Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Ураження безхребетних гельмінтами та особливості бріофітних угруповань безхребетних (реферат)

Зміст

1. Бріофітні угруповання безхребетних в Національному парку Бюкк.

2. Ураження безхребетних гельмінтами жуйних в Дніпропетровському районі.

3. Безхребетні у Боринському лісорозсаднику.

1. Бріофітні угруповання безхребетних в Національному парку Бюкк.

В останні десятиріччя в різних локальних, регіональних і глобальних програмах біомоніторингу все більша увага приділяється мохам, як зручним та надійним модельним об'єктам. Вони задіяні при дослідженні процесів антропогенного забруднення атмосфери, гідросфери та літосфери а також при вивченні динаміки стану біосфери при різних типах та рівнях емісії полютантів.

Мохи є суттєвими компонентами біоценозів, іноді навіть виступають ценозоутворювачами. В той же час, про складові мікроценозів мохових подушок (бактерії, гриби, водорості, безхребетні), мікроклімат, що тут формується, особливості використання цього життєвого простору, видовий склад фауни та особливості її існування, трофічні ланцюги, що тут формуються, на сьогодні відомо ще досить мало.

Дослідження угруповань, що формуються під покривом мохів має важливе наукове значення. Адже бріобіонти першими населяють мохові подушки і все їх життя приурочене до цих рослин. Бріоксенні види, які лише частину свого життєвого циклу проводять у куртинах, реагують на усі ті стресові навантаження, які зазнають самі мохи і на несприятливі умови, що призводять до загибелі личинкових стадій.

Бріофітні угруповання виявляють вплив і на екосистеми вищих рівнів, бо в результаті, чисельність тих чи інших безхребетних у фітоценозах може суттєво зменшитися. Через те, що зооценози, які формуються у мохових подушках специфічні і доволі стабільні, чимало видів безхребетних можна використовувати з метою біоіндикації стану довкілля.

Видовий склад безхребетних, приурочених до бріофітів, доволі чисельний і різноманітний. Багато видів у своєму життєвому циклі, приурочені до мохів лише протягом якогось періоду, а деякі зустрічаються виключно під покривом мохових подушок.

Тварини лише частину свого онтогенезу проводять в мохових подушках, але цей період, незалежно від його тривалості, є обов'язковим і життєвоважливим: - Бріоксенні види. Лише короткий проміжок часу приурочені до мохових подушок, тут проходить певний період їх онтогенезу – ембріональний або постембріональний розвиток.

Мохові куртини забезпечують необхідні й безпечні умови існування для певних життєвих стадій, в цей час тварини повністю залежать від даних фітоценозів, але по завершенню періоду розвитку, мохи перестають бути "життєво важливими” для цих видів. - Бріофільні види. Протягом життєвого циклу регулярно, періодично або спорадично приурочені до мохових угруповань.

До бріофільних можна віднести тварин, які можуть жити не тільки в мохових подушках (чи зовсім не у них), але мохи є їх регулярним харчовим раціоном, або ж вони використовують куртини для перенесення несприятливих умов довкілля.

Ще одна екологічна група тварин регулярно проводить у мохових подушках певний проміжок часу згідно їх біологічних ритмів чи станів, як екзогенних, так і ендогенних (добових, сезонних, кріптобіоз, гібернація, діапауза тощо).

Спорадичні види. Трапляються у мохових куртинах лише періодично, це так звані "гості”. Імовірність їх знаходження незначна, вони тільки зрідка навідують мохові угруповання, або потрапляють у них випадково. Життєвий цикл, особливості харчування, екологічна ніша тощо цих тварин не приурочені до мохів.

Відсутність бріофітів у рослинних угрупованнях ніяк не відображається на чисельності спорадичних видів у зооценозах. Їх можна вважати випадковими (рендомними) й наявність або відсутність їх у мохах не можна трактувати однозначно. Бріоксенні види, які використовують мохові подушки лише для проходження певних періодів онтогенезу, здебільшого, оминають надмірно щільні або надмірно розріджені куртини, бо вони не дуже придатні для розвитку личинкових стадій.

Бріофільні види, які ховаються у мохах, навпаки, здебільшого зустрічаються в ущільнених мохових подушках, які є надійним захистом від несприятливих умов довкілля. Більше того, їх виживання на тій чи іншій території іноді повністю залежить від наявності у фітоценозах певних видів мохів. Бріофільні види часто приурочені до тих видів мохів, які мають добре розвинену ризоїдальну систему. Під час посушливого періоду це дає можливість тваринам проникнути у глибші ґрунтові горизонти.

