Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Судинні рослини на заповідних територіях Закарпаття (реферат)

Зміст

1. Поширення ендемічних видів судинних рослин на території Карпатського біосферного заповідника

2. Регіональний червоний список судинних рослин Закарпаття та деякі практичні аспекти їх охорони

3. Сучасний стан флори судинних рослин національного природного парка "Синевир”

Використана література

1. Поширення ендемічних видів судинних рослин на території Карпатського біосферного заповідника

Територія Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) складається з відокремлених масивів (кластерів), які розташовані в межах висот 180-2061м н.р.м. Кластерність територіальної структури досить повно репрезентує різноманіття флори всіх рослинно-кліматичних поясів, характерних для південно-західних мегасхилів Українських Карпат. В заповіднику зростає 1350 видів судинних рослин, що складає понад 20% видів флори України. На території охороняється 8 видів, занесених до Європейського червоного списку, 105 до Червоної книги України та 164 до Регіонального червоного списку.

Помітну роль у складі флори КБЗ відіграють ендемічні види. До цього часу немає одностайної думки щодо їх кількості в зв'язку з неоднаковим трактуванням різними авторами обсягу виду та недостатнім вивченням поширення ендеміків. Аналіз кількісного та якісного складу ендемічної флори Українських Карпат подається в роботах різних авторів. Так, за монографією В.І.Чопика на території КБЗ зростає 52 ендемічних видів. За більш пізніми зведеннями К.А. Малиновського флора заповідних урочищ налічує 48 видів і за В.В. Крічфалушієм – 67 видів. За працею К.Малиновського, Й.Царика, В.Кияка, Ю.Нестерука, що провели комплексний аналіз ендемічних видів для Українських Карпат на території заповідних масивів поширені 62 ендемічних види.

Таким чином на території Карпатського біосферного заповідника, за різними авторами зростає 84 ендеміки, що становить 6,2 % від загального видового складу судинних рослин Карпатського біосферного заповідника. Якщо брати за основу матеріали праці К.Малиновського, то маємо кількісне співвідношення ендеміків: загальнокарпатських 15, східнокарпатських 26, східно-південнокарпатських 19 і західносхіднокарпатських 2 види.

Характерним є те, що значна кількість ендеміків приурочена до вапнякових скель субальпійського поясу. Тому найбагатшою на ендемічні види є флора таких масивів КБЗ: Чорногори 55, Свидівця 46 та Мармарошу 40 видів. В Угольсько-Широколужанському масиві відмічається 36 ендеміків, 26 в Кузій-Трибушанському, 4 в Долині нарцисів, 5 видів на Юлівських горах, та 2 на Чорній горі (табл.). В списку присутні види, поширення яких на території КБЗ дається за літературними вказівками і потребують додаткового вивчення. Наприклад, за деякими даними Oxytropis carpathica Uechtr. зростає на Свидовецькому масиві, г.Близниця, що входить до складу КБЗ. Систематичний спектр ендеміків флори КБЗ представлений 23 родинами, 53 родами і 84 видами. Основними родинами ендемічної флори є: Asteraceae 22 види (26,1%), Ranunculaceae 8 видів (9,5%), Lamiaceae, Campanulaceae, Poaceae по 6 видів (7,1%). Переважають роди, в складі яких по 4 ендемічні види: Aconitum, Galium, Thymus, Campanula, Leontodon.

У формуванні ендемічного ядра флори КБЗ основна частина належить східнокарпатським видам. Серед визначених ендеміків 15 видів занесено до Червоної книги України. Також до списку входять 26 ендемічних видів, що знаходяться в Регіональному червоному списку Закарпаття. Значна кількість видів рослин з даного списку є вкрай рідкісними і потребують внесення їх до Червоної книги України, наприклад: Doronicum carpaticum (Griseb. et Schenk) Nyman, Leucanthemum waldsteinii (Sch.Bip) Pouzar (L. rotundifolia Waldst. et Kit.), Centaurea marmarosiensis (Jav.) Czer. Ендемічні види, що є рідкісними на території Закарпаття пропонуємо внести до Регіонального червоного списку, наприклад: Ribes carpaticum Schult., Achillea carpatica Blocki ex Dubovik., Leontodon repens Schur., Ranunculus carpaticus Herbich.

