Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Особливості болотної рослинності та її динаміка

Формування та розвиток болотної рослинності визначається специфікою гідрологічного режиму території, який може змінюватися у часі як під впливом природних так і антропогенних чинників, особливостями рельєфу тощо. Вона має порівняно більше специфічних ознак на фоні болотної рослинності України, ніж водна рослинність, що відповідно й відображають особливості фізико-географічних умов регіону, розвитку рельєфу і гідромережі у постльодовиковий період. Деякі середньоєвропейські види - палюданти перебувають в Карпатах на східній межі свого поширення, тому часто є рідкісними і приурочені до їхніх південних схилів, а висотна межа їх поширення значно нища, ніж у інших гірських системах Європи.

Typha schuttleworthii – приальпійський елемент флори, зокрема в Альпах росте до 1700 м над р. м.. В Українських Карпатах росте на східній межі свого ареалу. Раніше він часто траплявся від низовини до нижнього гірського поясу (до 800 м над р. м.) саме на південному мегасхилі Українських Карпат. Нині більшість локалітетів виду відома теж з території Закарпаття.

Carex paniculata L. у Карпатах теж знаходиться на східній межі свого поширення. Болота з її участю відносно мало поширені в Карпатах і є рідкісними для Українських Карпат, тоді як в інших гірських регіонах Європи (крім північної частини) та Малої Азії є звичайними від передгір'їв до альпійського поясу.

Рівнинно-монтанний вид Carex davalliana Smith, як і вищезгадані види, поширений у багатьох гірських регіонах Європи, а в Українських Карпатах перебуває на східній межі свого поширення. Цей вид найбільш розповсюджений у південній частині Карпат, дещо менше у західній частині і є дуже рідкісним в Українських Карпатах, де відмічений лише на південних схилах, тобто у Закарпатті.

Переважно до південного мегасхилу Українських Карпат приурочені зарості Carex buekii Wimmer. Ця осока поширена у Центральній і Південній Європі, утворює асоціацію Caricetum buekii, яка описана в Західних, Східних (Чехія, Словаччина) і Південних (Румунія) Карпат. Раніше цей вид вважався відносно рідкісним у досліджуваному регіоні, однак тепер, як з'ясувалося у процесі досліджень, він є досить поширеним від низовини до поясу букових лісів (120-800 мнрм). Це пов'язано з підвищенням рівня засоленості грунтів, особливо на низовині, спричиненим зниженням рівня грунтових вод, оскільки цей вид тяжіє до солонуватих грунтів.

Особливо характерними для Українських Карпат і їх південного мегасхилу є висячі евтрофні пухівково-осокові або пухівково-осоково-сфагнові болота, які найчастіше утворюються вздовж русел струмків і у місцях виходу джерел. У досліджуваному регіоні найбільша їх кількість відмічена у Східних Бескидах, що пов'язано з наявністю значних площ післялісових лук.

Заболочені вільшняки угорськобузкові, у яких ярус підліску сформований східно-карпатським ендемом і реліктом Syringa josikaea J.Jacq. ex Rchb., ростуть виключно у Східних Карпатах на території України і Румунії. В Українських Карпатах вони приурочені переважно до південного мегасхилу (9 локалітетів) і лише один локалітет відомий з північного мегасхилу. Вони, на думку С. М. Стойка, збереглися в Українських Карпатах з плейстоценової епохи.

У досліджуваному регіоні рідкісними є болотні фітоценози з участю деяких бореальних видів, наприклад, з Menyanthes trifoliata L., які зустрічаються лише у Горганах, а зрідка у високогір'ї на Чорногорі, Свидівці і Марамороських Альпах. І навпаки, на рівнинній Україні цей вид часто трапляється на мезотрофних болотах та по периферії оліготрофних боліт.

Особливістю рослинного покриву боліт Українських Карпат є наявність хвощово-гіпнових і особливо унікальних хвощово-сфагнових ценозів, невідомих з рівнинної частини України. Перші були описані Ю. Р. Шелягом-Сосонком для Верхньо-Дністровських Бескидів, а другі Т. Л. Андрієнко у верхів'ях рік Тереблі і Свічі і автором книги у верхів'ї потоку Яворовець теж у Ґорґанах.

