Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Біологія

Оцінка стану лісових екосистем та рідкісні лісові угруповання (реферат)

Зміст

1. Проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань

2. Рідкісні лісові угруповання: лісівничий підхід до їх виявлення

3. Оцінка стану лісових екосистем у контексті збалансованого лісокористування

Використана література

1. Проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань

Конференцією ООН зі сталого розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992) визнано, що збереження лісів є однією з важливих сучасних проблем людства, адже лісові екосистеми є одним з найважливіших джерел відновних ресурсів біосфери, а тому здатні стабілізувати та відновлювати її природну рівновагу. Отже, питання охорони лісів планети, зокрема стабілізації лісистості, збереження біорізноманіття набули світового, континентального та регіонального значення і повинні вирішуватися на рівні міжнародної співпраці (Страсбург, 1990, Хельсінкі, 1993). Тому для більшості країн, у тому числі і для України, вони мають пріоритетний національний статус.

У спеціальному розділі "Порядок денний на 21 століття та інші документи конференції в Ріо-де-Жанейро у доступній формі" відзначено, що біотичне різноманіття є великою цінністю з екологічних, генетичних, соціальних, економічних, наукових, освітніх, культурних, рекреаційних та естетичних причин. Тому завдання збереження біотичного розмаїття, яке полягає у термінових діях для збереження і підтримання генетичного фонду, видів та екосистем, поставлено на рівень глобального значення. Від цього залежить "біотична еволюція і життєзабезпечення біосфери". Отже, завданням охорони біорозмаїття є збереження його на видовому, популяційному та ценотичному (біогеоценотичному) рівнях.

Протягом останніх століть ліси України мали переважно сировинне значення як джерело високоякісної деревини для внутрішніх потреб господарства та експорту. Внаслідок цього відбулося значне скорочення площі лісів переважно у густонаселених районах. Надмірне використання деревних ресурсів та орієнтація лісового господарства на відтворення високопродуктивних монокультур призвели до втрат природної родючості лісових ґрунтів та формування непропорційної вікової структури лісів (на користь молодих деревостанів). Запровадження відновлення лісів переважно у напрямку вирощування монокультур смереки, сосни та дуба зумовило скорочення площ складних мішаних деревостанів і, зокрема, популяцій цінних деревних порід: різних видів в'яза, ясена звичайного, клена-явора, ялиці білої, сосни кедрової тощо. Крім того монокультури виявилися екологічно нестійкими, вразливими до дії несприятливих стихійних процесів, захворювань тощо. Сучасна національна лісова політика України як лісодефіцитної держави спрямована на збереження та розширене відтворення лісів. Особливе значення має підвищення санітарно-екологічної та соціальної їх функції, збереження їх біорізноманіття, що є надбанням українського народу, його природною спадщиною і має слугувати нинішньому та майбутнім поколінням, а також формування якісних деревних ресурсів. Поряд з проблемою вирощування високопродуктивних деревостанів найбільш поширених деревних порід, особливо гостро постає питання збереження і відтворення малопоширених автохтонних лісових фітоценозів, у складі яких, зокрема, присутні рідкісні види рослин та види, що зникають.

Орієнтація лісового господарства на високопродуктивні монокультури і навіть вирощування змішаних деревостанів спрощеної видової та вікової структури призвели до втрати інформації про поширення у минулому і сьогодні складних мішаних деревостанів, схожих за структурою до автохтонних лісових угруповань. Ведення господарства за породами, що переважають, призвело до втрати ценопопуляцій цінних лісових порід, що природно формують домішку у складі деревостанів. У минулому зовсім не надавалося значення комплексу біорізноманіття лісових екосистем, особливо недеревних компонентів, лікарських та рідкісних рослин.

Зараз ряд лісових рослинних угруповань набули статусу рідкісних і таких, що зникають. Більшість з них уже є унікальними, оскільки трапляються тільки винятково в окремих маловідомих місцях і на незначних площах. Вони потребують виявлення, негайної інвентаризації, періодичного моніторингового контролю і наукового вивчення з метою розробки наукових основ їх збереження, розширення та впровадження у практику штучного лісовідновлення.

Актуальні ці питання і для лісових природних комплексів карпатського регіону, зокрема басейну р. Дністер. Вони відзначаються ландшафтною та біогеографічною оригінальністю в межах не тільки України, але й континенту в цілому. Тому рідкісні автохтонні рослинні угруповання краю, які є наслідком складного еволюційного процесу та тривалого антропогенного впливу, також потребують виявлення, всебічного вивчення.

