Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Сірчано-жовтий трутовик в Українських Карпатах та мошки Волинського Полісся (реферат)

Зміст

1. Мошки Волинського Полісся.

2. Регуляція чисельності мошок паразитами в межах Волинського Полісся.

3. Сірчано-жовтий трутовик в Українських Карпатах

1. Мошки Волинського Полісся

Волинське Полісся знаходиться між річками Західний Буг на заході та Случ на сході. До складу Волинського Полісся входить більша частина Волинської і північно-західна частина Рівненської областей (Маринич, Пащенко, Шищенко, 1985).

Багата річкова сітка (0,22–0,47 км/км2) забезпечує масове розмноження та розвиток кровосисних мошок. Значний вплив на їх чисельність і поширення має господарська діяльність людини особливо, якщо вона призводить до зміни гiдрологiчного режиму місцевості. Створення густої сітки меліоративних каналів у Волинському Поліссі розширило місця мешкання найбільш небезпечних кровососів. Протяжність меліоративних каналів на Поліссі в цілому сягає 260 тис. км, що перевищує довжину річок. Таким чином, на досліджуваній території створені сприятливі умови для формування осередків масового розвитку та нападу кровосисних видів мошок.

Дослідження екологічних груп і видового складу кровосисних мошок у межах Волинського Полісся дає можливість не лише оцінити склад та рівень чисельності всіх фаз розвитку мошок у різних місцях виплоду, але й дозволяє встановити основні закономірності виникнення масових спалахів симуліїдотоксикозу худоби. Це надзвичайно важливо для розробки екологічно обґрунтованих практичних рекомендацій щодо регулювання чисельності мошок.

Кровосисні мошки є складовою частиною гнусу. Вони спричиняють великих збитків як ектопаразити людини, сільськогосподарських тварин, як переносники збудників небезпечних паразитарних та інфекційних хвороб. Масовий напад цих комах перешкоджає нормальній праці та відпочинку людей, значно знижує продуктивність сільськогосподарських тварин, зокрема зменшується жива вага та надої молока, їх укуси викликають таке захворювання як симуліїдотоксикоз. Вивчення патогенного впливу мошок на тварин в умовах Полісся розпочалось ще у 30-ті роки з робіт М. Токового (1932). У 50-ті роки ці дослідження продовжили В. Ф. Євлахова, С. І. Корякіна (1956), у 60-ті — В. З. Ковбан (1967), Л. І. Лєбєдєва (1970), Г. К. Шевченко, З. Т. Сало (1969), у 70-ті — вчені Донецького університету під керівництвом З. В. Усової (1974, 1976), з 80-тих років комплексні дослідження мошок Полісся проводять О. П. Зінченко, К. Б. Сухомлін, В. М. Капліч (Зінченко, Капліч, Сухомлін, 1997; Фауна …, 1992).

У результаті багаторічних еколого-фауністичних досліджень на території Волинського Полісся зареєстровано 36 видів кровосисних мошок.

Як відомо, мошки належать до гетеротопних організмів — преімаґінальні фази їх розвитку мешкають у водоймах, а імаґо заселяє повітряно-наземне середовище.

Преімаґінальні фази розвитку мошок можна поділити на 2 групи: за місцем мешкання та за строками розвитку.

За місцем мешкання ми відзначили 4 групи: 1) мешканці великих річок завдовжки більше 100 км (Byssodon maculata, Schoenbaueria nigra, Sch. pusilla, S. reptans); 2) мешканці середніх, малих річок та меліоративних каналів завдовжки від 10 до 100 км (Nevermannia lundstromi, Nev. volhynicа, Archesimulium tuberosum, Argentisimulium dolini, Arg. noelleri, Arg. palustre, Simulium posticatum, Sim. truncatum, Sim. rostratum., Sim. bergi., Sim. kachvorjani, Sim. longipalpe, Sim. rubtzovi), 3) мешканці струмків довжина яких менша, ніж 10 км (Eusimulium aureum, E. angustipes, E. securiforme), 4) політопні види, які мешкають у всіх попередньо зазначених типах водойм (Wilhelmia equina, W. lineata, Boophthora erythrocephala, B. chelevini, Odagmia ornata, Od. pratora, Od. frigida, Sim. morsitans, Sim. paramorsitans, Sim. promorsitans, Sim. shevtshenkovae, Sim. simulans).

У водоймах види розподіляються наступним чином: найбільша кількість видів мешкає у середніх річках та меліоративних каналах (34–46 %), менша — у великих річках (близько 12 %) і струмках (8 %).