У альпійському поясі Українських Карпат наявні рідкісні мезотрофні гірськососново-сфагнові болота, що є спільною рисою болотної рослинності високогір'я гірських систем Європи.

У Карпатах рідкісними є ценози купинних осок, а на рівнинній частині країни вони зустрічаються порівняно часто.

Оліготрофні болота верхів'я басейну р. Тиси мають низку особливостей, властивих рослинності цього типу в Українських Карпатах в ціломі, які відрізняють їх від рослинності боліт рівнинної частини України. Основною відмінністю гірських боліт є наявність у складі мохового ярусу Sphagnum capillifolium, який, як відмічав М. Я. Кац, є характерною особливістю гірських боліт Західної Європи. За останні десятирічча цей вид став домінантом мохового ярусу майже на всіх оліготрофних болотах, а Sphagnum fuscum, який часто виконував таку ж фітоценотичну роль, як і Sphagnum capillifolium, тепер трапляється дуже рідко, тоді як на болотах рівнинної частини України він є звичайним компонентом мохового ярусу. До гірських видів флори боліт належить і Sphagnum robustum (Russ.) Röll. Найбільше його місцезростань зафіксовано саме з території Закарпаття, хоча зрідка відмічається й на Поліссі.

Відмінність флори оліготрофних боліт Українських Карпат і, зокрема, досліджуваного регіону, від флори боліт рівнинної частини України проявляється й у трав'яно-чагарничковому покриві. На болотах Українських Карпат і особливо Закарпаття, спостерігається значна участь Empetrum nigrum L., відсутньої на болотах рівнинної України, а також Carex pauciflora Lightf. – дуже рідкісного виду оліготрофних боліт Полісся, що відмічалося й Є. М. Брадіс та ін...

Оліготрофні болота зі Sphagnum fuscum (Schimp.) Klinggr. i S. rubellum Wils. в Українських Карпатах є південними форпостами ряду бореальних й арктобореальних видів. Ймовірно початок утворення цих боліт на південному мегасхилі Українських Карпат сягає в інтергляціальну епоху, як і єдине виявлене Г. М. Козієм болото на північному макросхилі Чорногірського масиву з покладами торфу до 9 м завтовшки. Тобто, можна припустити, що на південному мегасхилі у постльодовикову епоху існували порівняно сприятливіші умови для болотоутворення, пов'язані з швидшим звільненням від льодовика, ніж на північному мегасхилі і теплішим кліматом. Тому найдавніші оліготрофні болота Українських Карпат ймовірно виникли саме на південному мегасхилі.

Важливою відмінністю сучасної болотної рослинності Українських Карпат і досліджуваного регіону, зокрема, є порівняно рідке трапляння лісових боліт, на яких деревний ярус формують Picea abies (L.) H. Karst.б Alnus glutinosа (L.) P. Gaertn. і A. incaпa (L.) Moench, тоді як, наприклад, на Українськомі Поліссі широко розповсюджені сосново-сфагнові, сосново-березово-сфагнові, березово-сфагнові і вільхово-сфагнові болота. Ялиново-сфагнові болота трапляються у цьому регіоні зрідка. Однак, за даними угорських дослідників, раніше березово-сфагнові і вільхово-сфагнові фітоценози траплялися досить часто на рівнинній частині Закарпаття і поступово зникли через осушення боліт.

На території Закарпаття болотна рослинність порівняно з іншими типами рослинності зазнала найглибших змін (передусім під впливом меліорації). ЇЇ площa лише на Закарпатській низовині зменшилася майже на 90 %. Наприклад, болото Чорний Мочар, яке було найбільшим і займало близько 15 тис. га або близько 1/5 частину території низовини, було повністю меліороване ще до першої половини минулого століття.

