Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Плантаційні лісові насадження та лісові ресурси України (реферат)

Зміст

1. Плантаційні лісові насадження як об'єкти невичерпного виробництва енергетичної біомаси

2. Система прав власності на лісові ресурси України: критичний аналіз

3. Культивування форм лісових рослин у парках України

Використана література

1. Плантаційні лісові насадження як об'єкти невичерпного виробництва енергетичної біомаси

Нині існують усі підстави стверджувати, що через кілька десятків років деревина буде відігравати дуже помітну роль у світовій енергетичній системі. Бурхливий розвиток біоенергетики у всьому світі визначається збільшенням виробництва та переробки деревини, як поновлюваного енергетичного ресурсу.

Біомаса деревини, яка продукується на так званих "енергетичних плантаціях", є енергетичним ресурсом, який уже тепер становить помітну частку у задоволенні енергетичних потреб багатьох країн світу. Цей енергетичний ресурс при запровадженні високоефективних технологій спроможний значною мірою замінити непоновлювані викопні види палива, запаси яких з кожним роком зменшуються, а світові ціни зростають. Однак, широке використання біомаси як енергетичної сировини доцільне лише у випадку наявного економічного та екологічного ефектів їх використання.

Цікавість до деревини як поновлюваного джерела енергії виникла в кінці 70-их років минулого століття внаслідок чергової енергетичної кризи. Саме тоді почався серйозний пошук альтернативних нафті енергоносіїв, і у низці країн почали розробляти ефективні технології енергетичного використання деревини. Зрозуміло, що для отримання деревини в необхідних обсягах потрібне було закладання потужної сировинної бази. Тому з цією метою у США у 1979 році було прийнято спеціальну програму, яка передбачала створення так званих "енергетичних" плантацій із використанням густого садіння швидкорослих порід тополі, евкаліпта, вільхи та ін. на 10 % території держави.

Використання деревини як енергетичної сировини є перспективним і для України держави, що традиційно, подібно іншим розвиненим країнам, орієнтована на невідновлювані джерела енергії кам'яне вугілля, нафту, природний газ. Оскільки природних покладів останніх двох енергоносіїв в Україні недостатньо, то розвиток держави знаходиться у прямій залежності від нестабільних світових цін на ці енергетичні носії. Тому використання біомаси дерева, передусім для комунальних потреб дало б змогу частково замінити дорогий газ на дешевше деревне паливо.

Процес забезпечення енергогенеруючих підприємств деревинною сировиною має три основні складові: а) продукування біомаси на спеціальних плантаціях, що пов'язане із певними фінансовими витратами; б) використання відходів деревообробних підприємств; в) збільшення обсягів заготівлі лісосічних залишків і неліквідної деревини на лісосіках.

Останнє не потребує значних затрат, але тягне за собою додаткове вилучення з лісових ділянок разом із лісосічними залишками елементів мінерального живлення і як наслідок виснаження грунту та зниження продуктивності наступного покоління деревостану. Тому тут усе-таки, Тому, слід надавати перевагу способу продукування деревної маси на "енергетичних плантаціях", роль яких в умовах України можуть відігравати плантаційні лісові насадження.

Під плантаційними лісовими насадженнями, або культурами (ПЛК) ми розуміємо штучні рослинні угрупування, вирощувані під керуванням людини із цільовою спрямованістю на прискорене промислове отримання спеціальної лісової продукції у більших обсягах і у значно коротші терміни, ніж у лісових культурах, вирощуваних за традиційною технологією. Створення плантаційних насаджень орієнтоване передусім на пришвидшене отримання деревної біомаси за спеціальними проектами, які розробляються на весь цикл вирощування таких "енергетичних плантацій" відповідно до їх цільової спрямованості.