На жаль, відомостей про автохтонні ліси регіону вітчизняна наука має небагато. Адже освоєння лісів передгір'я розпочалося з виникненням великих населених пунктів, тобто десь у XV-XVI ст.. Природнича наука, у тому числі й лісівнича, в Україні бере свій початок у XVIII ст., зокрема в Галичині з середини XIX ст.. Отже, більшість автохтонних лісів регіону на цей час вже було знищено, а колишні лісові землі перетворені в агрокультурні угіддя. Штучне лісовідновлення велося у напрямку створення монокультур популярних у комерційному відношенні деревних видів: дуба звичайного, Серед наукових робіт кінця XIX ст. початку XX ст. переважають, головним чином, флористичні та геоботанічні. Найповніші широкорегіональні відомості про ліси минулого знаходимо тільки у працях Е. Головкевича та Я. Міклашевського стосовно території довоєнної Польщі, а також у роботах Б.І. Іваницького, С.А. Генсірука, А. Солдатова, С. Тюкова і М. Туркевича стосовно території України. Тому відтворити сьогодні структуру лісів Карпатського регіону у ХІХ ст. і раніше досить складно, оскільки відсутні спеціальні регіональні узагальнення з цього питання.

Особливого розвитку набула лісівнича наука в регіоні у ХХ ст. Велика когорта вчених вивчала питання біології та екології лісу у Карпатах, розробляла наукові основи лісокористування, підвищення продуктивності та захисних функцій лісів. За рекомендаціями вчених тут було створено широку мережу заповідних об'єктів. Звертається увага на необхідність охорони лісових угруповань за участю рідкісних видів, зокрема сосни кедрової.

У повоєнний період лісівники та ботаніки приділяли увагу, головним чином, розробці основ ведення лісового господарства й агролісомеліорації в Україні, вивчали лісові ґрунти, кругообіг речовин у лісі, способи залісення пісків, розробляли рекомендації щодо рубань догляду і головного користування, селекції деревних порід, боротьби зі шкідниками лісу, створення полезахисних лісових смуг, закріплення і залісення ярів, балок, берегів річок, водойм тощо. Питанням біологічного різноманіття, його охороні почали приділяти увагу тільки на початку 90-х років минулого століття. Протягом останнього десятиріччя ботаніки України провели спеціальні дослідження для виявлення раритетних фітоценозів результати яких опубліковані в "Зеленій книзі Української РСР" та "Регіональній "Зеленій книзі" Західного регіону України".

Враховуючи зростання масштабів трансформації рослинного покриву та наявної небезпеки збіднення фітоценофонду, актуальними є подальші наукові пошуки щодо виявлення та всебічного вивчення рідкісних лісових рослинних угруповань, визначення критеріїв раритетності фітоценозів й обґрунтування системи диференційованих заходів щодо їх охорони та відновлення. Саме виділення раритетних фітоценозів та їх категоризація носить дискусійний характер. Так, наприклад, Є.М. Лавренко одним із перших дає теоретичні обґрунтування необхідності збереження як раритетних, так й еталонних корінних типів рослинності. Пропозиції Є.М. Лавренка були враховані Ю.Р. Шелягом-Сосонком та С.М. Стойком при підготовці "Зеленої книги Української РСР" та львівськими вченими, розробляючи Регіональну "Зелену книгу".

Проблематичними бачаться й підходи до віднесення видів рослин до різних категорій рідкісності. Так, наприклад, В.Н. Голубєвим та Т.В. Русиною була запропонована шкала категорій рідкісності видів, що базується на даних популяційно-кількісного обліку. Окремими авторами запропоновано методи інтегральної оцінки рідкості фітоценозів. Зокрема, вперше це було запропоновано Ю.Р. ШелягомСосонком. Пізніше С.М. Стойком удосконалено цю методику на прикладі західного регіону України.

Однак наведені вище теоретичні обґрунтування та критерії виявлення рідкісних рослинних угруповань і таких, що потребують охорони виявилися малопридатними з практичного боку для лісового покриву, оскільки вони не ґрунтувалися на аналізі його ресурсів. Тому в цілому проблема оцінки раритетності фітоценозів залишається невирішеною.