Як відомо, оліготрофні болота України належать до об'єктів найвищої фітосозологічної категорії. На території Закарпаття рослинність оліготрофних боліт перебуває на межі повної трансформації у рослинність інших типів. Так, близько середини минулого століття було зроблено спробу меліорації усіх трьох найбільших за площею гірських оліготрофних боліт Закарпаття. У другій половині цього століття вони були взяті під охорону, але природоохоронний режим їх не підтримується належним чином, і рослинність боліт трансформується у рослинність заторфованих лук. Серед усіх відомих оліготрофних боліт Закарпаття, порівняно великих за площею, на сьогодні відносно найкраще збереглася рослинність болота Глуханя (24 га), а рослинність боліт Чорне багно (9 га) та Багно (8 га) за останні півстоліття зазнала порівняно більшої трансформації.

На оліготрофних болотах ми виявили такі закономірності їх трансформації: по-перше, збіднення видового складу бріофлори оліготрофних сфагнових мохів (зникнення Sphagnum fuscum (Schimp.) Klinggr. з мохового ярусу боліт Багно і Глуханя ), зменшення їх ценотичної ролі (низький показник проективного покриття S. rubellum Wils. на усіх оліготрофних болотах), появу мезотрофних (S. papillosum Lindb. на болоті Глуханя), по-друге, збіднення флори вищих судинних рослин (зникнення Ledum palustre L. з болота Чорне Багно) та поширення лучних видів широкої екологічної амплітуди (Molinia caerulea L., Nardus stricta L.); по-третє, розширення смуги евтрофної болотної рослинності за рахунок площі мезотрофної рослинності по периферії боліт; по-четверте, інвазію деревних порід широкої екологічної амплітуди на безлісих болотах, зокрема Betula pendula Roth, Picea abies (L.)H. Karst., та Salix cinerea L. тощо; і, по - п'яте, дивергенцію рослинних угруповань усіх досліджуваних боліт унаслідок домінування Eriophorum vaginatum, Sphagnum capillifolium та інсуляризацію і фрагментацію рослинного покриву.

Оліготрофні чагарничково-сфагнові болота Закарпаття поступово трансформуються у заторфовані луки (болота Глуханя, Багно), а оліготрофні болота, що раніше розглядалися як рідколісні чагарничково-сфагнові болота з розрідженим ярусом Picea abies, трансформуються у лісові болота, а в подальшому - у ялинові ліси. Перетворення оліготрофних боліт у заторфовані луки, що відбувається внаслідок їх осушення, за класифікацією типів сукцесій рослинних угруповань Б. М. Міркіна і Л. Г. Наумової, визначається як гідрогенні сукцесії аллогенного походження екзодинамічного типу. Заростання оліготрофних боліт ялиною і чагарниками – природні автогенні сукцесії ендоекогенетичного типу, однак, можуть бути зумовлені осушенням, як це спостерігав Г. В. Козій на північному мегасхилі Карпат.

Ці явища відображають загальні тенденції змін оліготрофних боліт Карпат і гірських систем Європи загалом, про що свідчить включення їх до переліку біотопів, які охороняються Директивою 92/47 ЕЕС.

Разом з тим, на Закарпатті від початку минулого століття змінився характер розподілу оліготрофних боліт у межах різних рослинних поясів. Повне зникнення оліготрофних боліт і відповідно оліготрофних та мезотрофних видів, таких як Carex pauciflora Lightf., Rynchospora alba (L.) Vahl., Scheuchzeria palustris L., Drosera rotundifolia L., Eriophorum vaginatum тощо сталося на низовині. Ще у першій половині минулого століття А. Маргіттай.знаходив згадані види на болоті Чорний мочар. Поряд з тим деякі види евтрофних боліт були зібрані на низовині востаннє більше 50 років тому, й серед них Typha schuttleworthii, Potentilla palustris (L.)Scop. і Buschia lateriflora.

Оліготрофні болота Закарпаття є унікальними утворами природи. Тут частіше, ніж у Передкарпатті та на Поліссі, трапляються рідкісні болотні угруповання. Більшість з них є об'єктами природоохоронного фонду. На жаль, заповідання болотного масиву не є достатнім заходом, оскільки трансформація боліт в інші типи рослинних угруповань зумовлена не тільки прямим але й опосередкованим антропогенним впливом, зокрема, змінами гідрологічного режиму в межах усього водозбору р. Тиси. Тому його відновлення є обов'язковою умовою збереження та відновлення рослинності боліт.