Породи, які запроваджуються для продукування деревної маси, мають задовольняти основній вимозі накопичувати максимальну кількість деревної сировини у якомога коротші терміни. Як відомо, поняття швидкорослості поширюється на види, які в "середніх" за родючістю умовах та за середньої щільності вирощування протягом трьох-чотирьох років продукують 6 т/га сухої речовини. У середніх широтах для цієї мети підходять верби, тополі та осика як "чисті" види, так і їхні гібриди. Поряд із цим, в умовах Західного Лісостепу України ми вважаємо перспективним заходом запровадження для цієї мети хвойних порід ялини, модрини та псевдотсуги. Основою для такого вибору є висока й дуже висока швидкість росту цих видів, здатність до формування високопродуктивних чистих і мішаних деревостанів, швидко накопичувати значні обсяги біомаси, можливість отримання доходів ще задовго до головної рубки плантаційних насаджень, цінність деревини порід, наявність наукового та виробничого досвіду культивування цих хвойних видів.

Важливим у цьому аспекті є сам принцип підходу до вирощування "швидкої" деревини та біомаси загалом. Як відомо, в основу створення лісових культур покладений типологічний принцип, згідно з яким головну породу на тому самому місці культивують протягом багатьох поколінь. При цьому результати досліджень свідчать про гірший ріст кожного наступного покоління рослин тих самих видів, що пояснюється ґрунтовтомою накопиченням токсичних речовин, які певний час зберігаються у ґрунті. Причина цього явища полягає в тому, що при розробці заходів з підвищення продуктивності лісостанів недооцінюється один із найважливіших природних чинників безперервний процес зміни рослинних формацій, зумовлений біологічною природою самого лісу, і який дає можливість максимальною мірою використовувати потенційні сили природи при мінімальних економічних затратах.

З біологічного погляду зміна порід є корисною, передусім для підвищення стійкості лісових насаджень. Тому короткочасна зміна корінного деревостану на плантаційне насадження і зворотній процес можуть відіграти позитивну роль у підвищенні продуктивності та стійкості лісових культурфітоценозів. За нашими даними, потенційна продуктивність лісових земель, зокрема в умовах Західного Лісостепу використовується далеко не повністю. Причина полягає у наявності низькопродуктивних насаджень, які ростуть у порівняно багатих і багатих типах лісорослинних умов. Саме такі ділянки і є потенційними площами для закладки плантаційних насаджень. Критерієм підбору площ є можливість досягнення максимального ефекту при лісовирощуванні, заготівлі і транспортуванні деревини. Чим багатші лісорослинні умови, тим менші капіталовкладення потрібні на продукування значних обсягів деревної біомаси в обмежені терміни.

Запропонований підхід до отримання біомаси у плантаційних насадженнях на принципах породозміни орієнтований саме на інтенсивне лісовирощування із раціональним використанням природних потенційних можливостей типів лісорослинних умов. Він полягає у продукуванні значних обсягів деревної маси у найкоротші терміни без застосування високовартісних прийомів лісовирощування (напр., інтенсивного обробітку ґрунту, внесення добрив) та повної або часткової окупності затрат на плантаційні насадження за рахунок проміжного користування (новорічні ялинки, дрібна і середня деревина тощо). У вмілому використанні природного потенціалу типу лісорослиниих умов і полягає сутність концептуального підходу до проблеми плантаційного лісовирощування на відміну від існуючих традиційних способів відтворення лісових насаджень. В основі цього процесу лежить принцип породозміни, який бере до уваги природний циклічний процес зміни порід з урахуванням дії на едафічне середовище "попередників" і "наступників" за схемою: похідний або корінний низькопродуктивний деревостан → плантаційне насадження → корінний високопродуктивний деревостан.

Плантаційні насадження створюють на короткий проміжок часу 40 70 років, а після їх суцільної рубки відновлюють корінний тип деревостану шляхом запровадження лісових культур. У процесі вирощування плантаційних насаджень отримуємо проміжні продукти, а також кінцевий продукт, які виражаються через низку специфічних елементів. Окремі елементи є спільними як для проміжного, так і для кінцевого продуктів лісовирощування.

Застосування породозміни усуває протиріччя між вирощуванням корінних насаджень і створенням плантаційних лісових насаджень. Породозміна є доповненням, логічним продовженням традиційного ведення лісового господарства в Україні, і враховує, передусім, фактор взаємовпливу деревних порід, заходи з підвищення едафічного потенціалу лісорослиниих умов та його якнайповнішого використання. При запровадженні плантаційних лісових насаджень ніяким чином не може бути поставлена під сумнів доцільність дотримання типологічного принципу створення лісових культур.