За строками розвитку мошок у водоймах ми розрізняємо: 1) ранньовесняні — 5 видів (Arg. dolini, Arg. noelleri, Arg. palustre, Od. ornata, Od. pratora), які розвиваються при температурі води від 4 до 10 °С. 2) ранньолітні — 18 видів (Nev. lundstromi, Nev. volhynicа, B. erythrocephala, B. chelevini, Od. frigida, W. equina, W. lineata, Sim. posticatum, Sim. morsitans, Sim. paramorsitans, Sim. promorsitans, Sim. shevtshenkovae, Sim. simulans, Sim. kachvorjani, Sim. longipalpe, Sim. rubtzovi), розвиток яких триває при температурі води від 11 до 17 °С. 3) літні — 14 із досліджених видів (Bys. maculata, Sch. nigra, Sch. pusilla, E. aureum, E. angustipes, E. securiforme, Arch. tuberosum, Sim. truncatum, Sim. verecundum, Sim. bergi, Sim. reptans), які розвиваються при температурі води від 18 до 24 °С.

Імаґінальні фази розвитку мошок можна поділити на 2 групи: за спектром живлення і сезонною активністю нападу.

За спектром живлення мошок ми виділили 3 групи: 1) орнітофіли — 4 види (Nev. lundstromi, Nev. volhynicа, E. aureum, E. angustipes), 2) теріофіли — 20 видів (Bys. maculata, Sch. nigra, Sch. pusilla, W. equina, W. lineata, B.erythrocephala, B. chelevini, Od. ornata, Od. pratora, Arg. dolini, Arg. noelleri, Sim. truncatum, Sim. austeni, Sim.. morsitans, Sim.. paramorsitans, Sim. promorsitans, Sim. shevtshenkovae, Sim. simulans, Sim. kachvorjani, Sim. longipalpe), 3) види не зареєстровані як кровососи у Волинському Поліссі (12 видів) (E. securiforme, Cn. verna, W. balcanica, Sim. curvistilus, Sim. hibernale, Od. frigida, Arch. tuberosum, Arg. palustre, Sim. rostratum, Sim. bergi, Sim. rubtzovi, Sim. reptans), хоча і можуть бути кровососами, оскільки мають кровосисний ротовий апарат.

За сезонною активністю нападу серед мошок, що нападали виділено: 1) весняні (Arg. dolini, Arg. noelleri, Od. ornata, Od. pratora), 2) літні (Bys. maculata, Sch. nigra, Sch. pusilla, Nev. lundstrmi, Nev. volhynicа, E. aureum, E. angustipes, B. erythrocephala, B. chelevini, Od. frigida, W. equina, W. lineata, Sim. posticatum, Sim. truncatum, Sim. morsitans, Sim. paramorsitans, Sim. promorsitans, Sim. shevtshenkovae, Sim. simulans, Sim. kachvorjani, Sim. longipalpe) види.

Таким чином на території Волинського Полісся зареєстровано 36 видів симуліїд з 11 родів, що складає приблизно третину від загальної кількості мошок фауни України.

2. Регуляція чисельності мошок паразитами в межах Волинського Полісся

Останніми десятиліттями значну увагу вчені спрямовували на вивчення паразитів з метою їх використання для боротьби зі шкідливими видами комах, зокрема з кровосисними мошками. Якісний склад паразитичних угруповань часто визначає ступінь прояву патогенності паразитів. Змішані інфекції є причиною швидшого перебігу хвороби, викликають вищу смертність, ніж хвороби, спричинені одним збудником.

Оскільки паразити характеризується високою специфічністю та здатністю самостійно поширюватися в популяції хазяїна, вони є одним із найефективніших біологічних методів боротьби з кровососами і тому потребують глибокого вивчення.

До 70-х років ХХ століття спеціальних праць, присвячених вивченню паразитів преімагінальних фаз розвитку симуліїд Полісся України, не було, та й загалом для території України наявні лише фрагментарні відомості. З. В. Усова у своїх дослідженнях висвітлила окремі аспекти ураження личинок мошок найпростішими (мікроспоридіями) та круглими червами (мермітидами). У роботах українських дослідників є повідомлення про паразитування на личинках і лялечках Simuliidae ентомопатогенних грибів. У 80-х роках з'являються перші праці, присвячені зараженню водних фаз мошок Coelomycidium simulii. О. Б. Панченко, К. М. Пушкарь, П. Н. Пергало, В. І. Павліченко, Р. Д. Сємушин, З. В. Усова , К. Б. Сухомлін повідомляють про різний рівень ураження паразитом (від 2 % до 14 % усіх зібраних особин) у межах Закарпаття, Карпат, південно-східних районів, лісостепової та поліської зон України. Пізніше виходять роботи О. П. Зінченка та К. Б. Сухомлін, у яких висвітлено основні аспекти зараження преімагінальних фаз розвитку симуліїд сапролегнієвими й ентомопатогенними грибами та їх значення як біологічних регуляторів чисельності кровосисних Simuliidae Полісся.