Мезотрофні болота на Закарпатті також є рідкісними. Сюди належать улоговинні та висячі болота субальпійського та верхнього лісового поясів, що виникли у льодовикових карах шляхом заростання невеликих озер, у місцях виходу джерел,, а також на присхилових ділянках терас гірських потоків. Рослинність мезотрофних боліт представлена дуже рідкісними для України синтаксонами - жерепняками сфагновими і пригнічено-ялиново-сфагновими і осоково-сфагновими угрупованнями [4, 7, 82, 95, 135, 161], характерними для гірських боліт Західної Європи. Лише на Закарпатті трапляються мезотрофні та оліготрофні болота, позбавлені деревного ярусу. Усі вони включені до «Зеленої книги України». Динаміка рослинного покриву цих боліт залежить від ерозійних процесів, що відбуваються на гірських схилах (зсуви, селі, лавини) та динаміки гідрологічного режиму озер, що заростають.

Сукцесії, що мають місце при заростанні високогірних озер, у загальних рисах можна описати так: від початку процесу заростання у прибережній зоні формується пояс переважно з Carex rostrata, C.vesicaria, а іноді йому передує пояс, утворений Scirpus lacustris L. З накопиченням торфу посилюється фітоценотична роль мохів з родів Drepanocladus, Calliergon та Ptilidium, які поступово заміщуються сфагнами. Схематично це можна відобразити таким чином: Scirpetum lacustris → Caricetum rostratae (Caricetum vesicariаe)→ Sphagno-Caricetum rostratae → Carici echinatae-Sphagnetum → Eriophoro vaginati-Sphagnetum angustifolii(за умови посилення оліготрофності субстрату).

Середовище сфагнів характеризується високою вологістю, бо в їх мертвих клітинах утримуються великі об'єми води. Завдяки цій властивості створюються умови низької теплопровідності та температури субстрату, а також значні добові коливання температури поверхні. Сфагнові мохи мають високий вміст кремнезему, а також природних антибіотиків, що перешкоджає їх розкладу. Характерними для торфовищ є низька аерація, перевага анаеробних процесів і нестача мінеральних елементів, міграція яких з ґрунту лімітується відсутністю висхідного току води через шар торфу. Бічні підтоки постачають мінеральними речовинами лише вузьку периферійну частину боліт. Все це сприяє високій кислотності субстрату, яка у сфагнових угрупованнях Карпат становить 3,2 – 4,5 (5,4) рН.. Щорічний приріст сфагнів посилює оліготрофність субстрату. Поступово з травостою випадають високі осоки, на тривалий час залишається Carex rostrata, збіднюється, а згодом майже цілком елімінується ярус болотного різнотрав'я (Caltha laeta Schott, Nyman & Kotchy, Potentilla crantzii (Crantz) G. Beck ex Fritsch, P. erecta (L.) Raeusch, Eriophorum latifolium Hoppe та ін.) і формується сфагнове угруповання. У такому стані можуть перебувати і плави - один з перших етапів заростання невеличких за площею високогірних озер (0,2-0,5га): густий килим сфагнів зі зрідженими заростями Carex rostrata. Роль різнотрав'я незначна або воно відсутнє. Але визначальним аргументом у діагностуванні етапу автогенних сукцесій на болотах такого типу є видовий склад сфагнових мохів. Піонерними видами сфагнів - домінантів мохового ярусу на плавах є Sphagnum riparium Angstr., S. fallax й меншою мірою S. girgensonii Russ. Sphagnum fallax ‑ характерний вид верхових боліт, але переважно є індикатором тимчасових сфагнових синузій у найбільш обводнених місцях. Як і Sphagnum riparium та S. girgensonii, ці види є компонентами лісових мочарів і заростаючих озер. На болотах з більш оліготрофними умовами субстрату переважають S. rubellum Wils., S. fuscum (Schimp.) Klinggr., S. magellanicum Brid., S. capillifolium та ін. Разом з ними трапляються оліготрофні види – типові елементи флори верхових боліт – Eriophorum vaginatum L., Carex pauciflora Lightf, С. limosa L., Empetrum nigrum L., Oxycoccus palustris Pers., O. microcarpus Turcz. ex Rupr., Drosera rotundifolia L. та ряд інших.