Тут маємо лише приклад короткотермінового переривання вирощування беззмінної культури через створення "проміжної ланки" плантаційних культур із наступним відновленням корінного насадження.

На засадах плантаційного вирощування можна також формуватися штучні лісові насадження, закладені за традиційною технологією, і природні молодняки з достатньою кількістю швидкорослих і рівномірно розміщених на площі дерев цільової породи. У Західному Лісостепу ростуть високопродуктивні насадження швидкорослих хвойних видів, які можуть бути прототипами плантаційних насаджень для отримання значної кількості деревної маси як енергетичної сировини.

За результатами досліджень, при запровадженні плантаційних насаджень ялини європейської загальний запас лише стовбурної деревини за один цикл продукування (41 - 50 років) сягає 400 - 600 м3/га залежно від типу лісорослинних умов. У процесі розріджень плантаційних насаджень ялини при початковій густоті 10 тис. шт./га можна отримати близько 5 тис. шт. новорічних ялинок у віці 5 - 6 років і 2,5 - 3 тис. шт. у віці 8 - 10 років на 1 га.

Загальний запас лише стовбурної деревини модрин європейської та японської за період вирощування плантаційних насаджень (51 60 років) перевищує 1 тис. м3/га, а модрини гібридної 1,4 тис. м3/га.

Розрахункові обсяги продукованої стовбурної деревини псевдотсуги Мензіса у плантаційних насадженнях за період вирощування 61 70 років становлять 1,2 - 1,7 тис. м3/га залежно від типу лісорослинних умов, інтенсивності розріджування та провенієнції породи.

У зв'язку зі створенням плантаційних лісових насаджень може виникнути питання щодо збереження корінних цінних насаджень, недопущення зниження загальної стійкості лісів. У цьому аспекті дуже важливим є питанням встановлення доцільних обсягів запровадження плантаційних насаджень. Режим ведення плантаційного господарства має бути науково обґрунтованим.

Загальна вкрита лісом площа по Західному Лісостепу становить 845436 га. Якщо прийняти площу деревостанів у цьому регіоні, яка підлягає поступовій заміні плантаційними лісовими культурами, на рівні 10 % замість пропонованих 20 %, то загалом ця площа становитиме 84540 га. При мінімальній продуктивності плантаційних насаджень у віці головного рубання 400 - 500 м3/га на цій площі можна отримати протягом певного періоду часу 34 - 42 млн. м3 стовбурної деревини без урахування маси деревини від рубок догляду.

Важливим у цьому аспекті є вирішення питання періодичності та ритмічності функціонування циклу плантаційне насадження → корінний деревостан протягом певного часу. Прийнявши в середньому вік рубки для плантаційних насаджень у 50 років, на території Західного Лісостепу необхідно щорічно створювати плантаційні культури на 0,2 % вкритої лісом площі (1,7 тис. га).

Після зрубування першої черги плантаційних насаджень на площі 1700 га у віці 50 років на цій території відновлюють корінні типи деревостанів відповідно до типу лісу, а таку саму площу з-під похідних або низькопродуктивних корінних деревостанів відводять під плантаційні культури. З цього моменту схема похідний низькопродуктивний деревостан → плантаційне насадження → корінний високопродуктивний деревостан функціонуватиме у сталому режимі із щорічною циклічністю, даючи можливість щороку заготовляти щонайменше 680 - 850 тис. м3 стовбурної деревини без урахування обсягів проміжного користування.

Для підвищення ефективності функціонування та продуктивності плантаційних насаджень слід запровадити низку заходів, які доцільно об'єднати у три групи. До першої з них належать природні та технологічні аспекти вибір виду, екотипу, різновидності чи форми рослини, вибір ділянки, типу лісорослинних умов, застосування відселектованого садивного матеріалу, вибір початкової густоти, схем змішування, розміщення садивних місць, системи обробітку ґрунту. До другої групи належать аспекти, спрямовані на поліпшення росту та якості деревини, підвищення інтенсивності накопичення біомаси деревних рослин, регулювання густоти. До третьої групи належать заходи з ефективної реалізації продукції плантаційного лісовирощування.

