Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Принципи сталого використання та відтворення лісових ресурсів України (реферат)

Зміст

1. Основні етапи реалізації процесу збереження та використання лісових генетичних ресурсів в Україні

2. Перспективні принципи сталого використання лісових ресурсів України

3. Трансформація еколого-економічних основ відтворення лісових ресурсів

Використана література

1. Основні етапи реалізації процесу збереження та використання лісових генетичних ресурсів в Україні

В Україні, як і в більшості інших республіках колишнього Радянського Союзу, до цього часу застосовується статична пасивна система збереження генетичних ресурсів, яка передбачає відбір об'єктів генозбереження переважно in situ (в природних місцях зростання виду) і мінімальне втручання в їх функціонування. Як показали результати останніх інвентаризаційних робіт таких об'єктів та аналіз зарубіжного досвіду, назріла потреба розробити нові підходи до процесу збереження та використання лісових генетичних ресурсів у нашій країні.

Ретроспективний аналіз цього процесу в Україні, країнах-колишніх республіках СРСР, провідних лісових країнах світу свідчить про те, що методологічно цей процес повинен базуватися на принципах системності, пріоритетності та перманентності. Принцип системності полягає в необхідності структуризації процесу збереження генетичних ресурсів як системи на послідовні етапи (підсистеми), які логічно пов'язані між собою.

Послідовне проходження процесу через усі ці етапи вимагає належного правового забезпечення. Як свідчить аналіз поточного стану такого забезпечення, процес відбору, збереження і використання цінного генетичного фонду лісової арбофлори в Україні регулюється великою кількістю міжнародних, національних і регіональних нормативно-правових документів. Проте декларативний характер багатьох норм цих документів свідчить про необхідність їх доповнення й удосконалення.

Принцип пріоритетності передбачає визначення першочергових кроків, заходів їх здійснення за обмежених ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних). Принцип перманентності забезпечує безперервність реалізації програм збереження лісових генетичних ресурсів після завершення терміну їх дії.

Першим етапом процесу функціонування лісових генетичних ресурсів в Україні є розроблення національної концепції їх збереження й використання. Така концепція повинна стати базовим нормативно-правовим документом, який визначатиме основні пункти лісової ідеології в галузі збереження генетичних ресурсів, а також окреслить загальну стратегію процесу і шляхи її реалізації. Деталізація заходів генозбереження стосовно конкретних видів та регіонів повинна забезпечуватись на наступному етапі, під час розроблення стратегій і технологій збереження генетичної мінливості окремих видів чи їх груп. Програма збереження лісових генетичних ресурсів, розробка і реалізація якої є третьою фазою процесу, повинна бути планом консолідованих дій різних виконавців на певний період (10-15 років) з реалізації загальної та часткових стратегій збереження генетичного різноманіття лісів.

Одним із перших кроків щодо оптимізації нормативно-правового та організаційного забезпечення процесу збереження генетичних ресурсів є розробка "Концепції збереження і сталого використання лісових генетичних ресурсів в Україні". Така концепція повинна стати документом, який визначає стратегічні цілі та завдання, методологічні, методичні, організаційні принципи і способи діяльності зі збереження генетичної мінливості лісів. Концепція слугуватиме базою для розроблення нових і удосконалення наявних нормативно-правових актів, які регулюють різні аспекти збереження біорізноманіття в лісах.

Під час опрацювання такої концепції необхідно послуговуватися досвідом інших країн в цьому питанні. У ФРН першу концепцію збереження лісових генетичних ресурсів було опубліковано в 1987 р. В зв'язку з роз'єднанням західних і східних німецьких земель виникла потреба в новій редакції концепції, яка і була видана в 2000 р.. У Російській Федерації "Концепция генетического улучшения лесов России" з'явилася в 1995 р.. Ескіз структури майбутнього документу "Концепція збереження і сталого використання лісових генетичних ресурсів в Україні" поданий у вигляді схеми на рис. 2. Короткий коментар до кожного складового елементу концепції подається нижче.

Головною метою (генеральною місією) національної діяльності зі збереження лісових генетичних ресурсів є забезпечення високого генетичного потенціалу лісових екосистем щодо виконання ними різноманітних екологічних (водоохоронних, водорегулювальних, захисних), соціальних (рекреаційних, оздоровчих, санітарно-гігієнічних, естетичних, виховних), економічних функцій як в сучасних умовах, так і в майбутньому при можливих змінах характеристик навколишнього середовища.

Важливим завданням концепції повинна становити ідентифікація ймовірних загроз лісовим генетичним ресурсам. Можливі втрати генетичного потенціалу лісів обумовлюються цілим комплексом чинників, які можна розподілити за рівнем й масштабом впливу на три основні групи.

Чинники негативного впливу на лісові генетичні ресурси:

● глобального рівня:

- глобальне потепління клімату;

- зменшення товщини озонового шару;

- глобалізаційні економічні процеси;

- важкопрогнозовані наслідки широкого культивування ГМО (генетично модифікованих організмів).