К.А. Малиновський та В.В. Крічфалушій відзначали, що високогірні осоково-сфагнові ценози з домінуванням дрібних осок і сфагнів у процесі автогенних сукцесій заміщуються сфагново-біловусовими або щучниковими ценозами, а на думку Г.В. Козія, за відсутності підтоку ґрунтових вод внаслідок природного заростання озер на місці пухівкових боліт можуть утворюватися лісові або чагарникові ценози.

В. І. Комендар описав утворення жерепняків сфагнових з Empetrum nigrum L. Rodococcum vitis-idaea (L.) Avror., Vaccinum vitis-idaea L., Rhododenron myrtifolium Schott & Kotschy та деяких інших видів. Такі ценози виникають як у заглибинах різного походження, так і на схилах з кам'яними розсипищами крутизною до 25◦, де вони мають форму подушок діаметром близько 1,5 м і шаром торфу більше 40 см.

Зміни рослинності заростаючих озер та утворення заболочених жерепняків сфагнових належать до ендоекогенетичних сукцесій.

Дуже рідкісними на території Закарпаття є присхилові мезо-евтрофні осоково-бобівниково-сфагнові та пухівково-осоково-сфагнові болота, які ми виявили лише у Ґорґанах. Вони приурочені до вузьких притерасних ділянок гірських рік і потоків у межах висот 750-850 м над р. м., зокрема, потоку Яворовець – притоки р. Тереблі. Флористичне ядро цих фітоценозів складається з бореальних видів сфагнових боліт (Сarex rostrata Stokes, Menyanthes trifoliata L., Sphagnum fallax (Klinggr.) Klinggr., S. contortum Schultz, S. palustre L.), серед яких співдомінантом трав'яного ярусу часто виступає Menyanthes trifoliata. На деяких з цих боліт є зріджений ярус низькорослих особин Alnus incana (L.) Moench із зімкненістю крон 0,1-0,3. У трав'яному ярусі переважають Сarex echinata, C. rostrata і Menyanthes trifoliata, а у моховому ярусі - Sphagnum fallax і S. contortum. Досить рясно представлена Drosera rotundifolia, що місцями густо вкриває сфагновий килим. Зустрічаються купини, вкриті лише сфагновими мохами (Sphagnum rubellum Wils, S. magellanicum Brid.) і Drosera rotundifolia, що свідчить про виникнення оліготрофних ділянок. Ці болота виникли внаслідок тривалого застоювання води на вирівняних присхилових ділянках річкових терас. Спочатку тут сформувалися зарості Equisetum fliviatile, що спостерігаються на найобводненіших ділянках досліджуваних боліт. На неглибоких впадинах площею близько 150м2 домінує виключно Equisetum fluviatile. Утворення мезо-евтрофних боліт у поясі буково-ялинових лісів Ґорґан проходить такі стадії розвитку: Equisetetum fluviatilis → Caricetum rostratae→ Sphagno-Caricetum rostratae→ Carici echinatae-Sphagnetum. При накопиченні торфу і подальших сприятливих для розвитку болота умовах воно поступово переходить у мезотрофну та оліготрофну стадії, а при зменшенні обводнення заростає Alnus incana і чагарниками.

Оліго- і мезотрофні болота Українських Карпат є рідкісними реліктовими угрупованнями, що розташовані близько південної межі свого поширення.