Негативний вплив на ендемічну флору мають переважно антропогенні фактори: незбалансоване ведення лісового господарства, інтенсивне пасовищне навантаження і безпосередній збір рослинної сировини для різноманітного вжитку. Останнім часом спостерігається швидке зростання деструктивного впливу рекреації на природні екосистеми, особливо у високогір'ї, де зростає найбільша кількість рідкісних видів рослин і в тому числі і ендемічних. Для збереження і відновлення популяцій цих видів слід встановити точні межі поширення ендемічних видів, налагодити моніторингові дослідження за сучасним станом та динамічними тенденціями популяцій.

2. Регіональний червоний список судинних рослин Закарпаття та деякі практичні аспекти їх охорони

На підставі результатів багаторічних досліджень флори Закарпаття Закарпатська обласна рада 4 грудня 2008 року схвалила рішення "Про затвердження Переліків видів судинних рослин та рослинних угруповань, що підлягають особливій охороні на території Закарпатської області”. Цим документом сформовано регіональний червоний список Закарпаття, до якого включено 405 видів судинних рослин. Крім того, визначено 142 види рослин, які занесені до Червоної книги України і підлягають тут особливій охороні. Таким чином, можна вважати, що закладено початок системної роботи в цьому регіоні, щодо охорони раритетного фітогенофонду. Але для практичної організації цієї справи у першочерговому порядку необхідно визначити місця поширення кожного із цих видів, підготовити відповідні картографічні матеріали, і що найголовніше провести необхідну освітню та роз'яснювальну роботу серед населення, довести ці матеріали до конкретних землекористувачів, природоохоронних структур, відповідних органів влади та місцевого самоврядування. Важливо також оцінити роль у збереженні цих видів об'єктів природнозаповідного фонду (ПЗФ), які охоплюють майже 13 відсотків території Закарпаття. Тому у цьому повідомленні аналізується характер поширення цих видів у межах найбільших за площею та поліфункціональних за призначенням об'єктів ПЗФ (біосферний заповідник, національні природні та регіональний ландшафтний парки), на які припадає майже 94 відсотки від усіх територій, що особливо охороняються в Закарпатській області, і на яких реально працює служба державної охорони природно-заповідного фонду, тобто де де-юре і де-факто створені умови для збереження рідкісних видів фітогенофонду.

Для аналізу використано Перелік судинних рослин, що підлягають особливій охороні на території Закарпатської області, Червону книгу України, флористичні списки та карти поширення рідкісних видів судинних рослин Карпатського біосферного заповідника (КБЗ), Ужанського національного природного парку (УНПП), національного природного парку "Синевир” (НППС) та регіонального ландшафтного парку "Зачарований край”(РЛП). З метою прогнозу потенційних факторів ризику для організації охорони, проведено аналіз досліджуваних видів за ознаками їх господарської цінності.

За характером поширення видів на досліджених природоохоронних територіях, ми умовно розділили їх на три групи. До першої групи віднесено види, які виявлені на більшості територій досліджених об'єктів ПЗФ. В другу групу включено види, які відмічені хоча би на одній із вивчених територій. А третю групу склали види, які не виявлені в жодному масиві КБЗ, національного природного чи регіонального ландшафтного парків.

Загалом до першої групи ввійшло 208 видів із складу регіонального червоного списку судинних рослин Закарпаття, тобто більше половини цих видів уже зараз зустрічається на природоохоронних територіях. Проблема полягає лише у тому, щоби в КБЗ, національних природних та регіональному ландшафтному парках чітко визначили їх місцезростання, започаткували моніторинг за станом їх популяцій, визначили реальні та потенційні для них загрози та організували безпосередню їх охорону. Проте, ці завдання, які на перший погляд є нібито зрозумілими, можуть виявитись дуже складними для практичного виконання. На самому початку появляється багато труднощів, які закладені уже під час формування самого червоного списку. До прикладу, цілий ряд видів тут приведено за зведеннями флор Європи, зокрема сусідніх Угорщини чи Словаччини, які до цього часу чомусь не значаться у доступних українських визначниках рослин, зокрема у "Определителе высших растений Украины” чи "Визначнику рослин Українських Карпат”. Лише таких видів у регіональному червоному списку 57. Крім того, близько двох десятків видів, за всіма існуючими літературними джерелами, просто не значаться на території Закарпаття. Тоді виникає запитання як на практиці, навіть достатньо обізнані працівники природоохоронних установ, зможуть організувати їх охорону? До другої групи видів, які поширені виключно на одній із досліджених територій, включено 145 видів. Із них 112 видів на території КБЗ, 25 видів в НППС, 7 видів в УНПП і один вид в РЛП. До третьої групи увійшло 197 видів. Це ті таксони, які зростають за межами досліджених природоохоронних територій. Для організації їх охорони потребуються додаткові дослідження, в першу чергу виявлення їх місцезростань та визначення відповідних землекористувачів або землевласників.

