Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Тис ягідний, негній-дерево (Taxus beccata L., Т. communis Sew., Т. nucifera Wall., Т. baccata ssp. eubaccata Pilg.) (реферат)

Дуже цінна, але вимираюча древня реліктова порода третинного періоду. В Українських Карпатах тис зберігся окремими деревами, групами та куртинами, вкрапленими в основному в насадження бука і ялиці.

Тис ягідний — дерево до 25 м заввишки. Стовбур збіжистий, крона розгалужена, низько опущена, розкидиста, густа. Кора тонка, з віком покривається червонуватою кіркою, що лущиться великими тонкими пластинками. Молоді пагони ребристі, зелені, голі. Бруньки округлі або овальні, тупі. Хвоя плоска, загострена, темно-зелена, з двома ясно-зеленими смужками продихів зісподу і добре помітною випуклою жилкою зверху; на вертикальних пагонах розміщується спірально, на горизонтальних — дворядно, тримається 4—8 років.

Тис ягідний — рослина дводомна. Чоловічі рослини порівняно з жіночими відзначаються більш компактними кронами і дещо меншими розмірами. Перше цвітіння і плодоношення наступає на просторі в 20—30, в лісостанах — в 70—120 років. Плодоносить майже щорічно. Цвіте в квітні—травні. Чоловічі шишечки кулясті, поодинокі, пазушні, складаються з 8—10 тичинок. Жіночі квітки схожі на звичайні бруньки. Насінний зачаток поодинокий, кінцевий, біля основи оточений м'ясистим валиком. Після запилення протягом літа виростає овально-яйцевидна, загострена, ребриста, буруватого забарвлення насінина, занурена в яскраво-червоний, рожевий або жовтий бокаловидний арілюс (принасінник), який охоплює насінину повністю з вершиною. Насіння дозріває в кінці серпня або у вересні в рік цвітіння, опадає пізно восени, масово поїдається птахами і з їх допомогою поширюється. З одного кілограма плодів виходить 150—200 г чистого насіння. В одному кілограмі 17—23 тис. чистих насінин. Повнозернистість насіння 90%. Насіння, висіяне восени в рік цвітіння, сходить через рік. При висіві на наступний рік після дозрівання проростає через 2—3 роки. Схожість зберігається протягом 2—3 років. Сходи мають лінійні, тупі сім'ядолі із смужками продихів з верхнього боку. Коренева система в молодому віці стрижнева, взагалі ж відзначається пластичністю. Серед хвойних тис — єдине дерево, що не має смоли.

Тис відзначається дуже повільним ростом, особливо в перші 10 років життя, коли щорічний приріст у висоту звичайно не перевищує 5—8 см. Двадцятирічні тиси досягають у висоту 1,5—2 м, а 10-метрової висоти тис досягає у 130—150 років. Середній річний приріст по діаметру звичайно не перевищує 1—2 мм. В оліготрофних умовах вапнякових скель Угольського букового заповідника на Закарпатті тис у 100-річному віці досягає у висоту 3,3 м. і 4 см завтовшки (С. М. Стойко, 1965). При такому повільному рості тиса властива незвичайна для карпатських лісоутворювачів довговічність. В оптимальних умовах він доживає до 1000 років, а окремі дерева — до 4000 років.

Крім насінного, тис дуже добре розмножується вегетативно, зокрема паростками від пенька, відводками, живцями. Завдяки великій кількості сплячих бруньок на стовбурі тис утворює рясні стовбурні пагони. Дуже добре переносить формування крони.

Деревина тиса ядрова. Ядро бурувато-червоне, блискуче, заболонь вузька, палево-біла. Річні шари добре помітні, серцевинні промені помітні тільки при збільшенні. Завдяки рівномірній будові, красивій текстурі та природному забарвленню, а також високим механічним властивостям деревина тиса широко використовувалась як особливо цінний матеріал для художньої різьби, в токарній справі, для оздоблення меблів тощо. Надзвичайна стійкість деревини, причому не тільки в умовах постійного, але й перемінного зволоження, знайшла своє відображення в народній назві тиса — негній-дерево. Висока цінність деревини тиса призвела до масового винищення цієї породи ще задовго до початку інтенсивної експлуатації лісів.

