Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Охорона диких хребетних тварин заходу України (реферат)

Всюди на землі, в тому числі і в карпато-поліських областях УРСР, створюється окультурений ландшафт. Це – незворотний і закономірний процес, оскільки без нього неможливий розвиток людського суспільства. Однак перетворюючи лице землі, не можна допускати його спотворення. Тому необхідна охорона ландшафтів, пов'язаних з багатовіковою історією розвитку рельєфу, історією народів, їх матеріальною культурою.

Порушення певної взаємодії елементів, з яких складається ландшафт, призводить до погіршення природної обстановки життя людини. Академією наук СРСР розроблена система збереження найважливіших природних ландшафтів, які поділяються на зональні, інтерзональні та екстразональні.

Зональні ландшафти типові для будь-якої географічної зони, наприклад західноукраїнського лісостепу. До них, у межах досліджуваної території, належить толтровий ландшафт Поділля, карстовий – Середнього Придністров'я, горбувато-грядовий – Гологоро-Кременецьких гір, гірсько-карпатський ландшафт.

Інтерзональні ландшафти – своєрідні вкраплення у типовий зональний ландшафт. На заході України – це Берегівське горбогір'я у Закарпатській рівнині, широка Ясинська улоговина в Чориогорах (Українські Карпати), заболочена заплава р. Горині на півночі Поділля тощо.

Екстразональними ландшафтами називають зональні комплекси, розміщені в іншій природній зоні. Наприклад, у межах західноукраїнського лісостепу чітко окреслена територія під назвою Мале Полісся. Для кожного ландшафту характерна специфічна фауна, тому охорона природного ландшафту пов'язана зі збереженням тваринного населення.

Збіднення фауни хребетних західних областей України порівняно з тваринним світом цієї території недалекого минулого показано в наших попередніх роботах (Татаринов, 1962, 1970). Зменшення кількості тварин викликане такими головними факторами:

1. Деяким зменшенням лісів у зв'язку з господарським освоєнням нових територій. У цьому випадку скорочуються життєві простори багатьох наземних і водних хребетних та інших тварин.

2. Гідромеліорацією, греблями, вирівнюванням русел рік, різними технічними спорудами, які є непереборними перешкодами на життєвому шляху багатьох хребетних.

3. Забрудненням рік, озер, ставів, грунту, повітря, що негативно впливає на чисельність тварин і викликає загибель багатьох особин різних видів.

4. Застосуванням отруйних хімікатів без врахування їх негативної дії на корисну фауну.

5. Прямим зіткненням з технікою. Птахи розбиваються об радіатори автомашин, електролінії, стикаються з літаками, кладки та пташенята гинуть під колесами тракторів, комбайнів, косарок; земноводні (ропухи, жаби), плазуни (веретільниці, вужі), звірі (їжаки, зайці, козулі, олені та ін.) гинуть під колесами автомашин, поїздів.

6. Непомірним промислом, необґрунтованим винищуванням хижих птахів, звірів, змій і браконьєрством.

У цьому зв'язку слід розглядати проблему збереження і збільшення поголів'я диких звірів заходу України. Протягом найближчих десятиріч формування фауни хребетних цієї території перебуватиме в прямій залежності від неухильного розширення окультуреного ландшафту – скорочення заболочених ділянок, вирівнювання русел малих річок, створення паркових і лісопаркових насаджень, максимального розорювання земельних площ, розширення населених пунктів, збільшення території міст, будівництва нових виробничих підприємств, збільшення кількості будинків відпочинку, санаторіїв, шляхів сполучення, ліній повітряного зв'язку, підземних трубопроводів і так далі. Тому при відсутності заходів по науково-обгрунтованій охороні фауни хребетних, вона обов'язково кількісно і якісно збідніє. Ті ж види, які вже адаптувались до окультуреного ландшафту, при мінімальній охороні і правильному регулюванні чисельності популяцій (інтенсивність здобування відповідно до норм користування) можуть мати відносно постійну й високу чисельність. Щоб зберегти видовий асортимент фауни хребетних, необхідно терміново створити абсолютні заповідники, заказники, залишити недоторканими значні площі природних ландшафтів, піклуватися про додержання правил полювання, боротися з браконьєрством, проводити сезон тиші (травень–липень), здійснювати комплекс біоценотичних та біотехнічних заходів.