Запропонована схема плантаційного лісовирощування, де "проміжні" плантаційні культури постають як "породозміна", спрямована на суттєве підвищення ефективності лісокультурного виробництва за рахунок: а) короткого обороту рубки плантаційних насаджень, які накопичують значні запаси деревної біомаси; б) отримання продукції протягом усього періоду вирощування насаджень; в) підвищення продуктивності та стійкості корінного деревостану, створеного після рубки плантаційного насадження внаслідок позитивного біохімічного впливу на ґрунт породи-попередника як результат застосування принципу породозміни. Оскільки плантаційні лісові культури, окрім виробництва біомаси, можуть виконувати низку соціально-екологічних функцій, у т. ч. депонування вуглецю, одночасно задовольняючи потреби у лісовій продукції, вони мають також удосконалювати господарювання та знижувати навантаження на цінні лісові насадження корінних порід, зменшуючи обсяги їх рубань, забезпечуючи їх відновлення та поступове збільшення площ.

Отже, упровадження циклічної системи плантаційного лісовирощування сприятиме повнішому використанню лісорослинного потенціалу лісових земель, отриманню значних обсягів деревної біомаси як енергетичної сировини за порівняно короткий період часу, зменшенню обсягів рубань корінних цінних деревостанів, що дасть можливість поступово відновити оптимальну вікову структуру лісів не лише на території Західного Лісостепу, але й в інших регіонах. Створення плантаційних насаджень як "енергетичних плантацій" не лише підвищить рентабельність лісогосподарського виробництва, але й створить нові робочі місця у конкретному регіоні.

Обґрунтоване впровадження системи плантаційного лісовирощування як джерела продукування енергетичної біомаси є одним із найважливіших заходів у напрямі збалансованого розвитку лісового господарства України.

2. Система прав власності на лісові ресурси України: критичний аналіз

Урегульованість майнових відносин на лісові ресурси є вихідним пунктом для розвитку лісового господарства. Сучасна система прав власності на лісові ресурси, що діє в Україні, є недосконалою і стоїть на перешкоді ефективному лісокористуванню.

Система прав власності на лісові ресурси це визначена сукупність прав власника лісу на землі лісового фонду і лісові ресурси. Різноманітні види і форми власності становлять систему прав власності на лісові ресурси, яку розбудовують органи влади в межах своїх прав. Через те, що інформація про приватну власність взагалі, а про приватну власність на лісові ресурси тим більше, була надмірно ідеологізована, в масовій свідомості людей склалося уявлення про право власності як про необмежене право розпоряджатися і використовувати дану власність. Річ у тому, що межею права володіння, розпорядження і користування є право знищити річ, що стосується особистої власності, але сьогодні таке уявлення часто поширюється і на приватну власність, з чим не можна погодитись. Це тим більше невірно відносно лісу, який є як природним ресурсом, що хоч і знаходиться у певній власності, але водночас є і суспільним ресурсом, тобто надбанням всіх громадян.

Варто відзначити, що права власності на лісові ресурси є правовим інструментом лісової політики, який покликаний створювати передумови для ефективного застосування органами державного управління своїх прав. Досягнення цілей і завдань лісової політики залежить від відповідності прав власності на лісові ресурси ринковим законам. Саме тому застосування ринкових інструментів при існуванні в Україні системи прав власності на лісові ресурси, успадкованої від командно-адміністративної економіки колишнього СРСР, неминуче приречене на фіаско.

Засоби побудови системи прав власності (встановлені законодавством межі) та їх здатність впливати на поведінку лісокористувача в ринкових умовах дають змогу нам визначити аспекти, що перешкоджають лісокористувачам приймати ефективні управлінські рішення, в процесі формування ринкових відносин.

