною мірою це стосується боліт Українських Карпат . У загальних рисах історія розвитку рослинного покриву у післяльодовикову епоху накреслена Г. В. Козієм . Як вважав автор, найдавнішою за віком фазою формування рослинного покриву Східних Карпат, яка відповідає останній міжльодовиковій добі, є фаза бідного на види деревних порід мішаного лісу з переважанням Pinus sylvestris L., що була тоді домінантним видом лісових фітоценозів, та незначною домішкою Picea abies Mill., видами Alnus і Betula. Отже, під час розвитку цієї фази у регіоні був значно тепліший клімат, порівняно з наступною фазою. Друга фаза, названа автором «сосновою» – часи помітного поширення жерепу у Східних Карпатах, пов'язана з дуже холодним континентальним кліматом. Автор спостерігав раптове зниження кількості деревних видів, що відповідало майже безлісій фазі розвитку рослинності регіону. Він вважав, що лише на схилах, вільних від льодовика, були поширені зарості Pinus mugo Turra., а на нижчих рівнях і на Передкарпатті росли найбільш холодостійкі види родів Pinus, Picea, Larix. Це узгоджується з даними P. Sumegi ., що у ранній польодовиковий період на Великій Угорській низовині росли хвойні ліси У середині цієї фази Г. В. Козій спостерігав підвищення відсотку пилку ялини, виділив ялиново-соснову підфазу і пов'язав це з деяким потеплінням. Однак у останній підфазі, яка ніби повторює дуже холодну першу підфазу, автор виявив різке зниження верхньої межі лісу і повторне панування Pinus mugo. Третьою, березово-сосновою фазою з вербою, започаткувалася справжня польдовикова історія лісової рослинності Східних Карпат. Для неї був характерний дещо тепліший, вологіший, однак все ще суворий клімат. Pinus mugo P. sylvestris, P. cembra L. поступово просувалися у верхні пояси Карпат. Березові ліси і кедрові бори, а ймовірно і модринові ліси мали місце серед жерепняків, і це були найдавніші польодовикові ліси Східних Карпат.

Четверта польодовикова фаза - повне панування ялинових і хвойно-листяних лісів з дубом. Зарості жерепу витісняються на вищі висотні позиції, а вигляд тогочасного карпатського лісу у загальних рисах нагадував сучасні ліси. Протягом цієї фази відбувалося поступове потепління і підвищення вологості клімату. У кінці цієї фази хвойно-широколистяні ліси досягли субальпійського поясу. Торфові болота у цей час переживали деяке припинення у наростанні торфу у зв'язку з покращенням умов для розкладання решток рослин.

П'ята - смереково-букова фаза пов'язана безпосередньо з теперішніми часами. Вона позначилася найкращими для наростання торфових оліготрофних боліт умовами. Це був період вологішого та холоднішого клімату. Разом з Picea abies панівними видами лісів були Abies alba i Fagus sylvatica L. У цій фазі остаточно сформувалася структура сучасних лісових поясів Українських Карпат. Поступово роль Picea abies зменшувалася, а роль Fagus sylvatica, навпаки, підвищувалася.

Шоста – остання фаза розвитку рослинного покриву Українських Карпат пов'язана з подальшим погіршенням кліматичних умов і посиленням антропогенного навантаження на природні екосистеми. Верхня межа лісу знижується, на його місці панівними стають чорничники, що донині дуже поширені на полонинах Закарпаття.

Таким чином, найкращі умови для утворення боліт і досягнення ними оліготрофної стадії у гірському поясі спостерігалися у період смереково-букової фази розвитку лісів у голоцені і були пов'язані з пануванням вологого і холодного клімату. Розвиток боліт починався переважно з мезотрофної, рідше з евтрофної стадії. Болототворчі процеси мали місце у глибоких улоговинах – останцях льодовикових потоків, а також русел колишніх рік і на льодовикових озерах. Болота, що досягли оліготрофної стадії розвитку, виникли переважно у післяльодовикову епоху, а зрідка ще у міжльодовикову.