Сітка абсолютних фауністичних резерватів повинна бути в усіх ландшафтно-географічних зонах західних областей республіки, у тому числі: на Волинському Поліссі – Заболотівська група озер (Тур та ін.); на Поділлі – каскад водойм у верхів'ях р. Серету (Заложці, Вертелка, Пронятин) і у верхів'ях р. Горині; на Прикарпатті – у Тлумацькому і Жовтневому лісництвах і на старицях Дністра поблизу с. Нижньова; в Українських Карпатах – у приполонинних лісах Ворохтинського, Говерлянського, Богданського, Лазищенського, Квасівського та інших лісництв (Чорногора) і на території лісокомбінату Осмолода (Горгани); на Закарпатській рівнині – в Угольському лісовому масиві та дубовому урочищі Атак. Питання про Карпатський державний заповідник обговорювалось давно, і 12. XI 1968 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про створення такого заповідника площею 12 672 га. Карпатський державний заповідник складається з Чорногорського (площа 7938 га) і Угольського (площа 4734 га) лісових масивів. Тваринний світ цього резервату описаний нами та іншими авторами. Крім того, постановами обласних рад депутатів трудящих у Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті оголошено понад 200 фауністичних заказників.

Є вони на Поділлі і на Волинському Поліссі (Цуманське державне мисливське господарство площею 43 000 га).

Найбільш відомі фауністичні резервати[1]:

Закарпатська область – лісомисливське господарство Радянські Карпати (76000 га), державні заповідно-мисливські та мисливські господарства Бистра (41081 га), Добронь (4459 га), Чизаії (1770 га), Синяк (6841 га), Шипот (19227 га), Кам'яниця (7835 га), Лютянка (11802 га), Ричанське (6109 га), Синевір (34347 га); заказники–Чорна гора (1060 га), Говерла – (23410 га); заповідник Мала Уголька (9191 га) і 13 мисливських приписних господарств Закарпатської обласної і районних рад УРСР площею понад 153000 га.

Чернівецька область – державне заповідно-мисливське господарство (33712 га), приписні мисливські господарства: Карпатське (29000 га), Чернівецьке (14000 га), Хотинське (8000 га); мисливський заказник Сторожинецький (22023 га) та 8 приписних мисливських господарств Чернівецької обласної і районних рад УРСР площею близько 400 000 га.

Івано-Франківська область – Карпатський державний заповідник (Чорногірський масив, 7938 га), лісомисливське господарство Осмолода (83000 га), приписні мисливські господарства обласної, міської і районних рад УРСР: Глибоко-Майданське (31000 га), Заперянське (418 га), Тисменецьке (10343 га), Богородчанське (12000 га), Галицьке (4500 га), Городенківське (6200 га), Косівське (5600 га), Калуське (12600 га), Коломийське (13000 га), два приписних господарства мисливської секції спортивного товариства «Динамо», фауністичний резерват Товмачик і 11 приписних мисливських господарств лісокомбінатів тресту «Прикарпатліс» загальною площею близько 220000 га.

Львівська область – державне заповідно-мисливське господарство Майдан (55600 га), фауністичний заказник Діброва (839га), фауністичні резервати Меденичі (346 га), Хлівчани (14000 га), Шопки (10000 га), Більчанська лісна дача (3500 га), Лопатин (4800 га), Річковці (8800 га), приписні мисливські господарства обласної і міської рад УРСР: Кулачківське (55000 га), Рудниківське (6000 га), Комарно (10600 га), 19 приписних господарств районних рад УРСР загальною площею 476 900 га, приписні мисливські господарства інших організацій (Краковецьке, Корчівське, Отиневичі, Майдан) загальною площею 109000 га, 16 приписних мисливських господарств лісгоспзагів загальною площею 109300 га, приписні мисливські господарства заводу автонавантажувачів у Лопатинському лісництві (4000 га) і Завадківського спортивного товариства «Динамо» (11 000 га)[2].

У цих фауністичних заказниках, резерватах, приписних та інших мисливських господарствах спостерігається зростання чисельності поголів'я промислових тварин (таблиці нижче )[3].

