Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Орнітофауна природних заповідників "Медобори" та "Розточчя", НПП “Подільські Товтри” і заплави річок Запорізької області (реферат)

Зміст

1. Орнітофауна національного природного парку "Подільські Товтри”

2. Орнітофауна природного заповідника "Медобори"

3. Орнітофауна змішаних лісів природного заповідника "Розточчя"

4. Орнітофауна заплави малих річок півдня Запорізької області.

1. Орнітофауна національного природного парку "Подільські Товтри”

Сучасна цивілізація з високим ростом інтенсифікації виробництва та темпами урбанізації залишає все менше місця тваринному світу і, зокрема, птахам. Одним із шляхів збереження біорізноманіття, рідкісних видів рослин і тварин, незмінених ландшафтів є створення природоохоронних територій, до яких належать і природні парки.

Найбільшим в Україні та другим за величиною в Європі є Національний природний парк "Подільські Товтри”, створений Указом Президента України № 474/96 від 27 червня 1996 року. Цей природний парк розташований на території трьох адміністративних районів Хмельницької області: Кам'янець-Подільського (58,9 % території природного парку), Чемеровецького (35,5 %) і Городоцького (5,6 %). Загальна протяжність території НПП з північного заходу на південний схід становить 140 км, а загальна площа парку – 261316 га. Заповідна зона НПП "Подільські Товтри” охоплює 1603,8 га, зона регульованої рекреації – 11452,2 га, зона стаціонарної рекреації – 173,5 га та господарська зона – 248086,5 га. У межах досліджуваного регіону землі сільськогосподарського призначення займають 77,4 % (розораність яких сягає 66,3 %); ліси займають 15,2 %; болота – лише 0,2 % загальної площі, водойми – 3 %; населені пункти – 3,7 %.

НПП "Подільські Товтри” розташований у лісостеповій зоні. За геоботанічним районуванням його територія знаходиться у двох геоботанічних областях: Європейській широколистяно-лісовій та Європейсько-Сибірській лісостеповій. У північній і центральній частинах території розташований основний масив Товтрової гряди, а для південної частини характерною є наявність унікального геоморфологічного комплексу – Дністровського каньйону з каньйонами його лівобережних приток.

Товтри – унікальна ландшафтна система, яка простягнулася на 90 км від смт. Сатанів на півночі до с. Китайгород Кам'янець-Подільського району на півдні. Їхня площа досягає 25,0 тис. га, з яких 15,0 тис. га вкриті лісом [12]. Однією з особливостей ландшафту парку є наявність річок – приток Дністра, які перетинають Товтровий кряж у меридіональному напрямку: Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Тернава, Студениця, Ушиця. Річки течуть у глибоких каньйоноподібних долинах з урвистими берегами. Долини річок – неширокі: від кількох десятків метрів до 1,0-1,5 км. Витоки р. Жванчик знаходяться в межах парку, інші річки беруть свій початок на території Хмельницької області. Порівняно з карпатськими притоками, вони відіграють другорядну роль у формуванні стоку Дністра і належать до типу рівнинних річок зі змішаним живленням, в якому найбільша частка належить ґрунтовим водам, а снігове живлення переважає над дощовим. Особливістю цього регіону є те, що русло Дністра досить глибоко (на 180-200 м) врізається у поверхню Придністров'я. Це зумовило і відповідний вріз усіх лівих приток Дністра, які також утворили глибокі, часто каньйоноподібні долини і розчленували рельєф на окремі, розміщені меридіально, пасма.

Основну ландшафтну і природну цінність парку становлять масиви рослинних угруповань змішаних широколистяних лісів, так званих дібров Подільського типу, представлених грабоводубовими, грабово-ясеневими, грабово-дубовобуковими, а також чисто буковими і грабовими лісами та лісами дуба скельного. Серед листяних ділянок лісу трапляються шпилькові насадження, переважно ялинові та соснові, зрідка модринові. На окремих ділянках Товтр і крутосхилів Дністра, які раніше були степовими, з 80-х років ХХ ст. ростуть насадження з сосни звичайної Pinus sylvestris L., австрійської P. austriaca Hull. і кримської P. pallasiana D. Don. та акації білої Robinia pseudoacacia L. У загальній площі ландшафтів природного парку інтерес представляють ділянки степової, лучно-степової та скельно-вапняної рослинності, які розташовані на безлісих Товтрах, крутосхилах річок Дністра, Жванця, Смотрича, Тернави, Ушиці. У цьому регіоні проводять свою господарську діяльність 99 сільськогосподарських підприємств, 3 держлісгоспи, розташовано 196 сіл, одне місто, 4 селища міського типу, частина Дністровського водосховища (6,0 тис. га), значна кількість промислових та інших підприємств

На території природного парку знаходиться 11 державних заказників (6573 га), з яких 7 ландшафтних, 1 – лісовий та 3 ботанічних; 27 заказників місцевого значення (1958 га), з яких 18 ботанічних, 3 ландшафтних, 2 ентомологічних, 2 гідрологічних, 1 орнітологічний та 1 загальнозоологічний; 3 заповідних урочища; 95 пам'яток природи місцевого значення (160 га), з яких 71 ботанічна, 20 геологічних, 1 гідрологічна і 1 орнітологічна, 2 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (25,7 га); 4 пам'ятки природи загальнодержавного значення – 3 геологічних та 1 ботанічна; державний ботанічний сад.