Практична реалізація виділення та охорони рідкісних рослинних угруповань досі є нерозв'язаною через недостатнє дослідження біорізноманіття на національному рівні. Зрештою, в цілому проблема дослідження та охорони біорізноманіття в Україні та й у світовому масштабі перебуває на етапі становлення, уточнення, збору та узагальнення інформації.

Вирішення питань охорони біологічного розмаїття, як і природного середовища взагалі, передбачене законодавчими актами України, зокрема Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд України" (1992), "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки)" (2000), постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, однією з них від 12 травня 1997 р. затверджено "Концепцію збереження біологічного розмаїття України".

Особливе практичне значення для охорони національного біорізноманіття має мережа об'єктів природно-заповідного фонду. Вона є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Зараз в Україні мережа природно-заповідного фонду налічує щонайменше 5 тис. об'єктів, які охоплюють 3,8 % її площі. На жаль, вона малорепрезентативна, оскільки тільки частково представляє ценотичне розмаїття держави, наприклад, охоплює угруповання, що відносяться тільки до 19 % наявних лісових і 9 % лісостепових асоціацій. Досі не з'ясованим є питання про повноту охоплення цією мережею видового біорозмаїття організмів.

Вирішення цих проблем вимагає спеціального наукового інвентаризаційного дослідження. Стосовно лісових екосистем, на наш погляд, насамперед необхідно провести просторовий і структурний аналіз лісових ресурсів в якісному і кількісному вимірах. Тільки на його основі можна виділити рідкісні лісові природні комплекси різного ступеня. Практичні заходи з їх охорони та розширення, штучного відтворення можуть бути запропоновані тільки на основі їх всебічного наукового дослідження, вивчення особливостей їх генези, сучасного стану та динамічних тенденцій, вразливості до дії несприятливих природних та антропогенних факторів.

Всі ці питання досі є вивченими недостатньо, оскільки у науковій літературі їх висвітленню присвячено досить мало публікацій. Практичне лісове господарство другої половини ХХ ст. орієнтувалося, головним чином, на інтенсивне використання лісових ресурсів та відтворення широкозональних автохтонних лісових угруповань. Охороні та відтворенню деревостанів за участю рідкісних деревних видів приділялося недостатньо уваги. Практична охорона всього комплексу біологічного різноманіття лісових екосистем носила здебільшого декларативний характер.

Отже, актуальним завданням сьогодення глобального, національного та регіонального масштабів є проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань. Існуючі теоретичні обґрунтування та критерії виявлення рідкісних рослинних угруповань і таких, що потребують охорони, виявилися малопридатними для аналізу лісового покриву, оскільки вони не базувалися на аналізі його ресурсів. Тому, їх виділення, категоризація та розробка практичних заходів з охорони та відтворення потребують поглиблених досліджень. Насамперед необхідним є просторовий і структурний аналіз лісових ресурсів в якісному і кількісному вимірах. Це дасть змогу виділити лісові природні комплекси різного ступеня поширення. Практичні заходи з їх охорони та розширення, штучного відтворення потребують вивчення особливостей їх ґенези, сучасного стану та тенденцій розвитку, вразливості до дії несприятливих природних та антропогенних факторів.

2. Рідкісні лісові угруповання: лісівничий підхід до їх виявлення

Питання збереження рідкісних лісових рослинних угруповань набули особливої актуальності у другій половині ХХ ст. разом з усвідомленням їхньої ролі у збереженні біорізноманіття. Зокрема, загальновизнаним є положення про неможливість вирішення проблеми збереження рідкісних і зникаючих видів без охорони рослинних угруповань, частиною яких вони є. У світі загалом, і в Україні зокрема, здійснюють численні дослідження рідкісних лісових рослинних угруповань. Вони стають основою теоретичних засад щодо їх виявлення та практичних заходів охорони й збереження. Одним із ключових моментів такої діяльності є з'ясування питання рідкісностізвичайності угруповання.