У гірській частині Закарпаття поширені переважно евтрофні трав'яно-мохові болота, у рослинному покриві яких переважають бореальні види як квіткових рослин, так і представників бріофлори. Значна кількість видів, приурочених до боліт, включені до переліку рідкісних чи зникаючих як у межах України, так і в межах регіону досліджень. Серед них Epipactis palustris (L.) Crantz., Dactylorhyza incarnata (L.) Soό, D. maculata (L.) Soo, Platanthera bifolia (L.) Rich., P. chlorantha (Cust.) Rchb., Valeriana simplicifolia (Rchb.) Kabath, Ophyoglossum vulgatum L. та деякі інші. Усі вони потребують охорони.

Деякі відомості про евтрофні болота Закарпаття, як вже було відмічено, містяться у працях попередніх дослідників, переважно у працях Т. Л. Андрієнко та ін.. У них охоплені лише окремі флористичні райони (переважно Горгани, Чорногора), а ценотичне різноманіття боліт вивчено недостатньо.

Унікальні болота з домінуванням Carex paniculata L. - одного з найбільш рідкісних видів судинних рослин на території України і Українських Карпат, однак досить звичайного для Південних і в меншій мірі для Західних Карпат та багатьох гірських систем Європи (Піренеї, Альпи, Балкани), наводили раніше лише для Чивчино-Гринявських гір і Чорногори. Нещодавно були опубліковані нові відомості про угруповання цього виду на хребті Чорний Діл, що належить до Чивчинських гір. Автори підкреслили, що це найхарактерніші висячі болота південно-східної частини Українських Карпат. Ми виявли їх у басейнах річок Латориці і Стрия по обидва боки Вододільного хребта Східних Бескидів у межах висот 500- 750 м над р. м. Детальні відомості про них опублікувані нами раніше. Ці болота приурочені до гірських схилів у місцях виходу джерел і перезволожених частин терас гірських рік. Займають площі 0,2 – 1,0 га. Через непридатність травостою для випасання худоби і косіння, місцеве населення випалює травостій і осушує ці болота. Наприклад, у верхів'ї р. Латориці на одному з боліт з пануванням C. paniculata внаслідок антропогенного втручання зменшився ступінь обводнення субстрату. Протягом близько 10 років проективне покриття C. paniculata зменшилося від 80 % до 35-40 %, а купинястий рельєф став дуже слабо вираженим. Тим часом його майже наполовину замінив інший вид - Carex buekii, менш вимогливий до водного режиму. Купинні осоки особливо чутливі до змін гідрологічного режиму, оскільки купина це складний рослинний утвір, який складається з мертвої органіки, скріпленої кореневою системою і стеблами осоки, що поступово стає оселищем багатьох видів гігрофітів, вимогливих до вологи і вмісту поживних речовин. Внаслідок осушення субстрату прискорюється розклад органіки і зменшується приріст фітомаси осоки. Це призводить до руйнування купин осок таких як Carex paniculata, C. cespitosa та інших Тобто мають місце аллогенні сукцесії гідрогенного типу антропогенного походження, внаслідок яких болота трансформуються в угруповання вологих лук, що відображає загальні тенденції сукцесійних змін боліт після меліорації.Згадані угруповання включені до "Зеленої книги України" як такі, що перебувають під загрозою зникнення.

З усіх охарактеризованих нами боліт, найбільш оригінальними і самобутніми для Карпат загалом є карбонатні болота з Carex davalliana Smith, що також включені до "Зеленої книги України", оскільки є дуже рідкісними для Українських Карпат. Такі болота, як і болота з C. paniculata, також трапляються майже в усіх гірських системах Європи, за винятком її північної частини. Однак, завдяки порівняно значно вужчій екологічній амплітуді, вони є відносно рідкісними. Узв'язку з порушенням умов зростання цей вид зник із багатьох районів Європи, і зокрема з Англії. За останні роки два локалітети їх ми виявили у Східних Бескидах і один локалітет був виявлений І. М. Даниликом та В. М. Антосяком у Чорногорі. Протягом останніх семи років в одному з локалітетів унаслідок антропогенного втручання відбулося збіднення видового складу флори фітоценозу та зміна структури популяції Carex davallianа, зокрема, це проявилося у зміні співвідношення куртин різної статі. Остаточно зникли куртини з жіночими особинами і залишилися лише з чоловічими. У локалітеті, де не відбувається прямого антропогенного впливу, виявлено 73 % куртин жіночих особин і 27 % - чоловічих. Болото з C. davalliana у Ясінській улоговині, де росли ще й такі рідкісні види як C. umbrosa Host., C. hartmanii Cajand., Gentiana verna L., тепер майже повністю трансформувалося у лучний фітоценоз унаслідок дренування. На цій ділянці болотна рослинність трапляється лише окремими острівками з поодинокими куртинами C. davallianа, однак без участі Primula farinosa, яка зростала тут ще у 60-ті роки . Тобто карбонатні болота у цьому регіоні перебувають під загрозою зникнення.