Незважаючи на п. 1 статті 56 Земельного кодексу України, в Україні такий вид прав власності як безперечне право на землі лісового фонду представлений тільки держаною власністю. Державні ліси продажу не підлягають, а можуть тільки надаватися в постійне або тимчасове використання. На наш погляд, на сучасному етапі розвитку лісового господарства в Україні заборона продажу лісів, які перебувають у державній власності, є цілком виправданою, оскільки, на відміну від сусідніх країн Східної Європи, в нас традиції приватного лісового господарства відсутні. Із становленням приватного власника в Україні за рахунок викупу (передання) і подальшим залісненням малопродуктивних та непридатних для сільськогосподарського виробництва земель з метою створення умов для підвищення ефективності лісокористування порядок відчуження державних лісових земель необхідно буде переглянути. Адже високої економічної ефективності лісокористування може бути досягнуто тільки конкурентоспроможним власником, який у процесі використання ресурсів здатен отримати максимально можливу вартість вихідних продуктів при наявних технологіях. Досвід лісокористування в країнах Європи свідчить, що в державній власності переважно знаходяться ліси, які головним чином виконують екологічні функції (мають низьку комерційну цінність), а в приватній експлуатаційні ліси.

Свідченням неефективності сучасної форми державної власності на ліси в Україні є обсяги лісового доходу (плати за спеціальне використання лісових ресурсів) і фінансування лісового господарства власником державних земель (радами народних депутатів різних рівнів) з бюджету, співвідношення між обсягами бюджетного фінансування і сплаченими податками і зборами, частка бюджетних коштів в загальному обсязі витрат на лісове і мисливське господарство.

На наш погляд, головна причина недосконалості системи прав власності на лісові ресурси в Україні, яка перешкоджає ефективному господарському управлінню, полягає не тільки у формах власності, а в обмеженнях, які впливають на реалізацію суб'єктами господарювання своїх прав. Здійснювати ринкові реформи в лісовому господарстві на принципах сталого розвитку в умовах командно-адміністративної економічної системи неможливо. Досвід розвинутих країн світу свідчить, що ринкові відносини в лісовому господарстві ефективно можуть розвиватися при регульованих ринкових відносинах в умовах державної власності на ліси або регульованих ринкових відносинах у приватних лісах. Проте втілити повністю одну з двох згаданих вище економічних систем неможливо в Україні, де історично склалися економічні, екологічні і соціальні умови ведення лісового господарства, відмінні від країн Північної Америки та Західної Європи.

При регульованих ринкових відносинах в умовах державної власності на ліси органи влади в галузі лісового господарства здійснюють виключно функції володіння лісами і контролю за дотриманням норм лісового законодавства суб'єктами господарської діяльності різної форми власності, які здійснюють лісокористування. Фінансування лісовідновлення, лісорозведення та інших робіт, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється власником (державними органами влади в галузі лісового господарства) на підставі цін, вказаних в угодах про ведення лісового менеджменту, які укладаються з підприємствами (переважно приватної і колективної форм власності). Кошти для фінансування лісового господарства в необхідному обсязі власник отримує саме в процесі відчуження своїх прав на лісові ресурси, оскільки попнева та орендна плата в даному випадку є ринковими цінами, а не фіскальними платежами. Така економічна система існує в Північній Америці. В Україні також домінує державна форма власності на ліси, проте лісокористування здійснюють постійні лісокористувачі спеціалізовані лісогосподарські підприємства державної форми власності, підпорядковані органам влади, а не підприємства з різними формами власності на основний та обіговий капітал. На наш погляд, в Україні не необхідно здійснювати різку зміну форм власності підприємств, які здійснюють охорону, відтворення і використання лісових ресурсів. Досвід приватизації підрозділів комплексних лісових підприємств, які здійснювали первинне перероблення деревини, на початку 90-х років в Україні засвідчив, що тільки зміна форм власності не завжди призводить до значного підвищення ефективності виробництва. Поширена в європейських країнах система регульованих ринкових відносинах у приватних лісах характеризується тим, що: ліси перебувають головним чином у приватних власників, які мають право володіти, відчужувати, охороняти і відтворювати лісові ресурси; фінансування лісогосподарської діяльності здійснюється власниками лісів і частково державою в межах національних і регіональних програм; основна функція держави полягає у розробленні і впровадженні лісової політики (плануванні), контролі за додержанням суб'єктами господарської діяльності норм лісового законодавства.

