Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Видовий склад та структура фітоценозів (реферат)

Склад фітоценозів характеризується видовим різноманіття та різними спектрами, які відображають співвідношення систематичних, біоморфологічних, географічних та інших груп видів. Склад фітоценозів протиставляється структурі фітоценозів, яка відображає кількісне співвідношення видів у просторі. Отже, структура фітоценозів (синморфологія) - це просторове взаєморозміщення елементів фітоценозів, популяцій, окремих особин або їх частин.

Розрізняють горизонтальну та вертикальну структуру фітоценозів. Елементами вертикальної структури є ярусність, горизонтальної - мозаїчність. Крім того, розрізняють функціональні елементи структури фітоценозів, тобто підсистеми, організовані фітоценотичними відносинами.

В літературі існує більше тридцяти термінів для позначення різних елементів рослинного покриву, більша частина яких наведена О.О.Корчагіним (1976), В.С.Іпатовим та Л.О.Кириковою (1997). Б.М.Міркін та Г.С.Розенберг (1978) звертають увагу на два основні елементи фітоценозу - синузії та консорції.

Видовий склад фітоценозу - це сукупність видів, які входять до фітоценозу. За П.Д.Ярошенком (1969), кількість видів на одиниці площі вважається видовою насиченістю фітоценозу. Видовий склад розглядається незалежно від рясності одного чи іншого виду або площі, яку він займає. З цим пов'язана уява про ступінь вірності окремих видів даному типу угруповання.

На основі видового складу фітоценоз можна охарактеризувати у географічному, історико-генетичному та екологічному відношеннях. Саме тому дуже важливою є повнота списків рослин при складанні описів рослинності. Й.Браун-Бланке запропонував методи виявлення так званих характерних груп видів, які можуть бути виділені тільки на основі співставлення великої кількості описів основних типів фітоценозів достатньо великого регіону. Поняття про вірність видів, тобто про ступінь їх приуроченості до окремих типів фітоценозів, ввів також Браун-Бланке.

Він розрізняв 5 типів вірності:

вірні види (бал 5), виключно або майже виключно пов'язані з окремим типом фітоценозу;

постійні чи достатньо вірні види (бал 4), які надають перевагу окремим типам фітоценозів, а в інших угрупованнях зустрічаються рідше, в меншій кількості;

прихильні види, що оптимально розвиваються в окремому типі фітоценозу (бал 3), але зустрічаються досить часто у багатьох угрупованнях;

індиферентні види (бал 2) без вираженого зв'язку з яким-небудь типом рослинних угруповань;

невластиві види (бал 1) зустрічаються зрідка, здебільшого занесені або релікти.

Характерними вважаються види, що відносяться до перших трьох градацій, тобто вірні, постійні та прихильні види.

Крім характерних, автор виділяє диференційні види. Це види, які дозволяють встановити відмінності угруповань, а також виділяти дрібні синтаксони всередині якого-небудь типу угруповань.

Видовий склад фітоценозу формується шляхом занесення діаспор рослин ззовні та можливістю їх проростання на ділянці конкретного фітоценозу. Діаспори можуть заноситися вітром (анемохорія), тваринами (зоохорія), водою (гідрохорія) та людиною (антропохорія).

У формуванні видового складу фітоценозів важливу роль відіграє діяльність людини: створення антропоценозів шляхом посіву, насадження рослин, часто з інших регіонів.

Велике значення для видового складу фітоценозів мають умови, що заважають занесенню діаспор ззовні. Це гірські хребти, моря, океани, а також сама рослинність. Наприклад, бар'єром для проникнення діаспор рослин на лісові галявини є ліс.

Значення має і те, як довго існує фітоценоз, як довго він поповнюється діаспорами.

Далеко не всі рослини, діаспори яких потрапляють у даний фітоценоз, можуть прижитися у ньому.

Відбувається відбір видів, здатних зростати в умовах даного екотопу (екотопічний відбір) разом з іншими рослинами та організмами, що населяють біоценоз (ценобіотичний відбір). Згідно з Т.О.Работновим (1978), це явище називається біотопічним добором. Таким чином, фітоценози - це результат тривалого підбору видів рослин, що знаходяться у взаємовідносинах як між собою, так і з іншими біокомпонентами, пристосованих до спільного зростання в конкретних умовах середовища, а у багатьох випадках - і до різноманітних впливів людини.