Тис ягідний спорадично зустрічається в Середній і Західній Європі. Його ареал на півночі обмежений 61о30' північної широти, на півдні — Середземним морем і середземноморським узбережжям Африки, на заході — узбережжям Атлантичного океану і на сході — Кавказом. Вертикальне поширення тиса в горах Західної та Середньої Європи обмежене висотою 1700—1600 м над рівнем моря.

Ареал тиса і особливості його поширення свідчать про те, що це порода приморського та гірського клімату. Може переносити морози, але нестійкий до різких змін температури, особливо раптової зміни відлиги морозами. Тому в природних умовах тис зберігається як домішка під захистом покривного намету більш стійких до коливання температур лісоутворювачів. Задовільний ріст тиса в таких умовах забезпечується надзвичайною його тіньовитривалістю. Він займає одне з перших місць серед найбільш тіньовитривалих наших лісоутворювачів. Про високу тіньовитривалість тиса свідчить його густа крона, велика концентрація хлорофілу в хвої, погане очищення стовбурів від сучків, тонка кора, дуже повільний ріст тощо. Вибагливий до вологи повітря. Найкраще росте на свіжих або вологих багатих, перегнійних, вапнякових грунтах. При наявності кальцію може задовільно рости і в оліготрофних умовах. До забруднення повітря промисловими газами і димом стійкий, якщо росте на родючому грунті.

Тис ягідний, як одна з найбільш древніх деревних порід, здавна культивується і широко розповсюджений за межами природного ареалу. Утворює дуже багато декоративних форм за габітусом (колоновидний, пірамідальний, плакучий, карликовий та інші), за забарвленням хвої (зелена, жовта, голуба, строката), за окраскою арілюсів (червоні, жовті). За географією поширення виділяють тис північної рівнинної частини ареалу, зокрема тис ягідний скандинавський, польський, англійський і тис південної гірської частини ареалу, зокрема алжирський, іспанський, передальпійський, апеннінський, герцинський, карпатський, кримський, кавказький та інші (П. Свобода, 1953).

В Українських Карпатах тис зберігся як домішка в ялиново-букових і букових лісах. Найбільший осередок тиса в Княждвірському тисовому заповіднику в Печеніжинському лісництві Коломийського лісокомбінату. Тут він росте як домішка в лісостанах свіжої та вологої ялицевої бучини, що займає правобережні високі й стрімкі схили ріки Пруту на висоті 310—450 м над рівнем моря. Завдяки багатим на кальцій грунтам і м'якому клімату склад деревостану та підліску тут багатий. Тис росте в оточенні таких порід, як бук, ялиця, граб, клен гостролистий, явір, клен польовий, осика, вільха клейка, горобина, ліщина, гордовина, калина, бузина чорна. За даними В. Шафера (1913), перед початком першої світової війни в Княждвірському тисовому гаї росло 20— 30 тис. дерев. Багато дерев тиса було знищено під час війни. Зараз, за даними досліджень М. І. Юзьківа (1958), на площі 70 га збереглося близько 9800 дерев тиса з діаметрами більшими 4 см. Найбільші дерева тиса досягли до 10 м заввишки та 22 см завтовшки. Природно відновлюється насінням погано, кількість його самосіву не перевищує 4—5 тис. штук на 1 га, причому до 3-річного віку зберігається не більше 15% сіянців. Великої шкоди тисовому заповіднику завдають зсуви, для припинення яких потрібні капітальні гідротехнічні споруди. Характерно, що на таких із зсувами грунту ділянках тис зберігся в урочищі Тисовий Яр, в кварталі 9 Великокучерівського лісництва Чернівецького лісокомбінату. Цікавий осередок тиса, описаний С. М. Стойком (1965), зберігся в Угольському буковому заповіднику на Закарпатті. Тис росте тут переважно на північних і суміжних експозиціях в межах висот 650—830 м над рівнем моря. На площі 10 га у вапнякових скелястих морфах свіжих субучин або суборів збереглося близько 1500 тисів, найбільші з яких досягають 10 м заввишки і понад 43 см завтовшки. Невеликі осередки тиса збереглися і в інших районах Українських Карпат.