Україна не перша країна Європи, перед якою постало питання реформування майнових відносин на лісові ресурси. Успішний досвід реформування системи прав власності на лісові ресурси мають ряд країн колишнього соціалістичного табору (Чеська республіка, Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія) та Балтійські республіки (Естонія, Латвія та Литва), що мали спільне минуле, зокрема однакову систему управління лісами і ведення лісового господарства. Основою реформ, проведених в 90-х роках минулого століття, став цілий ряд законодавчих актів, що закріпили різноманітність форм власності.

Досвід згаданих країн свідчить, що різноманітність форм власності на лісові ресурси вигідніша і з часом веде до більш рівномірного використання лісів, аніж при домінуванні монопольного володіння. З іншого боку, економічну систему ведення лісового господарства Західноі Центральноєвропейських країн в Україні не варто повністю наслідувати, оскільки в цих країнах власниками лісів є фермери, які поєднують лісовий менеджмент із сільським господарством. Така ситуація пояснюється тим, що приватні ліси переважно представлені невеликими за площею землеволодіннями, які не дають їх власникам достатніх надходжень для покриття витрат на ведення лісового господарства. Багато зарубіжних фахівців вважає, що ведення лісового господарства підприємством без інших джерел доходів, зазвичай, є фінансово невигідною діяльністю, оскільки сучасний рівень кореневих цін не надає стимулів до інвестування капіталу у вирощування лісу протягом тривалого часу. Тільки великі лісові підприємства можуть у повному обсязі самостійно фінансувати створення нових деревостанів, оскільки вони повинні забезпечити себе власною сировиною у майбутньому, а не тому що існує прибутковість у цьому виді діяльності. Саме тому важливо в процесі розвитку ринкових відносин зберегти в Україні державні комплексні спеціалізовані лісогосподарські підприємства, які формувалися протягом кількох десятиріч і мають значний досвід в галузі ведення лісового господарства.

Лісове законодавство в умовах централізовано планованої економіки було створено у контексті функціонування державної власності на ліси. Протягом всього часу незалежності в українське законодавство так і не було внесено відповідних змін щодо реорганізації системи прав власності, придатної для ефективного розвитку ринкових відносин, що і надалі сприяє збереженню архаїчного господарського механізму, притаманного командно-адміністративній економіці.

Для впровадження в Україні лісової політики, побудованої на засадах ринкової економіки, необхідно докорінно реформувати нині діючу економічну модель ведення лісового господарства шляхом органічного поєднання позитивних елементів командно-адміністративної системи, систем регульованих ринкових відносин в умовах державної власності на ліси і ринкових відносин у приватних лісах.

3. Культивування форм лісових рослин у парках України

Сучасна концепція сталого розвитку передбачає передусім керованість розвитком певних об'єктів і процесів. Базованість концепції на системному підході до вирішення проблем а також на використанні сучасних інформаційних технологій дає змогу прораховувати багатоваріантні вирішення проблем або хід подій. Слово "збалансований" відображає не застиглу конструкцію, а власне збалансований, раціонально керований розвиток. Екологічно збалансований розвиток певної території невід'ємно пов'язаний із розвитком об'єктів природно-заповідного фонду та їх окремими компонентами. Усі ці об'єкти можуть мати різноманітну цінність: екологічну, наукову, історико-культурну; мати загальнодержавне або місцеве значення. Серед об'єктів природно-заповідного фонду найбільш цінними з точки зору збереження формового біорізноманіття є штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Об'єктом дослідження були декоративні форми тіньовитривалих рослин лісових територій, що культивуються у ботанічних садах, дендрологічних парках, на територіях парків-пам'яток садово-паркового мистецтва України (Львів, Ялта, Євпаторія). Дослідження є проміжним етапом рекогносцирувальних досліджень. Тіньовитривалі рослини та їхні форми були обрані об'єктами через особливий попит у розширенні асортименту, а також як цінні компоненти об'єктів природно-заповідного фонду.

