Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Польові мисливські птахи (реферат)

Переходячи до польових і степових мисливських птахів, слід перш за все розповісти про дрохву.

Розміром вона з доброго індика, вага самця 8—12 зрідка навіть до 17 кілограмів. Дорослий самець надзвичайно привабливий на вигляд. З верхнього боку він вохристо-рудий з чорними плямами та смужками. По боках дзьоба два вузенькі пучки пір'я, що утворюють своєрідні «вуса».

Надзвичайно цікаве видовище являють ці великі птахи, коли поважно крокують по полю або, повільно махаючи крилами, летять, мов «важкі бомбардувальники», низько над землею.

Дрохви — степові мешканці, але добре почувають і на культурних полях, особливо на великих масивах зернових злакових культур, де охоче гніздяться. Гнізда свої роблять на землі, в ямці; кладка — 3—5 зеленуватих великих яєць. Пташенята дрохви, як і всіх інших виводкових птахів, зразу ж після вилуплення здатні бігати і самостійно відшукувати корм. У серпні — на початку вересня пташенята досягають чималих розмірів і переходять на самостійне життя.

Дрохви лишаються на Україні на весь рік. Їх нерідко можна побачити невеликими зграйками по 5—8 особин, що повільно бродять засніженим полем, відшукуючи корм. Проте іноді їм дуже погано буває взимку, особливо при ожеледі. Майже в усіх інших птахів біля хвоста є спеціальні залози (так звані кобчикові), секретом яких птахи змочують пір'я, що стає через це водонепроникним. У дрохв таких залоз немає. Це дуже давня група птахів, що пристосувалась до життя в сухих степах і через це остаточно втратила в процесі історичного розвитку кобчикові залози.

Коли буває ожеледь, у дрохв обмерзає пір'я і вони втрачають здатність літати. Звичайно, в цей час дрохви легко стають здобиччю лисиці, вовка та інших хижаків, а іноді й браконьєрів. Правда, на щастя, таке спостерігається порівняно рідко.

На Україні за останні два століття поголів'я дрохв значно зменшилося внаслідок скорочення площі цілинних степів і переслідування людиною. Зараз дрохв залишилось дуже мало і полювати на них не дозволяється лише в окремі роки, в певних областях і районах.

Добути дрохву дуже важко. Це надзвичайно обережний птах, який ніколи не підпускає людину на постріл.

Полюють на дрохв тільки невеликими групами — по

2—3 чоловіки, а то й по одному. Проте варто зовсім заборонити полювання на цього корисного птаха, бо він знищує багато шкідливих комах. У шлунках і зобах цього птаха знаходили одноразово по кілька сот довгоносиків, клопів, різних саранових та інших комах. Дрохва дуже великий і сильний птах, якому потрібно багато корму. Отже, цілком зрозуміло, яку кількість комах вона повинна з'їсти щодня і яку велику користь дає цим сільському господарству.

Необхідно всіляко охороняти дрохв, щоб вони знову могли інтенсивно розмножуватись.

У степах України зберігся в незначній кількості стрепет. Це близький родич дрохви, але менший за неї — досягає розмірів невеликої курки.

Колись в українських степах стрепетів було дуже багато. Про це свідчать літописи, а також дослідження рештків при розкопках. Збереглися стрепети лише в кількох більш-менш заповідних місцях степової смуги, причому буквально поодинокі їх екземпляри.

Тому, звичайно, не може бути й мови про полювання на цих птахів і вони знаходяться під суворою охороною. Але є всі підстави сподіватися, що коли справу охорони птахів і перебудови мисливського господарства буде поставлено на належну висоту, стрепети знову розведуться на великих польових масивах і стануть у майбутньому, поряд з іншими видами, об'єктом спортивного полювання.

Не можна не згадати і про найменшого представника мисливських птахів — перепілку.

Ця рудувато-сіренька пташка, завбільшки з кількаденне курча, в масі зустрічається в усіх зонах України, крім найпосушливіших. Улюблені її місця — трав'янисті луки в заплавах річок, різнотравні степи, посіви злакових культур. У цих місцях, у густих трав'янистих заростях, весною і влітку, особливо сонячного ранку, можна почути характерний її бадьорий «спів». Складається він з двох посвистів, що передаються словами — «подь-полсть». Голос перепілки чути на далеку відстань, особливо в тиху погоду. Якщо підійти близько до птаха, що кричить, чутно й інший звук, а саме — своєрідне шипіння, що його можна передати приблизно так — «хав-вав, хав-вав».

Гучний мелодійний крик, заради якого перепілку часто тримають у клітці, дає самець підчас пори розмноження. Такий крик можна почути в наших місцях з травня по серпень.

Гніздо перепілки, як і інших куриних птахів, являє собою звичайну ямку в землі, куди самки кладуть з півтора десятка плямистих яєчок.

Живиться перепілка різним насінням і комахами, серед яких є й шкідники сільськогосподарських культур.

