Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Роль лісових насаджень та кліматичних умов на техногенний стан Малого Полісся (реферат)

Зміст

1. Класифікація лісових антропогенних ландшафтів за ступенем їх антропогенізації

2. Роль лісових насаджень у зменшенні ґрунтово-ерозійної складової забруднення техногенних озер Малого Полісся

3. Вплив кліматичних умов на розвиток рослинності техногенних ландшафтів Малого Полісся у зимовий період

Використана література

1. Класифікація лісових антропогенних ландшафтів за ступенем їх антропогенізації

Господарське освоєння натуральних лісових ландшафтів призводило не лише до зменшення їх площ, але й повної перебудови структури тих лісових ландшафтів, що залишились. Теперішні лісові ландшафти Поділля являють собою складне поєднання лісокультур і докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. В процесі польових досліджень, аналізу архівних і фондових матеріалів не знайдено жодного лісового масиву, котрих за минулі півторадва сторіччя не вирубували хоча б 2-3 і більше разів. В окремих, на перший погляд натуральних, лісових ландшафтах Чортківського (Тернопільська область), Жванчицького (Хмельницька область), Немирівського (Вінницька область) лісництв, вдалося прослідкувати до 3-5 суцільних вирубок. Колись однорідні за складом деревостану та структурою натуральні лісові ландшафти Поділля замінені значно складнішими антропогенними або поєднанням антропогенних із залишками натуральних. Перебудова настільки суттєва, що її результати можна спостерігати навіть візуально: навесні коли в лісових ландшафтах цвітуть непритаманні їм дерева, що уже формують окремі урочища, та восени за строкатістю кольорового забарвлення листя, серед котрого особливо виділяються голкові, котрі масово почали висаджувати на Поділлі лише з середини ХХ ст. Усе це вимагає нової класифікації лісових ландшафтів, особливо антропогенних. Одна з перших таких спроб представлена у цій статті.

З ландшафтознавців, першими проблему класифікації лісових антропогенних ландшафтів почали розробляти Ф.М. Мільков та Г.І. Денисик. Ф.М. Мільков виділив клас лісових антропогенних ландшафтів та розділив її на три групи. Г.І. Денисик розробив повну класифікація лісових антропогенних ландшафтів для території Правобережної України. З лісознавців цьому питанню частково приділяли увагу лише ті вчені, які займалися вегетативним відтворенням дібров. Найбільш детальніший аналіз цих праць, а також результатів досліджень викладено в колективних монографіях «Вегетативний ліс» та «Листяні ліси УРСР».

Мета дослідження провести класифікацію лісових антропогенних ландшафтів Поділля за ступенем їх антропогенізації.

Ландшафтознавчими дослідженнями упродовж 2003-2008 років встановлено, що при класифікації лісових антропогенних ландшафтів Поділля за ступенем їх антропогенізації доцільно використовувати схему запропоновану Ф.М. Мільковим і доповнену для Правобережної України Г.І. Денисиком. З окремими корективами, ця схема вдало підходить і для класифікації лісових антропогенних ландшафтів Поділля.

Лісові антропогенні ландшафти Поділля об'єднані в один клас. В структурі цього класу, за ступенем антропогенізації лісових ландшафтів, виділено три їх підкласи: умовно натуральні, вторинні або похідні та лісокультурні з подальшим їх поділом на зональні типи і підтипи.

Рис. 1. Таксономічна система типологічних структур лісових антропогенних ландшафтів

Індикатором ступеня антропогенізації лісових ландшафтів є деревна і належна їй кущова та трав'яна рослинність.

Умовно натуральні лісові ландшафти ліси того ж типу, що й до вирубки відновлення котрих відбулося стихійно, частіше вегетативним шляхом, паростками з пнів. Ще й зараз це найбільш продуктивні ліси, але вони займають лише 28-32% площ лісових ландшафтів Поділля. Неодноразові їх вирубки знижують довговічність і продуктивність на 5-7, а іноді й 10-12 відсотків кожного нового покоління паросткових лісів. Змінюються ярусна структура і видовий склад (окремі види порід дерев випадають зовсім)