В цілому за кількістю видів регіонального червоного списку, що зростають на природоохоронних територіях Закарпаття, на першому місці стоїть КБЗ. Тут відмічено 165 його представників, або 40,7 відсотків. На другому місці НППС (16 відсотків), а на третьому УНПП (8.6 відсотка). Ще вагомішою є роль КБЗ у збереженні видів, що занесені до Червоної книги України. Тут зосереджено 105 видів (74 відсотки), які поширені на Закарпатті. Що стосується аналізу поширення цих рідкісних видів в окремих масивах КБЗ, то можна бачити, що переважна їх більшість зустрічається здебільшого у високогір'ї, зокрема в Свидовецькому, Угольсько-Широколужанському та Чорногірському масивах. А найменше їх в передгірних Чорній горі та Юліївських горах. Для практичної організації охорони того чи іншого виду, або рослинного угруповання, надзвичайно важливо виявити природні або антропогенні фактори, які можуть створювати для них які-небудь загрози. У цьому контексті, важливо оцінити потенційні ризики пов'язані в першу чергу із господарськими цінностями видів, що потребують охорони. Відомо, що традиційно людина завжди використовувала для своїх потреб ті рослини, які можна застосувати в харчових, кормових, декоративних чи лікарських цілях. Тому види рослин, які володіють такими якостями, дуже часто стають рідкісними, і надто проблемними з точки зору організації їх охорони. Такими, наприклад, уже давно є тирлич жовтий (Gentiana lutea L.), родіола рожева (Rhodiola rosea L.), білотка альпійська (Leontopodium alpinum Cass.) та інші. З огляду на це, слід дуже делікатно вести природоохоронну пропаганду, треба остерігатись привернення особливої уваги до їх цінностей та місць зростання, особливо лікарських рослин. Так, від надмірного апелювання до особливо важливих лікарських властивостей тирличу жовтого чи родіоли рожевої, сьогодні дуже складно організувати їх охорону навіть на територіях заповідників та національних природних парків.

Проведений аналіз розподілу досліджуваних видів за ознаками господарської цінності рослин показує, що корисними властивостями володіють 174 види із регіонального червоного списку, або 43 відсотки від його загального складу. Причому, 137 видів відносяться до лікарських рослин, 46 є декоративними, 21 може використовуватись людиною для харчових потреб. Крім того, певна частина видів одночасно має по декілька господарсько-цінних властивостей. Тому, при проектуванні природоохоронних заходів, необхідно спрямувати зусилля на обмеження можливостей у використанні цих видів, як рослинної сировини. Важливо також оцінити сучасний стан популяцій та їх репродуктивні можливості тощо.

Отже, затвердження червоного списку рідкісних видів судинних рослин Закарпаття є важливим етапом в організації системи збереження раритетного фітогенофонду цього унікального в Україні регіону.

Сприятливими факторами в організації охорони видів регіонального червоного списку виступає той факт, що більша їх частина уже реально охороняється на територіях природнозаповідного фонду.

Особлива роль у збереженні рідкісних видів судинних рослин Закарпаття, належить Карпатському біосферному заповіднику, на території якого охороняється 74 відсотки видів судинних рослин Червоної книги України, що зустрічаються на Закарпатті та майже половина видів із регіонального червоного списку.