На відміну від категорій рідкісності, розроблених Міжнародним союзом збереження природи (тепер Міжнародний союз збереження природи і природних ресурсів) для видів рослин, досі не існує аналогічних загальноприйнятих критеріїв для оцінки рідкісності угруповань. Оцінка природоохоронної значущості (созологічна оцінка) рослинних угруповань здебільшого будується на підставі двох параметрів тенденції до скорочення ареалу і рідкісності. Додатково залучаються різні ознаки угруповань: наявність у складі як домінантів або содомінантів рідкісних, реліктових або ендемічних видів рослин; приуроченість до меж ареалів відповідного типу рослинності; флористична і структурно-функціональна своєрідність; консортивні зв'язки з рідкісними або зникаючими видами тварин; наявність цінних у господарському плані видів; сучасні тенденції зміни ареалу; характер поширення, зокрема, азональність, обмеженість розмірів площі, зайнятої угрупованнями тощо. Усі ці ознаки дійсно різнобічно характеризують рідкісні рослинні угруповання, відносячи їх до різних класів одного явища, але сутнісні риси феномену рідкісності, Тому, проявляються тільки в характері його поширення. На жаль, останній момент висвітлюється, переважно, суб'єктивно.

Під час оцінки рідкісності рослинних угруповань і з'ясування доцільності їх охорони у світі спостерігається тенденція до підвищення ролі кількісних методів. Зокрема, один із підходів запропонував J. Loidi, який визначає рідкісність як функцію середньої відстані між ділянками, вкритими угрупованнями однієї асоціації. Однак, застосування подібних методів передбачає вичерпний рівень дослідженості ареалів поширення синтаксонів рослинності різного рангу та наявність відповідних сучасних дрібномасштабних геоботанічних карт для екологічно однорідних регіонів.

На жаль, в Україні відповідна інформація наявна (або доступна) лише частково, а єдиним природно-географічним регіоном, в якому здійснено інвентаризацію ценофонду лісів, є Донецький кряж. За відсутності достатньої інформації про поширення асоціацій, здебільшого найпридатнішим вважають метод оцінки рідкісності, розроблений для видів рослин та адаптований для рослинних угруповань.

Суть цього методу полягає в незалежній оцінці складників поширення угруповань: географічного ареалу, трапляння в межах ареалу, зумовленого шириною екологічної амплітуди угруповання та розміру фітоценозів. При цьому для кожного складника виділяють тільки дві градації: ареал широкий/вузький, трапляння значне/незначне, розмір великий/дрібний. Відповідно до цього, виділяють низку комбінацій, і лише одна з них "широкий географічний ареал, значне трапляння, великий розмір фітоценозів" характеризує не рідкісні угруповання. Решта сполучень це той чи інший тип рідкісності. Цей метод вирізняється чіткістю систематизації типів рідкісності угруповань і дає змогу диференційовано рекомендувати заходи з їх збереження та охорони. Тому, подібний підхід може бути коректно застосований на попередньому етапі пошуку фактично рідкісних лісових екосистем (спорадично представлених на незначних площах) шляхом спеціального аналізу структури лісового фонду. Такий аналіз передбачає формування бази даних лісотаксаційної інформації, структурованої за основними параметрами таксаційних описів земельних ділянок лісового фонду в межах екологічно однорідних територій (природно-територіальних комплексів різного рівня узагальнення) і подальшого застосування технологій баз даних.

Зокрема, спряжений аналіз розподілу площ насаджень природного походження за домінантами деревостанів і типами середовищ існування (едатопами) дає змогу виявити низку лісових угруповань, представлених в регіоні дослідження на обмежених площах. Ця вибірка об'єднуватиме лісові екосистеми, утворені рідкісним видом-едифікатором, а також угруповання що збереглися в рідкісних природних біотопах. Спряжений аналіз географічних ареалів едифікаторів цих угруповань дасть змогу уточнити характер їх рідкісності. Наприклад, угруповання, спорадично представлені в межах обмеженої території дослідження на незначних площах і утворені едифікатором, географічний ареал якого збігається з цією територією, варто оцінювати як рідкісні в світовому масштабі. Якщо географічний ареал едифікатора є значно ширшим (наприклад, простягається в межах цілого континенту), то такі угруповання треба відносити до категорії регіонально рідкісних і т.ін.

Аналогічний підхід доцільно застосувати для виявлення й оцінки цінності старовікових насаджень (шляхом аналізу вікового спектру деревостанів), угруповань з рідкісними асектаторами (шляхом аналізу складу насаджень) тощо.

Для остаточної оцінки характеру рідкісності лісових угруповань, представлених в регіоні дослідження на незначних площах, обов'язковим є встановлення їх територіального розташування за карто-схемами лісів, які в Україні наявні для кожного лісогосподарського підприємства, здійснення натурних досліджень для виявлення їх раритетних компонентів (видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, Європейського червоного списку (1991 р.), регіональних списків видів, що підлягають охороні, ендемів тощо), а також залучення інших додаткових ознак.