У літературі є чимало праць, присвячених вивченню мікроспоридій як основних регуляторів чисельності личинок мошок. Уже на початку 70-х років з'являються перші роботи Л. К. Лиховоза та В. З. Ковбана про рівень ураження мікроспоридіями личинок мошок на території Українського Полісся. Інтенсивні дослідження в цьому напрямку розпочаті наприкінці 70-х – на початку 80-х років на території південно-східної України К. М. Пушкар та В. І. Павліченко. У своїх працях вони повідомляють про екстенсивність зараження личинок мошок від 3 % до 40 %. К. М. Пушкар проводить детальні дослідження мікроспоридій для можливості використання їх в успішній боротьбі з кровососами. Пізніше вивченням мікроспоридій мошок на території Полісся займаються працівники Волинського державного університету. У межах району дослідження вони повідомляють, що екстенсивність зараження мікроспоридіями становить від 3 % у квітні до 50 % у серпні.

У наукових джерелах є відомості про загибель личинок мошок від мермітід. Найбільші досягнення в цьому напрямку здійснені у 70-х роках Л. К. Лиховоз на території Західного Полісся. Учений розглядав особливості ураження личинок , досліджував інвазійні стадії паразита , проводив лабораторне культивування мермітід для їх інтродукції. Л. К. Лиховіз відзначив спільне паразитування мікроспоридій та мермітід, яке досягало 2,3 % від всіх досліджених особин.

Отже, у результаті досліджень паразитофауни преімагінальних фаз розвитку мошок, які тривали понад 35 років, на території Волинського Полісся зареєстровано один вид грибів (Coelomycidium simulii), сім видів мікроспоридій із шести родів (Plistophora simulii, Tuzetia debaiseuxi, Thelophania fibrata, Pegmatheca simulii, Vavraia multispora, Amblyospora bracheata, Amblyospora varians), два види мермітід (Gastromermis boophtorae, Gastromermis likchovosi).

Внаслідок спостережень, проведених у 2006–2009 роках, обстежено 97 водотоків різного типу, досліджено 428 проб матеріалу.

Гриби є паразитами личинок та лялечок мошок, мікроспоридії та мермітіди – лише личинок. Найчастіше (10,6 % від загальної кількості досліджених особин) личинки були уражені мікроспоридіями, у меншій кількості відзначено зараження грибами (2,9 %) та мермітідами (0,7 %).

Установлено, що екстенсивність ураження преімагінальних фаз розвитку симуліїд певним паразитом залежить насамперед від пори року та типу водотоку.

Відзначено, що із 43 видів мошок, зареєстрованих в межах Волинського Полісся, схильними до ураження паразитами виявилися 24 види симуліїд. Гриби виявили у 23 водотоках різних типів, за винятком великих річок.

Найбільша кількість водотоків (14), у яких зареєстровано паразит, припадає на меліоративні канали (62,5 % від загальної кількості водотоків, у яких виявлені гриби). Найнижчий показник індексу поширення грибів (4,2 %) характерний для струмків; найвищий (14,4 %) – для меліоративних каналів.

Зараження водних фаз розвитку мошок грибами відзначали навесні, влітку та восени у водотоках різних типів, за винятком великих річок. Найбільшу кількість інфікованих паразитами особин знаходили у водоймах із сильно зарослим водяною рослинністю руслом, мулистим дном та невеликою швидкістю течії (0,3–0,5 м/с).

Найвищий показник екстенсивності ураження грибами відзначено влітку (2,262 %). При цьому найбільша кількість інфікованих зареєстрована в меліоративних каналах (1,196 %); найменша – у струмках (0,099 %). У весняний та осінній періоди екстенсивність ураження грибами низька (відповідно, 0,206 % та 0,412 %). Найбільша кількість заражених відзначена в меліоративних каналах (0,127 % і 1,196%, відповідно, у весняний та осінній періоди).

