Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), Марсилея чотирилиста, Латаття біле, Образки болотні, Косарики черепитчасті (реферат)

Колиска всього живого — вода. Відірватись від цієї колиски неможливо з багатьох причин. І насамперед, як сказав відомий письменник-біолог І. І. Акимушкін, тому, що без води не було б на Землі кисню. Адже до того, як появились на нашій планеті рослини, в її атмосфері не було кисню… Вловлюючи за допомогою зеленого хлорофілу енергію сонячного проміння, рослини з вуглекислого газу і води виготовляють у своєму листі цукор-глюкозу. І при цьому в них залишається багато зайвого кисню, який вони випускають у повітря. А беруть його з води! Щороку рослини всього світу, щоб жити й рости, "випивають” 650 трильйонів тонн води. За 2 мільйони років вони цілком би висушили всі моря й океани, якщо б круговорот води в природі весь час не наповнював їх.

Та в природі є рослини, які довго можуть обходитися без води. Ростуть же в пустельному безводді кактуси. Однак це зовсім не означає, що вони перейшли на сухий режим. Вже під кінець другого — третього місяця посухи, як довів радянський біохімік Б. Б. Бартапетян, у кактусів немає й сліду тієї води, яка спочатку надходила в рослину через коріння. І все ж вода поступає в тканини. Звідки вона береться? Виявляється, живі істоти вміють виробляти власну, так звану ендогенну воду. Це, до речі, стосується й нас, людей: дістаючи зовні близько 2 л води на день, наш організм за нормального функціонування використовує її щонайменше 9—10 л.

Серед рослин є немало й таких, що не збираються розлучатися зі своєю первісною колискою або далеко відходити від неї. У величезному різноманітті папоротей, що обжили майже всю поверхню земної кулі, таких видів небагато, але вони трапляються. Це — сальвінія плаваюча, марсилея чотирилиста.

Жив у Флоренції наприкінці XVII — на початку XVIII століття вчений-природознавець А. М. Сальвіні — йому й зобов'язана сальвінія плаваюча своєю родовою назвою.

Сальвінія плаваюча (сальвиния плавающая) —

Salvinia natans All.

Родина: сальвінієві — Salviniaceae

Однолітня рослина з нитковидним розгалуженим стеблом. Листки розміщені кільцями по три: два з них овальні, а третій, занурений у воду, розсічений. Природний ареал досить широкий. На Україні зустрічається розсіяно майже по всій території: в долинах Тиси, Дністра, Дніпра, дельти Дунаю, Сіверського Дінця. Розмножується спорами, які достигають у серпні — вересні і розносяться птахами: течія не виручає, бо призвичаїлася сальвінія плаваюча до стоячих і повільно протікаючих вод. Внаслідок виснаження водних ресурсів, обміління річок сальвінія плаваюча зустрічається все рідше. Щоб зберегти цю рослину хоча б для науки, якщо вона не відкриє нам інших своїх цінностей, у тих місцях, де вона зростає масово, потрібно організувати заказники.

Не меншу цінність для науки становить також марсилея чотирилиста— ще одна водна папороть, якій загрожує цілковите зникнення, і не тільки в зоні Карпат.

Марсилея чотирилиста (марсилея четырехлистная) —

Marsilea quadrifolia L.

Родина: марсилеєві — Marsileaceae

Своєю назвою цей вид завдячує італійському ботанікові Л. Марсіллі, який жив у другій половині XVII — на початку XVIII століття і досліджував рослинність головним чином у басейні Дунаю. А втім, марсилея чотирилиста відома майже на всій земній кулі. Це земноводна рослина з довгим повзучим кореневищем. Пластинка листка сидить на довгому черешку й розділена на чотири цілісні частини, тому й чотирилиста. У стоячих мілких водах, де любить зростати марсилея, листочки плавають на поверхні.

Не зважаючи на широкий ареал марсилеї чотирилистої — Середня і Північна Європа, Іран, Північна Індія, Китай, Японія, Північна Америка,— були всі підстави занести її до "Червоної книги Української РСР”: на Україні ця рослина вкрай рідкісна. На Закарпатті зростає в урочищі Малий Бітріц в околицях Малих Ратовців та біля села Яворова в Ужгородському районі і на мулистих берегах Латориці та на Чорному Мочарі в Мукачівському районі.

Ні сальвінія плаваюча, ні марсилея чотирилиста не знайшли в людській фантазії свого божественного начала, оскільки особливої уваги до себе нічим не привернули. І саме це стало причиною, що про їх охорону ми дбаємо мало.