Потенційні загрози для збереження рідкісних видів криються в їх господарських цінностях. Майже в половини з них місцеве населення традиційно використовує їх лікарські, харчові, декоративні та інші корисні властивості.

3. Сучасний стан флори судинних рослин національного природного парка "Синевир”

Встановлення сучасного стану регіональних флор на території Українських Карпат, є важливою складовою дослідження біорізноманіття, у тому числі для розвитку заповідної справи й формування екологічної мережі. До останнього часу флора гірського масиву Горгани й його важливої частини, яка знаходиться на території природного національного парку "Синневир”, була недостатньо вивчена, а наявні дані потребували перегляду та узагальнення.

Нами нещодавно здійснено аналіз флори судинних рослин "Синевиру”, й деякі його результати обговорюються у даному повідомленні. Зокрема, конспект цієї флори включає 890 видів, що відносяться до 392 родів та 109 родин. Судинні спорові та голонасінні рослини відіграють у даній флорі порівняно невелику роль (42 види з 24 родів), у переважна більшість видів (848 видів з 368 родів) припадає на покритонасінні рослини. Середня кількість видів у родині 7,7 й у родині 2,2.

Отриманий для флори НПП спектр провідних родин характеризується високим положенням родин Asteraceae, Poaceae, Caryophyllaceae, проте типові для бореальних флор родини Cyperaceae, Ranunculaceae, Scrophulariaceae займають 5-10 місця. Тим часом у трьох найбільш крупних родинах наявні 241 вид з 104 родів, у 10 родинах 481 вид з 202 родин. До числа найбільш представлених у досліджуваній флорі родів входять як роди з провідних родин Carex, Hieracium, Trifolium, Rosa, Ranunculus, так і роди поза їх межами Galium, Viola, Campanula, Festuca, Juncus.

Згідно з нашими даними, основна маса рослин у флорі НПП являє собою трав”янисті полікарпіки (721 вид), помітна участь у флорі НПП монокарпіків (178 видів), певна кількість видів (55) кущі та кущики, є дерева (28 видів), й напівкущиків налічується 8 видів. Близькі цифри приналежності видів у флорі "Синевіра” до біологічних типів, згідно з якими більшість рослин (573 види) гемікриптофіти, значна кількість (178 видів) терофіти, також наявні хамефіти (63 види), геофіти (40 видів), фанерофіти (28 видів), та гідрофіти (16 видів). За ступенем пристосування до інтенсивності освітлення у досліджуваній флорі геліофітів (облігатних і факультативних) значно більше, ніж сціофітів (400 й 128 видів). Тим часом дуже помітною є участь у досліджуваній флорі рослин, здатних зростати як у відкритих, так і затінених локалітетах, а саме геліосциофітів та сциогеліофітів (362 види). Причиною цього явища є, можливо, вищий рівень флористичного багатства лучних, болотних та скельних угруповань по відношенню до лісових угруповань.

За відношенням до температурного фактору у флорі НПП "Синевир" переважають мезотермофіти (475 видів), багато оліготермофітів (376 видів), а участь мегатермофітів незначна (39 видів). Таким чином, у флорі досліджуваної території переважають холодостійкі та помірнохолодостійкі рослини, що обумовлено природнокліматичними особливостями гірського регіону. За ступенем пристосування до зволоження ґрунту рослини у флорі НПП відносяться до шести основних груп: мезофіти, мезоксерофіти, мезогігрофіти, ксеромезофіти, гігромезофіти, гідрофіти. Переважна більшість видів це мезофіти (разом з перехідною групою гігромезофітів) 617 видів (65,9 %). Це зумовлено вологим кліматом, завдяки якому формуються порівняно вогкі екотопи, до яких приурочені мезофіти й які зайняті переважно лучними та лісовими фітоценозами. Помітна також участь гігрофітів (разом з мезогігрофітами 158 видів), які є компонентами болотних фітоценозів, поширені також біля гірських джерел, вздовж берегів потоків та річок, а декілька видів зростають у водоймах з стоячою чи проточною водою. Тим часом справжніх ксерофітів немає, але є певна частка (112 видів) мезоксерофітів та ксеромезофітів, що приурочені, головним чином, до відкритих скелястих чи кам”янистих локалітетів.