Для бріобіонтів важливе значення має також товщина й структура філлоїдів. Особливо для тих безхребетних, для яких мохи є найбільш суттєвим компонентом їх трофічної бази. Аналіз поширення личинкових стадій представників роду Diptera дає підстави стверджувати, що вони приурочені до тих видів мохів, які формують тонкі й м'які філлоїди.

Розподіл видів на екологічні групи є доволі проблематичним навіть при успішному вирішенні завдань таксономічної ідентифікації. Для багатьох видів на сьогодні залишаються достеменно не з'ясованими особливості їх життєвого циклу, трофічна база, взаємовідносини в системах організм середовище існування (моноцен) та популяція середовище існування (демоцен), в межах яких реалізуються екологічні взаємозалежності різних рівнів (акції, реакції, коакції).

Особливості взаємоадаптації організмів є переважно багатофакторними і поліваріантними, а тому важко діагностованими. Під моховим покривом знаходять притулок види з різноманітними екологічними, онтогенетичними стратегіями та трофічними вподобаннями. Однозначно до бріобіонтів можна віднести лише ті сапрофітні види, трофічною базою яких є виключно мохи, або мікрофлора, яка формується тільки на поверхні талому цих рослин.

Хижаки, які трапляються у мохових подушках (переважно мікро- та мезоартроподи), імовірно, шукають тут поживу й тому частину свого життя приурочені до бріофітів. Окрім того, вони знаходять в куртинах притулок для перенесення несприятливих для них сезонних кліматичних коливань (сухий, жаркий або навпаки – холодний періоди року).

Серед видів, що відносяться до ценозоутворювачів бріофауни чимало таких, яких можна віднести одночасно і до ґрунтових і до бріобіонтних. Вони здійснюють постійні вертикальні міграції. Головним лімітуючим фактором для цих безхребетних є вологість, і при достатній зволоженості мохових куртин, вони населяють їх, а при недостатній – мігрують у верхні горизонти ґрунту.

Детальне дослідження подібних таксонів є важливим при дослідженні як еда-, так і бріофауни. Ці важливі компоненти двох екосистем на сьогодні ще недостатньо вивчені, але потенційно можуть бути чудовими біоіндикаторами стану довкілля. Їх випадання із складу зооценозів може свідчити про негативні зміни, які почалися в ґрунтовому покриві, окрім того, вони є важливою ланкою у кругообігу елементів, а саме – беруть активну участь у міграції полютантів в системі ґрунт рослина - тварина - ґрунт. Переважна більшість видів тварин, приурочених до угруповань з участю бріофітів, пристосовуються не до конкретних видів мохів, а насамперед, до особливостей мікросередовища, що ними створюється.

За результатами досліджень внутрішньо- та міжвидової різноманітності бріофауни та розподілу її на фауністичні елементи можна зробити наступні висновки/

В куртинах з подібними життєвими стратегіями мохів розподіл безхребетних за фауністичними елементами виявляє одноманітні тенденції незалежно від місця і періоду обліку. Розподіл досліджених 142 видів безхребетних на елементи фауни дав підстави виділити 36 видів бріобіонтів, 43 види бріофілів і бріоксенів та 63 спорадичні види.

В мохових куртинах, що характеризуються різними життєвими стратегіями, індекс різноманіття для бріобіонтів не виявляв сигніфікативних розходжень, тоді як для бріофільних, бріоксенних та спорадичних видів сигніфікативні відмінності спостерігалися.

Зооценози з участю безхребетних, що формуються під покривом бріофітів не виявляють чіткої взаємозалежності від видового складу мохових куртин. Показники біорізноманіття, внутрішньовидової чисельності, екологічної приуроченості безхребетних тощо корелюють в першу чергу з віталітетними стратегіями, що притаманні мохам, а не з їх таксономічним статусом. Внесок різних фауністичних елементів в зооценози з участю бріофітів залежить насамперед від структури мохових подушок та режиму зволоження, що формується в них.

Найважливішими критеріями, які впливають на тип віталітетної стратегії мохів, видовий склад і структуру бріофауни та особливості мікроклімату, що формується в цих системах, є щільність куртин, товщина філлоїдів, наявність або відсутність розвиненої ризоїдальної системи.

2. Ураження безхребетних гельмінтами жуйних в Дніпропетровському районі.

Складність вирішення проблеми боротьби з паразитами полягає часто у видовому різноманітті останніх, високій стійкості збудників у зовнішньому середовищі, а також у трансформації їх біології залежно від екологічного стану територій, який постійно змінюється.

Вивчення системи паразит-хазяїн та природи механізмів взаємовідносин організмів викликає значне зацікавлення у науковців. Це пояснюється не лише загальнотеоретичним, але й широким практичним значенням проблеми, адже, інвазійні хвороби тварин і досі завдають значних економічних збитків господарствам різних типів та форм власності.