Характерні для подільського лісополя породи дубу мають гарну здатність до вегетативного розмноження, утворення паростків з пнів. Ця здатність зберігається упродовж тривалого періоду. На початку ХХІ ст. дубово-широколисті ліси Поділля мають переважно паросткове або змішане паростково-насіннєве походження. У зв'язку з цим вегетативному відновленню дубу та інших порід дерев у лісознавчій літературі присвячено чимало публікацій. Лісознавці зазначають, що більша частина дубових лісів України відновилась паростками після суцільних вирубок. Польові дослідження паросткових (умовно натуральних) лісів показують, що вини мають незначний віковий діапазон і, як правило, не виходять за один віковий клас. У них однорідна структура і відносять такі ліси до групи одновікових. Розподіл дерев за натуральними ступенями тут в межах 0,5-1,7; лінії розподілу дерев за товщиною є правильні варіаційні криві, а ранг середнього дерева близький до 57%. Разом з тим, перевагу паростковому відновленню лісів віддають лише у південних і південно-східних районах Поділля, особливо на ґрунтах з низьким бонітетом та на крутосхилах.

Відновлення лісових ландшафтів насіннєвим шляхом переважає в центральних, західних та північних районах Поділля. Це необхідно враховувати при розробці заходів раціонального використання лісових антропогенних ландшафтів та їх районуванні. Вегетативні дубові ліси лісополя поряд зі зниженнями якості й продуктивності потребують спеціальних систем ведення лісового господарства, особливих способів і технологій вирубок в суворо встановленому віці. П.П. Ізюмський зазначає: «Рассматривая возможности вырождения возобновляющихся лесов и снижение их продуктивности, можно отметить, что эти явления зависят не столько от стадийного состояния тканей появившегося порослевого поколения, сколько от возраста, в котором материнское насаждение срублено». Це означає, що лише при запізнені або занадто ранніх вирубках, дерева суттєво втрачають здатність до паросткового відновлення. При малій кількості пнів або паростків, молодняки дуже розріджені, ґрунти під ними задерновуються, що загалом послаблює ріст і продуктивність нового покоління умовно натуральних лісів. Такі ліси, зокрема дубові, українські лісівники інколи називають «високостовбурними низькостовбурниками». В умовно натуральних лісах вихід ділової деревини зменшується до 40 відсотків і при подальшому нераціональному використанні вони поступово переходять в похідні. «В процесі формування молодого покоління дібровних вирубок без втручання людини кількість сіяного дубу постійно зменшується, аж до повного його зникнення, а доля клену та ільмових помітно зростає». Інколи, щоб покращити продуктивність умовно натуральних лісів, застосовують добрива. Таким чином, в умовах подільського лісополя умовно натуральні лісові ландшафти (діброви) самостійно відновитися не можуть.

Формуванню умовно-натуральних лісових ландшафтів сприяють не лише численні вирубки, але й інші чинники. Серед них чи не найважливішим є випасання в лісах худоби і, це при тому, що в дубових лісах більшість представників ярусу травостою і супутніх видів належать до малоцінних або неїстівних і не можуть мати істотного значення для годівлі худоби.

Випасання худоби завдає лісовим ландшафтним комплексам значної шкоди тому, що худоба зменшує підріст та підлісок, а також ущільнює ґрунт, особливо на вододілах, порушуючи тим самим його екологічних режим. Більше того, в таких лісових ландшафтах формуються стежки і навіть дороги, де трав'яний покрив зникає зовсім. Під час дощу верхні горизонти ґрунту швидко пересихають, що сприяє висушуванню ґрунту й ксерофітизації трав'яного покриву. На схилах, де є витоптані худобою стежки й дороги формуються ритвини й навіть яри. Ущільнення погіршує також азотний баланс ґрунту, при цьому різко знижуються процеси азотфіксації та нітрифікації. Через погіршення еколого-біологічного ґрунтового режиму і суто механічне пошкодження рослинності у натуральних лісових ландшафтах, зокрема дібровах, формуються сукцесійні стадії фітоценозів. Так, в дубових лісах спостерігається спочатку розрідження ліщинового підліску та заміну його на бруслиновий з бруслини бородавчастої, а пізніше повне знищення підліску. Цей процес супроводжується задернінням ґрунту. Панівними в травостої центральних і північних районів Поділля є костриця червона (Festuca rubra L.), а в південних і південно-східних тонконіг вузьколистий. Ліси набувають паркового характеру. На початку ХХІ ст. площа таких лісових ландшафтів суттєво зросла і продовжує збільшуватись. В окремих лісництвах Поділля паркові діброви уже займають десятки кварталів. Є навіть випадки майже повного знищення природного травостою. В південних й, особливо, східних передстепових районах Поділля в дубових лісах татарсько-кленових підлісок із клена татарського (Acer tataricum L.) заміщується підліском з глоду українського (Crataegus ucrainica Pojark) та обманливого (C. fallacina Klok.), шипшини столистої (Rosa centifolia L.) та інших видів. У травостої починають панувати тонконіг дібровний (Poa nemoralis L.), грястиця збірна (Dactylis glomerata L.), кінський часник черешковий (Alliaria Scop.), а в найбільш сухих умовах костриця борозниста (Festuca rupicola Heuff.). Приріст дубу суттєво знижується, він починає суховершити й гине. Деревостани розріджуються, з'являється поверхневий стік і розвивається ерозія. Особливо шкідливі наслідки випасання худоби у верхніх частинах південних схилів балок, де навіть незначне порушення ландшафтної рівноваги призводить до швидкого розрідження деревостану та змиву ґрунтового покриву. В таких умовах натуральні лісові ландшафти, зокрема нагірні діброви, не лише поступово зникають і на їх місці формуються похідні ліси, але вони часто є непридатними навіть для господарського використання.