Завдяки тривалому періоду добору видів у природі існують фітоценози з досить стійкою організацією. У схожих умовах утворилися фітоценози, що мають подібний склад, структуру і здатні відновлюватися після порушення.

Видовий склад фітоценозу змінюється в різних межах у залежності від типу фітоценозу і характеризується показниками видової різноманітності.

Слідом за Р.Уіттекером (1986) у сучасній фітоценології розрізняють три категорії видового різноманіття: альфа, бета і гамма - відповідно різноманіття видів в угрупованнях, екосистемах та у межах ландшафтів.

Альфа-різноманітність - показник кількості та кількісного співвідношення видів у фітоценозі. Найпростішою характеристикою альфа-різноманітності є видова насиченість.

На альфа-різноманітність фітоценозу впливають такі основні фактори (Миркин, 1986):

1. Екологічний об'єм місцезростання даного угруповання (або величина гіперпростору екологічних ніш). Не завжди з покращенням умов зростання, тобто із збільшенням гіперпростору, видова різноманітність угруповань зростає. Кількість ценопопуляцій, які ділять ресурси середовища, залежить від того, яка стратегія видів, що співіснують в угрупованні. Звідси випливає наступний фактор.

2. Стратегічний спектр складових елементів фітоценозу. Видова різноманітність угруповання тим вища, чим більш рівномірна віолентність рослин в угрупованні.

3. Абсолютний вік угруповання, тобто тривалість його перебування у непорушеному стані. Порівнюючи рослинність подібних територій, які підлягали та не підлягали зледенінню, Р.Уіттекер наводив переконливі приклади більшого видового різноманіття останніх.

Ці три фактори можуть посилювати чи послаблювати один одного, тому прогнозувати стан альфа-різноманіття угруповання дуже важко.

Серед рослинних угруповань світу найбагатшими у видовому відношенні є тропічні дощові ліси (гілеї), де зосереджено майже 50% світового генофонду рослин. Так, наприклад, в лісах Амазонії зосереджено близько 10% світового фітогенофонду. На Україні високою альфа-різноманітністю характеризуються степи та дубові ліси. За даними Ю.Р.Шеляг- Сосонка (1974), видова насиченість діброви ліщиново-ялицевої (Quercetum coryloso-aegopodiosum) у лісостеповій зоні досягає 241 виду.

Різноманітність рослинних угруповань ландшафту називається бета-різноманітністю. Для її оцінки використовують результати класифікації. Кількість різних асоціацій, що зустрічаються у даному регіоні, є його бета-різноманітністю.

Бета-різноманітність зумовлена екологічною неоднорідністю ландшафту, поєднанням на обмеженій території місцезростань з різним режимом зволоження, засолення та ін. Так, наприклад, висока бета-різноманітність регіону Карпат зумовлена, насамперед, вертикальним розподілом рослинності по поясах.

Гамма-різноманітність - це загальна різноманітність рослинності, що складається з альфа- й бета-різноманітності, тобто, насиченість угруповань видами та багатство ландшафту угрупованнями (Гродзинский и др., 1991). Практично, це добуток середнього числа видів в угрупованні на число типів угруповань, а з цієї причини, одна і та ж гамма-різноманітність досягається різними шляхами (Миркин, 1986), тобто може бути порівняно небагато угруповань, бідних видами. Таким чином, видова різноманітність регіону є наслідком диференціації (або упакування) екологічних ніш двох порядків: ніш ценопопуляцій всередині угруповань та розподілу по різних угрупованнях, які сформувалися у різних місцезростаннях.

Загальною тенденцією еволюції рослинності є підвищення щільності ценопопуляцій в угрупованні та популяцій у рослинності.

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Міркін Б.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Актуальні питання класифікації рослинності // Укр. ботан. журн. - 1979. - Т.36, №6. -С. 513-522.

3. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Парадигма фітоценології // Укр.ботан. журн. - 1989. - Т. 46, №5. - С. 5-14.

4. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Крисаченко B.C., Мовчан Я.И. Методология геоботаники. - К.: Наук, думка, 1991 в. - 272 с.





Реферат на тему: Видовий склад та структура фітоценозів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.