Метою дослідження було представити наявний та рекомендований асортимент декоративних форм тіньовитривалих аборигенних видів рослин лісових територій в озелененні. Додатковий пропонований асортимент формувався завдяки рослинам, висадженим у міських насадженнях та рослинам, що вводяться у колекції садів, ботанічних установ. Рівень освітленості вимірювали люксметром Ю-116 протягом квітня-серпня (менше 50 % від повного освітлення о 11-13 год). Внаслідок дослідження найбільш цінними (з погляду декоративності, збільшення кількості особин, росту окремих екземплярів) виявилися декоративні форми представленого асортименту рослин.

Андромеда багатолиста (Andromeda polifolia L.). Вид і форми культивують на кислих ґрунтах: 'Alba', 'Blue ice', 'Compacta', 'Macrophylla', 'Major', 'Nana'. Барвінок малий (Vinca minor L.). Набільш поширений білооблямований сорт 'Albovariegata'. Рекомендуються форми 'Aurea-variegata', 'Alba', Atropurpurea', 'Azurea'. Бруслина європейська (Euonymus europaeus L.). Найдавніша відома форма з білими плодами E. e. f. albus (Weston) Rehder.

Бузина чорна (Sambucus nigra L.). Відомі форми 'Albo-variegata', 'Aureovariegata', 'Aurea', 'Laciniata', 'Linearis', 'Plena', 'Pulverulenta, 'Pyramidalis', 'Purpurea'. Бузина червона (Sambucus racemosa L.). Її форми трапляються рідше, але є досить перспективними: 'Laciniata', 'Plumosa', 'Plumosa-aurea', 'Nana', 'Tenuifolia', 'Purpurea', 'Flavescens'. Вовчник смертельний (Daphne mezereum L.). Найвідоміша білоцвіта форма 'Alba'. Відома форма 'Grandiflora' з крупними яскраво-пурпуровими квітками, 'Plena' з білими виповненими квітками. Калина звичайна (Viburnum opulus L.). Форми 'Nana', 'Rosea'. Клокичка периста (Staphylea pinnata L.). Відомий гібрид із клекичкою колхідською, що вважається її сортом.

Ліщина звичайна (Corylus avellana L.). Найбільш поширена форма 'Atropurpurea' з червонувато-бурими листками та 'Contorta' зі спіралеподібними закрученими пагонами. Перспективними є форми 'Laciniata', 'Fuscorubra', 'Pendula', 'Quercifolia Плющ звичайний (Hedera helix L.). Поліморфний вид, у якого на ділянках зі значним затіненням строкатолисті форми можуть втрачати декоративні формові особливості. Тому для тінистих ділянок потрібно використовувати форми з декоративними особливостями лопатей, країв листкової пластинки, а також особливостями росту. Найкращими є форми 'Brigitte', 'Boskoop', 'Ivalace', 'Green Ripple', 'Saggitifolia', 'Natasja', 'Mein Herz', 'Parsley Сrested', 'Mandas Сrested', 'Conglomerata', 'Erecta'.

Свидина кров'яно-червона (Swida sanguinea L.). Форми: 'Variegata', 'Atro-sanguinea', 'Viridissima', 'Mietschii'. Смородина альпійська (Ribes alpinum L.). Карликові форми 'Aurea', 'Pumila', з глибоко-надрізаними листками 'Laciniata'. Тис ягідний (Taxus baccata L.) та його форми: 'Aureovariegata', 'Fastigiata', 'Fastigiata Aureomarginata', 'Fastigiata Variegata', 'Erecta Aureovariegata'.

Астранція велика (Astrantia major L.). Сорт A. m. subsp. involucrata 'Shaggy'. Багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare L.). Сорт 'Bifidocristatum'. Вербозілля звичайне (Lysimachia nummularia L.). Сорт 'Aurea'. Вероніка широколиста (Veronica teucrium L.). Сорт 'Royal Blue'. Герань великокореневищна (Geranium macrorrhizum L.) Сорти 'Album', 'Spessart'. Герань темна (Geranium phaeum L.). Відомі сорти 'Album', 'Samobor'. Глуха кропива крапчаста (Lamium maculatum (L.) L.). Сорт 'Pink Pearls'.