Вторинні або похідні лісові ландшафти формуються на місці корінних, шляхом захоплення їх площі після вирубок малопродуктивними і малоцінними породами дерев, котрі активно ростуть на освітлених лісових ділянках. У процесі переходу умовно натуральних лісових ландшафтів Поділля у похідні, особливе значення має граб. Дерева грабу навіть у другому ярусі густо і часто плодоносять. Крім того насіння грабу тривалий час зберігається у лісовій підстилці та має значні строки проростання. В результаті невмілого господарювання в натуральних або умовно натуральних дібровах досить швидко відбувається зміна дубу на граб з формуванням чистих грабняків. Особливо цей процес характерний для свіжих грабових дібров, що займають значні території в центральних, західних та північних районах Поділля. Звідси широко розповсюджена назва лісових масивів «Чорний ліс». У сухих дібровах південних та східних районів Поділля захоплення грабом площ проходить гірше, тому грабняки тут з домішками клену, липи та ільму. Ці домішки в насадженнях добре відновлюються навіть після їх вирубки, але уже без дубу. Ось, що з приводу формування вторинних лісів зазначає відомий геоботанік і лісознавець Ю.Р. Шеляг-Сосонко: «Особливо чітко цей процес проявляється на Правобережжі України, де внаслідок експансії граба звичайного на місці дубових лісів дуже поширились грабняки, що призводить до зниження продуктивності лісу ІV класу віку на 60-110 м3/га. Зараз досить частими є випадки, коли граб віком 15-30 років уже повністю витіснив підлісок і створив густий полог зімкненістю '31.0. В багатьох лісництвах..., Поділля,... такі ділянки займають більше половини площі дібров. Природним шляхом дуб звичайний на них уже не оновиться». Ландшафтознавчі дослідження показують, що відбувається не проста зміна одного деревостану іншим, а повністю міняється структура і властивості лісового ландшафтного комплексу. При заміні світлої діброви чорноліссям з грабу або ще гірше осики, освітленість ландшафтного комплексу зменшується на 37-52 %, вологість зростає у 1,2-1,7, інколи у 3 рази. Підлісок дібров повністю зникає, так само як і трав'яний покрив. Лісознавці застерігають лісівників, що у зв'язку з експансією грабу звичайного, повне вирубування підліску в дібровах, яке широко застосовується лісогосподарствами на ділянках відведених під рубки головного використання, недоцільне. Підлісок в дубових лісах виконує дуже важливу біологічну функцію «стража» цілісності фітоценозу.

Площі похідних (чорних) лісів на Поділлі поступово зростають з південного сходу на північний захід. У Вінницькій області вони займають майже 22 % держлісфонду, у Хмельницькій 36-38 %, у Тернопільській до 56 %. Лише похідні ліси з грабняків займають на Поділлі 220-230 тис. га (38,6 %) і їх площі продовжують зростати. На піщаних терасах Південного Бугу дубово-соснові ліси замінені малопродуктивними дубняками з домішками грабу, берези, липи. Корінні вільшняки заплави Південного Бугу та його приток зараз повсюдно знищені (залишились лише невеличкі 2-7 га, ділянки), а на їх місці зарослі різних видів верби та берези.