● регіонального і національного рівня:

- надмірні масштаби лісокористування;

- наслідки від реалізації необґрунтованих екологічних проектів (осушення, зрошення, будівництво водосховищ тощо);

- емісійне забруднення атмосфери, транскордонні переміщення забрудненого повітря, випадання кислотних дощів;

- забруднення ландшафтів радіоактивними елементами внаслідок техногенних аварій;

- повільність і обмеженість реформування лісового господарства.

● локального рівня:

- інтенсивні пошукові, санітарні, доглядові рубання;

- застосування при лісовідновленні і лісорозведенні невідповідного посівного й посадкового матеріалу;

- фрагментація ландшафтів, що призводить до диз'юнкції ареалів лісових деревних видів;

- науково необґрунтовані масштаби інтродукції рослин і тварин;

- несприятливі біотичні і абіотичні чинники (інвазії шкідників, поширення грибних і бактеріальних захворювань, пошкодження дикою фауною й свійськими тваринами, буреломи, сніголоми, пожежі тощо);

- забруднення екосистем важкими металами, токсичними хімічними сполуками;

- моральне і фізичне старіння основних виробничих фондів, технологій, виробничої і транспортної інфраструктури.

Важливою складовою частиною концепції є принцип перманентного удосконалення національної нормативно-правової бази процесу збереження лісових генетичних ресурсів, яке б враховувало минулий вітчизняний і зарубіжний досвід та створювало йому належні правові умови для прогресу у майбутньому.

Процес відбору, збереження і використання цінного генетичного фонду лісів в Україні регулюється значною кількістю міжнародних, національних та регіональних нормативно-правових документів. Більшість з цих документів містять норми декларативного характеру, які лише проголошують важливість, доцільність збереження генетичного різноманіття лісових деревних порід. На жаль, в законах України відсутні норми, які б безпосередньо регулювали відносини в сфері збереження цінного генофонду лісових порід, в тому числі встановлювали міру відповідальності за порушення цих норм.

Методологічна і методична частини концепції висвітлює основні способи й прийоми, які забезпечують належне збереження генотипного потенціалу деревних видів. При цьому варто дотримуватися принципу диференційованого підходу стосовно видів різного економічного і екологічного значення, з різним ступенем поширеності й популяційної структурованості та з урахуванням стану генофонду. Тому назріла необхідність змінити загальну методологію генозбереження в Україні. Тобто, потрібно перейти від традиційної статичної системи збереження генетичних ресурсів до комплексу активних методів.

Серед комплексу організаційно-технічних заходів особливу увагу потрібно приділити розробленні надійних способів відновлення об'єктів цінного генофонду, які б гарантували його збереження в наступних поколіннях лісу. Варто також проаналізувати і за потреби відкоригувати комплекс лісогосподарських заходів, які доцільно проводити в насадженнях цінного генетичного фонду, із урахуванням нових наукових розробок, які отримані за допомогою сучасних методів генетичного аналізу популяцій деревних порід.

Принцип наукового супроводу передбачає проведення академічними, відомчими, вузівськими науково-дослідними установами комплексних досліджень з популяційної біології (популяційної генетики, екології популяцій, кількісної географії популяцій), лісової генетики й селекції (в т.ч. сортовипробування й сортовиведення), генекології.

Успіх заходів зі збереження генетичної різноманітності лісових порід значною мірою залежить від їх належної інформаційно-пропагандистської підтримки. Кроки в цьому напрямку повинні передбачати висвітлення основних питань цієї проблеми в пресі, на радіо, телебаченні, а також підготовку наукових монографій, брошур, статей, буклетів із розповсюдженням їх серед власників і постійних користувачів лісів, на яких покладена відповідальність за збереження об'єктів цінного генофонду. Суть, форми і методи процесу збереження генетичних ресурсів лісів повинні стати обов'язковим складовим елементом навчальних програм підготовки фахівців біологічного, екологічного, лісогосподарського профілів.

Реалізація концепції вимагає диверсифікованого підходу до фінансування основних її складових частин (бюджетні асигнування, спільні міжнародні проекти, гранти, спонсорська допомога та ін.).

Запропонований варіант концепції необхідно розглядати як проект структури майбутнього документу. Він пройшов вже перші наукові обговорення і потребує певного доопрацювання. Стратегії та технології збереження і сталого використання генетичної мінливості лісових деревних видів в Україні.

Важливим інструментом реалізації основних положень концепції збереження і сталого використання генетичної мінливості лісових деревних видів в Україні повинні стати стратегії та технології генозбереження лісових деревних порід. На сьогодні в Україні діють нормативно-правові документи, які в незначній мірі диференціюють підходи до збереження генетичної мінливості окремих видів. Частково принцип диференціації стратегій генозбереження реалізований в "Рекомендаціях із збереження, відновлення та використання генетичних ресурсів цінних малопоширених лісових деревних видів у Карпатському регіоні і на прилеглих територіях", а також в "Рекомендаціях з удосконалення режиму охорони й використання лісових генетичних ресурсів листяних видів у Карпатському регіоні".