Навесні інфікованих паразитом особин не виявили в середніх річках та струмках, восени – у струмках. Узимку випадки паразитування грибів на личинках симуліїд не відзначено.

Загалом за період дослідження найбільша кількість інфікованих грибами личинок та лялечок симуліїд зареєстрована в меліоративних каналах (1,499 %); найменша – у струмках (0,099 %).

Відзначено паразитування на личинках і лялечках Simuliidae грибів із двох порядків: Blastocladiales роду Coelomicidium та Mucorales. Паразити здатні уражати 19 видів мошок із 8 родів. Екстенсивність ураження симуліїд представниками порядку Blastocladiales була значно вищою (16,727 % від загальної кількості уражених паразитами), ніж Mucorales (3,696 %).

Представники порядку Blastocladiales були зареєстровані на 18 видах мошок із 8 родин. Інфікованих особин знаходили з травня по жовтень у середніх і малих річках, струмках та меліоративних каналах. Найчастіше (4,085 %) паразитом уражено особини B. Erythrocephala; найрідше – St. trigonia, Od. frigida та S. schevtshenkovae (відповідно, по 0,195 %).

Представники порядку Mucorales відзначені на п'яти видах мошок із двох родів. Паразити розвиваються в червні–липні в малих річках. Найчастіше ураженню піддається B. erythrocephala (1,556 %); найменша кількість інфікованих відзначена в S. promorsitans (0,195 %).

Загалом найбільша кількість заражених грибами зареєстрована у B. erythrocephala (5,641 %).

Представники обох порядків здатні уражати чотири види мошок із двох родів. Загалом серед паразитів найбільш поширеними (73,4 %) були мікроспоридії. Вони виявлені у 88 водотоках різних типів, із яких 55 припадає на меліоративні канали (62,5 % від загальної кількості водотоків, у яких виявлено мікроспоридії) та 21 – на малі річки (23,9 %). Мікроспоридії знайдені у всіх великих (4) та середніх (3) річках.

Найвищі показники індексу поширення мікроспоридій (81,7 % та 79,8 %, відповідно) характерні для меліоративних каналів та малих річок, найнижчий (36,1 %) – для великих річок. Личинок мошок уражених мікроспоридіями знаходили протягом року у водотоках різних типів. Найчастіше інвазовані особини заселяли мезосапробні водойми з невеликою швидкістю течії (0,5–0,7 м/с). У літній період зареєстровані найвищі показники індексу екстенсивності ураження мікроспоридіями (5,052 %).

Найбільша кількість хворих відзначена в меліоративних каналах та малих річках (відповідно, 1,670 % та 1,315 %); найменша – у струмках (0,387 %). Екстенсивність ураження мікроспоридіями личинок мошок навесні є вищою (3,370 %), ніж восени (2,073 %). В обидва сезони найбільша кількість заражених відзначена в меліоративних каналах (1,040 % та 0,600 %, відповідно, у весняний та осінній періоди). Узимку у великих річках та струмках інвазованих мікроспоридіями личинок мошок не реєстрували. У зимовий період екстенсивність інвазії була низькою (0,030 %). Найбільшу кількість хворих відзначено в малих річках (0,050 %).

Загалом екстенсивність інвазії личинок мошок мікроспоридіями найвища в меліоративних каналах та малих річках (відповідно, 3,340 % та 2,640 %); найнижча – у струмках (0,900 %). На території Волинського Полісся мікроспоридії здатні інвазувати 24 види личинок мошок. Личинок мошок, уражених мікроспоридіями, знаходили протягом року у водотоках різних типів. Найчастіше інвазовані особини заселяли мезосапробні водойми з невеликою швидкістю течії (0,5–0,7 м/с). У літній період зареєстровані найвищі показники індексу екстенсивності ураження мікроспоридіями (5,052 %).

Найбільша кількість хворих відзначена в меліоративних каналах та малих річках (відповідно, 1,670 % та 1,315 %), найменша – у струмках (0,387 %). Екстенсивність ураження мікроспоридіями личинок мошок навесні є вищою (3,370 %), ніж восени (2,073 %). В обидва сезони найбільша кількість заражених відзначена в меліоративних каналах (1,040 % та 0,600 %, відповідно, у весняний та осінній періоди). Узимку у великих річках та струмках інвазованих мікроспоридіями личинок мошок не реєстрували. У зимовий період екстенсивність інвазії була низькою (0,030 %).