Похідні ліси Поділля малопродуктивні. Вихід ділової деревини в порівнянні навіть з умовно натуральними, зменшується від 24-26 % до 50-52 %. В процесі лісовідновлюваних заходів грабняки повсюдно замінюють насадженнями з дубу, буку і сосни. Так, у 1950 році в структурі Ярмолинецького та Кам'янець-Подільського лісгоспзагів малоцінні породи займали відповідно 55,5 і 60,8 % площі, у 1974 році 24 і 30 %, наприкінці 80-х років ХХ ст. лише 16 і 21 %. Зараз площі малоцінних порід знову зростають у зв'язку з неконтрольованою рубкою дубу і ясеня наприкінці ХХ початку ХХІ ст. Лісокультурні ландшафти ліси, насаджені людиною. В щільно заселених регіонах, таких як Поділля, вони займають більші площі, ніж похідні й умовно натуральні. В посадках можна зустріти всі види деревних порід, що колись формували натуральні лісові ландшафти. Крім цього, в деревостанах лісокультурних ландшафтів уже звичайними є екзоти дуб червоний (Quercus rubra L.) і пірамідальний (F. fastigiata), бархат амурський (Phellodendron amurense Rupr.), софора японська (Sophora japonica L.), різні види гріхів тощо. В лісокультурах Поділля провідне місце належить дубу (1/3 площі посадок держлісфонду) потім сосні, ялині та буку, з інших березі, ясеню тощо.

При створені лісокультур у межах Поділля здатність до приживання і подальший розвиток залежить від вибору місця, складу порід, способу посадки й, особливо, лісотехніки (догляду). «При гарному догляді можна виростити культури, створені різними способами, проте немає таких способів створення культур, які могли б забезпечити в умовах лісостепу успішне вирощування лісокультур без догляду». І це ще не все. Ландшафтознавчі дослідження показали, що крім названого, необхідно також знати історію розвитку лісових ландшафтів регіону де формуються лісокультури, а також специфічні особливості росту висаджуваної культури. Найбільше це стосується такої, на перший погляд типової для Поділля культури, як дуб черешчатий. Зокрема чисті культури дубу черешчатого уже з віку «жедняка» починають занепадати, суховершинять, утворюють багато пагонів. Як приклад чисті культури дубу черешчатого в Кременецькому лісівництві Тернопільської області. Коли в насадженнях дуб змішали з грабом, що утворив другий ярус, дуб розвивається прекрасно. Створені в 60-х роках ХХ ст. насадження сосни звичайної та ялини європейської в Подільських товтрах уже в 80-х роках почали висихати, а тепер збереглися лише фрагментарно в занедбаному стані. Сосна і ялина не є типовими для цього району, і замінити ними дуб і бук ці одвічно товтрові породи неможливо.

Усі лісокультурні ландшафти належать до типу багаторічних, частково регульованих антропогенних комплексів. При вдалому підборі порід дерев, врахуванні ландшафтних особливостей території та необхідній лісотехніці вони можуть існувати десятиріччя або й не одно сторіччя. З часом лісонасадження здобувають усі риси структури в чагарниковому, трав'яному і наземному покриві, а також ґрунтах, які характерні для натуральних лісових ландшафтів у подібних умовах. Класичний приклад унікальний лісовий масив у Чортківському лісгоспзагі Тернопільської області так звана «дача Галілея». Його площа 1856 га. Масив створений ще у середньовіччі для захисту Ягольницького замку від кримських та ногайських татар. Зараз це одне з найпродуктивніших лісових насаджень не лише в Тернопільській області, але й на Поділлі. Тут крім дубу черешчатого та ясеня звичайного, зустрічаються ялина європейська, сосна чорна і Веймутова; чотири види гріхів, гікорій білий (Carya alba L.), дугласія сіра (Douglasia Pseudotsuga glouca Mayr), і зелена (Pseudotsuga menziessii (Mirb.) Franco.), модрина європейська (Larix decidua Mill.) і японська (Larix kaempferi (Lambert) Carr.) та інші види. У підліску ліщина, бересклет, калина, кизил. Тут сформувався типовий для подільських лісів склад біоценозів. На початку ХХІ ст. дачу «Галілея» важко було б виокремити серед натуральних дібров Поділля, якщо б такі залишились. Це ж саме можна сказати й про соснові ліси Летичівської низовини. Лише в 60-х роках ХХ ст. вдалося довести, що це насадження, хоча вони мають майже всі ознаки натуральних лісових ландшафтів.