Нижче наведено схему послідовності кроків для розроблення стратегій і технологій генозбереження лісових видів України.

Процес опрацювання стратегії та технології збереження цінного генофонду конкретного лісового деревного виду необхідно розпочинати із оцінки характеру його поширення на території країни, визначення меж природного ареалу, його розміру, диз'юнктивності (ступеня переривчастості), характеру поширення (суцільного, дисперсного). Від наведених вище параметрів залежить розмір й кількість необхідних об'єктів генозбереження.

Важливою характеристикою, яка визначає доцільність та можливість збереження генетичної мінливості певного виду, є автохтонність його популяцій.

Відхід від принципу автохтонності об'єктів генозбереження допускається лише для кращих, добре пристосованих до нових умов зростання штучних популяцій за межами природного ареалу виду, а також у зв'язку із критичним збідненням генофонду й відсутності природних популяцій в межах ареалу.

У багатьох лісових видів рівень генетичної мінливості є різним у центрально-ареальних і крайових (маргінальних) популяцій, а тому можуть дещо різнитися методи їх збереження. Обов'язковим є вивчення екологічних умов в межах ареалу, ідентифікація чинників, які можуть породжувати виникнення ізоляційних бар'єрів для міграції генів. Доцільним є дослідження лісотипологічного ареалу виду, встановлення типів лісу, для яких цей вид є корінною породою. Це необхідно для визначення широти і представництва об'єктів генозбереження в лісотипологічному спектрі ареалу виду.

Особливості репродуктивної біології виду визначатимуть мінімальні і максимальні розміри й кількість об'єктів генозбереження. При цьому знадобляться необхідні знання про типи сексуалізації рослин (однодомні, дводомні), способи запилення (анемофільний, ентомофільний) й поширення плодів і насіння (анемохорний, зоохорний). Наявність в місцях контактів чи перекриття ареалів зон інтрогресивної гібридизації вносить певні корективи в стратегію й технологію збереження генофонду. Тому завжди буде цінним пошук у літературних джерелах та матеріалах лісовпорядкування інформацій про місцезнаходження природних гібридних популяцій. Такі пошуки варто доповнювати натурними обстеженнями й дослідженнями.

Істотну допомогу при виборі оптимальної стратегії генозбереження складуть наукові дані про рівень фенотипної і генотипної мінливості виду. Інформативними будуть дані, отримані під час досліджень популяцій та матеріали вивчення географічних культур. Для багатьох лісових деревних видів є достатньо інформації про формову різноманітність, проте особливу цінність матимуть дані про рівень генетичної мінливості та популяційної диференціації, отримані за допомогою генетичних маркерів (ізоферментів, ДНК-маркерів). Експертна оцінка екологічної, біоценотичної, економічної, естетичної цінності виду може бути використана як один із факторів (але не єдиний) визначення пріоритетності (нагальності) імплементації стратегії його генозбереження. Маючи повну інформацію про поширення, біологію, екологію, генетику виду, можна переходити до ідентифікації ризиків (загроз) для його генофонду. Якісний і кількісний аналіз таких ризиків дає змогу рангувати усі лісові види за інтегральним показником ризику із призначенням їм індексу нагальності (терміновості) реалізації стратегії збереження їх цінного генофонду.

Після проходження через усі етапи розроблення стратегії генозбереження можна приступати до формулювання основних елементів цієї стратегії.

У ній відзначається можливість здійснення процедури збереження, рівень нагальності її здійснення, вибір методів in situ та ex situ, які найбільше придатні для цього виду, а також найефективніші способи поєднання процедур збереження й використання генетичної мінливості в селекційно-насінницьких цілях.

Національна програма збереження лісових генетичних ресурсів є планом практичної реалізації основних положень "Концепції збереження та сталого використання лісових генетичних ресурсів" через імплементацію стратегій генозбереження деревних видів відповідно до ранжованого порядку їх терміновості. Кожна програма має свій часовий горизонт, після досягнення якого робиться аналіз результатів її реалізації, що ураховується під час розроблення нової наступної програми.

Основними розділами програми можуть бути:

● поточний стан збереження генетичної мінливості лісових деревних видів;

● відбір і створення нових об'єктів генозбереження відповідно до пріоритетних стратегій збереження генетичної мінливості лісових порід;

● використання об'єктів генозбереження для цілей селекції і насінництва;

● створення та підтримка електронної бази даних об'єктів генозбереження;

● проведення досліджень генетичної мінливості лісових деревних видів;

● моніторинг та періодична інвентаризація стану об'єктів генозбереження;

● інформаційна діяльність щодо значущості і потреби збереження генетичних ресурсів;

● фінансування програми.

Основні заходи в розрізі окремих розділів слід розписувати по роках із зазначенням відповідальних виконавців й необхідного обсягу фінансування.