Найбільшу кількість хворих відзначено в малих річках (0,050 %). Загалом екстенсивність інвазії личинок мошок мікроспоридіями найвища в меліоративних каналах та малих річках (відповідно, 3,340 % та 2,640 %), найнижча – у струмках (0,900 %). Зареєстровано шість видів мікроспоридій із чотирьох родин (Plеistophora simulii, Plеistophora sp., Pegmatheca simulii, Thelophania fibrata, Amblyospora bracheata та Amblyospora varians). Паразити локалізуються в жировому тілі симуліїд. Найчастіше захворювання спричиняли Plеistophora simulii (32,278 % від загальної кількості особин, уражених паразитами) та Amblyospora bracheata (19,992 %). У незначних кількостях відзначено ураження личинок Pegmatheca simulii (1,375 %) та Amblyospora varians (2,019 %). Plеistophora simulii здатна уражати 18 видів симуліїд із 8 родів. Паразит розвивається у водотоках різних типів протягом квітня–серпня.

Найбільшу кількість інвазованих відзначено в Od. оrnatа (9,262 %), трохи менша – у B. erythrocephala (6,327 %). Незначна чисельність заражених особин відзначена у N. latigonia (0,275 %), Od. frigida (0,183 %) та S. kachvorjanае (0,092 %). Plеistophora sp. уражає п'ять видів мошок із двох родів. Викликає захворювання в 6,144 % особин від загальної кількості уражених паразитами.

Паразит розвивається в малих річках та меліоративних каналах протягом червня–липня. Найчастіше ураженню піддаються Od. оrnatа (2,843 %) та B. еrythrocephala (2,476 %). Найменша кількість інвазованих відзначена в Od. frigida (0,092 %). Pegmatheca simulii викликає розвиток захворювання у трьох видів Simuliidae із двох родів.

Паразит розвивається в малих річках та меліоративних каналах у травні–червні. Ураженню піддаються Od. оrnatа (0,826 %), меншою мірою – B. сhelevini (0,367 %) та B. еrythrocephala (0,183 %). Thelophania fibrata здатна уражати 11 видів мошок із 5 родів. Викликає розвиток захворювання у 12,839 % особин від загальної кількості уражених паразитами. Розвивається у водотоках різних типів протягом травня–листопада.

Найбільша кількість інвазованих відзначена у B. еrythrocephala (6,144 %) та Od. оrnatа (3,393 %). У незначній кількості ураженню піддаються Od. frigida (0,092 %), Od. pratorа (0,183 %) та Arg. noellery (0,183 %). Amblyospora bracheata викликає розвиток захворювання у 16 видів симуліїд із 8 родів. Паразит розвивається у водотоках різних типів протягом року. Найчастіше ураженню піддаються Od. оrnatа (8,896 %). Найменша кількість інвазованих відзначена у St. trigonia (0,092 %) та Od. pratorа (0,092 %).

Amblyospora varians здатна уражати три види мошок із роду Simulium. Розвивається у водостоках різних типів протягом травня–вересня. Більшою мірою ураженню піддаються представники S. paramorsitans (1,651 %), стійкішими до інвазії виявилися S. morsitans (0,092 %) та S. promorsitans (0,275 %). Найбільша кількість видів мікроспоридій здатна уражати представників роду Boophthora та Od. ornatа (відзначено п'ять видів із шести зареєстрованих). Сім видів симуліїд із трьох родів уражаються лише одним видом мікроспоридій.

Найвищий рівень ураження мікроспоридіями відзначено серед представників Od. ornatа (25,22 %), на порядок менший – у B. erythrocephala (16,414 %). Найстійкішими до інвазії виявилися St. trigonia (0,092 %) та S. kachvorjanае (0,092 %). Найменш поширеними (6,1 %) із паразитів преімагінальних фаз розвитку мошок були мермітіди. Вони взагалі не знайдені у струмках. Загалом мермітіди відзначено в 14 водотоках. Найпоширенішими (30,5 %) нематоди були у великих річках.

Найменший показник індексу поширення (2,1 %) відзначений для меліоративних каналів. Ураження личинок мошок мермітідами реєстрували протягом року у водотоках різних типів, за винятком струмків. Найбільшу кількість особин, інвазованих паразитом, знаходили в олігосапробних водоймах із піщаним дном та швидкістю течії (0,7–0,9 м/с). Найвищі показники екстенсивності зараження паразитом зареєстровані влітку та навесні (відповідно, 0,340 % та 0,323 %). При цьому найбільша кількість хворих відзначена влітку в малих річках (0,167 %); найменша – у меліоративних каналах в обидва сезони (0,009 % та 0,010 %, відповідно, у весняний та літній періоди).