Після знищення лісокультур, так само як і натуральних лісів, залишаються «свідки», сліди пні, кущі, паростки і трави, які не властиві корінному лісу. Так, на місці 50-річних посадок сосни в Муровано-Куриловецький дачі Вінницької області, П.С. Погребняк відзначав панування суборових видів суниці, буквиці (Betonica L.), зіноваті (Chamaecytisus Link), астрагалу шерстистоквіткового (Astragalus dasyanthus Pall.), котрі зовсім невластиві сучасному сухому груду.

Проведена класифікація лісових антропогенних ландшафтів Поділля не є остаточною. Тим більше, що це класифікація лише за ступенем їх антропогенізації. Є й інші класифікації. Наведена класифікація є одною з основних і найбільш підходить лісознавцям, котрі у своїх розробках використовують ландшафтознавчий підхід.

2. Роль лісових насаджень у зменшенні ґрунтово-ерозійної складової забруднення техногенних озер Малого Полісся

Сучасна стратегія охорони природи полягає у збереженні динамічної екологічної рівноваги за активної участі природного потенціалу у вирішенні екологічних завдань певних регіонів. Найконфліктніші ситуації між зростаючим антропогенним впливом і стабілізуючими властивостями природних систем виникають на територіях, що підлягали техногенному впливу, пов'язаному з видобувною діяльністю кар'єрним способом, наслідком якої є утворення відпрацьованих кар'єрних полів та відвалів у разі "сухого" видобування, або затоплених кар'єрів (так званих техногенних озер) під час "мокрого" видобування. Ці території, що характеризуються проявом небезпечних антропогенних процесів ерозії та дефляції ґрунтів, забруднення поверхневих та підземних вод і ґрунтів хімічними речовинами, є достатньо поширеними. До ефективних заходів оптимізації техногенно порушених територій належить фітомеліорація. З огляду на це, вивчення протиерозійної та водоохоронної ролі лісових насаджень у запобіганні або зменшенні погіршення складових елементів антропогенних ландшафтів різних природних зон є актуальною проблемою.

Техногенні озера на території Малого Полісся виникли внаслідок видобування піску для потреб будівельної галузі у кар'єрах із "мокрою виїмкою". На сьогодні вони представляють собою каскад техногенних водойм різного віку, частина з них є діючими. Ми розглянули техногенні озера, розташовані на лісових та лучних ділянках. Як будь-яке техногенне утворення, ці водойми мають низку особливостей, пов'язаних із соціально-економічними та технологічними чинниками їх генезису. Проте сучасний їх розвиток значною мірою залежить від впливу природних чинників, які формують динамічні характеристики якості водойм.

Важливим показником, що визначає екологічний стан та інтенсивність перебігу процесів у гідроекосистемі, є прозорість водойми, яка залежить від вмісту зависей. Формування цього показника, своєю чергою, залежить від багатьох факторів, і передусім від захищеності водойми від розвитку ерозійно-гідрологічних процесів, пов'язаних із надходженням продуктів ерозійного змиву з поверхні прилеглої території, а також від інтенсивності процесів перероблення берегів під впливом хвильової енергії води. Внаслідок визначення вмісту зависей у техногенних озерах, розташованих на залісненій території, ми виявили значну відмінність (більш ніж у 2,5 раза) від такого ж показника для озер, що розташовані на території пасовищ, парагенетично пов'язаних із ріллею.

Особливості ґрунтоутворювальної породи території Малого Полісся сприяють високому ступеню розвитку ерозійних процесів. Для оцінювання сучасного екологічного стану ландшафтів та поверхневих вод найбільший інтерес представляють два наслідки ґрунтово-ерозійної міграції речовини це, по-перше, винесення з орних схилів біогенів (азоту, фосфору, калію NPK), що зумовлює зниження родючості орних земель, а по-друге зниження якості та забруднення водних об'єктів привнесеними зі схилів мінеральними та хімічними речовинами. Польові спостереження свідчать про те, що під час інтенсивних злив на відкритих незаліснених територіях переважає процес тотального змиву потоки транспортуються через незакріплені береги, переважно ґрунтовими агрегатами і, навіть, грудочками. Виміряні величини мутності води, яка стікає з дощовими потоками, в середньому дорівнюють 1,02,5 г/дм3. У прибережній зоні може бути до 10 г/дм3.