Як свідчить досвід інших країн національні програми з лісових генетичних ресурсів повинні бути тісно пов'язані із загальними національними лісовими програмами і навпаки. Приблизно дві третини європейських країн мають національні лісові програми, проте в більшості із них не зроблено акцент на важливості й вигодах від збереження лісових генетичних ресурсів. Навіть у такій лісовій європейській країні як Фінляндія відсутній дієвий зв'язок між програмою з генетичних ресурсів в сільському господарстві (охоплює і лісові генетичні ресурси) та національною лісовою програмою. У Франції за наявності чіткої національної програми з лісових генетичних ресурсів є відсутньою національна лісова програма. У Голландії ситуація з точністю до навпаки.

У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, приділяється більше уваги збереженню біологічного різноманіття на екосистемному і видовому рівнях.

Водночас на дослідження і збереження генетичного різноманіття направляється недостатньо ресурсів. А тому запропоновану програму, з самого початку свого зародження, потрібно скоординувати із діючою програмою "Ліси України" та проектом Програми збереження біологічного різноманіття в Україні.

Отже, активізація усіх форм міжнародного співробітництва щодо збереження біологічного різноманіття (в т.ч. генетичного), результати аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду поставили на порядок денний питання розроблення нової дорожньої карти процесу збереження та використання лісових генетичних ресурсів для України. Запропонована триетапна структура цього процесу (концепція; стратегії та технології; програма збереження та використання генетичної мінливості лісових деревних видів) потребує всебічного обговорення, можливого доповнення й уточнення із урахуванням думок, пропозицій та застережень усіх зацікавлених осіб та інституцій.

Для успішної реалізації запропонованої дорожньої карти доцільним є створення національної координаційної ради експертів при міністерстві охорони навколишнього середовища або Державному комітеті лісового і мисливського господарства, до якої варто залучити представників усіх зацікавлених сторін урядових і неурядових організацій, науково-дослідних, освітніх установ, місцевих громад, засобів масової інформації.

2. Перспективні принципи сталого використання лісових ресурсів України

Людське суспільство поставило собі на службу природне середовище і зі зростаючою інтенсивністю використовує його багатства. Особливо інтенсивно люди використовують ліс важливу складову частину навколишнього світу. У біосфері Землі ліс відіграє багатогранну роль, охоплюючи близько 28 % суходолу, дає майже 90 % біомаси, виробляє до 60 % репродукованого кисню, виконує унікальні функції, а саме:

• утворює життєвий простір для багатьох видів живих організмів;

• володіє водоохоронними властивостями;

• захищає ґрунт від водної і вітрової ерозії;

• покращує повітря і створює затишний мікроклімат під своїм наметом, в цілому позитивно впливаючи на клімат прилеглих територій;

• захищає у високогір'ї від снігових лавин;

• сприяє оздоровленню і відпочинку;

• постачає сировину для деревообробної, лісохімічної, фармакологічної промисловості тощо;

• виступає джерелом натхнення, об'єктом пізнання і господарювання.

В економічному аспекті ліс об'єкт лісового господарства, основа державного лісового фонду, природна сировина або навіть матеріал чи товар часто невдало ототожнюваний тільки з деревиною, сировинний ресурс якого на регіональному зрізі представлений окремими лісовими масивами значними цілісними територіями лісу, що мають природні границі або граничать з іншими угіддями чи населеними пунктами. Їх сукупність на державному рівні становить лісові ресурси один з найважливіших видів природних ресурсів України. Вони використовуються або можуть бути використані для задоволення потреб у продуктах лісу, а також виконують різні корисні функції ґрунтозахисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, культурно-оздоровчі і багато інших.

Лісові масиви можуть мати умовні границі, встановлені залежно від їхнього призначення, близькості до транспортних шляхів, пунктів вивезення і споживання, можуть перебувати як у державній, так і приватній власності. Їхня площа може сягати тисяч гектарів. Вони можуть бути представлені ділянками господарського і недоторканого лісу, лісовими плантаціями, лісопарками, лісосмугами тощо. Для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств. Центральним органом виконавчої влади у галузі лісового і мисливського господарства є Державний комітет лісового господарства України, одним з основних завдань якого є збереження, відтворення та раціональне використання ресурсів лісу.

На сьогодні площа земель лісового фонду України сягає 108 тис. км2, лісовою рослинністю вкрито 95 тис. км2, тобто лісистість країни становить 15,7 % і далека від оптимальної. До того ж вона нерівномірна, у деяких природних зонах не сягає рівня, за якого забезпечується найпозитивніший вплив на клімат, ґрунти, водні ресурси, ерозійні процеси, отримання достатньої кількості деревної і недеревної продукції. За площею лісів, що припадає на одного жителя, Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Через надмірне і невдале антропогенне втручання в минулому і тепер мають місце всихання і пожежі лісу. Тому наші ліси за призначенням і розміщенням і надалі повинні мати обмежене експлуатаційне значення, спрямовуватись на виконання передусім екологічних функцій.