Рівень вивченості птахів і фауни загалом на території Хмельниччини до останнього часу був одним з найнижчих в Україні. Загальні відомості щодо орнітофауни Поділля та суміжних територій викладені у працях польських дослідників першої половини XIX ст. Е. Ейхвальда (E. Eichwald), К. Кесслера. Надзвичайно важливим етапом у вивченні орнітофауни Кам'янеччини в середині XIX ст. стали дослідження Г. Бельке (G. Belke). На основі польових досліджень, проведених в околицях м. Кам'янця-Подільського та під час експедиції по Дністру, В. Боголепов у навів фауністичний список птахів регіону. Наприкінці 20-х років ХХ ст. виходять у світ праці В. П. Храневича, в яких автор дає характеристику орнітофауни Поділля, посилаючись переважно на дослідження, проведені на території, яка належить до сучасного НПП "Подільські Товтри”. Фенологічні спостереження за птахами приводять М. А. Степовський, Д. А. Богацький. У другій половині ХХ ст. К. А. Татаринов зробив аналіз видового складу та поширення хребетних тварин на території Західної України і зокрема Хмельницької області.

Протягом двох минулих століть відбулися зміни природних комплексів, що позначилося і на складі фауни. Важливими для порівняння орнітофауни є праці Г. Бельке. Матеріали дослідження він збирав від смт. Смотрич на півночі до смт. Жванець на півдні, від с. Оринин на північному заході до с. Демшин на південному сході з 1830 р. до 1860 р. У своїх списках Г. Бельке приводить для регіону 117 видів птахів з 15 рядів. Переважна більшість видів трапляється і в наш час, за виключенням 3 видів: ворони чорної Corvus corоnе L., яка, за вказівкою автора, зрідка траплялася в околицях Кам'янця-Подільського; сорокопуда червоноголового Lanius senator L.; дрохви Otis tarda L., яка була дуже поширеним в регіоні видом. В. Боголепов і В. П. Храневич, які працювали в першій половині ХХ ст., для Кам'янеччини та південно-західної частини Поділля наводять уже 198 видів птахів з 18 рядів.

Польові дослідженя, проведені на території НПП "Подільські Товтри” протягом останніх 20 років, показали, що до складу орнітофауни належать 214 видів птахів, з них 98 – гніздові та перелітні, 37 – осілі, 47 – пролітні та кочові, 6 – зимуючі, 17 – залітні, 1 – інтродукований; статус 7 видів є невизначеним.

Аналіз належності видів орнітофауни НПП "Подільські Товтри” показав, що найбільша кількість видів (49 %) є представниками європейської фауни. Найбільша кількість представників європейської фауни серед Горобцеподібних Passeriformes. На другому місці (23 %) представники транспалеарктичної фауни; решта – значно поступаються за кількістю видів: 10 % – представники сибірської, 9 % – монгольської, 5 % – середземноморської, 3 % – арктичної і 1 % – китайської фаун.

Дослідження показали, що 26 видів (12,1 % від загальної кількості) орнітофауни НПП "Подільські Товтри” занесені до Червоної книги України [38], 144 види (67,3 %) включені до ІІ додатку Бернської конвенції [14] і 48 видів (22,4 %) – до Червоного списку флори та фауни Хмельницької області [8]. Аналіз даних показав, що 100 видів (47 % від загальної кількості) орнітофауни НПП "Подільські Товтри” мають по 1 охоронному статусу, 32 види (15 %) – по 2 охоронних статуси, 18 видів (8 %) – по 3 охоронних статуси; 64 види (30 %) не мають охоронних статусів. Охоронні статуси мають 70 % видів орнітофауни природного парку.

Таким чином, Національний природний парк "Подільскі Товтри” відіграє важливу роль у збереженні червонокнижних, глобальновразливих і регіонально-рідкісних видів птахів. Проте необхідна комплексна програма дій та біотехнічних заходів щодо охорони та збереження цих видів.

2. Орнітофауна природного заповідника "Медобори"

Із загальної площі природного заповідника (9521,2 га) вкриті лісом землі становлять 8802 га (92,4 % загальної площі). Ці землі представлені трьома трофотопами (субори, судіброви, діброви) і чотирма гігротопами.