Як показали результати досліджень Г. В. Козія , в Українських Карпатах процес болотоутворення почався переважно після відступу льодовика, але трапляються й такі болота, які виникли у міжльодовикову епоху і є найдавнішими. Торфові болота утворилися на стародавніх терасах первинних річок і збереглися до цього часу у формі видовжених у напрямку русла потоків верхових торфовищ з розрідженим ярусом Picea abies, Pinus sylvestris і Betula pubescens Ehrh. Процес заболочення улоговин у високогір'ї Українських Карпат, за даними Г. В. Козія , починався як з евтрофної, так і з мезотрофної стадії. На днищах улоговин залягав осоково-гіпновий шар торфу із залишками видів листяних і хвойних дерев. Лише у верхніх шарах профілів нашаровувався осоково-сфагновий і сфагновий торф. Початок заболочування з мезотрофної стадії шляхом утворення осоково-гіпнових і осоково-сфагнових плавів характерний для заростання озер субальпійського та альпійського поясів. Торф таких боліт складається з осоково-гіпнового і осоково-сфагнового торфу, а в верхніх верствах часто наявний шар сфагнового торфу із залишками Pinus mugo i Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar. Це явище ми спостерігали нещодавно під Говерлою. У теперішній час більшість озер уже заболочені або перебувають на кінцевій стадії заболочення. Поодинокі озерця залишилися на масивах Чорногора (під Говерлою) і Свидовець (під Герешаскою, Апшеняскою і Комином). Одне з найстаріших боліт Г. В. Козій виявив під Брескулом на висоті 1380 м над р. м. і вважав, що початок його утворення співпадає з міжльодовиковою епохою.

Будова оліготрофних боліт нижнього лісового поясу південного макросхилу Українських Карпат висвітлена у роботі Є.М. Брадіс та ін.. На відміну від більшості боліт високогір'я, досліджених Г. В. Козієм, на них виявлено як мезотрофні, так і оліготрофні поклади. Останні складаються зі сфагнового фускум-торфу, який займає майже весь поклад боліт Багно і Чорне багно та сфагнового медіум-торфу, виявленого на болоті Глуханя (Негровець)). Лише у придонних горизонтах згаданих боліт наявний незначний шар гіпново-сфагнового і гіпнового торфу.

Поклади мезотрофного типу згадані дослідники виявили лише на заліснених болотах Станіслав і Глуха млака (Замшатка). Торфовий поклад їх складається з мезотрофних осоково-сфагнового, деревно-сфагнового і деревного торфів. Таким чином, болота нижнього лісового поясу південного макросхилу Українських Карпат належать до найдавніших боліт України, що збереглися до наших часів, і їх утворення починалося переважно з мезотрофної стадії. Вони старші, ніж більшість боліт високогір'я, і це, ймовірно, можна пояснити тим, що нижчі гірські пояси звільнилися від льодовика порівняно раніше, ніж високогір'я, або ж взагалі ці болота утворилися на суміжних з льодовиком територіях. Не виключено, що вони, як і болото під Брескулом, досліджуване Г. В. Козієм, утворилися ще у міжльодовикову епоху.

На думку Р. Уіттекера , невеликі озера в умовах холодного клімату перетворюються у торфові болота і в подальшому заростають лісом протягом декількох тисяч років. Отже, можна припустити, що болота, які утворилися у високогір'ї Українських Карпат внаслідок заростання невеликих озер, і знаходяться у мезотрофній стадії або досягли мезооліготрофної стадії, як і ті, що ми спостерігали під Говерлою на висоті 1350-1780 м над р м., мають вік 2000 - 5000 років.

Про виникнення боліт на Закарпатській низовині згадували С. С. Фодор та Л. І. Янцо , які вважали, що ліготрофні види, які траплялися на низовині на початку ХХ століття, є залишками плейстоценової епохи, кліматичні умови якої сприяли виникненню лісотундри і тайги. Ці припущення підтверджені сучасним пилковим аналізом різних шарів ґрунту з найбільшого за площею й одного з найдавніших заболочених озер північно-східної частини Середньо-Дунайської низовини – озера Н'їреш.

