Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Ряд комахоїдні (Insectivora) ссавців заходу України (реферат)

Їжак південний – Erinaceus europaeus rumanicus Barret-Hamilton. Зареєстрований в усіх обстежених пунктах. Віддає перевагу окультуреним угіддям (городи, парки, сквери у містах, приміські садиби), чагарникам,, гаям та листяним лісовим масивам. Весняний вихід після сплячки – у кінці березня (м. Кременець, с. Биндюга), у Карпатах – в кінці квітня. В урочищі Гниле Озеро біля м. Кременця 2.Х 1958 p., c. Олексіївки Волинської області 6. XI 1968 р. були активні особини. Отже, на Волино-Поділлі їжаки активні з другої половини березня до початку листопада, а в горах – з початку травня до половини жовтня, інколи до кінця вересня. Молоді з'являються в кінці травня –на початку червня. Влітку 1959–1961 pp. на околицях м. Кременця їжаки поїдали гусінь різних метеликів, найчастіше капустянок. За нашими спостереженнями протягом 1950–1972 pp. у їжі цих звірків на заході УРСР домінують комахи та дощові черв'яки, але часом вони живляться хребетними. Наприклад, у першій половині травня 1969 р. у с. Вільховому Сокальського району Львівської області на подвір'ї Н. Я. Андрейчука під старими колодами, вкритими соломою, їжачиха влаштувала гніздо і вивела 8 малят. Коли їжаченята стали добре бігати, їжачиха вдень почала ловити курчат і згодовувати їх своїм нащадкам.

Чисельність популяції збільшується з півдня на північ, досягаючи максимуму на Волинському Поліссі (спостереження 1966–1968 pp.). У Карпатах їжаків найбільше у передгір'ях, де на 1 га припадає до 2 особин.

З ектопаразитів знайдено бліх Archaeopsylla erinacei Curt.

Кріт звичайний – Talpa europaea brauneri Satunin[1]. Ha обстежуваній території фоновий, домінуючий вид. Зареєстрований в усіх пунктах. За останнє десятиріччя чисельність західноукраїнської популяції помітно скоротилась у зв'язку з непомірним промислом. Охоче заселюють узлісся широколистих лісів, вологі луки в заплавах поліських і подільських рік (Золотої і Гнилої Липи, Стрипи, Ікви, Горині, Случа, Циру, Стохода, Турії). Кріт трапляється рідше на підвищених і добре дренованих вододілах з потужними відкладами лесовидних суглинків. Чисельність кротів на Прикарпатті залежить від зволоженості грунту і характеру угідь. І. Д. Шнаревич і К. І. Янголенко найбільшу кількість кротів бачили у заплаві р. Черемошу в червні–липні (с. Вашківці Чернівецької області). У серпні 1964 р. поблизу с. Новоселиці Чернівецької області на лузі понад р. Прутом на 1 га зареєстровано 5986 кротовин, що свідчить про високу щільність кротів. У цьому біотопі зволоженість грунту коливалась у межах 14–18%. У грабово-буковому лісі при зволоженості грунту 12–18% кротів менше. Якщо у заплаві протягом доби здобуто 26 кротів, то в лісі – 9, а на сінокісних луках – 5. Біотопічний розподіл крота у Чернівецькій області свідчить, що найбільша щільність популяції – на цілинних ділянках міжрічкового простору, а також у заплавах; найнижча – на оброблюваних землях. Аналогічне явище ми спостерігали у 1966–1969 pp. у заплаві р. Циру (Волинське Полісся). На Закарпатті найщільніша густота поселень у річкових долинах (4,3–5,2 тис. кротовин на 1 га).

Вагітні самки на Поділлі в околицях Кременця здобуті 14. IV 1959 р. (розмір чотирьох ембріонів – 3 мм). На півдні Буковини та в Закарпатті вагітних самок здобували у березні. Кількість ембріонів коливалась від трьох до семи. У карпатському високогір'ї вагітних самок спостерігали у кінці квітня – першій декаді травня, зрідка – у червні (молоді). Структура популяції протягом року помітно змінюється. У зимово-весняний період вона складається з статевозрілих особин, серед яких 3/5 самців, а 2/з – самок. У літньо-осінній час популяцію представляють молоді звірки, що становлять майже 70% поголів'я при співвідношенні статей 1:1. Живлення крота на Буковині, за І. Д. Шнаревичем (1959), показано в табл.