Як бачимо, проблема комплексного збереження, використання і відтворення лісових ресурсів набирає дедалі більшої актуальності. Її вирішення на державному рівні має ґрунтуватись на таких принципах:

1. Комплексна кількісна і якісна оцінка лісу (Л):

Л = Д + Н + М + А + Е,

де: Д ресурси деревини; Н недеревні ресурси; М мисливські ресурси; А агрокультурні послуги; Е екологічні та інші функції.

2. Оцінка окремих компонентів і функцій лісу.

3. Оцінка антропогенного впливу на ліс. Загалом тут можливі 3 висновки, які дають змогу отримати: позитивний ефект; відсутність ефекту; негативний ефект.

4. Регіональна диференціація території залежно від географічних природних і економічних умов.

5. Динамічне і публічне відображення абсолютних і відносних поточних і прогнозованих ринкових котирувань на лісові ресурси.

6. Досягнення оптимальної лісистості країни.

7. Зміна історично сформованої ситуації із закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами.

8. Сертифікація усієї лісової продукції не тільки з точки зору якості, але й стосовно місця і методів заготівлі.

9. Відображення в міжнародних правових актах стійкого управління лісовим господарством регіональних інтересів країни.

10. Приведення підходів України до управління лісовим господарством у відповідність з європейськими.

11. Формування національної лісової політики на довготермінову перспективу (понад 10 років) та механізмів відповідальності.

12. Моніторинг, контроль і прогноз стану лісів.

13. Запровадження екологічно безпечних технологій освоєння лісових ресурсів і більш повне їх використання.

14. Розширення економічних пошуків у напрямку визначення, оцінки і врахування нових прямих і непрямих корисностей лісу.

15. Підвищення духовного значення лісу у житті людей.

Найбільш об'єктивно провести оцінку окремих компонентів лісу дає змогу показник диференційованої ренти, а у випадку екологічних функцій найбільш практично доступним методом економічної оцінки на цей час є компенсаційних витрат необхідних для створення відповідної екологічної обстановки штучним шляхом. У цілому ж по-справжньому оцінити значення лісу в майбутньому зможуть тільки нові нелінійні методи, оскільки класична економіка неспроможна враховувати втрату його ресурсів. Зокрема, при обчисленні найголовнішої міри функціонування національної економіки валового національного продукту не враховується зменшення вартості природних ресурсів у процесі їхнього використання. До вирішення цієї проблеми і забезпечення сталого розвитку лісової галузі мають бути залучені і цілеспрямовано об'єднані зусилля фахівців багатьох різних спеціальностей, ліквідований розрив між вітчизняною і європейською лісовою наукою, освітою та виробництвом.

Усе це вказує нам на те, що ми повинні зміщувати наші пріоритети зі сфери споживання самого лісу, який може і не відновитись, у сферу обмеженого використання його відновлювальних корисних властивостей, сама тільки оцінка яких становить задачу, розв'язання якої виходить за межі усталених наукових концепцій і спонукає до переосмислення системи цінностей. У цьому руслі перспективне для України допущення згідно з новим лісовим кодексом на обмежені площі найбільш змістовної приватної власності на ліс, яка створює найкращу мотивацію його використання, охорони і захисту, надаючи найбільшу повноту прав власнику на:

1. Володіння, тобто винятковий фізичний контроль над лісовими ресурсами.

2. Користування, тобто застосування усіх корисних властивостей лісу для себе, для отримання свого доходу.

3. Управління, тобто прийняття самостійних рішень із забезпечення лісокористування.

4. Дохід, тобто володіння усіма результатами від використання лісових ресурсів.

5. Суверенітет, тобто прийняття рішень з відчуження, споживання, зміни або знищення ресурсу.

6. Безпеку, тобто захист від експлуатації і від шкоди з боку зовнішнього середовища.

7. Спадковість, тобто передачу володіння у спадщину.

8. Заборону способів користування, що завдають шкоди зовнішньому середовищу.

9. Відповідальність у вигляді стягнення.

10. Безтерміновість володіння.

11. Остаточний характер, тобто забезпечення відновлення порушених прав і повноважень.

У контексті світових тенденцій викладені принципи утворюють вирішальну основу для подальшого сталого еколого-економічного використання лісових ресурсів України. Завдяки такому підходу ми сподіваємось, що і майбутні наші покоління зможуть насолоджуватись безцінними дарами лісу.

3. Трансформація еколого-економічних основ відтворення лісових ресурсів

Сучасна державна система лісогосподарювання в Україні як адміністративна сукупність управлінських, лісогосподарських і лісозаготівельних структур є недостатньо ефективною для досягнення оптимальної лісистості території, підтримки необхідного екологічного стану лісів, раціонального їх використання і відтворення. Недосконалість організаційного, економічного, екологічного, правового механізмів лісокористування ускладнює процес формування ринкових відносин у сфері використання і відтворення лісових ресурсів. Реформування економіки лісового господарства на ринкових засадах у контексті реалізації принципів сталого розвитку та екосистемного управління лісами неможливе без змін фундаментальних відносин відносин власності у лісоресурсній сфері.

