Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Ряд курині (Rasores) птахів Заходу України (реферат)

Тетерев середньоєвропейський − Lyrurus tetrix tetrix L. Зареєстрований майже в усіх обстежених районах Волинського Полісся, поясі криволісся Українських Карпат, окремих лісництвах (наприклад, Краснянське Осмолодського лісокомбінату) Прикарпаття і північних районів Львівської області (с. Пристань Нестеровського району). Найчисленніший у поліській зоні у верхів'ях Прип'яті, басейні рік Турії, Циру, Стохода, середній течії р. Случа, нижній − річок Стиру та Горині. За нашими спостереженнями, у грудні − січні 1966 − 1968 рр. у Камінь-Каширському районі Волинської області в тетеревиних зграях налічувалось 30 − 100 птахів, що свідчить про значну щільність популяції. Проведений нами облік чисельності на постійних двокілометрових маршрутах у Пнівнівському лісництві зазначеного вище району показав, що мінімальна чисельність популяції у 1967 р. спостерігалась у вересні − жовтні, після чого кількість тетеревів стрибкоподібно зросла. Збільшення чисельності продовжувалось до січня, після чого почався спад. У 1968 р. у тому ж лісництві поступове зростання чисельності популяції почалось з травня і продовжувалось до початку жовтня, коли птахів було особливо багато (рис.). У грудні 1969 р. Л. С. Серкез (усне повідомлення) у Кулачківському мисливському господарстві Львівської області спостерігав зграї тетеревів кількістю до 30 птахів.

Облік чисельності тетерева в 1967 − 1968 рр. на трьох двокілометрових маршрутах у Пнівнівському лісництві Волинської області.

Токування, залежно від погодних умов року, − у кінці березня − першій половині квітня. На р. Прип'яті у Любомльському районі Волинської області в 1968 р. розпал току був 30 − 31 березня, а в 1971 р. − 18 − 22 квітня. Кладки з 5 − 8 яєць помічені в першій половині травня. Тетерев − один з видів місцевої авіфауни, який поступово «всмоктується» в окультурений ландшафт. Цей процес залежить від швидкості синантропізації. Отже, до цього відносно однотипна за своїм складом орнітофауна окультуреного ландшафту поліської зони поповнюється за рахунок нового виду − тетерева, що адаптується у напрямі синантропного способу життя (Татаринов, 1969). Доказом цього є токи, що відбуваються майже виключно на оброблюваних землях (озимих посівах) і навіть на проїжджих дорогах (села Нові Червища, Грудки Волинської області); гніздування − у чагарниках, які ростуть навколо полів; живлення − вегетативними органами сільськогосподарських зернових культур (жито, пшениця, овес); перебування поблизу населених пунктів. «Вростання» тетерева в окультурений ландшафт Волинського Полісся зумовлює не лише стабілізацію, а й деяке зростання чисельності поліської популяції, чого не можна сказати про карпатську популяцію цього виду, яка неухильно скорочується.

Глухар карпатський − Tetrao urogallus rudolfi Dombr.1. Поширення розірване: карпатські ялинники в Чорногорах і Горганах − з одного боку, окремі лісові урочища на Волинському Поліссі − з другого. У гірсько-карпатських районах трапляється скрізь, тримається верхньої межі хвойних пралісів і нижнього поясу криволісся (висота 1400 − 1800 м над рівнем моря). Після вітровалів 1964 − 1965 рр. межа поширення глухарів у Карпатах дещо підвищилась. Типовими стаціями цих птахів на Закарпатті є старі смереково-ялицеві ліси з домішкою кедра (урочища Летундур, Челеняк, Бистрик-Кузмінець та ін.) невисокої повноти з виходами материнських порід у вигляді кам'янистих розсипищ. На Волинському Поліссі в 1967 − 1968 рр. виявлений у Камінь-Каширському, Маневицькому районах Волинської та Сарненському, Дубровицькому, Березнівському районах Ровенської областей. Найбільша щільність популяції (6,6 − 20 особин на 1000 га хвойних лісів) в Осмолодському лісомисливському господарстві Івано-Франківської області. За Ф. И. Страутманом (1963) у заповідно-мисливському господарстві Майдан Львівської області налічується більше 200 глухарів.