Горлянка повзуча (Ajuga reptans L.). Cорти 'Alba', 'Atropurpurea', 'Variegata', 'Burgundy Glow', 'Multicolor'. Дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia L.). Сорти 'Snowdrift', 'Telhman Beauty', 'Bernice'. Дзвоники скупчені (Campanula glomerata L.). Сорт з фіолетово-синіми квітками 'Superba'. Еритроній собачий зуб (Erythronium dens-canis L.). Використовують сорти 'Lilac Wonder', 'Pink Perfection', 'White Splendour', 'Snow Flake'.

Жовтець їдкий (Ranunculus acris L.). Виповнений сорт 'Flore Plena'.

Каламінта великоквіткова (Calamintha grandiflora L.). Сорт 'Variegata' із кремовим листками із зеленими плямами. Калюжниця болотяна (Caltha palustris L.). Найбільш популярні багатопелюсткові сорти 'Plena' та 'Flore pleno'. Квасениця звичайна (Oxalis acetosella L.). Є відміна із рожевими квітками O. a. var. subpurpurascens.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis L.). Сорти із великими квітками: 'Fortin's Giant', 'Everest', 'Grandiflora', із рожевими 'Rosea', із строкатими листками 'Variegata'. Купальниця європейська (Trollius europaeus L.). Відомі її гібриди та сорти: 'Alabaster', 'Goldquelle', 'Orange princess'.

Купина пахуча (Polygonatum odoratum (Mill.) Druce). Відомий строкатолистий сорт 'Variegatum'. Листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium (L.) Newm.). Сорт 'Crispum', 'Cristatum'. Медунка лікарська (Pulmonaria officinalis L.). Сорти 'Camebridge Blue', 'Sissinghurst White'. Мильнянка звичайна (Saponaria officinalis L.). Виповнена форма 'Plena'. Молочай мигдалеподібний (Euphorbia amygdaloides L.). Сорт 'Purpurea'.

Наперстянка великоцвіта (Digitalis grandiflora Mill.). Сорт 'Excelsior'.

Незабудка болотяна (Myosotis palustris (L.) L.). Сорт 'Semperflorens'.

Підсніжник складчастий (Galanthus plicatus Bieb.). Відомий сорт із виповненими квітками.

Печіночниця звичайна (Hepatica nobilis Mill.). Найбільш поширений сорт 'Rosea' із рожевими квітками.

Рябчик шаховий (Fritillaria meleagris L.). Сорти 'Alba', 'Aphrodite', 'Charon', 'Poseidon'. Є відомості про сорт із виповненими квітками. Суховершки крупноквіткові (Prunella grandiflora (L.) Scholl.). Поширений сорт 'Alba'.

Фіалка запашна (Viola odorata L.). Найбільш відомий сорт 'Alba'.

Щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas (L.) Schott). Сорт 'Grandiceps Wills'.

Яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.). 'Variegata' сорт із облямованими білими листками.

Отже, внаслідок дослідження було виявлено, що найбільш перспективними тіньовитривалими рослинами із найбільшим формовим різноманіттям є 12 видів деревно-чагарникових та 32 види трав'яних рослин. Ці види є перспективними для розширення асортименту як природно-заповідних об'єктів, так і для озеленення населених пунктів України.

Використана література:

1. Дебринюк Ю. М. Плантаційні лісові насадження як об'єкти невичерпного виробництва енергетичної біомаси / Лісівництво і агролісомеліорація Харків: УкрНДІЛГА, 2009. Вип. 116 c.170-178

2. Галкін О.Ю. Система прав власності на лісові ресурси України: критичний аналіз / Науковий вісник, 2005, вип. 15.7 c.155-159

3. Горбенко Н.Є., Гриник О.М., Панасюк О.П., Улейська Л.І. Культивування форм лісових рослин у парках України / Науковий вісник НЛТУ України. 2012. Вип. 22.1 c.19-23





Реферат на тему: Плантаційні лісові насадження та лісові ресурси України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.