Детальна реконструкція еволюції флори, рослинності, ґрунту і ландшафту північно-східної частини Великої Угорської рівнини, що включає і південно-східну частину Закарпатської низовини, від пізнього льодовикового періоду до теперішніх часів зроблена P. Sümegi на основі його власних та літературних даних . Згідно з даними автора, на цій частині рівнини відбулися найбільші драматичні трансформації рельєфу і системи гідромережі протягом останнього льодовикового періду. Геологічна еволюція Великої Угорської рівнини почалася у міоцені. Одночасно з підняттям Карпат внутрішня частина прилеглої рівнини почала осідати. Паннонське море, з'єднане з Тетісом, прорвалося у новостворений басейн. У кінці цього періоду дно басейну перетворилося у грунтову поверхню завдяки підняттю Карпат. Як вже ми відзначили у першому розділі, завдяки діяльності рік і тектонічним змінам приблизно 30000 років тому найбільша ріка Східних Карпат Тиса змінила напрям течії, і територія сучасної Закарпатської низовини та прилеглих територій Угорщини перетворилася у дуже заболочену та обводнену територію, з великою кількістю старих русел, рукавів, заплавних озер, що відіграло важливу роль у розвитку болотної і водної рослинності. Велика впадина на Закарпатській низовині площею близько 15000 га, де поступово утворилося болото Чорний мочар, ймовірно внаслідок заростання водойми, виникла саме у той період.

На території Угорщини до теперішнього часу збереглося торфовище Чарода, яке утворилося внаслідок заболочування озера Н'їреш. Воно розташоване приблизно за 10 км від кордону України і Угорщини по лінії Берегівського району і входить до складу Ньїрешського заповідника. Пилкова діаграма з цього болота, проаналізована P. Sümegi у вищецитованій праці, свідчить про те, що протягом пізньольодовикового періоду (близько 12000 до н.е.) рослинність навколо озера складалася переважно з хвойних лісів, які за своїм складом нагадували ліси сучасних південних районів європейських північних лісів. Вже за 10000-9200 р. до н.е. відбулися важливі післяльодовикові перетворення, оскільки клімат поступово теплішав. Ліси з Picea траплялися у малій кількості, й замінювали їх мішані ліси родів Ulmus, Tilia, Corylus, Quercus. Види роду Quercus стали домінантними після 9200 р. до н. е., однак види Picea все ще були компонентами цих лісів. Виявилося, що для повного зникнення таксонів Picea було потрібно понад 1000 років, аж поки стали повністю домінувати дубові ліси. Видовий склад лісів залишався незмінним приблизно до 7000 р. до н. е.

Близько 5000 р. до н. е. структура лісів змінилася внаслідок помітного зменшення різноманіття видів. Зокрема, відсоток пилку Quercus знизився від 30 % до 10 %, а відсоток пилку трав'яних рослин з родин Poaceae, Apiaceae, Filicales зріс унаслідок посилення діяльності людини.

У горизонтах, що відповідають 4000-2000 р. до н. е., спостерігається ріст участі пилку Alnus, Tilia, Carpinus betulus. Пилок Juglans появився тут уперше в незначній кількості, а відсоток пилку Fagus різко зріс. Участь пилку Corylus, Fraxinus і Ulmus різко зменшилася.

Аналіз пилку у найвищому горизонті, що відповідає періоду 2000-1500 р. до н. е., показав низький відсоток Picea, Salix, Ulmus, Corylus, Betula, але зріс відсоток пилку Quercus, Fraxinus, Fagus та деяких інших представників дендрофлори.