Таким чином, екологічний аналіз флори НПП "Синевир" свідчить про переважання у її складі мезофітів та геліофітів, що властиво для флор Середньої Європи, та значну участь гігрофітів, оліготермофітів і мезотермофітів, що відображує регіональну специфіку ландшафтно-кліматичних умов досліджуваної території.

В основу виконаного географічного аналізу було покладено схему ботанікогеографічного районування Земної кулі, розроблену Meusel et al. (1965), дещо модифіковану Rothmaler (1976). Проте ми значно спростили цю схему й відмовилися від історичного трактування елементів, натомість об”єднали у крупні блоки види з поширенням у Європі, Євразії, Євразії й Північній Америці та об”єднали в один блок так звані голарктичні й циркумполярні види. На підставі даних можна стверджувати, що у флорі НПП переважають таксони, рослини яких зростають у Європі (475 видів, значна частка видів, що мають євразіатський ареал (313 видів), декілька видів зростають у Євразії й Північній Америці (6), й певна частина таксонів (96 видів) поширена у Голарктиці чи навіть ширше (циркумбореальний ареал). Досить цікаві географічні особливості окремих систематичних груп у флорі НПП, зокрема, серед спорових рослин (папороті, хвощі й плауни) переважають види (28 з 35) з циркумполярним ареалом, серед однодольних таких широко поширених видів лише 26 з 185, натомість найбільша частка (87 видів) належить рослинам, поширеним у Євразії, тим часом серед дводольних видів переважають рослини з європейським (400) ареалом, у той час як євразіатських видів майже у два рази менше (214). Серед видів флори НПП з європейським ареалом найбільш цікавими є ті, що зростають виключно у Карпатах, тобто карпатські ендеміки, також у Карпатах й частково Альпах чи Балканах, тобто альпійсько-карпатські чи балканокарпатські субендеміки. Згідно з літературними даними (Чопик, 1976, Малиновський та ін., 2002, Тасенкевич, 2006 та ін.) таких видів у флорі НПП "Синевір” усього 34 Найбільш цікавим є те, що серед ендеміків переважають рідкісні рослини (29), й більше третини відноситься до четвертої категорії рідкісності (LR), а тих, належать до першої категорії (CR), лише два види (Coeloglossum alpinum Schur, Phyteumа confusum A. Kerner), причому вони зовсім недавно (Зиман та ін., 2006) були виявлені у флорі НПП "Синевір”.

Розглянутий розподіл родин, родів та видів у флорі НПП "Синевір” та їх біоморфологічні, екологічні й географічні особливості значною мірою пов”язані з тим, що ця флора є агрегатною, тому що складається з декількох досить самостійних фракцій, а саме високогірної флори (є, Тому, однією з найбільш нетипових серед високогірних флор Українських Карпат), флори широколистяних та хвойних лісів, флори післялісових та заплавних лук, водно-болотної флори та сегетальнорудеральної фракції.

За нашими даними, рослини флори НПП розподіляються по гірських поясах наступним чином: в нижньому гірському поясі (з переважанням лісів з широколистяних дерев, в основному, Fagus sylvatica) їх зростає 683 види, у середньому гірському (з переважанням лісів з темнохвойних дерев Picea abies, Abies alba) 798 видів й у верхньому гірському (субальпійський пояс з криволіссям з Pinus mugo, Dushekia viridis, Juniperus sabina та високогірні луки) 156 видів, причому значна частина видів прщирена більше нвж в одномк поясі, й лише близько 80 видів у всіх трьох поясах.

Дуже цікава участь у флорі гірських поясів рослин з основних таксономічних груп. Спорові рослини поширені переважно у нижньому гірському поясі, тобто у широколистяних лісах (30 видів), у той час як однодольні й дводольні зростають майже порівну в нижньому (136 та 531 вид) й середньому (152 та 612 видів) поясах. Зате переважна більшість рослин субальпійського пояса це дводольні рослини (110 проти 35 видів).