ТАБЛИЦЯ

Склад їжі кротів у Чернівецькій області

Вміст 50 шлунків кротів вагою 230,23 г

Кількість

Вага корму

абсолютне число

у % до ваги всіх шлунків

вага, г

у % до ваги всіх шлунків

Дощові черв'яки

44

88

130,8

63

Личинки травневих хрущів

39

78

86,3

41

Личинки червневих хрущів

5

10

2,6

1

Перетинчастокрилі

8

16

1,03

0,4

Дротянки

2

4

0,6

0,002

Залишки рослин

23

46

Шерсть ссавців

4

8

8,9

4,3

Кріт – важливий об'єкт промислу і заготівель хутрової сировини.

Ектоларазитофауна вкрай різноманітна. За В. І. Юркіною та О. М. Білоконь (1965), з бліх відзначені – Ceratophyllus sciurorum Schrank., C. turbidus Rots., Ctenophtalmus assimilis Tasch., C. uncinatus Wagn., Palaeopsylla similis Dampf., Doratopsyila dasycnema Roths.; гамазових кліщів – Eugamasus magnus Kram., E. remberti Oudem., Poecilochirus necrophori Vitz., P. subterraneus Mull., Euriparasitus emarginetus Koch., Alliphis sp. та багато інших.

Бурозубка звичайна – Sorex araneus araneus L. Фоновий вид західноукраїнських комахоїдних, однак кількість бурозубок не всюди однакова, що залежить від мікро- і мезоекологічних умов. Чисельність цих звірків у погадках сипухи, зібраних у Львівській області, така: у 70 погадках виявлено 3796 фрагментів кісток, з яких звичайні бурозубки становили 6,95%. У погадках така ж кількість лісових і жовтогорлих мишей, що свідчить про приблизно однакову чисельність бурозубок та мишей. І. Д. Шнаревич (1959) вказує, що у Вижницькому та Новоселицькому районах Чернівецької області на 100 пастко-діб припадало 0,03 звичайної бурозубки. І. І. Турянин для Українських Карпат подає вищу чисельність (0,1–0,5 на 100 пастко-діб). Слід відзначити, що землерийок погано ловити пастками, а тому визначати їх чисельність, орієнтуючись на наслідки такого відлову, неможливо. Об'єктивні показники про кількісний стан популяції можна одержати при відлові дрібних ссавців циліндрами, якими ми користувалися протягом 1957–1962 p., збираючи звірків на Поділлі, Прикарпатті та в Карпатах. Такий метод обліку допоміг визначити, що звичайні бурозубки за чисельністю не поступаються лісовим полівкам та жовтогорлим мишам. Максимальна кількість їх на 1 га у лісах Полісся становить 430 особин. Аналогічну картину, яка характеризує високу чисельність бурозубок, ми одержали при розташуванні пасток з урахуванням індивідуальних районів окремих особин цього виду. Розміщуючи пастки на 30–40 см одна від одної у зволожених лісо-чагарникових біотопах Волинської області, на 100 пастко-діб ми мали цих комахоїдних 30% від загальної кількості спійманих дрібних звірків. Віковий склад популяції залежить від періоду року. Взимку це виключно дорослі звірки, влітку і восени 85% становлять молоді.

У червні 1962 р. в с. Колоколін Галицького району Івано-Франківської області знайдено мертву бурозубку-альбіноса. Для західних областей УРСР це явище рідкісне.

За нашими спостереженнями та даними О. М. Білоконь (1965), із зовнішніх паразитів на бурозубках виявлені блохи – Ceratophyllus turbidus Roths., Ctenophthalmus assimilis Tasch., C. obtusus Roths., C. agyrtes Hell., C. soctodentatus Rolen, Hystrichopsylla talpae Curtis; гамазові кліщі – Poecilochirus necrophori Vitz., Macrocheles glaber Miiller, Euriparaetus emarginatus Koch, Laelaps agilis Koch та багато інших.