Граб є одним з основних компонентів всіх лісових насаджень заповідника з різною дольовою участю в їх складі. Чисті грабові насадження займають у заповіднику 1545,9 га (17,7 % всіх лісостанів заповідника). По групах віку ці насадження відповідно поділяються: молодняки – 5,8 га (0,4 % всіх грабняків), середньовікові-205,2 га (13,3 %), пристигаючі – 603,3 га (39 %), стиглі і перестиглі – 731 га (47,3 %). Всі грабняки у лісостанах заповідника сформовані грабом східним – Carpinus betulus L., який, завдяки великій тіневитривалості, утворює густий другий ярус у дубових і букових насадженнях. На значній території він утворив чисті похідні деревостани порослевого, рідше насінного походження. У цих умовах він зростає досить великими деревами висотою до 25 м і діаметром стовбура до 40 см. Добре затінюючи ґрунт, граб перешкоджає нормальному росту і розвитку підліску і підросту як головних лісоутворюючих порід так і самого граба, внаслідок чого стиглі грабняки у заповіднику є, переважно, одноярусними без підліску і підросту, який появляється лише при появі вікон у перестиглих насадженнях. 86 % усіх грабняків заповідника (1334,9 га) – пристигаючі і стиглі лісостани. У них створюються прекрасні умови для живлення і захисту від несприятливих умов великої кількості представників фауни, чому сприяє майже щорічне рясне плодоношення граба і те, що горіх його не осипається з гілок осінню, а висить протягом всієї зими, що робить його доступним для великої кількості птахів і савців.

Дані про чисельність орнітофауни грабняків заповідника зібрані протягом 2000-2003 років. Обліки проводились маршрутним методом на тимчасових маршрутах довжиною один кілометр з виявленням по слуху та візуально співаючих птахів.

У грабових стиглих лісостанах знаходять умови для постійного проживання переважно види з групи кронників і дуплогнізників, оскільки тут створюються добрі умови для їх гніздування внаслідок утворення, при вигниванні сучків, достатньої кількості дупел і напівдупел. Кормів у таких лісах для птахів є у достатній кількості. Так за даними Г. Новикова число безхребетних на деревах з віком збільшується (на листках дуба віком 16 років – 27 видів комах і 178 особин, у 37 років – 24 види і 249 особин, у 69 років – 41 вид і 259 особин).

У стиглих грабняках обмежуючим для птахів фактором є не брак кормової бази, а відсутність місць для гніздування, а також захисні можливості цих лісів. Це підтверджується спостереженнями, оскільки поява у стиглих і перестиглих грабняках навіть незначного підліску і підросту приводить до збільшення видового складу птахів. Різке збіднення як видового складу так і щільності птахів спостерігається у грабняках зимою. До невеликої кількості дуплогнізників, які знаходять тут умови для гніздування, приєднуються види, які живляться горішками граба – костогризи. Таке збіднення зимового орнітонаселення та невелика його щільність пов'язані з біологічними особливостями граба, гладка кора якого не сприяє зимівлі тут безхребетних на різних стадіях їх розвитку, як це спостерігається на тріщинуватій корі ясена, дуба, липи, клена.

У молодших грабових деревостанах кількість зимуючих видів ще менша, тут фіксуються лише види, які залітають у пошуках їжі або просто випадково пролітають, адже висока повнота заростей та висока зімкненість таких насаджень є перешкодою для оселення тут птахів хоч на зріджених насадженнях можна спостерігати деяке збільшення їх чисельності за рахунок видів чагарникового комплексу та наземногнізних, але це лише до змикання крон.

Як бачимо, грабові лісостани є найбільш затіненими, що не сприяє розвитку в них всіх компонентів лісу і, як правило, тут формуються одноярусні насадження з деревами приблизно одного розміру і віку. У таких пристигаючих і стиглих лісостанах створюються добрі кормові та гніздові умови для окремих груп птахів – кронників та дуплогнізників. Відсутність підліску, підросту та щільного трав'яного вкриття унеможливлює гніздування тут наземногнізних птахів та представників чагарникового комплексу.

Тому грабняки, займаючи досить великі площі у заповіднику є найбільш бідними в орнітологічному відношенні. Збагачення орнітофауни може відбуватися лише через формування повнокомпонентного лісостану шляхом утворення вікон під час санітарних рубок. У перестійних грабових насадженнях при випаданні старих або ослаблених дерев відбувається природний процес формування різновікових повнокомпонентних лісостанів, які стають місцем оселення представників різних орнітокомплексів, що сприяє створенню умов для повної екологічної саморегуляції в таких біоценозах.

3. Орнітофауна змішаних лісів природного заповідника "Розточчя"

На Головному європейському вододілі, в межах території України і Польщі, розташований унікальний у фізико-географічному відношенні район – Розточчя. Українська частина Розточчя – це крайній північно-західний відріг Подільської височини. Він починається від околиць міста Львова і тягнеться вузьким горбистим пасмом (15-20 км шириною) на 60 км у північно-західному напрямку до кордону з Польщею, а на її території до м. Красника. За геоботанічним районуванням територія Розточчя належить до Розточанського геоботанічного округу широколистяних лісів Балтійської провінції Центральноєвропейської області. Для рослинності регіону характерна участь таких елементів середньоєвропейської рослинності, як бук європейський, дуб скельний, ялиця біла. Для характеристики біотопів та біотопічного розподілу зимуючих видів птахів особливо важливе значення мають дендрологічні характеристики лісових екосистем, зокрема наявність корінних лісотвірних та інших порід дерев, до яких ті чи інші види птахів адаптовані у суворих зимових умовах.