А от ще одній водній рослині — лататтю білому саме привабливість квітів стає на заваді в нормальному житті та розвитку.

Латаття біле (кувшинка белая) —

Nymphaea alba L.

Родина: лататтєві — Nymphaeaceae

Про таку рослину навіть найсуворіший учений муж, котрий всюди і в усьому дотримується наукової термінології, не завжди напише

без напливу лірики. У червні — липні, коли річки, озера, ставки ваблять своєю прохолодою, на дзеркальній тихій гладіні річок, стариць, заводей, озер, ставків розкриває свої пелюстки одна з найбільших, одна з найсвітліших і найніжніших квіток наших водойм…

Рослина ця багаторічна, має товсте повзуче кореневище, що ховається в мулистому дні водойм. Зовні воно нагадує зміюку. До нього на шнуроподібних еластичних черешках природа прикріпила великі, глибокосерцевидні, темно-зелені й лискучі, ніби полаковані, плаваючі на воді листки, а поміж ними крупні, до 16 см у діаметрі, багатопелюсткові білі квітки витонченої краси. Цікава біологічна особливість квіток латаття: вони розкриваються близько сьомої години ранку і закриваються о п'ятій — шостій вечора.

На перший погляд, це рослина досить звичайна, але помітно стає рідкісною. Спричинили до цього меліоративні роботи і природне обміління водойм. Тому вже нині слід подбати про заказники.

Про естетичну цінність латаття білого годі й говорити — вона очевидна. Його прекрасне творіння — квітка досі залишається для вчених загадкою. Поступовий перехід від зовнішніх елементів оцвітини до пелюсток, а від них — до тичинок підказав німецькому поетові й натуралістові Гете гіпотезу про походження квітки: що вона є видозміненим верхівковим пагоном, а елементи квітки — це не що інше, як видозмінені листки.

Ми вже згадували про добовий ритм цвітіння латаття білого. Підмітивши цю біологічну особливість у багатьох рослин, Карл Лінней свого часу навіть створив своєрідний квітковий годинник.

В народі латаття біле має чимало назв: лелія водяна, латаття водяне, мак водяний, лопух водяний, глечики білі, збанятник, кубушка, листопрут, умич білий, банька, блискачка, балабатки, гускилопатник, капелюш, бамбулочник, бобряк та інші. Було б довго тлумачити всі назви, а от одна з них, бобряк, виникла тому, що кореневища латаття служать хорошим кормом для багатьох водяних тварин, зокрема для бобрів. І навіть не для водяних. Одному з авторів цієї книги довелося спостерігати, як лось забрів у лісове озеро, буквально пірнав у воду за кореневищами латаття і смакував їх із явним задоволенням. Справді, кореневище цієї рослини має високі поживні якості: багате на крохмаль, білки, цукри. Щоправда, наявність дубильних речовин робить його гірким і в'язким.

Латаття біле використовується в народній медицині. Настій з його пелюсток вживають проти безсоння і при гарячці, відвар квіток — як проносне, при жовтусі, болях, а відвар кореневища — при хворобах нирок та сечового міхура, для лікування гнійних ран, а ще миють ним голову, коли випадає волосся. Використовують і порошок із висушеного кореня для загоювання ран. Кореневище містить у собі ще не вивчений алкалоїд німфеїн, багато дубильних речовин, глюкозу, а квітки — глікозид німфалін. Насіння містить понад 45 відсотків крохмалю, дубильні речовини, жири. Його використовують як сурогат кави, а в Японії вживають навіть у їжу.

За деякими джерелами, слов'яни називали цю рослину одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому-то однакова в неї сила на водяницю — нечисту силу у воді, і на поляницю — нечисту силу в полі. Щоправда, за іншими джерелами, одолень-травою наші предки називали валеріану. А ще наші предки-слов'яни називали латаття русалчиним цвітом: в їх уяві білі квітки символізували холодну красу прекрасних звабних русалок, а гнучке, плямисте, змієподібне кореневище — русалчин хвіст.

Високопоетична легенда про походження латаття дійшла до нас і від північних індійців: білі квітки цієї водної рослини виникли з іскор, що впали у воду після зіткнення в небі двох зірок.

Наукова ж назва роду перейнята від древніх греків, у яких серед інших божеств були й німфи — своєрідні уособлення природи, її живильних і плодоносних сил. Саме слово "німфа” античні лексикографи пов'язували зі словом "джерело”. Взагалі німфи жили далеко від Олімпу, та з наказу Зевса туди часто з'являлися. І стосунки з богами мали зовсім не святенницькі. Є міф, за яким на чудову білу квітку латаття перетворилася одна з юних німф. Розчарувавшись у своєму палкому коханні до Геракла, вона хотіла втопитися, але із-за свого божественного походження втонути їй не вдалося — стала квіткою з ніжно-білими пелюстками. Символізувала квітка німфеї у стародавніх греків красу і чомусь — красномовство.