Бурозубка альпійська (гірська) – Sorex alpinus alpinus Schinzer[2]. Характерний представник теріофауни Українських Карпат. Заселює лісовий і субальпійський пояси від 300 до 1500 м над рівнем моря. У долинах гірських потоків Чорногор (Васкула, Шумнески, Білого та ін.) під час відловів циліндрами (літо–осінь 1956–1963 pp.) становила 5,6–7,9% загальної кількості здобичі, виступаючи звичайним видом. За нашими спостереженнями, характер деревної рослинності мало впливає на чисельність популяції альпійської бурозубки. В Рахівському районі Закарпатської області біля потоку Васкул, який протікає через зарості зеленої вільхи та букові ліси, і на ручаї Білому, що перетинає куртини гірської сосни і високостовбурний ялинник, щільність популяції була приблизно однаковою.

У Карпатах цей вид живиться членистоногими, які становлять близько 60% усієї здобичі, дощовими черв'яками, невеличкими молюсками, жабами, дрібними ссавцями. Вага наповненого шлунку в середньому становить 1,5–2,0 г. Гірська бурозубка веде більш наземний спосіб життя, ніж інші види роду Sorex. Це підтверджує склад її їжі, де домінують хітинові рештки наземних комах (травневі та червневі хрущі, листоїди, метелики, прямокрилі). За спостереженнями І. І. Турянина, за один раз ця бурозубка в умовах неволі з'їдала до 13 прямокрилих вагою до 0,35 г, а вага корму, споживаного тваринкою за добу, становила 117–123% ваги її тіла.

Гнізда надземні у вигляді кулі, сплетеної з минулорічної трави, моху та сухого листя. Діаметр гнізда від 10 до 16 см. Як ми зазначали раніш (Татарипов, 1956), ці тварини добре лазять по стеблах трав'янистих рослин, на яких часто вправно ловлять прямокрилих. Співвідношення статей серед дорослих звірків навесні 1♂:2. Влітку кількість самців і самок майже однакова за рахунок поповнення популяції молоддю, а восени спостерігається поступове зростання числа самок. Зменшення у популяції кількості самців восени та протягом зими пояснюється їх більшою надземною активністю, внаслідок чого вони частіше робляться здобиччю своїх ворогів – хижаків з родини кунячих, лисиць, сов, деяких змій. На підставі кількості виявлених ембріонів, протягом року у Карпатах спостерігається два поноси (кінець травня і липень–вересень) по 3–8 малят, але найчастіше п'ять. Формами тіла, кінцівок і хвоста альпійська бурозубка близька до кутор, з якими її зближує стаціонарне розміщення – заселення ділянок біля струмків, тісний екологічний зв'язок з водним середовищем. Вона найбільш амфібіотична з усіх видів роду Sorex.

З ектопаразитів зареєстровані блохи – Ctenophtalmus agyrtes Неї., Doratopsylla dasycnemus Roths, Palacopsylla soricis Dale та гамазові кліщі – Haemogamasus nidi Mich., Hg. hirsutus Kerl., Hirstinyssus carnifex Oudem., H. isabellinus Oudem. (Білоконь, 1965).

Кутора звичайна – Neomys fodiens fodiens Schreber. Аналіз погадок, зібраних у Львівській та інших західних областях УРСР, уточнює чисельність популяції цього комахоїдного у межах обстеженого регіону. Звичайні кутори у Львівській області становлять 2,9, в Івано-Франківській (с. Рожнятів) – 2,5, у Тернопільській (м. Бережани) – 2,3, Чернівецькій (с. Топорівці) –0,9, у Волинській та Ровенській – 0,5–2,18% від загальної кількості виявлених у погадках звірків. Отже, у різних ландшафтних зонах чисельність кутори приблизно однакова і невисока. Чимало цих звірків відловлено у вересні 1966 р. поблизу с. Смиги Ровснської області.

З ектопаразитів знайдено бліх та гамазових кліщів. Зокрема блохи Ctenophtlialmus assimilis Tasch, C. obtusus Roth., Paragopsylla soricis Dale, Hystrichopsylla talpae Curt, та гамазоні кліщі – Curiparsitus emarginatus Loch, Blattisacius sp., Hg. ambulans Ihor., Hg. isabellinus Oudem, Hi. eusoricis Breg.