Зазначимо, що з боку Карпат Розточчям проходить межа поширення ялиці білої, смереки звичайної, бука лісового, які є важливими породами для осілих популяцій багатьох горобинних птахів, а також частково для низки видів, що мігрують у розточанські ліси з північних лісових районів. З боку Полісся проходить межа поширення сосни звичайної, низки видів низькорослих верб. Як наслідок міграції різних деревно-чагарникових порід з півдня, південного сходу, південного заходу, у районі Розточчя сталося накладення їх ареалів, зумовлене кліматичними особливостями території. Тут сформувались унікальні за складом і структурою буково-дубово-соснові, сосново-ялицеві, соснові, букові, вільхові та інші лісові формації і субформації, створивши сприятливі умови для проживання представників різних типів орнітофауни. Наявність сосни звичайної, зокрема, у розточанських лісових урочищах сприяє зимівлі значної кількості комахоїдних горобинних птахів та низки видів дятлоподібних.

Питанням класифікації та інвентаризації біотопів фауни приділяли увагу Д.М. Данилов, В.І. Дементьєв, К.А. Татаринов, П.Б. Юргенсон, Я.С. Русанов, В.Н. Скалон, Н.Н. Скалон, Н.М. Красний, В.Д. Бондаренко, І.В Делеган, М.В. Чернявський. Загальні положення методу картування біотопів в узагальненому варіанті викладено в роботі В.П. Ткачика. Метод розробили на початку сімдесятих років німецькі дослідники Габер і Кауле. З 1996 р. картування біотопів є частиною Міжнародної конвенції про світову спадщину, яка реалізується світовою спільнотою під егідою ЮНЕСКО. Розподіл за типами, бонітування та інвентаризація біотопів орнітофауни є важливим етапом їх впорядкування з погляду планування і проведення наукових досліджень, зокрема у природно-заповідних об'єктах.

Біотоп – це мінімальна просторово-територіальна екосистема, яка в межах поширення характеризується подібністю основних едафічних та біотичних ознак і реагує на зміни зовнішнього середовища як єдине ціле. В межах біотопу конкретний вид організмів знаходить необхідні умови для забезпечення всіх життєвих циклів свого існування. Термін вживається також як синонім місця проживання виду. Для виділення та опису біотопів використано матеріали таксації лісового фонду ПЗ. Враховували тип лісорослинних умов, тип лісу, тип і вік деревостану, наявність підросту і підліску, мозаїчність лісової рослинності, наявність галявин і доріг, водойм, рівень фактора турбування, рельєф.

Лісові екосистеми природного заповідника "Розточчя" є екологічним ядром, що забезпечує існування локальних та мігруючих популяцій лісових видів зимуючих та гніздових птахів. Своєрідні особливості клімату, геоморфології та історії розвитку Розточчя зумовили формування різноманітних угруповань лісової та болотної рослинності. Перекривання ареалів багатьох євразійських видів дерев і чагарників, в поєднанні з високою мозаїчністю ґрунтів сприяло утворенню понад 20 типів лісу на невеликій території заповідника. Територія заповідника складається з двох ділянок – Верещицького і Ставчанського лісництв. Загальна площа становить 2084,5 га, протяжність території з півночі на південь – 8 км, із заходу на схід – 12 км. На півночі та сході заповідник межує з Яворівським національним природним парком. Тут пролягає межа Головного Європейського вододілу між басейнами річок Балтійського та Чорного морів, що зумовлює важливість досліджень, пов'язаних з сезонною пульсацією поширення видів між басейнами двох континентальних морів. У заповіднику переважає лісова рослинність 92 %, а лучна, болотяна, прибережно-водна займає 8 % території.

Сучасна зимуюча орнітофауна природного заповідника "Розточчя" нараховує 55 видів, які об'єднані в 5 рядів і 18 родин: ряд соколоподібні (8 видів), ряд куроподібні (2 види), ряд совоподібні (3 види), ряд дятлоподібні (7 видів), ряд горобцеподібні (36 видів). До Червоної книги України занесено 8 видів (14,5 % від складу зимуючих): беркут Aquila chrysaetos, орлан-білохвіст Haliaetus albicilla, сапсан Falco peregrinus, тетерук Lyrurus tetrix, сова довгохвоста Strix uralensis, сорокопуд сірий Lanius excubitor, жовна зелена Picus viridis, дятел білоспинний Dendrocopos leucotos.