Внаслідок ерозії з родючого шару ґрунтів виносяться як валові, так і рухомі форми біогенів. Валові форми транспортуються із змитим ґрунтом, а рухомі також із стоком талих і дощових вод. Наприклад, фосфор, що найміцніше пов'язаний із ґрунтовим субстратом, переноситься, здебільшого з дрібноземом, азот із стоками. Винесення хімічних елементів зі шару, зайнятого кореневою системою лісової рослинності, становить від 500 до 1000 кг/га, тоді як для ґрунтів під лісовими фітоценозами винесення не перевищує 200-300 кг/га. Доведено, що на водоймах лісових басейнів майже немає твердого стоку. Лісова смуга шириною 30 м майже повністю затримує продукти твердого стоку. Модулі річкового стоку фосфору із сільськогосподарських територій у 10-15 разів перевищують цей показник для лісових земель. Можливо через це на "лучних" озерах на початку осені спостерігали "цвітіння" води, навіть при тому, що їх глибина зазвичай є більшою, ніж "лісових". Формування показника прозорості техногенних озер відбувається і внаслідок впливу ерозійно-гідрологічних чинників, внаслідок дії яких руйнується берегова лінія. На відміну від більш старих озер, береги яких закріплені лісовою рослинністю, а літораль освоєна вищими водними рослинами, на молодих водоймах, що розташовані на пасовищах, берегова лінія не закріплена, на ній активно відбуваються прибережні літодинамічні процеси, що призводять до її руйнування та змивання продуктів хвильової ерозії у водойму.

Неукріплені береги техногенних озер, що складені рихлими породами, легко розмивають хвилі. Цей процес полягає у взаємодії двох складових руйнуванні мас матеріалу, що утворює береги, та видаленні цього матеріалу від берегового схилу. Перша складова визначається фізичними характеристиками ґрунтів (їх механічним складом, зв'язністю, об'ємною вагою тощо). Видалення зруйнованого матеріалу здійснюється водним потоком або вітрохвильовим процесом. Висока лісистість берегової смуги забезпечує відносно стабільну мутність "лісових" озер протягом року.

Отже, лісові фітоценози відрізняються потужними буферними властивостями, що дає змогу їм протидіяти руйнівному впливу зовнішніх факторів. Лісова рослинність відіграє важливу роль потужного біогеохімічного бар'єра для техногенних озер Малого Полісся, поглинаючи значну кількість хімічних речовин, які формують твердий ерозійний стік, та стримуючи кореневою системою процеси руйнування берегової лінії і надходження продуктів руйнації у водойми, що зумовлює на 60 % менший показник вмісту зважених речовин в озерах, що розташовані в лісі, порівняно з озерами, які знаходяться на пасовищах. Отже, для затримання твердих наносів і вод поверхневого змиву та длязапобігання їх потраплянню у техногенні озера доцільним є формування лісомеліоративного покриву з використанням диференційного підходу, враховуючи зокрема механічний склад ґрунтів та кліматичні умови.

3. Вплив кліматичних умов на розвиток рослинності техногенних ландшафтів Малого Полісся у зимовий період

Мале Полісся є своєрідною фізико-географічною областю, яка розташована між Волинським Поліссям на півночі і Подільською лісостеповою височиною на півдні. Воно протягається від Шепетівки на сході, де з'єднується з Поліською низовиною, до Рави-Руської на заході, де переходить на територію Польщі. Загальна довжина Малого Полісся понад 300 км, а середня ширина 20-30 км, з відхиленням на окремих ділянках від 5 до 70 км. Район Малого Полісся перебуває під дією повітряних мас, які надходять із Атлантичного океану та південно-західних континентальних мас Європи. Таке географічне положення сформувало океанічно-континентальний клімат, який характеризується нестійкими погодними умовами, високою відносною вологістю, значною кількістю опадів. Весна тривала і нестійка, літо дощове, осінь тепла, а зима з відлигами та незначним сніговим покривом. З північного заходу на південний схід континентальність клімату посилюється. За вегетаційний період (квітень-жовтень) випадає до 70 % річної суми опадів, що позитивно впливає на забезпечення деревних порід вологою. Тому, деревні породи в межах Малого Полісся розвиваються швидко. Але, на жаль, це не стосується техногенних ландшафтів.