Восени личинки мошок, заражені мермітідами, виявлені у великих та малих річках. При цьому екстенсивність інвазії була досить низькою (відповідно, 0,006 % та 0,014 %). У зимовий період заражених червами личинок знаходили лише у великих річках. Чисельність хворих особин була незначною (0,017 %). Загалом найвища екстенсивність інвазії мермітідами личинок Simuliidae характерна для середніх річок (0,331 %); найнижча – для меліоративних каналів (0,019 %).

У межах Волинського Полісся мермітіди здатні уражати п'ять видів личинок мошок, які належать до трьох родів. Паразити локалізуються в черевному відділі. Викликають розвиток захворювання в 4,930 % особин від загальної кількості уражених паразитами. Ураження мермітідами спостерігається протягом року. Найбільша кількість інвазованих відзначена у B. erythrocephala (2,495 %) та B. chelevini (1,096 %). Одиничні випадки паразитування червів зареєстровані у S. paramorsitans (0,061 %) у травні. Відзначено чітку тенденцію до зростання чисельності інфікованих паразитами личинок і лялечок мошок із травня до серпня, і зниження з вересня до листопада.

Отже, найбільша кількість преімагінальних фаз розвитку симуліїд, уражених різними паразитами (7,654 %), припадає на літній період і становить 53,901 % від усіх заражених особин, а найменша (0,142 %) – на зимовий, що становить лише 1,0 %. Навесні та восени чисельність заражених становила 3,899 % і 2,505 %, що становить, відповідно, 27,458 % і 17,641 % від усіх заражених особин.

Серед зареєстрованих паразитів найчастіше траплялися мікроспоридії (74,647 % від загальної кількості заражених паразитами), значно менше – гриби та мермітіди (відповідно, 20,423 % та 4,930 %). Загалом найбільша кількість заражених різними паразитами відзначена у представників Od. ornatа (26,775 %) та B. erythrocephala (24,550 %), найменша – у S. schevtshenkovae (0,275 %), St. trigonia (0,286 %), S. promorsitans (0,470 %) та S. kachvorjanае (0,481 %). Зареєстровано три випадки спільного ураження личинок мошок B. erythrocephala мікроспоридією Plеistophora simulii та представниками грибів порядку Blastocladiales роду Coelomicidium у літній період у меліоративних каналах.

Отже, виникнення захворювань преімагінальних фаз розвитку мошок спричиняють гриби (два види), мікроспоридії (шість видів) та мермітіди. Основними регуляторами чисельності у водотоках різних типів протягом року є мікроспоридії. Вони уражають 10,6 % усіх досліджених особин, або 74,647 % від загальної кількості уражених паразитами. У меншій кількості розвиток інфекції викликають гриби та мермітіди (відповідно, 2,9 % та 0,7 % усіх досліджених особин, або 20,423 % і 4,930 % від загальної кількості уражених паразитами).

Отже, у водотоках Волинського Полісся паразити здатні знижувати чисельність популяцій преімагінальних фаз розвитку симуліїд на 14,2 %.

3. Сірчано-жовтий трутовик в Українських Карпатах

Дереворуйнівні гриби є невідємною складовою екосистем. Розкладаючи деревину, вони забезпечують природне відновлення лісу і замикають кругообіг речовин у природі.

Laetiporus sulphureus (Bull. ex. Fr.) Bond et Sing. – гриб родини поліпорових – Polyporaceae. Паразитує на багатьох видах деревних порід. Найчастіше пошкоджує дуб, клен, вербу, тополю, бук, липу, ясен, горіх грецький, каштан їстівний, сливу, яблуню, модрину.

За спостереженнями в Українських Карпатах трутовик сірчаножовтий паразитує на 50 видах місцевих та інтродукованих деревних порід, викликаючи червоно-буру ядрову гниль стовбурів живих дерев різних віків, в основному старих, ослаблених. Розвивається також на сухостої, пнях, заготовленій деревині. Плодові тіла сірчано-жовтого трутовика досягають ваги 5-10 кг, в молодому віці їстівні четвертої категорії. Сірчано-жовтий трутовик пошкоджується багатьма організмами, в тому числі і комахами з родини твердокрилі. Личинки та імаго жуків є важливою ланкою трофічних зв'язків на всіх стадіях розвитку грибів.