Ток у Горганах в урочищах Заплата, Аршиця Івано-Франківської області, в урочищі Кляуза квартал 22 Тухлянського лісництва Львівської області, в Ізькому та Лопухівському, Бертянському, Турбатському, Колочавському лісництвах Закарпатської області починається з 4 − 5 квітня, розпал − 20 − 22 квітня, завершення − у першій декаді травня. В урочищі Бистрик-Кузьмінець Усть-Чорнянського лісокомбінату Закарпатської області токовище розташоване у смерековому лісі віком 120 − 160 років IV бонітету повнотою 0,7 на пологих (до 28°) схилах північної експозиції на межі з криволіссям. В урочищі Сирилівка під полониною Квасівський Менчул Закарпатської області 26.V 1962 р. біля окоренка старої смереки знайдено гніздо глухаря з 6 слабонасидженими яйцями. У Горганах кладки з 5 − 8 яєць у 1966 − 1968 рр. зареєстровані в другій половині травня. 6 та 10 травня 1971 р. гнізда з 6 та 7 яйцями знайдено в урочищі Бистрик-Кузмінець на Закарпатті. Одне з них було на відстані 600 м від токовища. З 34 глухариних гнізд, виявлених у Осмолодському лісомисливському господарстві, під пологом старого лісу було 4, в криволіссі − 5, на вирубках − 25 (Островський, 1969). Висиджування закінчується у першій декаді червня. В урочищі Горган Осмолодського лісокомбінату 1. VI 1968 р. спостерігали вилуплювання глухаренят (п'ять пташенят). 10. VI 1971 р. у Лопухівському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату бачили молодих добре опірених глухаренят.

За нашими спостереженнями, в Українських Карпатах взимку глухар живиться виключно хвоєю та насінням смереки, ялиці і кедра. В інші періоди року поїдає хвою і ягоди ялівцю, хвою гірської сосни, насіння смереки, листя, стебла і ягоди чорниці, буяху, брусниці. їжа тваринного походження в раціоні не помічена. Особливе значення має насіння карпатських хвойних.

Рябчик середньоєвропейський − Tetrastes bonasia гЦpestris Brehm.[1] Звичайний в межах Українських Карпат і Волинського Полісся, заселює мішані лісові угіддя молодших класів віку. У гори піднімається до верхньої межі лісу. Помітних коливань чисельності в Українських Карпатах за період з 1949 по 1972 рік не спостерігалось. За А. И. Островським (1969), найбільша чисельність рябчика буває восени у мішаних молодняках (15 − 25 особин на 1000 га). Мінімальна кількість − у передгірських ялинниках (три − п'ять особин на 1000 га). На Волинському Поліссі протягом останніх п'яти років популяція скорочується. Пухових пташенят у Волинській області найчастіше знаходили в першій половині червня. У волах рябчиків, здобутих у Міжгірському районі Закарпатської області 13 − 14. IV 1967 р., були бруньки бузини, малини, явора, черемхи, а у птахів, здобутих 23. V 1966 р. у ялинниках довкола с. Лоєва Івано-Франківської області, − стебла трав, ягоди суниць, насіння смереки і залишки комах. Врожай смереки в Карпатах відзначався у 1962, 1968 і 1971 рр. У ці роки рябчики особливо інтенсивно живились насінням цього хвойного дерева.

Перепел звичайний − Coturnix coturnix coturnix L. Виявлений в усіх обстежених рівнинних районах. У гори річковими долинами проникає до 700 − 800 м над рівнем моря. Весною з'являється у кінці квітня − на початку травня. У північних районах Поділля (околиці м. Кременця) перший «бій» зареєстрований 25. IV 1957 р. і 28. IV 1958 р. Гніздиться на сухих луках, серед культурних посівів. У кладці − 10 − 14 яєць. Коло с. Жолобів Кременецького району Тернопільської області гніздо перепела виявлено 19. V 1957 р., а в околицях с. Андруга − 24. V 1958 р. (14 яєць).

Живиться мідними жужелицями, пилкоїдами, польовими медляками, листоїдами, касидами, довгоносиками, клопами-щитниками, сарановими. Значне місце в їжі посідає рослинний корм − насіння бур'янів, зокрема курячого проса, зерна культурних злаків. Восени під час відкриття мисливського сезону перепели важать 130 − 150 г.