Характеристику природних умов території Львівської та Волинської областей з подальшими їх змінами під антропогенним впливом представлено у працях О.М. Маринича (1962); К.І. Геренчука (1972, 1975); Н.І. Карпенка (1990); Я.О. Мольчака, Л.В. Ільїна (1994); Б.П. Клімчука, П.В. Луцишина, В.Й. Лажника (1997); Л.П. Курганевич (2001); Є.А. Іванова (2001); П. Климовича (2002), В.І. Вишневського, О.О. Косовця (2003), У.Б. Башуцької (2004). Проте вплив кліматичних чинників на розвиток рослинності гірничих відвалів вивчено ще недостатньо.

Процеси росту рослин залежать від географічної зони, в якій вони ростуть, та визначаються такими характерними температурами: мінімальною, за якою ріст рослини починається; оптимальною, яка є найсприятливішою для росту; максимальною, за якої ріст припиняється. Для теплолюбних рослин мінімальна температура перевищує 10.C, а оптимальна перебуває у межах 30-40.C; для холодостійких мінімальна температура перебуває у межах 0-5.C, а оптимальна у межах 25-31.C. Максимальна температура для більшості рослин знаходиться в інтервалі 35-45.C. Залежність росту рослини від добових змін температури називають термоперіодизмом.

Кліматичні умови досліджуваної території є сприятливими для антропогенно-природних сукцесій рослинності породних відвалів. Велика різноманітність та добра збереженість рослинного покриву території Малого Полісся зумовили досить багату і своєрідну флору. Виявлення повного флористичного складу цієї території потребує подальшого дослідження. Проте, вже сьогодні за матеріалами власних польових досліджень авторів, а також літературних та гербарних матеріалів можна стверджувати, що склад флори Малого Полісся може досягати до 700 видів рослин. Вона є відносно молодою і сформувалась у післяльодовиковий період із різних ботаніко-географічних центрів, основними з яких є гумідний, аридний та арктоальпійський. Гляціальні води утворили тут зандрову рівнину з досить бідними супіщаними відкладами, на яких флора переважно бореального характеру. Внаслідок історичної молодості вона відзначається незначною кількістю ендемічних видів та значною кількістю пограничноареальних видів насамперед тих, що перебувають на південній межі ареалу. Серед еколого-ценотичних груп регіону переважають бореальні види соснових лісів: сосна, береза поникла, крушина, чорниця, брусниця, грушанка круглолиста, деякі види папоротей. Характерною особливістю флори є наявність у її складі центральноєвропейських видів, які знаходяться на східній межі поширення. До них належать ситник бульбистий, ситник розчепірений, ожина шорстка, жарновець віничний, лемботропіс чорніючий та деякі інші. Своєрідну групу становлять реліктові види третинний релікт шейхцерія болотна, післяльодовикові релікти верба чорнична, баранець звичайний, діфазіаструм сплюснутий. Із нечисленних ендеміків виявлені популяції гвоздики несправжньорозчепіреної. Загалом флора Малого Полісся є багатою і різноманітною, містить види різних ботанікогеографічних та еколого-ценотичних груп.

На відвалах вуглевидобувної галузі процес природного заростання відбувається повільно залежно від багатьох чинників, зокрема техногенних ґрунтів та кліматичних умов. На відвалах Малого Полісся деревні породи представлені дубом звичайним (Quercus robur L.), березою пониклою (Betula verrucosa Ehrh.), вербою козячою (Salix caprea L.), грабом (Carpinus betulus L.), сосною звичайною (Pinus sylvestris L.), білою акацією (Robinia pseudoacacia L.). Під час здійснення польових досліджень териконів у зимовий період виявлено низку рослин, які успішно розвиваються. Серед них Carex pilosa Scop., Daucus carota, Artemisia absinthium L., Impatiens noli-tangere L. Тому, зроблено припущення, що на розвиток рослинності взимку впливають погодні умови та ґрунтовий покрив.

Фізико-хімічними дослідженнями ґрунтів техногенних ландшафтів Малого Полісся, які відображено у попередніх працях, встановлено, що на перегорілих породах, на відміну від рекультивованих, відсутня рослинність. Згідно з градацією гумусованості рекультивовані ґрунти можна віднести до групи низькогумусних, перегорілі породи відповідають високогумусним ґрунтам. Перегорілі породи насичені N (легкогідролізованим) та Са2+, Mg2+, K2O, P2O5. У перегорілих породах підвищений рівень кислотності, для яких рН водної витяжки становить 2,46-3,81. Гідролітична кислотність перегорілих порід значно перевищує показники рекультивованих ґрунтів і становить 10,15-16,80 мг екв/100 г ґрунту. У рекультивованих ґрунтах досліджуваного терикону виявлено середній ступінь кислотності ґрунтів, а у перегорілих породах дуже високий.