У зимуючому населенні стиглих букових лісів виявлено 39 видів птахів. Домінують і співдомінують: яструб великий (Accipiter gentilis), зимняк (Buteo lagopus), сова довгохвоста (Strix uralensis), жовна сива (Picus canus), дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos), дятел малий (Dendrocopos minor), чикотень (Turdus pilaris), дрізд-омелюх (Turdus viscivorus), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus), гаїчка болотяна (Parus palustris), гаїчка-пухляк (Parus montanus), синиця чорна (Parus ater), синиця блакитна (Parus caeruleus), синиця велика (Parus major), повзик (Sitta europaea), підкоришник звичайний (Certhia familiaris), щиглик (Carduelis carduelis), волове очко (Troglodytes troglodytes) – два останні роки зимує багато особин; малочисельними видами є: дятел середній (Dendrocopos medius), який у 2010 р. зимував у дуже низькій кількості, а у другій половині зими в лісах був відсутнім, дрізд чорний (Turdus merula) – зимує не кожного року і у дуже обмеженій кількості, підкоришник короткопалий (Certhia brachydactyla) – взимку 2008-2009 рр. був у заповіднику відсутнім, а цієї зими зимувало мало особин, зеленяк (Chloris chloris) – зимує не кожен рік мало особин, чиж (Spinus spinus) – чисельність протягом двох останніх років дуже помітно змінювалась, чечітка звичайна (Acanthis flammea) – чисельність протягом двох останніх років дуже помітно змінювалась, шишкар ялиновий (Loxia curvirostra), снігур (Pyrrhula pyrrhula), костогриз (Coccothraustes coccothraustes).

Сосново-дубові і грабово-дубові ліси займають нижні частини схилів, невисокі пагорби. На рівних плоских ділянках з дерново-глейовими ґрунтами ці ліси представлені дубовим лісостаном ліщиново-осоковою асоціацією, а на пологих схилах – дубовим лісом ліщиновим, дубовим лісом ліщиново-конвалієвим і дубовим лісом ліщиново-кисличним. Дубові і грабово-дубові ліси мають високу продуктивність, у віці 130 років досягають висоти 30 м. В їх деревостанах звичними є клен-явір і клен гостролистий, липа серцелиста, бук лісовий. На окремих ділянках в домішку – дуб скельний, сосна звичайна. Для цих біотопів характерні такі види птахів: домінують – яструб великий (Accipiter gentilis), зимняк (Buteo lagopus), сова довгохвоста (Strix uralensis), жовна сива (Picus canus), дятел білоспинний (Dendrocopos leucotos), дятел малий (Dendrocopos minor), чикотень (Turdus pilaris), дрізд-омелюх (Turdus viscivorus), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus), гаїчка болотяна (Parus palustris), гаїчка-пухляк (Parus montanus), синиця чорна (Parus ater), синиця блакитна (Parus caeruleus), синиця велика (Parus major), повзик (Sitta europaea), підкоришник звичайний (Certhia familiaris), волове очко (Troglodytes troglodytes). Серед малочисельних зустрічаються: дятел середній (Dendrocopos medius) – цього року зимувало дуже мало особин, а у другій половині зими в лісах був відсутнім, вільшанка Erithacus rubecula зимує не кожного року і дуже мало особин, дрізд чорний Turdus merula зимує не кожного року дуже мало особин, підкоришник короткопалий Certhia brachydactyla взимку 2008-2009 рр. був у заповіднику відсутнім, а цієї зими зимувало мало особин (навіть взимку тримався парами), а також зеленяк (Chloris chloris), чиж (Spinus spinus), щиглик (Carduelis carduelis), чечітка звичайна (Acanthis flammea), шишкар ялиновий (Loxia curvirostra), снігур (Pyrrhula pyrrhula), костогриз (Coccothraustes coccothraustes).

Сосново-дубово-букові ліси представлені асоціаціями соснового лісу крушиново-кисличного, соснового лісу ліщиново-кисличного і соснового лісу ліщиново-конвалієвого. На внутрішніх схилах з більш багатими ґрунтами соснові ліси змінюються на дубово-соснові. У першому ярусі – сосна звичайна з висотою дерев 28-32 м, у другому – дуб звичайний (18-24 м заввишки). На внутрішньопасмових високих пагорбах дубово-сосновий ліс заміщується високопродуктивним буково-сосновим. Ці середньоєвропейські ліси заходять на територію України тільки на Розточчі і східніше не трапляються. Місцями формуються дубово-буково-соснові ліси з характерним для Розточчя найскладнішим деревостаном, в якому бук звичайний і сосна звичайна формують перший ярус із зімкнутістю крони 0,8-1,0. У віці 90-140 років вони мають висоту 24-32 м і І-ІІ бонітет. Дуб звичайний утворює слабо виражений другий ярус. У сосново-листяних біотопах домінують u1090 такі види: яструб великий (Accipiter gentilis), зимня (Buteo lagopus), жовна сива (Picus canus), чикотень (Turdus pilaris), гаїчка болотяна (Parus palustris), гаїчка-пухляк (Parus montanus), синиця чорна (Parus ater), синиця велика (Parus major), повзик (Sitta europaea), підкоришник звичайний (Certhia familiaris). До малочисельних належать: вільшанка (Erithacus rubecula), дрізд чорний (Turdus merula), чиж (Spinus spinus), чечітка звичайна (Acanthis flammea), шишкар ялиновий (Loxia curvirostra). Є види, які трапляються у цих біотопах, але надають перевагу змішаним. До них належать: канюк звичайний (Buteo buteo), яструб малий (Accipiter nisus), сова сіра (Strix aluco), жовна чорна (Dryocopus martius), дятел звичайний (Dendrocopos major), дятел малий (Dendrocopos minor), сойка (Garrulus glandarius), крук (Corvus corax), золотомушка жовточуба (Regulus regulus), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus), снігур (Pyrrhula pyrrhula).