ТАБЛИЦЯ

Фауністичні заповідники, заказники, резервати та приписні мисливські господарства * карпатських областей УРСР

Область

Форми охорони фауни

заповідники

заказники

резервати

приписні госп-ва

лісомисл. госп-ва

держ.мисл. госп-ва

разом

загальна площа, га

Закарпатська

1

2

 

13

1

12

29

452661

Чернівецька

1

11

 

1

13

506735

Івано-Франківська

1

1

22

1

25

406599

Львівська

1

6

44

1

52

879685

Усього

2

4

7

90

2

14

119

2245680

* При складанні таблиці використані особисті матеріали і статті І. І. Турянина (1963, 1966), О. Е. Максименко (1966), П. А. Трибуна (1966).

ТАБЛИЦЯ

Чисельність промислових птахів та звірів у окремих фауністичнихрезерватах заходу УРСР (1965–1968 pp.)

Види

Фауністичні резервати

Майдан

Бистрий

Осмолода

Буковинське

Карпатське

Лютянка

Глухар

100

100–120

210

Рябчик

2100

500–750

250

Тетерев

150

Заєць русак

950

130

Куниця

450

50-60

170

Ведмідь бурий

50

60

28

3-5

Рись

9

6

4

Свиня дика

110

160

75

500

92

70-90

Олень благородний

500

80

392

450

98

40-50

Козуля

420

350

260

460

114

200

Збереження високостовбурних ділянок старих лісів, печер, скельних відслонень (Гологоро-Кременецький кряж, Товтри, круті береги в середній течії рік Дністра, Серета, Смотрича, Стрипи) – місць, зручних для заселення плазунів, птахів (гніздування денних хижаків, сов, голінастих, голубів, дятлів, сиворакш, зозуль, ряду горобиних) і ссавців (рукокрилі і хижі), є невід'ємною частиною фауно-охоронних заходів.

Під час реконструкції лісових насаджень необхідно створювати ремізи – зручні місця перебування різних плазунів, птахів і ссавців, Ремізи закладаються на площі 0,5–10 га на непридатних для сільськогосподарського використання ділянках. Вони складаються з лоху, терену, ліщини, шипшини, малини, чорної смородини, аґрусу, ялівцю черемхи, калини. Для поліпшення кормової бази диких тварин в усіх лісгоспзагах і лісокомбінатах необхідні кормові поля площею 0,5–1,0 га, засіяні топінамбуром, картоплею, кормовими капустою і морквою, дроком, вівсом, люцерною, еспарцетом, червоною конюшиною, багаторічним люпином, райграсом, тимофіївкою. Разом, з цим у лісові культури слід вводити деревно-чагарникові види, які є особливо улюбленими кормовими рослинами птахів і звірів: дуб, бук, липа, дикі яблука, груші і черешні, кінський каштан, береза, верби, брусниця, глід, бузина, ожина та інші.

Піклуючись про охорону фауни хребетних, слід налагоджувати меліоративну сітку і регулювання рівня води в каналах, .ставах, озерах, заплавних луках. Це забезпечить екологічно сприятливі умови для життя риб, земноводних, водних, болотяних, водно-берегових птахів і звірів. Громадськість повинна постійно стежити за охороною заборонних смуг вздовж озер, рік та інших водойм, де заборонено випасати худобу, косити сіно, рубати лозу, особливо в сезон тиші –період з 15 квітня по 15 липня.

На заході України є група хребетних, які трапляються дуже рідко, або мають досить обмежені ареали і вимагають абсолютної охорони. До них належать понад 70 видів, у тому числі: стерлядь, форель райдужна, лосось дунайський, умбра, миньок, тритон альпійський, ропуха очеретяна, жаба прудка, черепаха грецька, полоз ескулапів, гадюка степова, глухар карпатський, журавель сірий, турухтан, чорниш, кроншнеп великий, лебідь кликун, лебідь шипун, гуска сіра, гоголь, лелека чорний, чапля біла велика, квак, фламінго, сапсан, балобан, чеглок, шуліка червоний, беркут, орел-карлик, змієїд, осоїд, скопа, пугач, сова біла, сплюшка, сич-горобець, сова яструбина, сова довгохвоста, жовна, дятел трипалий, дятел малий, шпак рожевий, рюм, лазорівка біла, ремез, синиця вусата, дрізд кам'яний, тинівка альпійська, оляпка, бурозубка альпійська, кутора мала, нічниця довговуха, нічниця ставкова, нічниця війчаста, нічниця триколірна, нічниця Іконникова, вечірниця мала, вечірниця гігантська, нетопир Натузіуса, кожанок північний, кажан двоколірний, норка європейська, горностай, видра, кіт лісовий, зубр європейський, кролик дикий (акліматизований), бобер річковий, вовчок садовий, мишівка північна, мишівка південна, сліпак подільський.