На окремих пасовищах є значна кількість біотопів, які мають відношення до біологічного кругообігу збудників гельмінтозів найпоширенішими серед яких є дикроцелії, фасціоли, стронгіліди.

Дикроцелії розвиваються за участі трьох хазяїв: дефінітивних (свійські та дикі тварини), проміжних (наземні молюски родів Helicella, Chondrula, Monacha, Fruticola, Zebrina та ін.) і додаткових (мурашки родів Formica та Proformica).

Як відомо, в умовах Степу України основними проміжними хазяями дикроцелій є молюски Chondrula tridens, а додатковими – Formica pratensis. Водночас на пасовищах, за участі сухопутних молюсків названих родів можуть розвиватися і нематоди з підряду Strongylata, родини Protostrongylidae, родів Protostrongylus, Muellerius, Cystocaulus.

Під час встановлення інтенсивності гельмінтозного зараження дощових червів та наземних молюсків, зібраних з пасовища клініки ветеринарної медицини Дніпропетровського державного аграрного університету, компресорним методом виявлено життєздатних личинок протостронгілюсів та окремо у молюсках ідентифіковано церкарії дикроцеліїв. Найвищий рівень ураженості серед досліджених безхребетних встановлено у наземних молюсків (18 із 68). На 9,8 % менше виявлено заражених екземплярів кільчастих червів. Найчастіше личинок Protostrongylus sp. реєстрували у люмбрицид, відсоток зараженості наземних молюсків становив на 7,85 менше.

Водночас 20,59 % досліджених молюсків заражені церкаріями Dicrocelium lancelatum (Stilles et Hassal). Інтенсивність ураження досліджених безхребетних коливалась в межах однієї–трьох личинок протострогілюсів. Окрім того, у молюсків виявлено церкарії дикроцеліїв у кількості 4–27 екземплярів на особину. Не дивлячись на те, що проміжними хазяями протостронгілюсів є наземні молюски різних родів, дані літератури свідчать, що дощові черви здатні тимчасово зберігати личинок нематод дихальних шляхів великої рогатої худоби Dictyocaulus viviparus (Bloch). Ймовірно, що у взаємовідносинах з Protostrongylus sp. вони також відіграють роль паратенічних (резервуарних) хазяїв.

Отже, можна зробити такі висновки:

1. У дощових червів і наземних молюсків на території Дніпропетровського району виявлені личинки паразитичних нематод Protostrongylus sp., у наземних молюсків ідентифіковано церкарії D. lancelatum (Stilles et Hassal).

2. Найвищий рівень ураження наземних молюсків церкаріями D. lancelatum (Stilles et Hassal); найбільше личинок Protostrongylus sp. виявлено у дощових червів – паратенічних хазяїв цього виду нематод.

3. Найменша інтенсивність зараженості зареєстрована у Lumbricidae Claus личинками протостронгілюсів, найбільша – у наземних молюсків церкаріями дикроцеліїв.

3. Безхребетні у Боринському лісорозсаднику.

Всихання похідних ялинників на території Українських Карпат зумовлює потребу реконструкції цих лісостанів і створення на їх місці насаджень за типом корінних. Для виконання робіт з лісовідновлення необхідно збільшити обсяг вирощування високоякісного стандартного садивного матеріалу головних лісотвірних порід, зокрема ялиці, бука та їх супутників – явора, клена гостролистого та ін.

З метою забезпечення садивним матеріалом лісогосподарських підприємств гірської частини Бескид було створено базисний розсадник на території Державного підприємства "Боринське лісове господарство". Поля розсадника розміщені на терасах, при нарізанні яких під час перемішання ґрунтові горизонти, внаслідок чого на поверхні опинився шар глини, який при пересиханні утворює щільну кірку, а за опадів затримує вологу. На терасах відсутній дренаж.

Все це сприяє розвитку фітопатогенних грибів-збудників хвороб сіянців і саджанців. Водночас за зміни екологічних умов відбувається істотна трансформація угруповань ґрунтових безхребетних, які функціонально впливають на два основні процеси в екосистемах: розклад відмерлої органіки та продуктивність рослин шляхом живлення кореневими волосками.

Угруповання ґрунтових безхребетних мезофауни розсадника дворічних сіянців ялиці білої має представників лише з 7 таксонів. На ділянці з природним ґрунтом трапляються дощові черви, хижі личинки комах, мурашки, імаго та личинки коваликів і гусениці совок. На ділянці з мульчуванням ґрунту з мезофауни виявлено лише дві таксономічні групи: дощові черви, та коротконадкрилі жуки (стафілініди). За умови вирощування сіянців ялиці на природному ґрунті, угруповання мікроартропод має чисельність 56,66 тис. особин з масою 0,99 г/м2 і споживає 974 джоулів/м2 енергії за добу.