Образки болотні, білокрильник болотний (образки болотные) —

Calla palustris L.

Родина: ароїдні — Araceae

Для образків болотних, що зростають по болотах, переважно лісових, та болотистих річкових берегах, німфи лімнади легенди не залишили. Бо кому хочеться перетворюватися в рослину болотну та ще й отруйну. А між тим образки не гнітяться своїм походженням. Врешті, родина їхня не така вже й проста: серед ароїдних є ліани, епіфіти і навіть дерева. І хоч більшість з них набула слави отруйних, деякі види у тропіках, приміром, таро, вирощуються навіть як харчові рослини. Та це десь далеко. Але й скромні образки болотні завоювали немалу територію: всю Європу, Сибір, Далекий Схід, Філіппінські острови. Рослина ця — багаторічна, з довгим повзучим кореневищем. Листки на довгих черешках, серцевидні, загострені, блискучі. Квітки двостатеві, зібрані в суцвіття-початок, обгорнутий яйцевидним або еліптичним покривалом. Зовні покривало зелене, всередині — біле. Цвітуть образки в першій половині літа. Листків квіткове стебло не має. Плоди образків болотних — червоні ягоди. Вони отруйні, як і вся рослина, що містить у собі глюкозид сапонін. Проте висушені кореневища багаті на крохмаль, після спеціальної обробки їх можна навіть вживати у їжу.

Образки болотні до Червоної книги ще не потрапили. І все-таки з осушенням боліт виживати їм подекуди стає все трудніше й трудніше. Тож потурбуймось, щоб у наших зелених Карпатах вони це стали рідкісними.

Не подарували своїх імен чи красивих легенд німфи боліт лімнади і косарикам болотним. Та, власне, грецькі німфи про них не могли знати, бо це рідкісний вид флори нашої країни, що трапляється в регіоні Карпат тільки на болотистих місцях Міжгірщини.

Щодо косариків черепитчастих, про які ніде мова, то вони хоч і надають перевагу заболоченим і вогким лукам, а все ж нерідко наважуються віддалитися від водної стихії в листяні, мішані й соснові ліси, оселяючись там на вогких галявинах, серед рідколісся, подекуди в чагарниках. Висока їх декоративність стала причиною того, що вони посилено винищуються в природі.

Належать ці представники родини півникових до рослин багаторічних, мають досить високе стебло, що сягає у висоту до 120 см, цвітуть із другої половини червня до першої половини серпня. їх рід нараховує близько 250 видів, які поширені переважно у Тропічній та Південній Африці, деякі зростають у Середземномор'ї і тільки чотири види — на території України.

Косарики черепитчасті (шпажник черепитчатый) —

Gladiolus imbricatus L.

Родина: півникові — Iridaceae

Косарики черепитчасті на Лівобережжі зустрічаються вкрай рідко, але досить поширені в Карпатах, на Поліссі, в правобережному Лісостепу. Не удостоївшись божественних імен, косарики все ж здобули в багатьох мовах дуже поетичні назви завдяки своїм мечовидним листкам. Паралельно з народною назвою, яку й пояснювати не доводиться, прижилася латинська — гладіолус, що є зменшувальною формою слова "меч” або "шпага”. Російська назва "шпажник”, як бачимо, є прямим відповідником латинській. Косарики черепитчасті росіяни ще називають "сабля-трава”, "меч”.

Раніше косарики черепитчасті своїми рожево- і пурпурово-фіолетовими квітками радували людське око, урізноманітнювали природу в багатьох місцевостях нашої країни. Природний ареал цієї рослини охоплював усю європейську частину СРСР, Кавказ і Казахстан. Та вже нині косарики черепитчасті занесені до списку рідкісних рослин у Білоруській та Литовській республіках. На Україні теж потрібно оберігати цей вид — окрасу лісів і лук — від необачного знищення.

Використана література:

1. В.І.Комендар, П.М. Скунць, М.Ю.Гнатюк Зелені перлини Карпат. – Ужгород: Карпати, 1985.- 88с





Реферат на тему: Сальвінія плаваюча (Salvinia natans All.), Марсилея чотирилиста, Латаття біле, Образки болотні, Косарики черепитчасті (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.