Крім того, на обстеженій території є хребетні, поширені спорадично. Вони також заслуговують на охорону. До них належать 60 видів, зокрема: мінога українська, форель струмкова, в'язь, білизна, марена дніпровська, сом звичайний, вугор річковий, саламандра плямиста, часничниця звичайна, черепаха болотяна, веретінниця, вуж водяний, гадюка звичайна, тетерев, рябчик, куріпка сіра, фазан (акліматизований), курочка-крихітка, щиголь, фіфі, вальдшнеп, дупель, норець сірощокий, широконіска, чернь чубата, чернь червоноголова, чапля руда, бугай великий, кібчик, шуліка чорний, підорлик малий, канюк звичайний, зимняк, сипуха, сич волохатий, дрімлюга, бджолоїдка звичайна, рибалочка голуба, дятел сірійський, дятел середній, пуночка, в'юрок альпійський, вівсянка садова, плиска гірська, пищуха короткопала, корольок червоноголовий, кобилочка солов'їна, соловейко західний, кутора звичайна, нічниця вусата, широковух європейський, тхір степовий, борсук, ведмідь, рись, олень плямистий (акліматизований), олень благородний, лось, ховрах європейський, вовчок лісовий, пацюк чорний, хом'ячок сірий, сліпак буковинський.

Львівська обласна Рада депутатів трудящих 2. X 1970 р. прийняла постанову про охорону всіх цих тварин. Необхідно, щоб такі постанови були прийняті усіма обласними виконкомами на заході України. Цього вимагає Постанова Верховної Ради СРСР, прийнята у вересні 1972 р. «Про заходи по дальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів».

Для збільшення чисельності промислових видів риб у системі рибного господарства слід створити вирощувальні стави, проводити в широких масштабах штучне запліднення ікри та її інкубацію, а також постійно охороняти рибні запаси, посиливши рибнагляд штатними інспекторами.

Досить важливо вирішити питання про збільшення штату державних єгерів та інспекторів у справі охорони фауни при обласних управліннях лісового господарства та лісокомбінатах. Це буде дійовим заходом у боротьбі з браконьєрством. Одночасно слід розробити науково обґрунтовані методи полювання та промислу для кожної ландшафтно-рослинної зони, які б забезпечували збереження маточного поголів'я, необхідного для підтримання оптимальної щільності популяцій цінних видів.

Оскільки охорона фауни неможлива без її збагачення раніше винищеними на заході УРСР видами, доцільна реакліматизація в Українських Карпатах серни, альпійського бабака, зайця-біляка, білої куріпки; на Волинському Поліссі – вихухолі, благородного оленя, сірої гуски, лебедя-кликуна; на Поділлі – перев'язки, європейської норки, дикої свині, дрофи, фазана. Бажано провести пробну акліматизацію муфлона, колонка та сіноставців (Карпати); дикого кролика, лані (Поділля); колонка (Полісся). Акліматизація і реакліматизація риб, птахів, звірів вимагають всебічного обговорення і наукового обґрунтування. У кінцевому підсумку вони повинні давати економічний ефект.

Для успішної фауноохоронної роботи необхідна активізація діяльності секцій охорони фауни обласних, міських та районних відділень Українського товариства охорони природи, ведення усіма існуючими методами (видання плакатів, листівок, брошур, статей, книг, проведення бесід, лекцій, демонстрація кінофільмів про фауну та її охорону, виступи по радіо і телебаченню) роз'яснювальної роботи серед населення про корисну роль хребетних, їх охорону та рішучу боротьбу з усякими проявами браконьєрства.

Збереження рецептної фауни хребетних дуже важливе питання, оскільки «піклування про майбутнє людства пов'язане з проблемами охорони природи в найширшому розумінні цього слова» (Дорст, 1968).

Використана література:

1. Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. Видавництво Львівського університету. 1973, 257ст.





Реферат на тему: Охорона диких хребетних тварин заходу України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.