Реформування лісоресурсних відносин, процес приватизації лісів, приватна власність на земельні участи лісового фонду (стихійно вже започатковано інститут приватної власності на ліси) вимагають створення організаційноекономічних механізмів лісівничо-екологічного регулювання лісоволодіння. Зважаючи на сказане, вважаємо за необхідне створення науково-практичної основи для екологічно збалансованого, економічно обґрунтованого регулювання відносин власності у сфері лісокористування та лісовирощування структурно-функціональної схеми формування та регулювання організаційно-економічного механізму еколого-орієнтованої трансформації форм власності на ліси та лісогосподарювання на ринкових засадах.

Організаційно-економічний механізм забезпечення екологічної спрямованості трансформації форм власності на ліси та лісогосподарювання повинен бути орієнтованим на збільшення економічного, екологічного та соціального потенціалу лісів, підвищення їх ринкової доходності за умов поступового раціонального роздержавлення економіки лісового господарства, суспільно обґрунтованої приватизації лісів.

Таким чином, формування, розвиток і функціонування цього організаційно-економічного механізму має забезпечувати:

- поступовий перехід до ринково орієнтованих лісоземельних (лісоресурсних) відносин, формування та існування на їх основі різних форм власності на ліси;

- створення приватного лісоволодіння та лісогосподарського підприємництва на екосистемній основі конкурентного державному лісогосподарювання (перш за все, на ерозійно небезпечних сільськогосподарських угіддях);

- підвищення рівня лісистості території, продуктивності лісів та покращення їх лісівничого та екологічного стану;

- збереження і розширення агролісових ландшафтів та біологічного різноманіття лісових біогеоценозів;

- раціональну максимізацію задоволення потреб суспільства у соціально-екологічних корисностях лісу;

- безперервне та невичерпне багатоцільове інтегроване лісокористування;

- прискорення реабілітації радіаційно забруднених територій та лісів.

Організаційно-економічний механізм забезпечення екологічно орієнтованої трансформації форм власності на ліси та лісогосподарювання ми розглядаємо як систему організаційних та економічних важелів (підмеханізмів), форм і методів управління роздержавленням та приватизацією лісів, формуванням та розвитком ринково орієнтованого лісогосподарського підприємництва, які в комплексі повинні забезпечувати екологічно сталий розвиток лісового господарства за умов перехідної економіки.

Основні принципи формування та регулювання організаційно-економічного механізму трансформації форм власності на ліси та відповідного підприємницького лісогосподарювання можуть бути представлені таким чином:

- принцип наукової обґрунтованості доцільності роздержавлення сфери використання та відтворення лісових ресурсів, розвитку відповідних приватизаційних процесів і формування ринково орієнтованого підприємницького лісогосподарювання. Це обумовлює, зокрема, урахування взаємозв'язку та взаємообумовленої дії економічних законів лісового господарства і закономірностей розвитку лісових екосистем, а також ринкових механізмів використання і відтворення лісових ресурсів в умовах різноманіття форм власності на ліси;

- системний підхід до управління трансформацією еколого-економічних основ використання і відтворення лісових ресурсів. Він потребує розглядати ліс як соціально-еколого-економічну систему, що характеризується різноманітними параметрами (лісівничими, технологічними, лісогосподарськими, екологічними, економічними, соціальними, рекреаційними, лісогосподарським, грошовими та ін.) і взаємодіє з достатньо нестабільним ринковим середовищем. Цей підхід дає змогу урахувати всі необхідні взаємозв'язки та взаємодії в системах (механізмах) управління приватизацією лісів та приватним лісоволодінням. Застосування системного підходу особливо потрібне на початковому етапі визначення доцільності та можливості приватизації окремих ділянок лісового фонду;

- принцип екологізації управління лісовим господарством та лісами. Екологізація управління лісогосподарюванням, зокрема приватизаційними процесами, пов'язана, безумовно, з раціональним використанням середовищезахисних функцій лісів, а також з інтенсифікацією лісоексплуатації на екосистемній основі.

- принцип формування та розвитку конкурентних переваг в системі управління приватним лісоволодінням;

- принцип соціальної орієнтації організаційно-економічного механізму управління трансформацією форм власності на ліси та лісогосподарювання. Кінцевою метою функціонування цього механізму повинно бути підвищення добробуту населення та якості життя на основі більш повної реалізації сировинних та соціально-екологічних функцій лісових ресурсів, а також забезпечення соціально справедливого користування лісовими послугами (для кожного громадянина);

- принцип правової регламентації управління роздержавленням економіки лісового господарства, приватизацією лісів та розвитком підприємницького лісогосподарювання. Це потребує економіко-правового регулювання процесів управління приватизацією лісів з урахуванням екологічних факторів використання та відтворення лісових ресурсів.