Отже, для об'єктивізації процедури пошуку рідкісних лісових угруповань доцільно застосувати кількісні методи.

За відсутності сучасних дрібномасштабних геоботанічних карт найефективнішим вбачаємо залучення результатів спеціального аналізу баз даних лісотаксаційної інформації, виділеної в межах екологічно однорідних регіонів. Застосування технологій баз даних дає змогу виділити за різними ознаками фактично рідкісні угруповання (спорадично поширені насадження, які займають незначні площі).

Оцінку характеру їх рідкісності доцільно виконувати за результатами подальших додаткових досліджень.

3. Оцінка стану лісових екосистем у контексті збалансованого лісокористування

Сьогодні збалансоване лісокористування регламентується переліком вимог та критеріїв, які повинні забезпечити невиснажливе використання лісових ресурсів, збереження екологічної та соціальної ролі лісів. Потреба розробити стратегію збалансованого розвитку виникла за умови істотного зростання антропогенного навантаження та домінуванням економічної суті лісових ресурсів над іншими не менш важливими екологічними та соціальними компонентами. Основні вимоги, що передбачають збалансоване використання лісових ресурсів, полягають у подальшому їх раціональному використанні та збереженні їх екологічної, економічної та соціальної функції. Модель збалансованого лісокористування повинна забезпечити найбільш ефективне поєднання вказаних складників. Поряд із цим основна увага приділяється самій лісовій екосистемі, стан якої є інтегральним відображенням дії зовнішніх чинників, зокрема і її господарського використання. Стосовно впливу на лісові екосистеми, ці чинники згідно з більшістю класифікацій розподілені на 3 основні групи: абіотичні (кліматичні, едафічні, геологічні), біотичні (рослинні, зоологічні) та антропогенні (лісогосподарські, індустріальні, транспортні та рекреаційні). Дію цих чинників ми запропонували розглядати у часовому вимірі відповідно до їх впливу на розвиток лісових екосистем.

Відповідно до наведеної схеми, до первинних віднесені абіотичні і біотичні чинники, до вторинних антропогенні. Внаслідок впливу негативних первинних чинників (кліматичні зміни, біотичні пошкодження) порушення стійкості лісових екосистем супроводжувалося їх наступним відтворенням. Завдяки цьому забезпечувався поступовий генезис лісової екосистеми, згідно з яким відбувалася зміна старовікових деревостанів молодим поколінням. При цьому забезпечувався принцип розвитку та збереження виду.

Дія антропогенного чинника найбільш істотно проявилася протягом останніх 3-4 століть. Цей вплив здійснювався не тільки безпосередньо на лісові екосистеми (лісогосподарське використання, вирубування лісів), але й опосередковано, зокрема на абіотичні (зміна клімату) і біотичні (інтенсивний розвиток шкідників та патогенів) чинники, підсилюючи їх негативний вплив. У більшості випадків, внаслідок антропогенного впливу, відбулося порушення лісових екосистем, що призвело до незворотних змін у їх генетичному розвитку, та істотно знизило їх здатність до відновлення.

Стан лісових екосистем сьогодні оцінюють за рядом критеріїв та показників. Основними чинниками оцінки є чисельність видового різноманіття (біорізноманіття) та стан компонентів лісового фітоценозу. У наявних методиках та рекомендаціях із оцінки стану та моніторингу лісів (ICP-Forеsts, FHM, "Санітарні правила у лісах України", "Рекомендации по комплексной защите дубрав…" та ін…) відсутнє чітке визначення критеріїв оцінки стану лісових екосистем. Більшість методик містять велику кількість показників за якими важко оцінити стан лісової екосистеми та виявити чіткі тенденції стосовно їх розвитку. Основні показники, які використовують для оцінки стану лісових екосистем у європейських методиках моніторингу дефоліація та дехромація крон дерев, не завжди є достатньо інформативними.

Під час досліджень стану лісових екосистем із застосуванням наявних методик часто не вдається встановити причинно-наслідкові зв'язки погіршення стану лісів. Необхідно відзначити, що погіршення стану лісових насаджень може відбуватися у зв'язку із зміною компонентів середовища поза межами лісової формації. У цьому випадку встановити причини погіршення стану практично не можливо. Зокрема, істотне погіршення стану лісових насаджень може відбуватися внаслідок зниження лісистості водозбірного басейну або порушення гідрологічного режиму, які відбуваються за межами лісової екосистеми.