Наступне цікаве явище це зростання рослин у межах певного гірського пояса. Тільки в нижньому гірському поясі поширені рослини 147 видів, лише в середньому 84 видів, й виключно у верхньому гірському поясі 20 видів. Тим часом 480 видів зростають в нижньому й середньому поясах, 83 види у середньому та верхньому поясах, й 82 види у всіх трьох гірських поясах. Таким чином, можна відмітити найбільше флористичне багатство середнього гірського пояса, переважно за рахунок поширення тут видів з сусідніх поясів, та порівняно флористичну бідність субальпійського пояса.

Переважна більшість рослин поширена в усіх гірських поясах спорадично, часто чи розсіяно, але частина з них трапляється на території НПП зрідка, й цей список охоплює близько 150 видів. В результаті критичного аналізу флори НПП, було сформовано список з 133 видів, що вважаються рідкісними (Чопик, 1976, "Червона книга України”, 1996, Малиновський та ін., 2002, Тасенкевич, 2002 та ін.). Рідкісні види у флорі НПП відносяться до 90 родів з 45 родин, й їх список включає 17 видів спорових рослин (переважно папоротеподібних), 2 види голонасінних (інтродуценти Pinus cembra й Taxus baccata), 50 видів однодольних та 64 види дводольних. Їх розподіл по гірських поясах наступний: 17 видів зростають у нижньому гірському поясі, 24 види у середньому поясі, 30 видів у обох поясах, 48 видів у середньому й верхньому поясах й лише 14 видів приурочені до високогір”я. Це Aconitum hosteanum, A. nanum, Anemone narcissiflora, Aquilegia nigricans, Asplenium septentrionale, Campanula kladniana, Carduus kerneri, Diphasiastrum alpinum, Linum extraaxillare, Lycopodiella inundata, Oberna carpatica, Phyteuma confusum, Selaginella selaginoides, Trollius transsilvanicus. Тим часом лише 15 видів рідкісних видів зростають у всіх трьох гірських поясах.

Серед рідкісних видів флори НПП переважають геліосциофіти (60 видів), трохи менше геліофітів (56 видів), й сциофітів (справжні лісові рослини) зовсім небагато (17 видів). Мезотермофітів і оліготермофітів дуже близькі кількості (60 та 61 вид). За приуроченістю до певного режиму вологості найбільша частка мезофітів (70 видів), а серед рослин з інших груп найбільш помітні мезогігрофіти (12 видів) та гігрофіти (10 видів).

За особливостями географічного поширення рідкісних видів флори Синевира, переважають види з європейськими ареалами (48), причому серед них найбільш численна група видів, що зростають у горах Південно-Східної Європи (Blechnum spicant, Gentiana acaulis, Helleborus purpurascens та ін. 18 видів). Близько третини видів мають ареали, що охоплюють Євразію (Cephalanthera longifolia, Dactylorhiza fuscsii, Gentiana lutea, Listera ovata та ін. 26 видів) й почасти Голарктику (Anemone narcissiflora, Asplenium septentrionale, Diphasiastrum alpinum, Drosera rotundifolia та ін. 20 видів). Карпатських ендеміків 29 видів, й серед них найбільш помітна частка східно-південно-карпатських ендеміків (Carduus kerneri, Dianthus carpaticus, Ranunculus carpaticus та ін. усього 14 видів), у той час як видів, поширення яких обмежено лише Східними Карпатами, порівняно небагато (Campanula subcapitata, Euphorbia carpatica, Galium carpaticum, Oberna carpatica та ін. 12 видів), й вони є, в основному, вузькими географічними расами з спірним таксономічним статусом.

Окремої уваги заслуговує адвентивна фракція у флорі Національного парку "Синевир", до складу якої (Протопопова, Тюх, Шевера, 1999) віднесено 104 види з 74 родів і 27 родин. Найбільша кількість видів відноситься до родини Asteraceae (24 види з 14 родів), помітні кількості видів у родинах Chenopodiaceae (9 видів з 2 родів), Brassicaceae (8 видів з 8 родів), Poaceae (8 видів з 6 родів), Malvaceae (7 видів з 3 родів), Lamiaceae (6 видів з 5 родів), Boraginaceae (5 видів з 5 родів), Fabaceae (4 види з 3 родів), Scrophulariaceae i Solanaceae (по 4 види з 4 родів), Caryophyllaceae і Rosaceae (по 3 види з 3 родів). Решта 15 родин представлена одним чи двома видами. Найбільшою кількістю видів представлені роди Chenopodium (7 видів), Malva (5 видів), Sonchus (3 види), роди Anthemis, Arctium, Athriplex, Chamomilla, Cirsium, Bromus, Euphorbia, Fumaria, Galeopsis, Potentilla, Senecio, Setaria, Solanum, Vicia, Xanthium містять по два види, інші 56 родів по одному виду.