Дослідженнями, проведеними протягом 1989-2010 років були охоплені понад 100 пунктів від низовини до верхнього лісового поясу Українських Карпат. Збори здійснювались в усі пори року методом ручного збору з плодових тіл, під корою дерев, за допомогою ентомологічного сита. Стаціонарні дослідження проведені в околицях м. Ужгорода. Класифікацію жуків подано за Дж. Лоуренсом і А. Ньютоном.

Сірчано-жовтий трутовик дуже поширений в старих листяних та хвойних лісах майже у всіх природних районах Українських Карпат, а також на деревних породах паркових і садових насаджень. Росте як на рівнині, так і в горах на висоті до 1500 м. Плодові тіла сірчано-жовтого трутовика виростають періодично на уражених стовбурах з квітня по жовтень. Вони однорічні, м'ясисті, потім твердіші, плоскі, діаметром 10-30 см і 1-4 см товщиною, часто зібрані в черепитчасті групи. Верхня сторона інтенсивного лимонножовтого кольору з оранжевим відтінком, має заокруглений край. Гіменофор сірчано-жовтий, складається з одного шару трубочок завдовжки 2-5 мм, з округлими парами діаметром 0,2-0,8 мм. З молодого гіменофора виділяються жовтуваті краплини рідини. Базидіоспори безбарвні, еліптичні, 5-7. 3,5-5 мкм, безбарвні, іноді блідо-жовті. В стовбури дерев інфекція проникає через рани, часто через морозобоїни. Гниль деревини розвивається звичайно в нижній його частині. Міцелій всередині дерева швидко поширюється по судинах та серцевинних променях. Гниль деревини спочатку рожева з білуватими смужками від скупчень грибниці, під кінець стає червонувато-бура. Грибниця всередині пошкодженого дерева багато років паразитує, розкладаючи внутрішню частину стовбура, товсті гілки і корені.

В початковій фазі розкладання деревина досить тверда. В другій фазі розкладання деревина стає світло рожевою і технічна цінність її значно погіршується, а в третій фазі з'являються тріщини, деревина стає червоно-бурою і розкладається. В тріщинах утворюються білі гіфи з дрібними пряжками, які добре проглядаються на зламах гілок і стовбура. Гриб уражає головними чином ядрову частину, але часом може переходити і в заболонь. Зовні хворе дерево мало чим відрізняється від здорового. Стовбур відмирає дуже повільно, росте майже нормально, хоч гниль в ньому може поширюватись швидко. Характерним є утворення дупел. Часто уражені дерева ламаються від вітру. Іноді гниль з нижньої частини дерева проникає вище, доходить до крони, товстих гілок, і тоді в дерев починається суховерхівковість, відмирання крони або й цілого дерева. На відмерлому або зрубаному дереві гниль поширюється дуже швидко, переходить у крону, коріння і інтенсивно руйнує деревину. Грибниця може проникати в заболонь, і під корою видно її тяжі та плівки. Плодові тіла появляються не кожний рік і тому часто залишаються невиявлені скриті гнилі.

Вищенаведені особливості сірчано-жовтого трутовика обумовлюють порівняно багатий видовий склад твердокрилих-міцетобіонтів. В сірчано-жовтих трутовиках на різних стадіях розвитку досліджуваної території знайдено близько 100 видів твердокрилих, що відносяться до 13 родин.

Найчисельнішими у видовому відношенні виявились представники родини Staphylinidae. Кількісний і якісний склад твердокрилихміцетобіонтів трутовика залежить від пори року, висотно-рослинного поясу, типу біотопу, породи дерев, на яких вони ростуть, погодних умов тощо. Сірчано-жовтий трутовик плодоносить неоднаково часто в різні роки, що також впливає на коливання чисельності міцетобіонтів.

Разом з тим, видовий склад твердокрилих на них залишається вцілому сталим з року на рік. Серед трофічних груп на трутовиках переважають хижаки, далі йдуть міцетофаги і сапрофаги. Видовий склад твердокрилих на різних стадіях розвитку плодових тіл грибів суттєво відрізняється між собою.

На вегетативній стадії, що розвивається під корою дерев, переважають підкорові види: Plegaderus caesus Hrbst., Paromalus parallelopipedus Hrbst. (Histeridae), Cerylon fagi Bris., C. ferrugineum Steph., C. histeroides F. (Cerylonidae), Hypophloeus unicolor Pill. (Tenebrionidae). Найменше видів жуків зустрічається на молодих плодових тілах трутовиків. Це такі види, як: Scaphidium quadrimaculatum Ol., Scaphisoma agaricinum L., S. subalpinum Rtt., S. assimsle Er., (Staphylinidae), Cyllodes ater Hrbst. (Nitidulidae), Diaperis boleti L. (Tenebrionidae).