Отже, у зимуючому населенні стиглих сосново-букових лісів виявлено 39 видів птахів, з яких 36 – фононових і 3 – рідкісних. Серед фонових видів 20 – багаточисельні або звичайні, 9 – надають перевагу змішаним лісам, 10 – малочисельні. Домінують і співдомінують дятел звичайний, повзик і підкоришник звичайний.

У сосново-дубових і дубово-грабових лісах виявлено 38 видів зимуючих птахів, серед яких 35 – фонових і 3 – рідкісних. У межах фонових видів виділено 20 – звичайних, 8 – надають перевагу змішаним лісам, 10 – малочисельні і дуже малочисельні. До малочисельних належать: дятел середній (зимою 2010 р. зимувало дуже мало особин, а у другій половині зими в лісах був відсутнім), крук (у 2009-2010 рр. на Розточчі не зимував), вільшанка, дрізд чорний, підкоришник короткопалий (взимку 2008-09 рр. був у заповіднику відсутнім, а 2010 р. зимувало мало особин), зеленяк, чиж, чечітка звичайна, шишкар ялиновий, костогриз.

У населенні птахів сосново-дубово-грабових лісів виявлено 29 видів, з яких 11 – багаточисельні, 12 – надають перевагу змішаним лісам, 6 – малочисельні або останні 2 роки було дуже мало особин.

4. Орнітофауна заплави малих річок півдня Запорізької області.

Характерною особливістю ландшафтів регіону є малі річки, яких нараховується понад 30. Їх стан в останні роки значно погіршився. Річкові долини грають важливу роль для гніздування птахів, крім того долини річок меридіонального направлення служать найважливішими шляхами сезонних міграцій і кочівель. Особливістю долин малих річок є поєднання на невеликих територіях різних місць існування птахів, це значно підвищує мозаїчність зональних степових ландшафтів, що дає можливість розширення ареалів окремих видів птахів вздовж русел річок, за типом експансії.

У межах досліджуваної ділянки на р. Молочній виявлено гніздування 62 видів птахів із 8 рядів. За способом гніздування в орнітофауні у межах досліджуваної заплави р. Молочної прослідковується наступна картина – 5 видів (8,1 %) дуплогніздників, 22 види (35,5 %) гніздиться на землі, 7 видів (11,3 %) – на деревах, 8 видів (12,9 %) – на технічних спорудах, та 34 види (54,8 %) гніздиться в очереті, з них 14 видів можуть влаштовувати гнізда в різних місцях.

В очеретяних заростей переважають птахи, що гніздяться в очереті (32 види), з них 6 видів також гніздяться на землі (18,75 % від загальної кількості видів у даному біотопі) серед них: гуска сіра (Anser anser), крижень (Anas platyrhynchos), синьошийка (Luscinia svecica), вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus), трав'янка чорноголова (Saxicola torquata), жовтоголова плиска (Motacilla citreola) та 1 вид, сорока (Pica pica), на деревах (3,1 %).

Птахи відкритих пісчаних відмілинах представлені наступними видами: пісочник морський (Charadrius alexandrinus) та дерихвіст лучний (Glareola pratincola), гніздяться виключно на землі (100%). Орнітофауна зволожених, заболочених луків представлена 15 видами, з них 14 видів (93,3 %) гніздиться на землі, та 5 видів (33,3 %) – в очереті.

Кущово-деревний біотоп характеризують 10 видів птахів, які розподілені на гніздуванні наступним чином: 2 види – гніздяться на землі, 7 видів на деревах, 1 – на технічних спорудах, 2 види – на очереті. Антропогенних біотоп, який включає в себе окремі технічні споруди представлений 7 видами, з яких 5 видів дуплогніздників (71,4 %), 1 вид – посмітюха (Galerida cristata) (14,3 %) – гніздиться на землі та 6 видів (85,7 %) на технічних спорудах.