За способом занесення лише три види можна віднести до ергазіофітів, решта дісталася на цю територію самостійно (ксенофіти). За походженням серед археофітів переважають середземноморські види (19), середземноморськоірано-туранські та ірано-туранські (по 8 видів), а серед кенофітів північно-американські (6 видів), південно-американські та середземноморськоірано-туранські (по 3 види).

За життєвими формами домінують однорічники (65 видів); монокарпіків 15 видів, трав'янистих полікарпіків 20 видів, кущів і дерев по 2 види.

Переважну більшість складають види, що засмічують поля і городи (40), а також типові рудерали (15 видів). До звичайних пасовищних бур'янів відносяться 15 видів, решту складають придорожні види та агріофіти. Наявна значна кількість археофітів (50 видів), що дає підставу припустити, що закономірність розподілу археофітів у широтному напрямку (збільшення їх участі у флорах з півдня на північ) також зберігається для видів даної групи рослин у висотному напрямку.

Слід зазначити, що для заповідних урочищ найбільшу загрозу становить поширення Phalaeroloma annuum (L.) Dumort. та Impatiens parviflora DС, поширення яких на Україні, у тому числі у Карпатському регіоні, носить зараз характер експансії, тим більше, що вони відносяться до агріофітів, тобто увійшли до складу природних ценозів з більш або менш порушеною структурою. У напівприродних ценозах також є тенденція до поширення Juncus tenuis Willd., Oenothera biennis L., Xanthoxalis fontana (Bunge) Holub, Saponaria officinalis L., Robinia pseudoacacia L., Althaea officinalis L., Lamium album L., Salix fragilis L. та ін. Тим не менш фіторізноманіття судинних рослин спонтанної флори Горган в цілому потребує подальшого поглибленого вивчення та уточнення.

Отже, уточнено видовий склад спонтанної флори НПП "Синевір”, яка охоплює в наш час 890 видів судинних рослин з 392 родів та 119 родин, й середня кількість видів у родині й у роді менші від таких у більшості інших регіональних флор.

У спектрі провідних родин відмічено високе положення родин Asteraceae, Poaceae, Rosaceae, Caryophyllaceae, проте типові для бореальних флор родини Cyperaceae, Ranunculaceae, Scrophulariaceae займають більш низькі місця.

У біоморфологічній структурі флори НПП переважають трав'янисті полікарпіки (720 видів), помітна участь монокарпіків (178 видів), й більшість рослин це гемікриптофіти (573 виді), з помітною домішкою терофітів (178 видів).

В екологічній структурі флори НПП переважають геліофіти (400 видів), у той час як сциофітів порівняно небагато (128 видів), також мезотермофіти (475 видів).

За ареалами найбільш помітна участь видів з поширенням лише у Європі, й з них 34 види це ендеміки й субендеміки, переважна більшість яких є рідкісними рослинами, яких у флорі НПП усього 133 види.

Адвентивна фракція у флорі НПП включає 104 види з 74 родів і 27 родин, й переважну більшість цих видів є рослинами, що засмічують поля й городи, а також типові рудерали.

Використана література:

1. Антосяк Т.М., Волощук М.І., Козурак А.В. Поширення ендемічних видів судинних рослин на території Карпатського біосферного заповідника Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 25, 2009: 67-70

2. Гамор Ф.Д., Гамор А.Ф., Антосяк Т.М. Регіональний червоний список судинних рослин Закарпаття та деякі практичні аспекти їх охорони Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 25, 2009: 89-107

3. Тюх Ю.Ю. Сучасний стан флори судинних рослин національного природного парка "Синевир” Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 25, 2009: 123-126





Реферат на тему: Судинні рослини на заповідних територіях Закарпаття (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.