Визначення напрямів (складових) формування організаційно-економічного механізму еколого-орієнтованої трансформації форм власності на ліси містить певні труднощі, адже структура та співвідношення його окремих елементів визначаються конкретними регіональними лісівничо-екологічними проблемами та задачами, які на даний час вирішуються у лісоресурсній сфері.

Основні напрямки формування та регулювання організаційно-економічного механізму екологічно орієнтованої трансформації власності на ліси та лісогосподарювання включають такі економічні механізми (підмеханізми, інструменти, важелі):

- механізми грошової оцінки лісоземельних угідь;

- фінансово-кредитну систему приватного лісоволодіння, лісогосподарського підприємництва;

- механізми стимулювання та підтримки приватного лісоволодіння, екосистемного використання та відтворення лісових ресурсів;

- екологоорієновану систему платежів за лісокористування, податків на лісову власність;

- лісоекологічне страхування;

- інвестиційно-інноваційну лісогосподарську діяльність;

- механізм ціноутворення на продукцію приватного лісогосподарського виробництва;

- еколого-економічну відповідальність за лісопорушення.

Організаційні механізми включають такі складові:

- організацію екосистемного управління лісами, лісовим господарством на ринкових засадах;

- організаційну структуру еколого-орієнтованого управління приватизацією лісів;

- систему лісовпорядкування, програмування, планування приватизаційних процесів, формування та розвитку лісогосподарського підприємництва;

- механізм оренди лісоземельних угідь, комерційний розрахунок у сфері лісовирощування;

- еколого-економічний контроль, аналіз (аудит) стану лісоземельних угідь щодо їх приватизації та розвитку приватного лісоволодіння;

- маркетинг розвитку оренди та формування приватного лісоволодіння;

- неекономічне сприяння розвитку приватного лісоволодіння (консалтинг, діяльність громадських організацій).

Важливо зазначити, що організація управління приватизаційними процесами в лісоресурсній сфері повинна передбачати створення в органах державного управління лісовим господарством різного рівня спеціальних відділів, які б займались проблемами реформування відносин власності, роздержавлення галузі, реструктуризації лісового фонду. У їх склад доцільно ввести фахівців з лісівничого маркетингу підготовкою яких треба ще займатися) щодо вивчення можливості розвитку ринку приватного лісоволодіння та підприємницького лісогосподарювання. Наприклад, доцільність здійснення оренди лісів зумовлена такими моментами: важливо виявити потенційних орендаторів лісових ділянок для різних видів лісокористування; потрібна певна реклама результативності (рентабельності) оренди лісів; необхідно визначати ціну оренди (орендну плату).

Необхідно зазначити, що необхідно формувати та розвивати систему лісівничо-екологічного аудиту, який має стати ефективним інструментом, обов'язковою складовою механізму визначення доцільності та можливості приватизації окремих ділянок лісового фонду, а також визначення екологоекономічної результативності приватного лісоволодіння (лісовирощування).

В умовах реформування відносин власності у сфері використання і відтворення лісових ресурсів застосування лісівничо-екологічного аудиту приватизації лісів необхідне для:

- оцінки стану (якості) ділянок лісового фонду за лісівничими, економічними, екологічними і соціальними параметрами;

- оцінки відповідності стану лісоземельного угіддя принципам, правилам, вимогам, нормам раціонального використання і відтворення лісових ресурсів;

- визначення лісівничо-еколого-економічної ефективності (результативності) лісогосподарювання, можливості екозбалансованої, екобезпечної інтенсифікації лісовирощування;

- обґрунтування необхідності переведення ерозійно небезпечних земель до складу лісового фонду для приватного лісовирощування на принципах довгострокової оренди з подальшим формуванням інституту приватної власності на ліси.

Впровадження екологічного аудиту приватизації лісів, приватного лісоволодіння і лісогосподарського підприємництва дасть змогу формувати та розвивати механізм екосистемного управління лісами в умовах реформування відносин власності у лісоресурсній сфері.

Важливим елементом трансформації еколого-економічних основ у сфері використання і відтворення лісових ресурсів повинна стати умова обов'язкового відшкодування економічної втрати лісогосподарським суб'єктам (підприємствам, окремим лісоволодарям, орендарям) від непередбаченого зниження продуктивності та погіршення якісного стану лісоземельних угідь, загибелі об'єктів лісовирощування, які викликані впливом негативних факторів ризику природного та антропогенного характеру. Створення ефективної системи лісоекологічного страхування та відповідного механізму економічного стимулювання щодо запобігання екологічно небезпечних лісівничих явищ на основі цілісної системи лісогосподарських заходів у своїй основі значною мірою сприятимуть сталому розвитку лісового господарства, формуванню механізму приватного лісогосподарського підприємництва.