Великий вплив на склад виявлених на луках інших негніздових видів птахів має характер навколишніх угідь. Так, на луках р. Арабка, що межують з лісовими масивами, часто живляться лісові види: зяблики, синиці, сойки та ін. Натомість, на луках поблизу населених пунктів, спостерігаються воронові, сизий голуб (Columba livia), сільська ластівка (Hirundo rustica), шпак (Sturnus vulgaris). Зокрема, майже всі шпаки населених пунктів біля р. Молочної кормляться на навколишніх луках і пасовищах. Чагарникові біотопи найбільше представлені заростями шипшини, в'язу, сріблястої маслини, терновника. В них гніздяться просянка (Emberiza calandra), сорокопуди терновий (Lanius collurio) та чорнолобий (Lanius minor), дрозди чорний (Turdus merula) і співочий (Turdus philomelos), коноплянка (Acanthis cannabina), зеленяк (Chloris Moris), кропив'янки сіра (Sylvia communis) і прудка (Sylvia curruca); зрідка на окраїнах таких пасовищ гніздиться сіра куріпка (Perdix perdix). До кущів сріблястої маслини найбільше топічно приурочені сорокопуд чорнолобий, до шипшини та в'язу на пасовищах – кропив'янки рябогруда (Sylvia nisoria) та сіра. Саме ці види можуть бути індикаторами заростання пасовищ чагарниковою рослинністю, а дослідження такого характеру особливо актуально проводити в екотонах.

До видів, що найтісніше пов'язані з різними типами лучних біотопів та їх екотонів, у яких наявні травостани різної висоти, заболочені і сухі ерозійні ділянки, належать трав'янки лучна (Saxicola rubetra) і чорноголова. Ці види є добрими індикаторами стану пасовищних екосистем. Зокрема, трав'янка лучна позитивно реагує на наявність щавлів, що підтверджують цінність відкритих біотопів і є важливими кормовими рослинами для багатьох рідкісних видів комах (Вронский, 1977; Максимов, 1974). Крім того, що екотони лучних ділянок є важливими гніздовими біотопами для ряду птахів, серед яких просянка, коноплянка, трав'янки лучна й чорноголова, а інші тільки прилітають на пасовища з метою пошуку корму - лелека білий (Ciconia ciconia), шпак звичайний.

Заростання окремих ділянок пасовищ високою рослинністю призводить до покращення умов кормодобування у таких видів як трав'янка лучна, деркач (Crex crex), перепілка, плиски жовтої (Motacilla flava) але погіршує для лелеки білого, шпака звичайного, плиски чорноголової (Motacilla feldegg). Отже, в умовах заплав на р. Молочній понад 62 видів, а на р. Арабка - 45 видів птахів використовують екотони лучних екосистем як постійні місця здобування корму або гніздування. На луках заплавного походження переважають види, пов'язані з водно-болотними біотопами, зокрема: лелека білий, чайка (Vanellus vanellus), а також цінні мисливські види – перепілка (Coturnix japonica), куріпка сіра.

В сучасних умовах існує необхідність спеціального менеджменту та збереження пасовищних екосистем. З'ясовано, що наявність на пасовищах різноманітних поодиноких негустих чагарників сприяє збагаченню там видового різноманіття гніздових птахів. В орнітокомплексах заплави ріки Молочної домінують птахи, які харчуються безхребетними – 85,5 % (53 вида); рослиноїдні птахи складають 29 % і представлені 18 видами; рибоїдні птахи – 22,6 % (14 видів); найменше птахів, що харчуються мише видними гризунами – 6,5 % (4 види) та хижий птах, очеретяний лунь, який харчуються птахами – 1,6 % (1 вид). Істотними факторами, що впливають на чисельність птахів біотопів заплави ріки, є характер гідрологічного режиму та інтенсивність антропогенного впливу, що призводить до порушень структури місць мешкання птахів. Значний вплив на неоднорідність територіального розподілу птахів окрім обводненості, оказує мозаїчність і кормність місць мешкання (Вронский, 1977; Кошелев, 1997; Максимов, 1974; Хімко, Фесенко, 2004). За високого гідрологічного режиму (луки залиті на весні водою на 80-100 см) на луках гніздиться 54 вида птахів чисельність яких складає 1 226-1 317 пар, а в маловодні (луки залиті на весні водою на 0-20 см) на луках гніздиться 26 видів птахів, загальна чисельність їх становить 678744 пар. Аналіз даних про динаміку розповсюдження досліджуваних видів в регіоні (Кошелев, 1997) приводить до висновку, що в умовах міжстолітньої тенденції потепління клімату виявляються розширення ареалу та зростання чисельності лукових видів птахів. За останні 50 років межі ареалу жовтоголової плиски зсунулися на південь більше ніж на 500 км, у синьошийки та чорноголової трав'янки на 200-500 км (Кошелєв, Матрухан, 2010).