Незважаючи на свій малий розмір, перепілка є цінним мисливським птахом. М'ясо її ніжне, смачне, особливо в серпні або вересні, коли птахи бувають надзвичайно жирні. Проте справа не тільки в м'ясі, якого в перепілки не так і багато, а в тому, що ця пташка дуже обережна, добре ховається в траві, злітає швидко і несподівано з гучним «тюрлю», через що є чудовим об'єктом для спортивного полювання. Полюють на перепелів з собакою, яку птах підпускає дуже близько. Пояснюється це тим, що перепілка, покладаючись на своє сіреньке захисне забарвлення, сидить зовсім нерухомо, сподіваючись обдурити свого ворога. В цьому вона часто знаходить порятунок. Та іноді, втрачаючи обережність, перепілка стає чиєюсь здобиччю.

На відміну від інших куриних птахів, які лишаються у нас на зиму, перепілка щороку відлітає на південь на зимівлю. Відлітаючи з північних областей країни наприкінці серпня — в першій половині вересня, птахи в кінці цього місяця і на початку жовтня перед тим, як летіти далі через море на південь, в масі нагромаджуються по берегах Чорного моря. В цей час їх буває так багато, що можна побачити на всіх галявинах, полях і навіть у садах, у населених пунктах. Але період цей нетривалий і залежить від погоди. За кілька днів ніде не знайдеш жодної перепілки: подалися вони в далеку і небезпечну дорогу.

Сіра куріпка. Вийдеш у поле десь у серпні: хліба зібрані, скрізь лише стерня, але ще місцями просо і гречка некошені.

Ідеш межею і раптом з-під самих ніг, хлопаючи гучно крилами, з своєрідним скреготом піднімається зграя чималих сіруватих птахів. Здіймаються вони праворуч, ліворуч, спереду... Птахи летять важко, але швидко, низько над землею. Сідають недалеко. Якщо, не гаючись, підійти до того місця, де вони сіли, можна знову підняти їх на крило. Проте найчастіше птахів там уже немає: вони перебігли по землі і опинилися далеко від місця посадки. Це сірі куріпки.

Дозволяється полювати на куріпок лише восени, у вересні і жовтні (і то не в усіх областях країни, а там, де птахів достатньо).

Найкраще полювати з лягавим собакою, звичайно, якщо він добре «натасканий» на польову дичину. Собака знаходить виводок і робить стійку. Мисливець повільно підходить і, коли птахи зриваються,— стріляє. Після пострілу, незалежно від того, вдалий він чи ні, наляканий виводок розбивається по одному-двоє птахів, які сідають десь недалеко. Тут-то й починається справжнє захоплююче полювання. Собака знаходить поодинці птахів, яких можна бити на дистанції вірного пострілу...

Чудовий це мисливський птах. Проте дуже він чутливий до несприятливих метеорологічних умов. Якщо зима сувора, багатосніжна, куріпки в масі гинуть від нестачі корму. Коли влітку живляться різним насінням і комахами, то взимку вони майже в основному споживають сходи озимини та зелену траву, яку беруть з-під снігу. Якщо снігу багато або він твердий і птах його не може розрити, нестача корму може спричинити до загибелі куріпок.

Такі масові втрати сірих куріпок за останні 15—20 років мали місце на Україні вже кілька разів. Це призвело до значного зниження їх кількості в багатьох областях України.

Тому протягом кількох років полювання на куріпок було заборонено. Тепер полювання дозволене тільки в тих областях, де цих птахів достатньо. При цьому дозволяється відстрілювати за один раз не більше трьох куріпок.

Дуже терплять куріпки і від хижаків, особливо яструбів-голуб'ятників та лисиць.

Там, де з хижаками борються добре, поголів'я куріпок швидко збільшується, бо розмножуються вони, як і взагалі всі курині, дуже швидко.

У травні самка відкладає в гніздо, що являє собою ямку в землі, дуже добре замасковану кущиком трави, 12—15, а іноді й 20 «шоколадного» кольору яєць. Вона дуже спокійно сидить у гнізді і злітає тільки при явній небезпеці.

Забарвлення бурувато-сіре, смугасте робить самку зовсім непомітною, коли вона насиджує, і можна пройти за 2—3 кроки від гнізда і не побачити її.

Близько трьох тижнів вона насиджує. І за цей час і самці, і всьому виводку загрожує чимала небезпека.

Пташенята, що вивелись, відразу залишають гніздо і ведуть мандрівне життя. Вони рудуваті і це стає їм у нагоді: в разі небезпеки пташенята туляться до землі і їх важко помітити. Проте все ж їх дуже багато гине від нападу хижаків.

Куріпки дуже корисні птахи не тільки як об'єкт спортивного полювання, а тому, що знищують багато шкідливих комах —бурякових довгоносиків, саранових тощо.

Отже, сіра куріпка цілком заслуговує на всіляку охорону і піклування. Розмножується вона швидко і за короткий час може заселити значні території колгоспних полів, трав'янистих лук, молодих деревних і чагарникових насаджень.

Усі курині птахи, які водяться на Україні, корисні, цінні і заслуговують на розмноження і розселення. Цю роботу в першу чергу треба провадити у заповідниках, заказниках, мисливських господарствах та в зелених зонах населених пунктів. У ряді областей і районів країни уже розпочали її, але масштаби і темпи, якими вона ведеться, далеко недостатні. А між тим, якщо набагато краще організувати розмноження і розселення корисних мисливських птахів, можна в найближчому майбутньому мати відповідні результати.

Використана література: М.А. Воїнственський Корисні дикі птахи України, ДВ сільськогосподарської літератури Української РСР, Київ, 1960





Реферат на тему: Польові мисливські птахи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.