Зазначимо, що складність у стимулюванні приватних капіталовкладень у лісове господарство об'єктивно обумовлена тривалим періодом лісовирощування та відповідним еколого-економічним ризиком господарювання (але практика ринкової економіки лісового господарства свідчить і про ефективну інвестиційно-інноваційну діяльність лісових підприємств). Ефективний розвиток національної економіки лісового господарства на ринкових засадах потребує впровадження комплексу заходів щодо залучення приватних капіталовкладень у лісове господарство:

- підвищення рівня приватних доходів за рахунок фінансових субсидій, дотацій для впровадження удосконалених або якісно нових технологій (інновацій) лісовирощування та лісозаготівель;

- подолання традиційних стереотипів (соціальних, екологічних, економічних) щодо лісових капіталовкладень, кредитів;

- формування регіональних фінансових засад для розв'язання проблеми, пов'язаної з надходженням грошових коштів та їх наявністю у приватних інвесторів в період від посадки лісу та вирощування до віку рубки, переводу насаджень в лісовкриті площі;

- створення ефективної системи екологічного страхування в лісовому секторі.

Необхідно зазначити, що зараз переважає конструктивна позиція серед економістів-лісівників, згідно з якою приватні ліси варто створювати на землях, малопридатних для сільськогосподарського виробництва.

Ринково орієнтований господарський механізм використання та відтворення лісових ресурсів в умовах трансформації форм власності на ліси має передбачати ефективну систему економіко-правової відповідальності за лісопорушення, особливо у післяприватизаційному періоді. Безумовно, необхідність контролю та оцінки лісопорушень, урахування ступеня прояву екодеструктивних тенденцій у сфері приватного лісогосподарювання, виходячи з принципів екосистемного управління лісами, не викликає сумнівів і пов'язана з функцією відповідальності в системі відносин власності на ліси.

Трансформація відносин власності у сфері використання та відтворення лісових ресурсів вимагає прийняття Закону про приватні ліси, який повинен визначити такі організаційно-економіко-правові питання:

- механізм надання ділянок лісового фонду в приватну власність: органи управління приватизацією лісових угідь (земель лісового фонду і лісових насаджень); процедуру надання (заява, рішення місцевих органів управління, сертифікат і т.п.; обмеження щодо розміру ділянок лісового фонду відповідно до категорій лісів, які визначають доцільність та можливість приватизації; фінансові умови надання лісоземельних угідь у приватну власність та пільги, наприклад, для лісогосподарських фермерів);

- права, обов'язки приватних лісовласників щодо раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, захист і охорону лісів;

- права, обов'язки органів державного управління лісовим господарством у сфері контролю, відтворення і захисту лісових ресурсів, у сприянні приватному лісогосподарському підприємництву; зобов'язання щодо підготовки та підвищення кваліфікації приватних лісовласників, лісогосподарських фермерів;

- фінансово-кредитна система приватного лісоволодіння: податкова система, фінансування відтворення і захисту лісових ресурсів за рахунок лісовласників та державних субсидій; фінансово-економічне стимулювання формування і розвитку приватного лісогосподарського підприємництва; механізм ціноутворення на продукцію лісогосподарського виробництва в рамках незалежного економічного (господарського) розрахунку;

- механізм створення та функціонування асоціації приватних лісовласників;

- організаційно-економіко-правова відповідальність приватних лісовласників за порушення принципів, правил, норм раціонального лісокористування, відтворення і захисту лісів, регламентованих лісовим та екологічним законодавством, відповідними нормативно-методичними документами. Тут необхідно сказати, що організаційно-економіко-правова відповідальність за лісопорушення з урахуванням середовищезахисних функцій лісів повинна набувати характеру економічної (матеріальної) відповідальності.

Таким чином, представлені основні структурні складові Закону про приватні ліси визначають основні організаційно-економіко-правові механізми реструктуризації лісового фонду, а також розвитку приватного лісогосподарського підприємництва на екосистемній основі.

На завершення необхідно наголосити на тому, що необхідно проводити постійний управлінський аналіз сильних (раціональних) та слабких (негативних) сторін державної, комунальної та приватної власності на ліси та відповідних форм лісогосподарювання, що дасть змогу, перш за все, державі, підприємницьким структурам формувати відповідну зважену, конструктивну стратегію лісогосподарювання, ефективну в економічному та екологічному відношеннях.

Використана література:

1. Гайда Ю.І., Яцик Р.М., Марчук О.О., Парпан В.І. Основні етапи реалізації процесу збереження та використання лісових генетичних ресурсів в Україні / Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.10, с.33-41

2. Слободян П.Я. Перспективні принципи сталого використання лісових ресурсів України / Науковий вісник, 2007, вип. 17.4, с.57-61

3. Мішенін Є.В. Трансформація еколого-економічних основ відтворення лісових ресурсів / Науковий вісник, 2004, вип. 14.2, с.66-71





Реферат на тему: Принципи сталого використання та відтворення лісових ресурсів України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.