Результати показали, що погодні умови Нововолинського гірничопромислового району протягом 2003-2008 рр. були такими:

● середньомісячні температури зимових місяців удень у межах від -0,89.C до + 1,27.C, вночі від -0,69.C до -3,97.C;

● абсолютні максимуми температури зимових місяців удень + 13.C, вночі + 8.C;

● абсолютні мінімуми температури зимових місяців удень 21.C, вночі 26.C.

З наведених даних можна зробити висновок, що температурні умови протягом останніх 5 років позитивно впливали на розвиток рослинності в зимовий період. Наприклад, значення додатних денних та нічних температур у грудні-місяці за 2003-2007 рр. значно переважали від'ємні.

У січні впродовж 2004-2008 рр. також переважали додатні значення температур як удень, так і у нічний період доби Місяць лютий відзначився значним пониженням як середньої температури, так і абсолютним мінімумом Як з'ясувалося, з північного боку породного відвалу відсутня рослинність, переважний напрям вітру протягом цього періоду в грудні та січні північний, у лютому північно-східний, а це означає, що під дією холодних вітрових мас природне заростання практично не відбувається.

Збільшення швидкості вітру спричинює зменшення опору граничного шару, що призводить до збільшення швидкості випаровування. Однак, якщо температура листка істотно перевищує температуру оточуючого повітря (наприклад, внаслідок дії інтенсивного випромінювання у разі помірно закритих продихів), збільшення швидкості вітру може викликати зменшення випаровування через те, що збільшення втрат теплоти зменшує температуру листка та тиск водяної пари в листку. Таким чином, результуюче зменшення рушійної сили, яка викликає транспірацію, може перевищувати зменшення опору граничного шару. Опір продихів може здійснювати вплив на транспірацію, коли опір граничного шару невисокий; за великих значень цього опору вплив продихів на транспірацію незначний.

Для аналізу росту рослин використовують такі індекси, як швидкість відносного росту (ШВР), яка визначається відношенням швидкості збільшення маси рослини до одиниці ваги, швидкість сумарної асиміляції (ШСА), яка визначається відношенням швидкості збільшення маси рослини до одиниці площі листка, та відношенням площі листка до ваги листка. Експерименти з використанням повітряних потоків у тунелі дали змогу визначити залежність індексів від впливу швидкостей вітру. Результати цих досліджень свідчать про наявність оптимальної, з точки зору росту рослин, швидкості вітру 0,7 м/с; за швидкості понад 4,0 м/с простежувалося зменшення всіх індексів. Серед інших негативних ефектів для рослин, які є наслідком дії вітру, треба відзначити недорозвиненість рослин, механічні деформації та пошкодження, поширення забруднювачів. Аналіз погодних умов Нововолинська показує, що на техногенних породних відвалах переважає північний вітер із середньою швидкістю 3,8-4,1 м/с (табл.). Враховуючи дані про вплив вітру на ріст рослин, можна зробити висновок, що розвиток рослинності за даних умов відбувається дуже повільно.

Отже, внаслідок здійснених дослідження встановлено:

1. Температура в зимовий період часу протягом 2003-2008 рр. позитивно впливала на розвиток окремих видів рослин на техногенних відвалах.

2. На техногенних породних відвалах переважав північний вітер із середньою швидкістю 3,8-4,1 м/с, що значно сповільнює розвиток рослинності.

3. У зимовий період на породних відвалах вугільних шахт продовжується процес природного заростання такими трав'яними рослинами, як Carex pilosa Scop., Daucus carota, Artemisia absinthium L., Impatiens noli-tangere L.

Використана література:

1. Канський В.С. Класифікація лісових антропогенних ландшафтів за ступенем їх антропогенізації

2. Міронова Н.Г. Роль лісових насаджень у зменшенні ґрунтово-ерозійної складової забруднення техногенних озер Малого Полісся / Науковий вісник НЛТУ України. 2011. Вип. 21.16 c.161-165

3. Попович В.В. Вплив кліматичних умов на розвиток рослинності техногенних ландшафтів Малого Полісся у зимовий період / Науковий вісник НЛТУ України. 2009. Вип. 19.3, с.37-42





Реферат на тему: Роль лісових насаджень та кліматичних умов на техногенний стан Малого Полісся (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.