Відомості про ценотичні особливості Typha schuttleworthii в Українських Карпатах до цього часу були відсутні. Цей вид є дуже рідкісним для Карпат у цілому, й до середини 90-х років кількість його місцезростань різко зменшилася в межах усього ареалу, а в Білих Карпатах до 1998 р. він вважався зниклим таксоном, тому його включено до Червоних списків рослин майже всіх країн Карпатського (Чехія, Словаччина, Румунія, Польша), альпійського (Швейцарія, Австрія) та інших регіонів Європи. Нам вдалося виявити три локалітети угруповань з домінуванням цього виду. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що раніше вид траплявся частіше, однак нині є критично загрожуваним таксоном Українських Карпат загалом. Нові знахідки T. schuttleworthii в Карпатському регіоні за останній період зафіксовані переважно на природо-охоронних територіях. Його зарості невеликі за площею і формуються у місцях виходу джерел на сінокосах та пасовищах. При дотриманні природоохоронного режиму площа фітоценозу збільшується вдвічі за 7-10 років, однак, як і більшість евтрофних гірських боліт, вони поступово заростають чагарниками.

Рідкісними для Українських Карпат є пухівково-осоково-мохові болота з участю та домінуванням у моховому ярусі рідкісного для України третинного релікту Helodium blandovii (Web. et Mohr.) Warnst., виявленого нами в Українських Карпат уперше. Раніше він був відомий тільки з Полісся і єдиний локалітет з Лісостепу. У моховому покриві цих боліт росте ще один третинний релікт - Tomenthypnum nitens (Hedw.) Loeske, який наводили лише для Чорногори та Свидівця. Helodium blandovii є плейстоценовим реліктом залишків мохових боліт, поширених раніше на південь від межі Дніпровського льодовика. Він виявлений у Західних Карпатах і разом з Tomenthypnum nitens є характерним видом Союзу Sphagno warnstorfiani-Tomenthypnion Dahl 1957 Порядку Caricetalia fuscae Koch 1926 Класу Scheuchzerio-Caricetea fuscae Tuxen 1937.. Союз включає угруповання боліт на карбонатних і силікатних грунтах з лужною реакцією, що перебувають у перехідній стадії від евтрофних до мезотрофних. Обидва мохи, а також усі синтаксони цього союзу, вважаються загрожуваними на території Чехії і Словаччини.

Хвощово-гіпнові ценози досить часто трапляються на висячих болотах Українських Карпат і, зокрема, на Закарпатті. Вони утворюються у нижніх частинах схилів перезволожених ділянок, й на них домінує Equisetum palustre L.. Ми виявили цікаві болота з домінуванням Equisetum telmateia Ehrh. та гіпнових мохів, які у регіоні досліджень раніше не були відомі. У них спостерігається порівняно значна участь загрожуваного виду Epipactis palustris (близько 7 % проективного покриття), а у моховому ярусі часто суцільні плями площею до 1 м2 часто утворює Marschantia polymorpha L. Вони трапляються зрідка у верхів'ях рік Уж і Латориця, переважно на Вододільному хребті, і потребують охорони.