На стадії зрілих плодових тіл знайдено такі види, як: Omalium rivulare Pk., Oxytelus piceus L., Lordithon striatus Ol., L. exoletus Er., L. thoracicus F., L. trimaculatus Pk., L. lunulatus L., L. speciosus Pk.., L. pulchellus F., Sepedophilus testaceus F., Gyrophaena affinis Sahlb., Bolitochara lucida Grav., B. lunulata Pk. (Staphylinidae), Tritoma bipustulata F., Triplax aenea Schall., T. russica L., (Erotylidae), Mycetina cruciata Schall., Endomychus coccineus L. (Endomychidae), Mycetophagus quadripustulatus L., M. decempunctatus F., M. piceus F., M. quadriguttatus P. Mull., M. multipunctatus F. (Mycetophagidae), Neomida haemorrhoidalis F., Scaphidema metallicum F., Platydema dejeani Cast., P. violaceum F., (Tenebrionidae).

На перезрілих і гниючих плодових тілах сірчано-жовтого трутовика відмічено найбільше видів: Megasternum boletophagum Mrsh., Cryptopleurum minutum F. (Hydrophilidae), Anisotoma humeralis F., A. orbicularis Hrbst. (Leiodidae), Megarthrus sinuatocollis Lac., Proteinus brachypterus F., P. atomarius Er., Hapalaraea pygmaea Pk.., Philonthus cyanipennis F., Ph. politus L., Ph. rotundicollis Men., Quedius lateralis Grav., Q. ventralis Arag., Q. cruentus Ol., Q. mesomelinus Marsh., Q. maurus C. Sahlb., Q. xanthopus Er., Q. cinctus Pk., Q. fuliginosus Grav., Sepedophilus testaceus F., Tachinus lignorum L., T. proximus Kr., (Staphylinidae), Geotrupes stercorosus Scriba (Scarabaeidae), Epuraea terminalis Mnnh., (Nitidulidae), Cryptophagus scanicus L., C. saginatus Strm., C. pilosus Gyll. (Cryptophagidae), Triplax lepida Fald., T. rufipes F., Dacne rufifrons F., D. bipustulata Thunb., (Erotylidae), Mycetina cruciata Schall., Endomychus coccineus L. (Endomychidae), Triphyllus bicolor F. Geoffr., Mycetophagus quadripustulatus L., M. decempunctatus F., M. piceus F., M. quadriguttatus P. Mull., M. multipunctatus F. (Mycetophagidae), Tetratoma fungorum F (Tetratomidae).

На останніх стадіях розкладу плодових тіл міцетофаги майже відсутні, а видовий склад жуків схожий із таким у інших гниючих грибах. У випадку пересихання в плодових тілах трапляються здебільшого Eledona agaricola F. (Tenebrionidae), а також представники Mycetophagidae. Переважна більшість твердокрилихмешканців сірчано-жовтого трутовика є широкими міцетобіонтами Здебільшого на цих трутовиках живуть Eledona agaricola F. і Eustrophus dermestoides Hellw.

Отже, фауна твердокрилих-міцетобіонтів сірчаножовтого трутовика нараховує близько 100 видів жуків, що відносяться до 13 родин.

Серед трофічних угруповань твердокрилихміцетобіонтів переважають хижі форми, далі йдуть міцетофаги і сапробіонти.

Найбільше видів твердокрилих зустрічається на зрілих і перезрілих плодових тілах, а найменше, на молодих плодових тілах гливи

Використана література:

1. Зінченко О. П. Фауністичний склад мошок (Diptera: Simuliidae) Волинського Полісся Вісті Харківського ентомологічного товариства 2007 (2008), том XV, випуск 1–2

2. Сухомлін К. Б., Зінченко О. П., Теплюк В. С. Регуляція чисельності водних фаз мошок (Diptera, Simuliidae) паразитами в межах Волинського Полісся / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, РОЗДІЛ II. Тваринний світ. 2, 2009

3. Мателешко О.Ю., Ловас П.С. Твердокрилі (Insecta, Coleoptera) - мешканці сірчано-жовтого трутовика (Laetiporus Sulphureus (Bull. Ex. Fr.) Bond Et Sing.) в умовах Українських Карпат / Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 29, 2010: 177-179





Реферат на тему: Сірчано-жовтий трутовик в Українських Карпатах та мошки Волинського Полісся (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.