У мiграцiйний період перiод в орнітофауні виявлено 40 видів птахiв. У просторово-типологічній структурі пташиного населення відбуваються певні зміни. Домiнантами на весняних прольотах є брижач (Philomachus pugnax), жовта плиска, чайка, очеретянки велика (Acrocephalus arundinaceus) та ставкова (A. scirpaceus), курочка водяна (Gallinula chloropus), лиска (Fulica atra), чапля сіра (Ardea cinerea), субдомiнують коловодник звичайний (Tringa totanus), чирянка велика (Anas querquedula), чепура мала (Egretta garzetta), крижень. Стан перелітних птахів досягає в цей період 100-1000 особин. Як і у гніздовий період, дуже близькими між собою є орнітокомплекси очеретяних заростей та зволожених луків завдяки, головним чином, плиски жовтої, лиски, сірої чаплі, чепури малої та очеретянкам великої та ставкової. В осінньому прольоті, коли заплави висихають багато ділянок викошують, картина дещо інша, домінантами виступають коловодники болотяний (Tringa glareola) та лісовий (T. ochropus), жайворонок польовий (Alauda arvensis), очеретянки велика та ставкова, шпак.

У зимовий період, з настанням холодної пори року зміни ще більше посилюються. У межах контрольних ділянок виявлено лише 6 видів птахів, фоновим є фазан (Phasianidae colchicus), куріпка сіра, лунь польовий (Circus cyaneus) та зимняк (Buteo lagopus). Важливу роль відіграють очеретяні зарості та агро ландшафти в заплавах порослі бур'яном. Для луків характерна різка сезонна динаміка орнітокомплексів, як якісного так і кількісного складу. Гніздові орнітокомплекси нараховують 62 види, зимові - 6, під час осінньо-весняних міграцій - 40 видів (рис. 2).

Найбільш стабільними є гніздові орнітокомплекси, які існують на протязі 2-3 місяців, а найбільш динамічними вони є в міграційний період, зимові орнітокомплекси є менш стабільними. У порівнянні з зимовим, у гніздовий період сумарна кількість фонових видів зростає на 3/4, восени зазначений показник знову різко зменшується і залишається майже на цьому ж рівні і протягом зими. Загальна зустрічальність фонових видів у всі періоди змінюється, вона коливається в межах від 65,4% до 94,3%. Основне їх ядро протягом року складають наступні представники: жовта плиска, лиска, сіра чапля, очеретянки велика та ставкова, чайка, водяна курочка.

Заплава ріки Молочної є «вузловою точкою» на якій птахи концентруються під час виведення пташенят, линьки, міграцій. Водні та навколоводні біотопи вносять суттєвий вклад у підтримку видового різноманіття орнітокомплексів дослідженої території та відіграють визначаючу роль у підтримці популяцій ряду рідкісних і зникаючих видів птахів. Ріка Молочна належить до ІВА-територій міжнародного значення, входить до складу номерного мисливського господарства Мелітопольського лісгоспу.

Отже, в межах Запорізької області гніздові орнітокомплекси заплав малих річок нараховують 62 види, вони істотно відрізняються, що визначено характером річки, зволоженістю, вселенням нових видів. В зимовий період – 6 видів, в міграційний – 40 видів. На протязі останніх 10-15 років відмічені на гніздуванні такі нові види птахів синьошийка, чорноголова трав'янка, жовтоголова плиска, що раніше на даній території не зустрічалися, або ж були раніше тільки на прольоті.

Найбільш стабільні гніздові орнітокомплекси, які існують щорічно на протязі 2-3 місяців; динамічнішими є орнітокомплекси в міграційний та зимовий періоди. Динаміка гніздових орнітокомплексів заплав річок має пульсуючий характер. Висока чисельність гніздуючих птахів до 1210 – 1310 пар (54 видів) відмічається в багатоводні сезони.

В маловодні роки чисельність різко падає і складає – 678 - 744 пар (26 видів). Орнітокомплекси заплав малих річок є специфічними за видовим різноманіттям та екологічною структурою в порівнянні з комплексами суміжних територій. Для них характерні різкі зміни видового складу. В силу мозаїчності місць мешкання заплави приваблюють птахів із сусідніх комплексів і тому мають складну структуру.

Використана література:

1. Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 23, 2008: 73-81 Матвєєв М. Д., 2008 Орнітофауна національного природного парку "Подільські Товтри”

2. Науковий вісник, 2003, вип. 13.3 Я.І. Капелюх Орнітофауна грабових насаджень природного заповідника "Медобори"

3. Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.16 Аспір. Л.Б. Шпортун Характеристика біотопів зимівлі орнітофауни змішаних лісів природного заповідника "Розточчя"

4. Т.І. Матрухан Сезонна динаміка орнітофауни заплави малих річок півдня Запорізької області





Реферат на тему: Орнітофауна природних заповідників "Медобори" та "Розточчя", НПП “Подільські Товтри” і заплави річок Запорізької області (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.