Болотні ценози з переважанням Carex distans L. є досить звичайними для півдня рівнинної частини України, однак, дуже рідкісні для Українських Карпат і для Закарпаття. Вид поширений по всій Європі, в тому числі і в гірських системах, однак всюди є рідкісним, оскільки приурочений до засолених грунтів. Донедавна для Українських Карпат вказувалося лише 5 його локалітетів.. Ценози з переважанням цього виду були виявлені попередніми дослідниками лише в долині р. Теребля. Ми виявили такі болота ще й у долині р. Пиня (права притока Латориці) у Східних Бескидах (поблизу санаторного комплексу "Квітка Полонини") та в Хуст-Солотвинській западині (Закарпатське передгір'я) навколо солоних озер. Болота приурочені до вирівняних прирічкових терас, часто у місцях виходу мінеральних джерел. Загалом цей рідкісний для Закарпаття вид найчастіше трапляється саме у міжгірській долині між Полонинським і Вулканічним хребтами в межах Свалявського району, де зосереджено найбільше мінеральних джерел. Carex distans є також компонентом угруповань заторфованих лук з домінуванням Molinia caerulea (L.) Moench, що також стали рідкісними в регіоні досліджень.

На евтрофних трав'яно-мохових болотах поясів букових і ялинових лісів негативні зміни водного режиму грунтів спричинюють поширення і відповідно посилення ценотичної ролі таких видів як Filipendula denudata (J.Presl & C. Presl) Fritsch, Scirpus sylvaticus L., Mentha longifolia (L.) Huds., поширення лучних видів злаків і лучного різнотрав'я. Поступово тут оселяються чагарники (Salix silesiaca Willd., S.purpurea L., S. aurita L., Alnus incana (L). Moench. У деяких випадках ці ділянки заростають Phragmites australis або та видами роду Helianthus. Тим самим збіднюється генофонд трав'яних боліт і відбувається їх поступове перетворення в угруповання заболочених лук, а пізніше, при відсутності косіння, вони заростають чагарниками, й це відображує загальний напрямок змін болотної рослинності України під впливом меліорації.

Загальною закономірністю змін рослинності гірських евтрофних боліт є те, що при зменшенні ступеня їх обводнення осокові і осоково-мохові болота поступово трансформуються в лучні різнотравно-злакові або чагарникові ценози.

Осокові болота з домінуванням Carex acuta L., C. buekii Wimmer, C. riparia Curtis, C. vesicaria L. внаслідок зменшення обводнення і посиленої пасовищної дигресії від низовини до нижнього лісового поясу трансформуються у ситникові заболочені луки з Juncus conglomeratus L., J. effusus L., або торф'янисті луки з домінуванням Deschampsia caespitosa (L.) P. Beauv. та Molinia caerulea (L.) Moench. Оскільки зміна гідрологічного режиму грунтів, як правило, зумовлена антропогенним фактором, то тут мають місце також гідрогенні сукцесії аллогенного типу. При природному розвитку осокових боліт низовини і передгір'я найчастіше формуються чагарникові ценози з Salix cinerea L.

Нині найкращі умови для розвитку боліт у напрямку формування оліготрофної стадії зберігаються переважно у високогір'ї і зрідка у нижньому і верхньому лісових поясах. У високогір'ї це заростаючі озера невеликі за площею, міжгірські сідловини, місця виходу джерел та місця розливу потічків на вирівняних ділянках схилів. Найбільше мезотрофних і олігомезотрофних боліт виявлено на Чорногорі, Свидівці і в Марамороських Альпах.

У лісових поясах найчастіше болота утворюються на вирівняних терасах у верхів'ї гірських потоків, а також у пониженнях, де акумулюється атмосферна і грунтова волога. Болота, що знаходяться у мезотрофній стадії розвитку з елементами перехідних боліт, ми виявили у Горганах, на Чорногорі і Марамороських Альпах.

На низовині болота утворюються у найпониженіших місцях заплав рік Тиса, Латориця, Боржава. Серед них переважають евтрофні високотравні болота.

Використана література: Фельбаба-Клушина Л.М. Рослинний покрив боліт і водойм верхів'я басейну р. Тиса (Українські Карпати) та флювіальна концепція його охорони





Реферат на тему: Особливості болотної рослинності та її динаміка


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.