Куріпка середньоєвропейська − Perdix perdix perdix L. Трапляється в усіх обстежених рівнинних районах і передгір'ях. Вид осілий. Чисельність невисока і коливається по роках. Багато птахів загинуло суворою зимою 1965 − 1966 рр. внаслідок нестачі кормів. Фауноохоронні заходи, які вжиті з 1966 р. у Ровенській і Волинській областях, зумовили поступове збільшення чисельності популяції. Гніздування починає в кінці квітня − на початку травня. В околицях с. Катеринівки Кременецького району Тернопільської області кладки виявлені 17. V 1958 р., коло с. Піщатинців того ж району − 24. V 1959 р.,. поблизу с. Дунаева − 17. V 1966 р. На полі недалеко від м. Луцька 6. V 1970 р. знайдено гніздо з 18 яйцями, а у с. Дачному Ківерцівського» району Волинської області 23. V 1970 р. з 15 слабо насидженими яйцями. Пізні кладки помічені 7. VII 1955 р. (околиці м. Кременця) і 18. VI 1955 р. (коло с. Дунаева). Отже, гніздування сірої куріпки на Поділлі розтягнуте і триває протягом травня − липня. У повній кладці − 14 − 20 яєць. У Карпати проникає на висоту до 800 м над рівнем моря, трапляючись спорадично. Заселює сухі луки, перерізані ярами і балками, чагарникові зарості в долинах рік, межі і куртини бур'янів, лісові галявини з високотрав'ям, посіви озимих, кукурудзи і багаторічних трав. У живленні домінує насіння бур'янів, зокрема злаків. Крім того, навесні в шлунках здобутих куріпок виявлені гусениці метеликів, довгоносики, листоїди. Отже, виявлені сезонні аспекти живлення: взимку − сходи озимих і насіння бур'янів, навесні − молода трав'яниста рослинність і різні комахи, влітку − насіння бур'янів і культурних рослин, восени − зерно-падалиця і насіння бур'янів.

У липні 1957 р. у с. Маневичах Волинської області була здобута сіра куріпка з міткою «Ois Museum Paris ЕА 287». У Центральному бюро кільцювання СРСР ми дізнались, що цей птах помічений у Франції. Вважається, що сірі куріпки ведуть осілий спосіб життя і досить консервативні щодо зміни вибраної ділянки. Згаданий випадок дозволяє зробити припущення, що частина волино-подільської популяції сірих куріпок восени мігрує у південно-західному напрямку, а навесні певна кількість птахів повертається на гніздування в західні райони України. У кінці літа вага волино-подільських особин перевищує 400 г.

Фазан − Phasianus colchicus L. Новий компонент авіфауни заходу УРСР. У Чернівецьку область фазани не завозились. Навесні 1959 р. Чернівецьке обласне товариство мисливців закупило в Ужгороді, Берегові, Сімферополі близько 500 яєць фазанів. З цих яєць кури-квочки у вольерному господарстві − фазанарії, створеному в Кіцманському районі, висиділи 133 пташенят (99 самців і 34 самки). У 1960р. самки фазана нормально неслись. Кожна з них з кінця квітня до початку червня в середньому відклала по 25 яєць. Висиджування продовжується 24 дні. З цих яєць у 1960 р. одержано 152 пташенят (79 самців і 73 самки). Восени того ж року молодих фазанів частково випустили в природні угіддя Кіцманського району. Зростання поголів'я цих птахів у фазанаріях спостерігалось у 1961 р. Молодих фазанів випускали у природні угіддя й у 1961 р. Отже, протягом 1960 − 1961 рр. у мисливські угіддя Кіцманського, Заставнівського та інших районів Чернівецької області випущено 453 птахи. Ми вважаємо, що з усіх районів західних областей України акліматизацію фазанів доцільно проводити в Закарпатті в долині Тиси і деяких інших річок, по берегах яких ростуть густі чагарники. Малосніжні і теплі зими, широкі смуги чагарників уздовж проїжджих доріг, велика кількість кормів − все це створює сприятливі умови для заселення фазанами Придністровських районів Чернівецької області, де перша спроба вільного розведення цих цінних птахів дала позитивні наслідки. Великий фазанарій створено у 1971 р. у Шаланківському лісництві на Закарпатті. Тут встановлені ротаційні та плоскі інкубатори типу «Вікторія». Ротаційний інкубатор розрахований на 2700 яєць, плоский − на 340.

Використана література:

1. Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. Видавництво Львівського університету. 1973, 257ст.





Реферат на тему: Ряд курині (Rasores) птахів Заходу України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.