Кутора мала– Neomys anomalus milled Mattaz. Наші дослідження 1957–1972 pp. уточнюють розподіл і чисельність цього виду в Українських Карпатах та на рівнинах заходу УРСР. Малі кутори виявлені у Волинській (села Любомль, Паворськ, Шацьк), Ровенській (м. Клевань), Львівській (села Верхній Лужок, Гаї; міста Городок, Золочів, Львів, Ходорів, Нестеров, смт. Івано-Франкове та ін.), Тернопільській (міста Бережани, Зборів, с. Угринь), Івано-Франківській (міста Галич, Городенка, Коломия, Рогатин, с. Заболотів), Чернівецькій (села Клишківці, Топорівці), Закарпатській (села Береги, Брескул, Великий Березини, Великі Ком'яти, Грушове, Загаття, Кваси, Малий Березний, Тур'ї Ремети, Тячево, Угля, гора Менчул м. Мукачеве) областях. У 1956–1964 pp. під час відлову циліндрами малих звірят у поясі карпатського букового лісу біля висоти Шешул Закарпатської області малі кутори чисельністю не поступалися перед лісовими полівками у рік їх депресії. У травні–червні 1962 р. в урочищах Брескул і Васкул здобуто однакову кількість кутор і полівок. За сприятливих трофічних факторів, наприклад великому врожаї букових горіхів, чисельність гризунів помітно зростає, а збільшення популяції малих кутор не спостерігається: кількість їх стабільна. У передгірському і гірському поясах Українських Карпат найщільніше заселюють букові ліси, концентруючись біля гірських річок і ручаїв; вище верхньої межі лісової рослинності кутора мала трапляється дуже рідко. Вікова структура популяції змінюється протягом року. Взимку і ранньою весною відловлюються лише дорослі особини, причому самок більше ніж самців (співвідношення 1♂:1,5♀). В середині літа популяція майже на 60% складається з молодих особин і співвідношення статей вирівнюється (1♂:1♀).Восени панують виключно цьогорічки, причому помічається тенденція до зменшення чисельності самців.

З ектопаразитів виявлені блохи: Palaeopsylla soricis Dale., гамазові кліщі Garmania pygmaeus Mill., Eulaelaps stabularis Koch., Hg. hirsutus Ber., Hg. nidi Mich., Hi. eusoricis Hreg., Hi. gudauricus Ras.

Білозубка мала – Crocidura suaveolens rnimula Miller. Виявлена в м. Чернівцях у парку колишньої резиденції митрополита, у м. Кіцмані, в Чезарському лісі (Андреєв, 1953). Здобута в с. Шепоті Чернівецької області. На Поділлі (Тернопільська область) на основі аналізу погадок зареєстрована в селах Мишковичах, Синяковому. При аналізі погадок сипух, зібраних у районах Львівської області (м. Мостиська, села Верхній Лужок, Гай, Судова Вишня, Тамановичі, Куровичі та ін.), малі білозубки становили 12,47% від загальної кількості тварин, що деякою мірою відображає кількісне співвідношення цих дрібних ссавців в окультурених біотопах північного Поділля та східного Прикарпаття.

З ектопаразитів виявлені: Trombicula autumnalis Shaw, T. zachvatkini Schlug., Cyrtolaelaps mucronatus G. et R. Can., Leptopsylla segnis Schon., Ctenophthalmus assimilis Tasch.

Білозубка білочерева – Crocidura leucodon leucodon Hermann. Синантропний вид, пов'язаний з окультуреним ландшафтом (сади, городи, оселі). Виявлена в с. Ралівці на Прикарпатті (Львівська область), а також у багатьох пунктах Поділля. Знайдена 3. X 1954 р. у с. Вороців Львівської області і 3. VIII 1956 р. – у с. Синяковому Тернопільської області. При аналізі погадок, зібраних у районах Львівської області, становила 5,75%, а у Волинській та Ровенській 6,5–7,4% від загальної кількості виявлених у погадках дрібних ссавців (Сокур, 1950; Татаринов, 1965).

На цих звірках зареєстровані такі ектопаразити: блохи – Leptopsylla silvatica Mcin., L. segnis Schön, Ctenophthalmus assimilis Tasch., C. bisoctodentatus Kol.; воші – Hoplopleura acanthopus Burm.; кліщі – Poecilochirus necrophori Vitz.

Використана література:

1. Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. Видавництво Львівського університету. 1973, 257ст.





Реферат на тему: Ряд комахоїдні (Insectivora) ссавців заходу України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.