У зв'язку із цим доцільно застосовувати оцінку стану лісових екосистем на двох рівнях: рівні водозбірного басейну та рівні лісової екосистеми. Дворівнева оцінка повинна включати оцінку стану компонентів водозбірного басейну та ступеня його антропогенного порушення (зміна лісистості, порушення ґрунтового покриву, зміна гідрологічного режиму) а також безпосередню оцінку стану лісових екосистем. Дворівнева система оцінки стану лісових екосистем повинна включати наступні 2 рівні: 1 рівень оцінка стану антропогенного порушення абіотичних та біотичних компонентів на рівні водозбірного басейну; 2 оцінку стану компонентів фітоценозу на рівні лісових екосистем.

Основними критеріями стану лісової екосистеми (2 рівень) є рівень біорізноманіття лісового насадження та життєвий стан його окремих компонентів, зокрема деревостану, підліску, підросту, трав'яного покриву, лісової підстилки та інших елементів. Основним показником стану лісового насадження є стан дерев головного ярусу, які формують насадження та визначають особливості його розвитку. У цьому випадку, як головний елемент лісового насадження необхідно розглянути особливості стану дерев у зв'язку із впливом зовнішніх чинників. На рівні деревостану, окремих дерев провідними показниками їх стану є: густота деревостану, життєздатність дерев, наявність живої крони та її стан, які визначаються рівнями дефоліації та дехромації.

Життєвий стан дерев не завжди відображає стан насадження загалом.

Так, стан дерев може погіршуватися (внаслідок впливу негативних чинників) чи покращуватися (внаслідок оздоровлення), однак стан насадження загалом при цьому може істотно не змінюватися. Значне погіршення стану насадження може спостерігатися при умові істотного погіршення життєздатності дерев та їх відмирання, яке не пов'язане із їх біологічним старінням.

Оздоровлення дерев, залежно від ступеня їх пошкодження, відбувається протягом вегетаційного періоду чи кількох років, а відновлення біорізноманіття та фітоценотичної структури століттями. Варто зазначити, що погіршення стану лісових екосистем та всихання деревостанів не завжди призводить до їх повного відмирання. Згідно з біологічним законом розвитку видів поява наступних поколінь супроводжується відмиранням материнського деревостану, тому погіршення стану та всихання дерев не завжди є негативним чинником, а може бути наслідком зміни поколінь.

На схемі показано процеси деградації та зниження рівня біорізноманіття лісових насаджень внаслідок погіршення стану та відмирання дерев. По вертикалі показано стан компонентів лісового насадження, а по горизонталі оцінку рівня біорізноманіття. Оптимальний стан лісової екосистеми оцінюється індексом 1/1. Стрілками вказано основні зміни лісового насадження внаслідок впливу зовнішніх чинників. Спрощення біорізноманіття лісових насаджень на схемі відображено по горизонталі у бік зростання від 1 до 5, а погіршення стану дерев по вертикалі від 1 до 6, згідно з класифікацією. У кожній клітинці відображено оцінку біорізноманіття у чисельнику і стан дерев у знаменнику. На схемі можна побачити переходи, які характеризують погіршення чи покращення стану дерев, що призводить до зміни рівня біорізноманіття лісових насаджень. Так, найкращим станом характеризуються насадження, які розташовані на схемі у клітинці з індексом 1/1. При незначному пошкодженні дерев насадження можна оцінити індексом 1/2, а при їх оздоровленні відбувається повне відновлення їх первинного стану (перехід 1/2-1/1).

Переходи 1/1-1/2 найбільш часто спостерігаються у природі та не призводять до істотних зрушень у лісових насадженнях. При більш сильному пошкодженні основного ярусу значна частина дерев може загинути, що призведе до погіршення структури всього насадження. Такий перехід можна описати схемою: 1/1-1/3-2/3-3/3-3/1. Варто зазначити, що при умові появи наступного молодого покоління дерев лісова екосистема може повернутися до свого попереднього стану за критерієм біорізноманіття (пунктирна лінія). Проте частіше загибель частини деревостану та розладнання структури лісового насадження у свою чергу може бути стимулом для погіршення стану дерев та призвести до подальшої деградації всього насадження (3/1-3/4-4/4-4/1).