Узагальнюючи отримані дані, автор висловив думку, що навколо озера Н'їреш протягом пізньольодовикового періоду був рефугіум, де знайшли притулок термофільні види листяних дерев. Тому там виявилася така суміш деревних порід, що майже немає аналогу у Європі у наш час. Особливо сприятливі мікрокліматичні умови для росту багатьох теплолюбних видів дерев були біля вулканічних пагорбів і навколо водойм. Там і локалізувалися такі рефугіуми. Так на південних схилах Вулканічного горбогір'я на Закарпатській низовині до цього часу збереглися термофільні ліси з середземноморськими та балканськими видами флори, а флювіальні дубові і вільхові ліси, що частково збереглися навколо колишнього болота Чорний Мочар та у пониззях Латориці, Боржави і Тиси, як вже було зазначено, є, ймовірно, залишками теплого післяльодовикового періоду. Якщо навколо озера Н'їреш, розташованого близько за 12 км від кордону з Україною існував рефугіум термофільної флори, то тіж самі умови існували й навколо Чорного мочара, яке, як вже вказувалося вище, очевидно виникло внаслідок заростання озера.

Незначні періодичні підвищення відсотка пилку Picea і зниження відповідних показників листяних дерев у пилкових кривих у північно-східній частині Середньо-Дунайської низовини пов'язані з пізньольодовиковими коливаннями клімату. P. Sumegi припускав, що у досліджуваному ним регіоні мали місце короткі холодні періоди. Перший значний антропогенний вплив на цій території співпадає з періодом 4500-4600 р. до н. е..

Таким чином, утворення боліт на низовині було пов'язане переважно із заростанням водойм, велика кількість яких виникли тут у ранньому польодовиковому періоді у зв'язку зі зміною русла Тиси і виникненням умов утрудненого водовідводу на цій території. Тому можна припустити, що болото Чорний Мочар, як і болото навколо озера Н'їреш, та багато інших боліт, менших за площею, які фіксувалися на низовині та у передгір'ї на початку минулого століття, почало утворюватися саме у зв'язку з вищезгаданими подіями близько 30 тис. років тому. Оскільки у цей період на території панували хвойні ліси, то заростання водойм, ймовірно, починалося з утворення поясу високих осок, як це відбувається й тепер у поясі ялинових лісів Українських Карпат. Можливо, болотоутворення починалося як з евтрофної, так і з мезотрофної стадії, а виникнення ділянок з оліготрофною рослинністю почалося вже пізніше. Зважаючи на поступове пом'якшення клімату, на низовині формувалися евтрофні очеретяні, рогозові та осокові болота, як це має місце і сьогодні. На думку L. Simon , торфові болота з великою кількістю монтанних елементів збереглися у північно-східній частині Великої Угорської низовини саме з польодовикової епохи.

На основі сучасних досліджень торфових покладів боліт у Південно-Західній Росії встановлено, що основні тенденції розвитку болотної рослинності у голоцені проявляються, з одного боку, у залісненні раніше безлісих боліт, а з іншого – у розвитку сфагнових боліт і безмохових боліт на фоні більш сухої кінцевої стадії розвитку сфагнової рослинності .

Отже, сучасні тенденції потепління клімату, що у гумідній зоні супроводжуються збільшенням кількості опадів, сприяють процесам заболочення, однак, сповільнюють процеси торфонакопичення і відповідно гальмують процес утворення оліготрофної рослинності. Разом з тим, арктоальпійські види, що є компонентами рослинності мезо- і оліготрофних боліт, як і ті, що приурочені до інших типів фітоценозів, в Українських Карпатах представлені малими за площею, віддаленими одна від одної популяціями і зазнають скорочення ареалів. Вони майже повністю зникли з низовини і передгір'я південного мегасхилу Українських Карпат, поступово скорочують свої ареали у лісових поясах, все рідше зустрічаються й у високогір'ї. Як вважає Ю. Й. Кобів, потепління клімату є однією з найголовніших причин скорочення ареалів арктоальпійських видів високогір'я . Тим часом найкращі умови для переходу боліт в оліготрофну стадію розвитку зберігаються саме у високогір'ї. На фоні антропогенної трансформації ландшафтів рослинність оліготрофних боліт на південному макросхилі Українських Карпат знаходиться на межі зникнення.

Використана література: Фельбаба-Клушина Л.М. Рослинний покрив боліт і водойм верхів'я басейну р. Тиса (Українські Карпати) та флювіальна концепція його охорони.





Реферат на тему: Вік боліт та їх генезис


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.