Домінантами в угрупованні є 5 видів ногохвісток і 4 види орібатідних кліщів, на які припадає відповідно 90 і 100 % чисельності окремих таксоценів. Серед домінантів угруповання переважають власне ґрунтові види еуедафічного екоморфологічного типу (61 %), менше геміедафічних (21 %) – мешканців поверхні ґрунту, і найменше мешканців верхньопідстилкових і атмобіонтних – 8 %.

За умови вирощування сіянців ялиці зі застосуванням мульчування загальна чисельність угруповання мікроартропод більша в 1,2 раза і сягає 68,67 тис. особин, в 1,7 раза більша маса угруповання – 1,71 г, і в 1,6 раза збільшується споживанням ним енергії – 1553 Дж/добу. Серед морфоекологічних типів домінантів за відносно такого ж відсотка еуедафічних форм (61 і 65 % відповідно), частка геміедафічних зменшується з 21 до 14 %, а верхньопідстилкових й атмобіонтних збільшується з 8 до 15%.

Тут також удвічі вищі показники різноманіття, щільності, маси популяцій мезостігматичних кліщів (Parasitidae, Veigaiaidae, Rhodacaridae, Zerconidae, Trachytidae, Uropodіdae).

У розсаднику з вирощування сіянців 2-3-річні сіянці ялиці, які вирощують на ґрунті без внесення органіки, мають значну кількість фітогельмінтів, які представлені видами родин гоплолаймід, пратіленхід і паратіленхід. Зважаючи на кількісні показники споживання ними енергії, ці комплекси належать до вторинних нестійких потенційно патогенних, або патогенних.

Мульчування не позначається істотно за загальній чисельності нематод ґрунту, проте відбуваються значні зміни в окремих трофічних групах. Так, внаслідок мульчування у розсаднику з вирощування сіянців ялиці у ризосферному ґрунті майже втричі зменшується кількість напівендопаразитичних нематод роду Rothylenchus і на два порядки ендопаразитичних нематод роду Pratylenchus. Окрім цього, внаслідок зменшення чисельності пожирачів кореневих волосків майже на 20 % збільшується частка в нематодному угрупованні бактеріофагів, а частки типових хижих форм становить майже 5 %, тоді як на ділянці без мульчування вони трапляються поодинокими особинами.

Загалом мульчування ґрунту сприяє розвитку вільноживучих і хижих форм ґрунтових нематод і значно зменшує чисельність рослиноїдних видів. Це нематодне угруповання належить до вторинних нестійких нефітопатогенних комплексів.

Не виявлені тут і фітофаги з групи мезофауни. Загалом мульчування сприяє розвитку сапрофагів із різних розмірних груп ґрунтових тварин і створює менш сприятливі умови розвитку для фітофагів. Мульчування посівів, покращуючи умови росту сіянців, впливає також на їх біометричні показники. Під час вирощування сіянців з мульчуванням довжина надземної частини є більшою в 1,4 раза, довжина кореня – в 1,2 раза, діаметр кореневої шийки – в 1,3 раза, ніж під час вирощування сіянців без мульчування.

Вага надземної частини сіянців ялиці, вирощених з мульчуванням, більша в 1,9 рази, вага кореня – в 1,5 раза, вага хвої – в 1,7 раза порівняно з сіянцями, вирощеними без мульчування.

Отже, мульчування ґрунту сприяє розвиткові сапробіотичних видів, зокрема угруповань мікроартропод і фітонематод, і створює менш сприятливі умови розвитку для фітофагів.

Таким чином, покращення ґрунтових умов мульчуванням ґрунту позитивно позначається на розвитку і рості сіянців ялиці білої та на їхніх біометричних показниках.

Використана література:

1. Варга Я., Рошко В.Г., Колесник О.Б. Екологічні особливості бріофітних угруповань безхребетних (Invertebrata) Національного парку Бюкк (Угорська республіка) / Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 29, 2010: 5-12

2. Шендрик Л.І., Бойко О.О., Усенко-Шендрик Х.М., Дуда Ю.В. Рівень ураження безхребетних гельмінтами жуйних на території Дніпропетровського району / Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету.

3. М.П. Козловський, І.П. Мацях, В.І. Яворницький, В.О. Крамарець Угруповання безхребетних у Боринському лісорозсаднику (Верхньодністровські Бескиди) / наук Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.14





Реферат на тему: Ураження безхребетних гельмінтами та особливості бріофітних угруповань безхребетних (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.