На кожному етапі деградації лісових насаджень можливе часткове повернення до свого попереднього стану. Загалом, процес погіршення стану дерев може продовжуватися до повного всихання дерев головної породи та деградації лісового насадження (5/5). У окремих випадках може спостерігатися повне всихання дерев протягом вегетаційного періоду (індекси 1/1-1/5). Максимальне пошкодження дерев, яке виражається середнім індексом стану 5 (на схемі клітинка 1/5) призводить до максимального погіршення стану насадження та його деградації і розпаду (індекс 5/5).

Представлена схема відображає процеси всихання та деградації насаджень у зв'язку із впливом як природних (абіотичних, біотичних), так і антропогенних чинників. При цьому вплив антропогенного чинника вносить істотні корективи у процеси погіршення стану та їх деградацію. Вплив антропогенного чинника супроводжується порушенням природного ходу всихання та відновлення насаджень, внаслідок якого кількість етапів істотно скорочується, а процеси відтворення біорізноманіття насаджень повністю відсутні.

Аналіз критеріїв оцінки стану лісових екосистем вказує на те, що основним синтетичним показником їх життєздатності є рівень біорізноманіття лісових насаджень. Однак рослинне біорізноманіття лісових насаджень є наслідком також певних змін життєвого стану їх структурних елементів (деревостану, підліску, підросту). Важливим визначення стану насадження є його попередня діагностика. Стан насадження загалом насамперед обумовлене станом дерев основного ярусу, які насамперед реагують на будь-які зміни довкілля та істотно впливають на підпорядковані яруси.

Враховуючи особливості розвитку лісових екосистем, а також процеси відновлення лісових насаджень та зімни поколінь дерев, ми запропонували враховувати два основних критерії на рівні лісових екосистем (рівень 2): 1 критерій стабільності розвитку лісової екосистеми (основний показник) та 2 критерій стабільності стану лісової екосистеми. Основними показниками 1 критерію розвитку лісової екосистеми є: рівень біорізноманіття, різновіковість деревостану, наявність життєздатного підросту. Стан лісової екосистеми за 2 критерієм оцінюється за життєздатністю компонентів лісового насадження, зокрема стану: дерев, підліску, підросту, трав'яного покриву, лісової підстилки та інших компонентів за показниками стану у тому числі дефоліації та дехромації.

Загальна оцінка стану лісових екосистем має такий вигляд: рівень водозбору: оцінка рівня антропогенного порушення компонентів водозбору, яка охоплює оцінку лісистості, порушення ґрунтового покриву, зміну гідрологічного режиму та ін. (критерії потребують уточнення); рівень лісової екосистеми: критерій стабільності розвитку; критерій стабільності стану.

Отже, модель збалансованого лісокористування повинна забезпечити стабільність розвитку лісової екосистеми, оскільки лісова екосистема та її стан є інтегральним віддзеркаленням її господарського використання. У зв'язку із тим, що деструктивні зімни можуть відбуватися як на рівні лісової екосистеми, так і на рівні водозбірного басейну (ландшафту), найбільш доцільно застосовувати дворівневу оцінку стану лісових екосистем, зокрема оцінку антропогенного порушення на рівні водозбору (1-й рівень) та рівні лісової екосистеми (2-й рівень). Оцінка стану лісових екосистем на другому рівні (рівні лісової екосистеми) має проводитися за двома критеріями: критерієм стабільності розвитку та критерієм стабільності стану. Критерій стабільності стану має містити показники оцінки біорізноманіття, різновіковості компонентів насадження, наявності природного поновлення. Критерій стабільності стану має містити оцінку показників життєздатності всіх компонентів лісового насадження (деревостану, підросту, підліску, трав'яного покриву).

Використана література:

1. Пацура І.М. Проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8, с.258-263

2. Петрова Л.М. Рідкісні лісові угруповання: лісівничий підхід до їх виявлення / Науковий вісник НЛТУ України. 2009. Вип. 19.4, с.42-45

3. Нейко І.С., Марценюк О.П. Оцінка стану лісових екосистем у контексті збалансованого лісокористування та забезпечення екологічної стабільності ландшафтів України / Науковий вісник НЛТУ України. 2008. Вип. 18.10, с.65-70





Реферат на тему: Оцінка стану лісових екосистем та рідкісні лісові угруповання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.