Історія розселення тиса за Каппеном (1885) пов'язана з третинним періодом, коли із Східної Азії, тодішньої батьківщини тиса, він поширився і на схід — у Північну Америку, і на захід — через Азію в Європу. В процесі поширення тис заселив Тібет, Гімалаї й інші гірські райони, які в той час завдяки внутрішньому Китайському морю Хан-Хая, що покривало сучасну пустиню Гобі, відзначались м'яким приморським кліматом. Подальша зміна клімату викликала відмирання тиса в багатьох районах, зумовила диз'юнкцію його ареалу і призвела до диференціації первісного виду на ряд сучасних, серед яких були описані тис канадський (Taxus canadensis March), тис гостроконечний або далекосхідний (Т. cuspidata Sieb. et Zu.cc)., тис китайський (Т. chinensis Rehd.), тис коротколистий або тихоокеанський (Т. brevifolia Nutt.), тис гімалайський (Т. Wallichiana Zucc.), тис ягідний або європейський та інші. Характерно, що в міру просування зі сходу на захід у тиса спостерігається тенденція до утворення великонасінних форм, так що тис ягідний відзначається відносно найбільшим серед інших видів тиса насінням.

Сучасний дуже обмежений і регресуючий ареал тиса в Українських Карпатах сформувався внаслідок зміни кліматичних умов і особливо під впливом людини. Поступове природне зменшення його кількості в карпатських лісах у післяльодовиковий період значно прискорилось в пізньому голоцені вирубуванням цієї цінної породи. Ще в доісторичний період деревина тиса використовувалась для виготовлення зброї. Зокрема, для виготовлення луків, тисова деревина вважалась незамінною до XV століття. З давніх-давен деревина тиса використовувалась і як сировина для художніх виробів: бюстів і портретів князів, королів та їх близьких. Починаючи з XVI століття деревина карпатського тиса вивозилась в Англію, де він був винищений раніше. Про розміри тогочасного експорту свідчить вже те, що наприкінці XVI століття в Середній Європі з'явились перші закони, які забороняли рубки тиса. За дослідженнями П. Котного, деревиною тиса, поряд з іншими цінностями, місцеве карпатське населення ще з XVIII століття сплачувало податі феодалам, у зв'язку з чим в Прикарпатті було знищено близько 100 тис. тисів. Якщо врахувати надзвичайно повільний ріст тиса, то при таких темпах винищення багатовікових дерев про відтворення їх не могло бути й мови. Надзвичайно великої шкоди запасам тиса і їх відтворенню завдали суцільні рубки, внаслідок яких не тільки руйнувалися багатовікові тиси, але й створювались умови, за яких гинув підріст і виключалась можливість природного відновлення тиса. Так тис був знищений на великих площах, а свідками його поширення в минулому залишились лише такі назви населених пунктів чи урочищ, як Тисівка, Тисівці, Тисів, Тисовиця, Тисмениця, Тисменичани та інші. В двох останніх назвах, можливо, відображена історична роль цих населених пунктів, як місць обміну деревини тиса в минулому.

На сьогодні в усіх Українських Карпатах збереглося близько 11600 тисів (С. М. Стойко, 1965). Такий облік тиса красномовно говорить про необхідність ретельної, індивідуальної його охорони, відтворення і примноження.

Використана література:

1. К.К. Смаглюк Аборигенні хвойні лісоутворювачі / Видавництво "Карпати", Ужгород, 1972р., 112с.

2. Генсірук С. А. Ліси Українських Карпат та їх використання. «Урожай», К., 1964.

3. Стойко С. М. Реликтовые и эндемические породы Карпат. В кн. Производственный лесной комплекс. «Карпати», Ужгород, 1960.





Реферат на тему: Тис ягідний, негній-дерево (Taxus beccata L., Т. communis Sew., Т. nucifera Wall., Т. baccata ssp. eubaccata Pilg.) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.